Польсько-українське примирення у політичної думці Ю. Мєрошевського

Размещено на http://www.allbest.ru/

Польсько-українське примирення у політичної думці Ю. Мєрошевського

еволюціонізм польський український

Ескалація протиріч і зіткнення націоналізмів, що характеризували польсько-українські відносини XX ст., згубно вплинули не тільки на стан державності і незалежності Польщі і У країни, але й на міжнародну ситуацію у Центрально-Східній Європі (ЦСЄ). Усвідомлення політичними елітами спільності інтересів обох народів у макрорегіоні та критична переоцінка основних тенденцій і результатів міжнаціональних антагонізмів детермінували розробку позитивних концепцій співпраці. Значне місце у процесі налагодження двосторонніх відносин та польсько-українського зближення належить польському публіцисту і громадському діячеві Юліушу Мєрошевському (3.02.1906, Краків - 21.06.1976, Лондон).

Дослідження політичної думки Ю.Мєрошевського почалося у другій половині 1970-х років публікацією в «Kulturze» статей З.Оссовського [ 1,с.З--8], З.Бирського[2,с.8-15], Б.Осадчука [3,с.207-209] і В.Марта [4,с.50-59;5,с.З]. У посткомуністичній Польщі перевидано деякі статті Ю.Мєрошевського у збірниках та опубліковано його переписку з Є.Гєдройцем [6;7;8;9; 10; 11; 12]. Вивченням політичних поглядів польської еміграції і Ю.Мєрошевського займалися А.Фрішке [ 13], М.С.Волянський [14], Р.Габельський [15,с.5-50; 16,с. 139-162], Д.Гемі [ 17,с.338-351 ], М.Сюдак [ 18,с. 197-207] та ін.

Політична думка Ю.Мєрошевського, який часто підписувався псевдонімом Londynczyk (Лондонець), концентрувалася навколо вирішення кількох основоположних проблем ЦСЄ: трансформації міжнародних відносин у регіоні, питання кордонів, об'єднання Німеччини, формування нової концепції східної політики Польщі та відносин зі східними сусідами. Українське питання було складовою цих проблем, або тісно з ними перепліталося. Слід зазначити, що політичні погляди Ю.Мєрошевськогобули похідними від міжнародної ситуації, зазнавали еволюції і змін. Ю.Мєрошевський був чільним публіцистом «Kultury» протягом перших 25 років її існування, який визначальним чином впливав на формування ідеологічних концепцій журналу. В ефірі Радіо Вільна Європа Ю.Мєрошевський так пояснював відмінності двох основних незалеж- ницьких таборів польської еміграції: «польського Лондона» і «Kultury». Позиція «Kultury» полягала у тому, що ПНР є Третьою Річчюпосполитою, на той момент сателітською, але у перспективі, можливо, незалежною. Лондонський табір представляв концепцію, що Польща є Другою Річчюпосполитою, розширеною за рахунок західних земель, тобто займала теоретично західні та колишні східні землі. «Kultura» вважала, що Польща, яка займає західні і східні землі є фікцією. Друга Річпосполита з її конституцією і кордонами відійшла в історію. Геополітичне положення Третьої Речіпосполитої є цілком відмінне і вимагає нової політичної доктрини [19,с.2-7].

Шляхом для суспільно-політичних змін у Центрально-Східній Європі Ю.Мєрошевський вважав еволюціонізм, ревізіонізм та підтримку демократизації соціалізму. Помічаючи зростання могутності Китаю та загострення його відносин з СРСР, Ю.Мєрошевський стверджував, що це приведе до зміни американської політики. Її метою має бути поглиблення розходжень між Москвою і Пекіном та зміцнення позиції Китаю, поки він є антирадянським. Тому американська політика не прагне змінити status quo у Європі і прагне до розрядки і співпраці з СРСР, намагаючись запевнити Москву, що Сполучені Штати не планують нікого визволяти і нічого змінювати у Східній Європі. Ю.Мєрошевський порівнював стан міжнародних відносин у ЦСЄ після радянсько-американського партнерства початку 1970-х років із періодом після Віденського конгресу, який був перемогою консервативної політики, однак прискорив вибух національних і соціальних рухів. «Цим разом буде подібно. Я переконаний, що ще XX століття стане свідком Весни Народів не тільки у Варшаві і Празі, але також у Києві і Москві» [20,с.115-- 126;21 ;22,с. 106--110].

Польсько-українське примирення мало вирішальне значення для отримання незалежності. Ю.Мєрошевський виділив чотири групи польського суспільства стосовно ставлення до українського питання: ендеків, пілсудчиків, незначну групу прозамкового табору та колектив «Kultury». Ендеки, сповідуючи погляди Р.Дмовського, вважали небажаним ангажування Польщі в українську проблематику та утримування контактів тільки з Москвою. Пілсудчики є прихильниками визволення України, але при умові встановлення східного кордону зразка 1939 р. Частина публіцистів прозамкового табору проголошувала необхідність визнання існуючих кордонів, оскільки відібрання Львова автоматично заперечувала можливості польсько-української дружби. І тільки «Kultura» виступала послідовним прихильником опрацювання Польщею нової концепції східної політики на основі підтримки української незалежності, визнання існуючих кордонів та польсько-українського примирення і співпраці [23].

Ю.Мєрошевський був переконаний, що розробка програми польської східної політики повинна бути здійснена заздалегідь, а не після початку розпаду соціалістичного блоку і СРСР. Криза в СРСР створить унікальну кон'юнктуру для визволення поневолених народів, яку можна використати або змарнувати. Шанс змарнування кон'юнктури зростав в умовах відсутності узгодженої програми. Крім того, існувала можливість підживлювання Росією міжнаціональних антагонізмів серед поневолених народів. «Більше правдоподібно, що поляки, українці й литовці, як лише звільнять хоч би одну свою руку, схоплять себе за горла, що дасть змогу Москві хоч би частково опанувати ситуацію». Таким ходом могла б стати передача полякам Львова, що автоматично знівечило б можливість порозуміння 33 мільйонів поляків із 44 мільйонами українців. Зважаючи на повільний темп об'єднання Західної Європи, Ю.Мєрошевський вважав недоцільною розробку на еміграції планів федерації у майбутній Східній Європі і пропонував відкладення питання на період після визволення.

Ю.Мєрошевський вважав першочерговим завданням еміграції усунення міжнаціональних стереотипів та розробку позитивної програми співпраці. «Нашим завданням - і то немалим, коли б не Сизифовим - є вичистити поле з впертих помилок, які уможливили б Росії поневолення наших народів». Ю.Мєрошевський підкреслював значення для всього соціалістичного табору співробітництва українців і поляків, які займали територію майже мільйона км² з 80 мільйонами населення. «Немає жодних об'єктивних причин, щоб 80 мільйонів європейців, що замешкують один з найбагатших теренів нашого континенту, були позбавлені елементарних прав, з яких користають громадяни Уганди чи Танзанії» [24,с.2].

Важливою складовою політичної думки Ю.Мєрошевського було обґрунтування непорушності післявоєнних кордонів. Є.Гєдройць часто інспірував чи підштовхував Ю.Мєрошевського до написання певних статей, зокрема, це стосувалося проблеми кордонів. У листі від 8 грудня 1952 р. у зв'язку з публікацією листа кс.Ю.Маєвського він просив сформулювати заяву редакції «Кикигу»стосовно позиції у справі кордонів та запропонував основні ідеї заяви. «Утворення незалежної України і Білорусії для Польщі настільки важливе, що не слід ухилятися від дискусії на тему майбутніх відносин і майбутніх кордонів і в принципі такої чи іншої ревізії кордонів не виключаємо. (...) Ризький кордон був наслідком тимчасовості і випадковості, а не результатом якоїсь політичної концепції» [7,с.242].

У першій половині 1950-х років Ю.Мєрошевський виступив із обґрунтуванням необхідності відмови поляків від територіальних претензій на втрачені Східні землі. Він переконував польську еміграцією, що елементом політичної могутності у другій половині XX ст. є не територія, а мирна співпраця народів, які населяють цю територію. Польська політика повинна прагнути до порозуміння народів ЦСЄ з метою отримання незалежності, а не прагнути повернення втрачених територій, яке тільки загострить міжнаціональні відносини та відсуне термін визволення. «Поляків у Львові немає і жоден плебісцит чи референдум цього факту не змінить. Якщо теперішній стан проіснує ЗО років, якщо повністю вимруть польські львів'яни - наші права на Львів стануть чисто історичними. (...) Протягом цих тридцяти років виросте нове покоління, для якого не польський Львів стане рідним містом. Якщо за ЗО чи 50 років появилась така можливість, чи слід було б народжених і осілих там людей виселити і на їхнє місце осадити поляків, жоден з яких Львова не бачив?» Час працює на користь непорушності кордонів і навіть у випадку переможної війни США проти СРСР та геополітичних змін у регіоні зацікавлені народи захищатимуть не status quo 1939 p., а ситуацію, яка сформувалася після 1945 р. [25,`с. 10].

Підтримка української незалежності містилася також у виданні російського номера «Kultury» у травні 1960 р. Його метою була спроба допомогти молодій російській політичній думці висловитися стосовно широкого спектру проблематики, яка заторкувалася. Автором основної концептуальної статті «До питання про польсько-російські відносини» був Ю.Мєрошевський. Він стверджував наявність в СРСР об'єктивних соціальних і структурних еволюційних змін, які здатні вплинути на пізніші суспільно-політичні трансформації. «Технологічно-промисловий прогрес та зростання рівня життя не ведуть автоматично до парламентської демократії західного зразка. Особисто я схильний вважати, що в Росії ніколи не буде демократії західноєвропейського зразка. Але я впевнений, що ці форми демократії, які в Росії існують поки що тільки в теорії,- з часом перетворяться у життєздатні і покладуть початок еволюційній перебудові». Перешкодою у налагодженні добросусідських відносин Ю.Мєрошевський вважав наявність російського експансіонізму, пов'язаного з певним відставанням суспільно-політичного розвитку. У період зростання націоналізму і розпаду колоніальних імперій західноєвропейського зразка, Росія у Східній Європі розпочала формування своєї імперії сателітів, яка є анахронічною і не має майбутнього. Ю.Мєрошевський стверджував, що існує можливість польсько-російського порозуміння, оскільки у двосторонніх відносинах усунено основне джерело конфронтації - боротьбу за гегемонію у Східній Європі. Польський автор заявляв, що не існує територіальних суперечок чи прагнення до розподілу Росії, зазначаючи однак, що поляки вважають справедливими і законними прагнення поневолених і анексованих Радянським Союзом народів, у тому числі українського, до національної незалежності. «У нас немає права говорити від імені цих народів, але їхні національні прагнення завжди знайдуть відгук у поляків» [26,с.З--15; 27].

Наприкінці 1960-х років з новою силою розгорілася дискусія у польському суспільстві щодо перспектив української державності. Ю.Мєрошевський заявляв, що утримати західні кордони Польща може навіть всупереч будь-якій європейській державі, але не всупереч Росії. Вимога повернення східних кордонів суперечила меті утримання західного кордону. Тому Ю.Мєрошевський виступав проти розвалу СРСР на незалежні держави, з чого б скористалася Німеччина [28,с.2-7]. Публіцист стверджував, що у питанні західних кордонів Захід є на боці Німеччини. Велике ослаблення Росії було б автоматично зміцненням Німеччини. Тому він запропонував співпрацю з ліберальними російськими колами та відкинув концепцію розподілу СРСР на незалежні держави [29,с.60-67;30,с.1,4].

Короткотривала спроба орієнтації на порозуміння з Росією, спричинена песимістичною оцінкою перспектив визвольних рухів після придушення Празької Весни, була замінена розробкою концепції УЛБ, тобто пріоритетності регіону України, Литви і Білорусії для змін у ЦСЄ. Першим пунктом польської східної політики, згідно з Ю.Мєрошевським, повинно стати визнання права на самовизначення і незалежне державне життя всіх народів, поневолених СРСР, насамперед українців, білорусів і литовців. «Згода і одностайний фронт поневолених народів є основною передумовою ліквідації - у сприяючій кон'юнктурі - російської імперії, тому ми повинні запевнити українців і литовців, що не тільки не оголошуємо претенсій до Львова і Вільна, але не посягаємо по ці міста, коли б навіть в даній ситуації обставини нам сприяли». На переконання Ю.Мєрошевського, Польщі не потрібно нових міст чи територій, а потрібно мінімум незалежності. Поляки не можуть боротися з радянським імперіалізмом під прапором польського імперіалізму і не можуть протиставляти радянській національній політиці польську національну політику, оскільки народи між Польщею і Росією потребують на цьому етапі вже не лібералізації національної політики, а права на незалежність.

Польща є вразлива внаслідок геополітичних факторів. Однак геопо- літично вразливим є також СРСР, оскільки росіяни становлять менше половини його населення. «Геополітика де факто є п'ятою Ахіллеса Совєтів, які опинилися поміж Китаєм і ядром національних рухів у СССР і в сателітних країнах». Ю.Мєрошевський не погоджувався із твердженнями ендеків про те, що розчленування СРСР неможливе без війни і наводив приклади Наполеона і Гітлера, які доходили до Москви, що однак не тягнуло за собою розчленування Росії. На його переконання, розпад СРСР і перетворення у Commonwealth не може початися у Пекіні чи Вашингтоні, а мусить визріти всередині імперії. Війна могла бути тоді тільки сприяючим визвольним рухам фактором. Відповідно передчасний вибух радянсько-китайської війни означав би змарновану нагоду для визвольних рухів. Однак у Ю.Мєрошевського не було сумнівів у розпаді СРСР, оскільки в епоху зростання динаміки національних рухів радянська імперія була анахронізмом. У цих умовах завданням польської східної політики повинно бути пробудження і зміцнення всіх відцентрових сил в СРСР та цементування спільного фронту поневолених народів.

З кілька років до смерті Ю.Мєрошевський написав слова, які звучали як його політичний заповіт. «Я давно погодився з фактом, що напевно не дочекаюся хвилини визволення. Але вболіваю над тим, що до цієї хвилини ми не підготовлені, що нема повного порозуміння між поляками і українцями, білорусами і литовцями. Вболіваю над тим, що є ще між нами політики, готові до розмов з імперіалістичною Москвою понад головами і коштом побратимських народів» [31,с.7].

Ю.Мєрошевський вважав, що для утвердження у Східній Європі миру і свободи, необхідно усунути будь-який імперіалізм - і російський і польський. Автор вперше запровадив поняття простору УЛБ (Україна, Литва, Білорусія). Він стверджував, що цей простір детермінував форму польсько-російських відносин, прирікаючи Польщу або на імперіалізм, або на сателіцтво. Панування на цьому просторі забезпечувало великодержавний статус. Однак Ю.Мєрошевський пропонував відійти від системи, згідно з якою на просторі УЛБ повинні панувати або росіяни, або поляки. Тільки неімперіалістична Росія і неімперіалістична Польща мають шанси укладення і упорядкування своїх відносин. Нова система повинна передбачати право самовизначення народів регіону. «Ідея самовизначення і свободи для побратимських народів, що відділяють нас від Росії, з одночасною щирою відмовою від будь-яких імперіалістичних планів, до яких можна зарахувати надію на домовленість з Москвою понад головами і коштом цих народів - так сприйнята програма могла б повернути польській незалежницькій політиці високі моральні мотиви (...)»[32,с.3-- 15;33,с.354--361; 11;34;35].

Політичні погляди Ю.Мєрошевського для польської еміграції 1950- 1970-х років видавалися занадто радикальними і він часто був критикований. Однак тенденції розвитку суспільних процесів підтвердили слушність висновків і припущень Ю.Мєрошевського. Визнанням цього стало заснування у 1986 р. у Мюнхені клубу ім. Ю.Мєрошевського для дискутування проблем відносин зі східними сусідами і східного кордону та формування рекомендацій польській опозиції [36,с.92-93]. Концепція Ю.Мєрошевського лягла в основу ідеології польської опозиції та її доктрини східної політики [37,с. 17-29]. Після розпаду ОВД та СРСР вона стала основою доктрини східної політики Польщі у постбіполярній системі. Підписання 18 травня 1992 р. у Варшаві польсько-українського договору про добросусідство, дружні відносини і співпрацю А.Романовський оцінив як «посмертний тріумф думки Юліуша Мєрошевського>>[38].

Список використаних джерел

1.Ossowski Z. Mieroszewskiemu w holdzie z kraju // Kultura. - № 9 (348). - IX 1976.-S.3-8.

2.Byrski Z. O publicystyce .Tuliusza Mieroszewskiego // Kultoa.- № 9 (348).- IX

1976. - S.8-15.

3.Osadczuk B. ULB о Mieroszewskim // Kultura. - № 7-8 (358-359). - VII-VIII

1977. -S.207-209.

4.Mart W. O esejach Juliusza Mieroszewskiego // Kultura. - № 10 (373).- X 1978.

-S.50-59.

5.Mieguszowiecki M. Wprowadzenie: Koncepcja niezb^dna // Mieroszewski J. O federacji і programie wschodnim. - [S.l.]: Bibiioteka WSN, [1984].

6.Простір свободи. Україна на шпальтах паризької «Культури» / Видання підготувала Б.Бердиховська. - K.: Критика, 2005. - 527 с.

7.Jerzy Giedroyc - .Tuliusz Mieroszewski. Listy 1949-1956 / Wybral і wst^pem poprzedzil KrzysztofPomian / Archiwum Kultury. Т.6. - Warszawa: Czytelnik, 1999. - Cz.I. - 468 s.; Cz.2. - 609 s.

8.Nie jestesmy ukrainofilami. Polska mysl polityczna wobec Ukraincow і Ukrainy. Antoiogia tekstow / Pod red. P.Kowala, J. Oldako wskiego, M.Zuclmiak. - Wroclaw: Koiegiimi Еітору Wschodniej, 2002. - 428 s.

9.TomnczykB. Rozmowy wMaisons-Laffitte, 1981. -Warszawa: FundacjaZeszytow Literackich, 2006. - 207 s.

10.Мерошевский Ю. К вопросу о польско-русских отношениях // Kultura. Numer rosyjski (Paryz). -V.1960. - С.5-13.

11.Мєрошевскі Ю. Російський «комплекс Польщі» та територія УЖ // І. Незалежний культурологічний часопис. - № 39. - 2005. http://www.ji.lviv.ua/n39texts/ mieroszewski.htm

12.Юліюш Мєрошевський про українсько-польські взаємини / 3 польської переклала Н.І. //Сучасність. - 1972.-№ 11. -С.106-110.

13.FriszkeA. Zycie polityczne emigracji / Bibiioteka «Wi^zi», t. 113.- Warszawa, 1999.-512 s.

14.WolanskiM.S. Europa Srodkowo-Wschoduiawmyslipolitycznej emigracjipolskiej 1945-1975.-Wroclaw: Wydawnictwo Uniwersyteta Wroclawskiego, 1996. - 383 s.

15.Habieiski R. Realizm, wizje і sny romantykow. O pisarstwie .Tuliusza Mieroszewskiego // Mieroszewski J. Final klasycznej Europy / Wybral, opracowal і wst^pem opatrzyl R.Habieiski - Lublin: Towarzystwo Opieki nad Arcliiwum Instytutu Literackiego wParyzu; Wydawnictwo UMCS, 1997. - S.5-50.

16.Habieiski R. Gra mozliwosci. O pisarstwie .Tuliusza Mieroszewskiego // Mysi polityczna na wygnaniu. Publicysei і poiityey poiskiej emigracji powojennej / Pod red. A.Friszke. - Warszawa: ISPPAN, 1995. - S.139-162.

17.Hemi D. Proukrainskie koncepcje .Tuliusza Mieroszewskiego //Warszawskie Zeszyty Ukrainoznawcze. -№ 8-9. - Warszawa, 1999. - S. 338-351.

18.Siudak M. Ukraina wmysli Jerzego Giedroycia і Juiiusza Mieroszewskiego //Між сусідами / Mi^dzy s^siadami. - № 9. - Krakow, 1999. - S. 197-207.

19.Les archives de ITnstitut Litteraire a Paris (AILP).- Coupures de presse (CP).-1967: Radio Free Europe. Polish Broadcasting Department. Round Table Discussion No 397, 17 July 1967.-P.2-7.

20.Mieroszewski J. Amerykanska»Ostpolitik» і wnioski//Kultura. -N7/8 (298-299). -VII-VIII 1972.-S.115-126.'

21.AILP - CP - 1972. - Vol.2: Mieroszewski J. Amerykanska «Ostpolitik» і wnioski // Zwi^zkowiec (Toronto). - 28 VII 1972.

22.Юліюш Мєрошевський про українсько-польські взаємини / 3 польської переклала Н.І. //Сучасність. - 1972. -№ 11. -С.106-110.

23.AILP-CP- 1974.-VoLl: Єдина реальна східня політика//Гомін України. -№ 31 (1263).- 11 VIII 1973.

24.AILP- CP- 1973.- Vol. 1: Єдина реальна східня політика // Ромін України. - № 34(1266).-25 VIII 1973.

25.Mieroszewski J. Nienicy... // Kultura. - 1954. - № 4.

26.Мерошевский Ю. К вопросу о польско-русских отношениях //Kultura. Numer rosyjski (Paryz). - V. 1960. - С.5-13.

27.AILP - CP - 1960. - Vol.I. - P. 8: Нереальна спроба «Культури» // Свобода (Нью-Йорк). - № 150. - 1960.

28.AILP - CP - 1967: Radio Free Europe. Polish Broadcasting Department. Round TableDiscussionNo 397, 17 July 1967. -P.2-7.

29.Mieroszewski J. Malaria // Kuitara.- № 12 (254).- XII 1968.- S.60-67.

30.AILP - CP - 1969. - Vol.I: B.C. Чому поляки ставлять на Москву? // Гомін України. - № 8 (1031). - 15 II 1969.

31.AILP - CP - 1973. - Vol.l: Єдина реальна східня політика // Гомін України. -№34(1266).-25 VIII 1973.

32.Mieroszewski J. Rosyjski «kompleks polski» і obszar ULB // Kultura. - № 9 (324).-IX 1974.-S.3-15.

33.Mieroszewski J. Rosyjski «kompleks polski» і obszar ULB // Mieroszewski J. Final klasycznej Europy. - Lublin, 1997. - S.354-361.

34.AILP - CP - 1975. - Vol.I: Zasadniczy problem polityki poiskiej // Wiadomosci Polskie (Sydney). - 23 II 1975.

35.Lenkij imperializmo klausimu // Musu Pastoge. -№ 11-12. - 24 III 1975.

36.Monachijski klub ini. J.Mieroszewskiego // Kultura - № 4 (487). - IV 1988.

-S.92-93.

37.Mieroszewski J. Rosyjski «kompleks polski» і obszar ULB // ABC. - 1984. - №

I. - S.17-29.

38.RomaiiowskiA. Przeciw fataiizmowi. Polska і Ukraiiia: przeszlosc і perspektywy // Tygodiiik Powszeclmy. - № 28. - 12 VII 1992.

Размещено на Allbest.ru