"Справа Бейліса" (1911–1913 рр.): версії та історіографія

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

«Справа Бейліса» (1911-1913 рр.): версії та історіографія

У сучасній Україні існує проблема націотворення, проблема розбудови української політичної нації, утвореної з представників різних етноконфесійних груп населення країни. Відтак особливого значення набуває питання толерантності в міжетнічних і міжконфесійних відносинах. Історія модерного суспільства свідчить про неможливість творення нації на засадах етнічної чи конфесійної виключності: подібні проекти приречені на невдачу. Прикладом проекту націотворення на виключно етноконфесійних засадах був офіційний націоналізм пізньої Російської імперії (1855-1917 рр.). Виявом імперського національного проекту була «справа Бейліса» спроба зняти «єврейське питання» з арени громадсько-політичного життя шляхом середньовічного обвинувачення євреїв у «ритуальному вбивстві».

Історіографія «справи Бейліса» недостатньо багата, позаяк історія національних меншин залишається порівняно мало дослідженою цариною української історії. Зосереджуючись винятково на «справі Бейліса», не будемо давати детальний огляд літератури по політико-правовому становищу євреїв у Російській імперії. Стосовно цього питання варто звернутися до есе російського історика О.Міллера «Імперія Романових і євреї» («Империя Романовых и евреи»), у якому показані основні віхи та засади російської політики по єврейському питанню, а також охарактеризована сучасна західна історіографія єврейського питання в Росії [1, с. 96-146.]. Національній політиці Російської імперії в правобережній Україні, до якої належить Київ місце дії «справи Бейліса», присвячена монографія українського історика Н. Щербак «Національне питання в політиці царизму у Правобережній Україні») [2]. Соціально-політичне становище євреїв у Києві розглядається в статті американського історика В.Хітерер «Єврейське життя в Києві на початку ХХ ст.» («Jewish life in Kiev at the turn of the twentieth century») [3].

Єдиною монографією, спеціально присвяченою «справі Бейліса» є праця радянського правника О. Тагера «Царська Росія та справа Бейліса» («Царская Россия и дело Бейлиса»), видана вперше в 1933 р. (перевидана через рік), коли питання антисемітизму набуло актуальності через прихід у Німеччині до влади нацистів; перевидана книга в наш час у 1995 р. [4; 5; 6]. Релігійна складова «справи Бейліса» стала основним предметом розгляду в монографії російського філолога Л. Кациса «Кривавий наклеп і російська думка» («Кровавый навет и русская мысль») [7]. Книга виросла зі статті Л. Кациса «Справа Бейліса» в контексті «Срібного віку» («Дело Бейлиса» в контексте «Серебряного века»), присвячена сприйняттю «справи» російською громадськістю[8]. Окремий розділ відведено «справі Бейліса» в монографії російського історика С. Степанова «Чорна сотня в Росії» («Чёрная сотня в России»), у якому стисло розглядається перебіг досудового слідства і судового процесу [9, с. 265-321]. Особливістю тексту є намагання автора позбутися політичній заангажованості, притаманній, на його погляд, книзі О. Тагера, про що йтиметься нижче. «Справа Бейліса» досить детально розглядається в однойменній статті російського історика Г. Йоффе[10]. Відзначимо також колективну брошуру українських істориків Ф. Левітаса, М. Рибакова та І. Притула, які стисло переказують працю О. Тагера та подають огляд реакції російської й української громадськості на «справу Бейліса» [11]. «Ритуальні справи» в російській історії, що передували «справі Бейліса», та полеміці по питанню щодо «кривавого наклепу» серед російської громадськості розглядається в статті російського історика В. Хасіна[12]. Публіцистичний характер має книга В. Бонч-Бруєвича «Знамення часу. Убивство Ющинського та справа Бейліса» («Знамение времени. Убийство Ющинского и дело Бейлиса») [13].

Названі праці наукового й публіцистичного характеру, зосереджуються на «справі Бейліса» без детального огляду місця «справи» в громадському житті Росії початку ХХ ст. До того ж, у наукових працях не роз'яснюються, у рівній мірі, походження й обґрунтування всіх версій про вбивство Андрія Ющинського версії про його вбивство родичами, злодійської бандою та версію «ритуального вбивства». Мета нашої праці розглянути версії вбивства Андрія Ющинського в «справі Бейліса», висунуті слідством і розглянуті в історіографії.

«Справа Бейліса» являла собою так званий «ритуальний процес» судово-слідчий процес, викликаний «кривавим наклепом» обвинуваченням групи євреїв в убивстві християнської дитини, нібито задля «ритуальних цілей». Найбільш поширеною «ритуальною метою», згідно з середньовічними уявленнями, було збирання євреями християнської крови для приготування маци, прісного хліба на Пейсах, єврейський Великдень [14, с. 208-216; 15, с. 117-147]. «Ритуальні процеси» були виявом релігійного антисемітизму, нетерпимості християнського населення Європи до юдеїв-іновірців, які не належали до кола «ближніх», та супроводжувалися єврейськими погромами. Історія «ритуальних процесів» почалася в Західній Європі в ХІІ ст. Такі процеси проводилася в Російській імперії в ХІХ ст., коли після розділів Польщі (1772-1795 рр.) Росія стала центром світового єврейства[12].

Постає питання: чому в ХХ ст. в Києві, одному з центральних міст Російської імперії, стало можливим проведення ритуального процесу?

Річ у тім, що в ХІХ ст. в Західній Європі виник, а з часом поширився всією Європою, новий тип антисемітизму націоналістичний антисемітизм, що прийшов на зміну традиційному релігійному антисемітизмові. Націоналістичний антисемітизм являв собою дискримінацію євреїв на підставі їхньої етнокультурної інакшості стосовно корінних етнічних спільнот, на яких базувалися модерні нації. Націоналістичний антисемітизм постав як вияв кризи національної держави, охопленої партійно-класовими суперечностями, перетворення нації на юрбу [16, с. 70-77].

Перша російська революція (1905-1907 рр.) поставила національне питання на порядок денний громадського життя Російської імперії. Особливого значення набуло єврейське питання про зрівняння російських підданих юдейського віросповідання в громадянських правах. Після революції відбулося остаточне розмежування політичних сил і таборів. На політичну арену вийшли «чорносотенці» радикальний консервативно-охоронний рух, що обстоював непорушність самодержавного ладу російської імперії, заснованому на тріаді графа

С. Уварова «православ'ї, самодержавстві, народності». Чорносотенці вбачали в євреях головних ворогів Росії, які нібито прагнули до встановлення панування над російським народом революційним шляхом. Консервативно-охоронна орієнтація традиціоналістів-чорносотенців поєднала їх з царською бюрократією, яка так само стояла на позиціях охоронного консерватизму. Союзу бюрократії та чорносотенців не завадила навіть антибюрократичні переконання останніх: з погляду традиціоналістів, бюрократія була ворожим посередником («средостением») між царем і народом. Окрім того, Микола ІІ особисто підтримував чорносотенців і був почесним головою «Союзу російського народу», провідною праворадикальної організації[17]. Традиціоналізм чорносотенців і традиційний світогляд пересічних російських підданих призвели до того, що націоналістичний антисемітизм чорносотенців набув середньовічної форми релігійного антисемітизму.

Слідство по «справі Бейліса» розглянуло три версії, хто вбив хлопчика Андрія Ющинського. Перша версія виникла відразу: хлопчика вбила власна родина. Він жив разом з матір'ю, вітчимом і двома молодшими братами, народженими матір'ю в другому, законному, шлюбі. Андрій не мав належного батьківського догляду та був тягарем для бідної сім'ї: його навчання в Софійському духовному училищі оплачувалося тіткою, з якою він знаходився у ближчих стосунках, ніж з матір'ю. Також існували чутки, поширені свого часу матір'ю Андрія, що на його ім'я батьком покладені гроші. Річ у тім, що батько Андрія продав будинок, частину грошей від покупця отримав відразу, а частина залишилася на векселі. Остання сума і фігурувала в чутках. Але невдовзі після продажу будинку покупець відправив частину з невідданих грошей батьку, який служив на Далекому Сході, а решту віддав родичам Андрія на навчання хлопчика. Звісно, після вбивства ці чутки сплили на поверхню. Однак доказів убивства Андрія вітчимом чи іншими родичами не знайшлося.

Друга версія, версія «ритуального вбивства», була висунута «чорносотенцями» з київської організації «Двохглавий орел» відразу після знахідки тіла хлопчика. Невдовзі київські чорносотенці знайшли «вбивцю» М. Бейліса, прикажчика цегельного заводу, розташованого неподалік від місця знахідки трупа. 29 квітня 1911 р. фракція націоналістів, тобто чорносотенців, у Державній Думі подала запит про необхідність проведення слідства по справі про «ритуальне вбивство» євреями

А. Ющинського [5, с. 91]. Для того, щоб зберегти підтримку праворадикалів, влади, в особі міністра юстиції І. Щегловітова, розпочала підготовку «ритуального процесу». Після арешту М. Бейліса в серпні 1911 р. вона стала основною. Саме за нею було сформульоване обвинувачення: «…Менахіль-Мендель Тевьєв Бейліс, 39 років, обвинувачується в тому, що за попередньою змовою з іншими, невиявленими слідством особами, з обміркованим наперед наміром, зі спонук релігійного бузувірства, для обрядових цілей позбавити життя хлопчика Андрія Ющинського, 12 років, 12 березня 1911 року, в місті Києві, в розташованій по Верхньо-Юрківській вулиці садибі цегельного заводу Зайцева, схопив названого Ющинського, який грав там з іншими дітьми, та потягнув його в приміщення заводу, де потім спільники його, Бейліса, з відома його та згоди, зв'язавши Ющинському руки і затиснувши йому рота, умертвили його, нанісши йому колючим знаряддям 17 ран, <…> пошкодження, супроводжуючись тяжкими й тривалими стражданнями, викликали майже цілковите знекровлення тіла Ющинського… (курсив наш. М.Г.)» [18, с. 37].

«Ритуальна версія» ґрунтувалася на середньовічному християнському уявленні про євреїв). В очах християнського (особливо католицького) світу євреї, не визнавши Ісуса Христа, відповідно до догмата Святої Трійці, відмовилася й від Бога-Отця, повернувшись до стадії релігійності «довітхозаповітного» часу, коли практикувалися людські жертвопринесення. Середньовічні уявлення, ставши підґрунтям «ритуального обвинувачення» в «справі Бейліса», зазнали відповідної «модернізації». Позаяк абсурдно було б відверто звинувачувати цілий народ, влада і права, громадськість були вигадливішими: обвинувачувався не весь єврейський народ, а якісь вірогідні, на думку антисемітів, юдейські сектанти. Богословській експертизі, унікальної для сучасного судочинства, що була проведена під час судового процесу, присвячена значна частина монографії Л. Кациса [7, с. 41-250].

Третя версія, версія бандитського вбивства, виникла невдовзі після першої. Вона була остаточно сформульована під час судового процесу на противагу версії «ритуального вбивства». Ця версія полягала в тому, що Андрій через свого друга Євгена Чеберякова, сина Віри Чеберякової («Чеберячки», «чиновниці»), чільниці злодійської банди, якимось чином був пов'язаний з крадіями з Лук'яновки, які збиралися на квартирі Чеберякових.

Існувало два варіанти версії бандитського вбивства. Перший варіант обстоювався детективом Н. Красовським під час досудового слідства, банда використовувала хлопчика в квартирних крадіжках. У грудні 1910 р. банда скоїла декілька вдалих крадіжок. Але в березні 1911 р. більшість членів банди було схоплено поліцією. 10 березня, напередодні вбивства Андрія, поліцейські обшукали квартиру Чеберякових. Хлопчик був звинувачений бандою в зраді. Його, за звичаєм злодіїв, вбили в надзвичайно жорсткий спосіб. Також Н. Красовський пояснював жорстоке вбивство тим, що злодії хотіли видати вбивство за ритуальне, і тим спровокувати єврейський погром. Адже під час погрому в Києві в жовтні 1905 р. квартира Чеберякових була складом награбованого погромниками єврейського майна [18, с. 536-604].

Другий варіант версії бандитського вбивства висловив адвокат М. Бейліса Н. Карабчевський. Згідно з ним, Андрій, хлопчик «вуличний» і разом із тим замкнений, був дуже допитливим (наприклад, проводив чимало часу в майстерні сусіда-ремісника). Тому, вірогідно, міг дізнатися про діяльність банди Чеберякової. А після викриття поліцією членів банди достатньо було найменшої підозри в хлопчику, щоб вори отримали причину розправитися з ним [20, с. 207-228].

Своєрідним гібридом другої й третьої версії була версія обвинувачення, висловлена в промовах прокурора і повірених громадської позивачки О. Приходько, матері А. Ющинського. Відчуваючи відсутність справжніх доказів на користь «ритуального вбивства» А. Ющинського М. Бейлісом, прокурор звинуватив В. Чеберякову та членів її банди, свідків по «справі Бейліса», в співучасті в «ритуальному вбивстві» [20, с. 3-58]. Такий крок у поведінці представника обвинувачення був нонсенсом: прокурор вийшов за рамки акта обвинувачення.

Версія про вбивство Андрія соратниками-злодіями, у різних варіаціях, є найбільш ґрунтовною й логічно стрункою. Проте вона має, на наш погляд, дві вади: по-перше, відсутні надійні свідки, а по-друге, ця версія, хоча цілком була оприлюднена лише під час судових засідань, як виявляється, була відома громадськості задовго до початку судового процесу. Наприклад, деталі цієї версії й учасників процесу можна знайти на сторінках роману Шолом-Алейхема, класика єврейської літератури, «Кривавий жарт», який був написаний мовою їдиш і друкувався протягом січня 1912 січня 1913 р. в газеті «Гайнт», що виходила в Лодзі[21].

Обговорення версії про «кримінальне вбивство» зайняло більшу частину допитів свідків на судовому процесі. При читанні стенографічного звіту складається враження, що справжня назва справи не «справа Бейліса», а «справа Чеберякової». Найбільш обґрунтовано версія про вбивство Андрія Ющинського бандою Віри Чеберякової викладена О. Тагером [4; 5; 6].

Сучасний російській історик С. Степанов висунув четверту версію: Андрія Ющинського вбив сексуальний маніяк. Ця версія протиставляється версії про бандитське вбивство як через очевидні прогалини в цій версії, так і через позірну підтримку її представниками громадськості, які захищали Менделя Бейліса, що наводить на думку: грабіжників могли притягти до вбивства, аби лише виправдати невинного М. Бейліса [9, с. 314-318]. Однак, на противагу О. Степанову, повторимо: версія про участь банди Чеберякової в убивстві була визнаною й представниками обвинувачення.

Докази своєї версії історик убачає, по-перше, в знаходженні поряд з тілом хлопчика шматка наволочки зі слідами сперми, а по-друге, в ідентичному характері пошкоджень на тілі Андрія Ющинського з пораненнями хлопчика І. Пашкова, вбитого у Фастові в листопаді 1913 р. Останнє вбивство викликало т.зв. «Фастівську справу», спробу проведення нового ритуального процесу. «Фастівська справа» розпочалася після знаходження тіла хлопчика-єврея з пораненнями, схожими з пораненнями на тілі Ющинського. Чорносотенці заявили, що насправді вбитий хлопчик християнин, якого вбили євреї. Однак цього разу влада, після невдачі зі «справою Бейліса», не підтримала нову ініціативу чорносотенців. Поліція з'ясувала, що хлопчика вбив мешканець Фастова, який у такий спосіб прагнув помститися євреям за те, що попався на крадіжці в лавці [5, с. 287-291; 9, с. 318-319].

Безпідставність версії С. Степанова, з нашого погляду, була обґрунтована під час самого процесу. Хоча під час допитів свідків і судово-медичної експертизи постійно поставало питання про шматок наволочки, знайденої поряд з тілом хлопчика, про наявність на ній слідів сперми йшлося лише у висновку експерта психіатричної експертизи академіка В. Бехтєрева. Він дав негативну відповідь на питання суду: «Чи припустимо, що вбивство Ющинського було вчинено на ґрунті статевого збочення?». По-перше, перші поранення були тяжкими, нанесені в голову й шию, що не відповідає характеру садистського вбивства. По-друге, сліди на наволочці містять надто малу кількість сперми. По-третє, убивство було вчинене групою осіб, що не типово для вбивств, скоєних сексуальними маніяками [19, с. 265]. Щоправда, С. Степанов, посилаючись на працю

В. Бехтерева «Убивство Ющинського та психіатро-психологічна експертиза» («Убийство Ющинского и психиатро-психологическая экспертиза», СПб., 1913.), недоступну нам, наводить точку зору психіатра, що вбивство могла скоїти й одна людина [9, с. 318]. Схожість вбивства у «Фастівській справі» з убивством Ющинського не можна пояснити лише тим, що обидва вбивства були вчинені однією людиною, сексуальним маніяком. На нашу думку, важко уявити такого маніяка, який скоїв би два вбивства в двох різних містах з проміжком у 3 роки. Відтак єдиною об'єктивною, серед існуючих, версією вбивства А. Ющинскього залишається версія бандитського вбивства.

Таким чином, під час досудового слідства і судового процесу по «справі Бейліса» розглядалися три версії вбивства Андрія Ющинського: 1) версія про вбивство хлопчика родичами, що була відкинута під час слідства; 2) версія про «ритуальне вбивство» хлопчика М. Бейлісом, висунута чорносотенцями, підтримана владою та сформульована в офіційному обвинуваченні; 3) версія про вбивство бандою В. Чеберякової, яка розглядалася під час досудового слідства, незалежного розслідування та зайняла основний час судового процесу по «справі Бейліса». Четверту версію про вбивство А. Ющинського сексуальним маніяком, побіжно розглянуту на судовому слідстві, обстоював С. Степанов. Третя версія, версія бандитського вбивства, є найбільш об'єктивною, хоч і не бездоганною, серед усіх версій.

Подальшими напрямки дослідження «справи Бейліса» є визначення місця «справи», по-перше, в національній політиці Російської імперії по «єврейському питанню» та, по-друге, в російській громадській думці початку ХХст.

Список використаних джерел

український національний єврейський бейліс

1. Миллер А.И. Империя Романовых и евреи / Алексей Ильич Миллер // Миллер А.И. Империя Романовых и национализм: эссе по методологии исторического исследования / Алексей Ильич Миллер. М.: Новое литературное обозрение, 2006.

2. Щербак Н.О. Національне питання в політиці царизму у Правобережній Україні (кінець XVІІІ початок ХХ століття) / Надія Олександрівна Щербак. К.: ПЦ «Ризографіка», 2005. 616 с.

3. Khiterer V. Jewish life in Kiev at the turn of the twentieth century / Victoria Khiterer // Україна модерна. 2006. Ч. 10. С. 74-94.

4. Тагер А.С. Царская Россия и дело Бейлиса. К истории антисемитизма / [предисл. А.В. Луначарского]; Александр Семёнович Тагер. М.: Советское законодательство, 1933. 308 с.

5. ТагерА.С. Царская Россия и дело Бейлиса. Исследование по неопубликованным архивным документом / [предисл. А.В. Луначарского]; Александр Семёнович Тагер. Изд. 2-ое. М.: Советское законодательство, 1934. 324 с.

6. Тагер А.С. Царская Россия и дело Бейлиса / Александр Семёнович Тагер // Дело Бейлиса. А.С. Тагер. Царская Россия и дело Бейлиса. Репринтное воспроизведение 2-го издания, 1934 г. Исследования и материалы / [сост. Л. Кацис]. М.-Иерусалим, 1995. с. 3-324.

7. Кацис Л. Кровавый навет и русская мысль. Историко-теологическое исследование дела Бейлиса / Леонид Кацис. М.: Мосты культуры; Иерусалим: Гешарим, 2006. 495 с.

8. Кацис Л.Ф. «Дело Бейлиса» в контексте «Серебряного века» / Л.Ф. Кацис // Дело Бейлиса. А.С. Тагер. Царская Россия и дело Бейлиса. Репринтное воспроизведение 2-го издания, 1934 г. Исследования и материалы / [сост. Л.Ф. Кацис]. М.-Иерусалим, 1995. С. 412-434.

9. СтепановС.А. Чёрная сотня в России, 1905 1914 гг. / Сергей Александрович Степанов. М.: Изд-во ВЗПИ, АО «Росвузнаука», 1992. 330 с.

10. Иоффе Г. Дело Бейлиса / Генрих Иоффе // Свободная мысль. 1993. №5. С. 89-104.

11. Левітас Ф. Справа Бейліса і українська громадська думка. За матеріалами української періодичної преси 1912-1913 рр. / Ф. Левітас, М. Рибаков, І. Притула. К.: Б.в., 1993. 25 с.

12. Хасин В.В. Роль текстов свидетельских показаний в формировании сценариев «ритуальных» процессов в Российской империи в ХІХ веке /

В.В. Хасин // Известия Саратовского университета. 2008. Т.8: Серия «История. Международные отношения». Вып.2. С. 103-109.

13. Бонч-Бруевич В. Знамение времени. Убийство Андрея Ющинского и дело Бейлиса. (Впечатления Киевского процесса) / Владимир Бонч-Бруевич. Изд. 2-ое, пересмотр. и доп. М.: Госиздат, 1921. 195 с.

14. Хвольсон Д.А. О некоторых средневековых обвинениях против евреев. (Историческое исследование по источникам) / Д.А. Хвольсон. СПб.: Б.и., 1861. 218 с.

15. Трахтенберг Дж. Дьявол и евреи. Средневековые представления о евреях и их связь с современным антисемитизмом / [пер. В. Рынкевича]; Джошуа Трахтенберг. М.-Иерусалим: Гешарим, 1998. 294 с.

16. Арендт Х. Джерела тоталітаризму / [пер. з англ. В. Верлока, Д. Горчакова]; Ханна Арендт. К.: ДУХ І ЛІТЕРА, 2005. 584 с.

17. Подболотов С. Николай ІІ как русский националист [Электронный документ] / Сергей Подболотов // Ab imperio. 2003. №3 Режим доступа: www. abimperio.net.

18. Дело Бейлиса. Стенографический отчёт. К.: Б.и., 1913. Т.І. Судебное следствие (Первые шестнадцать дней). Обвинительный акт и допрос свидетелей. С приложением алфавитного поименного указателя. 696 + ІІс.

19. Дело Бейлиса. Стенографический отчёт. К.: Б. и., 1913. Т.ІІ. Судебное следствие. Допрос свидетелей и заключения экспертов. (Заседания 17-28). С приложением алфавитного поименного указателя. 440 + Іс.

20. Дело Бейлиса. Стенографический отчёт. К.: Б.и., 1913. Т.ІІІ. Прения сторон. Речи прокурора, гражданских истцов, защиты и резюме председателя. (Заседания 29-34). С приложением алфавитного поименного указателя. 300 + We.

21. Шолом-Алейхем. Кровавая шутка: Необыкновенный роман / [пер. Д. Гликмана, послесл. Х. Бейдера]; Шолом-Алейхем. Л.: Лира, 1990. 271 с.

Размещено на Allbest.ru