Діяльність профспілок радянської України у сфері охорони праці упродовж 20-х-30-х років XX ст.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Діяльність профспілок радянської України у сфері охорони праці упродовж 20-х - 30-х років XX ст.

Костюк Є.С.

В умовах функціонування промислових підприємств сучасної України нагальною є проблема модернізації системи охорони праці. Саме від стану останньої багато в чому залежить соціальна стабільність у трудових колективах, рівень продуктивності праці та здоров'я громадян нашої держави. значна кількість яких працює на виробництві. Наразі стан охорони праці у багатьох галузях промисловості не є задовільним, що частково можна пояснити відсутністю належної уваги до цього явища з боку професійних спілок. У той же час, активне залучення профспілок до поліпшення системи охорони праці дозволить вирішити низку соціальних проблем у робітничому середовищі, а також підніме у суспільстві престиж профспілкових організацій. У рамках вироблення методичної бази механізму участі профспілок у модернізації системи охорони праці на промислових підприємствах варто звернути увагу на відповідний досвід упродовж міжвоєнної доби. Корисним може бути як позитивний, так і негативний досвід згаданого напрямку роботи профспілок.

Окремі аспекти діяльності профспілок радянської України з розгортання системи охорони праці на виробництві упродовж 20-х - 30-х років знайшли відображення у працях М.М. Олійника [13], О.М. Мовчан [10;11] і С.М. Свистовича [20], однак дотепер проблема участі профспілок у вирішенні питань охорони праці робітників промислових підприємств радянської України не була об'єктом цілісного наукового дослідження, що зумовлює актуальність її вивчення.

Метою дослідження є висвітлення участі профспілок УСРР-УРСР у налагодження системи охорони праці на промислових підприємствах упродовж міжвоєнної доби. Виходячи з мети, завданнями дослідження є: визначення основних інституційних форм впливу профспілок на функціонування системи охорони праці на виробництві; розгляд діяльності профспілок у сфері контролю за дотриманням трудового законодавства адміністраціями промислових підприємств; визначення основних орієнтирів програми профспілкових організацій щодо оздоровлення умовпраці на виробництві та поліпшення стану медичного обслуговування робітників.

Контроль за дотриманням норм охорони праці на виробництві був покладений компартійною владою на професійні спілки, які в радянських умовах виступали фактично в якості придатків державного апарату. Таким чином, широкі повноваження профспілок щодо запровадження та підтримки системи охорони праці на промислових підприємствах можна розглядати в контексті прагнення більшовицького керівництва звільнити свої інституції від зайвої роботи, переклавши її на профспілкові органи, які виступали слухняними виконавцями волі держави. Основною ланкою профспілкової роботи у сфері охорони праці на виробництві виступали низові органи професійних спілок індустріального типу - фабрично- заводські комітети (ФЗК).

Фабрично-заводські комітети стежили за дотриманням адміністраціями підприємств усіх норм охорони праці. На тих підприємствах, де працювало не менше 1 тис. осіб, вони здійснювали такий контроль за допомогою делегованих зі свого складу цехових уповноважених [42, 56, 69].

ФЗК профспілок формували спеціальні комісії охорони праці. Останні брали участь у розробці планів промислових підприємств із охорони праці та техніки безпеки [19,4-5]. Комісії формувалися силами ФЗК із числа громадських інспекторів охорони праці, стахановців і ударників, інженерно-технічних працівників тощо [17,115].

Особовий склад комісій охорони праці затверджувався пленумами фабрично-заводських комітетів. У своїй діяльності комісії були повністю підпорядкованими ФЗК, фактично являючись їх допоміжними органами. Головним методом роботи комісії охорони праці було обстеження стану охорони праці на промислових підприємствах, яке здійснювалося здебільшого членом комісії, делегованим від ФЗК [19,8,17].

До провідних завдань комісій охорони праці належали контроль за належним станом вентиляційних систем підприємств, наявністю у достатній кількості та нормальної якості спецодягу та питної води тощо [19,22-57]. Комісії охорони праці мали займатися перевіркою відповідної документації адміністрацій підприємств, контролювати дотримання норм робочого дня. Згадані комісії стежили за дотриманням адміністраціями підприємств «Кодексу законів про працю». Періодично комісії охорони праці звітувалися перед ФЗК [25,168].

Комісії охорони праці з ініціативи фабрично-заводських комітетах профспілок проводили облік і вивчення нещасних випадків на виробництві, організовували нагляд за санітарно-гігієнічними умовами праці, за дотриманням на виробництві правил техніки безпеки, надавали матеріальну допомогу робітникам для лікування в медичних установах і на курортах. Для тогою, щоб справа техніки безпеки та медико-профілактичні аспекти діяльності цих комісій були поставлені на високому рівні, до комісій охорони праці з правом дорадчого голосу залучалися особи технічного, санітарного та лікарняного персоналу. На великих підприємствах при цих комісіях інколи створювалися підкомісії охорони здоров'я та техніки безпеки. Також комісії охорони праці налагоджували контроль за своєчасною сплатою трудовими колективами підприємств внесків до кас соціального страхування [8,35].

Активісти комісій охорони праці брали участь у діяльності комісій оздоровлення умов праці та побуту, які функціонували при медичних установах; у виробленні угод щодо будівельно-ремонтних робіт на промислових підприємствах, спрямованих на поліпшення санітарно-гігієнічного стану фабрик і заводів. Також вони брали участь у делегатських зібраннях при страховій касі. До компетенції комісій охорони праці входило спостереження за періодичними медичними оглядами працівників підприємств; сприяння інспекції праці, органам Народного комісаріату охорони здоров'я та Народного комісаріату робітничо-селянської інспекції (РСІ) у проведенні ними обстежень стану охорони праці на підприємствах. Члени комісій охорони праці також брали участь у засіданнях, нарадах і конференціях з питань охорони праці, які організовувалися профспілковими органами [26,169-170].

Комісії з охорони праці стежили за дотриманням господарськими органами, насамперед, - адміністраціями фабрик і заводів радянського трудового законодавства, стежили за діяльністю адміністрацій підприємств щодо запобігання нещасним випадкам на виробництві, вели спостереження за житловим становищем робітників, за виконанням фабрично-заводськими адміністраціями умов колективних угод із охорони праці, за дотриманням на підприємствах норм робочого часу. Працівники інспекцій праці дбали про своєчасне оповіщення адміністрацій підприємств і профспілкових органів про нещасні випадки на виробництві, контролювали роботу систем освітлення та опалення промислових підприємств, стежили за дотриманням заводськими адміністраціями усіх правил охорони праці стосовно дітей і підлітків тощо [41,60-61,83].

Комісії з охорони праці також опікувалися питаннями благоустрою фабрично-заводських будівель і подвір'їв, визначали необхідний розмір робітничих приміщень, норми штучного та природного освітлення цехів, норми опалення, штучної та природної вентиляції. Комісії з охорони праці вирішували також питання видалення з виробничих приміщень пилу, шкідливих газів і парів, інших небезпечних для здоров'я працюючих речовин, запобігали надмірній температурі та вологості на підприємствах, опікувалися влаштуванням на виробництві захисних пристроїв, належним станом приміщень для харчування та відпочинку робітників, стежили за наявністю та впорядкованістю робітничих роздягалень, умивальників, душових кімнат і вбиралень. Працівники цих комісій контролювали своєчасне видалення нечистот і відходів виробництва, стан стічних вод, каналізаційної системи, загалом ситуацію з водопостачанням на підприємствах [19,8-91].

До компетенції комісій з охорони праці також належало забезпечення інвалідів праці, вдів померлих робітників і сиріт, надання матеріальної допомоги безробітним, допомоги на предмети догляду за дитиною та її годівлю, на похорони, санітарно-курортне забезпечення робітників, їх кредитування і постачання через систему кооперації тощо [19,96-113].

Ці комісії мали збиратися не рідше 2 разів на місяць. Вони під час цих зібрань звітувалися перед ФЗК. Потім такі звіти передавалися ФЗК до губернських (окружних) відділів праці. За наслідками цих звітів фабрично-заводські комітети профспілок періодично робили доповіді перед загальними та делегатськими зібраннями робітників [24,99].

Варто відзначити, що не завжди комісії з охорони праці працювали ефективно. Так, вони у другій половині 20-х років не змогли налагодити конструктивної системи розгортання заходів із охорони праці та техніки безпеки на вугільних шахтах. Часто цехові та шахтні комісії охорони праці на промислових підприємствах радянської України були практично бездіяльними, існуючи суто «на папері» [37,арк.26].

Профспілки домагалися від адміністрацій промислових підприємств, щоб директори фабрик і заводів робили доповіді, присвячені стану охорони праці на виробництві, на загальних зібраннях трудових колективів підприємств і на фабрично-заводських конференціях членів профспілок. На цих же зібраннях співдоповідачами виступали голови ФЗК [18,6].

До компетенції відділів охорони праці, які функціонували при губернських (окружних) радах професійних спілок, входило вжиття заходів щодо реалізації директив державних органів у сфері поліпшення стану охорони праці на виробництві, контроль за роботою відповідних державних установ у цій сфері, видання інформаційних і методично-інструктивних матеріалів, присвячених питанням охорони праці, розгортання системи медичного обслуговування робітників, вжиття заходів щодо поліпшення їх побутових умов, сприяння розвитку винахідництва та раціоналізації у сфері охорони праці та техніки безпеки на виробництві, встановлення на промислових підприємствах радянської України обладнання, яке дозволяло поліпшити стан техніки безпеки та промислової санітарії, організація курсів із охорони праці, у тому числі й таких, які були спрямовані на підготовку інструкторів із охорони праці, розгортання систематичного висвітлення питань охорони праці у заводській і загальній пресі [30,арк.3].

Якщо поганий стан охорони праці на підприємствах призводив до невдоволення працівників, до трудових конфліктів, то вони, як і інші конфлікти, вирішувалися розціночно-конфліктними комісіями (РКК). Особливо часто РКК розв'язували суперечки щодо понаднормових робіт, які систематично практикувалися фабрично-заводськими адміністраціями [9,26].

У другій половині 30-х рр. фабрично-заводські комітети профспілок організовують на підприємствах радянської України різноманітні конкурси та змагання, спрямовані на поліпшення стану охорони праці та техніки безпеки на виробництві. Приміром, у 1938 році заводський комітет Харківського електромеханічного турбогенераторного заводу разом із заводською комісією охорони праці організували соціалістичне змагання, яке мало виявити цех із найліпшою організацією техніки безпеки та промислової санітарії. У цьому змаганні брало участь близько 3 тис. працівників підприємства. Внаслідок цього та інших заходів із поліпшення стану охорони на заводі лише протягом першого півріччя 1938 року було проведено близько 1700 різноманітних заходів у сфері охорони праці та техніки безпеки. Так, було встановлено 61 вентиляційну установку, відремонтовано та переобладнано захисні огорожі 300 верстатів, придбано 100 спеціальних візків для перевезення деталей, у 500 пунктах заводу було поліпшено освітлення. 3400 робітників підприємства упродовж згаданого періоду пройшли спеціальні короткотермінові курси з техніки безпеки та промислової санітарії, а інженерно-технічні працівники заводу пройшли відповідні 3-місячні курси. Завдяки зусиллям фабрично-заводського комітету підприємства було видано інструкції та плакати, які ознайомлювали трудовий колектив заводу з правилами безпечної роботи, проведено ряд інших заходів. Внаслідок цього у другому кварталі 1938 року рівень виробничого травматизму знизився на 27,5 % порівняно з тим же періодом попереднього року. Утім, на багатьох інших підприємствах Української РСР заходи з техніки безпеки, боротьби з виробничим травматизмом розгорталися набагато менш активно, ніж на згаданому заводі [40,34].

Профспілкові органи налагоджували контроль за відповідністю модернізованих і новозбудованих підприємств нормам техніки безпеки та промислової санітарії. Особливий акцент при цьому робився на хімічну промисловість, де порушення правил техніки безпеки могло призвести до особливо катастрофічних наслідків [6,37-38]. Завдяки зусиллям профспілки працівників хімічної промисловості радянської України була розроблена система заходів із виявлення рівня шкідливості виробництва та ліквідації причин цієї шкідливості [2,21]. Упродовж другої половини 20-х років на багатьох промислових підприємствах радянської України завдяки зусиллям профспілкових органів було розміщено установки, призначені для регулювання рівня температури та вологості у цехах, що було вагомою запорукою зменшення рівня захворюваності робітників [28,арк.17].

Профспілки стежили за тим, щоб при веденні капітального будівництва промислових об'єктів і їх модернізації, при запровадженні раціоналізації виробництва були дотримані вимоги охорони праці й оздоровлення умов праці [7,498].

Упродовж другої половини 20-х років на підприємствах вугільної промисловості Донбасу пріоритетним напрямком оздоровлення умов праці робітників було здійснення цього процесу у середовищі працівників, зайнятих на підземних роботах [29,арк.100]. Також значна увага зверталася на поліпшення систем вентиляції вугільних шахт [36,арк.45].

Важливим аспектом діяльності профспілок у сфері охорони праці було забезпечення робітників спецодягом та приладдям для захисту від шкідливих речовин. Утім, на багатьох промислових підприємствах забезпечення працюючих спецодягом не було поставлено на належному рівні. Приміром, на Краматорському металургійному заводі робітникам видавався спецодяг низької якості, який носився недовго. Інколи робітникам взагалі не видавали спецодягу [4,63].

Поширеними були випадки розкрадання спецодягу, призначеного для робітників. Особи, які завідували постачанням підприємствам спецодягу, «списували» його, продаючи потім «на сторону» [6,73]. На підприємствах машинобудівельної індустрії Української РСР робітникам видавали гнилий спецодяг. На підприємствах вугільної промисловості Донбасу не було налагоджено регулярного прання робітничого спецодягу. Внаслідок того, що гірники носили брудний спецодяг, серед них поширювалися різноманітні шкірні захворювання [38,арк.54].

На Харківському тракторобудівному заводі упродовж другої половини 30-х рр. через поганий стан спецодягу та вентиляційних установок мало місце суттєве гальмування розвитку стаханівського руху, оскільки робітники багато хворіли, постійно почували себе втомленими [23,6]. Внаслідок систематичної невидачі працівникам спецодягу мало місце їх озлоблення на заводські адміністрації та профспілки, результатом чого було падіння трудової дисципліни [21,66]. Ця проблема посилювалася внаслідок відсутності чітко встановлених норм спецодягу, що не дозволяло належним чином контролювати його якість і пристосованість до конкретного виробництва [32,арк.59]. Варто відзначити також недбале ставлення багатьох робітників до свого спецодягу, внаслідок чого той швидко зношувався. Часто спецодяг розкрадався самими робітниками. Спілкові ж організації зазвичай ставилися до цих деструктивних явищ байдуже [35,арк.14].

Утім, починаючи з 1927 року профспілки вживають заходи щодо розробки та запровадження на виробництві ефективних засобів захисту від кислот й інших шкідливих для здоров'яречовин. У першу чергу увага зверталася на спецодяг, який відповідав би умовам виробництва й у повній мірі виконував свою захисну функцію [29,арк.37].

З метою зниження рівня професійних отруєнь на виробництві профспілками було ініційовано запровадження системи заходів, спрямованих на видалення з робочих приміщень отруйних речовин, які виникали у результаті виробничих процесів. У рамках оздоровлення праці робітників із ініціативи профспілок відповідними господарськими установами розглядалися питання запровадження на виробництві систем механізованого переміщення вантажів. Це мало зменшити втомлюваність робітників, знизити рівень окремих професійних захворювань [28,арк.94].

Упродовж міжвоєнної доби доволі складною була ситуація у сфері промислової санітарії. На підприємствах вугільної промисловості Донбасу у 20-х роках звичним явищем була відсутність умивальників і кип'яченої питної води. На багатьох фабриках і заводах радянської України хронічно бракувало умивальників, мила тощо [33,арк.9]. Погане освітлення цехів на металургійних заводах спричинювало погіршення зору робітників- металістів [38,арк.206].

Утім, робота у цьому напрямку зусиллями профспілкових органів таки велася. Так, на підприємствах гірничорудної індустрії Донбасу працівники місцевих відділень спілки гірників займалися впорядкуванням лазень, створенням нових при великих підприємствах. На багатьох фабриках і заводах радянської України упродовж другої половини 20-х років завдяки зусиллям профспілкових органів було поліпшено системи освітлення й опалення [29,арк.171]. Активну діяльність із розгортання для своїх працівників мережі лазень, пралень, роздягалень, душових і теплих вбиралень здійснювали профспілкові осередки Харківського тракторобудівного заводу [23,15-16]. Особливо посилилося спорудження лазень на підприємствах радянської України на початку 30-х років. У цей час профспілки почали більше уваги приділяти також санітарно-гігієнічному стану робітничих їдалень [1,72,76].

За наявністю та нормальним станом вбиралень, умивальників і кип'ятильників на підприємствах мали стежити фабрично-заводські комітети профспілок. На підприємствах вугільної індустрії Донбасу інспекції охорони праці за узгодженням із ФЗК і під керівництвом останніх здійснювали систематичні перевірки наявності кип'яченої води та вбиралень, стежили за тим, щоб останні були теплими, комфортними, відповідали санітарно-гігієнічним нормам [12,37,53].

Для боротьби з виробничим пилом у цехах завдяки зусиллям профспілкових працівників, встановлюються спеціальні захисні сітки [32,арк.46]. Потужні системи вентиляції встановлювалися на вугільних шахтах і рудниках, де пил спричиняв різноманітні захворювання дихальних шляхів[29,арк.32].

Для робітників розроблялося і запроваджувалося спеціальне харчування, що мало знешкодити вплив на організм робітників шкідливих газів, пилу та парів кислот. На Харківському тракторобудівному заводі профспілкові осередки організовували спеціальне раціональне харчування для робітників-стахановців, які працювали на важких і шкідливих роботах. Для налагодження системи такого спеціального харчування при ХТЗ створювалися окремі дієтичні їдальні [23,15].

Утім, на багатьох підприємствах необхідне спеціальне харчування не видалося. Зокрема, така ситуація була на Краматорському металургійному заводі [5,61]. Погана ситуація була зі спеціальним харчуванням і на підприємствах машинобудівельної промисловості [22,154]. На підприємствах коксохімічної індустрії України дієтичні їдальні були погано обладнаними, некомфортними, харчі у них часто були поганої якості. Це значною мірою зводило нанівець користь від харчування у таких їдальнях [15,20].

Варто відзначити, що профспілкове керівництво робило акцент на необхідності оздоровлення виробничих процесів, а не на компенсації за шкідливість виробництва, у рамках якої перебувало і надання робітникам спеціального харчування [3,42].

Питання медичного обслуговування робітників займали значне місце у роботі курсів охорони праці, які відкривалися на промислових підприємствах радянської України профспілковими органами. Цей аспект роботи згаданих курсів узгоджувався з медичними інспекціями [27,арк.11]. У рамках поліпшення системи медичного обслуговування робітників промислових підприємств радянської України упродовж другої половини 20-х років профспілковими органами проводилися заходи щодо профілактики венеричних захворювань серед робітників і налагодження системи ефективного лікування цих хвороб [34,арк.4-6]. Профспілковими активістами складався перелік хвороб, при наявності яких робітникам надавалися додаткові відпустки [31,арк.40].

У контексті діяльності профспілок у сфері охорони праці варто розглядати вжиття спілковими органами заходів із переходу виробництва на 7-годинний робочий день. На особливо шкідливому та важкому виробництві завдяки зусиллям профспілкових активістів встановлювався скорочений робочий день [32,арк.58].

Також професійні спілки радянської України дбали про надання робітникам житлової площі, необхідної для задоволення мінімальних побутових потреб. Утім, така діяльність спілкових органів зводилася радше до декларацій. Так, наприкінці 20-х років середня норма житлової площі становила по УСРР 5,8 кв. м. на одну особу, а робітники промислових підприємств Донбасу зазвичай мусили вдовольнятися 4 кв. м. житлової площі [35,арк.66].

Громадські інспектори з охорони праці, починаючи з 1931 року під контролем ФЗК проводили регулярні збори робітничих пропозицій щодо поліпшення стану охорони праці на виробництві. Особливо активно такий збір проходив на підприємствах провідних галузей промисловості: вугільної, металургійної, хімічної та ін. [39,78]

Дослідивши діяльність українських профспілок у сфері охорони праці на виробництві можна дійти висновку, що вона являла собою форму опосередкованого контролю за умовами праці з боку держави. Компартійна влада, декларативно надавши профспілкам широкі повноваження у сфері налагодження системи охорони праці, у той же час прискіпливо стежила за тим, щоб профспілкові органи не виявляли самостійності у цій роботі. Утім, і в цих умовах завдяки зусиллям низових органів профспілок - фабрично-заводських комітетів через систему комісій охорони праці вдалося реалізувати на виробництві комплекс заходів у сфері оздоровлення умов праці, поліпшення санітарно-гігієнічної ситуації на фабриках і заводах, забезпечення робітників спецодягом і різного роду захисними засобами, налагодити систему спеціального харчування. Утім, доволі часто профспілки не мали змогу належним чином розгортати роботу з охорони праці, оскільки потреби форсованої індустріалізації передбачали надмірні норми виробітку, при виконанні яких відбувалося нехтування умовами праці робітників і правилами техніки безпеки. Профспілки ж мали всіляко сприяти «штурмовим» методам роботи, що робило їх діяльність у сфері охорони праці суперечливою та суттєво знижувала її ефективність. Ця проблема дає нам змогу зрозуміти всю суперечливість соціальної політики компартійної влади, що зумовлює необхідність її подальшого висвітлення, у тому числі й на регіонально рівні та по окремим галузям промисловості.

Джерела та література

профспілка праця охорона радянський

1. Вейнберг Г. Профсоюзы на новом этапе. - М.: Профиздат, 1932.

2. Вестник профдвижения Украины. - 1926. - № 8.

3. Там само.- № 21-22.

4. Там само. - 1928. - № 20.

5. Там само. - № 21.

6. Там само. - № 23.

7. Всесоюзная коммунистическая партия (большевиков) о профсоюзах. - М.: Профиздат, 1940.

8. КалистратовЮ. Пути строительства наших профсоюзов. - М.: Издательство ВЦСПС, 1927.

9. Львов Л. РКК на новому етапі. - Харків: «Український робітник», 1933.

10. Мовчан О.М. Охорона праці найманих працівників // Борисфен. - 2001. - № 9. - С.14-16.

11. Мовчан О.М. Українські профспілки в компартійно-радянській системі влади (20-ті рр.). - К.: Інститут історії України НАН України, 2004.

12. Обслуживаем стахановцев. Заметки донецких профработников. - М.: Профиздат, 1936.

13. Олійник М.М. Діяльність приватних виробництв України та створення і удосконалення системи соціального захисту працюючих на них в 1921 - 1929 рр. - Харків: Б.м., 1998.

14. Основы марксистско-ленинского учения о профсоюзах. Выпуск ІІ. Для школ профдвижения и профактива. - М.: Профиздат, 1934.

15. Отчет Центрального Комитета профсоюза рабочих коксохимической промышленности I съезду. За период с 16.X.1934 г. по 20.VII.1937 г. - Сталино: Издание президиума ЦК союза коксохимиков, 1937.

16. Профсоюзы в условиях диктатуры пролетариата. Для школ профдвижения и профактива. - М.: Профиздат, 1934.

17. Попов П., Тирзанбурт Т. Охрана труда - задача профессиональных союзов. - М.: Профиздат, 1939.

18. Постановления VIIпленума ВЦСПС. - М.: Профиздат, 1938.

19. Рублев А.А. Спутник комиссии по охране труда. - М.: Профиздат, 1926.

20. Свистович С.М. Громадський вимір соціалістичного експерименту в Україні (20 - 30-ті рр. XX ст.). - К.: «Варта», 2007.

21. Сокольский А. Профсоюзы в борьбе за трудовую дисциплину. Под редакцией и с предисловием М. Шуликова. - М.: Издательство ВЦСПС, 1929.

22. Стенографический отчет производственной конференции рабочих заводов Южного машиностроительного треста. - Харьков: Б.м., 1929.

23. ІІІпленум Центрального комитета (15 - 19 января 1936 г.). Резолюции. - Харьков: ЦК профсоюза рабочих тракторной промышленности СССР, 1935.

24. Фабзавкомы и профсоюзы. - М.: Издательство ВЦСПС, 1925.

25. Фаресов Б. Ф. Основы профработы в вопросах и ответах. - М.: Издательство «Знание», 1926.

26. Фаресов Б. Фабзавком за работой. - М.: «Знание», 1926.

27. Центральний державний архів вищих органів влади і управління України (надалі - ЦДАВО України). - Ф.2605. - Оп.1. - Спр.286.

28. Там само. - Спр.442.

29. Там само. - Спр.443.

30. Там само. - Спр.767.

31. Там само. - Спр.768.

32. Там само. - Спр.777.

33. Там само. - Спр.778.

34. Там само. - Спр.1941.

35. ЦДАВО України. - Ф.2605. - Оп.2. - Спр.956.

36. Там само. - Оп.3. - Спр.213.

37. Там само. - Спр.214.

38. Там само. - Спр.992.

39. Шверник Н. Профсоюзы СССР накануне второй пятилетки. - М.: Профиздат, 1932.

40. Шверник М.М. Про виконання рішень VI пленуму ВЦРПС. Доповідь на

VII пленумі ВЦРПС 2 вересня 1938 р. - К.: Державне видавництво політичної літератури при РНК УРСР, 1939.

41. Шуликов М.И. Фабрично-заводские комитеты и расценочно-конфликтные комиссии. - М.: Издательство ВЦСПС, 1926.

42. Яковлев Д. Массовая работа ФЗМК. Под редакцией проф. А.И. Хмельницкого. - Одесса: «БИП», 1927.

Размещено на Allbest.ru