Невідомі факти з життя і діяльності фотографа УПА

Размещено на http://www.allbest.ru/

Невідомі факти з життя і діяльності фотографа УПА

Польова Ю.В.

У дослідженні історії України XX століття значне місце займає вивчення діяльності Організації Українських Націоналістів (далі - ОУН) та Української Повстанської Армії (далі - УПА). За останні роки науковці доволі ґрунтовно розробили військово-політичні аспекти діяльності українських націоналістів, підготували низку досліджень про керівників ОУН та УПА. Але внесок талановитих художників, письменників, поетів, фотографів у визвольну боротьбу все ще залишається «в тіні». Долі цих незвичайних людей, які поєднували жорстоку боротьбу з творчістю, маловідомі українському суспільству.

У даній статті мова піде про нелегку долю і боротьбу повстанського фотографа І. Гаргата. Особливу увагу присвячено останнім рокам життя підпільника, коли він разом із проводом Дунаєвецького над- районну ОУН діяв на території Кам'янець-Подільської області (нині - Хмельницької).

Про І. Гаргата як фотографа стало відомо завдяки Василю Гуменюку. Саме він ідентифікує повстанців зображених на фотографіях із Яворівського архіву, віднайденого у с. Яворів Косівського району Івано-Франківської області у 1999 році. Стараннями В. Гуменюка було встановлено, що частину знімків зробив Гаргат Іван Онуфрійович (псевдонім «Липкевич», «Лесь»).

В наукових працях постать І. Гаргата майже не висвітлена. Згадка про І. Гаргата («Липкевича») є у «Літописі Української Повстанської Армії». Це репортаж «Кармелюка» про бій відділу «Хмари» (П. Мельника) у с. Гринівка Богородчанського району Станиславівської області, що стався 22 червня 1945 року.

Окремий розділ, присвячений І. Гаргату, є у книзі Мизака Н. і Горбатюка В. «За тебе, свята Україно. Кам'янець-Подільська область у визвольній боротьбі ОУН, УПА». По-перше, автори детально описали перехід «Липкевича» із терену Станиславівщини у Кам'янець- Подільську область. По-друге, вони вперше передрукували акт Кам'янець-Подільського управління МДБ про затримання І. Гаргата у с. Покутинці Віньковецького району 27 вересня 1951 року. З іншого боку, вкнизі відсутня інформація про діяльність І. Гаргата на Хмельниччині, що фактично є досі не дослідженим періодом його біографії.

У книзі-альбомі «Яворівський фотоархів УПА», упорядник В. Гуменюк, вміщений нарис про життя і творчість І. Гаргата, відзначені світлини його авторства. Автор зазначає, що в біографії повстанського фотографа ще багато прогалин, які не вдасться заповнити без матеріалів органів державної безпеки УРСР. Також у 2007 році світлини з Яворівського фотоархіву було видано окремою книгою у Канаді за сприяння доктора Любомира Луцика. У даному фотоальбомі І. Гаргат фігурує як один із фотографів УГЇА.

В загальних рисах біографія І. Гаргата викладена у статті В. Гуменюка «Фотограф УПА «Липкевич». Основну увагу він звертає на те, коли ця особа стала фотографом. Наводиться цікава розповідь Івана Мельника («Залізняк») про придбання фотоапарату «Zeiss-Ikon». Помилково, автор називає роком загибелі фотографа УПА 1953 рік, адже І. Гаргат був розстріляний 22 серпня 1952 року.

Аналіз згаданої літератури показав, що постать І. Гаргата до цього часу не стала предметом комплексного наукового дослідження. Крім того, окремі сторінки його біографії взагалі не відомі. Актуальність дослідження підтверджує також той факт, що матеріали архівно-кримінальної справи на І. Гаргата досі не були введені до наукового обігу. З іншого боку, на нашу думку, надзвичайно важливим є процес олюднення історії. Ознайомлення суспільства із долями людей, що не займали керівних постів, але в той же час присвятили кращі роки свого життя боротьбі за незалежну Українську державу.

Тритомна архівно-кримінальна справа на Гаргата Івана Онуфрійовича зберігається у Галузевому державному архіві СБ України (далі - ГДА СБ України). Там вміщені протоколи допитів підпільника, соратників по боротьбі (П. Гречуха, X. Мартюка, П. Мельника, В. Кузіва), симпатиків ОУ Н, зібрані слідчі матеріали. Дані документи конкретизують діяльність І. Гаргата («Липкевич», «Лесь») в УПА, але, що найголовніше, проливають світло на останні роки життя фотографа. Важливим доповненням до цих матеріалів стали документи таємного діловодства Управління 2-Н МДБ УРСР, які донедавна були недоступні дослідникам.

Метою пропонованого дослідження є висвітлення останнього періоду життя І. Гаргата, його діяльності в складі Дунаєвецького надрайонного проводу ОУН. Tакож йтиметься про те як велася агентурно-оперативна розробка підпільника, яким чином його захопили співробітники Кам'янець-Подільського управління МДБ.

І. Гаргат родом із с. Іваниківка Лисецького району Станиславівської області. Вся родина Гаргатів була репресована за приналежність старших синів Івана та Василя до УПА. Батько - Гаргат Онуфрій Іванович - у 1945 році був засуджений Військовим Трибуналом до 20 років виправно- трудових таборів. Матір з дітьми у 1947 році виселили у віддалені області СРСР.

До ОУН І. Гаргат вступив у липні 1943 року. Керівник Лисецького районного проводу «Ярослав» присвоїв йому псевдо «Липкевич». У жовтні того саме року вступив рядовим у сотню УПА під командою «Різуна» (В. Андрусяк). Протягом 1944-1949 рр. перебував у охоронній боївці «Хмари» (ІІ. Мельник), який спочатку очолював сотню, а згодом курінь УПА «Дзвони». У січні 1946 року «Хмару» призначили командиром 21 (Коломийського) TB, разом із командиром «Липкевич» перейшов із Чорного лісу на територію Коломийської округи. Протягом 17 червня - 2 серпня 1949 року сотня «Хмари» здійснила закордонний рейд на територію Румунії. Там проводила пропагандистську роботу серед румунів, поширюючи звернення-листівки. З вересня 1949 до липня 1950 року працював у проводі ОУН Лисецького району. Увесь цей час «Липкевич» не розлучається з фотоапаратом, незважаючи на заборону фотографувати в УГІА та загрозу з боку СБ.

Карпатський краєвий провід ОУН направляв членів своїх організаційних структур у Південні та Східні області України. Як видно із записів організаційного референта проводу «Захід-Карпати» «Сталя» (Савчак Василь), вилучених внаслідок його знищення співробітниками МДБ 20 жовтня 1950 p., керівництво ОУН надавало великого значення поширенню діяльності організації на «схід»: «Відправка людей на СУЗ - робота першочергового значення. Вона повинна йти за двома напрямками: придбання конспіративних квартир і створення оунівської мережі». Таким чином, згідно рішення проводу, «Липкевич» готувався до відходу у східні області України.

Влітку 1950 року, отримавши документи та воєнний квиток на ім'я Курташ Івана Миколайовича 1923 року народження, вихідця із с. Брошнів Долинського району Станиславівської області, і відповідні настанови до роботи на СУЗ, «Липкевич» разом із підпільником «Бурим» (М. Гупало), відправився лініями зв'язку через Калузький окружний провід у Тернопільську область. Кінцевим пунктом призначення підпільників було с. Комісарів ка П'ятихатського району Дніпропетровської області, де їх мала зустріти власниця конспіративної квартири Василина Наточуй. Ta до кінцевого пункту призначення дістатися «Липкевичу» не вдалося. У середині вересня 1950 року «Липкевич» і «Бурий» зустрілися із провідниками Кам'янець-Подільської округи «Скобом» (М. Качановський) та надрайонну «Матюшенком» (І. Лещинський). Останні повідомили їх, що зв'язок із Дніпропетровською областю перерваний. «Скоб» прийняв рішення підпорядкувати І. Гаргата провідникові Дунаєвецького надрайонну «Алкіду» (X. Мартюк), а підпільника «Бурого» направив у Вінницьку область до керівника «Лугового» (Й. Демчук). Одразу було змінено і псев- до І. Гаргата. Тепер його називали «Лесь», рідше «Тарас».

Організаційна структура ОУН на СУЗ відрізнялася від структури підпілля у західноукраїнських областях. На початку 1950-х років Дунаєвецький надрайонний провід на чолі з «Алкідом» (він же «Охрім») проводив діяльність у Дунаєвецькому, Солобковецькому, Ярмолинецькому, Городецькому та частині Гвардійського районів. Дуже бракувало кадрів. Функції, що зазвичай розподілялися між відповідними референтами проводу, в основному зосереджувалися в руках провідника та кількох підпорядкованих йому підпільників. За свідченнями «Апкіда», у 1950-1951 йому підпорядковувалися підпільники «Олег» (П. Гречух), «Олесь» (С. Довгань), «Назар» (С. Свободний), «Гриць» (Д. Снігур), і «Лесь». Як бачимо, увесь провід надрайонну складався з 5-6 підпільників, нижчих ланок взагалі не існувало. Члени проводу були поділені на малі групи, що постійно рейдували даною територією. Як стверджував І. Гаргата, до їх обов'язків входило: підбір явочних і конспіративних квартир для підпілля, створення бази серед місцевого населення, пропаганда націоналістичних ідей, збір відомостей про економічне і політичне становище Радянського Союзу. He проводилось належним чином господарське забезпечення, базою якого в основному було місцеве населення. Зокрема, І. Гаргат свідчив: «Окрім націоналістичної роботи, підпільники займались заготівлею для себе продуктів харчування, одягу, взуття і грошей, адже фактично знаходились на самозабезпеченні, грошей на свої потреби від вищого проводу отримували дуже мало. Заготівля усього необхідного в основному здійснювалося шляхом пограбувань сільських кооперацій, колгоспів і окремих томадян». В ході підготовки до зими 1950-1951 років «Лесь» брав участь у пограбуванні магазинів сільпо у с, Маліївці Солобковецького району та с. Балин Смотрицького району, також колгоспу в с. Іванківці Дунаєвецького району. З іншого боку, ОУН забороняла своїм членам зайвий раз привертати увагу органів МДБ до підпілля, тому терористичні акти зводились до мінімуму.

ОУН здійснювала посилену пропаганду націоналістичних ідей серед східних українців. Перед підпільниками на СУЗ стояло подвійне завдання: виховати нові кадри для підпілля, підвищити загальний рівень свідомості громадян. В інструкціях проводу від червня 1950 року щодо пропаганди серед східних українців наголошувалося: «В політично-пропагандистській роботі серед населення вести рішучу боротьбу проти вищості росіян і почуття власної меншовартості. Рівно ж усіма засобами підносити національно-політичну свідомість населення, розв'язку усіх соціальних питань якнайтісніше пов'язувати із існуванням УССД». Тут же визначалися основні завдання роботи на СУЗ: «підшуковувати кандидатів і вести працю над ними; основне завдання - вишкіл і виховання члена; основні кадри - молодь». У вказівках проводу ОУН щодо пропагандистської роботи на 1951 рік зазначалося: «глибока зневіра у власні сили, брак почуття національної гордості, незнання правдивої української історії, особливо періоду Визвольних змагань 1917-1920 рр. є ознакою сьогодення. Тому потрібно популярної, приступної літератури, яка підносила б елементарну національну свідомість, розбуджувала б український патріотизм та українську національну гордість. Прагнення до економічного та соціального покращення становища завжди якнайтісніше пов'язувати з потребою відокремлення Росії від України». Пропаганда проводилася в основному шляхом особистих бесід. Літературу давали читати людям, яких готували для підпілля, утримувачам конспіративних квартир. За свідченнями І. Гаргата, він показував населенню також бофони, але не поширював їх.

Загалом, за час перебування «Леся»у складі Дунаєвецького над районного проводу за його участю було придбано сім конспіративних квартир, принаймні такі висновки ми можемо робити із протоколів його допиту. Зокрема, наприкінці травня 1951 р. були придбані квартири у с. Куява Ярмолинецького району та с. Томашівка Солобковецького району, у червні - в с, Тарнава Солобковецького району. В липні дві квартири з'явилися у с. Підлісний Олексинець та одна у с. Балекери Городецького району. В серпні - с. Шарівка Ярмолинецького району. Утримувачі конспіративних квартир були чи не основним джерелом інформації про терен. Вони повідомляли новини, розповідали про ситуацію в селах, купували для підпільників радянські газети та займались збором інших відомостей.

«Лесь» також виконував функції зв'язкового між «Алкідом» та провідником Віньковецького надрайону «Богданом» (В. Николин). Обмін грипсами відбувався у лісі неподалік с. Руда Гірчичнянська. Зазвичай «Богдан» приходив разом із «Ковалем», зустрічі відбувалася близько опівночі. Організаційні зустрічі із безпосереднім зверхником відбувалися як правило раз на місяць у заздалегідь визначеному місці. Остання зустріч «Леся» і «Олега» із «Алкідом» відбулася 19 вересня 1951 року в полі між селами Савинці Солобковецького району та Фрампіль і Скаржниці Ярмолинецького району Кам'янець-Подільської області. На ній підпільники отримали завдання провести націоналістичну пропаганду у селах Кадиївці, Шарівка, Сутківці, Глушківці, Покутниці. Виконуючи розпорядження провідника у с. Покутинці останні були схоплені опергрупою МДБ.

З метою посилення боротьби з підпіллям ОУН 27 липня 1951 року начальник УМДБ по Кам'янець-Подільській області полковник Руденко підписує наказ №0038. В документі йшлося про комплекс заходів з ліквідації надрайонних проводів Кам'янець-Подільського окружного проводу ОУН. Згідно положень наказу, для виявлення і ліквідації підпілля на території області створювалися оперативно-чекістські групи, які закріплювались окремо за кожним надрайонним проводом. Зокрема, для розшуку підпілля Дунаєвецького надрайону, створювалась оперативно-чекістська група на чолі з майором Трегубенком. Начальник оперативної групи до 10 серпня 1951 року мав вивчити оперативну обстановку і розробити план агентурно-оперативних заходів. Обов'язковою умовою також був підбір та вербування агентів з числа виявлених оунівських зв'язків. Такий план, очевидно, був розроблений і затверджений у встановлені строки, про що свідчать доповідні записки міністру державної безпеки УРСР генерал-лейтенанту Ковальчуку щодо результатів проведеної роботи Кам'янець-Подільського управління. У доповідній записці про результати роботи 2-го відділу УМДБ Кам'янець-Подільської області по лінії боротьби з ОУН за липень-серпень 1951 року читаємо: «В цілях концентрації наявних матеріалів, організованого проведення агентурно-оперативних заходів, активної розробки керівних ланок ОУН, а також нанесення вирішального удару по бандитським групам, управлінням МДБ заведено 3 агентурні справи». Зокрема, 8 серпня 195 і року була заведена агентурна справа № 395 під назвою «Останні» на Дунаєвецький надрайонний провід ОУН. В ході проведення агентурно-оперативних заходів було встановлено, що Дунаєвецькому надрайонному проводу належить близько 100 конспіративних квартир на території Дунаєвецького, Солобковецького, Смотрицького, Ярмолинецького районів Кам'янець-Подільської області. Крім того, з числа постійно діючих конспіративних квартир УМДБ таємно виявлено і завербовано, з ціллю захоплення підпільників, ряд їх утримувачів. Цікаво, що серед перелічених членів проводу І. Гаргат не значиться, а отже на початок вересня 1951 року чекістам ще не був відомий весь склад і територія діяльності Дунаєвецького надрайону. Нашу думку підтверджують матеріали доповідної записки начальника управління Руденка за серпень-грудень 1951 року: «На той час склад проводів, територія їх діяльності не були нам точно відомі».

Оперативна група з ліквідації «Алкіда» та підпорядкованих йому підпільників упродовж серпня-вересня 1951 року завербувала близько 40 утримувачів конспіративних квартир, якими користувалися члени Дунаєвецького надрайонного проводу ОУН. Серед агентів був житель с. Покутинці Віньковецького району, квартиру якого періодично відвідували «Алкід», «Лесь», «Олег» та інші. Йому присвоїли псевдонім «Василенко». Агента забезпечили снодійним препаратом, який останній мав підсипати у їжу підпільників, а в будинку організували засідку. Приготування чекістів дали результати, в ніч з 26 на 27 вересня 1951 року «Лесь» разом з «Олегом» зайшли на квартиру «Василенка», де й були затримані.

На допитах І. Гаргат про свій арешт розповідав наступне: «Вночі 26 вересня 1951 року я і учасник Дунаєвецького надрайонного проводу ОУН «Олег» прийшли до жителя с. Покутинці Віньковецького району Кам'янець-Подільської області на ім'я Герасим, який пригостив нас компотом. Я і «Олег» скуштували компоту і лягли спати. Того ж дня опівдні я прокинувся на автомашині під охороною двох солдат військ МДБ і був доправлений в управління МДБ у м. Проскурові». Під час арешту у «Леся» було вилучено автомат ППШ, паспорт, військовий білет та посвідчення на ім'я Курташ Івана Миколайовича, 600 карбованців, націоналістичну літературу та листівки. Документи, що санкціонували арешт і утримання його під вартою були оформлені вже по факту затримання 28 вересня 1951 року. З ордером на арешт і обшук «Лесь» ознайомився лише наступного дня, про що свідчить його завірюючий напис на звороті: «Мені пред'явлено 29 вересня. Гаргат».

Перший допит затриманого провів вже 27 вересня 1951 року заступник начальника 2 відділення відділу УМД Б по Tернопільській області майор Аронов. Надалі з арештованим працювали начальник 2 відділу УМД Б по Кам'янець-Подільській області полковник Дідусь та начальник відділення УМД Б старший лейтенант Казанцев.

14 січня 1952 року старший слідчий управління МДБ у Кам'янець- Подільській області старший лейтенант Кузнецов, розглянувши матеріали слідчої справи і враховуючи, що І. Гаргат тривалий час діяв на території Станиславівщини, прийняв постанову про передачу її для ведення подальшого слідства в управління МДБ Станиславівської області. Таким чином, І. Гаргат був переведений із м. Кам'янця-Подільського до внутрішньої в'язниці в м. Станіславі (тепер м. Івано-Франківськ).

Слідчі ретельно перевіряли правдивість свідчень І. Гаргата. Оскільки при затриманні у нього були вилучені два блокноти і листи із записами, заступник начальника відділення слідчого відділу УМДБ Станіславської області старший лейтенант Поплавський призначив проведення графічної експертизи. Актом експертизи за № 179 від 24 березня 1952 року було встановлено: «Записи у записних книжках, записка, рукописи у вигляді списків товарів і окремі приписки на схемі с. Глушківці виконані Гаргат Іваном Онуфрієвичем».

Також наприкінці березня 1952 року була проведена і судово-медична експертиза, яка підтвердила факт поранення підпільника у живіт ще у 1948 році в одному із боїв з опер групою МДБ.

14 квітня 1952 року слідство по справі І. Гаргат було припинене. Закрите судове засідання відбулося 27-28 травня у м. Станиславі. Військовий трибунал Прикарпатського воєнного округу ще раз заслухав свідчення підсудного про його діяльність у підпіллі ОУН. Вирок був винесений за статями 54-1а», 54-8, 54-9, 54-11 KK УРСР. І. Гаргат засуджувався до вищої міри покарання - розстрілу. На жаль, усі речі вилучені при затримані за рішенням суду були спалені, дослідникам залишився лише скупий перелік знищеного. Блокноти, записна книжка та інші особисті записи, що дозволили б глибше розібратися як у діяльності підпілля на СУЗ, так і проаналізувати власне ставлення Ґаргата до ефективності та перспектив боротьби, назавжди втрачені. Його життя обірвалося 22 серпня 1952 року.

В матеріалах архівно-кримінальної справи немає жодної згадки, що І. Гаргат був фотографом. Очевидно чекісти не знали про захоплення підпільника «Леся», а сам він нічого не розповідав. У фондах ГДА СБ України зберігається кілька фотографій І. Гаргата разом із місцевими підпільниками. Очевидно, що він був їх автором, адже фотографи у підпіллі були рідкістю.

Справа І. Гаргата була переглянута у прокуратурі Івано-Франківської області. 11 грудня 1995 року ішокурор Івано-Франківської області М. Андріуца виніс рішення - реабілітації не підлягає. На жаль, і сьогодні вирок, винесений десятки років тому ворогові радянської влади, вже в незалежній Україні визнається доцільним. Ще досі І. Гаргат, як і сотні інших повстанців, чекає свого часу на визнання.

Отже, розглянувши матеріали кримінальної справи на І. Гаргата ми з'ясували, що протягом 1950-1951 років він діяв у складі Дунаєвецького надрайонного проводу ОУН на території сучасної Хмельниччини. Незважаючи на те, що співробітники місцевого управління МДБ проводили активну роботу з розшуку і ліквідації діючих на території області підпільників, майже до дня захоплення відомостей про І. Гаргата в органах було обмаль. Показовим, на нашу думку, є також факт, що досвідченого підпільника вдалося захопити лише завдяки використанню снодійного. Tакож достовірно встановлено дату його смерті.

І. Гаргат присвятив боротьбі все своє життя, адже в лавах ОУН та УПА провів майже десять років. Хоча підпільник добре усвідомлював безвихідність власного становища, адже об'єктивно органи МДБ були сильнішими від підпілля ОУН, все ж не вийшов з повинною. Протягом слідства, незважаючи нате, що І. Гаргат визнав себе винним, він щоразу підкреслював, що боровся зі зброєю в руках проти радянського режиму за відокремлення України від СРСР з ціллю створення на українських землях Української Самостійної Соборної Держави. Незважаючи на усі небезпеки та перешкоди І. Гаргат увічнив події в яких брав безпосередню участь та людей, що його оточували. Завдяки його праці історія визвольного руху оживає у руках сучасних дослідників.

Список використаних джерел

1. Галузевий державшій архів Служби безпеки України (далі - ГДА СБ України). - Ф.5. - Спр.67580. - Т.1.

2. ГДА СБ України. - Ф.5. - Спр.67580. - Т.2.

3. ГДА СБ України. - Ф.5. - Спр.67580. - Т.З.

4. ГДА СБ України. - Ф.13. - Спр.376. - Т.10.

5. Там само. - Т.29.

6. ГДА СБ України. - Ф.2(управління 2-Н). - Оп.48 (1953) - Спр. 19.

7. Там само. - Оп.49(1953) - Спр.4. - Tl.

8. Гуменюк В. «Фотограф УПА«Липкевич»/ Василь Гуменюк//Український визвольний рух. - Л., 2003. - №1. - С.159-164.

9. Кармалюк. Бій у селі Гринівці (22 червня 1945 р.) / Кармалюк // Літопис Української Повстанської Армії. - Торонто, 1989. - Т. 4: Чорний ліс: видання команди Станіславського тактичного відтинка УПА, 1947-1950. - С.56-59.

10. Мизак Н.С. За тебе, свята Україно. Кам'янець-Подільська область у визвольній боротьбі ОУН, УПА: Кн.5 / Н.С. Мизак, В.І. Горбатюк. - Чернівці: Видавничий дім «Букрек», 2006. - 349 с.

11. Содоль П. Участники боротьби за незалежність України: довідник /Петро Содоль. - Л., 2003. - 154 с.

12. Яворівський фотоархів УПА. Книга-альбом/ упоряд. В. Гуменюк. - Л.: «Сполом», 2005. - 236 с. націоналіст армія кримінальний

13. Lubomyr Luciuk. Theirjust war: images of the Ukrainian Insurgent Army / Lubomyr Luciuk and Vasyl Humeniuk. - Toronto: The Kashtan, 2007. - 90 p.

Размещено на Allbest.ru