Становлення української військової преси 1942-1953 років як складової системи інформаційно-пропагандистського забезпечення УПА

Размещено на http://www.allbest.ru/

Становлення української військової преси 1942-1953 років як складової системи інформаційно-пропагандистського забезпечення УПА

Сегеда С.П.

Важливий пласт ідеологічно-пропагандистського забезпечення збройних формувань українського руху опору часів Другої світової війни становила робота за допомогою друкованих засобів - газет, журналів, листівок, брошур. Причому преса Української Повстанської Армії(УПА) була важливим чинником і складником також ідеологічно-пропагандистської діяльності серед цивільних, мала вплив на формування позитивного сприймання діяльності цих збройних загонів серед населення та сприяла підтримці з його боку.

Радянська та українська націоналістична ідеології перебували у постійному протистоянні, що неминуче викликало протилежний характер наукових виступів щодо діяльності УПА. У працях учених радянського періоду боротьба УПА, переважно трактувався як результат діяльності спецслужб ворожих держав, що велася з метою розхитування основ радянської держави. Такими, наприклад, є роботи С.Даниленка [4],

В.Масловського [14], В.Чередниченка [22].

Безпосередні учасники українського руху опору та вчені діаспори, зокрема Я.Гайвас[3], В. Кук[10], М.Лебедь[11], П.Мірчук[15], П.Содоль[19], Є. Стахів[21]. Л.Шанковський[29] та інші, спираючись на доступні їм документи, висвітлювали ті чи інші сторони діяльності ОУН та УПА як сили, що боролася з окупантами з фашизмом та сталінізмом. Стосовно цих питань на базі відкритих архівних фондів після встановлення незалежності України написали дослідження П.Брицький[1],

A. Кентій [7], Ю. Киричук[8], М.Коваль[9], О.Лисенко[12], В.Малюга[13],

B. Сергійчук[18] та ін. Окремі аспекти діяльності преси УПА розглянули у своїх працях В.Деревінський[5], В. Мороз[16], Ю. Романишин[17], О. Стасюк[20] та ін.

Нині існують різні погляди та оцінки діяльності УПА, проте не можна не погодитися з Л. Шанковським, який слушно зауважив: «УПА - це неминуча ланка в історичному ланцюгу подій»[29,с.647].

Однак історія становлення преси УПА не була окремим предметом дослідження, вона характеризувалася поряд з іншою друкованою продукцією - листівками, відозвами, брошурами, навчальними матеріалами тощо. Тому важливо виокремити та дослідити становлення преси УПА саме як важливої складової інформаційно-пропагандистського забезпечення війська.

Пласт видань УПА 1942-1948рр. не виник на голому місці, він спирався на традиції, досвід(а подекуди і кадри) української військової преси, які закладалися в стрілецькій пресі Першої світової війни, розвинулися в часи визвольних змагань 1917-1921 рр., продовжувалися в пресі військових організацій міжвоєнного періоду і розгорнулися у виданнях ОУН, яка до осені 1942 року, часу створення УПА, вже видавала низку центральних та регіональних часописів: «Бойовик»(1941-1942рр.), «Пролом»(1941-1942рр.), «Вісник Української інформаційної служби»(з 1942р.), «Бюлетень політичних подій»(з 1942р.), «За самостійну Україну»(з 1942р.), «За самостійність»(з 1942р.), «Ідея і чин»(з 1942р.), «Інформативний вісник»(з 1942р.), «Прапор молоді»(1942р.), «Юнак»(з 1941р.) та інші [17].

Ще до створення УПА було закладено організаційні підвалини її преси. Така увага до пресової діяльності була продиктована досвідом боротьби - прорахунки в інформаційно-пропагандистському забезпеченні українського війська, зокрема в 1917-1921рр., прямо впливали на зниження його боєздатності. Тому ОУН було проведено таку підготовку: сплановано роботу видавничих осередків (так званих «технічних ланок»), організовано їх забезпечення необхідними для роботи матеріалами: папером, друкарською фарбою, шрифтами тощо. Варто зауважити, що таке забезпечення було досить добрим, якщо врахувати тогочасні складні умови. Також було залучено до праці відповідно перекваліфіковані та перевірені на лояльність журналістські кадри. Однак підготовленість кадрів мала і недоліки. Автор підтримує думку дослідників, які зауважують, що «переважна більшість видань через великі розміри та високий теоретичний рівень були складними для сприйняття населенням, мали, головним чином, внутрішньо-організаційну навчальну вартість і були малопридатними для масової пропаганди»[6,с.63].

Вже в перших збройних формуваннях, що стихійно виникали на Волині в 1941р. («Поліська січ», на чолі з М. Боровцем (Тарас Бульба), «Поліське лозове козацтво» та інші, що згодом стали називатися Українською Національною Революційною Армією (УНРА) також виходили рукописні та друковані видання: газета «Сурма», орган «Поліської Січі»(1941р., м.Сарни), газета загонів Т. Бульби-Боровця «Гайдамаки»(1941р.) тощо. Такі видання мали два основні завдання: сприяти підняттю духу бійців та налагоджувати взаємодію з населенням з метою підтримки ним боротьби збройних загонів.

З осені 1942 р. на Поліссі і Волині під егідою ОУН (бандерівського напряму) вже планомірно створюються збройні загони. Українською Головною Визвольною Радою створення УПА було проголошено 14 жовтня 1942р., але задовго до цього проходила підготовка, яка передбачала, зокрема, ідеологічну підготовку через пресу, листівки, формування підґрунтя для створення повстанських загонів. З врахуванням досвіду 1917-1921рр. велася активна боротьба проти «отаманщини», з цією метою раніше створені формування роззброювалися або включалися до складу УПА. З цієї причини 18 серпня 1943 р. було роззброєно загін отамана Бульби і відтак перестав існувати його пресовий орган «Гайдамаки», який відносно періодично друкувався з літа 1941 року. З 20 липня 1943 року УПА Т. Бульби-Боровця отримала назву Української народно-революційної армії і 1 серпня вийшов перший номер її друкованого органу «Оборона України»[28,арк.24]. Військові відділи ОУН (мельниківського напряму) (Волинь, Галичина) випускали часописи «Боєві вісті», а з 1943 р. - «Військові вісті», «Соборна Україна». Військові відділи ОУН-б також видавали низку часописи: «Вільна Україна», «Вісті з фронту», «До зброї», «За самостійну Україну» та інші.

Перші видання УПА були в основному ідеологічно-пропагандистського змісту, інформаційні вставки були невеликими. Матеріали виходили без підписів авторів, що було викликано двома причинами: по-перше, потребами конспірації, по-друге, традицією часу, яка полягала в тому, що авторський матеріал може містити ті думки автора, які не поділяє редакція чи засновник видання, а не підписаний матеріал у газеті чи журналі виражає думку видавця, редакції, засновника.

Перші бої УПА з німецькими окупантами викликали схвалення в українського населення, що було вагомою причиною поповнення лав повстанців добровольцями. Пресові видання також сприяли вирішенню кадрових питань війська. Влітку 1943 р. стихійно переорганізовується в Повстанську Армію Українська Народна Самооборона в Галичині. У зв'язку з розширенням території діяльності УПА створюється її Головна Команда(ГК), яка засновує свій друкований орган «Вісті з фронту УПА»(редактор Я.Бусел), що починає виходити у 1943 році, однак відомо про вихід лише одного номера. Згодом, того ж року і за того ж редактора видається 1-6 номери часопису «До зброї», який стає органом ГК УПА. Інформаційні видання відгукувалися на попит читачів щодо інформування про події на теренах України - «Новини»(12 номерів, 1943р.) [27,арк.23], «Новинки з фронтів»(49 номерів, 1943-1944рр.), «Новинки дня»(11 номерів, 1943р.), «Тижневі огляди військових і політичних подій»(1943-1944рр.)[13].

Протягом 1944 року Інформаційне бюро УПА засновує і видає 10 номерів газети «Інформації». Цього ж року у старшинській школі УПА вийшло два номери журналу для молоді «Легінь» [23,арк.4].

Низка часописів УПА були гумористично-сатиричного чи літературного спрямування, адже бійці так само потребували і психологічного розвантаження (наприклад, «Український перець»(1943-1945рр.), «Жорна», «Хрін»(1947-1950рр.) «Чорний ліс»(1947-1950рр.)тощо) [15]. Метою гумористично-сатиричних журналів та газет була критика радянського режиму, ведення контрпропаганди, тобто здійснення опозиційно-руйнівної функції.

Преса та інша друкована продукція широко використовувалася і для роботи з цивільним населенням. Наприклад, під час рейду з 5 по 20 травня 1945 р. по Житомирщині (Олевський та Словечанський райони) відділ командира «Буйного» роздавав пресу (зокрема брошуру «За що бореться УПА», газети )[25,арк.46]

Становлення преси УПА відбувалося під керівництвом інструктивно-навчальних матеріалів, які видавало керівництво ОУН і УПА. Низка інструкцій мала на меті координацію діяльності підпільних редакцій, підняття ідейності та краще інформаційне насичення публікацій часописів. Наприклад, появі багатьох нових видань та зростанню накладу існуючих газет та журналів сприяла інструкція «Про збирання матеріалів в німецько-більшовицькій прифронтовій полосі та в часі більшовицької окупації українських земель». Випуск видань відбувався по всій території України, однак на західних землях, де активніше велася боротьба, пресова діяльність відбувалася більш організовано і концентровано.

О.Стасюк дає відомості про місцезнаходження деяких друкарень: «Прага» друкарня на Любачівщині («Перець»), с.Медвеже Дублянського р- ну(«Самостійність»), с.Мокротин Жовківського району Львівської обл. («Ідея і чин»); «Свобода» - у Корецькому районі Рівненської обл.(«Наш фронт») [20,с.72].

Робота друкарень, які називалися технічними ланками, була організована таким чином: кожна з них складалася з керівника та технічних працівників. Керівник відповідав за вихід друкованої продукції, а також забезпечував, щоб «готова до висилки в терен література негайно була із друкарського гнізда силами самих техробітників доставлена у відповідне місце, забезпечене криївкою, яке не сміє знаходитись у тому селі, що в ньому приміщується гніздо»[26,арк.7]. Працівники взаємно замінювали один одного, бувало, що керівник виконував роботу технічного працівника чи коректора. УПА споруджувала ще під час німецької окупації друкарні у малодоступних та непримітних місцях: у розташованих серед лісів чи в горах віддалених селах. Часто друкарні розміщалися в селянських будівлях або в спеціально збудованих для цієї мети будівлях. З великими зусиллями було налагоджено технічну базу для підпільної поліграфії. Також було використано технічну базу легальних друкарень, дозволених німецькою владою на початку окупації. При відступі німецької армії керівники УПА видали вказівки вивозити і ховати поліграфічну техніку, яку залишали окупанти. Папір і техніку також захоплювали під час збройних нападів на друкарні.

Для видань УПА була характерна неперіодичність виходу через складні умови діяльності, траплялося, що виходило кілька чи лише один номер часопису, який планувався як довготривале видання. Як, наприклад, часопис «На Схід!», орган Відділу УПА №00/66[24,арк.12]. В масиві українських національно-патріотичних видань 40-х, початку 50-х років можна виділити власне часописи УПА, які, в свою чергу, поділити на центральні (видання Головної Команди УПА) і регіональні (видання територіальних та бойових одиниць УПА).

За метою видання УПА можна умовно поділити на пропагандистсько-виховні, інформаційні, інструктивно-навчальні та гумористично-сатиричні. За соціальними групами видання УПА не ділилися, а ділилися за віковими. Наприклад, для молоді видавалися окремі часописи «За волю України (для молоді)», «Легінь», «Молодий революціонер(для юнацтва)», «Молодь нескореної України», «Юнак» тощо. Така увага до видання преси для молодих не випадкова, преса УПА обрала роботу з молоддю пріоритетним напрямом пропаганди. Жодна вікова чи соціальна група не мала такої уваги з боку пресових органів.

Основними виданнями УПА, що виходили значним накладом, були журнали: «До зброї» (1943р.), «Повстанець»(1944-1946рр.), «Український перець»(1943-1945рр.), «Ідея і чин»(1942-1946рр.), «Осередок інформації і пропаганди»(1948-1951рр.). На окремих теренах друкувалися газети «За самостійну Україну»(1942р.), «Бюлетень»(1942р.), «Інформатор»(1942р.), журнали «Юнак», (1943р.), «Вісті» (1943р.), газети «За Українську державу»(1944р.), «На чатах»(1946р.), «На зміну»(1946р.), «Молодий революціонер»(1948р.). Випускали свої друковані органи й окремі тактичні відділи УПА: «Шлях перемоги»(Група «Говерля»), «Стрілецькі вісті»(Група «Буг»), «Лісовик»(Група «Сян»), «Чорний ліс»(Станіславський тактичний відтинок) тощо. Група «Говерля», окрім того, видавала одноднівки «Чин зброї», а група «Буг» - «Літопис УПА». Виходило багато брошур, підручників, листівок тощо. Контроль та цензуру того чи іншого видання УПА здійснював 6-й відділ штабу відповідного рівня, який відповідав за виховну роботу.

У виданнях УПА будо мало складних аналітично-теоретичних матеріалів, основну масу становили публікації, що мали на меті виховний вплив на особовий склад. Тут була представлена значна частина матеріалів художніх жанрів - вірші, пісні, оповідання, спогади вояків. Автор підтримує думку дослідників, що одним із головних завдань часописів УПА було надати підтримку у виховній роботі тим керівникам, які за неї відповідають: «Також є підстави стверджувати, що призначалися вони в першу чергу для політвиховників і мали стати їм своєрідними помічниками в організації виховної роботиу відділах»[6,с.191].

Талановитими підпільними публіцистами були Я. Старух, Михайло Дяченко («Марко Боєслав»), Яків Бусол («Галина»), П.Федун (Полтава), О. Дяків та ін. Більшість із них - самі були військовими, як, наприклад, Осип Дяків-Горновий(А.Осипенко), один з найвидатніших духовних керівників збройного опору, член Проводу ОУН, член УГВР майор Петро Полтава

Варто зазначити, що преса УПА виходила не лише на Західній Україні, але й в інших її регіонах. «Спершу зароджується підпільна партизанська преса на Волині та на півдні України. Так, у Дніпропетровську виходила газета «Вісті», і Одесі - «Чорноморський вісник»[2,с.191]. Публікації, які вміщувалися на шпальтах часописів УПА, відповідали завданням, поставленим перед ними, хоч і були досить різноплановими за своїм характером. Пропаганда ідей боротьби здійснювалася через публікацію офіційних документів ОУН і УПА, статей відповідного змісту. Популяризації боротьби ОУН і УПА, а потім - збройного підпілля, сприяли надруковані описи боїв загонів УПА, спогади учасників збройного протистояння, повстанські та революційні пісні, вірші патріотичного змісту. Такі матеріали мали також велике виховне значення, в першу чергу для молоді, і мали на меті насамперед агітацію до боротьби у загонах УПА.

Військові видання 40-50-х років можна поділити на пресові органи Української Повстанської Армії та видання, які видавалися Українською Головною Визвольною Радою(УГВР) (створена в липні 1944 року як надпартійний уряд воюючої України). Часописи УПА у порівнянні з часописами УГВР більше висвітлювали питання військового мистецтва, подавали матеріалів військової тематики, мали навчальний характер, сприяли розповсюдженню військового досвіду. Наприклад, журнал «Повстанець» (№1 за 1945р.) помістив такі публікації, назви яких говорять про їхній зміст: «Напад повстанського відділу на ворожі об'єкти», «Вивчаймо мистецтво збройної боротьби» тощо. Тут же було надруковано з метою виховання патріотизму в особового складу матеріали історичної тематики, повстанські пісні, вірші, а також міжнародні огляди, гумористичні мініатюри[30,с.4].

Пріоритетні тематичні напрями преси УПА залежали від історичного моменту. До 1944р. - часу перебування німецької армії в Україні - основним напрямом публікацій була контрпропаганда діям німецьких окупантів на українській землі. Майже кожен військовий часопис містив рубрику, у якій публікувалися відомості про нацистські злодіяння проти українського народу: спалення сіл і пограбування, вбивство цивільного населення, розстріли заручників, розправа із відділами УПА тощо. Після приходу Червоної Армії пропагандистська протидія спрямовувалася на радянську владу, яка вважалася окупаційною, і її дії. Також важливим тематичним напрямом були українсько-польські стосунки. Водночас розвивалася тема створення спільного фронту поневолених більшовизмом народів. Пропагандист УПА П. Полтава вказував, що український визвольний рух повинен використовувати «кожну можливість, кожну щілину в оборонній системі окупанта для того, щоби розгортати визвольну революційну боротьбу на всіх українських етнографічних землях»[17].

Таким чином, можна виділити такі основні етапи у становленні преси УПА: перший - підготовчий, який включає розвиток преси ОУН, підготовку матеріальної бази (техніка для підпільних друкарень, фарби, шрифти, папір), підготовку кадрів, вирішення організаційних питань; другий етап - заснування видань військових відділів ОУН-б та ОУН- м, створення та функціонування видань підрозділів УПА; третій етап - згортання роботи видань у зв'язку з розформуванням (викликаного, як правило, загибеллю особового складу) того чи іншого підрозділу, втратою (розкриття ворогом і захоплення чи знищення) друкарень та особового складу редакцій. Преса УПА відіграла помітну роль у піднятті духу воїнів та роз'ясненні ідеї боротьби за самостійну Україну. УПА, спираючись на досвід діяльності військових часописів часів української революції 1917-1921 рр., військових організацій міжвоєнного періоду, змогла за складних умов налагодити справу видавництва своєї преси на досить високому рівні, що дало їй могутній важіль в ідеологічній боротьбі, яка мала вплив і на бойові успіхи війська.

преса пропагандистський військо

Список використаних джерел

1. Брицький П.П. Україна у другій світовій війні (1939-1945). - Чернівці: Чернівецький ун-т, 1995. - 144 с.

2. Верига В. Втрати ОУН в часи Другої світової війни. - Торонто: Срібна сурма, 1991. - 206 с.

3. Гайвас Я. Переламовий рік. ОУН в 1929-1954 рр. - Париж: На чужині, 1955. - 386 с.

4. Даниленко С. Дорогою ганьби і зради. - К., 1970. - 360 с.

5. Деревінський В. Пропагандистська діяльність ОУН-УПА // Пам'ять століть. - 2002. - № 4. - С. 92-101.

6. Дмитерко О. Пропагандистська діяльність ОУН і УПА в 1944-1950-х рр.

- Рукопис. Дис. на здобуття наук. ступеня канд. іст. н. спец. 07.00.01/ Національний університет «Острозька академія». - Острог, 2004. - 218 с.

7. Кентій А.В. Українська повстанська армія в 1942-1943 рр. - К.: Ін-т історії України НАН України, 1999. - 285 с.

8. Киричук Ю. Історія УПА. - Тернопіль: Редакційно-видавничий відділ управління по пресі, 1991. - 61 с.

9. Коваль М.В. ОУН-УПА і «третій рейх» //Політика і час. - 1991. - №6. - С. 24-29.

10. Кук В. Степан Бандера (1909-1999 рр.). - Івано-Франківськ: Лілея-НВ, 1999. - 49 с.

11. Лебедь М. Українська Повстанська Армія. Її генеза, ріст і дії у визвольній боротьбі українського народу за Українську самостійну соборну державу // Сторожа. - Київ, 1991. - № 1. - С. 9-21.

12. Лисенко О.Є, Марущенко О.В. Організація українських націоналістів та Українська повстанська армія. Бібліографічний покажчик публікацій 1998-2002 років. - К.: Інститут історії України НАН України, 2002. - 202 с.

13. Малюга В. Інформаційно-пропагандистська діяльність ОУН на початку нацистської окупації України. Дис.канд.іст наук. - К., 2006. - 187c.

14. Масловський В. Жовто-блакитна мафія. - Львів, 1975. - 142 с.

15. Мірчук П. Українська Повстанча Армія 1942-1952. Документи і матеріали. - Львів: Книгозбірня «Просвіти», 1991. - 447 с.

16. Мороз В. Підпільна преса ОУН і УПА на території Львівської області // Збірник праць Науково-дослідного центру періодики. - Львів, 2001. - Вип.9. - С. 217-229.

17. Романишин Ю. Преса ОУН-УПА 40-50-х рр. ХХ ст.: джерелознавчий аспект // Українська періодика: історія і сучасність: Доповіді та повідомлення Сьомої Всеукраїнської науково-теоретичної конференції (17-18 травня 2002 р.). Львів, 2002. - С.186-190.

18. Сергійчук В. ОУН-УПА в роки війни. Нові документи і матеріали. - К.: Дніпро, 1996. - 496 с.

19. Содоль П. Українська Повстанська Армія, 1943-1949. Довідник. - Нью- Йорк. «Пролог», 1994. - 199 с.

20. Стасюк О. Підпільні видання ОУН-УПА (40-50-ті рр.) // Українська періодика: історія і сучасність: Доповіді і повідомлення другої Всеукраїнської науково-теоретичної конференції (21-22 грудня 1994 р.). - Львів-Житомир, С.70-74.

21. Стахів С. Крізь тюрми підпілля й кордони: повість мого життя. - К.: Рада, - 318 с.

22.Чередниченко В. Анатомія зради. Український буржуазний націоналізм - знаряддя антирадянської політики імперіалізму. - К.: Політвидав України, 1978. - С.3-4

23. Центральний державний архів вищих органів влади та управління України. - Ф. 3833 . - Оп. 1. - Спр. 28. - Арк. 1-9.

24. Центральний державний архів вищих органів влади та управління України. - Ф. 3838. - Оп. 1. - Спр.46. - Арк. 12-15.

25. Центральний державний архів вищих органів влади та управління України. - Ф. 3833. - Оп.1. - Спр.87а. - Арк. 46.

26. Центральний державний архів вищих органів влади та управління України. - Ф. 3833. - Оп.1. - Спр. 144 . - Арк. 7.

27. Центральний державний архів вищих органів влади та управління України. - Ф. 3833. - Оп.1. - Спр. 189 . - Арк. 23-47.

28. Центральний державний архів вищих органів влади та управління України. - Ф. 3833- Оп.1. - Спр. 192 . - Арк. 24-27.

29. Шанковський Л. Українська Повстанська Армія // Гриневич В., Гриневич Л., Якимович Б. та ін. Історія українського війська (1917-1995). - Львів: Світ, 1996. - 840 с.

30. Шанковський Л. У.П.А. та її підпільна література. - Філадельфія, 1952. - 64с.

Размещено на Allbest.ru