Діяльність Ріхарда Георга Плашки на посаді генерального секретаря та президента Австрійського інституту Східної та Південно-Східної Європи (1958-1988 pp.)

Размещено на http://www.allbest.ru/

Діяльність Ріхарда Георга Плашки на посаді генерального секретаря та президента Австрійського інституту Східної та Південно-Східної Європи (1958-1988 pp.)

Барвінська П.І.

Періоду холодної війни присвячено чимало досліджень як у вітчизняній, так і у зарубіжній історіографії. Основну увагу науковці зазвичай приділяли політиці провідних країн та «гарячим» точкам холодної війни, а політика нейтральних країн, як і східноєвропейські історичні дослідження в цих країнах, залишалась поза увагою. В цьому протистоянні історичні дослідження неодноразово використовувались і як інструмент наростання напруженості, і як інструмент пошуку компромісів. На Заході це, насамперед, стосувалось східноєвропейських історичних досліджень та совєтології і стало справжнім викликом для істориків. Дана стаття має на меті проаналізувати роль австрійських східноєвропейських студій в налагоджені діалогу між Заходом та Сходом. Яскравим прикладом ролі історика в подоланні протистояння холодної війни є постать дослідника історії Східної Європи Ріхарда Георга Плашки (Richard Georg Plaschka), який впродовж тридцяти років очолював провідний координаційний центр східноєвропейських студій в Австрії.

Австрія, на відміну від Федеративної Республіки Німеччини, після Другої світової війни знаходилися на периферії протистояння холодної війни. Австрії вдалося уникнути розчленовування, здобути статус нейтральної держави. Органи влади Австрії намагались майстерно балансувати у відносинах з Радянським Союзом і Заходом. CPCP був зацікавлений у нейтралітеті Австрії, проявляючи певну прихильність у двосторонніх відносинах. Австрія, використовуючи свій нейтралітет, намагалась навіть стати свого роду територією примирення. У червні 1961р. тут відбулась зустріч лідерів Сполучених Штатів Америки і Радянського Союзу Джона Кеннеді та Микити Хрущова. Це також дозволяло Австрії зберігати досить добрі відносини з іншими країнами Східного блоку і налагоджувати наукові зв'язки, в тому числі, і у царині історичних досліджень пов'язаних зі Східною Європою. Що в свою чергу значно наближало австрійських науковців до об'єкта дослідження й активізувало цей напрямок досліджень.

На підставі рішення міністерства науки у 1958р. в Австрії було створено координаційний центр східноєвропейських досліджень, на базі якого через шість років було створено Австрійський інститут Східної і Південно-Східної Європи (Osterreicliischen Ostund Sudosteuropa-Institut). Центр створювався з метою організації співробітництва наступних інституцій та організацій: Інституту східноєвропейської історії та південно-східних досліджень, Інституту славістики Віденського університету, Інституту славістичних студій університету м. Грац, Дослідницького інституту дунайського простору, Дунайсько-європейського інституту, Товариства науки про Східну та Південно-Східну Європу (м. Лінц), Федеральної палати промислового господарства (відділення торгової політики і зовнішньої торгівлі, східний відділ) [6,с.572]. У Федеративній Республіці Німеччині нові інституції для дослідження та викладання історії Східної Європи в переважній більшості виникали у зв'язку з наростанням протистояння з Радянським Союзом і країнами соціалістичного табору та загостренням «німецького питання». В Австрії це в більшій мірі було викликано розширенням контактів з країнами соціалістичного табору, особливо з Угорщиною, Чехословаччиною та Югославією. Це можна пояснити не тільки політичним нейтралітетом Австрії, але й традиціями. Наукові контакти з землями колишньої Габсбурзької монархії були доволі міцними до 1918р. й частково збереглися й після розпаду монархії. Чимало емігрантів зі Східної Європи отримали освіту в австрійських університетах, дехто з них навіть зробив наукову кар'єру у фасі «східноєвропейська історія». Тому за часів існування залізної завіси між Західною і Східною Європою контакти австрійських дослідників з їх колегами в країнах соціалістичного табору були значно інтенсивнішими ніж західнонімецьких та швейцарських.

Перед новоствореною інституцією, насамперед, постало два завдання: в умовах холодної війни, скориставшись нейтралітетом Австрії і статусом історично-культурної області колишньої Дунайської монархії, зробити спробу не тільки відповідно до потреб науки, але також для реалізації науково-політичних задумів, не зважаючи на залізну завісу, налагодити перші контакти з науковцями та інституціями, які знаходились по ту сторону кордону й належали до радянським блоком, особливо з сусідніми країнами Угорщиною, Чехословаччиною та Югославією. Цю роботу необхідно було розпочати так, що в подальшому колючу проволоку, яка видавалась вічною, розм'якшити, а також відновити втрачену роль Відня як «духовного клірингового дому» Серединної та Південно-Східної Європи. Засаднича мета, як і методи та шляхи Інституту відрізнялись від подібних численних інститутів дослідження Східної Європи у Федеративній Республіці Німеччині. He явне протиставлення, а полемічний контрапункт до наукових праць, які видавались на схід від кордону між блоками і спільна робота з декларованими опонентами комуністичного блоку, що відкривало шлях до пошуку можливого мінімуму людського, тематичного та інтерпретаційного порозуміння між Заходом і Сходом. Другою площиною доручень інституту було завдання інформувати австрійський народ про розвиток Східно-Серединної і Південно-Східної Європи[4,с.335-336].

Генеральним секретарем центру був призначений Ріхард Георг Плашка, який у 1963р. після реорганізації центру в Австрійський інститут Східної та Південно-Східної Європи обійняв посаду президента інституції й перебував на ній до 1988р. Ріхард Георг Плашка на власній долі зазнав наслідків Другої світової війни й постання залізної завіси на європейському континенті. Він народився в 1925р. у Південній Моравії, де йому довелось пережити вступ німецьких військ. Після закінчення 7-го класу гімназії він був призваний на службу у вермахті й відправлений на фронт, де потрапив до радянського полону. Його батьки у 1945р. перебрались до Австрії, куди й повернувся після звільнення з полону Р.Г. Плашка. З 1946р. по 1955р. він був студентом Віденського університету. Поєднуючи навчання з роботою журналіста та редактора віденського економічного видання, він спочатку студіював право, а потім історію[4,с,333-334]. Журналістська робота допомогла йому налагодити чудові зв'язки в економічній сфері, які в подальшому він вдало використовував для фінансування численний наукових проектів Австрійського інституту Східної та Південно-Східної Європи. В 1954р. Плашка захистив дисертацію «Від Палацького до Пекаржа. Історична наука та національна самосвідомість у чехів», яка була високо оцінена й наступного року опублікована в першому томі щойно заснованої серії «Віденський архів історії слов'янознавства та східної Європи>>[8]. Марксистська історіографія критично сприйняла цю роботу, оскільки точка зору автора була «побудована на протиставлені клерикальної концепції чеської історії, розробленої Й. Пекаржем, яка наче б то була логічним завершенням розвитку ідей Ф. Палацького, її марксистському трактуванню, перш за все, в працях З. Неєдли>>[ 1,с.119].

Захист дисертації відкрив Pixapду Георгу Плашці шлях до наукової та викладацької діяльності, яку він розпочав у Віденському університеті та новоствореному координаційному центрі. Tематика його лекцій була різноманітною та обширною: оглядові курси лекцій з історії Східної Європи та тематичні «Націоналізм в Східній Європі», «Націотворчі процеси в Східно-Серединній та Південно-Східній Європі», «Слов'янські конгреси», «Військові кордони в південнослов'янському регіоні», «Революції від Гуса до Леніна», а також історія країн та народів, які опинились за залізною завісою, під час Першої та Другої світових воєн. Семінарські заняття були присвячені проблемам розпаду Габсбурзької монархії, становищу національних меншин в міжвоєнний період, та німецько-слов'янським відносинам у XX ст.[2,с.9].

Особливо блискучою складовою його академічної викладацької діяльності були наукові екскурсії, які він організовував для студентів у другій половині 60-х та на початку 70-х pp. На цей період припадають інтенсивні поїздки студентів до Богемії, Словаччини, Угорщини, Воєводини, Моравії та Західної Галичини, через всю Югославію з короткочасним перебуванням в Албанії (навіть у 1970р.). Це не тільки дало можливість двом генераціям майбутніх істориків наглядно познайомитись з історією та сучасністю країн Східно-Серединної та Південно-Східної Європи, а й налагодити наукові контакти з чеськими, словацькими, угорськими, польськими, сербськими, хорватськими та словенськими науковцями і студентами [2,с.9-10].

На посту президента Австрійського інституту Східної та Південно-Східної Європи Ріхард Плашка організував численні форуми, при цьому піклувався, щоб результати були обов'язково опубліковані. Він ініціював міжнародні проекти, запрошував зарубіжних фахівців для доповідей і дослідницької роботи і публікував їх праці на сторінках журналу «Австрійські східні зошити» (« stereichische Osthefte»)[4,c.335-336], Тематика статей періодичного видання інституту «Австрійські східні зошити» була доволі різноманітною. Тут висвітлювались соціально-економічне, політичне, культурне життя в європейських соціалістичних країнах, а також проблеми соціального та релігійного характеру, публікувались результати досліджень славістів. Історична тематика в основному була зосереджена на новій та новітній історії країн Східної та Південно-Східної Європи, при цьому домінували дослідження присвячені країнам, землі яких в минулому належали Габсбурзькій монархії. Показово, що авторами статей були як австрійські дослідники, так і дослідники з країн соціалістичного табору, країн Західної Європи і Сполучених Штатів Америки. Значна увага приділялась науковому життю в соціалістичних країнах, постійно публікувались короткі повідомлення про наукові конференції, огляди періодичних видань, рецензії на праці східноєвропейських істориків, економістів, філософів, філологів, літературознавців. На періодичне видання інституту «Австрійські східні зошити» покладалась й посередницька місія. Після XII Міжнародного конгресу істориків, який проходив у Відні в 1965р. розгорнулась гостра полеміка щодо представлення на конгресі історії Східної Європи. Редакція журналу підготувала спеціальний огляд доповідей та дискусій на конгресі, а також надала можливість висловити своє бачення представлення історії Східної Європи на конгресі австрійському, західнонімецькому та румунському історикам[3;7;14].

Інститутом було також засновано дві книжкові серії «Видання Австрійського інституту Східної та Південно-Східної Європи»( 1959р.) та «Вчені записки Австрійського інституту Східної та Південно-Східної Європи». (1967р.). На 1976р. в першій серії було видано 10 томів: 9-ть з них на історичну тематику (переважна більшість з історії колишніх земель Габсбурзької монархії й жодної з історії Росії чи СРСР). Друга серія складалася з 5-ти томів, з яких 2 присвячувалися історичній тематиці[ 12,с.343-344].

В Інституті були представлені найрізноманітніші напрямки досліджень: географічні, економічні, політологічні, соціологічні, історичні і славістичні. Особлива увага приділялась організації мовних курсів, що розглядалось важливою умовою не тільки успішної наукової діяльності, а й умовою подолання бар'єрів у спілкування. На базі Інституту була створена Східна Академія («Ostakademie»), де спільно з міжнародними організаціями, в тому числі й з Міжнародним союзом викладачів російської мови та літератури організовувались численні мовні курси. Підводячи підсумки 20-річної діяльності Інституту Р.Г. Плашка відзначав, що з 1959р. для навчання в Відні було зараховано 1777 слухачів, з 1961р. навчання на літніх семінарах в Айсенштадті прийшло 1622 студенти, на зимових семінарах в Дінтені з 1968р. 998 студентів [10, с.8]. Австрія намагалась відігравала своєрідну роль посередника між Заходом і Сходом. Так, наприклад, в літньому мовному семінарі в Айсенштадті у 1965р. Брали участь студенти з дев'яти європейських країн, СІЛА, Центральної Америки та Канади (іноземні студенти складали 80%) викладацький склад на 2/3 також складався з іноземців. Це були викладачі з ФРН, Великобританії, США та ЧССР. Було заплановано 13 груп російської мови та по одній сербохорватській та угорській. До роботи в семінарі був запрошений і аташе з питань культури посольства CPCP в Австрії Бартоломєєв[16,с.517-519].

В Інституті працювали над створенням бази документів, пов'язаних зі Східною Європою, та фахової бібліотеки. За двадцять років діяльності тут було зібрано 100000 документів, 12000 монографій та збірки журналів (понад 1400 назв). Така база була приваблива й для стажування студентів американських університетів! Ю,с.8]. Все це давало підстави говорити не тільки про наукову, але й політичну значимість інституції[10,с.9].

Роль історії в порозумінні між народами і у витворені образу сусіда-ворога чи сусіда-друга доволі велика. Усвідомлення цього факту привело до створення німецько-чехословацької, німецько-польської, та австрійсько-чехословацької комісій для обговорення шкільних підручників з історії та географії. Спеціальна австрійсько-чехословацька комісія з аналізу та ревізії шкільних підручників, яка була створена на підставі 11 пункту двосторонньої угоди про співробітництво у культурній сфері від 1977р., розпочала свою роботу у 1981 році. З австрійської сторони в ній брала участь співробітниця Австрійського інституту Східної і Південно-Східної Європи Анна-Марія Драбек [5]. Показово, що ідентифікація країн та народів для XX ст. абсолютно не ставилась під сумнів жодною з сторін. Разом з тим, аналіз роботи комісії показав значно менші розходження й протистояння між чехами та австрійцями в матеріалах шкільних підручників та стереотипах, які формуються за їх допомогою, ніж між Німеччиною з одного боку, й Чехословаччиною і Польщею з іншого[5,с.110].

Актуальність власної ідентичності протягом XX ст. поставала в австрійському суспільстві неодноразово, й не втратила своєї значимості й наприкінці минулого століття. Цій проблемі Р.Г.Плашка приділяв увагу як у власних публікаціях[ 11], так і в редакторській діяльності у спеціальній збірці «Що називається Австрією. Зміст та об'єм поняття Австрія з X століття до сьогодення>>[ 15].

Переважна більшість проектів, в тому числі видавничих, здійснюваних Австрійським інститутом Східної і Південно-Східної Європи й особисто Ріхардом Плашкою як очільником інституту та редактором видання була направлена на пошук тем, які б зближували Східну й Західну Європу й з історичної перспективи показували духовну близькість. Яскравим свідченням цього стало двохтомне видання «Мережа доріг європейської духовності» Перший том було присвячено науковим центрам та духовним взаємозв'язкам між Серединною та Південно-Східною Європою з кінця XVIII століття до початку Першої світової війни[ 17]. В ньому було представлено праці 37 вчених з 14 країн. В другому томі розглядались питання значення студентської міграції протягом XVIII-XX ст., в якому було опубліковано доповіді 27 науковців з 13 країн[13,с.9].

Діяльність в інституті Ріхард Георг Плашка поєднував з дослідницькою та викладацькою роботою у Віденському університеті. У 1962р. він захистив габілітацію «Котор Прага. Бунт і революція. Військово-морський флот і армія Австро-Угорщини у вогні повстанського руху 1 лютого і 28 листопада 1918р.>>[9], протягом 1981 1983рр. був ректором Віденського університету. З 1977р член-кореспондент (з 1982р. дійсний член) Австрійської академії наук, в 1988-1992рр. голова Комісії історії Австрії (комісії підрозділ Австрійської академії наук П.Б.), в 1993-199 pp. голова історичної комісії[4,с.331]. Вся його науково-викладацька, редакторська і адміністративна робота була направлена на пом'якшення блокового протистояння за посередництвом наукового співробітництва й «розм'якшення» залізної завіси між Австрією й Заходом в цілому та Східною Європою, насамперед з Східно-Серединною та Південно-Східною Європою. Сам Плашка підтримував тісні наукові контакти та мав співпрацю з науковими інституціями й окремими фахівцями в Чехословаччині, Угорщині, Польщі, Румунії, Болгарії Югославії і Радянському Союзі[2,с.10]. Його наукова діяльність дістала високе міжнародне визнання й була високо оцінена. Ріхард Георг Плашка був обраний почесним доктором Софійського університету ім. Климентія Орідського, членом Сербської, Польської й У горської Академій наук та дійсним членом Судецько-Німецької академії наук та мистецтва[2,с.10].

Список використаних джерел

1. Мыльников А.С. Словяноведение и балканистика в Австрии. Некоторые вопросы организации исторических исследований / А.С. Мыльников // Словяноведение и балканистика за рубежом. Москва: Наука, 1980. С. 116128.

2. Die Herausgeber. Richard Georg Plasclika 70 / Die Herausgeber // Osterreicliische Osthefte. Jg. 37. Sonderband: Nationalitatenund Indeditaten in Ostmitteleuropa. Festsclirift aus AnlaB des 70. Geburtstages von Richard Georg Plasclika [Hg. WalterLukanundAmold Suppan] Wien, 1995. S.9-10.

3. Hanak P. Gescliichtssclireibung und Zeitgemassheit / P. Hanak //Osterreicliische Osthefte. 1966 Jg. 8.Heft I,-- S.42-44.

4. Hrabovec E. Richard Georg Plasclika (1925-2001) // Osteuropaische Gescliichte in Wien. 100 Jalire Forschung und Lelire an der Universitat [Hg.: Kastner G., Suppan A., Wakounig M.] / Hrabovec E Innsbruck, Wien, Bozen, 2007.-S.331-346.

5. Luft R. Deutsche und osterreichische Schulbuchgesprache mit der Tschechoslowakei. Zu Schulbuchverhandlungen, Schulbuchanalysen und Gescliichtsbildem / R. Luft // Osterreicliische Osthefte. 1989. Jg. 21Heft I S.103-129.

6. Mack K. Ostforschung in Osterreich/ K. Mack // Ostbrief 1959. Jg. 5. -13 (49).-S.572-577.

7. Marko K. Presse-Echo und Wirkliclikeit / K. Marko // Osterreicliische Osthefte. 1966. Jg.8 Heft I,S.45-47.

8. Plaschka R.G. Von Palacky bis Pekar. Gescichtswissenschaft und NationalbewuBtseinbei den Tschechen/ R.G. Plasclika Graz, Koln, 1955. 119s. (WienerArcliiv fur Gescliichte des Slawentuins und Osteuropas, Band I).

9. Plasclika R.G. Kato-Prag, Revolte und Revolution. Kriegsmarine und Heer Osterreich-Urgans im Feuer der Aufstandsbewebungen vom I. Febmar und 28. Oktober 1918. Graz, Koln, 1963. 313s. (Veroffentlichungen der Arbeitsgemeinschaft Ost, Band 3).

10. Plaschka R.G. Zur Bilanz. Zwanzig Jahre Osterreichisches Ostund Sudosteuropa-Institut / R.G. Plasclika // Osterreichische Osthefte. 1978. Jg.20.Heftl.-- S.7-9.

11. .Plasclika R.G. Selbstverschtandnis und Krieterien Nationaler Integration in Osterreich: Impulse 1918und 1955/R.G. Plasclika // Plasclika R.G. Nationalismus Staatsgewalt Widerstand. Aspekte nationaler und sozialer Entwicklung in Ostmittelund Sudosteuropa. Festgabe zum seclizigsten Geburtstag -Wien, 1985.S.466-469. (Scliriftenreihe des Osterreicliischen Ostund Sudosteuropa-Instituts; Band XI).

12. Plasclika R.G., Mack К. Das Osterreicliische Ostund Sudosteuropa-Institut 1958-1977. // Osterreicliische Osthefte. 1978. Jg.20.Heftl.S.343-344 (338354).

13. Plaselika R.G. Vorwort / Plaselika R.G., Mack К. // Wegenetz europaischen Geistes II: Universitatenund Studenten. Die Bedeutung studentischer Migrationin Mittelund Sudosteuropa vom 18. bis 20. Jahrhundert [Hg. Plaselika R.G., Mack K.] Wien, 1987. S.9.(Scliriftenreilie des OsterreicliischenOstund SudosteuropaInstituts; Band XII).

14. Rumpler H. Osteuropa im Spigel der Thematik des Winer Historikerkongresses. // Osterreicliische Osthefte. 1966 Jg.8Heft I.S.3741.

15. Was IieiBt Osterreich. Inlialt und Umfang des Osterreichbegriffs vom 10. Jalirhundert bis heute. [Hg. Richard Georg Plasclika, Gerald Stourzh, Jan Paul Niederkom] Wien 1995 370s. (Arcliiv fur osterreicliische Gescliichte; Band І36).

16. Weyrich G. Ostsprachseminar in Eisenstadt 1965. // Osterreicliische Osthefte,1965. Jg.7 Heft 6.S.517-519.

17. Wegenetz europaischen Geistes. Wissenschaftszentren und geistige Wechselbeziehung zwischen Mittelund Sudosteuropa vom 18. bis zum Ersten Weltkrieg [Hg. Plasclika R.G., Mack K.] Wien, 1983. 504s. (Veroffentlichungen des Osterreicliischen Ostund Sudosteuropa-Instituts; Band 8).

Размещено на Allbest.ru