Національні меншини Правобережної України та політика російського царизму щодо них в працях дореволюційних дослідників

Размещено на http://www.allbest.ru/

Національні меншини Правобережної України та політика російського царизму щодо них в працях дореволюційних дослідників

Поліщук Ю.М.

Кінець XX ст. виправив історичну несправедливість, і одна з найчисельніших в Європі націй українська утворила свою державу. Процес її становлення, зміцнення складний і тривалий, і залежить він від багатьох факторів. Одним із них є питання громадянської злагоди, національної толерантності, цивілізованих норм людських взаємин. Тому перед науковцями відкривається широке поле для діяльності. Вони повинні дослідити співвідношення етнічних і регіональних факторів, знищити міфологізацію історії взаємостосунків народів, що мешкають в Україні, сформувати нову концепцію історичного виховання населення нашої держави.

У цих умовах надзвичайно актуальним є аналіз уже наявної історичної літератури. Особливо це стосується досліджень минулого окремих регіонів України, адже саме знання історії «малої Батьківщини» є тими цеглинами, які складають фундамент нашого майбутнього. Одна з тих так званих цеглин історія Правобережної У країни. Потрібно відмітити, що певну увагу цій проблемі дослідники приділяли [1-4], але в їхніх працях фактично відсутній аналіз робіт дореволюційних авторів з дослідження національних меншин Правобережної України та політики російського царизму щодо них. Виходячи з цього, автор і береться за дану проблему.

У кінці XVIII ст. землі краю захопила Російська імперія і на них було створено Волинську, Київську та Подільську губернії, які згодом об'єднали в Київське генерал-губернаторство. Етнічна структура населення цього регіону була досить строкатою, адже, як відмічав М.Грушевський, панування Польщі ввело сюди чималу масу «польського і всякого іншого чужостороннього елементу>> [5,с.28]. Подальша національна політика російського царизму ще більше урізноманітнила етнічну палітру краю. Так, надані пільги залучили на його територію значну кількість німців, чехів та представників інших етнічних груп.

Зрозуміло, що наявність такої кількості «інородців» змушувала російських чиновників відслідковувати «температурні коливання» такого багатоетнічного середовища, а дослідників вивчати їхню історію, особливості економічного, громадського і культурного життя. He зменшилася увага дослідників до цих проблем і в наступні періоди історії краю.

На нашу думку, процес вивчення етнодемографічних, етнополітичних проблем Правобережної України можна розділити на чотири періоди: перший XIX початок XX століття; другий 20-30-ті pp. XX століття; третій 50-80-ті pp. XX століття; четвертий 90-ті pp. XX століття початок XXI століття. Відмітимо, що цей поділ є дещо умовним, оскільки в нього не вписуються праці німецьких науковців, що були опубліковані в роки Другої світової війни. У той же час він демонструє особливості підходів вітчизняних і зарубіжних дослідників до етнодемографічних, етнополітичних проблем на Правобережній Україні.

Виходячи з великого обсягу матеріалу зупинимося на дослідженнях, що були підготовлені в XIX на початку XX століття.

Першими дослідниками краю стали чиновники нової російської адміністрації, які почали вивчати його загальний стан, етнодемографічні й етнополітичні проблеми. Після приєднання Правобережної України до Російської імперії, за ініціативою державних установ, було виконано ряд топографічних, статистичних описів, в яких містилися відомості про населені пункти краю, національний склад їхнього населення, характеристика сільського господарства, ремісництва. Найбільш цікавими серед них є підготовлений у 1819р. подільським землеміром В. Рудлицьким, економіко-географічний опис Поділля [6] та складений у 1842р. подільським цивільним губернатором К.Я. Фліге «Атлас Подільської губернії» [7]. Зазначимо, що чиновники російської адміністрації займалися не лише дослідженням загального стану регіону, а й узагальнювали досвід місцевих адміністрацій по залученню на територію імперії іноземних переселенців [8-10].

Певну роль у дослідженні Правобережної У країни відіграла діяльність офіцерів Генерального штабу царської армії по вивченню ресурсів губерній Російської імперії [ 11; 12]. їх праці містять дані про національний склад населення краю, особливості розселення, господарську діяльність.

Протягом першої половини XIX століття історичні, етнографічні питання Правобережної України в цілому й її окремих регіонів, зокрема Поділля цікавили й польських дослідників [13;14].

Зацікавленість до вивчення етнічного складу населення Російської імперії та її окремих регіонів значно зросла в середині XIX століття, що було зумовлено діяльністю Російського географічного товариства, створеного в 1845р. Саме його члени багато уваги приділили збору й обробці статистичних матеріалів про народи які мешкали на території Російської імперії. Особливо потрібно виділити одного із співзасновників Товариства, академіка П.І. Кеппена, який протягом 40-50-х рр. підготував і видав кілька надзвичайно цікавих праць, в яких дослідив особливості розселення етнічних груп в європейських губерніях імперії, показав процес переселення іноземних переселенців на її територію, політику російської адміністрації щодо них [ 15-17]. Певний інтерес також представляє підготовлений О.Ф. Ріттіхом «Атлас народонаселення західних губерній» [ 18], який базується на широкій джерельній базі та містить дані про етнічний склад населення губерній західної частини Російської імперії, в тому числі й Волинської, Київської та Подільської. Проте, покладений в основу принцип визначення етнічної приналежності (за віросповіданням) не дає можливості чітко визначити етнічний склад населення краю.

Проте в усіх цих дослідженнях етнодемографічні проблеми Правобережної У країни зачіпалися лише фрагментарно, а діяльність російського царизму щодо її етнічних груп взагалі не розглядалася.

Більше уваги цим питанням приділялося в працях М. Лєбьодкіна [ 19] та Р.Ф. Екерта [20], в яких, поряд із питаннями розселення та чисельності етнічних груп, які населяли західні губернії імперії, в тому числі й Волинську, Київську та Подільську, автори намагалися показати процес їхньої появи в краї, особливості стосунків між представниками різних етнічних груп, які тут мешкали.

В другій половині XIX століття світ побачили й праці, в яких губернії Правобережної України почали уже виступати окремими об'єктами досліджень [21-26]. Серед них варто виділити підготовлені А. Братчиковим матеріали, в яких автор наводить дані про населення Волині, цікаві факти з життя її етнічних груп і дослідження В. Пєроговського та П. Вікули, в яких значна увага приділяється висвітленню діяльності як центральних, так і регіональних органів влади по інкорпорації Волині та Поділля до складу Російської імперії.

У 70-х pp. дослідники не втратили інтересу до етнодемографічних проблем. Саме в цей час з'явилася праця статського радника А.Вороніна [27], в якій на багатому фактичному матеріалі, висвітлюється іноземна колонізація губерній Правобережної України. Вона стала однією із перших, в якій значне місце відводилося висвітленню проблем колонізації краю німцями, чехами та представниками інших європейських народів. Особлива цінність дослідження А.Вороніна, на нашу думку, полягає ще й у тому, що вміщенні в ньому дані дозволяють порівняти процес переселення іноземних колоністів на територію губерній Правобережної України, простежити спільне та відмінне в колонізаційних рухах німців, чехів, поляків і т.д. на її територію. Проте, в праці майже зовсім не висвітлюються проблеми господарського, громадського, культурного життя іноземних колоністів на території краю.

У 60-х pp. XIX століття провідну роль в українському краєзнавстві відігравала наукова школа професора Володимира Антоновича. Особливо активно у цьому напрямку працював П.Чубинський, який, упродовж двох років, разом з помічником І.Чередником провів три етнографічні експедиції, обстеживши при цьому кілька сотень сіл, хуторів, містечок і міст п'ятдесяти чотирьох повітів Південно-Західного краю. Результатом цієї роботи стало видання семитомної праці «Труды этнографическостатистической экспедиции в Западно-Русский край», яка була опублікована в С.-Петербурзі протягом 1872-і878рр. Дослідження було високо оцінене як російськими, так і європейськими науковцями і принесло П.Чубинському заслужену славу.

В цій праці, головну увагу автор приділив вивченню побуту, культури представників корінного етносу українців, проте він згадує і представників інших етнічних груп регіону. Члени експедиції зібрали значний фактичний і статистичний матеріал про життя польського, єврейського, німецького, чеського населення Правобережної України. Він був згрупований і виданий окремим томом [28]. Проте не з усіма твердженнями П.Чубинського можна погодитися. Так, на нашу думку, наведені в праці дані про етнічний склад населення Правобережної України не відповідають реаліям. Зокрема, автор значно занижує кількість польського, єврейського населення краю. Крім того, П.Чубинському не вдалося повністю розкрити господарське життя німецьких, чеських колоністів, проблеми їхнього громадського, культурного, релігійного життя. He дивлячись на це «Труды ...>> є одним із найкращих досліджень етнодемографічних проблем Правобережної України.

Значний внесок у вивчення демографічної ситуації в краї, особливостей розселення його мешканців у другій половині XIX століття продовжували вносити офіцери Генерального штабу, чиновники. їхні роботи можна розділити на дві групи.

До першої групи відносяться колективні праці в яких зібрана велика кількість статистичних матеріалів, які в основному подаються у вигляді таблиць, графіків, діаграм і фактично відсутній аналітичний матеріал. Це, в першу чергу, загальноросійські військово-статистичні та інші збірники [29;30], які містять дані по демографічну ситуацію в губерніях імперії, національний, релігійний склад їхнього населення, показники господарського життя та ін. український правобережний толерантність етнополітичний

Другу групу досліджень складають праці, які уже мають конкретне авторство та містять, поряд із статистичними даними, факти з історії, географії розселення та етнографії етнічних груп, що населяють край, оглядово-аналітичні та узагальнюючі матеріали [31-35].

На особливу увагу серед них заслуговує підготовлена за результатами обстеження Волині офіцерами штабу Київського військового округу (проведене в 1883-1884рр.) праця підполковника А. Забєліна, в якій значне місце відводиться висвітленню демографічної ситуації на Волині, дослідженню проблем основних етнічних груп краю (поляки, євреї, німці, чехи). Зокрема, тут подається матеріал про їхню кількість, особливості розселення, господарську діяльність, освіту, релігійне життя. Проте, покладений в основу дослідження статистичний підхід звузив можливості автора і не дозволив показати інші аспекти життя етнічних груп краю. Особливо це стосується проблем їхнього громадсько-політичного, культурно-освітнього, релігійного життя. До того ж впадає у вічі те, що в ряді місць виклад матеріалу та висновки А.3абєліна носять дещо тенденційний характер. Так, він негативно оцінює переселення на територію краю німецьких колоністів, вважаючи, що воно нанесло шкоду безпеці краю. Оскільки, на думку автора, вони вели замкнутий спосіб життя, не бажали вивчати російську мову та підтримувати зв'язки з місцевим населенням.

Ще більше в праці достається євреям, життя і діяльність яких здебільшого подаються з негативного боку, а заходи уряду щодо обмеження їхніх прав трактуються як велике благо для них. А.3абєлін робить висновок, що «... єврею не лише є чужими інтереси того суспільства, в якому він живе, а в більшості випадків він ще й гальмує його розвиток» [34,с. 146]. Подібних тверджень у праці зустрічається чимало. Такий підхід автора дещо знижує наукову цінність дослідження, проте зібраний і систематизований ним фактичний матеріал представляє значний інтерес і дає можливість відтворити досить повну картину життя етнічних груп Волині в 50-х 80-х pp. XIX століття, а саму працю вважати однією з найпомітніших у дореволюційній історіографії в плані вивчення життя та побуту етнічних груп Волинської губернії.

Певну інформацію про чисельність етнічних груп Правобережної України, фактори, що впливали не неї, а також про особливості їхньої господарської діяльності подали у своїх дослідженнях М. Драгоманов [36], І. Рудченко [37], Т. Осадчий [40].

Висвітленню політики російського царизму на Правобережній Україні «сполыцених землях» присвятили свої дослідження М. Петров та І. Малишевський [38], С. Громачевський [39], П. Батюшков [39а]. Головне завдання місцевої адміністрації вони бачили в повній інкорпорації краю до складу імперії та русифікації його населення.

Значний поштовх до активізації наукового вивчення етнодемографічних проблем дав Всеросійський перепис населення 1897р. Зокрема, на основі його матеріалів з'явився ряд наукових праць присвячених аналізу етнічного складу населення Південно-Західного краю [41;42]. Серед них варто виділити дослідження Л. Лічкова, в якому аналізується етнічний склад населення регіону в цілому та його губерній, зокрема, їхній освітній рівень та ін.

Помітний внесок у вивчення етносоціальної структури населення Правобережної України, його господарської діяльності, громадського життя в 70-90-хрр. XIX століття зробив А. Ярошевич [43].

Потрібно відзначити, що етнодемографічні проблеми Правобережної України в цілому й Волині, Київщини, Поділля зокрема, в другій половині XIX на початку XX століття, цікавили не лише російських, а й польських дослідників. Саме в цей час світ побачили праці Т. Стецького, С. Бушинського, Ф. Новицького, О. Кольберга [44-47], в яких, як і в російських, аналізувалися статистичні дані про населення краю, особливості його розселення.

Унікальність усіх цих праць полягає в тому, що, вивчаючи життя та діяльність польського населення регіону, дослідники в основному використовували польські джерела які для нас недоступні. У той же час потрібно врахувати, що автори розглядали Волинь, Київщину, Поділля як польську територію й прагнули виправдати панування Польщі на цих землях у XIV XVIII століттях. На нашу думку, цей інтерес пояснюється тим, що протягом багатьох років Правобережна Україна була в складі польської держави й багато польських політиків, науковців продовжували розглядати їх складовою майбутньої Великої Польщі.

Потрібно відмітити, що в другій половині XIX ст. поряд з працями, в яких розглядалися загальні підходи до вивчення етнодемографічних проблем краю, почали з'являтися дослідження, присвячені його окремим етнічним групам. При цьому найбільша увага приділялася найчисельнішій національній меншині краю євреям. Так, в 60-х pp. XIX століття світ побачило дослідження М. Моргуліса [48], в якому аналізується вплив політики російського царизму на життя єврейського населення смуги осілості. Згодом з'явилися узагальнюючі праці історика-правознавця

І.Г. Оршанського [49;50] та Демидова Сан-Донато [51], в яких було зроблено спробу проаналізувати політику царизму щодо євреїв Росії, основні види їхньої економічної діяльності та ін.

Цікавій сторінці взаємин російського царизму та єврейського населення присвятив свою працю В.Нікітін [52], в якій зроблено спробу дослідити політику С.-Петербургу по залученню євреїв до землеробства. Надзвичайно цікавий матеріал міститься в праці І.Нікотіна «Столетний период (1772-1872) русского законодательства в воссоединенных от

Польши губерниях и законодательство об евреях (1649-1876)>> [52а], де автор тематично систематизував і проаналізував більшість законів Російської імперії, що стосувалися Правобережної України кінця ХУІІІ-століття й особливо тих, що стосувалися єврейського населення краю.

Значний внесок у вивчення історії євреїв Росії в цілому й Правобережної України зокрема, внесла Історико-етнографічна комісія, яка працювала при Товаристві поширення освіти серед євреїв Росії. Вона була створена в 1892р. з ініціативи С.М. Дубнова і в 1908р. перетворена в Єврейське історико-етнографічне товариство. Сам С.М. Дубнов підготував й опублікував кілька ґрунтовних праць з історії єврейства. Серед них варто виділити 10-томну «Всесвітню історію єврейського народу», 3-х томну «Історію хасидизму».

Досить продуктивно над єврейською тематикою в кінці XIX на початку XX століття працювали Ю.С.Гессен [53], М.Миш [54], Г.Б.Сліозберг [55]. Особливий інтерес викликає творча спадщина Ю.С.Гессена, який розпочав свою наукову діяльність у 1895 році й присвятив історії євреїв Росії більше 200 досліджень. Найбільш відомим з них стала «История еврейского народа в России» [56]. Важливою подією в дослідженні історії євреїв Росії стало видання в С.-Петербурзі 16-томної єврейської енциклопедії [57], в якій, на значному фактичному матеріалі, висвітлюється історія євреїв Росії та окремих її регіонів, зокрема Волині, Київщини, Поділля.

Проте, потрібно відмітити, що більшість з названих праць присвячена загальним проблемам історії євреїв Росії й лише фрагментарно зачіпають питання життя євреїв Правобережної України. Значно більше уваги їм було приділено в праці А.П. Суботіна [58].

He обминули увагою дослідники й інші етнічні спільноти Правобережної України. При цьому зацікавленість до окремих етнічних груп краю викликали не лише загальні проблеми, а й певні політичні події. Яскравим прикладом цього може слугувати поява праць про місце та роль поляків в економічному, культурному, політичному житті краю напередодні та після польського повстання 1830-1831рр. [59;60], їхню участь у повстанні 1863 року [61-63] та придушення цих виступів російським царизмом [64].

Особливо потрібно зупинитися на дослідженні П. Куліша «Польська колонізація Південно-Західного ураю», в якому висвітлюється процес появи польського населення на території Волині, Київщини та Поділля, особливості його розселення там, місце та роль поляків у політичному, соціально-економічному та культурному житті цих регіонів [65]. В цілому позитивно оцінюючи цю роботу, потрібно відмітити, що вона не була позбавлена певних недоліків. Зокрема, автор, знаходячись в полоні імперських, великоросійських стереотипів, применшував роль польського населення в економічному, культурному життя Правобережної У країни.

Розглядалися проблеми поляків Правобережної України й в інших дослідженнях [66-68]. Серед них особливо потрібно виділити праці В. Шульгіна, в яких підкреслювалася домінуюча роль поляків та їхній «негативний вплив», що «перешкоджав зміцненню російської влади» в регіоні. Значну увагу В.Шульгін приділяв висвітленню політики декласації дрібної польської шляхти Правобережної України, яку проводила адміністрацією Д.Г. Бібікова та переведення її в розряд «податних» станів (міщани, однодворці).

Ці ж проблеми, але за усю першу половину XIX століття, розглядаються в праці «Дворянство Волинської губернії», яка вийшла з друку в 1867 році за підписом князя Н.К. Імеретинського [69].

Значний інтерес для розуміння процесів, які відбувалися в середовищі польської шляхти та російського дворянства Правобережної України представляє дослідження Є. Картавцова [70], в якому висвітлюється обезземелення польської шляхти та залучення на ці території російського дворянства.

Боротьбу з засиллям поляків і польської мови в судових органах Правобережної України в цілому й Київської губернії зокрема, висвітлює М. Калмаков. Вчений вважав ці кроки російської адміністрації важливими у справі русифікації «ополяченого населення» краю [70а].

Досить цікаву працю під промовистою назвою «Начало конца Польши» в кінці XIX століття підготував А. Ільєнко [70б]. Автор спробував проаналізувати причини загибелі Речі Посполитої як держави й визначити місце польської шляхти в умовах панування на її теренах російського царизму. При цьому він дійшов висновку, що польська спільнота, прагнучи відродити свою державу, чинила активний і пасивний спротив російському пануванню на Цравобережній Україні, вважаючи її споконвічно власного територією.

Напередодні Першої світової війни в Російській імперії знову активізувалися антипольські настрої. Це знайшло свій прояв і в науковому середовищі. Яскравим проявом цього є праця А. Ліпранді в якій, на основі тенденційно підібраних фактів, писалося про польську загрозу в західних губерніях імперії та про необхідність розпочати новий наступ на польське населення як в політичному, економічному, тай і в культурному сенсі [71].

В кінці XIX на початку XX ст. активно вивчав долю «українських поляків» відомий польський дослідник О.Яблоновський [72], який на основі величезного масиву фактичного матеріалу вивчив та узагальнив історію міграційних процесів польського населення в Україні та його вплив на історичний розвиток українських земель.

Ряд польських науковців у цей час досліджувала долю шляхти Правобережної України, її участь у польському повстанні 1863р. [73;74]. століття стало періодом активного переселення на територію Російської імперії в цілому та Правобережної У країни, зокрема, німецьких колоністів. Цей процес не залишився поза увагою дослідників. Одним із перших на нього звернув увагу російський вчений німецького походження

А. Клаус. У 1868-1869рр. в журналі «Вестник Европы» він опублікована з цієї тематики кілька статей [75;76]. У 1869 році вони були узагальнені та видані окремою книгою [77]. Ця праця стала серйозним науковим дослідженням життя німецьких колоністів, їхньої культури. У ній детально висвітлювався їхній побут, були повністю опубліковані царські маніфести та укази Катерини II про іноземних поселенців. Вона дала поштовх для подальшого вивчення німецької колонізації земель Російської імперії, але процес німецької колонізації Правобережної У країни не знайшов у ній значного висвітлення.

Дослідження історії російських німців активізувалося в кінці 80-х на початку 90-х pp. XIX ст. Саме в цей час цими проблемами займався російський дослідник А.А. Вєліцин, який в 18891890рр. в журналі «Русский вестник» опублікував свої праці: «Иностранная колонизация в России», «Немецкая колонизация на Юге России», «Духовная жизнь наших немецких колоний». У 1893 році вони вийшли окремою книгою [78]. Ці праці фактично започаткували в російській історіографії антинімецький, шовіністичний підхід до оцінки місця та ролі німецьких колоністів в житті Російської імперії, представники якого залякували громадськість небезпекою німецького завоювання. Зокрема, сам А.АВєліцин писав про німецьке «засилля» в ряді регіонів Росії (особливо на півдні) й доводив, що йде «мирне завоювання» імперії німцями. He дивлячись на це, його праці містять значний фактичний матеріал, який дає певну уяву про життя німецьких колоністів в Росії у другій половині XIX століття. В тому числі й на території Правобережної У країни.

З тих же позицій була підготовлена й праця А.П. Ліпранді [79], в якій, зокрема, було зроблено висновок про те, що німці обрали для колонізації губернії Правобережної України й особливо Волинь не випадково, а заселяли їх згідно «чиїхось вказівок», за чітко продуманим планом. Тобто, вони осідали вздовж головних шляхів і у випадку війни могли б їх контролювати.

Звісна річ, що такі публікації почали викликати занепокоєння в урядових колах і підігрівали антинімецькі настрої в імперії. Роботи А. Вєліцина викликали незадоволення прогресивно налаштованих російських німців. У «St. Petersburger Zeitung», яка виходила в Росії, в 1889-1890рр. було надруковано ряд статей, в яких німецькі автори критикували А.Вєліцина за перебільшення кількості німецьких поселенців на Волині та наявну в них землю.

Журнал «Русский вестник», крім праць А. Вєліцина, друкував й інші матеріали про німецьку колонізацію. Так, в жовтні 1890р. в рубриці «Внутреннее обозрение» з'явився матеріал під назвою «Німці на Волині» [80] де було дано загальний огляд німецької колонізації Волині з 1781 по 1890рр., показано розвиток німецької освіти на територію краю, наводилися дані про кількість німецьких та російських шкіл, які були явно не на користь останніх і з цього робився висновок про онімечення населення губернії. При цьому автор посилався на працю А. Ліпранді «Как остановить завоевание наших окраин?».

Проте, далеко не всі в Російській імперії розділяли такий підхід до оцінки німецької колонізації регіонів держави. Так, в 1895р. проти тверджень А.А. Вєліцина виступив П.С.Каменській, який, на основі значного фактичного матеріали з історії життя та господарської діяльності німецьких колоній Росії, доводив штучність «німецької проблеми». На жаль питань німецької колонізації губерній Правобережної України він майже не розглядав [81].

У другій половині XIX ст. почали з'являтися й праці німецьких дослідників, в яких висвітлювалась історія виникнення поселень колоністів в Україні, а також їхнє церковне та шкільне життя. Так, в 1862р. в Петербурзі вийшла праця Е. Буша «Матеріали до історії і статистики церковної і шкільної суті в євангельсько-лютеранських громадах Росії» [82], а також праця С. Келлера «Оповідання з Півдня Росії» [83]. Серед них слід виділити роботу Е. Буша, яка вийшла німецькою мовою в 1862р. у Санкт-Петербурзі. Автор, який багато років працював пастором в різноманітних лютеранських громадах Росії, спираючись на свій власний досвід, показав значення церковної освіти в житті німецьких колоністів в імперії, а також навів статистичні дані про кількість лютеранських громад Росії в цілому, та в окремих її регіонах.

Слід відмітити, що дослідження історії виникнення та життя німецьких колоній в імперії продовжилось і на початку XX ст. Так, в 1909р. у Франкфурті на Майні вийшла праця Х. Хеге «Коротка історія менонітів» [84], в якій була зроблена спроба комплексно дослідити життя російських менонітів, але обмежена джерельна база не дозволила це зробити. Разом з тим, варто зазначити, що дана робота була одним з перших досліджень присвячених переселенню та життю менонітів на території Російської імперії, яке заклала фундамент для подальшого дослідження історії менонітів в імперії в цілому та на Правобережній Україні зокрема.

Серед робіт початку XX ст. слід також відмітити дослідження російських вчених, зокрема працю Г. Писаревського «Из истории иностранной колонизации в России в XVIII в.» [85], яка вийшла друком у 1909р. У цій роботі вчений показує причини зародження колонізаційного руху в Європі в цілому і в Росії зокрема, наводить дані про умови поселення колоністів та пільги, які надавав їм царський уряд при поселенні. Значення праці Г. Писаревського в тому, що вона є важливою джерельною базою, оскільки тут використано велику кількість архівних матеріалів Міністерства землеробства та державного майна, Міністерства закордонних справ Російської імперії, а також архівів Петербургу та Москви. Робота вченого важлива й тим, що тут всебічно розглядається комплекс питань, пов'язаних з початком запрошення колоністів на територію імперії у 1763-176 pp. та особливостями їхньої імміграції.

Значний інтерес з праць цього періоду також представляє невелика брошура під промовистою назвою «О немецких поселенцах Волынской губернии». Вона була підготовлена та надрукована німецькою групою «Союзу 17 Жовтня» з приводу внесення у 1910р. до Державної Думи нового законопроекту про обмеження німецького землеволодіння в Південно-Західному краї. Зрозуміло, що в ній були викладені лише позитивні факти життя волинських німців [86]. Все ж дана публікація має велике значення для вивчення історії німецького населення Волині.

Слід відмітити, що в цей час з'явилися й відверто шовіністичні дослідження, що продовжували розвивати ідеї А.А. Вєліцина. Цікаво, що саме в них значна увага приділялася проблемам німецької колонізації Волині. На нашу думку, це можна пояснити її розташуванням на західному кордоні імперії. Серед цих праць в першу чергу слід виділити книгу А.П. Ліпранді «Германия в России», опубліковану в Харкові у 1911р. У ній, автор, тенденційно використовуючи значний фактичний матеріал, намагався довести, що процес переселення німецьких колоністів на Волинь був зумовлений цілеспрямованою політикою німецького уряду, який таким шляхом прагнув «мирно завоювати західні окраїни Російської імперії» [87].

Початок Першої світової війни ще більше активізував діяльність прихильників «наукових» поглядів А.А. Вєліцина. В результаті в Росії з'явилось багато праць, які, носили шовіністичний характер, розпалювали антинімецьку істерію. Авторами цих робіт були А.Е. Богдановський, А. Рєнніков, С.П. Шелухін, та інші [88-90]. Особливий інтерес для нас представляє дослідження А. Рєннікова, так як воно стосується одного з регіонів Правобережної України Волині. Написане воно у вигляді дорожніх нотаток і його автор навіть не приховує свого негативного ставлення до волинських німців.

He дивлячись на ідеологічну заангажованість А.П. Ліпранді та А. Рєннікова, їхні праці містять багатий фактичний матеріал з життя та діяльності німців Правобережної України і в першу чергу Волині, їхніх стосунків з місцевим населенням.

Потрібно відмітити, що далеко не усі російські дослідники, навіть в роки війни з Німеччиною, розділяли погляди А.А. Вєліцина, А.П. Ліпранді, А. Рєннікова. Серед доробку таких науковців варто виділити працю Я. Штаха [91], в якій автор зупинився на появі німецьких переселенців у південних регіонах імперії, основних видах їхньої господарської діяльності, ролі в розвитку землеробства регіону, а також на стосунках німецьких поселенців з українським, російським населенням та представниками інших етносів. Тут вміщено повний текст маніфесту Катерини II від 22 липня 1763р. про запрошення іноземців в Росію. Значну увагу Я. Штах також приділив питанню розвитку шкільної справи в німецьких колоніях.

Як показує наведений вище матеріал, праці, що виходили в дореволюційний період, в основному стосувалися німецької колонізації Півдня Росії і Правобережна У країна, за деякими винятками, знаходила в них лише фрагментарне відображення. Все ж у них міститься певний фактичний матеріал про життя та діяльність німців Правобережної У країни.

Протягом другої половини XIX століття Правобережна Україна, й особливо Волинь, стали другою Батьківщиною для десятків тисяч чеських родин, які внесли значний вклад в їхній господарський, культурний розвиток. Зрозуміло, що це не залишилося поза увагою дослідників. Як не дивно, але перша праця в якій аналізувався процес переселення чехів на територію Російської імперії, їхнього облаштування на нових землях і т.д., з'явилася не в Росії, а в Чехії в 1876р. [92]. Потрібно відмітити, що дослідження Ф. Доубрави, швидше за все було довідковим виданням розрахованим на чехів які вирішили шукати щастя за межами рідної землі, але воно має й значну наукову цінність, так як містить багато фактичного матеріалу про перший період переселення чехів на територію Російської імперії.

Одним із перших за вивчення життя та діяльності чеських переселенців на Волині в Російській імперії взявся радник Київського, Подільського та Волинського генерал-губернатора Є. Крижановський. У 1886р. він був посланий до чеських переселенців для вивчення їхніх «релігійних справ» і провів серед них два місяці, відвідавши майже усі чеські поселення. За цей час Є. Крижановський зібрав значний фактичний матеріал про їхній побут, господарську діяльність, громадське та культурне життя. На його основі, а також на основі документів канцелярії Київського генерал-губернатора, архіву Міністерства внутрішніх справ він підготував досить цікаві праці з історії чеського колонізаційного руху на Волині в 60-х першій половині 80-х pp. XIX століття [93-96]. В них Є. Крижанівський, акцентуючи увагу на релігійних проблемах чеських колоністів, торкнувся цілого ряду проблем життя та побуту волинських чехів. Зокрема, в праці «Чехи на Волині» він висвітлює процес переселення чехів на територію регіону, показує заснування чеських колоній, їхню кількість, наводить статистичні дані про кількість чеських переселенців на Волині. Велику увагу автор приділив дослідженню питань громадського життя переселенців, їхньої культури, побуту.

В цілому високо оцінюючи підготовлені Є. Крижанівським праці потрібно відмітити, що все ж його чиновницька посада, поставлене генерал-губернатором завдання відбилися на них, що проявилося в деякій упередженості автора до об'єкта дослідження. Ряд проблем він взагалі не розглянув. В першу чергу це стосується передумов чеської еміграції на територію Волині. В наведених Є.Крижанівським статистичних даних є неточності, які, на нашу думку, пояснюються відсутністю правдивих даних про їхню кількість, наявність у них земельних угідь і т.д. в державних органах управління того часу.

Разом з тим, праці Є. Крижанівського стали першими і довгий час єдиними, значними дослідженнями життя чеських переселенців на території Волині, до того ж вони підготовлені людиною, яка на власні очі бачила життя та діяльність колоністів у більшості поселень які існували на Волині на початку 80-х pp. XIX століття, що робить їх надзвичайно цікавими для сучасних дослідників.

Потрібно відмітити, що після появи праць Є.Крижанівського дослідники довгий час взагалі не бралися за висвітлення життя та діяльності волинських чехів. Лише напередодні першої світової війни світ побачили дві статті економіста І. 3асухіна [97;98], в яких певна увага була приділена окремим напрямкам їхньої господарської діяльності, зокрема, хмелярству.

Наведений матеріал свідчить, що проблеми історії національних меншин Правобережної України, політики російського царизму щодо них вже давно цікавлять дослідників. Проте ступінь їхньої вивченості різний. Зокрема, в дореволюційній літературі досить широко висвітлювалася історія євреїв краю та політика російської адміністрації щодо них. Значно менше уваги приділялося вивченню німецьких і чеських спільнот. Дореволюційні історики мало досліджували польську національну меншину Правобережжя, обмежуючись вивченням політики царизму щодо декласації польської шляхти. Фактично відсутні роботи щодо аналізу російського населення краю.

Потрібно відмітити, що в багатьох працях, що стосувалися життя та діяльності єврейського, польського, німецького населення краю та політики російської адміністрації щодо них прослідковується ідеологічна заангажованість авторів, обґрунтування правильності діяльності щодо їхньої русифікації.

український правобережний етнополітичний

Список використаних джерел

1. Баженов JI.В. Історичне краєзнавство Правобережної України на початку XX століття: Становлення. Історіографія. Бібліографія. Хмельницький, 1995.

2. Баженов JI.В. Поділля в працях дослідників і краєзнавців XIX XX ст.: Історіографія. Бібліографія. Матеріали. Кам'янець-Подільський, 1993.

3. Поліщук Ю. М. Національні меншини Волині в XIX на початку XX ст. (Історіографія проблеми) // Вісник Київського університету. Історія. Вип.63-64, 2002.

4. Ярмошик LI. Становлення історичного краєзнавства Волині в XIX на поч. Хх століть. Житомир. 1998.

5. Грушевський М. Студії з економічної історії України. K., 1917.

6. Рудлицький В. Економіко-географічний опис Поділля // Студії з історії України науково-дослідчої кафедри історії України в Києві. K., 1929.

7. Атлас Подольской губернии // Журнал Министерства внутренних дел. 1853. Ч. I.

8. Историческое обозрение водворения иностранных поселенцев в России // Журнал Министерства Внутренних Дел . 1837. №12.

9. Благовещенский В. Обзор правительственных мер относительно иностранных поселенцев в России // Журнал Министерства Внутренних Дел. 1850. №4.

10. Ю. Витковский. О раскольниках в Подольской губернии // Отечественные записки. Б.м. и г.

11. И. Тверитинов. Военно-статистическое обозрение Российской империи. СПб., 1849.

12. Военно-статистическое обозрение Волынской губерний. СПб., 1850.

13. Marczynski W. Statystyczne, topograficzne I historyczne opisanie gubernii Podolskiey Wilno, 1820-1823. Т. 1-3.

14. Balinski М., Lipinski Т. Starozytna Polska pod wzgledem historycznym, geograficznym і statystycznym. Warszawa, 1845. T.2.

15. Кеппен П.П. Население России по девятой народной переписи. СПб., 1857.

16. Кеппен П.П. Об этнографической карте Европейской России. СПб., 1852.

17. Кеппен П.П. Хронологический указатель материалов для истории инородцев Европейской России. СПб., 1861.

18. Риттих А.Ф. Атлас народонаселения Западно-русского края по исповеданиям. СПб., 1863.

19. Лебёдкин М.О племенном составе народонаселения Западного края Российской империи // Записки Русского географического общества. Кн. XIII.-СПб., 1861.

20. 20.Эркерт Р.Ф. Взгляд на историю и этнографию западных губерний России. СПб., 1864.

21. Крушинский JI. Исторический очерк Волыни. Житомир, 1867.

22. Братчиков А. Материалы для исследования Волынской губернии в статистическом, этнографическом, сельскохозяйственном и других отношениях. Вып.1. Житомир, 1868.

23. Гильтебрант П. История. География и этнография Подолии. К., 1877.

24. Пероговский В. Материалы для истории Волыни. Житомир, 1879.

25. Материалы для истории Подольской губернии (1792-1796). Вып.1. KПодольский, 1885.

26. Викула П.Ф. По поводу столетия воссоединения Подолии с Россией. 1793 1893. К.-Подольский, 1893.

27. Воронин А. Об иностранных поселенцах в Юго-Западном крае Б.м.,

28. Труды этнографическо-статистической экспедиции в Западно-Русский край снаряженной императорским русским географическим обществом. Юго-Западный отдел. Материалы и исследования собранные П.П.Чубинским. СПб., 1872. Т.7.

29. Военно-статистический сборник. Выпуск IV. Россия. Составлен офицерами Генерального штаба под общей редакцией И.И.Обручева. СПб., 1871.

30. Топографическо-статистические материалы с приложении 4-х карт ЮгоЗападного края. К., 1882.

31. Фундуклей И. Статистическое описание Киевской губернии. СПб., 1852.

32. Войнов Д., Загоскин В. Киевская губерния. СПб., 1867.

33. Симашкевич М. Историко-географический и этнографический очерк Подолии. Камянец-Подольский, 1875-1876. Вып.1-2.

34. 34.Забелин А. Военно-статистическое обозрение Волынской губернии. Часть К, 1887.

35. Гульдман В. К. Подольская губерния. Опыт географическо-статистического описания. Камянец-Подольский, 1889.

36. Драгоманов М. Евреи и поляки в Юго-Западном крае // Вестник Европы. 1872.

37. Записки о землевладении в Юго-Западном крае. К., 1882.

38. Волынь. Исторические судьбы Юго-Западного края. СПб., 1888.

39. З.Э. Громачевский С.Г. Ограничительные законы по землевладению в Западном крае, с историческим обзором их законодательными мотивами и разъяснениями. СПб., 1904.

40. Батюшков П.И. Подолия историческое описание. СПб., 1891.

41. Земля и земледельцы в Юго-Западном крае (На Украине, Подолии и Волыни). Опыт статистико-экономического исследования. К., 1899.

42. Личков Л.. Юго-Западный край по данным переписи 1897г. // Киевская старина. 1905. № 9.

43. Ярошевич А. Малоросы по переписи 1897 г. // Там само. 1905. Т. XXXIX.

44. Ярошевич А. И. Очерки экономической жизни Юго-Западного края. К., 1908.

45. Stecki Т. J. Wolyn pod wsgledem statystycznym, historycznym і archeologicznym. Lwow. 1864-1871. T.l-2.

46. Buszczynski S. Podole, Wolyn, Ukraina. Lwow, 1862/

47. Wolyn і jego mieczkance w r. 1863. Krotkie opisanie gubernii Wolynskej pod wsgledemjeograficznym I statystycznym przez F.N. /D-га F. Nowickiego/. Drezno, 1870.

48. Kolberg O. Wolyn. Warszawa, 1907.

49. Моргу лис М. К вопросу о воспрещении евреям приобретать земли в Западных губерниях. К., 1865.

50. Оршанский И.Г. Евреи в России. Очерки и исследования. СПб., 1872.

51. Оршанский И.Г. Евреи в России. Очерки экономического и общественного быта русских евреев. СПб., 1877.

52. Демидов Сан-Донато. Еврейский вопрос в России. СПб., 1883.

53. Никитин В. Евреи земледельцы. СПб., 1887.

54. Никотин И.А. Столетний период (1772-1872) русского законодательства в воссоединенных от Польши губерниях и законодательство об евреях (1649-1876): В 2 тт. Вильно, 1886.

55. Гессен Ю. Закон и жизнь. Как создавались ограничительные законы о жительстве евреев в России. СПб., 1911.

56. Мыш М. Руководство к руським законам о евреях. СПб., 1904.

57. Слиозберг Г. Б. Правовое и экономическое положение евреев в России. СПб., 1907.

58. Гессен Ю. История еврейского народа в России. М., 1993.

59. Еврейская энциклопедия. Свод знаний о еврействе и его культуре в прошлом и настоящем. СПб., 1908-1913. Т.1 16.

60. Субботин А.П. В черте еврейской оседлости. Отрывки из экономических исследований в Западной и Юго-Западной России за лето 1887 года. Вып.2. СПб., 1890.

61. Б.Э. Волынская революция первой четвертії XIX столетия. Письма надворного советника Опытова к графине Старожиловой // Киевская старина. 1883. Т.5. - С, 121-144,319-363, 774-828.

62. Записки Ивана Матвеевича Сбитнева. (Из времени учреждения на Волыни и Подолии после восстания 1831г. русских школ взамен польских), К., 1887.

63. Восстание поляков в Юго-Западной России в 1863 году. К., 1863.

64. Павлищев И. И. Сочинения. Т. IV V: Седмицы польского мятежа 1861 1864. СПб., 1887. Ч. 1-2.

65. Брянцев П. Д. Польский мятеж 1863г. Вильно, 1892.

66. Орлов И. Усмирение польского восстания 1831 и 1863гг. М., 1912.

67. Кулиш П. А. Польская колонизация Юго-Западного края // Вестник Европы. 1874. Т. 2.

68. Шульгин В. Я. Юго-Западный край под управлением Д.Г.Бибикова (18381853). К, 1863/

69. Шульгин В. Я. Юго-Западный край в последнее двадцатипялетие 18381863. К* 1864.

70. Сборник статей разъясняющих польское дело по отношению к Западной России / Сост. и изд. С.Шолкович . Вып. I. Вильно, 1885.

71. Имеретинский И.К. Дворянство Волынской губернии. Житомир, 1867.

72. Картавцов Е. Обрусение землевладения в Юго-Западном крае. К., 1877.

73. Калмаков М.М. Записка о судебной реформе в западном крае вообще и в частности в киевской губернии. К., 1872.

74. Ильенко А.И. Начало конца Польши. СПб., 1898.

75. Липраиди А. Польский вопрос в Западной Руси // Мирный труд. 1913. №5.

76. Jablonowski A. Historya Rusi poludniowej do upadku Rzeczy Pospolitej. Krakow, 1912.

77. Lipinski W. Sclachta na Ukraine jej w zyciu narodu ukrainskiego na tie jego dziejow. Krakow, 1909.

78. Rawita-Gawronski F. Rok 1863 na Rusi: Ukraina, Wolyn, Podole. Lwow, 1903.

79. Клаус А. Сектаторыколонисты // Вестник Европы. 1868. Т. 1A.

80. Клаус А. Духовенство в школе в наших немецких колониях // Вестник Европы. 1869. Т. 1/2.

81. Клаус А. Наши колонии. Опыты и материалы по истории и статистике иностранной колонизации в России. Вып. I. СПб., 1869.

82. Велицын А.А. (Палтов А.) Немцы в России. Очерки исторического развития и настоящего положения немецких колоний на юге и востоке России. СПб., 1893.

83. Липраиди А.П. Как остановить мирное завоевание наших окраин. (Немецкий вопрос, сущность и значение его в Юго-Западной России). К., 1890.

84. Немцы на Волыни // Русский вестник. 1890. Т.210.

85. Каменский П.В. Вопрос или недоразумение? К вопросу об иностранных поселениях на Юге России. М., 1895.

86. Busch Е. Materialen zur Geschichte und Statistik des Kirehen und Schulwesens der Ev. -Luth.,Gemeinden in RuBiand. St. Peterbsurg; G. Haeffel, 1862.

87. Keller S. Erzalilung aus Stid-RuBland. Berlin, 1892.

88. Hege Chr. Kurze Geschichte der Mennoniten. Frankfurt am Main, 1909.

89. Писаревский Г. Из истории иностранной колонизации в России в XVIII в. (по неизданным архивным документам). М., 1909. немецкий поселенцах Волынской губернии. СПб., б. г.

90. Липранди А.П. Германия в России. Харьков, 1911.

91. Богдановський А. Что такое борьба с немецким засильем (цели и задачи «Общества 1914г.»). Пг., 1914.

92. Ренников А. (Селитренников А.М.) Золото Рейна. О немцах в России. Пг., 1915.

93. ЭО.Шелухин С.П. Немецкая колонизация на юге России. Одесса, 1915.

94. П1тах Я. Очерки из истории и современной жизни в южнорусских колонистов. М., 1916.

95. Doubrava Fr. Cesky vushehovalek па Rus/ Praha, 1876.

96. Э.З. Крижановский Е. П. Исторические записки по вопросу о стремлении чехов к православию. СПб., 1887.

97. Крижановский Е.П. Религиозные дела чехов. Соч. Т.П. К., 1890.

98. Крижановский Е.П. Чехи на Волыни. Соч. Т. 2. К., 1890.

99. Эб.Крижановский Е.П. Чешские учительские курсы в Остроге. Соч. Т.1. - К., 1890.

100. 3асухин И. Первак хмелевая ярмарка в Житомире // Сельскохозяйственная хроника Волынской губернии. 1910. №1.

101. 3асухин И. Хмелеводство на Волыни // Юго-Западный край в экономическом отношении. Сборник статей под редакцией А.И.Ярошевича. К., 1913. Вып.7.

Размещено на Allbest.ru

...