Размещено на http://www.allbest.ru/

Проблеми виникнення та становлення закордонної військової преси УНР (на прикладі часопису "Син України" (1920-1921 рр.)

Сегеда С.П.

Пресову діяльність серед військових, яка становила важливий напрям роботи уряду Української Народної Республіки (УHP) у 1920-1948 pp., що внаслідок захоплення влади більшовиками на території України перебував в еміграції (у Польщі, згодом також у Франції і Чехословаччині), довгий час науковці обходили увагою. Стаття має на меті детальніше відстежити процес і проблеми становлення та функціонування військових друкованих органів, їх взаємодії з урядовими структурами, роль фінансового забезпечення з боку уряду як чинник управління пресою.

До цієї проблематики у різній мірі зверталися українські науковці (С. Горєвалов [1], С. Кость [2; 3], І. Крупський [4], С. Литвин [5; 6], М. Романюк [7], Н. Сидоренко [8] та інші), однак нещодавно відкриті для дослідження архівні джерела дають можливість детальніше реконструювати етап становлення військової преси УНР в еміграції як складової частини процесу розвитку військової національно-патріотичної преси У країни.

Уряд УНР в екзилі діяв через різні міністерства й установи, особливої уваги надаючи військовим питанням. Військове міністерство очолювали генерали М. Безручко, В. Петрів, В. Сальський, М. Омелянович-Павленко, в його завдання входило керівництво вишколом військових кадрів та організація колективів вояків. Деякі старшини УНР служили за контрактом у польській армії. Військова справа, безперечно, потребувала популяризації, з цією метою уряд УНР організував Українське Воєнно-Історичне Товариство та видавав військову пресу, зокрема журнали "Табор", "За Державність", газети "Воля", "Рідний край", "Син України" та численні брошури ідеологічної тематики.

Серед військових друкованих органів УНР в екзилі важливе місце посідає газета "Син України" [9], що видавалася у 1920-1921 рр. у Варшаві. Редакція і адміністрація газети розташовувалася за адресою: місто Варшава, вулиця Довга, 29 [14, арк.9]. Перший номер "Сина України" вийшов 7 серпня 1920р. Цей "тижневик Українського козацтва", як було зазначено у вихідних даних, виходив щосуботи [9]. Друковане видання поширювалося насамперед в місцях перебування інтернованих вояків, а також серед цивільних осіб та розсилалося за кордон. Були спроби видавати газету двічі на тиждень, а також збільшувати об'єм видання у півтора рази, однак через нестачу коштів ця справа не увінчалася успіхом [14, арк.68].

Маловідомим є факт, що виходила газета як наслідок співпраці українських і польських урядових організацій, про що, зокрема, свідчить доповідна записка редактора часопису "Син У країни" Миколи Вороного Міністру Преси й Пропаганди УНР О. Ковалевському: "Український часопис "Син України", який я підписую яко редактор-видавець, видається при матеріальній допомозі з одного боку Військового міністерства Речі Польської з другого ж Ліквідаційної Військової Комісії УНР. Перша допомога виявляється в тім, що Польське Військове Міністерство дає в безкорисне розпорядження (тобто без жодної плати) свою друкарню (шрифт і ротаційну машину) і папір для видання часопису і його додатків, що можна би обчислити в кілька сот тисяч марок. Другу допомогу дає згадана Лікв. Військова Комісія в сумі 20000 марок на утримання редакційно-технічної сторони, гонорар авторам, експедиційні та інші видатки" [14, арк.137].

Така співпраця в українських колах сприймалася неоднозначно. Генерал-хорунжий В. Петрів у доповідній записці щодо обґрунтування видання журналу "Військово-історичний вісник" писав: "Вже були спроби видання військового тижневика силами культурно-освітнього відділу Генштабу (Прапор України). Маємо тож часопись, видаваєму особами з Варшавської місії (Син України). Всі ці спроби були і є згори засуджені на невдачу, тому що шляхом бюрократичним не може ніколи досягнути наслідків, які можуть бути від ідейної праці гуртка людей, об'єднаних спільною думкою, котра, до того, коштуватиме дешевше, а тому ріжні добровільні таборові видання заб'ють бюрократичний орган. До видань бюрократичних завжди приліпаються люди, що платні раді сприяють к монополізуванню органа, к пропаганді платних ідей, а не притягають до співпраці широкого загалу" [13, арк.7].

Проте спеціальна комісія під керівництвом генерала В. Зелінського, що розробляла плани культурно-освітньої діяльності в таборах, всіляко сприяла виходу тижневика "Син України". Редакція, закликаючи зі шпальт газети: "Сам читай і другому давай", таким чином формулювала завдання газети: "Син України" радо відкриває свої сторінки кожному сину України, який хворіє болями нашого рідного українського війська і радіє його радощами. "Син України" буде силкуватися, аби на сторожі наших українських інтересів стояло і слово, яке нині у нас на Україні наслідком "великої руїни" так дуже занедбане. "Син України" просить нести до нього всі свої нариси, спогади, а також офіційний матеріал, який має історично-громадянську вартість, особливо останньої доби" [9].

Вихід видання постійно був під загрозою через значні фінансові труднощі, тому невдовзі газета перестала виходити, однак з 1 січня 1921 р.

з'явилася знову, дещо змінивши позиціонування - як "часопис красного письменства, політики і громадського життя" за редакцією письменника Миколи Вороного. Щоправда, в офіційній біографії письменника не зазначається факт редагування ним військового тижневика "Син України". Розширення проблематики газети було продиктоване як оновленням редакції, так і фінансовими причинами - щоб отримати матеріальну підтримку якомога більшого кола читачів. Військова тематика була панівною на шпальтах газети, яка надалі і позиціонувала себе, і сприймалася читачами як військова [15, арк.81зв]. Статті, огляди, кореспонденції і нариси закликали військових до "великої державної праці", збереження пам'яті про славні сторінки боротьби за незалежність. Серед авторів -

О. Білозерський ("Найближчі, необхідні завдання української старшини", "Перший пам'ятник борцям за волю на чужині"), Я. Горшківський ("Чи не пора?"), А. Коршнівський ("Уряд в "Южной России", "Наші лицарі"), С. Шелухин ("Підтягнімося"), П. Геродот, В. Запонюк, В. Островський, А. Павлюк, Ф. Савченко, В. Смутний друкували короткі оповідання, новели, вірші, основною тематикою яких була визвольна боротьба. Крім матеріалів літературно-художніх жанрів тут друкувалися офіційні документи (накази, звіти, телеграми, відозви, звернення, розпорядження) уряду УНР, висвітлення різнопланових політичних подій. Приміром, у другому номері "Сина України" було опубліковано матеріал "Україно-Кубанський договір", де зазначалося: "У серпні б. р. у м. Варшаві підписано Україно - Кубанський договір "Українська Народна Республіка визнає державну суверенність Республіки Кубанського краю. Республіка Кубанського краю визнає суверенність УНР. Обидві республіки зобов'язуються підтримувати одна одну у боротьбі за своє національно-державне визволення" [10; 12, арк.6].

Маємо свідчення газети "Українська трибуна", де вказувалося, що тижневик "Син України" поширюється переважно у військових таборах, "приваблюючи читачів статтями і фейлетонами на українські теми" [11]. Про це говорять також звіти редактора М. Вороного та секретаря редакції Биктовського: "До Міністра Преси й Пропаганди. Варшава 27/І 1921р. Редакція повідомляє Департамент Преси й Пропаганди, що до сьогодні вона розіслала свій тижневик через оказію в кількості 300 примірників (в середньому) по таким таборам: Ланцут, Пикуличі, Олександрів, Каліш, Вадовиці, Ченстохова. На місцях же в таборах відповідні штаби повинні були поділити тижневик поміж всіма частинами табору. Експедиція по пошті робилася лише для чужоземних міст у Варшаві, а решта - оказією наслідком браку коштів". Таким чином, тижневик поширювався в основному за допомогою добровільних експедиторів, які, вирушаючи у власних справах, брали з собою кілька сотень примірників газети" [16, арк.65-65зв].

Редакція, розпочинаючи видання газети, наголошувала, що якнайтісніший контакт із таборами - необхідний, "і тому редакція буде щиро й радо вітати кожний поданий звідтіля голос поради і літературної допомоги". Матеріали про життя і діяльність інтернованих вояків, як от: нарис "Ланцут" Ю. Лютого, новела "В таборі" В. Смутного, "Силуети повстанців" В. Мошинського та інші, мали пріоритетне місце на шпальтах газети "Син України", адже вона була розрахована саме на колишніх вояків як основний читацький контингент.

Редакція намагалася контролювати розподіл газет, особливо після виявлення факту нецільового використання: "Тілько що приїхав чоловік з Тарнова (молодий Лукасевич) і каже, що в одній тарновській крамничці йому загорнули ковбасу в нашу газету, на власні очі бачив там цілий стос "Сина України". А ми ж перші числа "С. Укр" переслали через дуже певну (?) людину!" [14, арк.79]. Міністерство преси та пропаганди теж взяло поширення журналу під свій контроль, розповсюджуючи газету як в таборах, так і в Україні та європейських країнах: "Бажано було, щоб тижневик безпосереднє надсилався по таким адресам:

1. Тарнів на Міністерство 50 пр.;

2. Ченстохов, Ясногурська, 34а Бюро біженців з України: Піснячевському - ЗОпр.; З. Ланцут генералу Пількевичу - 25 пр.;

4. Львів, Личаківська, 43 (тимчасово) редакція "Рідний край" для Ковясуна - 20пр.;

5. Львів вул. Берштайна 26, II поверх Фраткину - 10 пр.;

б. Пикуличі. Нач. культ. освіт. Відділу п. Чернявському "Просвіта" по 25пр.;

7. Вадовиця п. Вогонь-Горбанюку (для просвітніх організацій - 15пр.;

8. Калині; 8а. Петрохів коменд.;

9. Олександрів на культосвіт. відділ Павленку - ЗОпр.; ІО. Тарнопіль вул. П. Скарги № 16 пом. Рипицької п. Сумневичу - Юпр. Більшу кількість над цим можна надсилати для продажу на кількість, записавшися з нами. Особи, проти яких стоїть X, є постійні відпоручники Міністерства. Решта адрес тимчасова, поки такі відпоручники не будуть помічені, про що окремо Вас повідомимо. Зазначена кількість примірників є мінімум. Щодо надсилки за кордон в Європу, то це провадимо ми самі. Що торкається Волині, то з домашніми просвітами ще конечних зв'язників не налагоджено. Зносини з У країною йдуть поки що через випадково надсилаємих людей" [14, арк.80; 22, арк.76].

Газета вела власну документацію, зокрема мала особистий бланк. Збереглася низка документів, написаних на таких бланках, зокрема - це численні прохання про матеріальну допомогу, якої газета гостро потребувала з самого початку виходу в світ. Це була найважливіша проблема не тільки тижневика "Син У країни", а й більшості тогочасних військових видань. Редакція стояла перед необхідністю насамперед дбати про фінансові справи, щоб зібрані журналістами матеріали побачили світ: "Редакція тижневика "Син України" 14 січня 1921р.4.28. Вельмишановний Олександре Олександровичу (міністр преси і пропаганди УНР - прим, автора статті) Сердечно дякую за Вашу ласкаву відчутливість і висловлене Вами бажання піддержати "Сина У країни" літературно і матеріально. І те, і друге нам дуже важне, а особливо - це допомога грішми. "Син У країни" поки що єдиний часопис на всю сферу впливу (безпосередньо) У. Н.Р. і зважаючи на ту велику відповідальність, яка в даний мент лягає на ньому, він напружує всі сили і вишукує всі можливості аби бути гідним свого призначення. Два теперішні числа за цей рік вже певно звернули Вашу увагу своїм новішим виглядом і внутрішнім змістом що свідчить про його реформу і значний поступ. Третє число друкується в півторачному обсязі, а за ним і дальші числа, надіюсь, Вас в цім рішучо переконають. В редакційнім портфелі маю вже поважний і цікавий матеріал. Перехожу до фактичної сторони справи, як вона виглядається в даний момент. Ми напередодні катастрофи, і якщо Ви, Пане Міністре, нас негайно не зарятуєте, то ось-ось на сих днях "Син України" припинить своє існування, в ту хвилину, коли він найбільш потрібний" [14, арк.67].

Друкувався "Син України" в друкарні "Zolniaza Polskiego", де працювали військовослужбовці-поляки, багато з яких на 1920 рік внаслідок демобілізації було звільнено, тож друкарня могла забезпечувати лише власні потреби, а видання українських часописів часто було під загрозою. Причиною зриву виходу українських видань було ще й те, що оплата для українських і польських робітників суттєво різнилася, і, звісно, не на користь українців. Наприклад, польські складачі (зецери) в середньому заробляли від 15 до 20 тис. марок щомісячно, а на чужоземній мові (якою для них була українська) до 30000 польських марок щомісячно. Українські складачі одержували по 78 марок на день, тобто 2340 марок щомісячно і помешкання (проживання по 3 особи в одній кімнаті). Редактор звертався по допомогу - фінансово забезпечити працівників друкарні, щоб мати змогу випускати газету "Син України": "Мусимо забезпечити їм місячно бодай 12000 марок і безлімітне помешкання - тоді їх можливо задовольним. Але 3-х зецерів буде мало, якщо часопис видавати 2 рази на тиждень або і в 1/1/2 розмірі з додатком "Бібліотеки "Сина У країни". Отже треба взяти ще одного зецера (вже такого маю на оці) і значить видаток на нього теж визначиться в сумі 12000 марок. Таким чином на 4 зецерів я потребую грошей приблизно стільки: на 3 зецерів (з їх теперішнім утриманням) по 10000 на кожного а всего 30000 марок. На четвертого зецера - 1200 марок (бо він може дістати тільки помешкання від місії (Військової - прим, автора статті), а пайка 2340 марок не дістане). Всего на зецерів треба 42000 марок [14, арк.68].

Військова комісія, якою на той час керував полковник Бондаревський, неохоче йшла назустріч потребам редакції, тож редактору доводилося писати прохання в різні інстанції, щоб дістати хоча б частину з необхідних коштів [14, арк.67зв,70].

Труднощі були і з шрифтами, яких вистачало лише на один номер часопису - 8 сторінок друку; на запас майже нічого не залишалося. Tому, щоб набрати наступний номер, мусили розбирати складений шрифт попереднього номера [14, арк. 68 зв.], що додавало труднощів. "Очевидно потрібний другий комплект для самостійного набору. Новий комплект шрифту 4 пуда тепер коштує приблизно до 9000 марок. За пуд - 3600 мар. Ta приладдя до нього (штанги, лінійки) потягнуть загальний видаток від 3800 до 4000 марок. C ще інші видатки, але це дарма. Словом худо-бідно потрібна асигновка 8000 польських марок. Прошу цієї асигновки яко одноразової допомоги. Це поставить "Сина" на ноги і побачите, що за якийсь один місяць він дасть поважну і корисну продукцію для армії і цивільної людности. Якщо провести цю асигновку хутко Ви не зможете, то пришліть негайно хоч аванс в 4000 мар." [14, арк. И 1].

Газета мала чітке спрямування - свої матеріали адресувала насамперед українським козакам, тобто військовослужбовцям, відповідно підбиралася і тематика матеріалів. Хоча серед читачів видання були й інші верстви: "Людність ставиться до часописі дуже прихильно і взагалі нашими кроками дуже зацікавились і польські, і російські сфери. Часописи передруковують статті чи коментарі цілими - напр. "Pirymierre Narod", "Варшавське слово", "Рідний край", "Основа" - всі передруковують і посилаються на "Син Укр." [14, арк.71-71зв.]. До редакції тижневика "Син України" надходили прохання надіслати газету - як свіжі, так і попередні номери [12, арк.5].

Однак багато вищих урядовців не надавали належної уваги праці, яку вела газета "Син України", не цікавилися ні змістом часопису, ні його значенням для спільної справи. Наприклад, з Департаменту пропаганди 14 лютого 1921р. повідомляють: "На великий жаль, тут, в Тарнові, "Син України" не має читача. Як попередні так і 6-го числа з лектурою Христа бере лише по 50 примір., але вони (я сам перевірив) лежать майже не тронуті й через те немає чого висилати Вам за них. Тай правда, в Тарнові живуть лише вищі урядовці для яких "Син України" занадто примітивний" [14, арк.72,72зв.].

Крім газети редакція видавала брошури - "Бібліотеку "Сина України", які більш розгорнуто повторювали проблемно-тематичні напрями публікацій періодичного видання, деталізували, роз'яснювали порушені газетою питання, розвивали їх у формі літературних жанрів. Це практикувалося в багатьох тогочасних друкованих органах, і не тільки в українських. Досвід поляків також слугував поштовхом для такої праці в редакції "Сина У країни".М. Вороний пише: "Бібліотеку "Сина України" я задумав уже давно видавати, та не було засобів. Ознайомившись з пропагандовою культ-освітньою працею поляків, я здивувався її раціональністю і продуктивністю. Треба йти за ними вслід, дещо взяти у них готового (в перекладах), дещо переробити, пристосувати до наших потреб. В даний момент я беру участь в спеціальній комісії (при ген. Зелінському) яка розробляє плян культурно-освітньої діяльності в таборах. Таким робом я в курсі цієї справи" [14, арк.11 Ізв.].

Відділ преси здійснював управління газетою "Син У країни", направляв в газету матеріали, зокрема постійним кореспондентом "Сина України" був Павло Геродот (Івашина), працівник відділу преси Департаменту пропаганди УНР. До відома редактора М. Вороного директор Департаменту С. Іваненко представив схему праці Департаменту пропаганди з метою коригування роботи редакції з планами Департаменту, та попросив повідомити про теми випусків на майбутнє, зокрема, "Бібліотеки "Сина України"", попереджаючи, що залишає за собою "право змінити теми й надсилати до бібліотек навіть свій матеріал" [14, арк.76зв.].

Проблемно-тематичні напрями газети та "Бібліотеки "Сина України" окреслені в листі М. Вороного до Департаменту преси і пропаганди: "1. Розмова з козаками про події в світі і про український народ та його державний лад. 2. Розмова про Україну і козака-громадянина. 3. Самостійна Україна. 4. Чого хоче Головний Отаман Петлюра та його уряд. 5. Чи є державний лад у большевиків (конституція). 6. Червоний імперіалізм (вже). 7. Коротка історія нашої війни з москалями за самостійність (1917-1920 рр). 8. Уміння віддавати накази (арк.110). 9. Що таке дисципліна. 10. Буквар. 11. Найкоротша граматика укр. мови. 12. Збірка поезії (патріотична хрестоматія з бойових пісень і поезій)" [14, арк.1 Юзв.].

Характер керівництва редакційною політикою "Сина України" можна відстежити за листуванням редактора М. Вороного та директора Департаменту Пропаганди С. Іваненка. Останній надав свої зауваження щодо окресленої редактором проблематики публікацій, поданої вище: "Aлe ж, що торкається самого характеру і змісту тем, то треба зауважити, що такі теми мусять бути написані хоча й популярним язиком, але ж з серйозним, докладним і об'єктивним трактуванням теми, чого не видно по заголовкам надісланого матеріалу, з огляду на їх неясність, а іноді наївність" [15, арк.108]. "Наприклад, назва "Коротка історія нашої війни

з москалями за самостійність", відкоригована таким чином: "Слово "Історія" треба замінити словом "огляд" і слово "війни" на слово "боротьба" [15, арк. Ю9].

"Такі брошури як "Чи є державний лад у більшовиків?", "Червоний імперіалізм", "Короткий огляд нашої боротьби з Московщиною за незалежність" дуже варто написати у серйозному і ґрунтовному вигляді. Tема "Самостійна Україна" неясна. Коли це "Боротьба за самостійність" то вона співпадає з попередньою. А коли це є такого роду "Що примушує український народ прагнути самостійності!" подібна їй - то варте. Тема "Чого хоче Головний Отаман Петлюра і його Уряд" дуже неясна і слизька. Краще дати брошуру на тему "Національно-державні завдання От. Петлюри і Уряду УНР". Це буде ясно і визначено. Тема "Що таке дисципліна" цілком не виправдана. Про яку дисципліну тут мова? Можна писати "Необхідність дисципліни в боротьбі". І на тему "Без дисципліни - ні ладу, ні сили", і на тему "Дійсна основа організованого державного життя". На кожну із цих тем варто писати" [15, арк.107]. Зверталася увага на публікацію насамперед історично правдивих описів "лицарських подвигів", які справляли б виховний вплив на вояцтво. Однак як вибачення за суворий тон автор листа з Департаменту пропаганди підкреслює, що це - думка, а не директива, і "всякі починання в цьому курсі вітаються і при першій змозі будуть підтримуватися" [15, арк. Юбзв.].

Отже, проблеми функціонування газети "Син України" були типовими для більшості започаткованих в еміграції пресових видань для колишніх військових нестача коштів, відсутність власної матеріально-технічної бази, нерозуміння з боку окремих урядовців важливості україномовних національно-патріотичних військових видань. Процес взаємодії часописів із урядовими структурами полягав у частковому чи повному фінансовому забезпеченні з боку уряду. Як наслідок, уряд так чи інакше прямо впливав на редакційну політику, проблематику публікацій, кадрове забезпечення та розповсюдження видань.

пресова часопис газета уряд

Список використаних джерел

1. Горєвалов С. Військова журналістика України в національно-визвольних змаганнях. - Львів.: Львівська політехніка, 1997. - 320 с.

2. Кость С. Преса боротьби й ідей: західноукраїнська публіцистика першої половини XX століття. - Львів, 1994. - 526 с.

3. Кость С. Українська таборова преса початку 20-их років XX ст. Науковий вісник Ужгородського університету. Серія: Філологія. - Випуск 18. - С.116-123.

4. Крупський І.В. Національно-патріотична журналістика України (кінець XIX - перша чверть XX ст.). - Львів, 1995. - 184с.

5. Литвин С.Х. Симон Петлюра у 1917-1926 роках. Історіографія та джерела: Монографія. - K.: Аквілон - Пресс, 2000. - 464 с.

6. Литвин С.Х. Суд історії: Симон Петлюра і петлюріана. - K.: вид-во імені Олени Теліги, 2001. - 640 с.

7. Романюк М.М. Українська преса Північної Буковини (1918 - 1940 pp.). - Львів: Фенікс, 1996. - 320 с.

8. Сидоренко Н.М. Українська таборова преса першої половини XX століття: проблеми національно-духовного самоствердження: Дис. д-ра філол. наук: 10.01.08/Київський національний ун-т ім. Тараса Шевченка. - K., 2000. - 425 с.

9. Син України. №1, 1920. - 7 серпня.

10. Син України. №2, 1920. - 14 серпня.

11. Українська трибуна. - №1, 1921.

12. Центральний державний архів вищих органів влади України. - Ф.1075. - Оп.2. - Спр.93.

13. Там само. - Ф.1078. - Оп.2. - Спр.132.

14. Там само. - Ф.1113. - Оп.2. - Спр.214.

15. Там само. - Ф.1113. - Оп.2. - Спр.220.

Размещено на Allbest.ru