Радянська політична цензура радіомовлення в УРСР в роки Другої світової війни

Размещено на http://www.allbest.ru/

Радянська політична цензура радіомовлення в УРСР в роки Другої світової війни

Романенко Т.В.

Радіо є одним з оперативних засобів масової інформації. В самій природі мікрофонного мовлення корениться необхідність орієнтації на сприйняття тими чи іншими демографічними групами з урахуванням їх ідейного, культурного і психологічного досвіду. З самого початку радіо було покликане розважати та навчати свою аудиторію. Воно б і концентрувало свою увагу на цих пунктах, якщо б не одне але: тотальний контроль за кожним словом в Радянському Союзі, що вилітають з радіоприймача.

Сучасна українська та російська історіографія досліджує політичну цензуру в СРСР в контексті викриття радянського тоталітарного режиму, запозичивши західні теоретико-методологічні підходи (теорія тоталітаризму, повсякденності). На сьогоднішній день російська історична наука у вивченні історії розвитку політичної цензури має значні досягнення. В Україні ж ця важлива проблематика перебуває на стадії початкового висвітлення.

Метою даної наукової статті є з'ясування функціонування системи радянської політичної цензури в галузі радіомовлення в Українській PCP в роки Другої Світової війни. На конкретних прикладах показати діяльність цензурних установ.

Радіомовлення в Україні, починаючи від його системного функціонування у 1924 p., було політичним, навіть в художньо-мистецьких програмах, тому що відбулася уніфікація політичної системи у формі моно партійного функціонування владних структур. Партійно-ідеологічний нагляд за радіомовленням здійснювали Агітпроп та Головліт, створивши спеціальні органи політичної цензури. Tермін політичне радіомовлення з'явився у 1934 p., але система суспільно-політичного мовлення формувалася одночасно з радіотрансляційними центрами.

Організаційними формами політичних передач були випуски радіогазет, політінформація, бесіди, лекції, доповіді, програма «Останні вісті», які виконували основне завдання - пропаганду та агітацію партійних органів, спрямованих назвеличення радянської влади, поширення ідей більшовизму, висвітлення соцбудівництва тощо.

Створення системи державного радіомовлення в Україні супроводжувалося централізацією його організаційної мережі, підпорядкуванням республіканського та обласних радіокомітетів Всесоюзному радіокомітетові при PHK СРСР, формуванням єдиних принципів і методів політичного та художньо-мистецького мовлення. Ідеологічний контроль забезпечували політредактори Головліту, редактори галузевих секторів Українського Радіокомітету (УРК) та місцевих радіокомітетів, відповідальні сектори, партійні комітети, які перевіряли літературні твори, остаточні тексти для трансляції - так званий «мікрофонний матеріал». Радіоцензура вирізнялася оперативністю політико-ідеологічного контролю за текстами, виконавцями, змістом, ефіром, спираючись на відповідну структуру - Радіотелеграфне агентство (РАТАУ), Всесоюзний радіокомітет (BPK) при PHK СРСР, УРК при PHK УСРР, Головліт.

Центральне мовлення в Україні у 1937-1938 pp. використовувало політичні програми передач. В січні 1937 p., окрім політінформацій і новин, до програми включили бесіду «зміни в класовій структурі СРСР». Звучала історико-партійна тематика. У 1938 р. в практику радіомовлення увійшло читання передовиць «Правди». Сектор пропаганди і самоосвіти Українського радіокомітету транслював у 1938 р. статті «Основні права громадян СРСР», 20-річчя VII з'їзду РКП(б), у яких було допущено «троцькістську формулу, яка не була передана в ефір тільки завдяки пильності політредактора». Редакція журналу «Радіо», оприлюднивши цей випадок, фактично визнала існування політичної цензури в У СРР. Для забезпечення «більшовицького порядку в роботі Українського Радіокомітету» пропонувалося негайно підібрати керівників відділів і секретарів редакцій, «розгорнути масово-політичну роботу», активізувати діяльність уповноважених Головліту. Основним завданням політичного мовлення 1938 p., як і протягом попередніх років, залишалося його підпорядкування головним «політичним подіям в нашій країні». 14 вересня 1938 р. наказом Уповноваженого PHK СРСР з охорони державних і військових таємниць у друці і Начальника Головліту було встановлено терміни подання мікрофонних матеріалів уповноваженим Головліту. Так, матеріали «Останніх вістей» мали надаватися редакцією уповноваженому Головліту за 60 хвилин до випуску, Червоноармійських «Останніх вістей» - за 1,5 години та повертатися в редакцію за ЗО хвилин до випуску. «Огляди газет» повинні були надаватися за ЗО хвилин і повертатися за 15 хвилин до ефіру. Міжнародні огляди, матеріали з газетними статтями поточного дня мали подаватися уповноваженому Головліту за 4 години і повертатися за годину до передачі. В разі заміни одного матеріалу іншим на підставі постанов так званих «літучок ВРК» уповноважений Головліту мав сповіщатися одразу по їх завершенню. Tерміновий оперативний матеріал сектору передач іноземними мовами передавався уповноваженому Головліту за 60, а повертався - за 20 хвилин до ефіру. Тексти мікрофонних виступів представників організацій та установ надавалися не пізніше 8 годин і поверталися не пізніше ніж за 2 години до виходу в ефір. Прослуховування виступів, записаних на плівку мало здійснюватись не пізніше, ніж за 3 години до ефіру. Весь інший мікрофонний матеріал, у тому числі й репетиційне прослуховування літературно-музичних монтажів, композицій надавалися уповноваженому Головліту за 36 годин до ефіру, а матеріал, що йшов по радіо в перші дні тижня - за 48 годин. Уповноважений тримав у себе матеріал в першому випадку не більше 18 годин, а в другому - 24. Весь мікрофонний матеріал мав надаватися уповноваженому в двох примірниках, а весь текстовий мікрофонний матеріал - в остаточно відредагованому вигляді, надрукований, пронумерований та завізований відповідальним сектором і редакціями мав здаватися до сектору випуску. Всі зміни в радіопередачах мали бути додатково завізовані уповноваженим.

Наказом по Всесоюзному радіокомітету від 14 січня 1939 р. було встановлено новий порядок здачі мікрофонних матеріалів. Відповідно до цього документу весь мікрофонний матеріал секторами і редакціями мав здаватися в сектор випуску черговому секретарю. У зв'язку з цим було встановлено строки подачі мікрофонних матеріалів.

Для посилення «оборонної тематики» в Центральному радіомовленні наказом від 23 квітня 1939 р. № 186 по Всесоюзному Радіокомітету при PHK СРСР «Про створення оборонної редакції» було створено самостійну оборонну редакцію. У її складі перебувало 5 штатних працівників: відповідальний редактор, черговий редактор та три літературні редактори. Наступного року наказом «Про створення військового відділу» від 31 липня оборонну редакцію було реорганізовано у військовий відділ Всесоюзного Радіокомітету на чолі з Цархомовим Г.В. Військовий відділ формували: відділення Червоноармійських і Червонофлотських вістей, оборонної та фізкультурної пропаганди.

З 1940 р. цензорський контроль художнього радіомовлення було передано з Головного репертуарного комітету. Відтепер усі види цензури радіомовлення були сконцентровані в Головліті.

Уже в перші дні війни всім громадянам СРСР (за винятком осіб, які отримали спеціальні дозволи) заборонялося використовувати вдома будь-які радіоприймачі, крім репродукторів дротового мовлення. Щоб реально виконати цю заборону, громадяни повинні були здати наявні у них радіоприймачі на державне зберігання. Гігантські склади радіоапаратури організовувалися по всій території СРСР (до початку війни на руках у населення було більше 1,3 млн. радіоприймачів). Громадяни, які не здали домашню радіотехніку підлягали покаранню за законами воєнного часу. Мета цієї акції - позбавити пересічного громадянина можливості отримувати будь-яку інформацію крім тієї, яку повідомляло Всесоюзне радіо.

Природно, що такі умови розповсюдження інформації дозволяли монополісту - радіокомітету (що перебував під пильним наглядом цензури і каральних органів) - самому корегувати повідомлення про ту чи іншу подію на свій розсуд, та тенденційно їх коментувати.

Під час Великої Вітчизняної війни, коли більшість радіостанцій була знищена в наслідок воєнних дій, населення України було змушене слухати радіопередачі німецької окупаційної влади, або ж радіомовлення Московських і радянських військових радіостанцій. Український радіокомітет переїхав до Саратова. Тут 23 листопада 1941 р. розпочала свою роботу радіостанція Т.Г. Шевченка. Радіостанція щоденно по кілька годин на добу інформувала населення України про найважливіші події на фронтах, у країні та за кордоном. Періодично готувалися спецвипуски для партизан і евакуйованих до Середньої Азії та на Поволжжя українців. Основний тягар цієї роботи взяла на себе радіостанція «Радянська Україна», що запрацювала в Москві після відкриття радіостанції ім. Т.Г. Шевченка. Щоденно вона готувала раді- огазету, в кожному випуску якої звучали звернення Радінформбюро, кореспонденції з фронтів, розповіді про партизанські бої, інформація про роботу Уряду України, роботу Українців у тилу. Перед мікрофоном часто виступали бійці, командири Червоної Армії, селяни й робітники, відомі вчені, письменники. Через цю радіостанцію велися спеціальні передачі для партизанів і підпільників, зміст яких ті могли не лише почути, а й записати та поширити серед населення - усно, в рукописах і друковано. З початком визволення території України починає вести передачі українською мовою ще одна радіостанція - «Дніпро», позивні якої «Реве та стогне Дніпр широкий» згодом стали позивними Українського радіо. Ця радіостанція просувалася слідом за військами Першого Українського фронту з міста Калач Воронезької обл. до Куп'янська в Україні а потім до Харкова. 6 листопада 1943 р. столицю України було визволено, а в грудні по міській трансляційній мережі вже звучали інформаційні випуски, які передавались тричі на добу - вранці, вдень і ввечері.

Вже 29 червня 1941 р. було введено нову щоденну радіопередачу військового відділу для бійців, командирів та політпрацівників Червоної Армії та Військово-Морського флоту. Вона транслювалася 45 хвилин. Натомість передачу «Червоноармійських та Червонофлотських вістей» було припинено. 24 липня було ліквідовано відділ дитячого радіомовлення Всесоюзного Радіокомітету «у зв'язку зі скороченням обсягів робіт». З 24 серпня 1941 р. всі радіопередачі «Останніх вістей» відділи політичних агітацій, військового відділу і літературно-музичного відділу повинні були переглядатися і візуватися особисто головою Всесоюзного Радіокомітету.

5 листопада 1941 р. було видано наказ по Всесоюзному Радіокомітету дозволити редакції «Останніх вістей» організацію виїзної редакції «Говорить фронт» - органу політичного управління Західного фронту і Всесоюзного радіокомітету. 25 травня 1942 р. було організовано відділ листів на фронт і з фронту у складі 20 осіб. Наказом BPK від 22 травня 1942 р. було створено редакцію радіомовлення для партизан і населення радянських районів «тимчасово окупованих німецькими військами».

1 червня 1942 в ефірі вперше прозвучали позивні нової передачі, яка відкривалася словами: «Брати і сестри, по той бік фронту, в тилу німецько-фашистських військ, які тимчасово підпали під ярмо гнобителів! Народні месники - партизани і партизанки, що ведуть героїчну боротьбу проти окупантів! Слухайте нас щодня!». Так почала свою роботу редакція передач для партизанів. У передачі включалися огляди центральних газет, інформації про партизанський рух і боротьбу радянських людей на окупованій території, повідомлення під рубриками «Хроніка радянський життя» і «Героїчні будні радянського тилу», що розповідали про справи в промисловості і сільському господарстві, про досягнення науки і новини культурного житті країни. Під рубрикою «Поради партизанам» йшли в ефір передачі «Як знищити транспортні засоби», «Мистецтво маскування», «Протитанкова рушниця Симонова», «Засідки», «Вихід з бою», «Напад на населений пункт», «Збивати фашистські літаки будь-якою зброєю піхотинця», «Снайпер проти снайпера». Радіо організовувало цикл передач для бійців, командирів і політпрацівників Червоної Армії «Московські театри - фронту». Для фронту транслювалися уривки з опери «Євгеній Онєгін».

До 1943 обсяг роботи радіостанцій не лише досяг довоєнного рівня, але і перевищив його. Щоб забезпечити якість звуку передач радянського Центрального радіомовлення на територіях окупованих фашистами в 1942 р. було розпочато проектування і будівництво нової радіомовної станції величезної потужності - до 1200 кВт. Виробництво основного обладнання для неї велося в блокадному Ленінграді в найскладніших умовах, до місця будівництва в Куйбишев (Самара) його відправляли через лінію фронту. У 1943 p., через 15 місяців після вибору будівельного майданчика, нова надпотужна радіостанція, виконана за останнім словом техніки, була запущена в дію. Її голос зазвучав на великій території, в тому числі і у всіх районах, окупованих ворогом. У роки війни величезну роль зіграли радіотрансляційні вузли в тилу і в прифронтовій смузі. Вони дозволяли мільйонам радянських людей приймати радіопередачі, оперативно отримувати інформацію про становище на фронті. Дротове радіомовлення виконувало також вкрай важливу функцію швидкого оповіщення населення про нальоти ворожої авіації, про наближення військової небезпеки.

За перше півріччя 1943 р. в Україні було відновлено роботу радіотелеграфного агентства (PATАУ). Велике значення в роки Другої світової війни мало радіо, як засіб пропаганди. Серйозність ставлення керівництва до цього засобу масової інформації відображає доповідна записка М. Садчикова від 17 травня 1943 p. В ній повідомлялося, що передана в ефір Радіостанцією Українського радіокомітету в Саратові передова стаття газети «Правда» «До нових боїв-перемог» українською мовою, мала «контрреволюційні» викривлення. За невиправлені неточності перекладу цензору Плаксуну Начальник Саратовського облліту оголосив догану. За пропозицією М. Садчикова Плаксун був знятий з посади і виключений з партії. Про цей факт були повідомлені органи НКВС.

9 січня 1944 із Саратова до Києва повертається і поновлює свою діяльність Український Радіокомітет. Було розроблено план по відновленню радіомовлення у звільнених від німецьких окупантів районах. Tак чотири основні завдання на 1944 р. в сфері радіомовлення були такими: до 1 червня 1944 р. відновити київську Радіостанцію потужністю 150 кВт; до 15 травня цього ж року - Харківську радіостанцію РВ-4 потужністю 50 кВт; до 1 травня відновити роботу Сталінської та Дніпропетровської радіостанцій потужністю по 10 кВт. На 15 січня 1944 р. по Києву було відновлено центральний радіовузол потужністю 1000 Ватт, 4 підстанції потужністю 2000 Ватт, радіоліній - 315 км„ радіоточок - 13279, вуличних динаміків - 26. По місту Харкову ці показники були значно більшими. Так, відновлений центральний вузол мав потужність 5000 Ватт, а відновлених підстанцій було 12 загальною потужністю 5200 Ватт, радіоточок відновили 17638, вуличних динаміків - 48. Всього радіовузлів в Україні на той час було 299, радіоточок - 93690, а вуличних динаміків - 281. Радіовузли а Києві та Харкові працювали по 18 годин на добу, в обласних центрах - по 16, в райцентрах - 11, місцеві радіовузли працювали по 6 годин на добу. Tакож проводились роботи по монтажу нової радіостанції в Харкові РВ-4 потужністю 50 кіловат. Було заплановано ввести її в експлуатацію 1 травня цього ж року. Проводилися роботи по капітальному ремонту будівлі Київської радіостанції РВ-87 потужністю 250 кВт. З Харкова починає перебазовуватись пересувна радіостанція «Дніпро» і 16 січня 1944 р. в Києві вона розпочала роботу. Проте, проблеми пов'язані з не достатком будівельних матеріалів, недостатня забезпеченість електроенергією та пальним (Для пересувної радіостанції) порушували графіки запланованих робіт, як будівельних, так і власне радіомовлення.

У Києві колективи радіостанцій «Дніпро» та Український радіокомітет об'єднались і з лютого 1944 столиця України починає вести мовлення для всієї республіки, а також для воїнів Червоної Армії, партизанів, що діяли в західних областях України та на території Польщі і Чехословаччини. Провідне місце у передачах займають випуски «Останніх вістей». 10 липня 1944 припинила свої передачі з Москви радіостанція «Радянська Україна». Відтоді все мовлення для українського населення ведеться з Києва. Кількість випусків новин зростає з трьох у 1944 до семи у 1945, що перевищувало довоєнний рівень. Крім того, редакція щоденно готувала огляди республіканських газет, спеціальні випуски для жителів західних областей; налагоджує передачі для українців, що проживають за кордоном; спортивні і шахові випуски; веде позастудійні передачі про відбудову Хрещатика, роботу річковиків і залізничників, передплату та випуск воєнної позики тощо. Наприкінці 1945 інформаційній службі республіканського радіо дедалі більшу допомогу починає надавати місцеве радіомовлення, яке на той час уже функціонувало в усіх обласних і більш як у ста районних центрах.

Радіомовлення в Україні велося 12 годин на добу. Наукррадіомовлен- ні працював цензор попереднього контролю. Матеріали РАТАУ окремо не контролювалися. Обласне радіомовлення велося в середньому 1 годину на добу по кожній області.

Радіо активно допомагало поширенню патріотичних, героїчних і ліричних пісень воєнного часу; саме воно дало квиток в життя таким пісням, як «Священна війна», «У лісі прифронтовому», «На позицію дівчина», «Шумів суворо Брянський ліс», «Ех, дороги» та ін.

Велику роль у роки Великої Вітчизняної війни відігравало московське мовлення на зарубіжні країни. Війна поставила перед радіопропагандою абсолютно нові завдання. Найважливішою функцією зарубіжного радіомовлення стала контрпропаганда. Визначили кілька напрямків мовлення на іноземних мовах - на ворожі і нейтральні країни. Центральне місце в радіопередачах займали повідомлення Радінформбюро та офіційні виступи керівників Радянської держави. 15 лютого 1945 була відновлена в ефірі Друга програма Центрального радіо, ліквідована у перші дні війни одночасно з вилученням радіоприймачів у населення. У ряді міст оголосили про те, що громадяни можуть одержати назад свої радіоприймачі. Але повномасштабним цей процес став тільки восени і взимку 1945-1946 p., тобто вже після перемоги антигітлерівської коаліції над Японією. З 1945 р. щорічно 7 травня в Радянському Союзі почали відзначати День радіо - традиційне свято працівників всіх галузей зв'язку.

З 10 травня 1945 р. вводиться друга загальносоюзна радіопрограма по станції PB II в Україні. Вже 15 травня видається наказ BPK про створення відділу науково-просвтницької пропаганди. На нього покладалося завдання організації коротких бесід на природничо-наукову тематику та популяризацію досягнень радянської науки, техніки та культури. 24 червня були організовані радіопередачі присвячені Параду Перемоги на Червоній площі як по центральному союзному, так і по іноземному радіомовленню.

В 1945 р. Радіомовлення контролювалося в республіканському центрі - 14 годин на добу, обласне радіомовлення - від 1-ї до 4-х годин на добу і районне в 289 населених пунктах - від ЗО хв. до 1год. ЗО хв. на добу. Попередньою цензурою Голвліту було здійснено 154 викреслення у радіомовленні.

Аналізуючи переліки викреслень Головліту протягом 1944-1945 pp., можна зробити висновок, що радянська цензура не пропускала до радіоефіру інформацію, що стосувалася конкретних відомостей про основні показники промисловості: місце знаходження промислових підприємств, відбудову стратегічних об'єктів (залізничні станції, промислові підприємства, мости тощо), відновлення залізничного сполучення, також вилучалася інформація про дислокацію, номери та командування військовими частинами. При чому не підлягали оприлюдненню не тільки факти відбудови важливих об'єктів, а і факти їх знищення німецькими загарбниками. Державною таємницею була і продуктивність промислових підприємств, технології виробництва. He підлягала оприлюдненню і інформація про відновлення пошкодженої військової, промислової та транспортної техніки. Тобто - все що могло надати будь-яку реальну інформацію ворогу про промислові, військові, технічні потужності Радянського Союзу.

З першого і до останнього дня війни інформаційна служба Українського радіо була на передовій у боротьбі з фашизмом. Окупанти боялись радянських радіопередач. Під страхом смертної кари забороняли населенню слухати їх, а місця, звідки велося мовлення, позначали на картах льотчиків як об'єкти першочергового знищення. Під час війни радіо стало основним засобом інформації радянського тилу.

Список використаних джерел

1. Центральний державшій архів вищих органів влади України. - Ф.І. - Оп.23. - Од.зб. 451. Докладные записки и переписка с ЦК ВКП(б), телеграммы о работе издательств, газет, типографий и полиграфических предприятий в освобождённых районах Украины. (10.2.1943-21.06.1943) - 89 арк.

2. Центральний державшій архів вищих органів влади України. - Ф.І. - Оп.23. - Оп.23. - Од.зб. 856. Справки, докладные записки переписка о состоянии и работе областных и центральных газет (6 января 1944 - 30 октября 1944). - 275 арк. історіографія радянський радіомовлення

3. Центральний державшій архів вищих органів влади України. - Ф.І. - Оп.23. - Оп.23. - Од.зб.1599. Проекты постановлений ЦК КП(Б) У, постановления бюро обкомов КП(Б)У, решения бюро обкомов КП(б)У, справки и др. материалы по вопросам работы журнала «Сучасне і майбутнє», издания літературно-художественніх сборников и др. - 209 арк.

4. Центральний державшій архів вищих органів влади України. - Ф.І. - Оп.23. - Оп.23. - Од.зб.2789. Приказы уполномоченного Совета министров СССР, докладные записки, справки по вопросу охраны военных и государственных тайн в печати. (8.02.1946 - 15.01.1947). - 273 арк.

5. Центральний державшій архів вищих органів влади України. - Ф.І. - Оп.23. - Оп.70. - Од.зб. 161. Справки, переписки о состоянии радиофикации и радиовещания на Украине. ( 25.12. 1943-12.12.1944) - 8 арк.

6. Центральний державшій архів вищих органів влади України. - Ф.І. - Оп.23. - Оп.70. - Од.зб.235. Справки о количестве изданных и распространённых книг, газет, журналов и листовок среди населения оккупированной территории Украины. (1944) - 89 арк.

7. Більшовицького порядку в радіомовленні ще не наведено // Радіо. - 1938. - №7. - С.4-5.

8. «Великая книга дня»: радио в СССР: документы и материалы / Ред.- состав. Т.М. Горяева - М.: РОССПЭН, 2007. - 1038 с.

9. Бортнік М.А. Чергові завдання радіомовлення // Радіо. - 1938. - №7. - С.1-3.

10. Годуй Н. Радіомовлення в У CPP 20-30-х pp. як об'єкт політичної цензури // Проблеми історії України: факти, судження, пошуки. - Київ: Інститут історії України HAH України, 2007. - №17. - С, 72-84.

11. Горяева Т.М. Радио России: Политический контроль советского радиовещания в 1920-х - 1930-х годах: Документир. история. / Т.М. Горяева Москва: РОССПЭН, 2000. - 174 с. - (Культура и власть от Сталина до Горбачева, Исследования) Горяєва Т.М. Велика книга дня.

12. Гриньов П. Оздоровити Радіокомітет України (від корреспондента «Правди» по Київській області) // Радіо. - 1938. - №8. - С.1-2.

13. Жирков Г.В. История цензуры в России XIX-XX вв.: Учеб. пособие для студентов вузов / Г.В. Жирков - М.: Аспект Пресс, 2001. - 367 с.

14. Радиожурналистика / Под ред. А.А. Шереля. М.: Изд-во московского ун-та, 2000.

15. Радіо-програми. 1-10 січня 1937. - №1. - К., 1937.

16. Радіо-програми. 1-10 січня 1938. - №1. - К., 1938.

17. Стоян Т. Радянська система політичної цензури 1920-1930-х pp.: порівняльний аналіз сучасної російської та української історіографії // Проблеми історії України: факти, судження, пошуки. - K.: Інститут історії України HAH України, 2006. - №16. - С. 308-316.

Размещено на Allbest.ru