Покозачення брацлавської шляхти

Размещено на http://www.allbest.ru/

Покозачення брацлавської шляхти

Дан О.Ю.

Перед Національною революцією кількість так званих «панцирних» козаків на території Брацлавського воєводства була мізерною, тим паче, що паралельно з ними на службу магнати і середні шляхтичі наймали волоські підрозділи і тому виключне значення має проблема покозачення брацлавської шляхти. В.Липинський дослідив і вперше поставив проблему шляхти в козацькому середовищі [1]. О.Мальчевський довів, що процес полонізації середньої і заможної шляхта Київщини і Брацлавщини, яких він вичленив 153 роди йшов поступово: 1569 - 1596 рр. повністю православних було 140 родів, в період 1596 - 1620 рр. - 116; в період 1621 - 1648 рр. - уже 105 [2, с. 37-53]. Постановка проблеми існування української шляхти в новітній історіографії належить Р.Дашкевич [3] і Н.Яковенко [5].

Вона ж зробила зауваження до висновків В.Липинського [4], вона ж розробила методологічні підходи до дослідження шляхти [5]. Останнім часом розпочалися регіональні дослідження покозачення шляхти: І.Кондратьєв розглянув цей процес на прикладі любенької шляхти [6,с.75-92; 7,с.29-37], В. Собчук - волинської [8,с.201-213]. Т.Яковлева розглянула внесок шляхти в становлення державної ідеї [9,с.131-141], В.Кривошея - шляхту як союзника козацтва [10, с. 7-49]. В період до Національно-визвольної війни січовиком згаданий виходець з Брацлавщини Іван Коростель, який був одним із ватажків повстанців при гетьмануванні Яцька Остряниці [11, с. 132]. В середині 40-х рр. ХVII ст. близько 800 козаків під проводом Андруша, Карпа, Лесуна, Яцька Білоуса громили татарські улуси в степу південніше Брацлава [11, с. 125]. Максим Кривоніс [12, с. 163-176; 13, с. 69-80] привів на Брацлавщину запорожців, які склали кістяк нової армії, але вони разом з реєстровцями складали щонайбільше 2,5 % її складу.

«На території колишнього Брацлавського воєводства виникли Брацлавський, Кальницький і Уманський полки, до яких за своїм складом тяжіли Білоцерківський і Київський полки Київського воєводства, а також Паволоцький з Волинського воєводства. У цих полках відсоток шляхтичів був найвищим», - стверджує В.Кривошея [14, с. 94].

Значне покозачення самих ранніх брацлавських («туземних») зем'ян підтверджує, що, втрачаючи маєтності, їх шлях лежав у козацтво. У середині XVI ст. зем'янами були Дмитро Звенигородський - козакував Гриць Звенигородський у Кочубіївській сотні, зем'янин Митка Золотар, а козак Яків Золотар в Кочубіївській сотні, зем'яни Козари (двоє: - один власник Романівців, Демковців, Якубовців на Угорському Тикичі, інший - Гришковцями на Саврані і Карачовцями на Мурафі [15, с. 25]) - козак Козар Марко в М'ястківській сотні, зем'янин Комар [15, с. 25] - козак Комаренко Манко у Райгородській сотні, зем'янин Кудренко [15, с. 25] - козак Мирон Кудренко у Брацлавській сотні, зем'яни Мормули Марко і Мисько [15, с. 25] - козак Мормуленко Северин в сотні Олександрівській Брацлавського полку, зем'янин Рахмановський [15, 25] - козак Рахновський Пилип в М'ястківській сотні, шляхтич Чечель Григорій - козак Василь Чечель в полковому товаристві уманському, зем'янин Щуровський - власник с. Щурівці (нині село Кузьминцівської сільради Гайсинського району) - козаки Лесько в полковому товаристві уманському, Іван Щуровські - в сотні Кочубіївській, зем'янин Жабокрицький Ісай - Жабокрицький Семен - в Бершадській сотні.

Покозачення брацлавської шляхти

Всі три полки не належали до старих реєстрових козацьких полків. Козаки полків Брацлавського воєводства складали 19 % всього реєстру, тобто п'яту частину, при чому Уманський полк - 7,4 %, Брацлавський - 6,6 %, Кальницький - 5,0 %. За сотнями кількість покозачених шляхтичів можна навести в таких таблицях.

Шляхтичі Брацлавського полку

Проведемо класифікацію сотень, взявши за критерій кількість в них шляхтичів. До першої категорії віднесемо сотні з відсотком шляхтичів вище 20, до другої - між 10 - 20 %, третє - менше 10 %.

До першої категорії належали 6 сотень: Олександрівська (29,5), Яланська (27,1), Вербська (25), Тимонівська (22,7), Станіславівська (20), Браїлівська (20,4). Впадає в очі низька загальна чисельність цих сотень (78, 59, 40, 110, 80, 49). З них лише Тимонівська дещо перевищувала сто козаків, інші ж були досить мізерними за чисельністю. Це місцеві загони під проводом православних шляхтичів, навколо яких згрупувалися їх слуги (челядь і посполиті). У містечку Станіславчику, яким володів магнат Данилович (445 димів підданих у 1629 р.), звичайно, перебували його служилі шляхтичі. Пізніше брацлавський хорунжий Жабокрицький отримав у володіння колишнє сотенне містечко Станіславчик, де населення протягом 30 років скоротилося у десять разів (з 445 до 50 димів).

В сотенному містечку Тульчинська сотня сотником став Михайло Стороженко [16,с.239]. Крім Тульчина до сотні належали чотири села - Білоусівка, Журавлівка, Крищинці, Кобилівка. Це були невеликі за чисельністю населені пункти: у Білоусівці всього 6 козаків (з них чотири Білоуси: Федір, Семен, Ярема, Демко, якісь родичі вінницьким міщанам- шляхтичам і запорізькому козацькому ватажку Яцьку Білоусу [11,с.125]), у Крищинцях 5 козаків, з яких три Крищинські, Ман, Гринець і Пархом.

Краснянська сотня включала сс. Іванівці (Івановичі), Черемушне, Рогозне, Соколівку, Звонихи, Тиврів, Клещів, Соколинці, Юрківці, Сельницю, Турківці, Білоусівку, Михайлівку, Ворошилівку. Іванівці разом з Соколівкою складали маєток кременецького старости, який був досить багаточисельний - 648 підданих, та «козацька ребелія» привела до того, що у 1664 р. тут залишилося 10 посполитих у володінні Калиновського і Жабокрицького. Рогізне було містечком у володінні підканцлера коронного. Тут також населення різко скоротилося: з 321 до 24 димів Замойського. На початку століття Тиврів був у власності Гулевичів (1602). 11 січня 1611 р. тут та в маєтках сс. Сутиска, Вітова Андрій Гулевич продав Яну Микулинському свою частку [17,с.287,288]. З м. Тиврова розкинулися кілька маєткових комплексів Єлизара Клещовського. 1629 р. Тиврів з сс. Соколинці, Луб'янець нараховував 132 димів підданих, після «козацької ребелії» чотири власники (Клещовський, Жабокрицький Микола, Ратовський, Яронтовська) віднайшли 9, Клещовський із Станіславом Вкринським 24, у маєтностях Тиврова з с. Звонихою ті ж власники з 174 димів утримали послушенство лише 16.

До третьої групи належала Чернівецька сотня, де кількість покозачених шляхтичів з 12 місцевих родин склали 9,2% від загальної кількості козаків у сотні. Містечко Чернівці у 1629 р. мало 894 димів, які належали підканцлеру коронному, а у 1663 р. - лише 30 димів, 168 козаків цієї сотні - це колишні піддані канцлера. Цю групу крім Чернівецької складали Лучицька сотня з 4 місцевими шляхетськими родинами (6,1%), Мурахівська - 4 (4%), Шаргородська - 4 (8,3%), Ямпілська - 8 (9,2%), Вулшанська - 4 (8%), Краснянська -20 (8,6%), Райгородська - 16 (9,5%).

Райгород весь період тримали Байбузи. У самому Райгороді покоза- чилося лише 19 жителів, з яких не було жодного шляхтича. С. Городниця дало 10 козаків, Бортники - 28, Вишковець - 11, Селинці - 11, Мачоха - 44, Ястребинці - 66. Головним козацьким центром сотні був не Райгород, а села Ястребинці (власність Гумницького) і Мачохи (с. Маченці, власність Липських). Ястебинці було поселене близько 1600 р., але брацлавські міщани виступили проти такого свільного рішення старости і розорили село. Заново місцевість була заселена лише 1609 р. і на 1616 р. мало 40 мешканців, якими володів шляхтич Адам Гумницький [18, с.39]. У 1629 р. він там же мав 42 дими. Під час Визвольної війни 66 ястебинців покозачилося - вони складали 35 % Райпольської сотні. С. Мачоха цієї сотні була заселена близько 1606 р. і належало до Брацлава, як слобода її мешканці ніяких повинностей не несли до 1646 р. У 1616 р. тут проживало 150 мешканців [18, с. 37]. Під час Визвольної війни мачоські (44 козаки, 23 % всієї сотні) разом з ястребинцями склали основу Райпольської сотні.

Сотенне містечко Мурафа нараховувало 27 козаків, серед яких два представники роду Крупок [16, с. 251]. Село Пенківці цієї сотні дало 5 козаків (1649), враховуючи, що ще 20 років тому Замойський мав тут 200 димів, а коронна обозна Калиновська - 8, то покозачення тут відбулося незначне.

У полковій Брацлавській сотні нараховується 32 запорожців чи реєстрових козаків, з них 12 шляхтичів, а також 17 місцевих шляхтичів і 170 покозачених міщан.

У Мястківкій сотні (у 1654 р. була пуста) серед покозачених шляхтичів був Іван Микулинський [16, с. 253]. У с. Рахнівці кількість димів, якими раніше володіли потомки Іван Братковського і через 35 років повністю відповідала кількості їх у власності Стефана Волинського, проте, у козацьке середовище потрапили 47 мешканців цього села [16, с. 254]

Можна побачити тенденцію покозачення, в першу чергу, у маєтках православної шляхти. Таке явище слід пояснити кількома причинами: у маєтках місцевих православних шляхтичів знаходилось місцеве автохтонне населення, для якого відстоювання своєї території і своєї віри було нагальним завданням. У цьому інтереси посполитих співпадали з інтересами своїх патронів. Крім того, ситуація допомогла їм відстоювати свої інтереси і збройними методами, не лише від загарбників та іновірців, але і отримати соціальні привілеї у своєму суспільному середовищі. Це піднімало статус і покозачених шляхтичів, які таким чином мали більші військові формування під своєю орудою.

Шляхтичі Уманського полку

Найменше шляхтичів було у Бершадській, Кислянській, Соболівській, Цибулівській сотнях. З точки зору Ю.Бодрова до таких сотень належать Кислянська, Бершадська, Івангородська. Дві перші сотні, за нашою методикою, співпадають з його даними, а з третьою погодитися не можна. Поруч з тим загальник висновок Ю.Бодрова, що згадні сотні «.знаходяться у західній частині полкової території і межували з Брацлавським та Кальницьким полками» [19, с. 57] варто підтримати. Це можна пояснити процесами попереднього історичного періоду, коли шляхта йшла освоювати пусті землі за Уманню, а територія перед нею залишалася з меншою кількістю шляхтичів. Іванська, Романівська, Кочубіївська сотні були лідерами як за кількістю шляхтичів (45, 37, 32), так і відсотках до загальної кількості козаків (18,2, 15,4, 15,8 відповідно). Ці три сотні можна віднести до найбільш шляхетських на Уманщині. При чому відзначимо, що цей полк не мав жодної сотні першої категорії (ІІ категорія - 10 сотень; ІІІ категорія - 4 сотні: Бершадська, Цибулівська, Соболівська, Кислянська).

Ю.І.Бодров вважає, що шляхтичів у сотнях полку були 146, при чому у сотнях визначається така тенденція: Іванська - 20, Кочубіївська - 19, Романівська - 17, Цибулівська - 15, Бабанська - 12, Уманська сотня і полкове товариство -10, Бузівська - 10, Ладиженська - 8, Маньківська - 8, Соболівська - 6, Бершадська - 5, Івангородська - 5, Кислянська - 4, Бутянська - 4 [19, 240 - 245]. Він же констатує, що «найбільші за кількістю сотні сотні знаходяться на південно-східному полковому і державному кордоні» [19, с. 43].

Враховуючи, що заселення Уманщини йшло найповільніше у воєводстві [20, с. 37], найвища чисельність козаків можна пояснити наступними факторами: зосередження антипольських суспільно-активних елементів у віддаленій від кордону з поляками частині воєводства, серцевиною, якої була грізна фортеця, а також відносна близкість Запорозької Січі. Ю.А.Мицик звернув увагу на той фактор, що «Умань відіграє також і роль важливої бази постачання війська всім необхідним» [21, с. 16] і таким чином була тиловим перевалочним пунктом.

Шляхтичі Кальницького полку

Липовецька, Животівська, Борщагівська, Тетіївська, Балабанівська, Іллінецька, Терлицька, Вінницька, Немирівська сотні слід віднести до другої групи (9), всі інші складають - третю (10).

Загалом у трьох полках до першої категорії належать 6, до другої - 27, до третьої - 24. При чому сотні першої категорії є лише у Брацлавському полку, більшість не шляхетських сотень знаходиться в Уманському полку, другої категорії найбільше в Кальницькому полку.

Невдоволення свавіллям власників міст і старост, орендами і заставами міст, вивищенням над міщанами поляків і євреїв у торгівельних та податкових справах підготувало ґрунт для швидкої і широкої кооптації міщанства до козацьких лав. За даними О.Компан, питома вага міщан у воєводстві складала 45 % [22, с. 73], що є безсумнівним перебільшенням і вимагає спеціального дослідження. Відзначимо високу частку в козацькому середовищі міщанської верхівки. Так, війт у Кальнику і власник с. Дубровиці Філон Немира став суддею полковим кальницьким, в Немирівську сотню записався Остап Сенченко - якийсь родич Яцька Сенченка, писаря гродськово вінницького [23, с. 50].

Детонатором покозачення в регіоні виступали запорозькі і городові козаки Придніпров'я, які сюди були направлені гетьманським штабом. Їм сприяли і попередні паростки козацтва на цих теренах. Враховуючи, що воєводство мало 766 населених пунктів [20,с.24] і після значного покозачення показник був 10 козаків на один населений пункт (1649 р.), деяким перебільшенням є точка зору, що у кожному населеному пункті до початку Визвольної війни було по 15 козацьких димів (90 осіб), а в окремих містах - у Брацлаві, Вінниці, Ладижині, Немирові, Тетієві, Погребищі та інших - козаків жило по кілька сот, а може, навіть і тисяч осіб [22,с.66]. Не відповідає дійсності і те, що на Брацлавщині були наявні переважно козацькі поселення [22,с.75]. Нам не вдалося віднайти ніяких джерел про значні козацькі масиви людності на Брацлавщині перед 1648 р. Перед 1648 р. на Брацлавщині до козацьких родин відносилися Байбузи, Кошки (Ян Кощ у с. Бухновичі мав 12 підданих), Жилинські (Ян у с. Бурава мав 94 підданих).

3 % в козацькому середовищі складали покозачені шляхтичі, але вони були цементуючою основою військового навику широкої маси селянства, яке влилось до лав Війська Запорозького. Брацлавська шляхта, за невеличким виключенням, вся опинилася в українському військово-політичному козацькому таборі. Волинська шляхта, яка мала маєтності на Брацлавщині, брала участь у військових акціях Речі Посполитої по відвоюванню втрачених територій. Польські шляхтичі єдиним фронтом виступили проти визнання Брацлавського воєводства Кальницьким, Брацлавським і Уманським полками, тобто козацькою українською державою.

Запорожці, городові козаки корінних полків, покозачені шляхтичі, посполиті, міщанство, духовенство піднялись на антипольську та анти-єврейську, антикатолицьку та антифеодальну боротьбу. Кожен із цих векторів боротьби мав особливий вплив на різні соціальні групи, навіть, окремих людей, але разом вони поєднували дії в єдину Національну революцію, коли з 400 козаків, з якими Кривоніс вступив в межі Брацлавського воєводства, постало 20-тисячне українське військо [24,с.89]. 949 виявлених нами покозачених шляхтичів - це кожний двадцятий представник цього війська. Як розглянути питому вагу покозаченої шляхти на Брацлавщині у загальнодержавному вимірі то матимемо наступні дані. За останніми підрахунками В.Кривошеї серед козаків у реєстрі 1649 р. було 4853 шляхтичів [25,с.119-120]. Покозачені шляхтичі Брацлавщини серед них складали 19, 5 % - тобто кожен п'ятий.

шляхта покозачення православний брацлавський

Список використаних джерел

1. Липинський В. Твори. - Т. 2: Участь шляхти у великому повстанні під проводом гетьмана Богдана Хмельницького. - Філадельфія, Пенсільванія, 1980.

2. Мальчевський О. Полонізація української шляхти : 1569 - 1648 рр. - Україна в минулому, 1992 р. - Т. 1.

3. Дашкевич Я. Чи була українська шляхта? // Знак. - 1994. - Ч.5. - С.14-15.

4. Яковенко Н. Шляхта в козацькій революції середини ХУІІ ст. (полемічні зауваги до схеми В'ячеслава Липинського) // Козацькі війни ХУІІ століття в історичній свідомості польського та українського народів. Матеріали другої польсько-української наукової зустрічі (Львів, 12-13 жовтня 1995 р.). - Львів-Люблін, 1996.

5. Кондратьєв І. Любецька шляхта в історії України XVII - XVIII ст. // Україна на порозі ХХІ століття: Актуальні питання історії. Зб. наук. праць. - К., 1999. - С.75-92.

6. Кондратьєв І. Любецький замок і любецька околиця за часів Хмельниччини // Сіверянсбкий літопис. - 1998. - № 6. - С.29-37.

7. Собчук В. Шляхта волинського походження в реєстрі Війська Запорозького року / В'ячеслав Липинський. Історико-політологічна спадщина і сучасна Україна / ред. Я. Пеленський. - К. - Філадельфія, 1994.

8. Яковлева Т. Украинская шляхта и государственная идея в годы освободительной войны // Національно-визвольна війна українського народу середини XVII століття: політика, ідеологія, військове мистецтво. - К.: «Генеза» С.131-141.

9. Кривошея В. В. Шляхта як союзник козацтва на початковому етапі національної революції середини XVII століття // Козацька скарбниця. Гетьманські читання. - К.: Музей гетьманства, 2009. - Вип. 5. - С.7-49.

10. Щербак В. Українське козацтво: формування соціального стану. Друга половина XV - середина XVH ст. - К.: «КМ ACADEMIA», 2000.

11. Мицик Ю.А. Кривоніс Максим // Полководці Війська Запорозького: Історичні портрети. - Кн. 1. - К.,1998. - С.163-176.

12. Мицик Ю.А. Максим Кривоніс // Український історичний журнал. - 1992. - № 12. - С.69-80.

13. Кривошея В.В. Козацька еліта Гетьманщини. - К., 2008.

14. Архив Юго-Западной России, издаваемый временной комиссией для разбора древних актов. - 4.VI. - Т.1. - Акты об экономических и юридических отношениях крестьян в XVH - XVm вв. - К., 1876.

15. Реєстр Війська Запорозького 1649: транслітерація тексту/ О.В. Тодійчук (голов. упоряд.); редкол.: Ф. П. Шевченко (відп. ред.) та ін. - К. : Наукова думка, 1995. - 592 с.

16. Петренко О.С. Опис документів, які збереглися в маєтку князів Четвертинських, селі Янкові // Подільська старовина. Науковий збірник на пошану вченого і краєзнавця В.Д.Отамановського. - Вінниця, 1993.

17. Якубович В. Материалы для истории Брацлавского староства : мещане и селяне Брацлавского староства в борьбе с польской старостинской властью за свободу и земельную собственность в 16 - 19 вв. // Труды Подольского церковного историко-археологического общества. - 1911. - Т.11. - С.1-263.

18. Бодров Ю.І. Історія Уманського козацького полку. Монографія. - К.: «Київський університет», 2001. - 278 с.

19. Крикун М.Г. Динаміка кількості поселень Брацлавського воєводства в XVH - XVm ст. // Проблеми історичної географії України. - К., 1991 р. - С.33-42.

20. Мицик Ю.А. Умань козацька і гайдамацька. - К.: КМ Академія, 2002. - 187 с.

21. Компан О. Міста України в другій половині XVII ст. - К.: Вид-во Академії Наук УРСР, 1963. - 388 с.

22. Отамановський В.Д., Пащук І.П. Вінниця в період феодальних відносин // Вінниця. Історичний нарис. - Вінниця, 1964.

23. Смолій В., Степанков В. Українська національна революція (1648 -рр.). - К., 2009.

24. Кривошея В. Генеалогія українського козацтва. Нариси історії полків. Вид. 2-ге. - К., 2004. - 389 с.

Размещено на Allbest.ru