Проблема виведення чеських військ з Цєшинської Сілезії

Размещено на http://www.allbest.ru/

Проблема виведення чеських військ з Цєшинської Сілезії

Божак Я.В.

На основі польських та чехословацьких архівних джерел дослідити чехословацько-польський конфлікт, зокрема окупацію чеськими військами Цєшинської Сілезії, значення та методи врегулювання конфлікту країнами Антанти, а також проблему виведення чеських військ з захоплених територій.

22 січня 1919 року чеські війська захопили Цєшинську Сілезію, декілька днів перед тим, 18 січня розпочала свою діяльність Паризька мирна конференція за участю 27 країн. Основну роль у вирішенні важливих питань міжнародного характеру відігравали Франція, Велика Британія, США і Італія. Для контактів з ними від польської сторони відправлено делегатів Романа Дмовського і Ігнація Падеревського, котрі від 16 січня 1919 року виконували функції прем'єра і міністра закордонних справ. Чехословаччину в Парижі представляли прем'єр Кароль Крамарж, а також міністр закордонних справ Едвард Бенеш. Завданням представників обох конфліктуючих сторін було вплинути, при використанні відповідної аргументації, на позицію великих держав, з користю для своєї держави. Та як виявилось, представники Антанти необов'язково, і не завжди задовольняють вимоги сторони котра є предметом агресії, а також вони не змогли зорієнтуватись, котрі з наданих їм аргументів є правдиві, а котрі фальшиві. Однак збройний напад чехів викликав в Парижі тривогу, і країни учасниці вирішили зайнятись цією справою.

В столиці Франції становище польської держави розцінювалось як досить важке. Також 22 січня Верховна військова рада Антанти, в склад котрої входили як керівники держав так і міністри закордонних справ великих держав погодилась на прохання Падеревського вислати до Польщі Міжсоюзну місію. Завданням місії було повідомити свої уряди про ситуацію яку вони застануть на місці, і запропонувати форми допомоги західних держав Польщі, котра вирішувала проблему встановлення кордонів. До складу міжсоюзної входили не тільки військові, але й цивільні представники Франції, Великої Британії, США та Італії.

29 січня 1919 року ^Верховна рада узгодила склад міжсоюзної місії. Місію очолив француз Йозеф Ноуленс, французьку військову владу представляв генерал Генрі Альберт Ніссен. Від британської делегації поряд з Вільямом Говардом брав участь також генерал Адріан Картон де Віарт. США уповноважили представляти себе історика Роберта Говарда Лорда та генерала Франціса Йозефа Кернана. Італію представляли Жуліо Цезар Монтагна та генерал Лонгена Джованні Ромей. Після завершення формування складу Міжсоюзна місія 9 лютого покинула Париж, щоб 12 лютого прибути до Варшави. Місія отримала інструкції від своїх керівників де говорилось, що слід докласти всіх зусиль, щоб припинити військові дії., котрі мали місце між поляками і сусідніми країнами [1,с.57].

Того самого дня перед полуднем 29 січня під час засідання Верховної ради Антанти головний делегат Польщі надав відомості щодо територіальних питань, які цікавили польську владу в Варшаві. Також порушив питання чехословацької агресії на територію Цєшинської Сілезії, вимагаючи вивести чеські війська за лінію, яка була визначена умовою від 5 листопада 1918 р. По полудню представники чехословацької держави Бенеш і Крамарж на засіданні Верховної ради зосередили увагу на вирішенні питання щодо Цєшинської Сілезії, котра на їх думку повинна була вся перейти до Чехословаччини. Прем'єр Крамарж стверджував, що йому сумно з того що Польща спровокувала конфлікт, попри це чеська влада завжди намагалась до повного порозуміння з Польщею, але всі спроби закінчились невдачею. Натомість Крамарж поділяв погляд польського делегата, що потрібно передати це питання на вирішення Паризької мирної конференції. Дмовський спростував слова свого опонента, і стверджував, що це не поляки спровокували конфлікт в Цєшинській Сілезії, а місцеве населення самостійно організувало військові загони, і жоден солдат не був висланий з Польщі, тобто з поза території Цєшинської Сілезії, і питання про поділ території було вирішено в листопаді на місцевому рівні.

Прислухаючись до полеміки британський міністр закордонних справ Артур Джеймс Бальфор запропонував щоб представники обох сторін зустрілись наступного дня перед полуднем з членами Міжсоюзної місії, та при їх допомозі врегулювали взаємні стосунки і повідомили про результати в Париж. Представник Верховної ради Жорж Клемансо наказав місії 30 січня зустрітись з представниками польської та чехословацької держави і подати раді доповідь на тему суперечки щодо Цєшинської Сілезії, та забезпечення Польщі зброєю та амуніцією.

Клемансо відверто симпатизував чеській стороні. Така ситуація позитивно сприймалась Крамаржем та Бенешом. Дмовський дійшов висновку, що позиція зайнята французьким прем'єром: «підтвердила тільки те, що було відомо давно - територіальне питання, у вирішенні якого прийдеть- ся боротись з Францією - це Цєшин» [2,с.130]. Клемансо відносився до Бенеша надзвичайно добре, називаючи його «одним з кращих» серед учасників конференції, додаючи, що «він здобув загальну повагу і визнання завдяки своїй простоті слова та інтелігентності» [3,с.105]. Не викликало сумнівів і те, що перед польською дипломатією стояло нелегке завдання захисту інтересів Речі Посполитої в ситуації, коли одна з наймогутніших країн Європи - Франція відкрито підтримує чеську сторону. Проте це не означало, що чеська делегація може на далі не хвилюватись, що певною мірою їх насторожувало.

«Важкий днем» назвали 30 січня - зустріч Крамаржа з місією Ноуленса. Висловлення Дмовського були відзначені як «нахабні», а Міжсоюзну місію, як ігнорантів. В своєму щоденнику Крамарж занотував, що ніколи полякам не вибачить того дня. «В кінці - записав Крамарж - мусив повідомити Ноуленсові, що негайно виведе війська з території Цєшинської Сілезії, якщо на те буде наказ» [4,с.74-75]. Попри все Крамарж вважав, що чеська сторона зможе відстояти право на копальні і залізничні колії. Він також вважав, що на територію Цєшинської Сілезії має бути відправлена міжнародна комісія альянтів [5,R.239.1,slo ka 3].

30 січня Ноуленс поінформував Верховну раду Антанти про розмову котра відбулась з польськими і чехословацькими делегатами минулого дня. Міжсоюзна місія запропонувала чеській стороні відвести свої війська за лінію, яка була встановлена 5 листопада 1918 року, та залишити вирішення конфлікту за Паризькою мирною конференцією. Представники Чехії не погодились, наголошуючи, що це завдасть удару по авторитету президента Масарика, та прем'єра Крамаржа, а також стверджували, що польська влада не спроможна утримати порядок у вугільному басейні, що може загрожувати поширенням більшовизму в Чехословацькій державі. Натомість чеські і польські загони готові були покинути Цєшин, при умові, що його займуть три альянські батальйони, котрі на думку чеських делегатів повинні забезпечувати тут порядок. Міжсоюзна місія не погодилась на таку пропозицію залишаючи за Паризькою конференцією урегулювання цих питань з Чехією.

Не викликало сумнівів, що Міжсоюзна комісія не змогла змусити Крамаржа і Бенеша до поступок котрі гарантували б повернення до попереднього становища від 5 листопада. Ноуленс, замість того щоб зайняти позицію по відношенню до нападника, пішов на поступки, підтвердивши за чеськими військами окуповану територію вугільного басейну і залізничної колії на північ від Цєшина. З тактиктичних поглядів чехи виступили з пропозицією, щоб Цєшин зайняв альянський батальйон, який мав би розділити дві ворогуючі сторони і попередити військові сутички між ними.

Ноуленс доповідаючи перед Верховною радою запропонував відправити до Цєшинської Сілезії міжальянську комісію, котра мала б наглядати за виконанням польсько-чехословацького примирення, та зібрати відповідні дані для остаточного врегулювання конфлікту. Як польська, так і чеська делегації підтримали пропозицію Ноуленса. Чехи намагаючись показати себе з кращої сторони наказали зупинити подальше просування чеських військ в глиб Цєшинської Сілезії та відпустити захоплених поляків [5,R.239.1, slo ka 3] Проте Верховна рада не прийняла пропозиції, яка передбачала відправлення до Цєшина альянського батальйону.

1 лютого 1919 року Клемансо виступив перед радою з текстом договору в справі Цєшинського князівства, який був прийнятий великими державами. В тексті говорилось, що місцева влада і надалі продовжує своє функціонування згідно умови 5 листопада, всі права населення повинні суворо дотримуватись, проте не згадувалось про виведення чеських військ за лінію від 5 листопада. Натомість була вказана нова лінія територіального поділу, яка проходила вздовж залізничної колії що лежала на кордоні Чехії з Словаччиною і ділила Цєшинську Сілезію. Іі північна сторона відходила під управління чеських військ разом з Карвінським вугільним басеном, а північна сторона разом з Цєшином і Яблонковим переходила до Польщі [11,с.110-111].

Наступного дня 2 лютого Бенеш відправив до Клемансо листа в якому заявляв, що до цього часу не підписав договору. Мотивував це тим, що не вважає даного тексту за порозуміння між двома делегаціями, і стверджував, що це односторонній договір комісії і Паризької конференції. Він протестував проти ряду пунктів в документі, зокрема, там не чітко було визначено, що вугільний басейн закріплено за чехами, комісія Ноуленса не врахувала його бажання, щоб Чехія давала згоду на транзит військової амуніції до Польщі через окуповані ними території та ряд інших претензій [15,R.239.1,slo ka 1]. Проте внаслідок тривалих перемовин і обіцянок Клемансо все-таки вдалось вмовити Бенеша підписати угоду.

Відразу після підписання Бенешом 3 лютого «Угоди в справі князівства Цєшинського» вона набула чинності. Того ж дня Бенеш повідомив чехословацьке міністерство закордонних справ про те, що аж до приїзду комісії все залишається так як є, під чеською окупацією [8,3 II 1919, .j.65].

Тільки 26 лютого 1919 року польські війська повернули частину земель Цєшинської Сілезії, які були захоплені чехами в січні. Проте «Договір в справі Цєшинського князівства» мав тимчасовий характер, і був дійсний до остаточно поділу територій на Паризькій мирній конференції.

Список використаних джерел

чеський військо цєшинська сілезія

1. W.J^drzejewicz, J. Cisek, Kalendarium zycia Pilsudskiego 1867-1935, t 2, 1918-1926, Wroclaw-Warszawa-Krakow, 1994. - 361 s.

2. R. Dmowski, Polityka polska I odbudownie panstwa, t. 2, Warszawa 1988, 345 s.

3. J.Clemenceau, Blaski i n^dze zwyci^stwa, Poznan, 1930. - 293 s.

4. Kramarfiv soud nad Benesem. Spor dr. K. Kramare s ministrem zahranicnich veci dr. E. Benesem, Praha,1938. - 336 s.

5. Ustav T. G. Masaryka, Vojensky Historicky Archiv, Praha, Fond Masaryka, Slezsko Tesinsko, R.239.1., slozka 3, «Zprava o zahranicni a o otazce tesinske» autorstwa Benesa.

6. Sprawy polskie na konferencji pokojowej w Paryzu w 1919 r., Dokumenty i materialy, t. II, Warszawa, 1967. - 398 s.

7. Ustav T. G. Masaryka (dalej: UTGM), Vojensky Historicky Archiv, Praha (dalej: VHA), Fond Masaryka, Slezsko Tesinsko, R.239.1., slozka 1, List Benesa do Clemenceau, II 1919.

8. Archiv Ministerstva Zahranicnich Veci, Praha, Telegramy dosle, 1919, telegram Benesa do MZS, 3 II 1919, c.j. 65.

Размещено на Allbest.ru