Національне питання в програмах українських партій Російської імперії на початку XX ст.: сучасна вітчизняна історіографія

Размещено на http://www.allbest.ru/

Національне питання в програмах українських партій Російської імперії на початку XX ст.: сучасна вітчизняна історіографія

Березовський О.М.

Початок XX ст. характеризується подальшим організаційним оформленням українського національно-визвольного руху. З початком першої російської революції 1905р. посилились надії на вільний національний розвиток і національне самовизначення. Однією з головних рис того часу було виведення так званого «українського питання» на рівень практичної політики. Переставши бути справою невеликих гуртків українофілів, національне питання в Україні перемістилося в центр національно-визвольного руху, стало однією з гострих проблем не тільки у внутрішній, а й у зовнішній політиці. Українські політичні партії, які виникли на початку XX ст. відіграли вирішальну роль у національному самоутвердженні українців, стали могутнім фактором політичної структуризації українського суспільства, їх виникнення і становлення стало важливою ознакою модернізації громадського життя, його еволюції в напрямку європейських демократичних тенденцій. Тому не дивно, що «українське питання» на початку XX ст. та історія перших українських партій в Російській імперії викликали великий інтерес у сучасних істориків. Значний масив літератури, створеної за останні десятиліття, про діяльність українських політичних партій в Російській імперії на початку ХХ ст., потребує комплексного й ґрунтовного історіографічного аналізу. Сучасний етап розвитку історичної науки вимагає зламу застарілих підходів і стереотипів у вивченні національної історії, переосмислення наукової спадщини дослідників різних напрямків і глибокого вивчення проблем, упродовж десятиліть замовчуваних у вітчизняній науці. Глибоке, наукове, об'єктивне відтворення історичного досвіду партійно-політичних процесів у Наддніпрянській Україні у зазначений період може стати методологічним ключем для розуміння політичних проблем сучасності, корисним надбанням новітніх українських партій і організацій.

Метою пропонованої статті є комплексний аналіз робіт сучасних вітчизняних істориків, котрі висвітлювали позиції українських політичних партій Російської імперії на початку XX ст. стосовно вирішення національного питання. Це зумовлює наступні дослідницькі завдання: здійснити історіографічний огляд наукових праць сучасних вітчизняних істориків та розкрити їхнє значення для переосмислення і доповнення проблеми; визначити особливості стану дослідження проблеми в сучасній вітчизняній історіографії.

Після проголошення в 1991р. незалежності України розпочався сучасний етап історіографії, який позначився істотним підвищенням рівня досліджень таких актуальних проблем, як розвиток української ідеї та державності, діяльність політичних партій і організацій в У країні, процеси національного відродження. Розгляд історії політичних партій в У країні став пріоритетним напрямком спеціальних історичних та політологічних розвідок. Сучасна історіографія досліджуваної проблеми характеризується кардинальним збільшенням кількісних параметрів та розширенням джерельної основи досліджень, зближенням і поглибленням методологічних підходів, тематичним розмаїттям.

Сучасне наукове вивчення даної проблеми здійснювалось за декількома основними напрямками: 1 )в межах дослідження узагальнених проблем, таких як український національний рух, розвиток української ідеї та державності, суспільно-політичні рухи в Україні та ін. 2)вивченпя суміжних або дотичних до досліджуваної проблеми питань, зокрема таких, як історія політичних партій і організацій на території України, «українське питання» в Російській імперії на початку XX ст. 3)розробка окремих питань, присвячених вивченню ідеології та програмних засад партійно-політичних структур, і зокрема, вивчення позицій українських політичних партій стосовно національного питання.

Із здобуттям України незалежності, проблематика історії українських політичних партій та організацій початку XX ст. відразу почала посідати центральне місце в загальних виданнях з історії України даного періоду. Серед низки узагальнюючих праць слід виокремити дослідження, в яких історія українських партій розглядається в контексті розвитку українського національного руху. До таких праць в першу чергу слід віднести дослідження В. Верстюка [48], О. Голобуцького [12], О. Реєнта [42], В. Сарбея [38;49] та ін. [16;41] Ці роботи є загальнотеоретичними щодо розуміння особливостей національно-визвольного руху в Україні, з'ясування умов, в яких зароджувалася й формувалася ідея української державності, який вплив мали українські партії на суспільно-політичне життя в Російській імперії. В контексті зазначеної проблематики в цих працях в загальних рисах проаналізовано позиції політичних партій стосовно вирішення національного питання та перспектив державності України.

Близькими до названих праць істориків є дослідження з історії вітчизняної суспільно-політичної думки, серед яких чимале значення для розуміння досліджуваної проблематики відіграли наукові праці М. Козицького [26], А. Коцура [29], М. Кармазіної [23], В. Устименко [54] та ін. В цих роботах дається оцінка ідеї державності в програмах і діяльності політичних партій в контексті розвитку української суспільно-політичної думки. Окремі питання зазначеної проблематики стають предметом вивчення у дисертаційних дослідженнях. Tак, у кандидатських дисертаціях, що були захищені на початку 1990-х pp., знайшли своє відображення різні аспекти діяльності українських політичних партій, в тому числі й ставлення чи ступінь розробки ідеї державності тією чи іншою партією [10;11]. Появились дисертації, присвячені діяльності українських політичних діячів того часу, де автори значну увагу зосереджували на їхній партійній роботі [5;31;33;44].

Окремі аспекти ставлення українських політичних партій Російської імперії початку XX ст. до національного питання висвітлено у наукових працях, присвячених проблемі «українського питання» [2;4;18;20;37;57]. Так, у колективній монографії «Українське питання» в Російській імперії (кінець XIX початок XX ст.)>> автори здійснили всебічний структурний аналіз різних сторін стану розвитку «українського питання» в Росії [50;51;52]. В контексті зазначеної проблематики у дослідженні висвітлено умови та процес становлення партійних структур, показано реакцію царської влади на програмні вимоги та діяльність українських політичних партій.

Розширення проблематики історичних досліджень привело до появи праць, присвячених виключно історії українських політичних партій та організацій наприкінці XIX ст. на початку XX ст. або ж окремим аспектам її діяльності. Вже на початку 1990-х рр. виходять наукові статті у збірнику «Наукові праці з питань політичної історії», в яких дослідники В. Борисенко [3], І. Ковальчук [25], М. Козицький [26], П. Шморгун [56] одними з перших відходять від традиційних у радянській історіографії оцінок українських політичних партій. До наукового обігу вводяться нові документи та матеріали, публікується мемуарна література. Особливого значення з цього погляду відіграють опубліковані збірники програм українських політичних партій [ 1;21;36;43;53].

Почали створюватися фундаментальні праці, зокрема, монографічні дослідження В. Вєтрова [6;7], С. Донченко [19], І. Калмакана та О. Бриндака [22], В. Кафарського [24], присвячені вивченню історії українських партій на початку XX ст. Значне місце в роботах займає аналіз і висвітлення ідеології та програмних засад партійно-політичних структур, зокрема, з'ясовується позиція українських партій стосовно питання державності України.

Однією з найповніших за масштабом охоплення фактологічного матеріалу, залученням архівних джерел є монографія А. Павка, присвячена історії політичних партій і організацій в Україні на межі XIX-XX ст. [39] Особливу увагу історик звернув на висвітлення програмних засад, стратегію і тактику українських політичних партій в Наддніпрянській У країні на початку XX ст. А. Павко доходить висновку, що основна ідейно-політична проблема, над вирішеннями якої працювали практично всі українські партії, полягала у першочерговості розв'язання соціального і національного питань. Однак практично всі українські партії та організації не знайшли оптимального балансу між цими принципово важливими аспектами національно-політичного руху. Нерідко вони ігнорували взаємозв'язок між розв'язанням соціально-економічних і політичних проблем. Ставлення до національного питання значною мірою визначало вектор практичної політики українських політичних угруповань. Якщо українські партії Наддніпрянщини здебільшого не виходили за межі вимог автономії у складі багатонаціонального державного утворення, то провідні національні партії Східної Галичини у результаті внесення коректив у програмні положення перейшли на спільну платформу політичної самостійності України. На думку А. Павка між українськими партіями в Росії не було досягнуто політичного консенсусу через значну відмінність їх програмних засад і через відсутність конструктивізму у їх відносинах [39,с.386-390].

Однією з особливостей сучасної вітчизняної історіографії даної проблеми є створення низки праць з історії окремих українських політичних партій на межі XIX-XX ст. У цілому з-поміж усіх українських партій початку XX ст. для істориків традиційно найпопулярнішою для вивчення залишається РУП-УСДРП [8;9;14;15;17;45]. Так, зокрема, В. Головченко [13] один із перших у сучасній вітчизняній історіографії даної проблеми застосував «монопартійний» підхід, тобто цілісне монографічне дослідження однієї партії. Досліджуючи історію української соціал-демократичної партії початку XX ст., історик значну увагу приділив розробці в її середовищі ідеї державності України. Важливим моментом в ідеології партії було те, що вирішення питання про соціальне визволення тісно пов'язувалося з національним, причому перше ставилося у залежність від другого. Як стверджує інший дослідник О. Висоцький [9], питання про національне визволення українські соціал-демократи наповнювали не лише культурним та політичним змістом, але й соціально-економічним. На думку історика висування партією завдання вирішення національного питання як першорядного, основоположного для здійснення соціально-економічних перетворень у суспільстві було обумовлене як традиційною, так і закономірною, ідейною тенденцією українського національного відродження.

Заслуговує на особливу увагу насичена фактичним матеріалом монографія В. Стрільця [46]. Історик здійснив комплексне дослідження історії Української радикально-демократичної партії (УРДП). Звертаючись до історії УРДП історик виходив з існуючої як у закордонній, так й у вітчизняній історіографії точки зору, згідно з якою етапами становлення та розвитку УРДП були ЗУO (18971904рр.), УДП (1905-1906рр.), УРП (1905р.), УДРП (1905-1908рр.), ТУП (1908-1917рр.), УПФС (19171923рр.). Дослідник приходить до висновку, що УДРП не наповнювала політичним змістом вимогу національно-територіальної автономії, а трактувала її у плані поширення прав місцевого самоврядування, розширення його форм до рівня національних територій. Таке трактування ідеї автономії пояснюється не лише намаганням партії діяти легально, але й недооцінкою значення державності для розвитку українського народу. На думку історика, в програмі УДРП не ставилося питання утвердження республіканського ладу в Росії, що було пов'язано із зазначеним підходом партії до питання державності України, невірою в можливість перетворення Росії у республіку навіть у віддаленій перспективі та побоюванням посилення централізму в російській державі після встановлення в ній парламентаризму.

Історики В. Колесник та Л. Могильний [27], досліджуючи історію ліберально-демократичних партій (УДП, УРП, УДРП), вказали, що за концептуальними підходами вирішення національного питання і визначення перспектив державності України програми партій були надзвичайно зважені й помірковані. УДП, УРП та УДРП відстоювали як основну програмну вимогу ідею автономії України у складі оновленої демократичної Росії [27,с. 186-187]. Подібні висновки робить також С. Донченко [19], яка теж вказала на спільність та відмінність вирішення національного питання у програмах українських та загальноросійських ліберальних партій.

Слід також виокремити праці сучасних вітчизняних дослідників, що носять історіографічний та джерелознавчий характер. Спеціальні огляди історіографії та джерельної бази з історії українських партій здебільшого є публікацією дисертаційних досліджень чи їх фрагментів. Особливо цінною видається монографія І. Михальського «Джерела з історії українських політичних партій XIX початку XX ст.», в якій вперше здійснено всебічний аналіз всього комплексу джерел [35]. В праці подано класифікацію та визначено особливості й наукова значимість кожної групи джерел. Проаналізовано використання джерел в сучасних монографічних дослідженнях. І. Михальський проаналізував програми українських політичних партій та їх ставлення до національного питання, а також підготував низку порівняльних схем і таблиць. Дослідник зробив висновок, що на відміну від загальноросійських політичних партій, українські у своїх програмах ключовим визначали українське питання, хоча загальний спектр їхніх політичних вимог був різноманітним [35,с.3,79-83]. Серед останніх історіографічних праць слід виділити роботи В. Меша [34], І. Демуз [18] присвячених історіографії українського руху, де в контексті цієї проблеми фрагментарно висвітлено історіографію українських політичних партій Наддніпрянщини початку XX ст. Ще однією спробою висвітлити досліджувану проблематику є праця А. Павка [40], в якій крім методологічних питань, відображено історіографічні аспекти даної теми. Окремі аспекти ставлення українських політичних партій до національного питання висвітлено в статтях історіографічного спрямування [25;30;32]. Однак в переважній більшості розвідок досліджувалися суміжні або ж дотичні до теми питання. У цілому слід констатувати відсутність ґрунтовних узагальнюючих праць з історіографії проблеми.

Окремо слід розглянути праці, які безпосередньо присвячені дослідженню національного питання у програмах українських політичних партій в Російській імперії на початку XX ст. В першу чергу це роботи С. Телешуна [47], В. Колесника, О. Рафальського, О. Тимошенко [28], О. Шишко [55].

Монографія С. Телешуна є однією з перших спроб у вітчизняній історіографії комплексно розглянути еволюцію програмно-теоретичних засад українських політичних партій на межі XIX-XX ст. В дослідженні на тлі складних процесів українського відродження прослідковано зародження і розвиток національних програм та теоретичних концепцій національного питання основних українських партій. В дослідженні з'ясовано сутність і причини теоретичних прорахунків українських політиків та ідеологів у національному питанні. Як вказує С. Телешун, протягом 1890-х років у Наддніпрянщині утвердилися відповідні теоретичні течії з національного питання: пропагандистська (за культурно-психологічну самоідентифікацію українства), територіально-автономістська, федералістська (українські соціал-демократи) і, найменш популярна, незалежницька (М. Міхновський). Всі вони виходили з «культурологічного» розуміння націй, але відрізнялися поєднанням перспективи самостійного буття українців з соціалістичним переустроєм суспільства і не вели поглибленої розробки проблеми державності. Програми перших наддніпрянських українських партій (РУП, УСП) передбачали самовизначення української нації на засадах незалежної соціалістичної демократичної держави, але після утворення НУП і занепаду й розпаду УСП домінуючою стає ідея політико-територіальної автономії у складі демократичної Росії. Навіть М. Міхновський і НУП хитнулися від принципової незалежницької концепції української держави у бік автономії, але автономії «моноетнічної>> [47,с.106].

Ряд нових висновків та положень знаходимо у колективній монографії В. Колесника, О. Рафальського, О. Тимошенко «Шляхом національного відродження: Національне питання в програмах та діяльності українських партій Наддніпрянщини. 1900-1907» [28]. Основну увагу у монографії звернено на процеси зародження та становлення українських політичних партій в Наддніпрянській Україні на початку XX ст., на формування їх ідеологічної спрямованості, на зміст програм і платформ партій з національного питання, на вивчення форм, методів і напрямів діяльності різних партійних структур з метою пропаганди та відстоювання своїх вимог національно-державного будівництва. У цілому, за концептуальними підходами щодо вирішення українського питання і визначення перспектив державності України, українські політичні партії історики умовно поділили на дві групи. Першу з них становили партії, що відстоювали ідею автономії У країни в складі Росії, а іншу партії, що своє програмне завдання вбачали в досягненні самостійної української держави. В дослідженні справедливо зазначено, що теза автономного статусу У країни в складі Росії була більш поширеною і стала орієнтиром в програмах соціал-демократичних і ліберально-демократичних партій. Зазначені українські політичні партії пропонували детальні проекти політичного устрою України з її вищими і місцевими органами влади. Щоправда, соціал-демократичні партії ставили на перше місце розв'язання політичних і соціально-економічних завдань, а вже потім розв'язання національного питання. Зокрема, РУП, УСДРП, УДРП та інші партії пов'язували вирішення національного питання в Російської імперії з розв'язанням глобальних проблем: ліквідації самодержавства, встановлення парламентського ладу, децентралізації управління, проголошення демократичних свобод тощо. Національно-радикальні партії, насамперед УНП, першість віддавали досягненню українством державної незалежності як найважливішої передумови здійснення соціалістичних перетворень. Дослідники зазначили, що деякі українські партії, віддаючи загалом пріоритет чи то автономії, чи то ідеї самостійництва, припускали можливість поєднання цих двох вимог. Так, УРП, проголошуючи метою боротьби національно-територіальну автономію, прагнула окреслити й інший шлях У країни у випадку несприятливого розвитку подій. Зокрема, у разі надання Україні обмеженої автономії, або при намаганнях центру урізати певну автономію краю ставилося завдання відокремитися від Росії. У свою чергу УНП розглядала національно-територіальну автономію як своєрідний етап на шляху до повної політичної незалежності України [28,с.223-224].

Позитивним моментом у сучасній історіографії стала поява дисертаційного дослідження О. Шишко [55], присвяченого проблемі становлення та розвитку ідеї державності в програмних документах українських політичних партій початку XX ст. Українські ліберали і соціал-демократи мали спільну мету ліквідацію самодержавства і відродження державності України у формі національно-територіальної автономії у складі федеративної Росії. Задля досягнення першого вони ще допускали спільність дій, щодо другого відкидали будь-які форми співпраці. На думку дослідника це унеможливлювало створення єдиного національно-визвольного фронту, згубно впливало на весь українських рух. Представники самостійницької течії не займали поважного місця у визвольному русі, їх організації були нечисленними і невпливовими, як через неприйняття основної вимоги самостійників, методів її досягнення, так і через експресивність поведінки лідерів цієї течії. Однак заслугою самостійницького руху була стабілізація ідеї самостійної Української держави, реалізація якої і стала головною метою української нації в XX ст. О. Шишко робить висновок, що саме завдяки діяльності українських політичних партій на початку XX ст. проблема державності України була виведена на ідеологічний рівень, на рівень практичної політики, вона стала стержнем національного питання в Україні [55,с.15-18].

У цілому для сучасної вітчизняної історіографії даної проблеми властиве суттєве розширення і поглиблення вивчення ряду аспектів історії українських політичних партій та організацій в Російській імперії на межі XIX-XX ст. Праці сучасних істориків характеризуються розробкою модерних концептуальних підходів, введенням до наукового обігу нових архівних документів, систематизацією та накопиченням фактологічного матеріалу. За концептуальними підходами щодо вирішення національного питання і визначення перспектив державності України програми українських політичних угрупувань, а отже і самі партії, сучасні історики умовно поділили на дві групи. Одну з них становили партії, що відстоювали ідею автономії України в складі демократизованої Росії (РУП з 1903р., УСД РП, УДП, У РП, УД РП), а іншу партії, що своє програмне завдання вбачали в досягненні самостійної української держави (РУП до 1903р., УСП, УНП). Проведений історіографічний аналіз переконує в тому, що суттєвих розходжень у поглядах сучасних істориків стосовно позицій українських політичних партій з національного питання майже не існує, однак окремі аспекти партійно-політичної історії потребують подальшого вивчення. У цілому слід визнати значний внесок сучасних істориків у вивченні зазначеної проблематики, оскільки дослідники відмовилися від попередніх стереотипів, що панували в радянській історіографії. Базовими для розуміння досліджуваної проблеми стали наукові розробки О. Висоцького, Р. Вєтрова, С. Геращенка, О. Голобуцького, В. Головченка, С. Донченко, І. Калмакана, В. Колесника, А. Коцура, І. Михальського, Л. Могильного, А. Павка, О. Рафальського, В. Стрільця, О. Тимошенко, С. Телешуна, О. Шишка та інших дослідників.

український національний політичний партія

Список використаних джерел

1. Багатопартійна українська держава на початку XX ст.: Програмні документи перших політичних партій / [упоряд. В.С.Журавський]. K., 1992. 96с.

2. Білокінь О.І. Українське питання в Державній Думі Російської імперії (1906-1917рр.) : автореф. дис. на здобуття наук, ступеня канд. іст. наук: 07.00.01 «Історія України» / О.І.Білокінь. X., 2001. 20с.

3. Борисенко В.А. До питання про Революційну українську партію / В.А.Борисенко // Наукові праці з питань політичної історії. Вип. 169. K.: Либідь, 1991. С, 129438.

4. Бурда І.О. Національне питання в Росії 1905-1907рр. (на матеріалах Державної Думи першого та другого скликань) : автореф. дис. на здобуття наук, ступеня канд. іст. наук : 07.00.02 «Всесвітня історія» / І.О.Бурда. K., 2004. 17с.

5. Бутенко А.П. Еволюція поглядів М.Міхновського на українську державність та шляхи їх практичної реалізації: дис.... канд. іст. наук: 07.00.01 / Бутенко Андрій Петрович. K., 2005. 219с.

6. Ветров Р.І. Політичні партії України в першій чверті XX століття (1900-1925 pp.) / Р.І.Ветров, С.П.Донченко. Дніпродзержинськ : Поліграфіст, 2001. 245с.

7. Ветров Р.І. Політичні партії України на початку XX століття. 1900-1925 pp.: Навч. посібник / Р.І.Ветров. Дніпродзержинськ, 1997. 112с.

8. Висоцький О.Ю. Українські національні партії початку XX століття: соціалістичний сегмент (УСДРП та УПСР у компаративістському вивченні) / Олександр Юрійович Висоцький. Д., 2001. 160с.

9. Висоцький О.Ю. Українські соціал-демократи та есери: досвід перемог і поразок / Олександр Юрійович Висоцький. К.: Основні цінності, 2004. 272с.

10. Гарба Н.А. Политические партии и рабочее движение в Украине в период Первой российской революции: дис.... канд. ист. наук: 07.00.01 / Н.А.Гарба. К., 1994. 193с.

11. Геращенко Т. С. Місце і роль самостійників в українському національному русі (кінець XIX ст. початок 1918р.): дис.... канд. іст. наук: 07.00.01 / Геращенко Тетяна Сталівна. Запоріжжя, 1993. 252с.

12. Голобуцький О. Український політичний рух на Наддніпрянщині: кін. XIX поч. XX ст.: дослідження / О.Голобуцький, В.Кулик. K.: Смолоскип, 124с.

13. Головченко В. Від «Самостійної України» до Союзу визволення України: Нариси з історії української соціал-демократії початку XX ст. / Володимир Іванович Головченко. X.: Майдан, 1996. 190с.

14. Голуб А.І. Європейські обрії української соціал-демократії (кін. XIX перша половина XX ст.) / Анатолій Іванович Голуб. Дніпропетровськ : Вид-во ДДУ 1998. 155с.

15. Гошовська В.А. Становлення української соціал-демократичної думки кін. XIXпоч. XX ст.: Проблема світогляду, національних особливостей, теоретичного осмислення на сторінках преси / Валентина Андріївна Гошовська. X.: Основа, -422с.

16. Грицак Я.Й. Нарис історії України: формування модерної української нації XIX-XX століття: [навч. посібник для учнів гуманіт. гімназій, ліцеїв, студ. іст. ф-тів вузів, вчителів] / Ярослав Грицак. [2. вид.] K.: Генеза, 2000. 356с.

17. Гусєв В. І. До століття заснування Революційної української партії / В.І.Гусєв // Політологічний вісник. 2001. Вип. 8. С.78-86.

18. Демуз І.О. Українське питання в Російській імперії на початку XX ст. Історіографія : автореф. дис. на здобуття наук ступеня канд. іст. наук :

19. 06 «Історіографія, джерелознавство та спеціальні історичні дисципліни» / Демуз. Черкаси, 2008. 20с.

20. Донченко С.П. Ліберальні партії України (1900-1919 рр.) / Світлана Павлівна Донченко. Дніпродзержинськ: Видавничий відділ ДДТУ, 2004. 379с.

21. Заводовський А.А. Преса української соціал-демократії та українське питання в Російській імперії на початку XX ст.: дис.... канд. іст. наук : 07.00.01 / Анатолій Анатолійович Заводовський. K., 2006. 201с.

22. Історія українських політичних партій. Кінець XIX ст. 1917р.: Хрестоматія-посібник / [упоряд. Б.Г.Корольов, І.С.Михальський]. K.: Видавництво Європейського ун-ту, 2003. 4.1. 2003. 562с.

23. Калмакан І.К. Виникнення та еволюція національної партійної системи в Україні в XX ст.: Дослідження / І.К.Калмакан, О.Б.Бриндак. Одеса: АстроПринт, 192с.

24. Кармазіна М.С. Ідея державності в українській політичній думці (кінець XIX початок XX століття) / Марія Степанівна Кармазіна. K., 1998. 350с.

25. Кафарський В. Комунізм і український національно-визвольний рух / Володимир Іванович Кафарський. Івано-Франківськ : Плай, 2002. 832с.

26. Ковальчук LA. Історіографія становлення та діяльності українських політичних партій початку століття / І.А.Ковальчук // Наукові праці з питань політичної історії. Вип. 172. К.: Либідь, 1992. С.105-114.

27. Козицький М.Ю. Національно-політична думка на Україні (кінець XIXпочаток XX ст.) / М.Ю.Козицький, О.В.Поліщук // Наукові праці з питань політичної історії. Вип. 172. К.: Либідь, 1992. С.3-14.

28. Колесник В.Ф. Українські ліберально-демократичні партії в Російській імперії на початку XX століття / В.Ф.Колесник, Л.П.Могильний. К. : ВПЦ «Київський університет», 2005. 244с.

29. Колесник В. Шляхом національного відродження: Національне питання в програмах та діяльності українських партій Наддніпрянщини 1900-1907 / В.Ф.Колесник, О.О.Рафальський, О.П.Тимошенко. K : Стилос, 1998. 226с.

30. Коцур А.П. Ідея державності в історичній думці та суспільно-політичному житті України кінця XVIII початку XX ст. / Анатолій Петрович Коцур. Чернівці: Золоті литаври, 2000. 424с.

31. Коцур А. Українські партії Наддніпрянщини початку XX ст. в контексті національного відродження (історіографія) / Анатолій Коцур // Часопис української історії. K., 2004. Вип. 1. С.40-48.

32. Крот В. О. Громадсько-політична діяльність М.С.Грушевськогов 1905-1917 pp.: дис.... канд. іст. наук: 07.00.01 / Крот Володимир Олександрович. Кременчук, 181с.

33. Купріянчук О.В. Політизація українського національного руху кінця XIX початку XX ст.: до новітньої історіографії проблеми / О.В.Купріянчук // LmeH (науковий вісник): Збірник наукових праць / [гол. ред. В.М.Вашкевич]. K., 2009.-Вип. 23.-С, 148-155.

34. Кухар В.М. LpoMaflCbKO-no.mTiram діяльність М. LpyineBCbKoro (1894-1914 pp.): дис. ... канд. іст. наук : 07.00.01 / Кухар Валентина Миколаївна. Львів, 214с.

35. Меша B.L. Українське національне відродження 1905-1914 років: (історіографія проблеми) / Володимир LpiiropoBira Меша. K., 2004. 157с.

36. Михальський І.С. Джерела з історії українських політичних партій кінця початку XX ст. / Ігор Сергійович Михальський. Луганськ: Альма-матер, 2003. 344с. *

37. Міхновський Микола. Самостійна Україна; Справа української інтелігенції / [упоряд., передм. В. Яременко]. К.: МАУП, 2007. 350с. (Бібліотека українознавства; Вип. 7).

38. Надтока О.М. Ставлення російської революційної та ліберальної інтелігенції до українського питання: сприяння національному відродженню України (кінець XVIII початок XX століття) : дис.... канд. іст. наук: 09.00.12 / Олександр Михайлович Надтока. К, 2001. 199с.

39. Нариси з історії українського національного руху / [за ред. В.ГСарбея]. К. : Ін-т історії України HAH України, 1994. 190с.

40. Павко А.І. Повчальний досвід вітчизняної історії: Політичні партії і організації у громадському житті України модерної доби / Анатолій Іванович Павко. К.: Плеяди, 2002,552с.

41. Павко А.І. Політичні партії та організації в Україні наприкінці XIX на початку XX століть: методологія, історіографія проблеми, перспективні напрямки наукових досліджень / Анатолій Іванович Павко. K.: Т-во «Знання» України, 2001,112с.

42. Політична історія України XX століття: у 6 т. / Ю.А.Левенець, М.С.Кармазіна, Л.П.Нагарна ; [голов, ред. І.Ф.Курас]. К. : Генеза, 2002. Т. 1: На зламі століть (кінець XIX ст. 1917р.). 2002 420с.

43. Реєнт О.П. Україна в імперську добу (XIX початок XX ст.) / Олександр Петрович Реєнт. K.: Ін-т історії України HAH України, 2003. 338с.

44. Самостійна Україна: збірник програм українських політичних партій початку XX ст. / [упоряд. О.Федьков]. Тернопіль: Редакційно-видавничий відділ управління по пресі, 1991. 83с.

45. Ситнік В.П. Громадсько-політична діяльність М.Міхновського : дис. ... канд. іст. наук : 07.00.01 / Ситнік Віктор Петрович. K., 2005. 208с.

Размещено на Allbest.ru