"Бойовий час" НСДАП: від демонтажу Веймарської Республіки до генези III рейху

Размещено на http://www.allbest.ru/

"Бойовий час" НСДАП: від демонтажу Веймарської Республіки до генези III рейху

Давлєтов О.Р.

Інтерес до проблеми вивчення генезису німецького варіанту фашизму й історії Третього рейху виник відразу після зародження цих явищ. На сьогодні історіографія фашизму представлена безліччю досліджень, причому найбільшу увагу істориків привертали за минулі десятиліття проблеми соціальної, масової бази фашизму, його ідеологічна база, механізм здійснення тоталітарної диктатури, військово-політичні аспекти нацизму, антисемітизм Гітлера, тощо. Кількість наукових досліджень давно перевалила за 40 000 позицій. Період власне нацистського панування в Німеччині (1933 - 1945 pp.) один з самих добре досліджених епізодів німецької історії. В порівнянні з ним, набагато менш вивчений період існування націонал-соціалізму у Веймарській Республіці (1919 - 1933 pp.) час, що з подачі Германа Герінга іменується, як «Войовий час» НСДАП. Саме тому, в даному виступі, автор вирішив зосередитися, на вивченні передумов демонтажу структур Веймарської Німеччини і становлення Третього рейху.

У вересні 1928 р. А. Гітлер скликав 70 провідних функціонерів НСДАП на збори в Мюнхені, де присутні почули роздуми фюрера про те «як далеко вони пройшли і, як, далеко їм ще належить йти». Гітлер із задоволенням повідомив про те, що «принцип фюрерства» його особисте тоталітарне управління партією міцно укорінявся в ній. Він також відзначив, що пропагована нацистами антипатія до євреїв збільшується в німецькому суспільстві. «То, чого було зовсім трохи десять років тому, тепер уже є всюди». Саме тоді фюрер акцентував увагу слухачів на основній меті НСДАП «навчити німців фанатичному націоналізму і позбавити їх від привидів демократії». Серед проблем найближчого періоду Гітлер виділив дві «наявність різнорідних течій усередині партії і брак грошей».

Річ у тому, що саме в другій половині 20-х років XX ст. НСДАП, відмовившись від швидкого захоплення державної влади «шляхом національної революції», поступово, крок за кроком освоювала легальні парламентські методи політичної діяльності у Веймарській Республіці. Вже до січня 1929 р. Гітлер, у принципі, завершив реорганізацію руху типу «фьолькіше» в політичну партію нового типа, з урахуванням зміни способів боротьби за владу в державі. Замість організації провокаційнихозброєних вуличних боїв з політичними опонентами, явно націлених на створення класичної «революційної ситуації», члени НСДАП почали освоювати основи ведення виборчих кампаній, остаточною метою яких було досягнення парламентської більшості в рейхстагу і створення, в кінці кінців, або легального уряду, або урядової «національної коаліції». Tобто на зміну «національному руху» прийшла політична партія, вже зорієнтована на «постійну боротьбу за симпатії виборців». Перегрупування нацистського руху, його організаційна перебудова плюс нові тактичні установки фюрера (курс на легальність, боротьба за виборців, проникнення в ландтаги і рейхстаг і т. п.) для еліти НСДАП принесуть свої плоди вже в 1930 - 1933 pp.

Незабаром, до початку так званої «великої депресії 1929 - 1933 pp.», під час проведення консерваторами загальнонімецької компанії проти плану Юнга (у якому йшлося про новий варіант німецьких виплат репараційних платежів), відбувся четвертий з'їзд НСДАП (3-4 серпня 1929 p.). Це був найбільш показовий та найграндіозніший з'їзд нацистської партії з часів початку її боротьби за владу у Веймарській Республіці. Традиційний партійний форум в Нюрнбергзі був перетворений на небачену в цій країні величезну масову демонстрацію прихильників націонал-соціалізму акцію, яка була по-військовому чітко спланованою, за правилами монументально-театралізованного видовища.

На спеціально замовлених потягах до Нюрнберга прибули приблизно 200 тис. чоловік з усієї Німеччини. їх уніформа, прапори і атрибути на 2 доби заполонили старовинне місто.

На великому завершальному заході понад 60 тис. штурмовиків колона за колоною впродовж 3,5 годин марширували перед фюрером і почесними гостями з'їзду, серед яких були, наприклад, промисловець Еміль Кірдорф і дружина кайзера Вільгельма

II Терміна фон Рейс. Саме цей з'їзд нацистів вперше зняли для щотижневого випуску кінохроніки. He дивлячись на те, що «кіно було ще без звуку, нацисти одержали те, до чого прагнули першокласну і постійну рекламу». До цього часу в НСДАП налічувалося близько 176 000 членів.

Перші вибори в рейхстаг, в умовах «великої депресії», що почалася, пройшли 14 вересня 1930 р. як писав автор однієї з найфундаментальніших біографій Гітлера Іоахим Фест «цей день став одним з поворотних пунктів в історії Веймарської Республіки: він знаменував собою кінець демократичного багатопартійного режиму і сповістив про агонію всієї держави, що почалася, в цілому». За ті 2 роки, що пройшли з часу останніх парламентських виборів, НСДАП вдалося збільшити число поданих за неї голосів з 810 тис. до 6,4 млн. Тобто замість 12 мандатів, вона одержала навіть не 50 як мріяв фюрер, а цілих 107. Це поставило нацистів за чисельністю фракції на 2-е місце в парламенті, після СДПГ. Всі інші політичні партії зазнали чуттєві втрати. Лише КПН одержали невеликий приріст голосів з 10,6% до 13,1%. По образному виразу німецького історика Франца-Йозефа Нойена це були «вибори озлоблення».

Обвальні для веймарської держави результати виборів зробили «модним» членство в НСДАП. Лише за два місяці, після вересневих виборів 1930 роки, кількість членів нацистської партії виросла на 100 000 чоловік і досягла 389 тис. «і в руки НСДАП майже самі собою йшли зв'язки і позиції, які значно сприяли подальшому розширенню і зміцненню руху» писав про цей період Карл Дітріх Брахер.

Гітлер не збирався використовувати свою збільшену силу в рейхстагу для допомоги в управлінні країною. Вже через 10 днів після виборів він заявив в Мюнхені «Ми парламентська партія з примусу, і примусила нас до цього Конституція. Ця перемога, яку ми взяли, тільки нова зброя в нашій боротьбі». При цьому не про який путч вже не могло бути і мови. Фюрер продовжував діяти строго в рамках легальності. У повній відповідності з цим, говорив і Г. Герінг «ми боремося проти цієї держави і нинішньої системи, тобто хочемо їх знищити без залишку але легальним шляхом». Все це, прямо відповідало установці з «Майн Кампф» «рух наш є антипарламентським, і навіть його участь в парламентському інституті може мати сенс лише тоді, коли воно направлене на його розвал, на ліквідацію тієї установи, в якій ми повинні бачити один з важких проявів деградації людства»!

Подібний курс Гітлера та його соратників на легальність не в останню чергу пояснювався тим, що лідери НСДАП побоювалися ще дій рейхсверу. Саме тому, 25 вересня 1930 p., виступаючи в імперському суді Лейпцига, в процесі над 3 лейтенантами з гарнізону Ульма, яких звинувачували в нацистській пропаганді в армії, Гітлер публічно присягнувся: «хто розкладає армію, той ворог народу, а що стосується CA, то вони задумані зовсім не для того, щоб нападати на державу або конкурувати з рейхсвером» і далі «ще пара трійка виборів, і націонал-соціалістичний рух завоює в парламенті більшість»! В цей же час, Й. Геббельс в розмові з одним з підсудних лейтенантом Р. Шерінгером відверто заявив: «Я вважаю цю клятву геніальним шаховим ходом. Що після неї ці братики можуть проти нас зробити? А вони тільки і чекали випадку нас піймати. Ane тепер ми законні, просто таки законні в законі»!

Вже в кінці вересня 1930 p., коли через 2 тижні після виборів, новообрані нацистські депутати зайняли місця в рейхстагу, звична робота парламенту канула в Лєту.

Одягнені у формені коричневі сорочки замість традиційних для парламентаріїв чорних костюмів, вони кожного разу при вимовлянні імені фюрера кричали: «Присутній! Хайль Гітлер!», викрикуючи при цьому образи в адресу інших депутатів. Соціал-демократ тоні Сендер з гіркотою відзначила в своєму щоденнику: «Це була самопроголошена «еліта арійської раси» галаслива, кричуща, одягнена у військову форму зграя» і далі «так багато людей з обличчями злочинців і дегенератів. Яка деградація сидіти разом з такою бандою!».

Тим часом економічний стан країни погіршувався. Викликане «великою депресією» скорочення зовнішньої торгівлі приводить до широкомасштабного закриття заводів. Або вони не могли більше купувати дорогу сировину, або їх продукція була не по кишені покупцям. Протягом шести місяців, до березня 1931 p., безробіття зросло більш ніж на 50%, досягнувши 4 750 000 чоловік. Уряд Г. Брюнінга тимчасово припинив діяльність всіх банків Німеччини.

У цих умовах НСДАП продовжувала збільшувати своє кількісне зростання і своє представництво і в ландтагах, і в рейхстагу. До січня 1933 р. в НСДАП вже 850 000 членів. На виборах в липні 1932 р. нацисти провели до парламенту 230 депутатів, в листопаді 1932 р. 196 перетворившись на найкрупнішу фракцію.

Це дозволило їм ЗО серпня 1932 р. обрати Германа Герінга президентом рейхстагу, що остаточно заблокувало нормальну роботу парламенту. Пізніше «наці № 2» Третього рейху із задоволенням згадував про те, що його обрання в 1932 р. керівником рейхстагу було «частиною доручення фюрера за допомогою легальних методів підготувати взяття влади». А в подальшим, допомогло пролобіювати призначення 85-річним рейхспрезидентом Веймарської республіки П.фон Гінденбургом, А.Гітлера рейхсканцлером 30 січня 1933 р. (7м по рахунку канцлером за період правління Гінденбурга).

Новий кабінет одержав назву «уряд національної концентрації». Це була коаліція НСДАП, НННП і формально безпартійних консерваторів. Власне членів нацистської партії в уряді було лише троє з 11 Гітлер (канцлер), Вільгельм Фрік (міністр внутрішніх справ), Герман Герінг (міністр за особливими дорученнями або міністр без портфеля). Саме ця обставина дозволила консерваторам сподіватися на те, що вони «зможуть узяти Гітлера в рамки» (Із спогадів Теодора Дюстерберга (одного з керівників «Сталевого Шолома») А.Д.). Франц фон Папен, віце-канцлер «уряду національної концентрації» з цього приводу навіть заявив в найближчому оточенні: «через два місяці Гітлера в кут затиснемо так, що у нього кишки назовні полізуть». Проте все відбулося абсолютно по іншому.

Новий канцлер завжди достатньо відверто заявляв про намір звільнити німецьку політику від марксизму. Взимку 1933 р. йшлося про те, щоб позбавити політичного впливу КПН (яка добилася на останніх виборах в рейхстаг 6 листопада 1932 р. свого кращого результату за роки Веймарської Республіки 17%), СДПН (20 %), а разом з ними й профспілок. Нацисти, націоналісти і праві консерватори були «ситі» по горло парламентаризмом і збиралися встановити авторитарне президентське правління. Тому, через 48 годин після легального прориву Гітлера до влади, рейхспрезидент підписав указ про розпуск рейхстагу і про призначення нових (як виявиться згодом, останніх в історії Веймарської Республіки) виборів на 5 березня 1933 p.

При цьому Гітлер свідомо йшов на ризик. Попередні вибори привели до втрати нацистами 34 депутатських мандатів в рейхстагу. Проте, фюрера, по-перше, вабив шанс, вперше провести виборчу кампанію, знаходячись у важелів державної влади; по-друге, нацистам було важливо одержати за урядову коаліцію хоча б 51% голосів виборців. Саме в останньому, і полягав головний мотив згоди лідера НСДАЦ на нові вибори, він сподівався дістати схвалення німців на проведення політики формування антипарламентської й антимарксистської держави тобто на Третій Рейх.

У той час, поки політики Веймарської системи гарячково займалися взимку 1933 р. організацією передвиборних заходів, нацисти намічали шляхи проникнення в державний апарат й опановували ним. Базовою школою цього стала Пруссія. Виконуючим обов'язки міністра внутрішніх справ в Пруссії став Г. Герінг, «комісаром особливого призначення» группенфюрер CC Курт Далюге, тощо. Почалися політичні чистки, що стали надалі зразком для наслідування в інших землях Німеччини. Окрім цього, 50 000 чоловік з лав CA, CC та «Сталевого шолома» було прийнято в штат «допоміжної поліції» з правом носіння вогнепальної зброї. Коли 27 лютого 1933 р. зажеврів рейхстаг політична доля комуністів Веймарської Республіки була вирішена наперед. 28 лютого 1933 р. урядовий кабінет Гітлера затвердив представлений В. Фріком проект ухвали «Про захист народу та держави». Того ж дня рейхспрезидент поставив під ним свій підпис, додавши силу закону.

Відтепер, уряд рейху отримував право в цілях «відновлення безпеки і порядку» в землях «тимчасово брати на себе» повноваження місцевих органів влади. Тобто, ще до виборів, були створені використані пізніше нацистами юридичні передумови-схеми уніфікації земель Веймарської Республіки. Даючи можливість необмеженого трактування початкового формулювання «відсіч антидержавницьким насильницьким діям комуністів», ця ухвала надалі зіграє свою важливу роль в процесі легітимізації влади НСДАП. Тепер будь-який політичний в'язень по волі властей міг міститися під арештом без рішення суду скільки завгодно часу. Фактично, це неоголошене надзвичайне положення, діятиме в Німеччині до травня 1945 р. Німецький історик Эрнст Френкель справедливо назвав ще в 1974 р. ухвалу від 28 лютого 1933 р. «конституційним актом» Третього рейху.

5.3.1933 р. були проведені останні демократичні вибори в рейхстаг на багатопартійній основі. Вони принесли наступні результати БНП одержала 18 місць ( в порівнянні з листопадовими виборами втратила 2 мандати); НННП 52 (той же результат); ННП 2 ( втратили 9); КПН 80 (втратила 19); СДПН 120 (мінус 1); партія Центру 74 (плюс 4); НСДАП 288 (плюс 92). Цікаво, наскільки вірним на цей раз виявився прогноз Гітлера щодо 51%. Правляча коаліція завоювала всього на 0,9% більше. НСДАП поліпшила свій результат на 10,8 %, одержавши 43,9 %. При цьому, велику частину приросту голосів їй принесли не колишні прихильники інших партій, а ті, хто дотепер не ходив на вибори. 88,7 % надзвичайно висока для Веймарської Республіки явка виборців одна з особливостей голосування 5 березня. В цілому за Гітлера проголосувало 17,3 млн. німців. Дорога фюрера до монополізації політичної влади виявилася довшою, ніж він припускав.

Відштовхуючись від отриманих результатів, Гітлер зосередився на 2 векторах в своїй діяльності А. створення рейхсміністерства народної освіти і пропаганди; Б. продовження уніфікації земель. Посилаючись на ухвалу від 28 лютого 1933 р. «Про захист народу і держави» нацисти продовжили захоплення посад в поліції та міністерствах внутрішніх справ Гамбург, Любек, Бремен, Гессен та інші. Вже в кінці березня, услід за зміною земельних урядів, послідувало перетворення земельних ландтагів. За рішенням уряду Гітлера було наказано привести розподіл мандатів в них відповідно до результатів останніх виборів в рейхстаг. Оскільки мандати комуністів не враховувалися, або урядова коаліція, або одна НСДАП всюди одержали більшість. Після того, як в квітні 1933 р. Гітлер відродив інститут імперських намісників штатгальтерів, що призначаються рейхспрезидентом за пропозицією канцлера, ландтаги втратили всяке реальне політичне значення. Саме в цей період, весною 1933 p., відбувається процес масового проникнення націонал-соціалістів в сферу державної влади аж до муніципального рівня.

23 березня 1933 р. рейхстаг зібрався на своє перше засідання в берлінському оперному театрі Кроля. Саме тоді і був прийнятий двома третинами голосів депутатського корпусу закон про надання надзвичайних повноважень уряду А. Гітлера, який в очах німецької нації та світової громадськості ще раз підтвердив «курс на законність» НСДАП. Саме на підставі цього закону фюрер і почав процес трансформації Веймарської Республіки в Третій рейх.

Отже, спробуємо виділити характерні риси своєрідності історичного розвитку Німеччини в 1929 - 1935 гг.:

- «велика депресія» 1929 - 1933 pp. оголила структурну слабкість партійно-політичного механізму Веймарської Німеччини;

- перебудова нацистського руху в політичну партію нового типа (1925 - 1933 pp.) і курс НСДАП на «легальне взяття влади» принесли Гітлеру крісло рейхсканцлера; фюрер нацистский рейхстаг

- коаліція з німецькими націоналістами і консерваторами, виключення з політичного життя КПН, підтримка П. фон Гінденбурга, системний підхід до проникнення у владу дозволили А. Гітлеру додати відтінок законності генезису Третього рейху.

Список використаних джерел

1. RuckM. Bibliographiezum Nationalsozialismus. -Koln 51995. 1428 s. (описано 20 ООО исследований - А.Д.).

2. Goring G. Redenund Aufsatze. -Munchen 51934.

3. Фрай. Государство фюрера: Национал-социалисты у власти: Германия, 1933 - 1945. - М., 2009.

4. Коваль B.C. «Барбаросса»: истоки и история величайшего преступления империализма. - К., 1989.

5. Залесский К. НСДАП. Власть в Третьем рейхе. М., 2005.

Размещено на Allbest.ru