Виробничі функції профспілок УСРР-УРСР: друга половина 20-х 30-ті pp. XX ст.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Виробничі функції профспілок УСРР-УРСР: друга половина 20-х 30-ті pp. XX ст.

Костюк Є.С.

Українські профспілки на початку XXI ст. перебувають у скрутному стані. Не маючи достатнього авторитету в суспільстві, вони не можуть ефективно налагодити систему соціального захисту на підприємствах. Профспілки фактично виступають в ролі допоміжних органів держави, стають заручниками інтересів фінансово-промислових груп, політичних партій, приватних осіб. У той же час, лише за умови того, що професійні спілки стануть реальними захисниками прав трудових колективів, У країна дійсно зможе досягнути високих стандартів соціального захисту та стати повноцінною європейською державою. Щоб зрозуміти причини слабкості профспілок у сучасному українському суспільстві, варто звернутися до історичного досвіду їх функціонування. Зрозумівши глибинну сутність деформацій ролі профспілок у суспільстві за часів радянського тоталітаризму, ми зможемо знайти ліки для сучасних профспілок, зможемо допомогти їм стати на захист інтересів українських трудівників.

На нашу думку, сутністю деформації профспілок у радянську добу було їх тотальне одержавлення, перетворення на придатки компартійної влади ("передавальний пас від партії до мас"), нав'язування більшовицьким режимом профспілковим організаціям здійснення непритаманних їм функцій розвитку виробництва упродовж розгортання форсованої індустріалізації, що призводило до заміщення природних захисних функцій профспілок, витіснення їх. Деструктивні наслідки таких процесів важко переоцінити. Зі зрозумілих причин, у всьому гігантському масиві праць, присвячених діяльності профспілок, які були опубліковані за радянської доби, під таким кутом зору проблема не піднімалася. Фрагментарні згадки є лише у сучасних вітчизняних дослідників О.М. Мовчан [17] та С.М. Свистовича [18]. Утім, цілісного дослідження досі здійснено не було, попри вже окреслену його актуальність. Саме тому висвітлення виробничої діяльності профспілок УРСР упродовж 1920-х 30-х рр. на сучасних концептуальних засадах було визначено в якості мети даної наукової розвідки.

Після встановлення свого панування на українських теренах більшовицький режим взяв курс на відбудову зруйнованого під час громадянської війни промислового потенціалу країни. Починаючи з середини 1920-х pp. компартійна влада декларує необхідність прискореної індустріалізації. Стрімке розгортання індустріалізації зумовлювало потребу у мобілізації величезної кількості людських і матеріальних ресурсів.

У цих умовах держава, будучи неспроможною власними силами вирішити цю проблему, зверталася до організованої громадськості. Ця політика здійснювалася через мережу прокомуністичних громадських об'єднань, які, виконуючи вказівки правлячого режиму та будучи цілком від нього залежними, водночас створювали ілюзію активної участі населення у розробці та реалізації різного роду виробничих програм.

Провідну роль у здійсненні промислової модернізації радянської У країни з-поміж громадських об'єднань відігравали виробничі професійні спілки. Ці організації були найбільш масовими та найбільшою мірою підпорядкованими компартійній владі внаслідок тісного зрощування з державними та компартійними структурами. Природно, що вони виступали помічниками держави у вирішенні більшості питань виробничого характеру.

Важливу роль у економічній діяльності профспілок відігравала їх діяльність у складі виробничих нарад. Останні являли собою постійно діючі зібрання представників адміністрацій підприємств, робітників й інженерно-технічного персоналу. На цих зібраннях обговорювалися різноманітні питання, спрямовані на вирішення поточних виробничих завдань. Також ці наради розглядалися профспілковим керівництвом в якості "інструмент господарсько-виховної роботи" у руках профспілок [1, с. 9]. Тому спілкові функціонери повсякчас наголошували на необхідності активізувати роботу виробничих нарад [7, с. 12]. Виробничі наради збиралися переважно раз на місяць. На дрібних промислових підприємствах функціонували загальнозаводські виробничі наради, а на великих також цехові та змінні наради. Зі сторони профспілок інтереси робітників на виробничих нарадах представляв делегат від фабрично-заводського комітету [22, арк. 1].

До компетенції виробничих нарад входила боротьба з плинністю робочої сили, організація збирання робітничих пропозицій раціоналізаторського та винахідницького характеру [34, арк. 44]. До компетенції виробничих нарад упродовж 20-х pp. входило й вирішення такої актуальної проблеми, як переобладнання, модернізація фабрично-заводського устаткування [13, с. 121].

Виробничі наради упродовж другої половини 20-х pp. відіграли значну роль у розгортанні системи раціоналізації виробництва. Саме за допомогою виробничих нарад робітники й інженерно-технічні працівники залучалися до розвитку раціоналізаторського руху [13, с. 119-120]. Робота виробничих нарад спрямовувалася спілковими органами у русло налагодження механізму "громадського буксиру" на фабриках і заводах. "Громадський буксир" являв собою допомогу з боку передових промислових підприємств відстаючим, яке здійснювалося за допомогою спеціально сформованих робітничих бригад [40, арк. 69].

Через виробничі наради здійснювалися заходи щодо встановлення на виробництві режиму економії [23, арк. 23]. На виробничих нарадах заслуховувалися й аналізувалися звіти по промфінпланам підприємств [29, арк. 95]. Також виробничі наради опрацьовували питання посилення механізації виробництва [30, арк. 4].

Виробничі наради були також інструментом обміну досвідом економічної роботи між різними промисловими підприємствами. Між цими установами під загальним керівництвом профспілок розгорталася співпраця, координувалися зусилля щодо обміну інформацією. Це сприяло підвищенню рівня економічної та технічної кваліфікації учасників виробничих нарад [8, с. 25].

Виробничі наради у своїй діяльності мали співпрацю з тимчасовими контрольними комісіями (ТКК), які створюються при промислових підприємствах починаючи з 1926р. Разом із ними наради вживали заходів щодо виправлення ситуації на окремих ділянках виробництва. TKK також здійснювали підготовчу роботу перед проведенням нарад, контролювали реалізацію постанов нарад фабрично-заводськими адміністраціями [1, арк. 19].

Діяльність виробничих нарад дала відчутний результат для розвитку української промисловості. Так, лише у 1926р. внаслідок запровадження пропозицій виробничих нарад було отримано 282 тис. крб. економії. Загальна сума економічного ефекту від реалізації раціоналізаторських пропозицій, розглянутих і прийнятих виробничими нарадами, у 1927/28 рр. лише по 14 промисловим трестам становила 6,4 млн. крб. [16, с. 151]. Утім, результативність роботи виробничих нарад могла б бути набагато більшою, однак погано поставлена система преміювання за реалізовані пропозиції знижувала ентузіазм робітників і фахівців, зводила їх участь у роботі нарад до формального відвідування [17, с. 142-143].

Ефективність роботи виробничих нарад також значною мірою знижувалася внаслідок слабкого обліку результатів їх роботи та зумовлених цим недоліків у системі контролю за діяльністю нарад. Також давалася взнаки слабка відвідуваність цих зібрань як робітниками, так й інженерно-технічними працівниками [12, с. 6].

Координацію роботи виробничих нарад роботою здійснювали виробничі комісії, які мали більш обмежену компетенцію. Ці органи функціонували при ФЗК і комплектувалися з "передових" робітників. Так само, як і виробничі наради, виробничі комісії були як загальнозаводськими, так і цеховими [21, арк. 47].

Варто відзначити також роботу виробничих конференцій, які регулярно проводилися на промислових підприємствах за участі фабрично-заводських комітетів. Ще на початку розгортання форсованої індустріалізації спілкові організації УСРР долучаються до розробки програм виробничих конференцій по провідним галузям промисловості, здійснюють керівництво цими конференціями [20, арк. 13].

Профспілки згідно також систематично брали участь у реконструкції підприємств, їх устаткування, ініціювали заміну старого, зношеного обладнання на нове, оскільки наявне обладнання гальмувало виробництво та травмувало робітників. Усе це сприяло інтенсифікації виробництва та зменшенню виробничого травматизму серед робітників [15, с. 13].

Починаючи з 1926р. профспілки почали спрямовувати свою діяльність на виробництві на економію сировини та матеріалів під час виробничих процесів та загального здешевлення виробництва. Паралельно проводилися заходи щодо підвищення якості продукції через ознайомлення робітників з новою технікою та технологіями виробництва, застосування санкцій до робітників, які випускали неякісну, браковану продукцію [18, с. 303].

Зрозуміло, що всі ці заходи проводилися під тиском компартійної влади, яка повсякчас змушувала профспілки виконувати непритаманні їм суто виробничі функції. Останні мали підсилюватися агітаційно-пропагандистською роботою. У рамках системи заходів зі встановлення режиму "економії" спілковими активістами проводяться бесіди з робітниками у клубах і "червоних кутках" підприємствах, спрямовані на популяризацію цього аспекту державної та профспілкової політики. Утім, робітники зазвичай не мали бажання ходити на такі заходи, відвідуючи їх тільки під загрозою покарань з боку компартійних органів [23, арк. 35, 38].

Реалізація на виробництві курсу на режим "економії" тягнула за собою зниження рівня життя робітників, погіршення їх умов праці, матеріально-побутового стану. Тому невдоволення робітників запровадженням режиму "економії" на промислових підприємствах було звичним явищем. Профспілки ж змушені були виступати у ролі буфера між робітництвом і компартійною номенклатурою, гасячи невдоволення трудівників, застосовуючи засоби морального та адміністративного впливу, подаючи вкрай тяжке становище робітників як явище тимчасове, зумовлене "труднощами індустріалізації". Насправді ж ці "труднощі" були явищем постійним і до того ж прогресуючим [2, с. 39-40].

Представники профспілкових органів починаючи з 1925р. беруть участь у обговоренні виробничих програм промислових підприємств [27, арк. 71]. Утім, брак компетентних працівників у профспілковому апараті не дозволяв належним чином проаналізувати обговорювані економічні показники, а тому згадана діяльність профспілок багато у чому була суто декларативною, що змушений був визнати навіть голова ВЦРПС M. Tомський [17, с. 141-142, с. 151-152].

Значну роль у економічній роботі професійних спілок відігравало запровадження плановості у виробничі та трудові процеси, що розглядалося спілковим керівництвом в якості одного з пріоритетних завдань. Це було цілком закономірним явищем, зважаючи на всеохоплюючу плановість економічного життя, яку диктувала командно-адміністративна економіка [3, с. 13]. Профспілкові органи у сфері виробничого планування зосереджували свою увагу на розробці промислово-фінансових планів підприємств (промфінпланів). Розробка та реалізація промфінпланів перебувала у контексті планової частини економічної роботи професійних спілок [8, с. 23].

Для забезпечення ефективної розробки та реалізації промфінпланів силами ФЗК на початку 30-х pp. на промислових підприємствах У PCP були створені планово-оперативні бригади, які функціонували при окремих цехах. Вони у своїй роботі взаємодіяли з плановими осередками фабрик і заводів [36, арк. 99]. Часто розробка завдань промфінплану велася окремо для кожного дизеля, котла, верстата та ін. Ці завдання розвішувалися біля цих агрегатів у видних місцях. Профспілкові працівники стежили за тим, щоб у промфінплани закладалися конкретні показники зниження браку, зазвичай, до 2-3 % [29, арк. 98, 106]. У рамках кампаній щодо виконання промфінпланів професійні спілки на початку 30-х pp. видавали спеціальну літературу. До неї належить, зокрема, брошура, присвячена методичним засадам складання промфінплану [39, арк. 163].

На початку 1930-х pp. профспілки спрямовують свої зусилля на виконання завдання компартійної влади щодо "звільнення української економіки від залежності від імпортованого устаткування та продукції шляхом налагодження виробництва відповідних вітчизняних аналогів". Особливо активною діяльність спілкових організацій щодо заміни імпортного обладнання на вітчизняне була на підприємствах гірничої промисловості Донбасу, де профспілки починають діяти в цьому напрямі у 1932 р. У той же час, спілкові органи ініціюють опанування робітниками імпортного устаткування, виробляють рекомендації стосовно його раціональної експлуатації тощо [18, с. 305]. Фабрично-заводські комітети упродовж другої половини 20-х рр. проводять на ряді промислових підприємств УСРР обстеження стану використання імпортного устаткування, розробляючи при цьому заходи раціоналізації його експлуатації [25, арк. 37]. Ця діяльність поєднувалася спілковими органами з пошуком нових видів сировини [35, арк. 61].

Варто особливо відзначити внесок професійних спілок індустріального профілю у справу раціоналізації виробництва. Раціоналізація почала активно розвиватися на промислових підприємствах УСРР у середині 20-х рр. Якщо на початку 20-х рр. основним завданням промислових трестів було налагодження виробництва, то після кризи збуту 1923-24 рр. більше уваги приділяється раціоналізації виробничих і трудових процесів. У період 1920-х рр. поняття "раціоналізація виробництва" несло у собі наступне змістове навантаження: вдосконалення системи організації й управління виробництвом, раціоналізація виробничих процесів за рахунок застосування нового обладнання, використання досягнень науки та техніки. Особлива увага приділялася раціоналізації процесів організації управління та виробництва у межах окремого промислового підприємства [13, с. 116]. Наприкінці 20-х рр. професійні спілки радянської України починають докладати значних зусиль у сфері налагодження системи раціоналізації виробництва. Ця робота велася під безпосередньою опікою керівних профспілкових органів [24, арк. 4].

Робота у сфері раціоналізації виробництва на підприємстві насамперед перебувала у компетенції помічника директора з роботи виробничих нарад, кандидатура якого висувалася за узгодженням із фабрично-заводським комітетом. Ця посадова особа здійснювала облік ефективності від реалізації робітничих раціоналізаторських пропозицій. Через виробничі наради помічник директора контролював розгляді і реалізацію прийнятих раціоналізаторських і винахідницьких пропозицій, вживав заходів щодо активізації діяльності робітників у цьому напрямку за допомогою організації відповідних конкурсів за окремими категоріями [31, арк. 3, 7, 15, 17, 78].

Розгортання раціоналізаторського руху перебувало у контексті виконання п'ятирічних планів розвитку народного господарства. У контексті цього за участі профспілок здійснювалися реалізації раціоналізаторських пропозицій робітників, спрямовані до "фонду п'ятирічки" [40, арк. 162]. У рамках розгортання раціоналізаторської роботи профспілок реалізовувалися заходи щодо здешевлення виробленої продукції та забезпечення ощадливої експлуатації фабрично-заводського устаткування [23, арк. 36, 39]. У вага приділялася механізації трудомістких робіт, що дозволяло пришвидшити розвиток виробництва та полегшити працю робітників [37, арк. 11].

Профспілкові органи займалися виявленням недоліків і досягнень у справі розгортання раціоналізаторської роботи на виробництві, вивчали причини цих явищ. Для налагодження цього процесу спілкові працівники проходили спеціальну підготовку, яка передбачала набуття ними базових знань у сфері раціоналізації [4, с. 5]. Ці заходи пов'язувалися з дослідницькою роботою у напрямку підвищення ефективності раціоналізаторської роботи [5, с. 23].

Характеризуючи діяльність профспілок у сфері раціоналізації радянської промисловості, варто відзначити, що вона достатньо часто набувала форми кампаній, таких, як огляди раціоналізаторської діяльності підприємств, конкурси на кращий стан раціоналізаторської роботи та ін. [19, с. 4].

Ефективність заходів у сфері раціоналізації значною мірою знижувалася внаслідок недостатнього рівня матеріального заохочення раціоналізаторів. В огляді інформаційного відділу ЦК КП(б)У "Про політичне і господарське становище на Україні" за грудень 1926 травень 1927 рр. повідомлялося, що часто робітники за раціоналізаторські пропозиції, економія від реалізації яких нараховувала десятки тисяч крб., отримували в якості премій 50 чи 100 крб., або й просто подяки. До того ж, поширеним явищем була кількамісячна або й кількарічна затримка у виплаті навіть цих мізерних премій [17, с. 153-154]. Поширеними були випадки, коли замість грошової винагороди робітникам-раціоналізаторам вручали дешеві годинники, портсигари, нагородні листи тощо. Були випадки, коли цехові майстри та представники фабрично-заводських адміністрацій привласнювали собі кращі раціоналізаторські пропозиції, що викликало обурення робітників [11, с. 84].

Професійні спілки виробничого профілю спрямовують свої зусилля також на забезпечення технічного нормування трудових і виробничих процесів на фабриках і заводах. Технічне нормування праці розглядалося спілковим керівництвом в якості базового елементу організації трудових процесів і внутрішньозаводського планування [38, арк. 172]. Упродовж другої половини 20-х рр. спілкові організації налагоджують систематичне опрацювання та дослідження питань нормувальної роботи на промислових підприємствах, узагальнюють досвід у цій сфері, виробляють методи застосування наукового нормування праці на виробництві. Також завдяки зусиллям профспілкових працівників було налагоджено підготовку та постачання кваліфікованих кадрів для допомоги розціночно-контрольним комісіям (PKK) у справі технічного нормування [6, с. 21]. Спілкові органи пов'язували систему технічного нормування з розгортанням раціоналізації виробництва [10, с. 23].

Професійними спілкам радянської України реалізувалася також система заходів, спрямована на забезпечення стандартизації виробленої продукції, що передбачало підвищення її якості. Ця продукція мала бути зведена до певних уніфікованих нормативів [33, арк. 60]. В рамках розгортання на виробництві руху за стандартизацію силами профспілок і відповідних державних органів проводилися спеціальні кампанії, з-поміж яких варто виділити "двохмісячний похід за стандартизацію якості продукції", який відбувся у 1932 р. У ході реалізації цієї кампанії на виробництві створювалися курси та гуртки стандартизації. Під час здійснення "походу" у цехах фабрик і заводів спілковими активістами розвішувалися численні гасла, на кшталт: "Винахідники на боротьбу за зустрічний стандарт" або "Кращих ударників на роботу стандартизації" тощо [33, арк. 48, 51]. виробнича професійна спілка модернізація

Варто відзначити також діяльність профспілок УСРР УРСР щодо вивчення питань раціонального використання робочого часу [9, с. 41-44]. Завдяки їх зусиллям на фабриках і заводах здійснюється запровадження виробничого хронометражу, який мав сприяти більш ефективному використанню трудових ресурсів [26, арк. 22]. Також використовувалася така форма раціоналізації трудових процесів, як "фотографування робочого дня" [28, арк. 67]. З метою розгортання раціоналізаторської роботи професійними спілками створювалися спеціальні організаційні бюро [22, арк. 25].

Упродовж першої половини 30-х рр. профспілки вживають заходів щодо забезпечення зменшення собівартості та збільшення обсягу експортної продукції [32, арк. 97]. Профспілкові організації також сприяли розгортанню індустріалізації шляхом залучення робітничих коштів. Це здебільшого відбувалося завдяки реалізації спеціальної позики до "фонду індустріалізації" та різноманітних додаткових фондів, які наповнювалися за рахунок псевдодобровільних внесків громадян під час проведення різноманітних кампаній, спрямованих на популяризацію серед населення "позики індустріалізації" [14, с. 10].

Отже, в умовах утвердження в УСРР УPCP тоталітарного ладу профспілки зазнали дуже значних деформацій свого місця в соціально-економічних відносинах, їм були нав'язані неприродні функції активної участі у суто виробничих відносинах, які мали виконувати адміністрації підприємств. Це було здійснено з ініціативи компартійної номенклатури для більш інтенсивної мобілізації людських і матеріальних ресурсів у рамках здійснення форсованої індустріалізації. Обслуговуючи інтереси більшовицького режиму, профспілки брали участь у всіх заходах, які супроводжували індустріалізацію: вони допомагали адміністраціям підприємств у справі розробки та реалізації промфінпланів, розгортання раціоналізації та стандартизації виробництва, запровадження на промислових підприємствах режиму "економії". Також профспілки проводили активну агітаційно-пропагандистську роботу, формуючи у робітників позитивне ставлення до більшовицької індустріалізації, "гасили" невдоволення трудівників різким зниженням рівня їх життя та посиленням експлуатації. Фактично, профспілки виступали в умовах розгортання форсованої індустріалізації не в якості захисників інтересів трудових колективів підприємств, а в якості слухняних виконавців волі компартійної номенклатури, провідників "партійної лінії". Такі деструктивні тенденції супроводжували профспілки і у подальшому. їх наслідки профспілки не можуть цілком подолати і зараз на дев'ятнадцятому році Незалежності. Щоб це зробити, треба і надалі вивчати історичний досвід діяльності профспілок. Отже, подальші розвідки у даному напрямі є актуальними не лише у науковому, але і в суспільному вимірі.

Список використаних джерел

1. Вестник профдвижения Украины. 1926. №1.

2. Там само. №20.

3. Там само,1927. №1.

4. Там само. №12.

5. Там само. №15-16.

6. Там само. №22.

7. Там само. 1928. №3.

8. Там само. №5.

9. Там само. №7.

10. Там само. №9.

11. Там само. №15-16.

12. Там само. №17.

13. Гринчуцький Валерій Іванович. Промислові трести України в 20-ті роки / Валерій Іванович Гринчуцький K.: Наукова думка, 1997. 179 с.

14. Довгопол В.М. Робітничий клас України в роки соціалістичної індустріалізації. 1926-1929 pp. / Василь Микитович Довгопол Харків: Вид. Харк. ун-ту, 1971. 144 с.

15. Епштейн А.І. Робітники України в боротьбі за створення матеріально-технічної бази соціалізму (1928-1934рр.) / Аркадій Ісакович Епштейн Харків: Вид. Харк. держ. ун-ту, 1968. 195 с.

16. Історія Української РСР. У 12 томах. Т.6. Українська PCP у період побудови і зміцнення соціалістичного суспільства (19211941). (Ред. кол. П.П. Гудзенко (відп. ред.) і ін.). K.: Наукова думка, 1977. 543 с.

17. Мовчан О.М. Українські профспілки в компартійно-радянській системі влади (20-ті pp.) / О.М.Мовчан K.: Інститут історії України HAH України, 2004. 420 с.

18. Свистович С. М. Громадський вимір соціалістичного експерименту в Україні (20 ЗО pp. XX ст.) / Степан Михайлович Свистович K.: Варта, 2007. 568 с.

19. Труд. 1931. 19 октября.

20. Центральний державний архів вищих органів влади та управління України (ЦДАВО України). Ф.2605. Оп.1. Спр.6.

21. Там само. Спр.210.

22. Там само. Спр.211.

23. Там само. Спр.212.

24. Там само. Спр.433.

25. Там само. Спр.933.

26. Там само. Спр.937.

27. Там само. Спр. 1177.

28. Там само. Оп.2. Спр.971.

29. Там само. Оп.З. Спр.72.

30. Там само. Спр.76.

31. Там само. Спр. 180.

32. Там само. Спр.893.

33. Там само. Спр.910.

34. Там само. Спр.939.

35. Там само. Спр.1280.

36. Там само. Спр. 1319.

37. Там само. Спр. 1320.

38. Там само. Спр. 1342.

39. Там само. Спр. 1518.

40. Там само. Спр. 1523.

41. Костюк Е.С. Производственные функции профсоюзов УССР: вторая половина 20-х 30-е гг. XX ст.

Размещено на Allbest.ru