Утвердження нової концепції східноєвропейської історії в Австрії після Другої світової війни (1945-1955 рр.)

Размещено на http://www.allbest.ru/

Утвердження нової концепції східноєвропейської історії в Австрії після Другої світової війни (1945-1955 рр.)

Барвінська П.І.

Німецькомовний світ протягом ХХ ст. проявляв значний інтерес до Східної Європи. На початку минулого століття частина східноєвропейських/слов'янських земель належала Німецькій та Австро-Угорській імперіям, але прагнення поширення своєї влади на Схід привело Німеччину та Австрію до двох світових воєн і, в результаті, до повної втрати влади над цими територіями. Однією із складових прагнення до опанування Східною Європою було й більш детальне дослідження цього регіону славістами, економістами, географами, політиками та істориками Австрії і Німеччини, що привело до постання в цих країнах окремої фахової дисципліни «східноєвропейська історія». Радянська історіографія час од часу, зазвичай у моменти загострення двосторонніх відносин, піддавала нищівній критиці німецький «остфоршунг», складовою якого були й студії історії Східної Європи, але практично ніякої уваги не приділяла означеному напрямку досліджень в Австрії. В значній мірі це було спочатку обумовлено другорядністю австрійського впливу порівнянно з Німеччиною, а потім нейтральним статусом країни. Східноєвропейські історичні студії не стали предметом вивчення й українських істориків.

Дана стаття має на меті проаналізувати специфіку досліджень історії Східної Європи в Австрії у міжвоєнний період, з урахуванням політичних та особистісних факторів. Оскільки концепція Східної Європи репрезентувалась в лекціях, семінарських заняттях, публікаціях австрійських дослідників історії Східної Європи, то важливо проаналізувати творчий шлях, діяльність, політичні погляди самих творців цієї концепції.

У 1945 р. перед австрійським суспільством в черговий раз постали питання: «що є Австрія» і «що є австрійська ідентичність?». Аншлюс і участь в Другій світовій війні за панування над Східною Європою вдруге закінчилась нищівною поразкою. Окрім того на цей раз країна була ще й окупована. На відміну від 1918 р. питання німецької єдності навіть не поставало. Впродовж 1945-1955 рр. Австрія наближалась до ви будови власної незалежної держави [7, с. 469]. Важливими пунктами у цьому процесі стали підписання у 1955 р. Державного договору, відміна окупації та проголошення політичного нейтралітету [12, с. 309]. Цей процес породив і інші питання: «що є Східна Європа?» і «що є східноєвропейська історія?». Відповідь на ці питання мусили, насамперед, дати австрійські дослідники історії Східної Європи.

Семінар східноєвропейської історії у Віденському університеті було засновано ще у 1907 р. В «складні і гарячі часи» з 1934 по 1948 рр [5, с. 172,204] семінар вистояв і, по суті, залишався єдиним австрійським центром східноєвропейських історичних досліджень.

На передодні вступу радянських військ один зі співдиректорів семінару Алоїз Хаєк (Alois Hajek) втік разом з сім'єю з Відня. Перша хвиля звільнень, що проводилась в травні 1945 р., обійшла його стороною. Та вже в лютому 1946 р., він, насамперед за членство в НСДПА, був звільнений з офіційної служби й виключений з викладацького корпусу Віденського університету [11, с. 184]. Перспективи подальшої роботи у Віденському університеті іншого чільника семінару, професора Ганса Коха (Hans Koch), члена НСДПА ще з 1934 р., який доволі активно співпрацював з нацистами, були, у зв'язку з проведенням політики днацифікації, ще більш безнадійними. Тому він вже у 1945 р. зайнявся пасторською службою [3, с. 248-249]. За таких умов постала проблема заміщення вакантних посад.

У 1946 р. з поміж інших кадидатур на посаду директора семінару розглядалась і кандидатура Генріха Фелікса Шміда (Heinrkh Felix S^mid), який у 1948 р. й очолив семінар [5, с. 202-203]. Саме йому й належить важлива роль у повноцінному відновленні діяльності семінару та утвердженні нової концепції Східної Європи.

Генріх Фелікс Шмід народився 14 серпня 1896 р. в Груневальді поблизу Берліна. Його батько був адвокатом та архівним службовцем у Мюхені [8, с. 209]. У 1902 р. батьки полишили домашнє господарство і протягом тривалого періоду подорожували та тимчасово проживали в Італії, Франції і Швейцарії. Це призвело до того, що поряд з німецькою, італійська та французька стали мовами його дитинства [8, с.210]. Доволі рано у нього проявився й інтерес до слов'янських мов, особливо російської та болгарської. Під час проведення канікул на Женевському озері він познайомився з сім'єю петербурзьких німців -- це було і його перше знайомство з російською мовою. Коли Г. Ф. Шміду виповнилось 11 років, він у подарунок до дня народження отримав «Довідник зі староболгарської мови». Таким чином Г. Ф. Шмід, за його власним твердженням, «дуже рано познайомився з чужоземною народною самобутністю, яку поважав і розумів» [8, с. 210].

Після смерті батька у 1908 р. Шмід разом з матір'ю поселився у Вісбадені, де навчався в гімназії й мріяв в подальшому, як і його дід, студіювати теологію. Але Перша світова війна кардинально змінила ці плани. Він в числі інших добровольців відправився на фронт. Першим місцем дислокації його дивізії була Франції. Пізніше дивізію було переведено спочатку до Сербії, а потім до Болгарії, де він мав нагоду більше дізнатись про ці країни, а знання мов убезпечувало й спілкування з місцевим населенням. Зберігся доволі об'ємний запис (48 сторінок) його вражень про перебування в Болгарії [10,с. 420-424]. З часом у складі повітряних сил він був переведений до Галиччини, де почався успішний наступ армії Брусилова, а війна закінчилась для Г. Ф. Шміда в Бельгії [14, с. 275].

По закінчені війни знову постало питання вибору професії. Будучи переконаним, що пасторське служіння не для нього, Г. Ф. Шмід вирішує студіювати юриспруденцію у Лейпцізькому університеті. Тут він також відвідує заняття зі слов'янської філології Матіаса Мурко (Matthias Murko), якого вважав дуже гарним вчителем [8,с.212]. Як результат поєднання зацікавленості історією релігії, правом та славістикою постала дисертація про переклад Номоканону Мефодієм [10,с.406]. Отримавши в березні 1922 р. ступінь доктора, Г. Ф. Шмід вже восени наступного року перебрався до австрійського м. Грац, де в тамтешньому університеті обійняв посаду неординарного (з 1929 р. ординарного) професора слов'янської філології [14,с.272].

Існуюча на той час на німецькомовному просторі концепція Східної Європи не влаштовувала молодого професора. У 1927 р. він разом з славістом Лейпцігського університету Райнгольдом Траутманном (Reinhold Trautmann) опублікував програмні завдання німецької славістики. У цій програмі наголошувалось на тісному зв'язку славістики й східноєвропейської історії. Автори наполягали на тому, що славістика повинна перейматись не тільки мовою та літературою, а особливо також культурою, народознавством, всіма галузями історії, охоплювати історію права, господарства, соціальну історію. Обидва вчені критично висловлювались з приводу того, що німецькі дослідники історії Східної Європи майже виключно присвячують себе історії Росії, а історію Великого князівства Литовського, Чехії і південних слов'ян повністю ігнорують, а також критикували той факт, що в істориків часто відсутні необхідні знання мов, щоб приймати до уваги слов'яномовні історичні праці. Найважливіше завдання славістики вони бачили в посередництві між німцями та слов'янами, щоб замінити взаємне непорозуміння дружніми переконаннями [9, с.71]. Програма мала антинаціоналістичний характер і її автори закликали до чисто академічного посередництва між німецькою та слов'янською духовністю, звичайно, в першу чергу до більш повної співпраці в рамках сучасного наукового життя та відходу в сторону від політичної щоденної боротьби, яка все більше додавала духовній культурі лишніх проблем [9, с. 10-11]. На думку відомого німецькомовного дослідника історії Східної Європи Андреаса Каппелера (Andreas Kappeler), ці програмні положення й на початку ХХІ ст. залишаються в силі, але тоді вони мали незначний вплив, оскільки тогочасний «остфоршунг» був спрямований на ревізію кордонів, установлених версальськими рішеннями [2, с. 228]. Тому така позиція Г.Ф. Шміда викликала певне занепокоєння у націоналістично налаштованих дослідників Східної Європи. Так, Йозеф Пфітцнер (Josef Pfitzner), професор Німецького університету у Празі, писав у 1931 р. до директора Австрійського інституту історичних досліджень й свого вчителя Ганса Гірша (Hans Hirs), що Щмід є «цілковитим другом поляків і слов'ян, і це було б національним нещастям, як би цей чоловік прийшов в Берлін чи Відень» [14, с. 288].

Справа в тому, що позиція Шмідта -- це не просто розширення концепції Східної Європи, а в очах націоналістично налаштованих німців та австрійців визнання незалежності й самодостатності Польщі, Чехословаччини, й інших земель, які ще донедавна були власністю Німецької, Австро-Угорської та Російської імперії. Тому така широка концепція Східної Європи й не була сприйнята більшістю фахівців міжвоєнного періоду. В Німеччині традиційно зберігався русоцентризм, що обумовлювалось ще й політикою Рапалльської угоди, а в Австрії історія Росії та тієї частини ПівденноСхідної Європи, яка була незалежною від Габсбурзької монархії.

Біографія і доля Г. Ф. Шмідта, й, насамперед його бачення та ставлення до Східною Європою є доволі складними і суперечливими, разом з тим вони є відображенням долі цілого покоління. В своїй науковій діяльності, в своїх наукових позиціях він був ініціатором та прихильником наукової співпраці, поважливого ставлення до культури й історії слов'янського/східноєвропейського світу. Його Східна Європа це повноцінна частина Європи, доволі тісно пов'язана з німецькою й західноєвропейською культурою, правовими традиціями. Разом з тим, він двічі приймав участь у військовому підкоренні Східної Європи, знищені її культури й самобутності (перший раз цілком добровільно).

Генріх Фелікс Шмід не належав до НСДАП, але вже в 1939 р. був призваний на службу й приймав участь у Другій світовій війні, перебуваючи на службі в повітряних силах. В травні 1945 р. він потрапив в американський полон та вже на початку червня був звільнений, а 1 жовтня реабілітований. Починаючи з зимового семестру 1945-1946 н. р. поновився на посаді професора в університеті м. Грац [14,с.291-292]. Поряд з проведенням лекцій з слов'янської філології та історії права він також читав курси з історії Росії та України Польщі, Богемії, Угорщини, Румунії та південнослов'янських країн [14, с. 293].

Довоєнна концепція Східної Європи Генріха Фелікса Шміда, насамперед в її територіальному наповненні, після Другої світової війни стала загальноприйнятою, як на німецькомовному просторі, так і на Заході, в цілому. Цей поділ був обумовлена спочатку рішеннями Потсдамської конференції, а потім протистоянням холодної війни. Такий поділ був впроваджений політиками й сприйнятий переважною більшістю західних інтелектуалів. Східна Європа майже на півстоліття стала тим Іншим, який значно вирізняв для Заходу його відмінність. До того ж тепер цей простір мав чітко означену спільність -- соціалізм [1, с. 31-32]. Історія східноєвропейських країн -- колишніх територій Габсбурзької імперії тепер вже була не тільки об'єктом для дослідників історії Австрії, а все більше переходила до сфери фаху східноєвропейська історія.

Генріх Фелікс Шмід був прихильником того, щоб увага приділялась найрізноманітнішим напрямкам: історії церкви, права, економічній та соціальній історії [14, с. 291-292]. Тематика лекцій, яка пропонувалась у Віденському університеті вражає своєю різноманітністю і концентрацією в одному закладі такої обширної тематики. Г. Ф. Шмід особисто читав цикли лекцій з історії Польщі, Богемії, країн південних слов'ян та Румунії, беручи за початковий відлік для тих чи інших курсів 1648, 1815 та 1848 роки, а також період Першої та Другої світових воєн. Окрім цього, Г. Ф. Шмід пропонував курси лекцій з історії європейської східної політики від нового часу до ХХ ст., історії східнонімецької колонізації, історія Візантійської імперії, історії європейського Сходу в епоху імперіалізму і націоналізму, історіографії і національного самоусвідомлення в Східній Європі, орієнталістських питань, про відношення слов'ян до візантійського західноєвропейського культурного простору, про роль австрійського фактора в історії Східної Європи та основні риси економічної і соціальної історії усіх регіонів Східної Європи [4, с. 215; 14, с. 296]. На самому початку своєї віденської каденції та після переходу Гюнтера Штьокля (Gunther Stokl) у 1956 р. до Кельна, Шмід читав також лекції з історії Росії та України [14, с. 296]. За період з 1950 по 1955 рр. під керівництвом Г. Ф. Шміда було написано й захищено 10 дисертацій по спеціальності східноєвропейська історія [6, с. 425-426].

З лютого 1949 р. на посаді доцента семінару східноєвропейської історії почав працювати Гюнтер Штьокль, який був пов'язаний з семінаром ще з студентських років. Гюнтер Штьокль народився у 1916 р. у сім'ї віденського євангелістського пастора. Протягом 1934-1938 рр. студіював германістику, славістику, загальну та східноєвропейську історію в університетах Відня, Кенінгсберга та Бреслау. У 1938 р. під керівництвом Ганса Коха захистив дисертацію про першодруки словенців та хорватів [13, с. 255]

Гюнтер Штьокль ще у 1939 р. був призваний на військову службу, але на початковому етапі війни не залучався до бойових дій. Він у 1942 р. деякий час був асистентом семінару східноєвропейської історії Віденського університету. У 1944 р. потрапив в полон у Нормандії. Після звільнення з полону у 1946 р. був науковим співробітником семінару [13, с. 255] та працював над габілітацією про походження козацької самобутності, яку захистив у 1949 р. При обговоренні цієї дисертації Г. Ф. Шмід відзначив два найважливіших досягнення Г. Штьокля. Перша його заслуга була в тому, що він показав козацьку самобутність, українську в Подніпров'ї і великоросійську на Дону, Кубані, Тереку і річці Урал, як форму проявлення татаро-слов'янського симбіозу. Другий найважливіший результат і заслуга роботи полягала, на думку Г. Ф. Шміда, в успішному доповненні етногенетичних досліджень соціально-історичною аргументацією. Так заміна екстенсивно-землевласницького способу господарювання інтенсивно-поміщицьким, за допомогою змін в соціальному і економічному законодавстві, вела з одного боку до вивільнення майбутньої надлишкової робочої сили, а з іншого боку до прямого вільного вербування найенергійніших та найуспішніших елементів сільського населення [13, с. 258].

Захист дисертації дав змогу Гюнтеру Штьоклю отримати посаду доцента семінару східноєвропейської історії. Він пропонував студентам курси лекцій наступної тематики: «Історія Київської держави ХІ-ХІІ ст», «Історія виникнення Московської держави до XVI ст.», «Історія Московської держави в XVI і XVII ст.», «Вступ до модерної російської історіографії,» «Історія російської державної ідеї», а також «Історія Великого князівства Литовського до Люблінської унії 1569 р.», «Середньовічне державотворення в Східній Європі», «Релігійні соціальні рухи в Східній Європі», «Історія й Реформація в Східній Європі», «Ренесанс і Реформація у Східній Європі» та вів семінарські заняття по темі «Джерела з історії Східної Європи» [13, с. 258].

Отже, східноєвропейські історичні дослідження в перші повоєнні роки, були зосереджені на семінарі східноєвропейської історії Віденського університету. Завдяки високій ерудиції та старанням очільника семінару професора Г. Ф. Шміда й доцента Г. Штьокля студентам була репрезентована історія Східною Європою, яка територіально охоплювала весь простір від Балтики до Адріатики, а хронологічно від середньовіччя до початку ХХ ст. Значна увага приділялась відстоювання концепції історичного зв'язку Східної Європи з Західною Європою як в правовій, так і в культурній сфері.

східноєвропейський австрія політичний міжвоєнний

Список використаних джерел

1. Вульф Л. Изобретая Восточную Европу: Карта цивилизаций в сознаниии эпохи Просвещения / Ларри Вульф; [пер. с анг. И. Федюкина]. М. : Новое литературное обозрение, 2003. 560 с.

2. KappelerA. Osteuropaische Geschichte // Aufriss der Historisehen Wissenschaften in 7 Bd. [Hg. Michael Mauer] / Kappeler A. Bd. 2: Raume. Stuttgart, 2001. S. 198 265.

3. Kappeler A. Hans Koch (1894-1959) // Osteuropaische Geschichte in Wien. 100 Jahre Forschung und Lehre an der Universitat [Hg.: Kastner G., Suppan A., Wakounig M.] / Kappeler A. Innsbruck, Wien, Bozen, 2007. S. 227 254.

4. Leitsch W. Wien. Institut fur Ost-und Sudosteuropaforschung. // Geschichte Osteuropas: zur Entwicklung einer historischen Disziplin in Deutschland, Osterreich und der Schweiz 1945 1990 [Hg. Oberlander E.] / Leitsch W. Stuttgart, 1992. S. 209 226.

5. Leitsch W. Das Seminar fur osteuropaische Geschichte der Universitat Wien 1907 1948 / Leitsch W., Stoy M. Wien, Koln, Graz, 1983. 304 s.

6. Perl S. Verzeichnis der Dissertantinnen und Dissertanten im Fach Osteuropaische Geschichtefur die Jahre 1945-2007. // Osteuropaische Geschichte in Wien. 100 Jahre Forschung und Lehre an der Universitat [Hg.: Kastner G., Suppan A., Wakounig M.] / Perl S. Innsbruck, Wien, Bozen, 2007. S. 425 434.

7. Plaschka R. G. Selbstverschtandnis und Krieterien Nationaler Integration in Osterreich: Impulse 1918 und 1955 / Plaschka R. G. // Nationalismus Staatsgewalt Widerstand. Aspekte nationaler und sozialer Entwicklung in Ostmittel-und Sudosteuropa. Festgabe zum sechzigsten Geburtstag. Wien, 1985. S. 466 469.

8. Schmid H. F. Autubiographie // Osterreichische Geschichtswissenschaft der Gegenwart in Selbstdarstellungen. Bd. 2: Schlern-Schriften 69 / Schmid H. F. Insbruck, 1951. S. 209 224.

9. Schmid H. F. Wesen und Aufgaben der deutschen Slavistik. Ein Programm / Schmid F., Trautmann R.Leipzig, 1927. 90 s.

10. Schwarcz I. Heinrich Felix Schmid und Bulgarien wahrend des Ersten Weltkrieges / Schwarcz I. // Osterreichische Osthefte. 2001. Jg. 43. H.3. S. 405 424.

11. Schwarz I. Alois Hajek (1889-1966). // Osteuropaische Geschichte in Wien. 100 Jahre Forschung und Lehre an der Universitat. [Hg.: Kastner G., Suppan A., Wakounig M.] / Schwarcz I. Innsbruck, Wien, Bozen, 2007. S. 165 189.

12. Stourzh G. Erschutterung und Konsolidierung des OsterreichbewuBtsein vom Zusammenbruch der Monarchie zur Zweiten Republik. // Was heiBt Osterreich? Inhalt und Umfang des Osterreichbegriffs von 10 Jahrhundert bis heute [Hg.: Plaschka R. G. u.a.] / Stourzh G. Wien, 1995. S. 289 311.

13. Stoy M. Gunther Stokl (1916-1998). // Osteuropaische Geschichte in Wien. 100 Jahre Forschung und Lehre an der Universitat [Hg.: Kastner G., Suppan A., Wakounig M.] / Stoy M. Innsbruck, Wien, Bozen, 2007. S. 255 265.

14. Stoy M. Heinrich Felix Schmid (1896-1963). // Оsteuropaische Geschichte in Wien. 100 Jahre Forschung und Lehre an der Universitat [Hg.: Kastner G., Suppan A., Wakounig M.] / Stoy M. Innsbruck, Wien, Bozen, 2007. S. 271 309.

Размещено на Allbest.ru