Еволюція політичних поглядів Станіслава Ворцеля: від демократії до соціалізму

Размещено на http://www.allbest.ru/

Еволюція політичних поглядів Станіслава Ворцеля: від демократії до соціалізму

Павлюк В.В.

Станіслав Ворцель (1799-1857) представник однієї із найбільш знаних польських аристократичних родин Волині. Вихований в глибокому релігійному та патріотичному русі, він залишався вірним цим принципам протягом усього свого життя. Глибоку і всебічну освіту Ворцель здобув у Кременецькій гімназії. Tам же він прилучився до громадської діяльності. В 1820 р. став головою кременецької філії Товариства шубравців, публікувався у видаваних у Вільно «Дорожніх відомостях», де піддавав критиці шляхетський стан. Станіслав, як і вся його родина, був членом масонського руху. Однак заборона масонства у 1822 р. призупинила участь Ворцелів у цих таємних організаціях. Сам Станіслав повертається до політичної діяльності з початком листопадового повстання 1830 р. Навесні 1831 р. молодий чоловік бере участь у військових діях у складі партизанського загону, організованого його батьком на Волині. У ході повстання обирався послом до сейму, де проявив себе як прихильник рішучих військових і політичних дій. Після поразки повстання Ворцель кілька місяців перебував у Львові, а з другої половини 1832 р. вибув до Франції. З цього часу розпочалася його еміграційна політична діяльність.

Постать Станіслава Ворцеля знайшла широке відображення в польській історіографії. Цій непересічній особистості присвятили свої праці Б. Лімановський [1], В. Лукашевич [2], Г. Поморська [3], П. Марціняк [4] та ін. Кожен із дослідників відзначає глибоку ерудицію С. Ворцеля, його відданість справі відродження Речі Посполитої, активну участь у європейському демократичному та соціалістичному рухах. Водночас в українській історіографії цій особистості до сьогодні не приділено належної уваги.

Метою цієї статті є аналіз політичних поглядів С. Ворцеля у контексті діяльності польського національного руху в еміграції.

Еміграційний період життя і діяльності С. Ворцеля розпочався з пошуку ідеологічних однодумців. 6 серпня 1832 р. разом з А. Міцкевичем та Б. Залеським він був прийнятий до Товариства Литовського і земель Руських. Це Товариство мало швидше культурно-науковий, ніж політичний характер. В основному до нього входили прихильники консервативного крила А. Чарторийського. Разом з тим, членами Товариства були і такі відомі діячі польського національного руху, як голова Польського патріотичного товариства періоду листопадового повстання Йоахим Лелевель, Богдан Яньський та ін. Ворцель належав до найбільш активних членів Товариства, що сприяло зближенню з Лелевелем та приєднанню до Польського національного комітету (ПНК), який складався з колишніх діячів Патріотичного товариства.

ПНК прагнув поєднати справу визволення Польщі з революційним рухом у Європі. З цією метою було встановлено контакт з таємною міжнародною організацією Демократичне масонство, якою керував Ф. Буонаротті. Метою цієї організації було повалення монархічних режимів у Європі і запровадження демократично-республіканського устрою[5,с,297]. У ході гострих політичних дискусій на зборах ПНК виявилися розбіжності поглядів, які роз'єднали політичну еміграцію.

Протиріччя, які роздирали польську еміграцію, не обійшли і Ворцеля. Він критично поставився до виступів одного із лідерів утвореного в березні 1832 р. Польського демократичного товариства (далі ПДТ) Т. Кремповецького, який на урочистостях з нагоди другої річниці початку листопадового повстання 29 листопада 1832 року засудив польську шляхту за визиск селянства і звинуватив її в поразці повстання. Аналізуючи програмний документ ПДТ «Маніфест Польського демократичного товариства», проти якого найбільш спрямовувались атаки його ворогів, Ворцель намагається довести, що організація не розмежовувала соціальних та демократичних ідей. З часу свого заснування Tовариство постійно наголошувало на необхідності проведення реформи суспільства. Він цитує тезу з Маніфесту, прийнятого 4 грудня 1836 p., якою підтверджує потребу такого реформування: «Сучасний суспільний порядок, при якому одні користуються усіма перевагами, а інші несуть на собі всі тягарі, є єдиною причиною нещасть нашої вітчизни» [6,с.253]. У Маніфесті робився наголос на тому, що всі люди мають рівні права та обов'язки, і це закладено самою природою; всі є братами, всі діти одного батька Бога, всі члени однієї родини людства[6,с.253].

С. Ворцель наголошував: ПДТ вірить, що тільки народна революція і як її наслідок демократична, соціальна республіка можуть знищити суспільну несправедливість і гарантувати щастя народу[6,с,255].

Ворцель від імені всього Товариства висловлював глибоке переконання, що соціалізм повинен вплинути і вплине на зміни в промисловості, науці, адміністрації, релігії, сім'ї, власності, але підкреслював, що ці зміни не повинні супроводжуватись насильством, руїною, конфіскаціями, тиранією[6,с,257].

Водночас, він був виразним прихильником революції і вважав, що революція це є поступ, це рух до щоразу більшої досконалості. Тих же, хто спробує стати на заваді революції політик застерігав, що революція як ріка: доки на її шляху нема перешкод тече спокійно, не виходячи з берегів; коли ж на її шляху виникають перешкоди, вона утворює сильний, небезпечний потік, який знищує все на своєму шляху[6,с,258].

У 1840 році з'являються праці членів товариства, які деталізують його програму. У них зазначалось, що першочергову увагу необхідно приділити організації влади на місцях у гмінах (визначити її склад, функції та обов'язки), потім забезпечити організацію та належне функціонування законодавчої, виконавчої та судової гілок влади. Важливим завданням вважались організація збройних сил та формування фінансової системи держави. Наступний крок реформування різних сфер життя населення матеріальної, моральної та освітньої. Перша включала питання власності, промисловості та торгівлі, друга моральну сторону життєдіяльності людини і суспільства, третя освіту та виховання. Ідеологи ПДТ наголошували на необхідності забезпечити становлення Польщі, як міжнародного гравця в сім'ї європейських народів та у міжнародній спільноті загалом[6,с,266].

Оцінюючи програму загалом, Ворцель зазначав, що не важко помітити її широкий суспільний контекст вона охоплювала всю суспільну організацію, як політичну, так і соціальну[6,с,266].

Значну увагу політик приділяв діяльності польського сейму в еміграції, розділяючи концепцію А. Міцкевича, щоб сейм представляв не лише інтереси польські, але і народів Європи. Спроби відновлення роботи сейму, який мав бути значно дієвішим, ніж сейм крайовий, залишились не реалізованими через правицю Великої еміграції. Такий поворот справ був для Ворцеля доводом розбіжностей у поглядах шляхетських лідерів щодо народних інтересів. І, як зазначають дослідники, такий становий егоїзм і партійна обмеженість польських політичних діячів спричинили перелом в поглядах Ворцеля, який почав схилятись до Т. Кремповецького[4,с,ХІ].

Пришвидшило цей процес включення Станіслава до діяльності таємної організації карбонаріїв. Період 1832-1834 pp. був часом активізації карбонаризму, який відмовився від демократично-республіканських та соціалістичних гасел на користь продовження революції у Франції і Європі. У своїй діяльності карбонарії використовували легальні масонські ложі, утворювали різного роду клуби і товариства, серед яких активними були Товариства прихильників народу, Товариство прав людини і громадянина. На чолі карбонаризму стояв Найвищий Загальний Намет, якому підпорядковувались Намети національні. В польському національному Наметі, який виник на початку 1833 року, головну роль відігравав Т. Кремповецький. До карбонарського руху польських емігрантів притягувала концепція європейської народної революції, яка мала відновити незалежність Речі Посполитої[4,с,ХУ].

27 грудня 1832 p. С. Ворцель вступив до таємної організації Помста люду, створеної для напрацьовування політичної програми і підготовки повстанців, які мали б діяти на території Польщі. На чолі організації стоюв полковник Юзеф Залівський (1798-1855). Навесні 1833 р. невеликі загони членів Помсти Люду пробилися на територію Королівства Польського і Литви. Сам Ю. Залівський намагався підняти повстання на Люблінщині, але ця спроба провалилася. Інші загони були розбиті царськими військами, а їхні керівники страчені[5,с,300].

На початку 1833 р. Ворцель став членом Товариства прав людини й громадянина. Однак в липні того ж року був заарештований французькою поліцією і через кілька тижнів висланий із Франції. Проте Ворцель не розірвав зв'язки із карбонаріями, які за активної участі поляків, керованих Кремповецьким, готували спробу проведення у квітні 1834 р. повстання у Франції[4,с,ХУІ].

Дії французького уряду, спрямовані на очистку країни від радикальних польських емігрантів, сприяли їх концентрації у Бельгії. Влітку 1833 р. окрім С. Ворцеля і О. Пуласького, до Брюсселя прибули Й. Лелевель, Я. Чиньський, а на початку 1834 р. і Т. Кремповецький. Радикально налаштовані поляки зосередились навколо О. Пуласького і співпрацювали з бельгійським демократичним виданням La Voix du Peuple, яке з 1833 р. перетворилася на польсько-бельгійське видання і носило демократичний, антиросійський характер.

В липні 1834 р. Є. Ворцель разом О. Пулаським і Т. Кремповецьким переїхали до Лондона. їхній приїзд припав на час, коли змінився політичний образ польської еміграції в Англії. До того часу домінуючий вплив мала група князя А. Чарторийського, а також прихильники генерала Й. Дверницького. Ворцель і Пуласький зробили спробу об'єднання демократичних груп еміграції, активізуючи роботу організації Громадськість Лондона. Перевагу в цій організації здобули члени Молодої Польщі, які за політичними переконаннями були близькими до генерала Дверницького. Конфлікт між прихильниками Ворцеля та молодополяками привів до розколу в середовищі польської еміграції та утворення самостійної організації Лондонська гміна, яка пропагувала ліві ідеї[7,с.278].

До виконавчої ради нової організації увійшли Ворцель, Кремповецький, Пуласький та інші. 6 вересня 1834 р. Гміна утвердила Статут і видала відозву до еміграції, в якій піддавалася критиці приватна власність, яка, на думку авторів, роз'єднує суспільство, протиставляючи нову, егалітарну модель суспільних відносин. Відбудова вільної і незалежної Польщі повинна відбуватись на основі вирішення, перш за все, соціальних проблем, знищення соціальної диференціації. Проте в силу різних причин Гміна проіснувала не довго[8,с.196].

Істотним чинником, який вплинув на еволюцію світогляду Ворцеля в напрямку соціалізму, було розчарування керівництвом листопадового повстання, демократичним крилом шляхетської еміграції в питанні підготовки програми суспільно-політичної мобілізації поляків до боротьби за визволення. Невдалі спроби Лелевеля, Дверницького і карбонаріїв об'єднати еміграцію, рішення польського демократичного товариства про відмову від провідної ролі в об'єднавчому процесі вимагали єдиної ідеології, реалізація якої дозволила б вирішувати потреби і прагнення всіх політичних сил. Складовою такої ідеології мав стати, з одного боку, християнський соціалізм, який опирався на євангелістські традиції рівності, а з другого сформований Бабефом і розвинутий Буонарроті революційний комунізм, представлений готовим проектом розв'язання аграрного питання, що базувався на спільній власності на землю. Такий соціалізм видавався привабливим для значної частини поляків. Через свій універсалізм проект давав підстави для союзу з іншими течіями європейського революційного руху. Разом з тим, ставало зрозуміло, що справа визволення польського народу можлива лише в умовах загальноєвропейського революційного піднесення.

Той час ідеологічного протистояння був найбільш цікавим і плідним етапом (1835-1837) в діяльності С. Ворцеля. Наприкінці 1835 р. 138 членів Польського демократичного товариства заснували організацію Польський народ, яка складалася з трьох громад: Громади Грудзьонц, Громади Умань і Громади Прага[5,с,301]. Ворцель стає провідним теоретиком, виробляє разом із З. Свєнтославським політичну програму Громад польського народу, яка була представлена в програмно-теоретичному документі Закони Загального Костелу. Ідейною основою Громад були принципи рівності й колективності. Існуючій суспільній нерівності протиставлялось співтовариство сформоване на засадах «соціальної рівності», співпраці і солідарності при виконанні суспільних обов'язків[9].

Суспільно-економічною передумовою існування такої спільноти повинна була стати колективна власність на землю. Особливістю такої власності було те, що вона передбачала швидше індивідуальну, яка базувалась на засадах рівних можливостей. Логічним доповненням тієї концепції була індивідуальна власність на продукт праці. І хоч Ворцелю і його прихильникам не зовсім вдалось напрацювати механізм динаміки розвитку стосунків власності, але була запропонована, так звана ідея «поступовості» їх окремих форм. Відповідно до неї, тип стосунків власності, необхідний суспільству в певний момент, стає через деякий час перешкодою в історичному розвитку і повинен бути відкинутий. Якщо форми власності постійно піддаються змінам, то можливе виникнення нового типу стосунків спільної власності[10,с,7].

Разом з тим «Громади» вважали, що підлягають змінам засади управління суспільством. Ворцель звернувся до постулатів християнської справедливості і суспільної рівності. Він вважав, що з переходом суспільства через вступну фазу розвитку, дальшим чинником поступу стала боротьба за реалізацію, проголошених Ісусом Христом, засад колективної і справедливої організації життя. Звернення до християнства, як до ідеї утвердження суспільної власності, дозволяло трактувати соціалістичні зміни, як універсальну справедливість[11].

Створена Ворцелем та його однодумцями ідеологія Громад, складалася з елементів, взятих з раннього соціалізму і являла собою оригінальну концепцію. В ній все об'єднувалося в єдине ціле: історизм і християнські традиції, схвалювання поступу і критика капіталізму, бачення шляхів розв'язання аграрної проблеми і соціальних проблем загалом, революційна безкомпромісність і віра в участь народних мас в революції. Це була перша спроба адаптації західноєвропейського соціалізму до умов східноєвропейських.

Найбільш повно соціалістичні погляди Ворцеля представлені в його праці «Значення соціальної революції у Європі та в Польщі» (1851). Аналізуючи римську історію, автор приходить до висновку, що справжня свобода без власності існувати не може. І саме ці категорії є найважливішими підставами порядку та суспільного добробуту. «Завданням нашого часу є забезпечення для всіх власності і свободи, інакше всі зусилля для забезпечення справедливого суспільного ладу залишаться марними[6,с,218-219].

Є. Ворцель був добрий знайомий із працями Г. Гроція, Т. Гобса, Дж. Локка, Ж-Ж. Руссо, І. Канта. Задаючись питанням, звідки походить нерівність між людьми, він цитує Руссо, який стверджував, що «перший, хто відділив шматок землі і наважився сказати, що це його власність, був засновником цивілізації» [6,с,221-222]. Згідно з Руссо, цивілізація породила нерівність і призвела до експлуатації одних людей іншими, природній стан є ідеалом досконалості, а людство замість поступу рухається у напрямку регресу і занепаду. «Тоді Робінзона варто вважати ідеалом, до якого люди повинні прагнути», але де знайти стільки простору, щоб кожна сучасна людина могла б жити самостійно? задається питаннями С. Ворцель [6,с,222]. І сам відповідаючи на питання зазначає, що досить поглянути на людей, які живуть поруч з тобою, щоб погодитись з Арістотелем, який стверджував, що людина є істотою суспільною, а суспільство є необхідною умовою її існування та розвитку. Відтак, Ворцель критикує Руссо, називає помилковими його погляди на призначення людини і природній стан людства, як ідеал[6,с,222].

Будучи знайомим із напрацюваннями європейських мислителів з проблеми теорії походження держави шляхом суспільного договору, Ворцель зазначав, що ці мислителі водночасно не дали відповіді на багато питань, які виникають у зв'язку із нею. Він стверджував, що праці цих мислителів значною мірою спричинилися до руйнування середньовічних порядків та повалення деспотизму і політичних та соціальних зловживань. Водночас Ворцель звинувачував їх у тому, що сучасні йому теорії про абсолютну, нічим не обмежену свободу, відсутність будь-яких прав та обов'язків, анархію, є негативним наслідком їхніх ідей[6,с,223]. Ворцель засуджував надмірний індивідуалізм, стверджуючи, що суспільство являє собою не тільки збірні мораль та розум, а й є живим пам'ятником спільних традицій.

Він аналізував також погляди відомих економістів А. Смітта, Д. Рікардо та інших з питання власності. Ворцель стверджував, що джерела соціалізму варто шукати не в Сен-Сімоначи Фур'є, а в працях економістів, без яких соціалізм залишився б утопією.

На думку Ворцеля, всі мислителі починаючи від Дж. Локка і закінчуючи Ст. Міллем стверджували, що власність це те, що набуте працею; при цьому схвально цитує Ст. Мілля: «Інститут власності полягає у визнанні права кожного вільно розпоряджатися тим, що набуте власного працею або отримано в подарунок» [6,с.228]. Надану тезу Мілля Ворцель робить висновок, що праця повинна бути передумовою власності інакше потрібно було б вирвати з людських сердець святу трійцю: свобода, рівність, братерство[6,с,229].

Аналізуючи ситуацію в Польщі Ворцель зазначав, що заможна частина польської шляхти вважала революційні події 1848-1849 pp. початком небезпечних процесів, які з часом могли позбавити їх маєтків, прав та привілейованого становища. Перед обличчям небезпеки шляхта зрозуміла, що без допомоги простого люду не зможе захистити себе і навіть готова була йти назустріч селянам, аби зміцнитися у боротьбі проти соціалізму і революції. Саме небезпека соціалізму і загроза власності шляхти, на думку Ворцеля, вирвали польську шляхту із летаргічного сну. Відтоді шляхта бачить у будь-який революції головного свого ворога, який становив загрозу їхній власності і маєткам [6,с,243-244].

Разом з тим, Ворцель критикував шляхту за її ізоляціонізм, псевдопатріотизм, підкреслюючи, що замість того, щоб сміливо захищати ім'я поляка і польської нації, шляхта зайняла дуже вигідну для себе позицію: «Коли ми не можемо бути поляками в Польщі, будьмо ними в Австрії, Москві і Пруссії»[6,с,245]. Таку позицію польської аристократії прирівнював до державної зради, протиставляючи «богатирів та месників» Т. Костюшка, Конарського «виродкам та відступникам» Гуровським і Жевуським[6,с,245-246].

Ворцель в різкій формі реагує на ідею, носіями якої були представники польської еміграційної аристократії, суть якої полягала в тому, що для боротьби із соціалістичною небезпекою Польща повинна відновити дружні союзні відносини із Росією: «Останні події доводять, що Польща, ані від німців, ані від французів, ані загалом від монархізму, лібералізму чи республіканізму ні на що добре сподіватися не може. Свідченням цього є те, що вони потопають у крові, тому варто переглянути ненависть поляків до Росії, аби тільки Росія сама погодилась взяти поляків під свою опіку»[6,с,247]. Коментуючи цю тезу Ворцель наголошує, що угодницька позиція деяких шляхетських кіл передбачала, перш за все, спокій і безпеку їх маєтків[6,с.247].

Як справжній патріот, Ворцель переживав, що під впливом таких ідей значна частина поляків, які перебували при владі в краї, критикували революцію 1848-1849 pp., А. Міцкевича, за те, що мав «гаряче і чисто польське серце», соціалістів називають демагогами і анархістами, а самі плазували перед чужоземними урядами [6,с,248].

Такі ж думки Ворцель висловлює в праці «Польське демократичне товариство і соціальна боротьба» (1852 p.): «Соціалізм вони визначили як боротьбу бідного з багатим, як грабунок і руїну маєтків, промисловості, торгівлі, релігії та власності» [6,с,251 ]. Одночасно, критикуючи таку позицію переважної більшості польської аристократії, Ворцель стверджує, що той, хто більше цінує власний спокій, ніж суспільне благо, той не тільки не є демократом чи соціалістом, але також «не є ні революціонером, ні республіканцем, ні поляком і не хоче Польщі вільної та незалежної» [6,с.259].

Отже, постать С. Ворцеля представляє покоління поляків першої половини XIX ст., яке належало до найбільш активної частини аристократії Волині. Його життя і діяльність є прикладом високого патріотизму і відданості своїй батьківщині, ідеям демократії та соціалізму.

політичний погляд ворцель демократія соціалізм

Список використаних джерел

Limanowski B. Historia demokracji polskiej w еросе Porozbiorowej / В. Limanowski. Warszawa, 1983. 930 s.

LimanowskiB. Stanislaw Worcell. Zyciorys / В. Limanowski. Warszawa, 1948. 417 s.

Lucaszewicz W. Wplyw masonerii, karbonaryzmu і Iozefa Mazziniego na polsky my si rewo Iucyjn w lataeh popredzajcych Wiosn Ludow / W. Lucaszewicz // W Stuleeie Wiosny Ludow 1848-1948. T. III. S'. 153-176.

Lud polski. Wybor dokumentow. Warszawa, 1957. 489 s.

Lukaszewicz W. Stanislaw Gabriel Woreell, W. Lukaszewicz. -Warszawa, 1951. 315 s.

Marciniae P. Wstеp P. Mareiniae // Stanislaw Woreell. Pisma spoleczne і polityczne. Warszawa, 1980. S. 5-40.

Pomorska H. Stanislaw Woreell / H. Pomorska // W Stuleeie Wiosny Ludow 18481948. -Т. IV. Warszawa, 1951. S. 54-69.

Sikora A. Gromady LuduPolskiego I A. Sikora. Warszawa, 1974. 135 s.

Stanislaw Woreell. Pisma spoleelme і polityczne. Warszawa, 1980. 294 s.

Tenmikowa H. Gromady Ludu Polskiego (Zarys ideologii) / H. Tenmikowa. Warszawa, 1962. 274 s.

Tyrowiez M. Towarzystwo Demorratyezne Polskie 1832-1863. Przywodey і kodry czlonkowskie / M. Tyrowicz. Warszawa, 1964. 803 s.

Ustawa Gminy Emigraeji Polskiej w Londynie, 6 wrzesnia 1834. // Geneza Ludu Polskiego wAnglii. Materialy zrodlowe. Londyn, 1862. S. 121-201.

Zyehowski M. Polska my si socialistyczna XIX і XX wieku (do 1918 r.) / M. Zychowski. Warszawa, 1976. 176 s.

Зашкільняк Л. Історія Польщі / Л. Зашкільняк, М. Крикун. Львів, -752 є.

Размещено на Allbest.ru