Комунізм як перехідний етап суспільного розвитку

Ташкова Ю.К

Сучасна кризова ситуація у світі дає підстави говорити про можливий хибний шлях його розвитку. І для того, щоб з'ясувати це, необхідно звернутися до засад, на яких ґрунтується сучасна наука. Охарактеризувати фундамент останньої можна як матеріалістичну світоглядну концепцію. Генієм матеріалістичної думки постає К.Маркс зі своїм розумінням історичного розвитку людства, в основі якого лежить економіка. Свідомість людини і цілого соціуму, таким чином, обумовлюється розвитком виробничих сил та виробничих відносин. Хоча історична практика втілення його підходу була невдалою, формаційна теорія зазнала наприкінці ХХ ст. нищівної критики, сучасна наука продовжує займати матеріалістичний фундамент, з якого бачить розвиток соціуму і держави. Наявність в історії альтернативного варіанту бачення базису розгортання суспільного процесу дає підстави сумніватись у правильності обраного вектору сучасного суспільства. Все це і робить актуальним наше дослідження.

Ще за життя вчення К.Маркса як набуло широкої популярності, так і зіткнулося з гострою критикою. Першими, хто вказав на однобічний характер теорії, були російські дослідники М.Бердяєв [1], С.Франк [2], Г.Флоровський [3]. У ХХ ст.. під час ідеологічного панування марксизму в СРСР надзвичайно важко було піддати його глибокому аналізу. А наприкінці 80-х рр. критика набула інтенсивного характеру. За критерієм жорсткості підходу до формаційної теорії можна умовно виділити два напрямки. Представники першого (О.Гуревич [4], М.Барг [5]) вважають, що основні засади марксистської теорії не витримали перевірки часом, тому її слід змінити на діаметрально протилежну концепцію.

Представники другого (Ю.Семенов [6]) - заперечують необхідність такої зміни. Вони говорять про її цінність як філософсько-історичної теорії, яка потребує оновлення. Оскільки нас цікавить безпосередньо критичний аналіз формаційної теорії, то ми зупинимося лише на засадах першого напрямку. Отже, формаційний підхід:

Розроблений на історичному досвіді Західної Європи, без достатніх обґрунтувань перенесений на всесвітню історію;

В якості основної детермінанти історичного життя виділяє лише один аспект - соціально-економічний;

Націлена на макросоціологічний аналіз історії та ігнорує мікросо ціологічний, що створює грунт для зближення соціально-економічного дослідження з дослідженням цінностей, норм поведінки, колективної свідомості, закладених у свідомість людей їх культурою;

Передбачає для історії однолінійний та телеологічний характер;

Вся різнопланова соціальна структура виступає класами-антагоністами;

Зводить багатство духовної культури до відображення інтересів основних антагоністичних класів;

Зводить державу до ролі інструменту панування експлуататорського класу.

Зазначені зауваження є надзвичайно суттєвими, але, з нашого погляду, до них можна ще додати наступні аспекти:

Економіка не є фундаментом розвитку людської історії;

Перехід від однієї формації до іншої далеко не завжди прогрес;

Соціалістична держава - як спосіб переходу до комуністичного бездержавного майбутнього - став перехідним етапом до атомізованого суспільства. Саме висвітленню окреслених пунктів і присвячене дане дослідження.

Метою статті є аналіз суспільно-формаційної теорії К.Маркса за критерієм «співвідношення з реальністю». Для реалізації мети автором поставлені наступні завдання:

Порівняти альтернативний варіант фундаментальної засади суспільства стосовно запропонованої К.Марксом;

Розглянути критерії історичного прогресу за К.Марксом;

З'ясувати позицію соціалістичного суспільства - як завершального чи перехідного етапу розвитку соціуму.

Всі теорії суспільного розвитку, що представляють політичну думку різних епох, є відповіддю на актуальні проблеми свого часу: вони вказують на їх причини і пропонують організаційну модель їх вирішення. Крім цього, кожну концепцію можна розглянути в рамках схеми «інтереси окремого індивіда - благо цілого соціуму», за якою стає зрозумілим ступінь взаємозалежності вищої цілі життя особистості та типу відносин на рівні «людина-людина», «людина-держава». Таким чином, можна визначити ступінь співузгодженості діяльності людей (як частин) та гармонійної розбудови держави (як цілого), ступінь обумовленості життя індивіда благом всіх людей, ступінь пожертви особистими (егоїстичними) інтересами заради вищої мети. Задля можливості визначення цього рівня взаємообумовленості індивіда і держави, ми пропонуємо розглянути так званий «континуум співузгодженості цілого і частин» (надалі КСЦЧ), в який можна помістити всі теорії суспільного розвитку.

Комуністична ідея у своєму первозданному вигляді на запропонованому КСЦЧ займає крайню точку. Вона є ідеалом взаємовідносин між членами суспільства, які покладають всі зусилля на досягнення вищої мети - справедливості. Самопожертва особистими інтересами тут означає втілення всезагального блага, таким чином, обмежуючи свої корисні бажання, людина знаходить власний внесок у досягненні цього блага і розкривається як особистість через це; вона стає повноцінною від усвідомлення себе частиною цього повного цілого.

Відповідно, всі інші теорії, що виступають за «здоровий егоїзм» людини, розміщуються на КСЦЧ в залежності від «пожертви» власними інтересами в системі «людина-соціум-вища ціль». Діаметрально протилежною до «крайньої» комуністичної ідеї є капіталізм як спосіб існування у суспільстві на конкурентних засадах, де все має свою ціну («продається») й ідеї про справедливе суспільство є ідеалістично-наївними.

У повному обсязі теорія комунізму сформувалась лише наприкінці ХІХ ст. як вчення К.Маркса та Ф.Енгельса (марксизм). Раціональність соціалістичним ідеям могла дати лише інтелектуальна реакція на капіталізм, чим він і став на той час. Це було вже цілком самостійне вчення, в якому майже не проглядалися християнські витоки комунізму (любов до ближнього). Особливої уваги для нашого дослідження заслуговує концепція історичного розвитку людства, відома як суспільно-формаційний підхід, класиків комуністичної думки. Хоча вона не була представлена мислителями в якості окремої теорії у конкретній праці, її ідеї ми знаходимо у багатьох рукописах, таких як «До критики політичної економії. Передмова», «Наймана праця і капітал» [7,144-180], «Британське панування в Індії» та «Майбутні наслідки британського панування в Індії», де вони виступають основою подальших висновків при розгляді важливих питань економічного життя.

Коротко цю теорію можна сформулювати наступним чином: у суспільному виробництві свого життя люди вступають у необхідні, незалежні від їх волі відносини - виробничі, які відповідають певному ступеню розвитку їх матеріальних виробничих сил. Сукупність цих виробничих відносин складає економічну структуру суспільства, реальний базис, на якому ґрунтуються юридична і політична надбудова і якому відповідають певні форми суспільної свідомості. Спосіб виробництва матеріального життя обумовлює соціальні, політичні і духовні процеси життя взагалі. Не свідомість людей визначає їх буття, а, навпаки - суспільне буття визначає їх свідомість [8,535-536].

Цю свідомість необхідно пояснити за допомогою протиріч матеріального життя, з існуючого конфлікту між суспільними виробничими силами і виробничими відносинами. К.Маркс азіатський, античний, феодальний та сучасний йому, буржуазний, способи виробництва визначає як прогресивні епохи економічної суспільної формації. Кожну з цих епох він розглядає як антагоністичну форму суспільного процесу виробництва, але антагоністичну не у розумінні індивідуального протистояння, а як таку, що виростає із суспільних умов життя індивідів. Також дослідник вважав, що виробничі сили, які розвиваються на платформі буржуазного суспільства - останньої антагоністичної форми суспільного процесу виробництва, створюють разом з тим матеріальні умови для вирішення цього антагонізму. Тому буржуазною суспільною формацією завершується передісторія людського суспільства [8,536-537].

Буржуазний період історії покликаний створити матеріальний базис нового світу: з одного боку, розвинути світові відносини, що ґрунтуються на взаємній залежності всього людства, а також і засоби цих відносин; з іншого боку - розвинути виробничі сили людини і забезпечити перетворення матеріального виробництва у панування за допомогою науки над силами природи [9,530]. Новий світ, за К.Марксом, - це соціалістичне суспільство, в якому подоланий первородний гріх - експлуатація людини людиною, де немає приватної власності, розшарування суспільства на класи і панує рушійна сила нової епохи - пролетаріат. Також варто звернути увагу, що класик соціалістичної думки виділяє чотири типи суспільного виробництва (азіатський, античний, феодальний, буржуазний) та чотири форми держави (рабовласницька, феодальна, капіталістична, соціалістична), де остання не співвідноситься зі способом виробництва. Це - одна з причин критики формаційного підходу, який ігнорує східний тип держави, але на думку деяких дослідників (Ю.Синенко) його відсутність обумовлена тим, що формаційна теорія держави складалась на основі історичного досвіду Європи. Адже тут економічні відносини будувались за принципом приватної власності, тоді як у східних державах - за принципом панування державної власності [10,19].

Теорія марксизму у «відшліфованому» варіанті В.Леніна та пізніше Й. Сталіна посіла рівень державної ідеології нової держави - СРСР. На порядок денний було поставлене питання позбавлення приватної власності, вирівнювання матеріальних умов життя і у такий спосіб - розбудови соціалістичної держави, що веде до безкласового комуністичного суспільства. Проте ці теоретичні засади не знайшли свого цілісного відображення на практиці. Більше того, Ю.Синенко вважає, що ідея повалення капіталістичного суспільства і формування нового, незалежного від попереднього, соціалістичного не відбулось в реальності, оскільки аналіз історичних фактів свідчить, що капіталізм, посиливши свої соціально-демократичні позиції, продовжує існувати [10,18]. Таким чином, соціальні передбачення К.Маркса не виправдалися, що робить наше дослідження актуальним, а критичний підхід - не абсурдним.

Історія людства, розкладена на суспільно-формаційні епохи К. Марксом, легко «вписується» у запропонований нами КСЦЧ. Початковою точкою відліку на останньому є, як вже згадувалось вище, комуністична ідея у первозданному вигляді - це справедливе суспільство, де всі члени рівні між собою. Але, на наш погляд, розуміння «рівності» як відсутності розшарування суспільства обумовлено її розглядом в рамках матеріалістичної світоглядної концепції, тоді як з рівня трансцендентного (духовного) - рівність у тому, що кожен наділений своїми правами та обов'язками (останні спричинені внутрішньою природою людини). Український філософ Г.Сковорода сформулював цікавий здогад про відносність та абсурдність будь-якої ідеї щодо рівності майна, ідею «нерівної всім рівності»: «Бог подібний до багатого фонтану, що наповнює різні ємкості за їх об'ємом. Ллються з різних трубок різні струмені в різні посудини, що стоять навколо фонтану. Менша ємкість менше має, але в тому рівна до більшої, що обидві повні» [11,974].

Хоча такі дослідники як О.Молотков [12], І.Шафаревич [13] та інші вбачають релігійно-світоглядні витоки комунізму у християнській релігії. Історія показує, що ідеї про справедливе суспільство і набагато раніше цікавили уми філософів, зокрема підтвердженням цьому слугує ідеальна держава, представлена в однойменному творі Платона. Разом з тим, концепцію «духовного комунізму» знаходимо у ведичній філософії, що нараховує не менше п'яти тисяч років.

За Ведами людське суспільство поділяється на чотири варни і чотири уклади життя (якщо прослідкувати, то поділ знаходимо і у сучасному суспільстві, відмінність лише у назвах). Чотири варни - це прошарки інтелектуальних людей (брахмани), воїнів (кшатрії), виробничий клас (вайш'ї) і робітники (шудри). Поділ на варни обумовлюється родом занять та якостями людини, а не її походженням. Крім того, існують чотири уклади життя: учнівство (брахмачар'я), життя домохазяїна (гріхастха), відхід від мирської діяльності (ванапрастха) і життя, повністю присвячене відданому служінню Богу (саньяса). Такий поділ людського суспільства відповідає його інтересам та створений самим Богом - підтвердження цьому знаходимо у священному писанні: «У відповідності до трьох якостей матеріальної природи і пов'язаною з ними діяльністю, Я розподілив людське суспільство на чотири прошарки» [14,228]. Суспільна система, в якій такий поділ відсутній, не може нормально функціонувати. І у всіх вищезгаданих варнах і укладах мета життя повинна полягати в тому, щоб задовольнити верховного повелителя - Бога. Ця впорядкована структура суспільства відома як система варнашрама-дхарми - природна форма організації цивілізованого суспільства [15,283]. Інститут варнашрами створений для того, щоб дати людині можливість пізнати Абсолютну Істину. Він не призначений для штучного підтримання панування однієї частини суспільства над іншою. Коли через надмірну прив'язаність до задоволення матеріальних відчуттів, люди забувають про мету життя - усвідомлення Абсолютної Істини, то егоїстичні особистості починають використовувати систему варнашрами для того, щоб штучно підкорити собі більш слабких. Це відбувається шляхом віднесення приналежності до варн за народженням, а не за родом занять і якостями людини (як це сталося пізніше в Індії).

За Ведами, на відміну від розуміння історичного процесу К.Марксом, фундаментом суспільного розвитку є не економіка з надбудовою з різних форм суспільної свідомості (право, культура, релігія), а благочестя і релігія (дхарма), в які впираються економічне процвітання (артха), без якого неможлива насолода (кама), що внаслідок дає звільнення душі (мокша). Під цими поняттями криються духовні практики, що забезпечують людині контакт з Богом, а також слідування традиційним заповідям - «Не вбий», «Не вкради» тощо. З наукової точки зору, мета людського життя - самоусвідомлення [15,288]. Вважається, що якщо члени людського суспільства не приходять до самоусвідомлення, то вони програють у будь-якій справі. Також, фундаментальною засадою ведичної культури є принцип підкорення (служіння), вищим об'єктом якого є Бог: «Кращий з праведників той, хто володіє досконалим знанням і повністю віддає себе чистому відданому служінню Мені. Я надзвичайно дорогий для такого відданого, і він надзвичайно дорогий для Мене» [14,366]. Говориться, що Бог - кінцева точка підкорення, а це приносить повне задоволення людині.

Таким чином, на КСЦЧ ведична утопія, як ідеальна концепція розбудови взаємовідносин у суспільстві, займає кінцеву точку, яка є також початком відліку рівня самопокладання життя людини на благо повного цілого.

Вищим об'єктом служіння при капіталізмі виступає «здоровий егоїзм». В такому суспільстві людина стає мірилом речей, а метою її життя - задоволення власних потреб (це розуміється як щастя), і кожен несе відповідальність лише за себе. Міжособистісні зв'язки скорочуються до мінімуму як на рівні родини, так і на рівні держави, внаслідок чого соціум стає атомізованим. За таких умов людина як особистість втрачає сенс життя, деградує і не відчуває власного щастя. Так, у Ведах зазначається, що «гріхи тих, хто руйнує сімейні традиції та сприяє появі небажаних дітей, припиняють діяльність на благо сім'ї та суспільства в цілому» [16,77].

Серединною точкою КСЦЧ є філософія, в центрі якої стоїть служіння державі. До неї можна віднести «Державу» Платона та соціалістичні вчення Нового часу (теорії Д.Уінстенлі, Морелі, Ж.Мєльє). Але, напевно, генієм матеріалістичної думки щодо справедливого суспільства варто визнати теорію К.Маркса. «Застосування гучних слів про всезагальний розум, бога тощо, - за глибоким розумінням філософа, - є визнанням свого повного нерозуміння історичного розвитку людства. Немає нічого легше, як вигадати містичні причини, тобто фрази, у тих випадках, коли не вистачає здорового глузду» [17,550]. Заради об'єктивності, слід зауважити, що в даному дослідженні не стоїть питання існування Бога, але історичними фактами є наявність Богоцентричних суспільств, і чим далі в часі, тим більша кількість. Причому, на прикладі сучасних нам мусульманських держав ми можемо спостерігати глибокі трансформаційні процеси, що відбуваються в них, внаслідок чого змінюється центр життя людини. Отже, золотою серединою КСЦЧ є марксизм, а згадані вище раціоналістичні вчення займають близькі позиції до нього і знаходяться у площині «служіння Богу-служіння державі».

Зазначені К.Марксом суспільно-формаційні етапи, які проходить людство у своєму розвитку за вектором до найвищої форми - комуністичного суспільства, також можна розмістити у площині «служіння Богу-служіння державі». Комуністична ідея, яка пройшла довгий шлях еволюції, у наукових рамках відкинула Бога. І це було природним, адже з розвитком науки не дивно, що людина відчула свою всемогутність, поставила себе в центр власного світогляду і відповідно стала «мірилом речей». А «науковий комунізм» перетворився на «зрілий плід» цієї тенденції від Богоцентричної концепції до антропоцентричної, яка не лише заперечила Бога, а й поставила людину на його місце.

Епохою справедливого суспільства, за К.Марксом, мала стати соціалістична держава, соціальні процеси створять умови для розбудови комуністичного суспільства, а зі стабільним утвердженням останнього держава як інститут відімре. Таким «ідеальним» втіленням соціалізму був СРСР. Але трансформаційних соціальних процесів, що привели б нас до «світлого майбутнього», не відбулося. Бюрократична машина держави вихолостила комуністичний ідеал. І етап, який мав бути розквітом історії людства, став перехідним. З нашої точки зору, обумовлено це було, передусім, повним ігноруванням духовно-онтологічної сутності людини, її внутрішньої природи, адже «бути гвинтиком системи» означає відсутність права на помилку, права бути людиною (що в науці відомо як «людський фактор»). Таким механістичним підходом до розгляду соціуму страждали власне всі соціалістичні теорії. О.Молотков називає цю тенденцію «формалізованим раціоналізмом, що став «родовою плямою» соціалізму».

Слід також зазначити, що К.Маркс розглядав перехід від однієї формації до іншої як прогресивний розвиток суспільства, від нижчого до вищого. Але і цю позицію можна піддати сумніву, адже матеріалістичний прогрес - розвиток науки і техніки - не означає культурного розвитку людини. Наслідком стрімкого НТР у ХХ - початку ХХІ ст. стало задоволення виключно чуттєвих потреб індивіда, що спричинило його деградацію як особистості; атомізацію соціуму, коли глибокі між- особистісні взаємовідносини були замінені на так званий «віртуальний світ» - це Інтернет, телебачення, комп'ютерні ігри, що стають реальними за життя; величезна кількість екологічних проблем (глобальне потепління, проблема засміченості тощо).

Не дивним є те, що класик марксизму розглядає давні східні цивілізації як такі, для яких був характерний застійний, загальмований розвиток - «це позбавлене гідності, нерухоме, рослинне життя, пасивна форма існування» [17,522]. Щодо управління, то тут «існували лише три галузі: фінансове - відомство по грабуванню власного народу, військове - відомство по грабуванню інших народів, і відомство суспільних робот (по створенню та експлуатації іригаційних споруд)» [17,518]. Також він писав, що не поділяє думки тих, хто вірить у золотий вік Індостану [17,517]. Складається враження, що це були примітивні суспільні організації людей, які окрім найбільш важливих життєвих потреб (їжа, продовження роду, сон, оборона) нічого не знали. Тоді чим можна пояснити таємниці цивілізацій племен майя, інків; єгипетських пірамід; літературні епоси «Махабхарата», «Рамаяна». Офіційна наука не може дати відповіді на поставлені питання і тому не бере їх до уваги при побудові офіційних версій. Це спричинило появу «забороненої археології»; але заради об'єктивності ми маємо згадати про наявність цих фактів в історії.

Підбиваючи підсумки, слід відзначити, що теорія економічних формацій К.Маркса була розглянута за трьома наступними аспектами: по-перше, соціалістична держава, яка, на думку філософа, мала стати останнім формаційним етапом розвитку людства, не антагоністичною формою співіснування, в реальності стала перехідним, ще одним трансформаційним відносно суспільства, періодом. Комунізм на практиці набув статусу «формального». А наступною сходинкою суспільного розвитку став капіталізм, з поглибленими соціально-демократичними акцентами, за якого суспільство зазнає процесів атомізації, індивідуалізації та розкладання структур міжособистісних відносин. Другим аспектом виступає економічний фундамент суспільного розвитку, який раціоналізує ірраціональну природу людини і, таким чином, ігнорує її. Тоді як, на наш погляд, ведичне розуміння базису соціуму - релігія і благочестя - є більш довершеним, адже, не виключаючи жодну з можливих векторів людської діяльності, вони, навпаки, обумовлюють успіх у кожній з них. І останньою спірною позицією стало висвітлення історичного процесу як переходу від нижчих форм розвитку до вищих. Давні Богоцентричні цивілізації, хоч і отримали статус патріархальних та застійних суспільств, давали людині можливість розкрити себе як особистість через служіння загальному благу та Абсолютній Істині. А сучасний глобалізований світ, вік інформації та новітніх технологій, змушує людину прискорювати темпи життя, аби вижити в умовах конкуренції. І саме тут можна поставити питання про реальний рівень свободи особистості, бо гонитва за матеріальними благами, що є індикатором успішності сьогодні, вимагає від людини поставити на другорядні позиції вічні цінності, якими вона повинна керуватися і розвитку яких в собі могла б присвятити своє життя.

Процес трансформації суспільства в історичній ретроспективі можна порівняти з кристалічною решіткою, яка з часом змінює свій агрегатний стан. Божественні монархії, в яких суспільне життя обумовлювалося волею провидіння, де існувало традиційне розшарування суспільства, а наявність у кожного прав та власних обов'язків забезпечувало стабільність функціонування такої влади, є твердим станом речовини, де кожна молекула займає певне місце, що підтримує її стійку форму. Після того, як на владу монарха зазіхнули так звані «демократичні сили», що сповістили всіх про пригнічення прав і свобод особистості, розпочався руйнівний процес трансформації і від твердого стану речовина перейшла до рідкого, а тоді й газоподібного. Останнім виступає сучасне атомізоване суспільство, в якому будь-який член може зайняти невідповідне його природним та професійним якостям місце, від чого страждає якість життя всього соціуму і що викликає нестабільність ситуації в цілому.

Отже, накладаючи на КСЦЧ формаційну теорію К.Маркса, ми бачимо повне співпадіння один до одного за критерієм «служіння об'єкту», але, на відміну від бачення його засновника, стає очевидним, що перехід формацій свідчить про:

Зміну Богоцентричного суспільства на антропоцентричне, тобто - об'єкту служіння;

Прогресивний розвиток науки і техніки, але регресивний відносно культурного розвитку особистості.

Подальші наукові розвідки доцільно проводити щодо перспектив розвитку такого суспільства і співвідносити використання сучасниками культурної спадщини пращурів.

маркс комуністичний історичний суспільний

Література

1. Бердяев Н. Истоки и смысл русского коммунизма - М.: Мысль, 1990. - 250 с.

2. Франк С. Ересь утопизма. Русское мировоззрение - СПб.: Мысль, 1996. - 290 с.

3. Флоровский Г. Метафизические предпосылки утопизма. Из прошлого русской мысли - М.: Наука, 1998. - 309 с.

4. Гуревич А. Философия и историческая наука. // Вопросы философии. - №6. - С.5-63.

5. Барг М. Цивилизацыонный подход к истории. // Коммунист. - 1991. - №3. - С.27-35.

6. Семенов Ю. Материалистическое понимание истории: За и против. // Восток. - 1995. - №2. - С.18-40.

7. Маркс К., Энгельс Ф. Избранные произведения. В 3-х т. Т. 1. Наемный труд и капитал. - М.: Политиздат, 1980. - 640 с.

8. Маркс К., Энгельс Ф. Избранные произведения. В 3-х т. Т. 1. К критике политической экономии. Предисловие. - М.: Политиздат, 1980. - 640 с.

9. Маркс К., Энгельс Ф. Избранные произведения. В 3-х т. Т. 1. Будущие результаты британского владычества в Индии - М.: Политиздат, 1980. - 640 с.

10. Синенко Ю. Типология государства: сравнительно-правовой анализ: Автореф. дис... кан. юрид. наук. - М., 2007. - 24 с.

11. История философии: Энциклопедия. - Мн.: Интерпрессервис; Книжный Дом, 2002. - 1376 с.

12. Молотков А. Социализм и християнство - М.: Наука, 1995. - 340 с.

13. Шафаревич И. Социализм как явление мировой истории. - М.: Пресс,

14. - 260 с.

15. А.Ч. Бхактиведанта Свами Прабхупада. Бхагавад-гита как она есть. - Х.: ББТ. - 815 с.

16. А.Ч. Бхактиведанта Свами Прабхупада. Наука самоосознания. - Х.: ББТ, 2005. - 495 с.

17. Маркс К., Энгельс Ф. Избранные произведения. В 3-х т. Т. 1. Письмо П.В.Анненкову. 28 декабря [1846 г.]. - М.: Политиздат, 1980. - 640 с.

18. Маркс К., Энгельс Ф. Избранные произведения. В 3-х т. Т. 1. Британское владычество в Индии. - М.: Политиздат, 1980. - 640 с.

Размещено на Allbest.ru