Кадрове забезпечення середніх навчальних закладів Півдня України вчителями фізичної культури (1864-1914 рр.)

Размещено на http://www.allbest.ru

Кадрове забезпечення середніх навчальних закладів Півдня України вчителями фізичної культури (1864-1914 рр.)

Вербицький В.А

Впродовж останніх років спостерігається зростання інтересу до дореволюційного минулого нашої країни. Завдяки цьому сучасна історична наука впевнено поповнюється новими напрямами досліджень, до числа яких належить історія фізичної культури та спорту.

Цей напрямок історичної науки, який ще донедавна входив до сфери наукових інтересів вчених з інших галузей знань, за останній період значно збагатився новими науковими дослідженнями. Свідченням цього є велика кількість дисертацій, навчальних посібників, статей, монографій, автори яких спробували розкрити різні аспекти становлення національної системи фізичного виховання, спортивно-масового та олімпійського руху в Україні. Однак, питання впровадження та розвитку фізичної культури в освітніх установах дореволюційного періоду не знайшло належного відображення в сучасній історіографії. Актуальною в цьому контексті стає тема організації навчально-виховного процесу фізичної освіти в середніх навчальних закладах.

Серед робіт, що вийшли останнім часом, слід відзначити праці А.С. Бондар [1], О.Б. Суніка [2], Б.Р. Голощапова [3], М.О. Олійника та Ю.І. Грота [4]. Безумовно, ці дослідження містять у собі цікавий, науково-цінний матеріал, але не висвітлюють тематику повністю. Саме тому, на нашу думку, доцільно вивчити кадрове забезпечення середніх шкіл південного регіону України викладачами фізичного виховання.

Однією з найбільш гострих проблем, що стояли перед розвитком фізичного виховання в гімназіях дореволюційного періоду, було питання забезпечення навчальних закладів кваліфікованими вчителями фізкультури.

Після скасування кріпосного права (1861 р.) в Росії почали впроваджуватися в життя демократичні реформи, які торкнулися і системи народної освіти. У 1864 р. виходить новий статут гімназій. У ряді положень цього документа в середній школі, як необов'язковий предмет, вводилася гімнастика. Нововведення поставило перед Міністерством народної освіти завдання забезпечити гімназії викладачами гімнастики. Проте на той час у країні ще не сформувалася система підготовки спеціалістів фізичного виховання, тим більше не було її на Півдні України. Тому фізичним розвитком учнів у 60-80-х роках ХІХ ст. керували, в основному, іноземні фахівці або військові.

У кінці ХІХ ст. проблема забезпечення середніх навчальних закладів кваліфікованими викладачами фізичної культури стала актуальнішою. Головною причиною було нове розпорядження Міністерства народної освіти (1889 р.), згідно з яким уроки військової гімнастики стають обов'язковим предметом у гімназіях і реальних училищах та рекомендованим у початковій школі. У тому ж році уряд робить першу спробу вирішити проблему викладацького складу. Для підготовки вчителів гімнастики в 1889 р. при управлінні Санкт-Петербурзького навчального округу відкриваються тимчасові гімнастичні курси.

Міністерські курси повинні були підготувати для середньої школи необхідну кількість викладачів фізичної культури, яких до цього моменту в гімназіях практично не було. Проте, проіснувавши чотири роки, курси не дали жодних позитивних результатів [5,75-78].

Відсутність централізованої системи підготовки педагогічного корпусу призвело до того, що в кінці ХІХ ст. керівництво фізичним вихованням практично повністю перейшло до військових. За підрахунками автора, в 1900 році з 16 викладачів гімнастики, що викладали в чоловічих середніх навчальних закладах Херсонської губернії, 11 (69%) (підрахунки автора) мали військове звання [6,25-213]. Жоден з них не мав спеціальної фізичної освіти. Більшість вчителів-військових пройшли фізичну підготовку у військових частинах або військових навчальних закладах і мало що розуміли у фізичному вихованні дітей. У результаті уроки гімнастики перетворилися на одноманітну стройову муштру, яка викликала багато незадоволення з боку учнів та педагогів.

Цілеспрямована підготовка спеціалістів фізичного виховання на Півдні України, як і в цілому в Росії, починається на початку ХХ ст. За дослідженнями Р.А. Геворкяна [7,17] та нашими дослідженнями, проводилася вона за трьома напрямками: Міністерства народної освіти, Головного управління військово-навчальних закладів та по лінії спортивних товариств, приватних осіб тощо. Центрами підготовки на той час були Петербург та Москва.

Першим, хто в Росії почав системно вирішувати проблему вчительських кадрів для викладання фізичного виховання, був П.Ф. Лесгафт. Вивчивши досвід підготовки викладачів гімнастики в європейських країнах, він сформулював власну систему фізичної освіти і заклав основи вітчизняної системи фізичного виховання. Створені ним у 1896 р. жіночі курси готували керівниць фізичного виховання і користувалися величезною популярністю. Завдяки добре продуманій програмі викладання, високому рівню навчання, дружній атмосфері, що існувала між курсантами і викладачами, кількість тих, хто займався на курсах, постійно зростала. Так, якщо в перший рік на курсах навчалося 109 чол., то в р. їх кількість збільшилася у 10 разів і склала 1169 чол. [3,100-102]. Випускниці курсів мали гарну репутацію і викладали гімнастику та рухливі ігри по всій країні як у навчальних закладах, так і на дитячих ігрових майданчиках. Вивчення звітів Херсонського товариства сприяння фізичному вихованню дітей показало, що починаючи з 1904 року, на Херсонському спортивно-ігровому майданчику щороку працювали випускниці «Курсів Лесгафта» (їх ще називали «лесгафтички»). У різні роки на спортивній арені працювали: А.М. Телаль (1904 р.) [8,11], Є. Рамзайцева (1905 р.) [9,4,23], Є.Д. Постриганєва та М.М. Амінова (1906 р.) [10,1], С.Н. Іпполітова-Брауде (1908 р.) [11,1], А.С. Кряжимська та Мухін (1910 р.) [12,1,7], Є.В. Багрецова (1912 р.) [13,1].

Іншим дієвим способом підвищення фахової та методичної підготовки вчителів були курси педагогічної гімнастики, які знаходилися у підпорядкуванні Міністерства народної освіти або були приватними і мали на меті підготовку вчителів гімнастики і танців для жіночих середніх навчальних закладів. Зазвичай курси розташовувалися у Петрограді чи Москві, а їхнє керівництво здійснювалося лікарями. Серед інших слід відзначити: курси педагогічної гімнастики Розанової-Протопопової, курси педагогічної та лікувальної гімнастики Залєсової, приватні гімнастичні курси доктора Хінкулова та гімнастичні курси доктора Бурлана [14,48]. Значна кількість слухачок цих курсів керувала фізичним вихованням у різних містах Імперії, в тому числі й у навчальних закладах Півдня України.

Велике значення у справі підготовки вчителів гімнастики для цивільних освітніх установ південного регіону мало виникнення громадських фізкультурно-спортивних організацій типу «Сокіл», «Богатир» «Маяк», Херсонського товариства сприяння фізичному розвитку дітей тощо. Ці організації, створені на принципах приватної ініціативи, популяризували здоровий спосіб життя, заняття спортом, і, в той же час, у деяких із них готували викладачів фізичного виховання.

Одним із таких спортивних об'єднань було товариство тілесного виховання «Богатир». Створене в 1904 році зусиллями викладача військового училища К.Г. Алексєєва за підтримки начальника Головного управління військово-навчальних закладів барона Ф.Є. Мейєндорфа, товариство спочатку займалося влаштуванням дитячих свят, а з 1909 р. відкрило в Петербурзі однорічні курси гімнастики та ігор. Починаючи з 1910 р., діяльність товариства «Богатир» проходить у рамках створеного ним дворічного Гімнастичного інституту. Навчання в інституті було платним - 25 руб. на рік, а для тих, хто відвідував гігієнічні групи - 3 руб. на місяць.

Програма навчання містила теоретичні предмети: педагогіку, анатомію, фізіологію, гігієну, першу допомогу, історію і теорію фізичного виховання, а також основні спортивно-педагогічні дисципліни: гімнастику, рухливі ігри, фехтування, танці, боротьбу, бокс, плавання, веслування, ковзани, лижі, велосипед, легку атлетику, туризм, працю землекопа, тесляра, столяра [15,13]. За 4 роки інститутом було підготовлено більше 200 вчителів гімнастики [3,111-113].

Важливим етапом у системі підготовки викладачів фізичної культури стало відкриття у вересні 1909 р. в С.-Петербурзі Головної військово- гімнастичної школи. Її основним завданням було: «Підготовка офіцерів, практично і теоретично, до [виконання] обов'язків вчителів гімнастики і фехтування для військ і для самої школи». Щороку Головна військово- гімнастична школа готувала близько 90 фахівців фізичного виховання із правом викладання гімнастики в цивільних освітніх установах. За три роки (1909-1912 рр.) школу закінчила 271 особа (за підрахунками автора), частина випускників працювала в освітніх установах південного регіону [2,255].

Слід відзначити, що у школі працювали висококваліфіковані педагоги. Курс теорії та історії фізичних вправ читав генерал О.Д. Бутовський (видатний діяч у галузі фізичного виховання, член першого складу Міжнародного Олімпійського Комітету), лікарського контролю - В.К. Стасенков. Також викладачами у школі були: П. Заковорот (відомий український фехтувальник), С. Агафонов, Н. Байков, Г. Дробишев, Т. Клімов, Е. Лусталло, В. Маліков, В. Соловський. Курс навчання тривав 10 місяців. Навчальний план включав теоретичні (230 год.) і практичні предмети (1195 год.). У програму теоретичних занять входило вивчення анатомії, фізіології, гігієни, основ першої допомоги, масажу, лікувального контролю, теорії, методики та історії фізичних вправ, статистики і механізму рухів, психології, антропометрія. Практична частина включала в себе: гімнастику, легку атлетику, ігри, лижі, плавання, фехтування, спортивну стрільбу [16,51].

Окрім Головної військово-гімнастичної школи, підготовкою вчителів фізкультури для середньої школи займалися на курсах гімнастики, що діяли при Головному Управлінні військово-навчальних закладів.

Безумовно, організовані на принципах приватної ініціативи, в спортивних товариствах і Військовому відомстві гімнастичні курси були позитивним явищем, проте не вирішували кадрову проблему кардинально. Нестача кваліфікованих вчителів фізичного виховання залишалася однією з найгостріших проблем, що стояли на шляху розвитку гімнастики в середній школі. За даними Міністерства народної освіти до 1912 р. по всій країні лише в одній середній школі дефіцит викладачів фізичної культури складав близько 1200 чол. [7,17;17,13]. Складною була ситуація і в навчальних закладах Півдня України, про що регулярно повідомлялося у звітах директорів гімназій.

Природно, що таке становище справ із викладацькими кадрами ніяк не сприяло розвитку фізичного виховання в середній школі. Тому, щоб прискорити процес формування педагогічного корпусу, 20 травня 1910 р. вийшло міністерське розпорядження відкрити при навчальних округах короткострокові гімнастичні курси, які, по суті, стали основною формою підготовки вчителів гімнастики по лінії Міністерства народної освіти [18,925-926].

Для організації курсів урядом була розроблена довгострокова програма, згідно з якою з 1912 р. до 1916 р. на підготовку викладачів фізичних вправ із державного бюджету щороку виділялася сума у розмірі 32 тис. 400 руб., по 3 тис. 200 руб. на кожен навчальних округ [19].

Згідно з цією програмою, в 1912 р. гімнастичні курси відкрилися у Петербурзькому, Кавказькому, Київському, Харківському та Одеському навчальних округах. Єдиної програми навчання на цих курсах не існувало, тому за своїм змістом і тривалістю вони були різними і продовжувалися від двох місяців (Київський навчальний округ) до одного року (Харківський і Одеський навчальні округи).

Як показали дослідження, курси були добре організовані. Свідоцтвом високого рівня організації був їх висококваліфікований викладацький склад. Наприклад, Київськими гімнастичними курсами керував один зі засновників національної системи фізичного виховання професор- медик В.К. Крамаренко, він же читав курс анатомії, фізіології і гігієни; практичну частину (викладання шведської гімнастики, легкої атлетики, рухливих ігор) вів відомий фахівець фізичного виховання, організатор спорту і талановитий журналіст доктор А.К. Анохін, сокольської гімнастики - А.Ф. Коваржик [20,92;21].

До активу київських курсів належить також те, що на них слухачі вивчали декілька гімнастичних систем. До недоліків - їх короткостроковість (2 місяці).

Величезне значення в підготовці вчительських кадрів для навчальних закладів Півдня України мали однорічні гімнастичні курси, організовані при управлінні Одеського навчального округу.

Офіційне відкриття курсів відбулося 19 вересня 1912 р. в будинку Одеської 5-ої гімназії. Керівництво курсами доручалося особливому комітету у складі: директора Одеської 5-ої гімназії Ф.А. Владичина, лікаря Одеської 4-ї гімназії М.І. Рудинського, викладачів теоретичних предметів і вчителів фізичних вправ.

На гімнастичні курси приймалися особи, які закінчили середній навчальний заклад, вчительську семінарію або інститут, визнані лікарем комітету повністю здоровими і придатними до виконання обов'язків вчителів гімнастики.

За відвідування курсів встановлювалася плата у розмірі 25 руб. Малозабезпечені слухачі забезпечувалися стипендією у розмірі 240 руб. на рік. Таких стипендій було засновано десять. У той же час, відзначимо важливу деталь - особи, які користувалися стипендією, або ж відряджалися на кошти навчального закладу, зобов'язані були прослужити в освітніх установах округу на посаді викладача, або викладачки гімнастики, не менше двох років. Такий підхід дозволяв керівництву округу на деякий час забезпечити гімназії кваліфікованими фахівцями фізичного виховання.

У перший рік існування курси закінчило 35 осіб. Навчалися на курсах в основному жінки - 22 особи, при чому більшість із них - 12 осіб (55%) представляли Одеські приватні жіночі гімназії [22,732-736].

Викладання проводилося за програмами, затвердженими опікуном Одеського навчального округу А.І. Щербаковим. Курс навчання поділявся на теоретичні і практичні заняття. До теоретичних занять належали такі предмети:

Історія і теорія фізичної освіти - 1 година на тиждень;

Короткий курс фізіологічної анатомії людини - 3 години на тиждень;

Демонстрації з анатомії - 1 година на тиждень;

Короткий курс фізіології людини - 2 години;

Гігієна і правила подачі першої допомоги - 2 години;

Методика гімнастики - 2 години [23,676-677].

Практичний відділ був дуже об'ємним і включав: заняття гімнастикою за сокольською системою, рухливі і спортивні ігри, а також навчання водним видам спорту.

Теоретичні заняття проводилися в аудиторіях Імператорського Новоросійського Університету. Для проведення практичних уроків міським учбовим управлінням і спортивними товариствами надавалися різні спортивні споруди. Наприклад, заняття гімнастикою проводилися в будівлі 5-ї гімназії, рухливими іграми - на території чоловічої та жіночої міських гімнастичних майданчиків, водним спортом на території Єкатерининського яхт-клубу [22,732-734].

На окрему увагу заслуговує викладацький склад курсів. Відразу ж слід зазначити, що всіма заняттями керували висококваліфіковані педагоги. Так, наприклад, склад лекторів теоретичних предметів включав професорів Імператорського Новоросійського університету: М.О. Батуєва (короткий курс фізіологічної анатомії людини); Б.Ф. Веріго (короткий курс фізіології людини); І.І. Кияніцина (гігієна і правила надання першої допомоги); курс історії і теорії фізичної освіти читав лікар Одеської 4-ої гімназії М.І. Рудинський. Питаннями практичної підготовки займалися відомі в місті вчителі гімнастики А.П. Чіла і Г.Г. Шибер, рухливими іграми і водним спортом керували Є.Л. Наццоліні і П.Г. Ставінський [18,928-929].

Гімнастичні курси, які діяли по всій країні в різних відомствах і спортивних товариствах, внесли вагомий вклад у підготовку вчителів фізичного виховання. Багато в чому завдяки їхній роботі, у навчальних закладах південного регіону якісно покращився викладацький склад. На підставі вивчення офіційних документів вдалося встановити, що до 1914 р. з числа 24 вчителів гімнастики чоловічих гімназій і реальних училищ Херсонської губернії (50%) вже мали спеціальну фізкультурну освіту. Слід також відзначити позитивну тенденцію зменшення в середній школі числа вчителів-військових. Якщо на початку ХХ ст. військові складали 87,5% від загальної кількості викладачів гімнастики, то до 1914 р. ця цифра знизилася і дорівнювала 67% (за підрахунками автора).

Різноманітним був ценз вчителів фізичної культури. Найбільша кількість викладачів (62%) отримали спеціальну підготовку по лінії Військового відомства (в Головному Управлінні військово-навчальних закладів для підготовки вчителів гімнастики, в Головній гімнастично- фехтувальній офіцерській школі в Петрограді, у військових та юнкерських училищах, просто на військовій службі), інші (38%) отримали фізкультурну освіту на однорічних гімнастичних курсах при управлінні Одеського навчального округу, на спеціальних курсах сокольської гімнастики в м. Празі, на курсах Петроградського гімнастичного інституту «Богатир», у Московському товаристві «Сокіл ІІ», у Королівському Саксонському інституті для підготовки вчителів [24,8-9,218-241,330-341].

Щодо викладацького складу жіночих середніх навчальних закладів Херсонської губернії, то в 1914 р. гімнастику в них викладала 21 жінка і всього 2 чоловіка. Освітній ценз їх був досить широким. Найбільша кількість керівниць фізичного виховання - 11 осіб (48%) закінчили курси гімнастики при управлінні Одеського навчального округу, а інші отримали спеціальну підготовку в різних установах: Московському Миколаївському сирітському жіночому професійному училищі, на курсах гімнастики та рухливих ігор лікаря Ю.Н. Розової в Петрограді, на курсах лікаря Залєсової в Петрограді, на курсах д-ра Хінкулова, в Одеському німецькому гімнастичному товаристві, гімнастичній школі при Цандеровському інституті, на курсах д-ра Бурлана, в приватному гімнастичному інституті в Одесі та на курсах Далькроза у Дрездені.

Отже, в 1914 р. в жіночих гімназіях Херсонської губернії спеціальну фізкультурну освіту мали 21 вчитель гімнастики, що складало 92% від їхньої загальної кількості [24,376-401].

Взагалі, говорячи про викладацький склад середніх навчальних закладів, необхідно зазначити, що вчителя гімнастики належали до категорії найменш соціально захищених. На відміну від вчителів загальноосвітніх предметів викладачам фізкультури не надавалися права державних службовців, а значить, вони не могли претендувати на пенсію, їм не надавалося житло, не виділялися гроші для зняття його в найом. Все це, безумовно, було причиною того, що предмет мав низький соціальний статус, тим самим, кількість бажаючих зробити викладання фізичних вправ своєю професією була невеликою. Як результат, у середньому 45% викладачів чоловічих гімназій та реальних училищ Одеського навчального округу відносилися до викладання гімнастики, як до своєї професії, інші 55% бачили у цьому лише додатковий заробіток [24,7-8,51].

Після початку Першої Світової війни (1914 р.) пріоритети в системі шкільного фізичного виховання змінилися і спрямовувалися головним чином на військове виховання учнів. Це призвело до того, що підготовка вчителів гімнастики припинилася. Гімнастичні курси, що діяли при управлінні Одеського навчального округу, були закриті, і замість них відкриваються тимчасові курси з підготовки вчителів військового строю.

Отже, дореволюційна середня школа тривалий час потерпала від нестачі якісно підготовлених вчителів фізичного виховання. Основними недоліками політики влади була відсутність цілеспрямованої національної програми підготовки спеціалістів фізичного виховання, її неспроможність підняти соціальний статус вчителів гімнастики, покращити умови їх роботи та побуту.

Активні спроби уряду вирішити кадрову проблему спостерігаються на початку ХХ ст. Саме в цей період поступово починає формуватися мережа освітніх установ, які займалися підготовкою вчителів гімнастики. За рахунок чого ситуація з викладачами фізичної культури значно покращилась. Разом з тим, зазначимо, що, незважаючи на певні кроки, уряду так і не вдалося остаточно вирішити питання забезпечення середніх шкіл Півдня України кваліфікованими фахівцями фізичного виховання, що, у свою чергу, негативно впливало на процес викладання предмета.

Загалом, як показало дослідження, тема організації навчально- виховного процесу фізичного виховання в освітніх установах, як України, так і її південного регіону зокрема, вивчені недостатньо. Поза увагою дослідників залишається ще багато питань, пов'язаних з фінансовим, матеріально-технічним забезпеченням шкіл. А відтак, ми поки що не маємо цілісної картини всього фізкультурного руху молоді. У зв'язку з цим перед науковцями постає новий напрям у вивченні історичного спортивного минулого нашої країни, який потребує подальших ретельних, об'єктивних, зважених наукових досліджень.

кадровий навчальний заклад дореволюційний

Література

Бондарь А.С. Теория и практика физического воспитания гимназистов на Слобожанщине во второй половине ХІХ - начале ХХ вв.: дис. ...канд. наук по физическому воспитанию и спорту: 24.00.02. / Бондарь Анастасия Сергеевна. - Харьков, 2006. - 191 с.

СуникА.Б. Российский спорт и олимпийское движение на рубеже ХІХ - ХХ веков. Изд. 2-е, исправл. и дополн. - М.: Советский спорт, 2004. - 764 с.

Голощапов Б.Р. История физической культуры и спорта: Учеб пособие для студ. высш. пед. учеб. заведений. - М.: Издательский центр «Академія», 2002. - 312 с.

Олейник Н.А., Грот Ю.И. История физической культуры и спорта на Харьковщине. (Люди. Годы. Факты. 1874-1950 гг.). - Т.1. - Харьков: ХДАФК, 2002. - 376 с.

Мор Я. О современной постановке школьной гимнастики и некоторых других физических упражнений // Журнал Министерства народного просвещения. - 1903. - апрель. - С.75-89.

Памятная книжка Херсонской губернии на 1901 год. Составлена Херсонским Губернским Правлением. - Херсон: Типография Херсонского Губернского Правления, 1901. - XXXIX - 352 c.+[34 с.].

Геворкян Р.А. Физическое воспитание в средней школе России в период развития капитализма (с 80-х годов ХІХ века по 1917 год): автореф. дис. на соискание учен. степени канд. пед. наук: спец. 13.00.04 «Теория и методика физического воспитания и спортивной тренировки» / Р.А. Геворкян. - Ленинград, 1975. - 21 с.

Отчет правления Херсонского Общества содействия физическому воспитанию детей за 1904 год. - Херсон: Паровая типо-литография О.Д. Ходушиной,

- 53 с.

Отчет правления Херсонского Общества содействия физическому воспитанию детей за 1905 год. - Херсон: Паровая типо-литография О.Д. Ходушиной,

- 77 с.

Отчет правления Херсонского Общества содействия физическому воспитанию детей за 1906 год. - Херсон: Типо-литография насл. О.Д. Ходушиной,

- 40 с.

Отчет о деятельности Херсонского Общества Содействия Физическому Воспитанию Детей за 1908 год. - Херсон: Паровая типо-литография насл. О.Д. Ходушиной, 1909. - 41 с.

Отчет о деятельности Херсонского Общества Содействия Физическому Воспитанию Детей за 1910 год. - Херсон: Паровая Типо-Литография насл. О.Д. Ходушиной, 1911. - 45 с.+[8 с].

Отчет о деятельности Херсонского Общества Содействия Физическому Воспитанию Детей за 1912 год. - Херсон: Паровая типо-литография преемн.

О.Д. Ходушиной, 1913. - 57 с.+[30 с].

Чудинов И.Г. Гимнастика и спорт в помещичье-капиталистической России // Теория и практика физической культуры. - М., 1941. - №4. - С.42-52.

Институт гимнастики при о-ве «Богатырь» // Русский спорт. - 1912. - №35.

Скворцов А.Е. Обучение кадров по физичекой подготовке для русской армии накануне Первой Мировой войны // Теория и практика физической культуры. - 1975. - №2. - С.51-53.

Развитие школьной гимнастики // Русский спорт. - 1912. - №28.

Известия из школьной жизни Одесского учебного округа в 1912 г. К открытию при управлении Одесского учебного округа одногодичных курсов для подготовки учителей и учительниц гимнастики в средних учебных заведениях // Циркуляр по Одесскому Учебному округу. - 1912. - №10-11-12 (октябрь- ноябрь-декабрь). - Одесса: Тип. Общества «Русской Речи», 1912. - С.923-930.

Высочайший манифест. Закон об отпуске из государственного казначейства средств на подготовление учителей физических упражнений для средних учебных заведений Министерства Народного Просвещения // Циркуляр по Одесскому учебному округу. - 1912. - №8-9 (сентябрь-октябрь). - Одесса: Тип. Общества «Русской Речи», 1912. - С.645.

Дорошенко Е.Ю., Потапова Л.В. Розвиток фізичної культури в Україні (друга половина ХІХ - початок ХХ століття): навчальний посібник. - Запоріжжя, ЗДУ, 2003 - 104 с.

Курсы гимнастики при киев. учеб. округе // Русский спорт. - 1912. - №52.

Известия из школьной жизни Округа. Отчет об одногодичных курсах для подготовки учителей и учительниц гимнастики для средних учебных заведений при Управлении Одесского учебного Округа за 1912-13 учебный год // Циркуляр по Одесскому Учебному Округу. - 1913. - №11 (ноябрь). - Одесса: Тип. Общества «Русской Речи», 1913. - С.732-740.

Распоряжения Министерства народного просвещения. Проект положения

о курсах для подготовки учителей и учительниц гимнастики при существующих в г. Одессе одногодичных курсах для подготовки учителей и учительниц средней школы. - 1912. - №8-9 (август-сентябрь). - Одесса: Тип. Общества «Русской Речи», 1912. - С.675-679.

О постановке физического воспитания учащихся в средних и низших учебных заведениях Одесского учебного округа (по данным, доставленным начальствующими лицами к 15 февраля 1914 года). Издание Управления Одесского учебного округа. - Одесса: Тип. О-ва «Русская Речь», 1916. - 537 e.+[VI с].

Размещено на Allbest.ru