Сліди уявлень язичницьких слов'ян про сакральний простір в українській топоніміці

Размещено на http://www.allbest.ru/

Сліди уявлень язичницьких слов'ян про сакральний простір в українській топоніміці

Гаук А.І.

Дослідження сакральних об'єктів давніх слов'ян вже давно є одним із важливих напрямів як археологів, так і етнологів. Втім, вказуючи принципи будування та дислокації таких об'єктів, не існує комплексного дослідження, що охарактеризувало б загальний принцип, за яким можливо було б визначити місцезнаходження святилищ давніх слов'ян через призму топоніміки та її зв'язку із географією. Таке дослідження можливо істотно б звузило коло місць із ймовірним розташуванням культових місць. Іншим аспектом актуальності подібного дослідження є надання даних про взаємозв'язок топонімів, їх трансформацію в аспекті сакрального світобачення давніх слов'ян.

Серед археологічних джерел варто виділити особливо книгу «Языческие святилища древних славян» І.П. Русанової, Б.А. Тимощука [5], де надаються комплексні дані щодо культових місць давніх слов'ян. Ряд принципів, властивих святилищам виділили Т. Макієввич та А.Прінке[ 10]. В. Давидюк у своїй праці «Первісна міфологія українського фольклору» [2] надає дані про генезу уявлень щодо сакрального простору. «Українська етнолінгвістика. Нариси» В. Жайворонюка [3] торкається проблем трансформації мовних елементів, семантики мовних одиниць в етнолінгвістичному контексті. В свою чергу в дослідженні К.Тищенко «Мовні контакти: свідки формування українців» [7] автор торкається теми язичницького походження ряду оронімів.

Відомо, що розташування сакральних об'єктів в усіх культурах світу не було випадковим. «Для вхождения ландшафта в ряд избранных ему необходимо обладать таким качеством, как способность производить впечатление на любого наблюдателя. Эта способность зависит как от визуального качества ландшафта, так и от его значения и смысла», зазначає О. Лавренова [4,с.16]. He стали виключенням і давні слов'яни, чиї святилища мають досить типову схему географічного розташування. Виходячи із вже дослідженних археологами об'єктів логічним є зауважити наступні тенденції їх дислокації, а саме той факт, що найчастіше вони знаходяться на височині (пагорбі, мисі, горі), який знаходиться за своїм рівнем вище за навколишню місцевість. Прикладом можуть бути чисельні знахідки святилищ, зокрема Бабин Чернівецької області (городище на вершиніправого берега Дністра. Центральна площадка діаметром 7 м із ровом, де знайдене вугілля, кості, уламки посуду). Городище Бабка (Рівн. обл) - знаходиться на пісчаній височині. Кругла площадка діаметром 30 м, оточена нерівномірним ровом із окремих видовжених ям. В центрі знаходиться стовпова яма. На Туманській горі в Плоцьку (Польща) знаходиться кругла площадка із залишками вогниища, каменем-вівтарем, знайдені кості тварин, череп дитини, в землю воткнуто меча, та інші. Майже обов'язковим елементом розташування святилища є наявність поряд джерела води, наприклад струмок (Микульчинці), річка (Нагоряни, черн. Обл), озеро (Куржин в Чехії), болото (Красногорьє, Кушлянщина). Тим чи іншим чином одна із вищевказаних ознак буде присутня. Втім, найчастіше зустрічаються одночасно обидві, що продемонстроване дослідженнями знахідками в таких місцях, як Рудлово (мис серед болот), Говдада (на мисі правого берега Збруча), Гороово (мис на березі Прута).

Логічним буде вважати, що й інші святилища, були розташовані за аналогічною схемою. Втім постає питання якими даними оперувати в спробах віднайти місце поклоніння, окрім суто географічних показників. Найбільш логічним і суттєвим, є використання свідчень, що збереглися в топонімах. В нашому випадку це найчастіше гідроніми та ороніми. Формування оронімів та гідронімів можна поділити за походженням на кілька типів: те оніми, мають походження від сакральної язичницької колористики, мають походження від елементів язичницької обрядовості.

Можливо є сенс виділити в окрему групу назви із яскраво вираженим негативним забарвленням, що були надані місцевості під впливом християнства.

Цінним матеріалом могли б стати ойконіми, втім, вони зазнавали найбільш значних змін, особливо в період радянської влади. Варто зауважити, що культові місця збереглися також в назвах іноземного походження. Tак, наприклад, значною мірою виявлена тенденція, за якою слов'янське святилище може знаходитись на місці більш давнього кельтського, чия назва збереглася і досі. Наприклад озеро та село Луко. Співвідношення тенденцій географічних та топонімічних показників можуть вельми звузити коло пошуку та надати більш чіткі дані щодо розташування святилища.

Через ряд соціокультурних процесів, що були зумовлені історично, найбільш логічним є зосередити коло пошуків на території Західної України, зокрема на територіях із найбільшим процентом автохтонного населення, найбільш культурно ізольованих територіях й тих, що найменше торкнулися процеси урбанізації. В основному сфера пошуку зумовлена тут географічними умовами, а саме лісовою та лісостеповою зонами, де, власне, і були найбільш широко розповсюджені слов'яни.

Найбільш яскраво сакралізація місцевості виражається в тих випадках, коли в склад топоніму входить теонім. Подекуди в основу покладено саме слово «бог», що може бути наслідком християнської традиції (втім найчастіше пов'язано із апокрифічними легендами, як, напр. Божа Гора в Тернопільскій області), наприклад містечко Божківці Житомирської області, втім, вже село та річка Білобожниця в Тернопільській області вказують на дохристиянське походження.

Втім, іноді зустрічаються і випадки із збереженням імені самого бога, або прояву його архетипу. Найбільш часто зустрічається корінь Баб, що має, ймовірніше за все хтонічну коннотацію. М. Бабин, Бабина гора, Бабин мох, в Рівенській області, с. Бабин там само, с. Бабшин, г. Баба в Тернопільській області, с. Бабчинці в Житомирській області та ін. Також не є рідкістю вікористання і маскулінного контексту, що виражено у корені Дід. Наприклад село Дідова Гора (Рівненська обл), урочище Дідів ліс (Житомирська обл.).

Село Леляки та урочище Леляко-Подільське у Вінницькій області, ймовірно має спорідненість із богом Лелем, а назви Перинь однозначно вказують на Перуна.

Можливим було б допустити язичницьке походження кореню Мар-, Мор. (наприклад Марьянівка, Марьїна гора). Ряд таких місцевостей має ознаки, характерні для язичницьких святилищ, втім така інтерпретація подекуди співіснує із явним християнським походженням назви від імені Діви Марії (наприклад Марьянівка в Мик. обл. була першопочатково німецьким поселенням Марієнталь).

Символічне використання кольористики зустрічається в усіх народів світу, хоча і має певні девіації у закладеному значенні (що зумовлюється перш за все ассоціативним рядом населення певної локації), ряд значень є загальнолюдськими, що зумовлене загальнішим принципами людського візуального світосприйняття [1].

Найбільш розповсюдженими сакральними колльорами світу, що підтверджується особливостями людської психології завжди були білий, чорний, червоний. Згідно даних відомого англійського етнолога, соціолога та фольклориста В. Тернера , «цветовая триада белое - красное - черное, везде имеет выдающееся значение» [6,с.76] . І якщо християнська традиція надавала перевагу білому, водночас надаючи різко негативного забарвлення чорному, то язичницька традиція, в силу суб'єктивності діючих вищих сил, не проводить настільки чіткої грані між поняттями добро-зло. Кольори, що уособлюють певний символ, у такому випадку також не мають характеру антагонізму.

Найбільш важливим в індоєвропейській традиції є білий колір, що вважається священним. В Індуїзмі із ним пов'язують варну брахманів, кельтських друїдів відрізняв білий одяг. Майже завжди істота, послана богом була білого кольору - біла кобила в кельтській міфології, білий слон що з'явився Будді, їздова тварина Шиви - білий бик, тощо. Особливе значення і по нинішній день має в індуїзмі білий попіл. Існують версії щодо солярного характеру білого кольору в традиції індоєвропейців. В Індії білий тісно пов'язаний із поняттями «Шуттва» та «Саттва», які є втіленнями повної внутрішньої пустоти та поняття спокою[ 11]. Одночасно білий ассоціюється із смертью, повним ніщо, світом богів. He дивно, що білий в більшості культур також означав воду, що вважалася місцем переходу від реального світу - до світу богів та духів.

В топоніміці У країни збереглося чимало назв, що вказують на сакральність місця. Втім варто розмежовувати християнське, або ж язичницьке походження топоніму. На це можуть вказувати географічні умови - найчастіше топонім, що містить білу колористику буде мати зв'язок із водою, рідше - із височиною.

Так в Вінницькій області є село Білий рукав, в Житомирській річка Белка, Хмельницька - с. Белокриничье, в Тернопільскій - річка і село Белобожниця, Біла Долина, м. Білий Камінь, Волинська - с. Білявці, в Рівенській області зафіксоване Біле озеро, на якому стоїть село Біле, село Білобережье, Івано-Франківська область - село Білогорка, Чернівецька - гора Біла, Закарпатська - гора Білий Камінь.

В язичницькій традиції червоний має значення життя, кров, сонце, вогонь. В силу асоціативного ряду із кров'ю, що в свою чергу символізувала життя - греки надавали йому значення плодючості (згадати хоча б колір Пріапа), життєдайна сила проявлялась також у медицині, про що свідчать Александр із Траллеса та Пліній [8,с.113,114,117]. Досить раціональним є, що червоний, як найбільш збудливий із усіх кольорів, мав сакральне значення.

Язичницьке походження топонімів із червоною колористикою важко виділити в силу панування радянської влади, під час панування якої відбулися масові перейменування, із фігуруванням цього кольору. Вінницька область с. Красногорка, Рівенська область - ур. Красное багно.

Чорний найчастіше мав в негативне значення - темрява завжди викликала в людини, денної істоти, жах, втім, чорний також ассоціювався із землею, та світу мертвих, або зворотньою стороною білого. Фактично обидва кольори є ідеальним фоном для будь-якого іншого. Це зворотня сторона поняття «ніщо».

Найбільш часто зустрічається термін відносно лісових масивів. Чорний Мох, Чорне Ладо. Топонім Чорний Ліс зустрічається майже в усіх областях. Це не є дивним, не стільки в силу низької освітленності густого лісу (про що свідчить, наприклад урочище Светлище в Волинській області), скільки в протиставленні його населенним пунктам. Фактично ліс сприймався як інший, небезпечний світ, повний духів, в якості іншого локусу відносно осередків цивілізації.

Про своєрідну тотожність із білим свідчать також різноманітні його прояви у гідронімах та пов'язаних із водою місцях: річка Чорний Потік в закарпатській області, Чорний острів та р. Чорноводка в Хмельницькій, р. Чернява в Івано-Франківській тощо. Фігурує в оронімах - г. Чорний поток в Тернопільській області, Темна Гора в Рівенській, в Закарпатській - с. Чорноголова, с. Черная та Чернотисів.

Існує важлива тенденція - оронім, або ж ойконім із вмістом сакрального значення, у своїй переважній більшості знаходитиметься біля водоймища.

В топонімах віднайшли втілення і тотемічні уявлення давніх слов'ян. Зеленин зауважував, що найбільш поважними тотемами були кабан, вовк та ведмідь. По всій территорії України зустрічаються місця із ознаками, що притаманні святилищам давніх слов'ян, але із тотемічним значенням. Вовчий ліс, Вовча гора, річка Вовчок, с. Вищі Вовковці, медвежа гора.

Ймовірним залишається, той факт, що такі назви були дані внаслідок великої кількості таких тварин в місцевості, втім, тоді виникає питання чому саме вовк та ведмідь домінують із значним розривом спроміж інших зооморфних назв.

Досить красномовним є м. Волховни в Чернівецькій області. Певною мірою це співвідноситься також із зооморфними назвами, так як волхв, за Б. Рибаковим - похідне від «волк» [9,с.541-547].

Особливу увагу варто надати такоій групі топонімів, та похідними від них, як Лиса Гора. Переважна більшість, майже всі випадки, виявлених топонімів із подібною назвою будуть відповідати всім кретеріям розташування слов'янських святилищ. Це завжди гора над озером, або ж річкою, чи знаходиться в болотистій місцевості. Так с. Лисогорка над р.

Жердь, г. Лиса над р. Жванчик, с. Лисогорка на р. Мукша в Хмельницькій області, Лиса Гора над р. Ров с. Лисогора (поряд ряд озер) у Вінницькій області, г. Лиса над р. Стрипа і дві гори над безіменними струмками в Тернопільській тощо.

Варто враховувати, що в даному випадку сама назва вказує на язичницький характер, що було підтверджено навіть християнськими уявленнями про магічне, язичницьке забарвлення тих дій, що виконувалися на лисих горах, внаслідок чого останні набули відверто дурної слави і продовжують ассоціюватися із відьмовством та чаклунством. Дана назва, ймовірно, через яскраво виражене в культурі негативне ставлення, залишилась вельми стабільною.

Озеро Бездна, що в Житомирській області фактично демонструє давні індоєвропейські уявлення про те, що на дні глибоких колодязів та озер існує місто переходу в інший світ. Подібне яскраво виражене в озері Засвєтье, що знаходиться в Рівенській області.

He зовсім ясним є походження таких назв, як урочища Кам'яне болото та Мощене болото, втім, присутність на святилищах кам'яних вимосток, поклоніння камінню можуть вказувати на язичницьке капище, що знаходилось тут у минулому.

В цілому ряді місцин із сакральною семантикою в назві були знайдені святилища давніх слов'ян, що підтверджує взаємозв'язок топонімів із розташуванням сакральних об'єктів. Яскравим прикладом є Лиса Гора в Польщі, де вершина високомго пагорба, що непридатний для заселення, оточена валом із каміння, знайдені уламки посуду IX-XII ст.ст. Присутня еліпсовидна площадка, поряд присутнє джерело та знайдено ідола. Святилище Перинь в Pocci знаходиться на пагорбі. Кругла площадка іззалишками дерев'яного стовпа в центрі, оточена ровом. Ta інші.

Підтвердження взаємозв'язку та надання переліку топонімів із сакральною семантикою можуть допомогти археологам у пошуку святилищ давніх слов'ян. Дослідження також звужує коло можливих інтерпретацій топонімів лінгвістам та дозволяє ідентифікувати семантику назви з огляду на її топографічні особливості.

слов'яни святилище оронім

Список використаних джерел

1. Н.Грачев Психология инженерного труда. 1999. [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://grachev.distudy.ru/Uch_kurs/PSIH/Gen_3.html

2. В. Давидюк. Первісна міфологія українського фольклору-3-тє вид., доп. й перероб. - Луцьк, 2007. - 320 с.

3. В. Жайворонок .Українська етнолінгвістика. Нариси. - K., 2007. - 262 с.

4. О.Лавренова. Географическое пространство в русской поэзии 18 - нач. 20 вв.-М., 2002. - 128 с.

5. И. Русанова Б. Тимощук: Языческие святилища древних славян. - М., 2007. - 304 с

6. В. Тернер. Проблема цветовой классификации в примитивных культурах (на материале ритуала ндембу) // Семиотика и искусствометрия. - М., 1972,-- С,73 79 .

7. Тищенко К. Мовні контакта: свідки формування українців. - К., 2006. - 416 с.

8. Фрагменты ранних греческих философов: В 2-х ч. / Под ред. А.Лебедева. 4.1.-М., 1989.-576 с.

9. Б. Рыбаков Язычество древних славян. - М., 1981. - 608 с.

10. Т. Makievicz, A. Prinke Teoretyczne, - Mozliwosci Identyfikaeji Miese Sakralnych.//Przegl d Archeologiczny t. 28. - 1981.

11. Glossary of Sanskrit Terms [Електронний ресурс]. Режим доступу: http:// www.selfdiscoveryportal.com/cmSanskrit.htm.

Размещено на Allbest.ru