Нормалізація польсько-українських відносин у політичній думці Ольгерда Гурки

Размещено на http://www.allbest.ru/

Нормалізація польсько-українських відносин у політичній думці Ольгерда Гурки

Геник М.А.

Польсько-українське порозуміння мало вирішальне значення для безпеки, стабільності та гарантування незалежності польської і української держав. Початок Другої світової війни та одночасний напад Німеччини і СРСР на Польщу стали поштовхом для переоцінки попередніх концепцій польської політики, формування нової її парадигми та актуалізації українського питання як важливого фактора гарантування безпеки регіону Центрально-Східної Європи. Важливий внесок у розробку польської політики в українському питанні зробив польський історик і політик Ольгерд Ґурка (1887-1955). Будучи експертом еміграційного уряду Польщі в Анжерсі, він виступав прихильником актуалізації українського питання і продовження політики прометеїзму.

Незважаючи на значний внесок О. Ґурки у справу нормалізації відносин Польщі з національними меншинами, його політичні концепції не стали предметом спеціального дослідження. Монографія З. Ромека присвячена більше науковим поглядам О. Ґурки [1]. Метою статті є розкриття поглядів О. Ґурки на справу польсько-українського примирення. Джерельною базою дослідження стали неопубліковані матеріали архіву Інституту ім. Сікорського у Лондоні, відділу рукописів Польської бібліотеки у Парижі, архіву Закладу історії людового руху у Варшаві та архіву Польської Академії Наук.

Ольгерд Александер Ґурка народився 12 грудня 1887 р. у Раві-Руській, навчався у гімназіях Львова, Самбора і Золочева, пізніше в університетах Львова, Відня та Парижу. Під час Першої світової війни воював в польських легіонах. Виконував функції при Тимчасовій Раді Стану і Регенційній Раді. Брав участь у Паризькій Мирній конференції, працював військовим аташе у польському посольстві у Харкові. Повернувшись до

Польщі, працював в українській гімназії у Львові та у Львівському університеті. У своїх публікаціях в тижневику "Ріоп" критикував неправдиві стереотипи історичних образів "Ogniem і mieczem" Г. Сенкевича.

У 1931-1938 р. О. Ґурка був генеральним секретарем Східного Інституту у Варшаві - організації, пов'язаної з польською розвідкою та підтримкою прометейського руху. Залишив цю посаду внаслідок незгоди з політикою Ю. Бека у 1938 p. На початку Другої світової війни добровільно пішов до війська, і 18 вересня 1939 р. перейшов кордон з Румунією. Переїхав до Парижу і очолив відділ, а потім департамент у справах національностей Міністерства інформації, а пізніше Міністерства внутрішніх справ [2].

Проблема політики польського уряду в українському питанні була важливою на початку Другої світової війни внаслідок актуалізації проблеми української незалежності. Для польського уряду в Анжерсі першочергової ваги набирало питання про зовнішньополітичну орієнтацію українського національного руху під час війни, проекти відбудови української держави та лінію кордону. Українська сторона розглядала початок війни як актуалізацію українського питання та можливість відбудови держави. Українська сторона висувала вимоги визнання відбудови української держави як однієї з польських воєнних цілей, формального визнання уряду УНР, укладення з ним військово-політичного договору та створення українського легіону у складі польської армії, який у політичному аспекті підлягатиме урядові УНР [3].

До О. Ґурки сходилася вся інформація про польсько-українські відносини і він готував меморіали для уряду. Оскільки в уряді були представлені різні політичні сили, то співреферат готував Б. Лонгшамп де Берієр, який представляв протилежні погляди на українське питання [4,с. 102]. У жовтні 1939 р. О. Ґурка рекомендував польському урядові енергійною акцією проголошування ідеї української незалежності, взяти ініціативу у свої руки і отримати наперед великі поступки з боку партнера, який на тому етапі не представляв жодної сили. Однак у січні 1940 р. О. Ґурка констатував запізненість подібних пропозицій. Насамперед, в українському суспільстві ніхто не підтримує ідеї входження В. Соловія до Національної Ради. Однак не всі шляхи для польсько-української співпраці закриті. Першим кроком повинно стати проголошення польським урядом створення української держави як однієї з цілей війни. Tака декларація потрібна українцям для переговорів із англійцями і французами. Польсько-українську співпрацю О. Ґурка розглядав як необхідну умову впливу на вирішення проблеми кордонів. Автор попереджав польський уряд, що вичікування і пасивність у справі польсько-української співпраці заведуть Польщу в тупик у відносинах з Росією.

О. Ґурка передбачав, що проблема польських східних кордонів розв'яжеться зовсім інакше, ніж проблема західних кордонів, де в першій і останній інстанції вирішуватимуть західні союзники. Він припускав, що навіть в ідеальному для Польщі варіанті, коли Велика Британія і Франція розгромлять Німеччину і Росію та переможно продиктують умови миру, Захід ніколи не буде спроможний продиктувати Росії такі ж умови, як Німеччині. Автор поділяв висловлену кількома роками раніше спільну думку польського і румунського генштабів, що будь-яка Росія є вразливою тільки за посередництвом української проблеми. Tому можливість будь-якого розв'язання питання східного кордону вбачав на шляху польсько-української співпраці у політичній і диверсійній галузі. О. Ґурка передбачав, що долю спірних територій розв'яже та сторона, яка візьме в свої руки ініціативу, керівництво та організацію повстанчо-диверсійної боротьби [5].

Б. Лонгшамп заперечував пропозиції О. Ґурки щодо оголошення декларації про створення української держави як однієї з цілей війни. Він сумнівався у перспективах української державності і вважав небажаним для Польщі ангажуватися у цю справу [6]. Автор іншого меморіалу, експерт з МЗС, вважав першочерговим завданням визначення принципової позиції в українському питанні та на випадок війни СРСР з союзниками висунення справи незалежності України як одну з цілей війни. Пропонував створення українського легіону у складі польської армії, проголошення декларації про визнання права українського народу до державності, підтримку цих прагнень на дипломатичному рівні та про тісну співпрацю двох держав аж до федерації. Польський уряд надасть українській меншині права національного і культурного розвитку в рамках автономії або аналогічні права, якими будуть користуватися поляки в Українській державі. [7].

У середовищі української еміграції та прометейського руху появилися пронімецькі орієнтації і у зв'язку з цим О. Гурка пропонував підтримку поляками групи Прокоповича-Шульгіна [8]. Близькі до О. Ґурки позиції займав В. Бончковський, який вважав, що німецькі плани не зупиняються на поділі Польщі і спрямовані на Київ і Баку, тому українське питання набирало особливої ваги. Німецькі експерти почали цікавитися українськими діячами "Prometeusza". Для впливу Польщі на ці справи В. Бончковський рекомендував актуалізування українського питання у польських радіопередачах з Парижа і Лондона, ведення частини з них українською мовою та розповсюдження відповідних листівок на території Галичини і Волині. Польське політичне керівництво повинне видати спеціальну заяву, в якій підкреслити спільність доль обох народів в історії і в сучасності, засудити попередню польську політику щодо меншин та пообіцяти розв'язання українського питання [9].

О. Ґурка припускав, що війна Франції і Великої Британії проти СРСР буде вестися на півдні, що актуалізує українське питання. На його думку, Польща зацікавлена у створенні української держави. Результатом війни буде коригування східних кордонів Польщі, яка муситиме віддати українській державі деякі території. В українському суспільстві домінуватиме група, яка візьме у свої руки справу українського війська. О. Ґурка пропонував польському урядові визнати Comit Ukrainien Прокоповича і Шульгіна та об'єднати ведення українських справ у одному органі. Обґрунтовував необхідність видання польським урядом декларації про підтримку української незалежності і сприяти цим зближенню з майбутньою українською державою [10].

Б. Лонгшамп заперечував висновки О. Ґурки. На його думку Росію слід ослаблювати соціальними, а не національними лозунгами. Підтримка української державності викличе на Польщу ненависть Росії, тому всі заяви щодо української держави вважав передчасними. Заперечував можливість створення українського легіону у Франції. Аналогічно він був противником заяв у справі розв'язання українського питання у Польщі і відстоював принцип непорушності території РП. Заперечував необхідність видання польським урядом декларації у справі української незалежності [11].

ІІ Відділ Штабу Головнокомандуючого у своєму рапорті від 29 лютого 1940 p., звертаючи увагу на розчарування українців у радянській і німецькій політиці, робив висновок про наявність чудової кон'юнктури для польсько-українського зближення та започаткування розмов на цю тему. У рапорті пропонувалося взяти у польські руки ініціативу розв'язання українського питання, протидіяти радянській і німецькій пропаганді та включити до складу польського уряду представника поміркованої української течії [12].

Л. Гродзіцький передбачав на випадок виникнення української держави укладення з нею домовленості, яка б передбачала взаємне визнання держав і кордонів, передачу їй Волині, частини Полісся, частини Станіславського і Тернопільського воєводств, обмін населенням та визнання політики щодо національних меншин внутрішньою справою кожної держави. На випадок невдачі української державності на Наддніпрянщині Л. Гродзіцький пропонував надання Польщею згаданій частині Західної України автономії, укладення з нею угоди аналогічної з попередньо згаданою та надання можливості майбутньому приєднанню її до незалежної України з центром у Києві [13].

Начальник Головного Штабу у своєму коментарі до рефератів О. Ґурки і Б. Лонгшамп де Берієра розглядав вільну У країну як інструмент розбиття Росії, розглядаючи при цьому Східну Малопольщі як внутрішню справу Польщі. Переговори про порозуміння пропонував вести з середовищем УНР. Створення українського легіону кваліфікував як висунення українського питання на міжнародний форум [14].

На основі кількох рефератів резюмувалося, що гарантування польської безпеки можливе за допомогою зміцнення польського потенціалу та ослаблення Німеччини і Росії. Ослаблення Росії планувалося за допомогою висування соціально-економічних гасел, лібералізації торгівлі, власності, та свободи релігії. Було розроблено проект зміцнення польського потенціалу шляхом досягнення кордонів І Речіпосполитої та підтримки української держави, яка мала бути створена за Дніпром. Ця держава мала б відтягнути на себе російські реваншистські удари, перед загрозою яких мусіла б тяжіти до Польщі та притягувала б до себе значну частину української інтелігенції зі східних воєводств Польщі, зміцнюючи цим їх польський характер. Створення української армії вважалося передчасним. Урядові було запропоновано створити відділ і перекинути його вглиб СРСР для проведення пропаганди, диверсій та дослідження ситуації і за її результатами приймати подальші рішення та вести відповідні переговори [15].

Деякий час польський уряд продовжував дотувати прометейський рух [ 16]. У меморіалі від 1940 р. В. Бончковський переконував, що тільки підтримка національних сепаратистських рухів може бути методом досягнення перемоги над СРСР [17].

Після поразки Франції велику активність у реалізації прометейської політики проявляв В. Пельц, який в червні 1940 р. переїхав до Віши для продовження роботи серед політичних емігрантів [18]. У жовтні 1940 р. у Ніцці В. Пельц нав'язав контакт з В. Прокоповичем, який переїхав з Парижу до Агей (Agay) біля Канн. Відновити контакти з українськими прометейськими діячами, які залишилися у Парижі, було неможливо.

А Шульгин навіть арештовувався гестапо, але невдовзі відпущений [19]. гурка польща україна прометеїзм

У меморіалі В. Пельц пропонував польському урядові підтримку прометейського руху з для політичної підготовки майбутньої конфронтації з Росією. Він виділив два основні завдання цього руху: "1) популяризація як у політичних кабінетах світу, так і в масах зацікавлених народів (польського, народів, гноблених Росією, і народів сусідніх з Росією), ідеї необхідності зміни створеного status quo в Східній Європі; 2) створення для цієї ідеї виконавчого інструменту, "п'ятої колони", яка діятиме у всіх сферах, які становлять інтерес". Реалізація цих завдань вимагала зосередження акції в рках одного органу, який мав перебувати у тісному контакті з МЗС та II Відділом Головного Штабу. Тільки шляхом такої діяльності

Пельц вважав можливою польську перемогу у війні, яка очікувала Польщу на сході. Для підтримки прометейського руху він пропонував виділяти 50000 фр. щомісячно [20].

У коментарі О. Ґурка загалом погоджувався з аргументами В.Пельца, однак ведення такої акції вважав недоцільним. Він пропонував продовження контактів і збір інформації, підтримку прометейського руху, але не занадто масштабну (обмежену до 5-6 чільних представників еміграції УНР) і вважав необхідним отримання згоди британського уряду [21].

У меморіалі від 14 листопада 1940 р. О. Ґурка стверджував, що українське питання є інструментом шантажу як з боку Німеччини, так і СРСР. "Між цими трьома проблемами: Совіти, Польща і Україна є вічний зв'язок і завжди ці карти будуть перетасовуватися одночасно".

О.Гурка пропонував польській стороні шантажувати інших суб'єктів "українською картою". "Якщо Совіти хочуть грати для свого захисту "польським шантажем", щоб його у відповідний момент продати, то ми мусимо приготувати за допомогою контактів, відносин і зв'язку з дуже істотним і сильним незалежницьким українським рухом український "шантаж", можливо кавказький, проти Росії. (...) Політична ситуація (...) диктує нам обов'язок активності, активності і ще раз активності на українському відрізку (...)" [22].

Міністр інформації і документації С. Стронський у своїх коментарях виступив проти пропозицій О. Ґурки. Він не бачив користі для Польщі у висуванні української проблеми проти СРСР чи Німеччини і пропонував спостерігати за змаганням цих двох держав. "Висування Польщею наосліп української справи і взагалі т.зв. прометеїзму проти Сталіна може стати водою на млин політики Гітлера і взагалі Німеччини". С. Стронський рекомендував радше користуватися тим, що Гітлер шахує Росію справою України, ніж його у цьому виручати [23].

Відділ національностей на другий день після початку радянсько-німецької війни представив меморіал, у якому стверджував, що вибух війни між ворогами Польщі об'єктивно зміцнює її позицію. Зважаючи на згадані тенденції, вказував на небезпеку активізації національних рухів на балто-чорноморському перешийку, пов'язаних з визволенням їхніх етнічних територій та спрямованих проти інтегральності Польщі. Крім реалізації міжнародних гарантій автори меморіалу вбачали необхідність розв'язання територіальних проблем шляхом двостороннього порозуміння з українськими представниками [24].

Інструменталістьке трактування українського питання та вичікувальна позиція польського уряду привели до змарнування можливостей міжнаціональної співпраці. Рішення Ялтинської і Потсдамської конференцій О. Ґурка оцінював як "створення Нової Польщі з територіального, економічного і суспільного огляду, а не відродження у формі restutio in integre чи повернення до довоєнної Польщі". Він не вірив у можливість зміни Ялтинських кордонів [25].

У вересні 1944 р. О. Ґурка був кооптований до складу Закордонного Комітету Польської демократичної партії (ПДП) [26]. ПДП була політичною силою, яка після Ялтинських домовленостей "Великої Трійки" еволюціонувала у сторону визнання нових політичних реалій у Східній Європі. Поштовхом до цього стала позиція нью-йоркського осередку партії, який вважав, що у контексті рішень союзників стосовно Польщі можливі два варіанти поведінки: їхнє заперечення або співпраця з новим варшавським урядом для того, щоб "рятувати те, що можливо". Справа кордонів Польщі вважалася вирішеною, але нью-йоркський осередок допускав ще торги стосовно Львова і нафтового басейну, що вважалося можливим тільки в рамках нового уряду [27].

29 червня 1945 р. на засіданні Закордонного Комітету ПДП О. Ґурка доповідав про ставлення партії до уряду національної єдності, пропонуючи визнати його законним урядом Польщі. Така резолюція була прийнята [28]. З жовтня 1945 р. О. Ґурка повернувся до Польщі. Він добре орієнтувався у перипетіях політичних процесів у Польщі і передбачав програш на виборах С. Міколайчика [29].

О. Ґурка прилучився також до подалання негативних стереотипів у польсько-українських відносинах. Наближення 300-річного ювілею Переяславської ради актуалізувало необхідність переоцінки польською історіографією міжнаціональних відносин у І Речіпосполитій та постаті Б. Хмельницького. У певній мірі ця переоцінка здійснювалася під радянським тиском. О. Ґурка виступив за об'єктивну оцінку ролі і значення Б. Хмельницького, що було неможливе у міжвоєнній Польщі. Передумовами такої зміни стало остаточне визначення кордонів, зміни структури польської держави та поява розуміння національних прагнень інших народів до державності. О. Ґурка оцінював Б. Хмельницького як керівника суспільної і політичної революції [ЗО]. Один з рецензентів навіть закидав О. Ґурці надмірне захоплення працями М. Грушевського [31].

Політична і наукова діяльність О. Ґурки була спрямована на нормалізацію польсько-українських відносин, підтримку української незалежності і політики прометеїзму. Стан міжнаціональних відносин та позиції політичних сил не створювали можливості для досягнення польсько-українського порозуміння в період Другої світової війни і післявоєнного десятиліття.

Список використаних джерел

0. RomekZ. OlgierdGorka. Historyk w sluzbiemyslipropanstwowej (1908-1955). - Warszawa: Wydawnictwo NaiJcowe Semper, 1997. - 137 s.

1. Arcliiwum Polskiej Akademii Naiik (APAN). - Materialy Oigierda Gorki (MOG). - Sygn. 48. -K. 5. O. Gorka. Zyciorys.

2. Archiwum Zakladu Historii Ruchu Ludowego (AZHRL). - Archiwum Stanislawa Kota (ASK). - Sygn. 402. - K. 39. Notatka z rozmowy Min. Graiinskiego z Szulginem. - Angers, 20 II 1940.

3. Torzeeki R. Poiaey і Ukrainey. Sprawa ukrainska w czasie II wojny swiatowej na terenie II Rzeczypospolitej. - Warszawa: PWN, 1993.- 349 s.

4. Achive of Sikorski Institut in London (ASIL). - Stanislaw Paprocki (SP).- Sygn. ЗОЛ/2. -Npgn. Prof. Dr. Olgierd Gorka. Obeeny stan spraw ukrainskich (Promemoijal dla p. Ministra St.Stronskiego). - Paryz, 4 1 1940.- S. 9-12.

5. ASIL. - SP - Sygn. 30Л/2. - Npgn. B. Longchamps. Uwagi о memoijale prof. dr. Gorki p.t. "Obecny stan spraw ukrainskich".-Paryz, 161 1940.-S. 10-11.

6. AZHRL. - ASK. - Sygn. 396. - K. 11--16. Ministerstwo Spraw Zagranicznych. Notatka dla Pana Premiera w sprawie ukrainskiej. Angers, 20 II 1940.

7. AZHRL. - ASK. - Sygn. 396. - K. 37--44. Gorka O. Pro memoria dla P. Min. Stronskiego. - Paryz, 2 IV 1940.

8. AZHRL. - ASK. - Sygn. 396. - K. 59-67. B^czkowski W. Sprawy ukrainskie.

9. AZHRL. - ASK. - Sygn. 402. - K. 21-27. Prof. Dr. Olgierd Gorka. Notatka dla P. Ministra Prof. St. Stronskiego - Paryz 23 II 1940.

10. AZHRL. -ASK. - Sygn. 402. -K. 28-37. Longehamps B. Uwagi о "Uzupelnieniu pro memoria" prof. Gorki z dnia 4 II 1940.- Paryz, 24 II 1940 (tajne).

11. AZHRL. - ASK. - Sygn. 402. - K. 18--19. Wyci^g z raportu nadeslanego przez II Oddz. Nacz. Wodza dnia 29 II 40.

12. AZHRL. -ASK. - Sygn. 402.-K. 54-55. DrLudwikGrodzicki. Uwaginamar- ginesie promemoijalu Prof. Dr. O. Gorki і koreferatu Мее. Dr. B. Longchamps'a de Berier. Tajne.-Paryz, 7 III 1940. - S.13-14.

13. AZHRL. - ASK. - Sygn. 402. - K. 63. Szef Sztabu Glownego. Sprawa ukrainska (w zwi^zku z referatami prof. Gorki і mec. Longchamps). - Paryz, 7 III 1940.

14. AZHRL. - ASK. - Sygn. 402. - K. 64, 66, 67. Sprawa Ukrainska (w zwi^zku z referatami prof. Gorki, mec. Longchampsa oraz studjum nad nimi Pana Szefa Sztabu Glownego). [23 IV 1940].

15. AZHRL.-ASK. - Sygn. 468.-K. I. Pelc Wl. Zestawienie dotacyj, wyplaconyeh na prac^ prometeuszowsk^wParyzu wmiesi^cumarcu 1940 roku. -Paryz, 21 III 1940.

16. AZHRL. -ASK. - Sygn. 98. -K. 1-9. [B^czkowski W.] Zagadnienienarodowos- ciowe ZSSRjako czynnikpolskiej (oraz sojusznikow) polityki wobec Sowietow-Bukareszt, b.d.

17. Bibliotheque Polonaise de Paris (BPP). - Collection special (CS). - Papiery Wladyslawa Pelca oraz Heleny z SzantyrowPelcowej. - Sygn. tymcz. I. - Npgn. Curriculum vitae.

18. BPP - CS. - Papiery Wladyslawa Pelca oraz Heleny z SzantyrowPelcowej.- Sygn. tymcz.I.-Npgn. Notatka о pracy.

19. AZHRL.-ASK. - Sygn. 468.-K. 14-15. Pelc W. Panie Ministrze...-Marsylia, 131X 1940.

20. AZHRL.-ASK.-Sygn. 468.-K. 11-13. GorkaO. Komentarz dopismap. Pelea z ІЗ.ІХ.Ь.г. L.dz. 26/1/40 w sprawie ruchu prometejskiego.

21. ASIL. - SP - Sygn. 30Л/2. -Npgn. Gorka O. Uwagi о taktyce sowiecko-polsko -ukrainskiej ostatnich czterech miesi^cy - Londyn, 14 XI 1940. - S. 5, 12, 14.

22. ASIL. - SP - Sygn. 30Л/2. - Npgn. Uwagi ministra Stronskiego dodane do spra- wozdania profesora Gorki. - Londyn, 18 XI 1940. - S.2-3.

23. ASIL. - SP - Sygn. 30Л/2. - Npgn. W/z Kierownika Dzialu Narodowosci. Pan MinisterInfomiacji і Dokimientacji wmiejscu. Tajne. - Londyn, 23 VI 1941.

24. APAN. - MOG. - Sygn. 17. - K. 70, 77. O Gorka. Przyczyny і wnioski. Problem Polskiz emigracyjnej perspektywy. - S. 51, 58.

25. APAN. - MOG. - Sygn. 39. - K. I. Polskie Stronnictwo Demokratyczne. Londyn, 71X 1944.

26. APAN. - MOG. - Sygn. 40. - K. 21. Memorjal Kola Nowojorskiego Polskiego Stronnietwa Demokratycznego przedstawiony Walnemu Zebraniu PS.D. 25 niarca 1945 w Londynie.

27. APAN. - MOG. - Sygn. 40. - К. 24. Protokol 127 posiedzenia Komitetu Zagranicznego PS.D. w Londynie dnia 29 VI 1945.

28. APAN. -MOG. -Sygn. 41. -К. I. OGorka. DoDepartamentuPolitycznegoM.S.Z. wmiejseu. Seisle poufne. Warszawa, 2 V 1946.

29. APAN. - MOG. - Sygn. 7. - K. 3, 22. O. Gorka. Bohdan Clmiielnicki - jego history су, postac і dzielo.

30. APAN. - MOG. - Sygn. 51. - К. 2. Recenzja referatu Prof. dr Olgierda Gorki p.t. "Bohdan Clmiielnieki - jego history су, postac і dzielo".

Размещено на Allbest.ru