Зовнішня політика Дж.Ф. Кеннеді та протистояння з СРСР

Размещено на http://www.allbest.ru/

Зовнішня політика Дж.Ф. Кеннеді та протистояння з СРСР

Худолій А.О.

В умовах глобалізації та розвитку міжнародних інституцій, ролі США, набуває актуальності дослідження очевидних та прихованих чинників, що впливають на рішення американських політиків. Власне актуальним виявляється аналіз експліцитних та імпліцитних чинників, ідеологічних стереотипів та політичної традиції американської еліти зазначеного вище періоду з точки зору аналізу промов президента США Дж.Ф. Кеннеді та кореляції риторики та зовнішньої політики. кеннеді напад куба

Метою статті є вивчення внутрішніх та зовнішніх чинників, що сприяли формуванню зовнішньої політики США по відношенню до СРСР та Куби за період з 1961 по 1963 роки. Поставлена мета передбачає вирішення таких завдань:

• Виявити та описати зовнішні чинники, що вплинули на позицію президента США Дж.Ф. Кеннеді;

• Виявити та описати політичні погляди та стереотипні уявлення американського президента Дж.Ф. Кеннеді, що вплинули на формування зовнішнього курсу країни за період з 1961 по 1963 роки;

• Проаналізувати зовнішню політику США по відношенню до СРСР та Куби протягом вищезазначеного періоду;

• Виявити наскільки риторика Дж. Кеннеді корелює з його зовнішньополітичною діяльністю.

Зовнішню політику США досліджувало чимало науковців. І кожен з них висвітлював той чи інший аспект певного періоду. Незважаючи на значну кількість політологічних праць, окремі аспекти зовнішньополітичної діяльності американських президентів залишаються маловивченими зважаючи на малодоступність джерел дослідження та мовні бар'єри. Серед таких прогалин особливе місце посідає діяльність колишнього президента США Дж.Ф. Кеннеді, мотивація його вчинків у зовнішній діяльності та низки факторів, що вплинули не тільки на розвиток США, їхніх союзників, але й на СРСР та соціалістичні країни з огляду на розпал холодної війни [1;2;3;4;5].

Зразу після виборів президент США активно зайнявся політичною діяльністю. Життєва енергія президента Кеннеді та його інтелектуальний потенціал найбільшою мірою виявилися у зовнішній політиці. У перші місяці свого президентства він започаткував політику стримування Фіделя Кастро, запропонував провести конференцію з М. Хрущовим, вніс пропозицію щодо заборони нових ядерних випробувань.

Для того щоб глибше усвідомити особливості зовнішньої політики президента США Дж.Ф. Кеннеді ми провели контент-аналіз його 10 основних промов. У ході проведеного дослідження нам вдалося виявити ключові стереотипні уявлення, що вплинули на зовнішню політику США у період з 1961 по 1963 роки (див. нижче таблицю 1).

Таблиця 1. Основні стереотипні уявлення, виявлені в промовах Дж. Кеннеді з 1961 по 1963 роки

До ключових понять, що впливали на формування зовнішньополітичного курсу, ми віднесли: мир (111 одиниць), свободу (110 одиниць), ядерну зброю (63 одиниці), захист (61 одиниця), ООН (56 одиниць), війну (50 одиниць). Незважаючи на заяви про мир, США проводили диверсії проти Куби на протязі тривалого часу, що зрештою призвело до кубинської ракетної кризи 1962 року. Такий стан речей свідчить про те, що риторика президента Кеннеді не відповідає зовнішньополітичній діяльності американського президента. Поняття СВОБОДИ американський президент трактує досить своєрідно, оскільки на його думку, свободу слід нав'язувати решті світу, а зі свободою і спосіб мислення та суспільний лад. Прикладом є Куба, яка після революції стала ворогом США на тривалий час, майже півстоліття, і тільки Барак Обама, 44 президент США зняв торгову блокаду Куби, частково відмовившись від ідеологічних стереотипів, в полоні яких перебували американські президенти, починаючи з Ейзенхауера та закінчуючи Дж. Бушем (мл.). Хоча, до цього часу Куба входить до списку країн-ворогів США.

Президент Кеннеді надавав значення ядерній зброї, що підтверджує стереотипне уявлення американського політикуму про те, що миру можна досягти, готуючись до війни. На протязі перебування на президентській посаді Кеннеді докладав зусиль до озброєння країни ядерною зброєю.

Куба. Багато зусиль Дж. Кеннеді доклав до того, щоб звільнити Кубу від комуністичного режиму. Було розроблено таємний план, який передбачав військовий вишкіл кубинців, налаштованих проти Фіделя Кастро з метою здійснити переворот. Ще президент Дуайт Ейзенхауер 17 березня 1960 року затвердив програму шпигунських операцій проти нового кубинського уряду Фіделя Кастро. Найважчим завданням плану було для ЦРУ підготувати більше 1000 кубинських емігрантів рішуче налаштованих скинути революційний режим Кастро. На військовій базі в Гватемалі добровольці тренувалися, набуваючи вміння військової тактики [13, с.155].

Після трьох місяців перебування на посту президента, Кеннеді дав згоду ЦРУ на проведення операції [13, с.155; 21, с.189-217]. Цей план намагалися втілити в життя 17 квітня 1961 року в затоці Кочинос (Свиней), на Кубі. Американські політики думали, що кубинський народ радо зустріне найманців, а агресія спричинить повстання проти Кастро. План і саму ідею виношували ще в адміністрації Ейзенхауера, проте втілити її випало президенту Кеннеді [6, с.23]. Керівники ЦРУ попросили Кеннеді віддати наказ про повітряне прикриття для десанту, проте Кеннеді відмовився, аргументуючи це тим, що така підтримка буде військовою інтервенцією Куби, яку він пообіцяв американському народу не здійснювати військовими силами.

15 квітня 1961 року вісім американських бомбардувальників Б-26 розпочали бомбардування аеродромів Куби. Двома днями по тому, армія добровольців здійснила висадку в Затоці Кочинос. Проте збройні сили Куби влаштували засідку та зустріли нападників. Через 2 дні, 149 контрреволюціонерів, тренованих інструкторами ЦРУ, було вбито, решту захоплено в полон. Це було сильним політичним ударом для Кеннеді [6, с.23].

Т. Хіггінс у своїй книзі виокремив 3 помилки у проведенні операції. Будь-яка з них могла бути причиною провалу операції:

1. За планом передбачалося, що світ не дізнається про розміри операції і витоку інформації не буде. Запити преси змусили президента провести прес-конференцію 12 квітня, на якій Кеннеді заявив, що "це ні яких умов не була інтервенція Американських збройних сил на Кубу" [24]. Трьома днями по тому, один з пілотів, який брав участь в операції 15 квітня посадив сій бомбардувальник у Флориді щоб оголосити, що він був перебіжчиком з повітряних сил Куби. Та преса швидко викрила розпізнавальні знаки літака американських ВПС. Як тільки історія стала відома громадськості, президент вирішив, що кубинським контрреволюціонерам прийдеться самим закінчувати операцію без додаткового американського прикриття.

2. План ЦРУ мав внутрішні суперечності. На випадок якщо план не вдасться втілити, добровольцям було наказано розчинитися в горах для ведення партизанської війни.

3. План передбачав успіх, залежний від інших чинників. ЦРУ ніколи не мав наміру невеликим силам добровольців скинути уряд Кастро. Це мала бути іскра, яка як передбачалося, мала запалити багаття загального повстання. Цей пункт плану не тільки недооцінив популярність Кастро, але й був неефективним сам по собі. В день захоплення кубинські сили безпеки розпочали масову операцію, в якій було заарештовано 200 тисяч борців з комуністичним режимом.

Президент Кеннеді витримав удар, проте сприйняв поразку болісно. 20 квітня 1961 року він виголосив промову, в якій визнав поразку маленької групи бійців за свободу на Кубі, проте не взяв на себе відповідальності за їхню долю. "Це була боротьба, сказав він, кубинських патріотів проти кубинського диктатора" [21]. На прес конференції наступного дня, президент визнав відповідальність, хоча не розкрив участі США у цій операції [20].

Фіаско операції у Затоці Свиней здавалося підтвердило звинувачення критиків президента в тому, що він був надто молодим, недосвідченим і поспішним у судженнях [7, с.341]. І хоча Джон Кеннеді швидко визнав свою провину в епізоді з висадкою десанту у Затоці Свиней, та американці згуртувалися навколо нового президента, незважаючи на поразку.

Президент також демонстрував свою відданість боротися проти комунізму до переможного кінця. У своїх промовах (див. таблицю 1) Кеннеді 22 рази згадує комуністичну Кубу, що освідчить про те, наскільки серйозно він сприймає існування комуністичної країни поблизу кордонів США. Війна програна Кубі, була однією з воєн у широкій кампанії воєн.

30 листопада президент розпочав широкомасштабну таємну операцію на Кубі таку ж сміливу як і захоплення в Затоці Кочинос. Операція Монгуз, з бюджетом приблизно у 50 мільйонів доларів, передбачала саботаж, підбурювання до повстання, політичне і фізичне переслідування, і навіть спроби вбивств. У січні 1962 року, адміністрація провела військові тренування в басейні Карибського моря під кодовою назвою ОРТСАК (ім'я Кастро у зворотному порядку) щоб продемонструвати незмінність політики США діяти проти Кастро [13, с.157]. Настирливість у спробах знищити Кубу говорить про готовність американського уряду вирішувати зовнішньополітичні питання шляхом війни (50 раз) (див. таблицю 1).

Президент США покладався на військову міць американських збройних сил, оскільки військову міць було зазначено 48 раз (див. таблицю 1). СРСР був загрозою для США. Так радянська агресія трапляється у його промовах 36 раз, радянська ядерна загроза - 40 раз (див. таблицю 1). Дипломатичним засобам президент США не надає важливого значення, оскільки кількісні показники нижчі від решти (33 одиниці). США готувалися до нападу, оскільки у промовах Дж. Кеннеді 18 раз згадав про таку можливість. Істерія війни набрала найбільших обертів під час Кубинської ракетної кризи.

Для радянського лідера М. Хрущова фіаско американського десанту у затоці Свиней стало каталізатором для озброєння Куби.

Кубинська ракетна криза. Президент Кеннеді, незважаючи на заяви про мир, здійснив кілька необдуманих кроків, спровокувавши СРСР здійснити відповідні кроки.

Адміністрація президента повідомила громадськість 21 жовтня 1961 року, що США були у кілька раз сильніші СРСР у ядерній зброї. Американська перевага була настільки сильна, що США витримає перший ядерний удар, а потім у відповідь завдасть нищівного удару по своєму ворогові. У кількісному відношенні, американський арсенал співвідносився з радянським як 4 до 1. США мали у 17 раз більше ядерних боєголовок ніж СРСР [13, с.159].

Хрущов, у свою чергу, вирішив зробити крок у напрямку до ядерного паритету, оскільки пішов навіть проти рішення деяких членів Політбюро. У квітні 1962 року США спровокували СРСР, розмістивши 15 ядерних ракет у Туреччині, що була союзником НАТО і сусідом СРСР. Радянський Союз вирішив відплатити і відправив на Кубу 40 ракетних пускових комплексів малого і середнього радіуса дії з дальністю 1100 і 2200 миль. Для підтримки Куби СРСР планував направити підводні човни, бомбардувальники, ракети класу земля-повітря, танки і 40 тисяч військових. Операція почалася в липні 1962 року. До жовтня 85 кораблів, призначених для виконання цього завдання, здійснили більше ніж 105 рейсів [13, с.161].

В кінці літа і на початку осені 1962 року поповзли слухи по дивні зміни на Кубі. Американська розвідка доповіла про вихваляння Фіделя Кастро про вантажівки, що безперервно щось перевозять. Білий Дім не був певен, що робити [13, с.162]. У Вашингтоні президенту Кеннеді повідомили, що СРСР встановлював ракети середнього радіуса дії на Кубі, отже радянські ракети середнього радіуса дії були здатними нанести ядерний удар по всьому східному узбережжі США. Під час кризової конференції деякі військові радники попередили, що попередній удар по Кубі знищить всі ракетні бази до того як вони стануть дієздатними, а це може призвести до ядерної війни [10, с.280].

17 жовтня президент зустрівся з радянським міністром закордонних справ Андрієм Громико. Американський президент не хотів прямо висловлюватися, що план СРСР розкрито, тому він цитував попередні запевнення СРСР про те, що останній не встановлюватиме ракет на Кубі. Громико дав нові обіцянки хорошої поведінки. Президент запевнив, що США не мають наміру захоплювати Кубу, проте попередив, що наслідки будуть катастрофічними, якщо СРСР порушить обіцянку. Погрозливе зауваження не справило враження на Громико, який наступного дня доповів у Кремль, що ситуація у Вашингтоні була задовільна [25].

Президент США намагався знайти правильне рішення у скрутній ситуації. Військові керівники об'єднаних штабів пропонували інтенсивне бомбардування після якого можна було б розпочати захоплення острова силою 25 тисяч військових. Після 3 тижнів бомбардування американські військові могли б ступити на територію Куби. Був інший варіант - бомбардування тільки ракетних установок, але всі розуміли, що СРСР відреагує на будь-який із запропонованих варіантів. Та Кеннеді відмовився від такої ідеї.

Президент Кеннеді виступив по національному телебаченні 22 жовтня 1961 року, щоб поінформувавши американський народ про брехню СРСР, побудову ядерних арсеналів на Кубі і про вимогу США забрати ракети з острова. Президент наказав встановити карантин Кубі, уникаючи слова блокада, яке за міжнародними нормами вважалося актом війни. Він скористався морською перевагою США для оточення острова і припинення постачання вантажів і суден зі зброєю до Гавани [7, с.347].

22 жовтня стратегічне повітряне командування віддало наказ підвищеної тривоги, привівши у бойову готовність бомбардувальники Б-52 з ядерною зброєю на борту. Того ж самого дня було повідомлено американських союзників, а президент виступив з телевізійним зверненням до народу [23]. Його виступ був сумним. Він оголосив, що наказав запровадити блокаду острова на кілька днів, і якщо хоч одна ракета буде запущена проти США, то Америка відповість повною відплатою Радянському Союзу. Тільки СРСР може зараз відвести світ від ядерної прірви [23].

24 жовтня був початком американської блокади острова. В цей же самий день радянські кораблі наблизилися до лінії видимості американських морських суден. На протязі цього дня кілька радянських кораблів наближалося, а потім повертали назад від лінії охорони американських суден. Час карантину дав змогу обом сторонам продовжити обговорення ситуації. З американського боку, посол Адлай Стівенсон провів презентацію в Раді Безпеки ООН, під час якої надав свідчення наявності радянських ракет на острові.

Під час блокади на Кубі продовжували збирати комплекси і готуватися до війни. Такий стан справ змусив президента 26 жовтня ще раз подумати про захоплення острова, проте на кінець дня надійшов лист від Хрущова, який запропонував вихід із ситуації: СРСР забере ракети з Куби, а США ракети з Туреччини [27]. Не встигла адміністрація відповісти, як надійшов другий лист від радянського лідера, який вимагав забрати ракети з Туреччини [28].

В неділю, 28 жовтня, радіо Москви передало, що ракети згорнуть і перевезуть до СРСР, а ядерної війни не буде [6, с.23].

Оскільки у Туреччині стояли ракети НАТО, то президент змушений був шукати вихід щоб зберегти обличчя. Кеннеді, як свідчать матеріали, оприлюднені після періоду холодної війни, послав свого брата у приватну поїздку для того, щоб той прийняв умови, що були викладені у другому листі радянського лідера [26]. Проте, він погодився на іншу пропозицію Хрущова щодо гарантії територіальної цілісність Куби. США змушені були припинити підтримку антикубинських вигнанців і відмовитися від захоплення Куби силою [10, с.282].

Хрущов також погодився підписати договір про заборону випробування ядерної зброї. Це стало одним із найвагоміших досягнень адміністрації Кеннеді [7, с.353].

З провалом кубинського гамбіту, СРСР змушений був посилювати потужність своїх ядерних ракет. Щодо американського президента, то він змусив СРСР прийняти його умови, додавши комуністам бажання поквитатися.

Прагматизм Кеннеді. Деякі американські аналітики, серед яких і Дуглас Діллан стверджує, що Кеннеді був досить прагматичним і врівноваженим політиком [8, с.143-144]. Згідно з його точкою зору, будь-яку хибу у зовнішній політиці можна пояснити відсутністю досвіду, як сталося при спробі захопити Затоку Кочинос на Кубі. Керівник відділу економічних радників, Уолте Х. Хеллер був відвертішим: "Кеннеді був прагматиком. Його промова у Єльському університеті висвітлила його ставлення до політичних проблем" [11, с.153-154]. Він розумів потребу збалансованого підходу до конфлікту цінностей. Деякі політичні оглядачі пов'язують прагматизм із глибинним відчуттям історії або сильною політичною або релігійною вірою [9, с.174]. Американські політичні аналітики пояснюють його прагматизм і обережність обмеженнями його виборчого мандату.

Прагматизм Кеннеді був притаманний його природі. Його прагматизм також полягає у вмінні чинити опір суперникам і відстоювати свою точку зору [16, с.124]. Але, як зазначає Теодор Соренсен, стриманість Кеннеді була силою з якою він виконував свої обов'язки проте водночас, можливо, вона збивала його зі шляху.

Його найбільшим страхом була думка про те, що він міг бути президентом, який розпочне ядерну війну. Він свято вірив, що поширення ядерної зброї було єдиною проблемою 60-х років. Цей факт певною мірою пояснює його політику на протязі терміну перебування на посту президента.

Перспективу подальших досліджень вбачаємо в вивченні політичних стереотипів і настанов наступних американських президентів, що відігравали важливу роль у формуванні зовнішньої політики США у подальшому.

Література

1. ВаиссМорис. Международные отношения после 1945 года / Пер. с фр. С.Ф. Колмакова. - М.: ОАО Издательский Дом "Городец", 2005. - 336 с.

2. Иванян Э.А. История США. - М.: Дрофа, 2006. - 571 с.

3. Егорова-Гантман Е. Игры в солдатики. Политическая психология президентов. - М.: Группа компаний "Никколо М", 2003. - 336 с.

4. Лебедева М.М. Мировая политика. - М.: Аспект Пресс, 2006. - 365 с.

5. Рукавишников В.О. Холодная война, холодный мир. Общественное мнение в США и Европе о СССР / России, внешней политике и безопасности Запада. - М.: Академический проект, 2005. - 864 с.

6. America in revolt during the 1960s and 1970s / Ed. by Rodney P. Carlisle and J. Geoffrey Golson. - Santa Barbara, California: ABC CLIO, 2008. - 258 p.

7. Bennett William J. America: the last best hope. - Vol. 2: From a World at War to the Triumph of Freedom 1914-1989. - Nashville, Tennessee: Thomas Nelson, 2007. - 592 p.

8. Dillon Douglas C. The Kennedy Presidency: The economic Dimension // The Kennedy Presidency / Ed. Kenneth W. Thompson. - Lanham, MD.: 1985. - P. 140-150.

9. Freeman Orville. A Cabinet Perspective // The Kennedy Presidency / Ed. Kenneth W. Thompson. - Lanham, MD.: Madison Books, 1985. - P. 170-180.

10. Gilbert Martin. A History of the Twentieth Century: Volume Three - 19521999. - New York: William Morrow and Company, 1999. - 480 p.

11. Heller Walter H. John F. Kennedy and the Economy // The Kennedy Presidency / Ed. Kenneth W. Thompson. - Lanham, MD.: Madison Books, 1985. - P. 150-160.

12. Higgins Trumbull. The Perfect Failure: Kennedy, Eisenhower, and the CIA at the Bay of Pigs. - New York: W.W. Norton and Company, 1989. - 224 p.

13. Langston Thomas S. The Cold War Presidency: a documentary history. - Washington, D.C.: CQ Press, 2007. - 506 p.

14. Nolting Frederick E. Kennedy, NATO and Southeast Asia // The Kennedy Presidency / Ed. Kenneth W. Thompson. - Lanham, MD.: 1985. - P. 220-230.

15. Reeves Richard. President Kennedy: Profile of Power. - New York: Simon & Schuster, 1993. - 798 p.

16. ScorzaJason A. Strong Liberalism: habits of mind for democratic citizenship. - Medford, Massachusetts: Tufts University Press, 2008. - 270 p.

17. Sorensen, C. Theodore. Kennedy. - New York: Harper and Row, 1956. - 783 p.

18. Thompson, Kenneth W. Traditions and values in politics and diplomacy: theory and practice. - Baton Rouge & London: Louisiana State University Press, 1992. - 353 p.

19. White, Mark. Against the president: dissent and decision-making in the White House: a historical perspective. - Chicago: Ivan R. Dee, 2007. - 323 p.

20. "DefeatIs an Orphan", President John F. Kennedy's Pres Conference about the Bay of Pigs, April 21, 1961 / in Public Papers of the Presidents of the United States: John F. Kennedy, 1961-1963, from the American Presidency Project, University of California, Santa Barbara, www.presidency.ucsb.edu.

21. "More Difficult Than War", President John F. Kennedy's Speech before the American Society of Newspaper Editors in Washington, D.C., April 20, 1961 / in Public Papers of the Presidents of the United States: John F. Kennedy, 1961-1963, from the American Presidency Project, University of California, Santa Barbara, www. presidency.ucsb.edu.

22. President John F. Kennedy's Commencement Speech at the United States Military Academy at West Point, New York, June 6, 1962 / in Public Papers of the Presidents of the United States: John F. Kennedy, 1961-1963, from the American Presidency Project, University of California, Santa Barbara, www.presidency.ucsb. edu.

23. PresidentJohn Kennedy Informs the Public of Offensive Weapons in Cuba, Radio and Television Address, October 22, 1962 / in Public Papers of the Presidents of the United States: John F. Kennedy, 1961-1963, from the American Presidency Project, University of California, Santa Barbara, www.presidency.ucsb.edu.

24. "The President's News Conference", April 12, 1961 in Public Papers of the Presidents of the United States: John F. Kennedy, 1961-1963, from the American Presidency Project, University of California, Santa Barbara, www.presidency, ucsb. edu.

25. "Soviet Foreign Minister Andrei Gromyko assures the Kremlin that the "Situation Is Completely Satisfactory", Telegram to the central Committee of the Soviet Party, October 19, 1962 / Andrei Gromyko. "Telegram from Soviet Foreign Minister A.A. Gromyko to the CC CPSU", October 19, 1962, from the Cold War International History Project, Woodrow Wilson International Center for Scholars, www.cwihp.org.

26. Soviet Ambassador to the United States Anatoly Dobrynin Recounts Arrangement with Attorney General Robert Kennedy, Cable to the Soviet Foreign Ministry, October 27, 1962, Cold War International History Project Bulletin, no. 5 (spring 1995). - P. 75, 77-80, www.cwihp.org.

27. Soviet Premier Nikita Khrushchev's First Letter to President John F. Kennedy Offering to Resolve the Cuban Missile Crisis, October 26, 1962, in "Significant Documents declassified under Executive Order 11652", Department of State Bulletin 69, no. 1795 (November 19, 1973), 640-645.

28. Soviet Premier Nikita Khrushchev's Second Letter to President John F. Kennedy on the Cuban Missile Crisis, October 27, 1962, in "Significant Documents declassified under Executive Order 11652", Department of State Bulletin 69, no. 1795 (November 19, 1973). -P. 649-650.

Размещено на Allbest.ru