Роль "Заметки о грамотности" Володимира Даля в історії полеміки XIX століття

Размещено на http://www.allbest.ru/

Роль «Заметки о грамотности» Володимира Даля в історії полеміки XIX ст.

даль виховання публіцистичний полеміка

Євдокимов М.О.

У 1856 році Володимир Даль опублікував у журналі «Русская беседа» «Письмо издателю А.И. Кошелеву». Через рік, за словами знаменитого критика ХІХст. М.О. Добролюбова проти стверджень Володимира Івановича про удосконалення процесів виховання і підвищення грамотності російського народу, розгорнулась гостра полеміка, в ході якої Даля оголосили «завзятим ворогом селянської грамотності»[1,т.2,204]. Даль вимушений був вдруге доводити свою позицію в «Заметке о грамотности». Про перипетії даної полеміки не раз розповідалось на сторінках газет і журналів як ХІХ-го, так і ХХ-го ст. Однак до теперішнього часу науково не розкривалася роль цього допису в історії полеміки і впливу її підсумків на подальшу творчість Володимира Івановича. Поповнити цей пробіл - ціль нашої статті.

У «Санкт-Петербургских ведомостях» від 10 листопада 1857 р. в «Заметке о грамотности» В.Даль ще раз, як стійкий публіцист і переконаний у своїй правоті мислитель, захистив свою позицію: «Несмотря на оговорку мою, что я не восстаю собственно против грамотности, а только против злоупотреблений ею, тесно связанных с нынешним бытом народа и с обстановкой его, меня всё-таки упрекают в том, чего я не говорил»[2,с.1269]. Він передбачає небезпеку й передчасність не до кінця продуманих нововведень, а тому не приймає кампанійщини у справі поширення грамотності. В. Даль за те, щоб стабілізувати соціально-економічну ситуацію, а це пов'язане з вирішенням болючого питання - скасування кріпосного права: «.у нас, - із занепокоєнням пише Даль, - есть заботы и обязанности, относительно народа, гораздо важнейшие и полезнейшие, чем указка и перо». І немов передбачаючи прийдешнє «хождения в народ» (1873-1874), наполягає: «Повторяю: не запрещайте никому учиться грамоте; помогайте даже в этом кому хотите, но не смешивайте грамоты собразованием, средства с целью; не проповедуйте грамоты, как спасения; не приносите никаких жертв для всеобщего водворения её:рано!»[2,с.1269].

Для нас важливий і інший аспект цих слів і в цілому «Заметки о грамотности»: викликати обговорення його думок, читацьких «за» і «проти». Інакше він просто б утримався від її публікації, не попросив би в читачів, лукаво підлестивши їм, «суда правдивого, не опрометчивого», не заявив би свого верховенства над 37000 селян у дев'яти повітах. Але обговорення не вийшло.

Роз'яснення Даля викликали лавину не тільки читацьких заперечень, але і явних нападок. Викликана В. Далем полеміка одержала широкий суспільний резонанс. Такого в пресі, на наш погляд, у 50-і роки ХіХ в. ще не було. Професор Ю.П. Фесенко, приділивши цій полеміці багато місця у своїй головній праці «Проза В.И. Даля. Творческая эволюция», пояснив причини нападок на Даля й однобокість суджень його «критиків»: «23 грудня 1857 р., - повідомляє він, - Нікітенко відзначав у щоденнику: «Моє заперечення прийняте в публіці дуже добре. Чую багато висловлень задоволення й подяк». Цей запис з'ясовує мотиви участі в полеміці в опонентів Даля. Трохи кон'юнктурно написані рядки неминуче приносили їхньому авторові славу прогресиста й привертали загальну увагу до його особистості. Той же Нікітенко 26 лютого 1858 р. записує, що його суперечка з Далем сподобалася тодішньому міністрові внутрішніх справ П.О. Валуєву (1861-1868 р.)[3,с.181].

Однак незважаючи на необґрунтовані нападки, Даль як публіцист блискуче впорався з поставленим ним самим перед собою завданням - привернути увагу громадськості до народних потреб напередодні скасування кріпосництва. . «Сам же затянувшийся спор явился пророческим прологом к последующим событиям русской истории»[3,с.184]. У цьому полягає, на наш погляд, неминуча цінність публіцистичного дарунка Даля для нових поколінь публіцистів Росії й України. Із цієї точки зору важливий досвід публіциста Даля, виявлений ним і при викладенні в травні 1856 року своїх «Мыслей по поводу статьи «О воспитании» в «Морском сборнике», 1856 г. Январь». Окремі фрагменти із цієї великої публіцистичної праці ми вже наводили в першому розділі нашого дослідження, тому розглянемо лише основні мотиви його створення.

По-перше, стаття Даля стала своєрідним відгуком на педагогічну дискусію, відкриту «Морским сборником» у січні 1856 р., про що Володимир Іванович заявив у перших її рядках: «Статья о воспитании, в январской книге «Морского сборника», пробудила во мне, - говорить Даль, - несколько заветных дум, которые мне давно хотелось высказать»[4,с.179]. «Заветные думы» спонукали Даля узятися за перо. І відразу він виявляє властиву йому в усіх своїх працях скромність: «Нового в них нет ничего - мужик говорит: лапти бывают новые, а прочее всё старо - не менее того хорошо иногда и зад(а) пройти, и это не бесполезно, особенно если всякому дозволено делать это по-своему, для обмена понятий, мыслей и убеждений». У цих словах виявляється погляд Даля на роль дискусій у суспільстві.

Однак усе це лише першопричина, що спонукала Даля написати статтю. На нашу думку, справжній мотив її міститься в подальших міркуваннях автора: «Не столько в сочинениях о воспитании, сколько на деле, весьма нередко упускается из виду безделица, которая однако же например важнее и полновеснее всего остального: Воспитатель (Даль это слово пишет с прописной буквы. - Зауваж. наше. - Авт) сам должен быть тем, чем он хочет сделать воспитанника, или по крайней мере должен искренне и умилительно желать быть таким и всеми силами к тому стремиться»[4,с.179-180].

Неважко здогадатися, що Даль отут мав на увазі щось більше, ніж взаємини вихователя й вихованця в окремо взятому навчальному закладі, і надавав своїм словам широкого значення: «Последите же за нравственною жизнью воспитателей, познайте с какою искреностию и с каким убеждением они следуют не на словах, а на деле - своему учению, и у вас будет мерило для надежд ваших на все их успехи»[4,с.180]. У наведених словах Даль натякає не на одне лише виховання. Він закликає більш уважно глянути на моральне життя тих, хто виступає в ролі вихователів, хто привласнює собі право називатися «реформаторами російського життя», хто жадає від простих громадян неухильного виконання своїх благих побажань, а на ділі не тільки не дотримується свого вчення, а робить зовсім по-іншому. Відрив справ від переконань - типова ситуація в Росії не тільки в часи Даля. Якщо в статті замінити слово «ребёнок» на узагальнене збірне словосполучення «пробуждающийся русский народ», тоді наступна фраза повно і ясно передасть її лейтмотив : «Кто полагает, что можно воспитывать ребёнка обманом, что достаточно, поучая его словами, остерегаться при нём неосторожных выражений и поступков, словом, кто дело воспитания считает задачею ловкого надувательства, тот жестоко ошибается и берёт на себя страшный ответ»[4,с.182].

Як умілий публіцист Даль відразу пояснює свою позицію й робить різкий, якщо не сказати, категоричний висновок: «Не спорю, что даже и при таком воспитании часть воспитанников выйдут со временем порядочными людьми; но это будет уже не вследствие воспитания, а вопреки ему»[4,с.182].

Категоричність висновків у статті вміло чергується з питальною формою звертання не стільки до читачів, скільки до «реформаторів» різних суспільно-політичних течій: «Что вы хотите сделать из ребёнка? Правдивого, честного, дельного человека, который думал бы не столько

об удобстве и выгодах личности своей, сколько о пользе общей, не так ли? - Будьте же сами («реформатори», - зауваж. наше. - Авт.) такими; другого наставления вам не нужно»[4,с.183]. І далі автор статті наполегливо й відкрито висловлює свої переконання, своє розуміння моральності, що робить текст її динамічним і дохідливим «:... что вы наконец и в воспитатели попали потому только, что без хлеба и без места жить нельзя; словом, если вы в тайнике совести своей должны сознаться, что вы желаете сделать из воспитанника своего совсем не то, что вышло из вас, тогда, добрый человек, вы в воспитатели не годитесь, каких бы наставлений вы не придерживались, чего бы не начитались. Не берите этого греха на душу; несите с собой, что запасли, и отвечайте за себя»[4,с.184]. Далі йде моральне кредо автора статті: «Есть вечные, святые истины, которые опошлены грязными, неумытыми устами; боишься поругания святыми и обходишь их; но они остаются вечными и святыми. Верите ли вы, по убеждению, по совести, а не катехизису только, что жизнь во плоти есть временный искус, такая же школа воспитания, какую должен пройти ребёнок под вашим гнётом, и что за тем человек переходит в жизнь невещественную, духовную, не отрешась от личности своей?

Верите ли вы тому, что эта духовная жизнь уготовится жизнию во плоти, что сущность человека составляет не учёность и познания его, не умственная, а нравственная половина его, воля, желания, наклонности, а не память?

Верите ли тому, что благо, то есть истину и добро, должно любить ради блага, не из видов корысти, - а худо, то есть ложь и зло, ненавидеть ради худа, чтобы не усвоить его себе и не отправиться на тот свет с таким неудобным напутствием и подорожником?»[4,с.185-186]. Три питання - три «сваи», як виражається Даль, повинні бути «вколочены» в основу народного виховання, інакше: «Если в вас нет глубокого и полного убеждения во всём этом, то не беритесь за воспитание детей, а удаляйтесь от них, на сколько можете. Никакой личины не станет долее, чем на одну скоморошью ночь, а век неразгаданным в ней не проходишь. Бессознательное чутьё ребёнка тонко и остро; вы сами последними, а потому и поздно узнаете, что ребёнок вас разгадал прежде, чем вы его разгадали. Посудите же, кому впрок пошло всё ваше старание!

Если вы, например, воспитатель, по врождённым или наследственным свойствам своим, на деле, стоял на трёх сваях - авось, небось да как- нибудь - а на словах неумолчно проповедовал: добросовестность, порядок и основательность - то что бы из этого вышло? Верьте мне, - предостерегает Даль, - и воспитанники его станут в свою очередь поучать хорошо, и делать худо»[4,с.187].

Мабуть, невипадково стаття Даля викликала позитивний відгук навіть у Чернишевського, який майже повністю передрукував її через два місяці в №7 журналу «Современник», хоча не всім до душі були слова Даля: «Воспитатель должен видеть в мальчике живое существо, созданное по образу и подобию Творца, с разумом и со свободной волею. Задача состоит не в том, чтобы изнасиловать и пригнести все порывы своеволия, предоставляя им скрытно мужать под обманчивою наружностью и вспыхнуть со временем на просторе и свободе; нет, задача эта вот какая: примером на деле и убеждениями текущими прямо из души, заставить мальчика понять высокое призвание своё, как человека, как подданного, как гражданина; заставить страстно полюбить - как любит сам воспитатель, не более того - Бога и человека, а стало быть и жить в любви этой, не столько для себя, сколько для других»[4,с.190].

Стаття про виховання, лист і замітки про грамотність і сьогодні є зразковими в плані виникнення надзвичайно широкої полеміки з даних проблем. Багатьох і в минулому і сьогодні не залишають байдужими проникливі слова публіциста Даля: «Облыжность, ханжество, безчесность, самотничество, в каких бы мелких и скрытных видах и размерах оно ни проявлялось, прилипчивее чумы и поражает вокруг себя всё, что не бежит без оглядки. Но может быть всего этого нет и не бывало и быть не может, всё это выдумка и клевета? Вот такое-то отрицательное направление нас и губит; донесения о благополучии ослепительны, как вешний снег»[4,с.192].

У висновку статті Даль знову вертається до початкової думки: «Воспитатель, в отношении нравственном, сам должен быть тем, чем он хочет сделать воспитанника; по крайней мере должен искренно и умилительно желать быть таким и всеми силами к тому стремиться»[4,с.193].

Наче передбачаючи заперечення на першу фразу, Даль роз'ясняє, конкретизує її: «Но вы скажете: ангелов совершенства нет на земле, мы все люди; для того-то я, сказав: «воспитатель должен быть таким», прибавил: «или искренне хотеть быть таким и всеми силами к тому стремиться». Будь же он прям и правдив, желай и ищи добра; этого довольно. Ищи он случая, в присутствии воспитанников, но без похвальбы, без малейшего тщеславия, сознаваться в ошибках своих - и один подобный пример направит на добрый путь десятки малолетков»[4,с.194]. І Даль мав право на основі відкритого й чесного висловлення своїх думок закінчити статтю словами: «Вот в чём наука нравственного воспитания»[4,с.194].

Аналізуючи цю статтю та матеріали Даля з питань грамотності, неможливо пройти повз той факт, що хоча й тяжів Володимир Іванович загалом до позиції слов'янофілів і «почвенников», однак самобутність його висновків, основана на багатій життєвій практиці, передбачення неминучої катастрофи кріпосництва й вивільнення вагомих потенційних сил російського народу визначили тон і мотиви його «сокровенных дум». Ряд дослідників підкреслюють, що ця незалежна позиція публіциста Даля викликала критичні докори й зі слов'янофільського табору[5]. Особливо принциповим був виступ сина С.Т. Аксакова - К.С. Аксакова, який заповзято спростовував Даля й, по суті, виступав і проти свого батька, що, як ми згадували, «надоумил» Володимира Івановича звернутися з листом про грамотність у «Русскую беседу». Зауваження К.С. Аксакова в «Молве» (1857, №35, грудень) цілком відповідали основним тезам Карновича, хоча Ю.П. Фесенко уточнив: «За винятком твердження, начебто народ не прийме освіти з рук нинішньої інтелігенції...»[3,с.183].

Проведений нами аналіз полеміки навколо публіцистичних виступів Даля виявив і позитивний відгук на його матеріали за підписом Е. Ог. в «Северной пчеле» від 18 грудня 1857 р., що залишилася, таким чином, «вірною» своєму давньому кореспондентові. У відгуку були піддані гострій критиці замітки якогось Любимова й А.Т. з «Санкт-Петербургских ведомостей» (№257), а Даль «виправданий за всіма пунктами обвинувачення»: «В.І. Даль досить був скромний, виразивши, що думки свої він основує на спостереженнях над тридцятьма сімома тисячами селян, якими завідує. Він міг сміливо сказати, що досвідченість його, як у цьому випадку, так і в багатьох інших, основана на спостереженнях чи не над цілою Росією. Причому автор має на увазі й тих, які «каркають», і тих, які співають «із чужого голосу»[3,с.183].

Більш докладно з позиціями різних суспільно-політичних течій (і в першу чергу слов'янофілів), можна ознайомитися в книзі К.С. Аксакова «Естетика й літературна критика», укладена В.О. Кошелєвим[6]. Для нас у цьому випадку важливо, що тривала суперечка навколо публіцистики Даля стала своєрідним прологом до наступних подій у Росії. І ще один епізод з життя Даля в період полеміки навколо його публіцистичних творів важливий для розуміння його багатогранного таланту. Далезнавцям відомий випадок, як у розпал цієї полеміки один із щасливих редакторів- видавців, що перетворив у 1856 р. журнал «Сын Отечества» у дешеву щотижневу газету, А.В. Старчевський дуже тонко оцінив неабиякий дар Даля-публіциста й запросив його до співробітництва, від чого Даль у листі від 10 лютого 1857 р. відмовився, тому що не захотів використовувати свій публіцистичний талант у газеті із чисто комерційним ухилом, хоча вона й приносила його видавцеві й деяким співробітникам солідний прибуток[7].

Через рік подібна пропозиція Далю надійшла й від видавця журналу «Развлечение» Ф.Б. Міллера. Однак і цього разу Володимир Іванович відмовився від співробітництва з модним у той час виданням, щоправда, уже з іншої причини. У відповідному листі до Федора Богдановича Міллера від 7 січня 1859 р. він написав: «Рыбак рыбака далеко слышит по плёсу. Охотно подал бы я вам руку помощи на доброе дело, но одной воли мало, хотя она и служит краеугольным камнем всякому делу. Если и не всякому суждено быть призвану в ловцы человеков, то всякому дозволено стремиться на путь этот, на путь милосердия и благостыни. Но у белки уже зубов нет; уходили бурку крутые горки. Служба и неудачи удерживают меня, всё свободное от того и другого время идёт у меня на продолжение и окончание печатных работ и я давно уже отказался от участия в других трудах» [8,с.101]. І через три роки після початку полеміки з приводу його публіцистичних виступів про виховання й грамотність Даль продовжує говорити про свої «невдачі», що свідчить про його незадоволеність результатами цієї полеміки. І все-таки в цьому випадку відмова від співробітництва з «Развлечениями» обумовлена станом здоров'я публіциста, що погіршується: «Голова слаба и даже руки плохо повинуются. Плоть упорна и строптива»[8,с.102]. Однак далі в листі він повідомляє, що допомагає Крузе у виданні його прислів'їв, а «Остальное время сижу за словарём, который вероятно придётся доканчивать в духовном мире, как Богу угодно; это уже не мой ответ, лишь бы дело не стало за мною».

Таким чином, проясняється й справа, якій Даль присвячує «інший час», і ціль - побачити при житті свою готову працю - «Толковый словарь...». Можливо, що й полеміку він розпочав заради цієї важливої для нього й усього російського народу справи. «Але, зрозуміло, Даль не був би самим собою, якби не переслідував своїм виступом і чисто практичної мети. Численні висловлення в пресі налаштували суспільну думку на користь народної грамотності. А це відкривало пряму дорогу до видання «Толкового словаря». У передчутті ймовірних втрат у народній культурі Даль вирішує зберегти її найсуттєвіші нагромадження в «Толковом словаре живого великорусского языка» [3,с.185]. А в цьому питанні він знаходить повну підтримку в російських слов'янофілів.

Список використаних джерел

1. Добролюбов Н.А. Собрание сочинений: В 9-ти т. - М., 1962.

2. Даль В.И. Заметка о грамотности // С.-Петерб. ведом. - 1857. - № 245 (нояб).

3. Фесенко Ю.П. Проза В.И. Даля. Творческая эволюция. - Луганск; Санкт- Петербург: Альма-матер, 1999. - 262 с.

4. Даль В.И. Мысли по поводу статьи «О воспитании» в «Морском сборнике» // Мор. сб. - 1856. - №7. - С.179-199.

5. Кошелев В.А. Эстетические и литературные воззрения русских славянофилов (1840-1860-е годы) / Отв. ред. В.П.Мещеряков. - Л.: Наука , 1984. - 195 с.

6. Аксаков К.С. Эстетика и литературная критика / Сост., подгот. текста, вступ. ст., коммент. В.А. Кошелева. - М., 1995. - С.398-401.

7. ПД. - Ф.583. - Ед.хр.396.

8. Даль В.И. Письмо Фёдору Богдановичу Миллеру // Морской сборник. - 1859. - №1. - С.101-104.

Размещено на Allbest.ru