Розселення українського населення депортованого з Польщі у Херсонську область в 1944-1945 роках

Размещено на http://www.allbest.ru/

Розселення українського населення депортованого з Польщі у Херсонську область в 1944-1945 pp.

Губанов О.О.

З утворенням незалежної Української держави розпочався новий період у її історії, що поклав початок фундаментальному переосмисленню національного минулого. Окрему увагу науковці приділяють темі депортації українського населення з території Польщі до УРСР в повоєнний період. У контексті цього актуальність дослідження проблематики органічно пов'язана з бажанням науковців зосередитись і на вивченні проблем, з якими зіштовхнулися українські переселенці після прибуття на територію УРСР, зокрема, у колгоспи і радгоспи Південної України. Херсонська область стала одним з регіонів, де за задумом республіканського керівництва мали розмістити чимало депортованих українців, які виявили бажання оселитися і працювати у колгоспах. Саме тому науковий аналіз організації прийому місцевим керівництвом, специфіки розселення українських переселенців з Польщі у районах Херсонської області 1944-1945 роках, труднощів, які супроводжували цей процес, має важливе значення.

Досліджувана проблема частково висвітлена в фундаментальній праці українських і польських дослідників «Польща і Україна у тридцятих сорокових роках XX століття. Невідомі документи з архівів спецслужб» [ 1 ], в роботах В.М. Кіцака[2], І.Є. ЦепендиГЗ]. Більше детально означені аспекти розкриваються в роботах Р.І. Кабачія[4], Т.М. Пронь[5].

Відповідно до директиви PHK УРСР і ЦК КПБУ в Херсонській області планували розселити 9100 господарств, евакуйованих з Польщі. Виконком Херсонської Облради і обком КПБУ затвердили план розселення в районах області: із них перший на 2750 родин і додатковий на 6350 родин[6,арк.59].

Згідно першого, розселення українського населення в районах області в листопаді і грудні 1944 р. мато відбуватись так: Білозерський 50 родин, Херсонський 100, Калінінський 500, Великоолександрівський 100, Бериславський 150, Горностаївський 100, Великолепетиський 200, Нижньосірогозький 50, Скадовський 50, Голопристанський 100, Капанчацький 50, Чаплинський 500, Цюрупинський 200, Новотроїцький 100 родин... (далі нерозбірливо)[7,арк.20].

Додатковий план розселення в районах області українського населення в грудні 1944 і січні 1945 року виконком Херсонської облради і бюро обкому КП(б)У затвердили 11 грудня 1944 р. За ним планували розміщення наступним чином: Білозерський 250 родин, Херсонський 350, Калінінський 100, Великоолександрівський 350, Бериславський 200, Горностаївський 350, В.Лепетиха 200, Нижньосірогозький 450, Скадовський 400, Голопристанський 500, Чаплинський 250, Цюрупинський 300, Новотроїцький 500, Сиваський 350, Геніченський 600, Каховський 250, Іванівський 500, Нововоронцовський 250. Разом 6350 родин [7,арк. 17] у кількості 25 293 чоловік[7,арк.З].

Ешелони з евакуйованими родинами повинні були прибувати на такі станції: ст. Херсон 900 родин (3600 чоловік), ст. Калінінське 600 родин (2400 чоловік), ст. Біла Криниця 1500 родин (6000 чоловік), Геніченськ 800 родин (3200 чоловік), ст. Партизани 600 родин (2400 чоловік), Н.Троїцьке 650 родин (2600 чоловік), Снігурівка 1300 родин (5293 чоловік). Всього: 6350 родин, 25293 чоловік[7,арк.З].

Певна підготовка до прийому переселенців проведена ще напередодні їх прибуття. В першу чергу організований сектор при виконкомі Облради у кількості 4-х чоловік, який очолив Кожемякін. Виконкомам райрад і райкомам КП(б)У розіслані розпорядження про підготовку житла, організації зустрічі прибуваючих, транспорту для перевезення їх із залізничних станцій до місць розселення, а також про надання допомоги евакуйованим родинам в господарському облаштуванні в колгоспах. Відповідальність за виконання відповідних заходів з розселення і керівництва господарським облаштування евакуйованих обласним керівництвом покладено на голів виконкомів райрад[6,арк.59].

Перші ешелони в область прибули в кінці листопада 1944 року. На станції Херсон ешелони зустріли представники обласних і районних організацій. Уповноважені проводили роз'яснювальну роботу, бесіди, відповіді на питання. Із ст. Херсон ешелони з евакуйованим українським населенням направили на ст. Херсон-порт, а звідти перевантажені на судна і відправлені водним шляхом в Великолепетиський, Каховський райони, що розміщувались на березі Дніпра. Незначну частину (25 родин) розмістили в Херсонському сільському районі. Перевантаження для відправки водним шляхом організовано добре, завдяки чому переселенці відправлені без затримок[6,арк.59].

Своєчасне перевезення переселенських родин вимагало чималих коштів. PHK УРСР в розпорядженні №1565 від 22 грудня 1944 року зобов'язав НКФ УРСР виділити виконкому Херсонському Облради на 4 квартал 1944 року лише 20 000 крб. для оплати транспортних розходів з перевезення українського населення із залізничних станцій до місць їх нового призначення[7,арк.8]. Проте із запланованих до розселення в Херсонській області 9100 переселенських господарств, 2950 родин чи приблизно 11800 чоловік повинні направлятися до місця призначення в райони водним шляхом. У кінці листопада-початку грудня 1944 року дві партії вже направили, тому організації річкового флоту надали рахунки для сплати. Виходячи з тарифної вартості водних перевезень і вже пред'явлених до сплати вищеназваних рахунків середня вартість перевезень одного чоловіка з багажем складала 40 крб., а для перевезень 11800 чоловік 472 тис. крб. Зрозуміло, що виконком Херсонської Облради таких коштів не мав[7,арк.15].

Станом на 31 грудня 1944 року в Херсонську область прибув 231 вагон з 362 родинами в кількості 1506 чоловік [8,арк.10], а до 20 лютого 1945 р. 1533 вагонів з 2759 родинами українських переселенців (9928 чоловік)[8,арк.21].

Незважаючи на різні постанови центральних і обласних управлінських органів УРСР про заходи щодо прийняття та облаштування переселенців, керівництво області виявилось непідготовленим до прийняття такої кількості людей. Однією з перших постала проблема доставки людей за місцем призначення у райони.

Ешелон з 55 родинами, який прибув 1 січня 1945 на ст. Херсон, розвантажили, а господарства направили в Білозерський район, проте їх перевезення проходило повільно. Доки перевезли всі родини з майном, пройшло більше 8 днів. У подальшому, коли Дніпро замерз, ешелони направляли в райони, розміщені поблизу залізничних станцій. Таких в області надзвичайно мало, тому основну масу прибулих розвантажували в 3-х районах: Нововоронцовський 430, Великоолександрівський 463, Калінінський 219 родин. Розвантаження значної кількості родин у порівняно короткий термін створило напругу у цих районах, де сільські ради поставились до облаштування прибулих несерйозно, внаслідок чого значна частина евакуйованих мешкала тісно, брудно і без опалення. У с. Н.Дмитрівка Великоолександрівського району родину (7 душ) розмістили в одній кухні. В основному тіснота викликана тим, що попередньо не проведено ремонт печей у вільних будинках[6,арк.59].

У Калінінський район чимало переселенців прибуло в грудні 1944 і початку січня 1945 року. Розвантаження відбувалось на зруйнованій станції Калініндорф (7 км від райцентру)[9,арк.87-зворот]. Перевезення із станції родин і майна прибулих продовжувалось 3 тижні, через що поширювались захворювання. Маршрут пролягав через райцентр, де евакуйованих розміщували тимчасово в непридатних для мешкання громадських будівлях (колишній будинок Піонера, Педтехнікум, Дитячі садочки, школи і т.ін.). Така організації призвела до того, що більшість родин, які мали коней, вимушено розмістили в навколишніх селах (В.Кут, Розенталь, Ленін та ін.), а інших, хто їх не мав, переправляли в більш віддалені села. Крім того, переселенці залишені напризволяще, влаштовувались самостійно[6,арк.59]. Виконком Райради і Райком КПБУ з самого початку залишив це питання напризволяще. Ні в одній районній організації не було точного обліку переселенців, часу їх прибуття та вибуття у випадках виїзду. Пізніше, коли розпочнеться масовий виїзд переселенців, ні PK КПБУ, ні виконком Райради абсолютно не збентежаться з цього приводу[9,арк.87].

Через неуважне ставлення до зустрічі евакуйованих переселенців з боку голів Райвиконкомів і секретарів Райкомів КП(б)У в Білозерському (Широкобалківська сільрада), Нововоронцовському (Іванівська і Дучанівська сільради) районах, переселенці перебували по 1-3 тижні на залізничних станціях, родини поселяли у сирих, не відремонтованих квартирах, не надавали ніякої допомоги хворим[6,арк.11-зв]. Інколи відмовляючись оселятись вданому районі, українські родини вимагали переїзду в інший район чи область, наприклад, на ст. Партизани, Високопілля[6,арк.11].

1 лютого 1945 року на станції Високопілля виїхала комісія в складі завідуючого Відділом переселення Херсонської Облради Кожемякіна, старшого оперуповноваженого УНКВС Херсонської області Сокол. Прибувши на місце, знайшли 9 родин переселенців, які перебували без будь-якого помешкання протягом трьох тижнів. Вранці 1 лютого 1945 року комісія прийняла заходи щодо негайного розміщення переселенців по квартирах. Частину родин розмістили в Високопільській сільраді (колгоспи імені Куйбишева і Шевченко), а інші в колгоспах Нововоронцовського району. Несвоєчасна перевозка і розміщення родин залежала від керівництва району, зокрема голови виконкому Ходокова, заступника голови виконкому Руденка, а також секретаря PK КП(б)У Скуоко, які доручили цю справу другорядним особам, а самі займались іншим. Голова колгоспу Петровської сільради Зікрач, прибувши за людьми на станцію, відмовився забирати їх в колгосп, заявивши: «переселенці, у яких не має коней, мені не потрібні», і поїхав. На питання директора Виспокопільської середньої школи, чому район не забирає переселенців, завідуючий відділом агітації і пропаганди PK КП(б)У, відповів: «не ваша справа, що люди там знаходяться довгий час. Самі й приймайте заходи...» [6,арк. 14].

До 10 липня 1945 року в Херсонську область прибуло 2537 вагонів з 4621 родиною (16270 чоловік). У районах області їх розмістили: м. Херсон 58 родин (152 чол.), Херсонський сільський район 102 родини (350 чол.), В.Лепетиський 288 родин (658 чол.), Каховський 125 родин (507 чол), Білозерський 96 родин (367 чол.), Цюрупинський 179 родин (635 чол.), Калінінський 522 родини (1546 чол.), В.Олександрівський 1060 родин (3900 чол.), Нововоронцовський 413 родин (1480 родин), Геніченський 552 родини (1067 чол.), Каланчацький 281 родини (862 чол.), Н.Троїцький 226 родин (889 чол.), Сиваський 246 родин (1022 чол.), Голопристанський 162 родини (595 чол.), Бериславський 224 родини (887 чол), Іванівський 9 родин (41 чол.), Горностаївський 67 родин (234 чол.)[8,арк.70]. Із числа прибулих переселенців, близько 200 родин розміщено в радгоспах, більшість розселені в колгоспах[6,арк.11].

З вищезазначеного видно, що найбільшу кількість переселенців направлено у Великоолександрівський район[9,арк.43]. Розселення проведено у 25 сільрадах, в населених пунктах 61 колгоспу[9,арк.32-зв]. Райвиконком, зокрема, т. Костромін самоусунувся від організації облаштування і розселення українського населення, передоручивши це питання головам сільрад і колгоспів, які не змогли організувати своєчасне перевезення людей від станції прибуття до місця призначення. Внаслідок цього на станціях В.Криниця, Блокитна переселенці знаходились без догляду декілька тижнів. Облік переселенців в районі проводився недостатньо, прибулі ешелони з людьми не реєструвалися, що ускладнювало отримання точних відомостей. Переселенців розмістили в тісних, не відремонтованих квартирах, окремі проживали по 2-3 родини в одній кімнаті (наприклад, колгосп «Куйбишева» Високопільської сільради). Все разом узяте викликало незадоволення з боку переселенців діяльністю місцевих організацій через їх непідготовленість і неорганізованість[9,арк.43].

Головною проблемою, з якою зіштовхнулися місцеві організації і переселенці, стало нагальне забезпечення житлом прибулого українського населення. Її вирішення виконком Херсонської Облради доручив облплану. Одночасно з цим дано розпорядження районам опрацювати це питання в кожному колгоспі і встановити наявність будинків та їх стан. Внаслідок проведеної роботи, з'ясовано, що для забезпечення 9100 переселенських родин потрібно відновити 2388 будинки і побудувати 6683 нових[6,арк.59-60].

Аналіз документів показує, що вирішення житлового питання з переселенським населенням затягнеться на декілька років і в зазначених обсягах так і не буде виконано.

На основі постанови Облвиконкому від 22 серпня і бюро обкому КП(б) У та виконкому Облради від 15 вересня 1945 року всі будинки колишніх німецьких і єврейський колоній повинні передаватись прибуваючому українському населенню. Райвиконкоми не виконували даних постанов, залишали будинки для продажу демобілізованим червоноармійцями, не виселяли населення, яке прибуло туди з інших областей і районів під час німецько-румунської окупації (Великоолександрівський район). Чимало будинків колишніх німецьких колоній займали підсобні господарства місцевих підприємств (наприклад, Бериславський район підсобні господарства Херсонторгу)[6,арк.8].

Через відсутність достатньої кількості придатної житлової площі, недостатній контроль або сприяння з боку місцевих керівників депортованих українців підселяли у будинки колгоспників, що створювало незручності як для тих, так і для інших.

Розселення переселенців у колгоспах Високопільського району поставлено напризволяще. Виконкоми сільрад розселенням переселенців у достатній мірі не керували. У ряді колгоспів району (імені Шевченко, імені 18 партз'їзду) переселенців розміщували скупчено по дві-три родини в одному будинку, не дивлячись на те, що в районі існувала можливість розселити родини окремо. Санітарний стан в будинках і квартирах у більшості переселенців і, особливо, в колгоспі імені 18 партз'їзду виявися незадовільним, проте райздороввідділ ніяких заходів боротьби з антисанітарією серед переселенців не проводив. Голови колгоспів і районний відділ колгоспного будівництва не провели необхідного ремонту в будинках, де не було вікон, стріха протікала, печі зруйновані, у деяких відсутні двері (колгосп імені 18 партз'їзду)[9,арк.63-64].

У колгоспах, які знаходились на території Високопільської, Архангельської, Старосільської, М.Олександрівської сільрад, розселено 300 родин (близько 700 чоловік). В основному розселені у порожніх будинках (головним чином у Високопіллі) від 1 до 3 родин або разом із господарями-колгоспниками шляхом ущільнення, в окремих від господарів кімнатах. Відведенням постійних садиб ніхто не займався. У самих переселенців великого бажання скоріше поселитись також не було, оскільки більшість жила надією, що їх відправлять назад у Польщу чи Західну У країну. Конкретних заходів з боку місцевих і колгоспних органів з метою сприяння початку будівництва переселенських осель, не приймалось, хоч в с. Архангельське була достатня кількість місцевих будматеріалів (камінь, пісок, вапно)[9,арк.32].

Такі факти викликали обурення в переселенців. У Високопіллі секретар парторганізації (директор школи т. Блюменфед) висловив думку щодо продажу будинків колишніх німецьких колоністів переселенцям: «Вони не отримають їх, ми будемо продавати їх своїм інвалідам Великої Вітчизняної війни». Пізніше з ними повелися ще брутальніше, коли від імені Райвиконкому т. Павшенко заявив, що всіх переселенців із Високопілля виселять в інші сільради, оскільки там буде райцентр і, тому приміщення потрібні для різних закладів та житла службовців[9,арк.32-33].

У Геніченському районі на 12 квітня 1945 року розміщено 511 родин депортованих українців. Переселенці, розселені у південній частині району вздовж Сивашу, особливо скаржились на погане облаштування. Всі родини евакуйованих за виключенням однієї, мешкали в квартирах колгоспників у порядку ущільнення. Частина переселенців займала окремі квартири, інші мешкали в окремих кімнатах, маючи спільний з господарями вхід, окремі родини не мали ні окремого входу, ні самостійної печі, тому готували їжу одночасно з господарями або по черзі. Вільного житлового фонду в колгоспах району не було, окремі колгоспи навіть перенаселені. Враховуючи те, що всім прибулим необхідно швидко будувати нові оселі, до масштабного будівництва у найближчий сезон район абсолютно не готувався, будівельні бригади ніде не організовувалися,арк.34].

У радгоспі «Червоний Маяк» Бериславського району 8 родин мешкало в 4-х кімнатах, в підсобних господарствах заводу «Комінтерн» 21 родина. Із них не мали квартир 2 господарства (жили в сінях), 3 родини мешкали в курятнику, інші по 2-3 родини в одній кімнаті. Вражаючим фактом було те, що серед цієї кількості 3 родини (16 чоловік), мешкало в одній кімнаті розміром 4*6 м. У підсобному господарстві Херсонторгу 2 родини мешкало в одній тісній кімнаті, а одна самотня жінка без квартири мешкає в сінях. Переселенці не мали необхідних меблів (ліжка, столи, стільці), мешкали в антисанітарних умовах (брудно, спали на землі, було чимало хворих)[9,арк.109].

Направлені в В.Кутську сільраду Калінінського району переселенці в основному отримали нормальні будинки євреїв, які загинули в період окупації району. Проте, родичі загиблих, які повернулися із евакуації, в переважній більшості продавали будинки чи вимагали звільнити їх. Колгосп не скористався рекомендаціями ЦК ВКПБ і PHK CPCP від 28 липня 1939 року про закупівлю для потреб колгоспу і колгоспників будинків в осіб, які вибули з колгоспу. Це посилювало невпевненість в переселенців у довготривалості користування наданими будинками. У вересні 1945 року в рішеннях виконкому Райради зазначалося, що значна частина переселенців мешкала в будинках непридатних до проживання, йшлося про суцільне перенаселення[9,арк.87-зворот]. Варто звернути увагу на те, що констатація факту керівництвом відбулась тільки через 7-9 місяців після прибуття переселенців в район, тобто тоді, коли пройшов цілий будівельний сезон. Таке ж становище спостерігалося і в ряді інших колгоспів району.

Більшість степових колгоспів району Калінінського району відчували гостру недостачу прісної води. Справа доходила до того, що на 1 відділення Калінінського зернорадгоспу вода постачалася колгоспом по ціні 10 коп. за відро. Родина переселенця Лихоград Антона (9 чоловік) вимушена витрачати на воду 17 крб. в місяць. He у всіх колгоспах організували систематичну доставку води, що для переселенців виявилось особливо дивним[9,арк.88].

Незважаючи на те, що уряд УРСР і ПКНВ домовилися розпочати переселення з 15 жовтня 1944 і закінчити 1 лютого 1945 р.[3,с, 128], здійснити бажане у зазначені терміни не вдалося через ряд причин: недосконалий механізм складання списків бажаючих переселитися; повільні темпи подання заяв[3,с.136]; негативне ставлення польського і українського підпілля до депортаційних акцій[3,с. 140]; відсутність автотранспорту для підвезення населення до залізничних станцій, несвоєчасне подання вагонів до станцій завантаження[3,с.163]. Саме через це декілька разів змінювалась остаточна дата завершення депортації населення: спочатку планували закінчити до 1 лютого 1945 року[3,с.136], проте в ході додаткових переговорів крайня дата визначена 1 листопада 1945 року[3,с.170].

Таким чином, в контексті зазначених проблем затягнулося і розселення українського населення Польщі в районах Херсонської області. Розпочавшись в листопаді 1944 року, тривало до кінця 1945. За даними Управління при PHK УРСР в справах евакуації основна частина населення прибула в період з 1 листопада 1944 по 15 жовтня 1945 (3003 вагонів, 4666 родин у кількості 16377 чоловік[1,с.578].

Відділ переселення при Херсонському Облвиконкомі не зміг повністю охопити всі питання, що стосувалися прийому і розселення прибуваючого українського населення у колгоспи і радгоспи, недостатньо контролював процес облаштування переселенців. Українські родини з Польщі розміщували в основному в будинках колгоспників у порядку ущільнення, що створювало чимало незручностей, ускладнюючи відносини з місцевим населенням. Чимало родин, які вже отримали будинки, були розчаровані їх станом, більшість яких виявились абсолютно непридатними для життя (відсутність дверей, вікон, зруйновані стріхи та інше). Своєчасно не усунуті недоліки, факти грубого бюрократичного ставлення до переселенців викликали з їх боку багато скарг на місцеві партійні органи, колгоспи, сільради, Райвиконкоми.

Поряд з цим необхідно відмітити погану роботу У правління колгоспного і сільського будівництва, яке спромоглося побудувати в 1945-1946 роках всього 76 будинків і відремонтувати 86 при плані 4000[10,арк.86]. Через відсутність будівельних матеріалів, господарську розруху в колгоспах і радгоспах виконати план в зазначених обсягах виявилось нереальним.

Із усіх районів особливо погано займались розселенням і господарсько-побутовим облаштуванням переселенців Геніченський, Великоолександрівський, Новотроїцький, Калінінський, Каланчацький, Голопристанський, Цюрупинський, Горностаївський та інші, свідченням чого пізніше стане масовий виїзд переселенців з Херсонської області.

Для ліквідації виявлених недоліків з розселення і господарського облаштування родин евакуйованих, обком КП(б)У і виконком Облради здійснював конкретні заходи. Проте не дивлячись на посилений контроль з боку обласного апарата, районне керівництво, голови колгоспів і радгоспів все ж не змогли виконати відповідні постанови PHK УРСР і ЦК КП(б) У про невідкладні заходи з господарського облаштування переселенців, прибулих із Польщі в УРСР.

Подальшої розробки потребують такі питання соціально-побутової адаптації українського населення: вступ до колгоспів, проблема житла та присадибних ділянок, стан взаєморозрахунків за залишені продукти та майно у Польщі, причини та масштаби виїзду переселенців в західний регіон України та інше.

депортація повоєнний переселенський колгосп

Список використаних джерел

1. Польща і Україна у тридцятих-сорокових роках XX століття. Невідомі документа з архівів спецслужб. У 3-х тт. Т.2. Переселення поляків і українців. 1944-1946. Варшава-Київ. 2000. 1008 с.

2. Кіцак В.М. Депортація українців з Польщі в УРСР у 1944-1946 pp. та їх соціально-економічна адаптація: дис... канд. іст. наук: 07.00.01 / Чернівецький національний ун-т ім. Юрія Федьковича. Чернівці, 2003. 184 с.

3. Цепенда І.Є. Українсько-польські відносини 40-50-х років XX століття: етнополітичний аналіз. K., 2009. 387 с.

4. Кабачій Р.І. Морально-етичні проблеми акції переселення польських українців на Херсонщину в 1944-1946 р. // Південний архів. Збірник, історичного ф-ту пед. у-ту. Херсон, 2002. Вип. 5. С. 178-185.

5. Пронь Т.М. Міграційні та етнічні процеси на Півдні України за доби радянської державності (на матеріалах Миколаївської та Херсонської областей): дис... канд. іст. наук.: 07.00.01 / Донецький ун-т. Донецьк, 2005. 259 с.

6. Державний архів Херсонської області. Ф.Р.1979. Оп.1. Спр.242.

7. Там само. Спр.277.

8. Там само. Спр.243.

9. Там само. Оп.2. Спр.209.

10. Там само. Спр.446.

Размещено на Allbest.ru