Історіографічний огляд здобутків науковців діаспори минулого століття у вивченні українського жіночого руху

Размещено на http://www.allbest.ru/

Історіографічний огляд здобутків науковців діаспори минулого століття у вивченні українського жіночого руху

Орлова Т.В.

Сучасний етап розвитку України характеризується багатьма новими явищами і складними процесами. Не беручись перераховувати їх всі, акцентуємо насамперед зміну «координат» суспільно-політичного розвитку, усунення «залізної завіси», що відмежовувала СРСР від глобальних процесів. Інакше кажучи, наша країна нині не може не відчувати на собі дії глобалізації, а отже, тих тенденцій, які мають місце у різних сферах буття. В соціосфері спостерігаються значні зрушення, пов'язані із зростання ролі жіноцтва, яка раніше була значно скромнішою. Активізація жіноцтва, посилення його впливів на політику, економіку, соціальну сферу, культуру, не могла не викликати зростання інтересу науковців до вивчення всіх цих трансформацій, при чому як нинішніх, так і минулих, з перспективою на майбутнє. Одним з об'єктів досліджень став жіночий рух, який в провідних країнах пройшов декілька стадій і мав помітні результати. В українських землях до встановлення радянської влади також виникали і діяли жіночі організації різного ідеологічного спрямування. Проте після революції 1917 р. більшовики повністю поставили під свій контроль всі громадські організації, а інші ліквідували. Самодіяльні жіночі організації ще продовжували існувати на західноукраїнських землях доти, поки ті не були приєднані до СРСР. Далі історія українського жіночого руху переноситься у закордонні країни, де українки створювали свої об'єднання. В новій Україні почалося відродження незалежних громадських спільнот, в тому числі і жіночих організацій. Бажання зміцнити позиції організованого жіноцтва зумовило цікавість до традицій, на які можна було б опертися, розвинути їх і рухатися далі. Проте виявилося, що тема жіночого руху, особливо українського була «репресована» за радянських часів. І сам рух, і його історіографія продовжували існувати в еміграції.

Вивчення історії жіноцтва в цілому є одним з важливих напрямків історичної науки сучасності. Зазначена тенденція набуває все більшої виразності у вітчизняній історіографії, і це теж прояв дії глобалізації. Проте в історіографічному плані поки що достатньої уваги не одержали напрацювання діаспорних дослідників, хоча певна частина їхніх підходів, концепцій, фактажу активно використовується нашими авторами. Про досягнення науковців з діаспори коротко згадується у вступних частинах дисертацій, присвячених жіночій тематиці, а також у деяких монографіях. У 1999 р. вийшла друком чотирьох-сторінкова стаття Тамари Раєвич [1].

Але той доробок, що створений працею наших закордонних колег, вартує окремої, більш ґрунтовної розвідки. Метою пропонованої статті є висвітлення основних результатів дослідницької діяльності науковців з діаспори, які, можна сказати, зберегли традиції історії українського жіночого руху.

В результаті відомих подій в результаті декількох хвиль еміграції утворилися діаспори в багатьох країнах світу. В деяких з них, насамперед, в Сполучених Штатах Америки, Канаді, Австралії, Німеччині, створюються організації українок, які докладають зусиль до збереження своєї мови і культури. Їх об'єднує Світова федерація українських жіночих організацій. Ентузіастки справи ретельно ведуть «літописи» роботи, які потім втілюються в узагальнюючі студії [2;3;4;5;6;7;8;9;10;11 та ін]. Разом із тим не забувають про Велику Україну, її жіноцтво, його історію. Тобто можна сказати, що розвиток жіночих рухів за кордоном сприяли появі жіночих студій як наукового напрямку не тільки на світовому рівні, але й національному, українському.

Відомості стосовно жіночого руху містяться в «Енциклопедії українознавства», яка видавалася протягом 1955-1984 рр. за кордоном, а, починаючи з 1993 р. в Україні [12]. В цьому виданні можна знайти статті «Жінка» (автори: Н.Полонська-Б М.Кобринська, О.Трофимовська), «Жіноча освіта» (О.Трофимовська і К. Гардецька), «Жіноча преса» (О. Залізняк), «Жіночий рух» (О. Залізняк, Л.Бурачинська). В них характеризується правове, економічне й культурне становище жінок, подається інформацію про найбільш дієві жіночі організації та їхні друковані органи, міжнародну діяльність українок, а також самих провідних діячок українського жіночого руху. Про них також писала Наталія Полонська-Василенко у своїй книзі «Видатні жінки України»[13].

Серед дослідниць, які присвятили свої праці названим питанням, а серед автури переважають саме представниці жіночої статі, можна назвати також Ірину Павликовську, Ірену Книш, Наталію Когуську, Марту Богачевську-Хомяк. Розвідку І.Павликовської вважають першим узагальнюючим дослідженням історії українського жіночого руху [14], здійсненим із «соборницьким підходом», тобто в Центральній і в Західній Україні. Сучасні вітчизняні вчені вважають її важливою для вироблення концептуально-структурної моделі дослідження історії українського жіночого руху [15,79]. Так його історію І. Павликовська трактує як взаємопов'язані етапи розвитку. Перший останні десятиріччя

ХІХ перше десятиліття ХХ ст.. участь жінок обох частих України у громадсько-культурних, політичних організаціях і рухах, виникнення і розгортання діяльності перших жіночих організацій. Окремо йдеться про громадську роботу жіноцтва в час існування Української держави. Міжвоєнний другий період висвітлення форм суспільно-громадської діяльності жіноцтва у підрадянській Україні, підпольській, а також на еміграції. У третьому періоді, що почався після закінчення Другої світової війни, жіночий рух у його «класичному» розумінні відбувався в діаспорі. Слід відзначити, що книга цінна багатими фотоматеріалами, а саме представлені світлини майже всіх видатних українок, які брали участь у феміністичному русі. Разом із тим, у передмові до видання Олена Залізняк підкреслила, що в даній публікації використано лише доступні на закордонні матеріали. Це «не вислід довших розшуків кабінетної дослідниці, опертих на таких матеріалах, як протоколи, звіти, листування про події і людей, яких авторка може й не знати особисто. Це загальний огляд і підсумки осягів праці українського організованого жіноцтва, опертих не лиш на доступних тут друкованих матеріялах. а в великій мірі й на власних спостереженнях і переживаннях»[14,6]. В цілому, робота має публіцистично-популяризаторський характер, головною ідеєю її є зв'язок жіночого руху із національно-визвольною боротьбою.

Іншою авторкою з діаспори, яка багато уваги приділила висвітленню ролі жіноцтва в історії України в цілому, і жіночому руху зокрема, була Ірена Книш. Значний інтерес являють її монографії, присвячені Наталії Кобринській та Івану Франку, які стояли біля витоків українського жіночого руху [16,17] і значною мірою визначили напрями його розвитку. А в книзі «Перші кроки на еміграції» І.Книш показує значення досвіду провідної української жіночої організації міжвоєнного періоду Союзу українок для розгортання жіночого руху в післявоєнній Європі: йдеться про об'єднавчу діяльність українок в австрійській провінції Форарбельрг влітку 1945 р. [18]. Історії української жінки присвячені деякі її статті, що увійшли до збірки «Жінка вчора і сьогодні» [19]. Ірена Книш також виступила в ролі укладача збірок статей з історії українського жіночого руху, підготовленими іншими авторами [20,21].

Наталія Когуська волинянка за походженням і керівничка Союзу українок Канади (1942-1948 рр.) сама брала активну участь в організації та практичній діяльності українського жіночого руху. З історіографічної точки зору її діяльність можна відзначити завдяки написанню історії Союзу українок Канади, що складалася з двох видань: перше було підготоване до 25-річного ювілею організації, а наступне до 50-річного [22,23]. В них показувалися умови, за яких розгорталася діяльність організованих українок, їхня участь у громадсько-політичному житті Канади, праця із збереження національних традицій. В монографіях наведено значну кількість документальних матеріалів, що свідчили про тісні зв'язки канадської організації українських жінок із західноукраїнськими жіночими товариствами на благо збереження і розвитку рідної культури.

Особлива заслуга у дослідженні історії українського жіночого руху належить американській вченій, а також активістці жіночих організацій США, львів'янці за походженням, Марті Богачевській-Хомяк. Вона почала із невеликих статей, а потім видала фундаментальну монографію якісно вищого рівня наукової компетентності та аналітичності, що висвітила період від 1884 до 1939 р. і стан справ на всіх українських землях, які входили до складу різних держав [24]. М.Богачевська-Хомяк висвітила діяльність жіночих організацій, які існували в Російській та Австрійській імперіях, під Польщею, а також в радянській Україні. Не забута співпраця українок із міжнародними жіночими організаціями. Особливо слід підкреслити, що авторка розглядає жіночий рух на широкому історичному тлі українських реалій, що не завжди можна спостерігати у розвідках сучасних вітчизняних авторів. Вона також продемонструвала відхід від традиційного розгляду історії країни як історії суспільно-державної і відкинула точку зору, що трактувала громадську діяльність жінок як маловажливу. У цьому плані ми бачимо віддзеркалення значущості, що набували жіночі студії у наукових колах провідних країн світу, проте ще не стало незворотним фактом сьогодення української історичної галузі.

Праця М.Богачевської-Хомяк має не епізодичний, а цілісний характер, що відбилося і в охопленні широкого кола проблем, таких як жінка і політична боротьба, жінка і тоталітаризм, аналіз стану жіноцтва за радянської влади і багато іншого. Студія була виконана на архівних матеріалах, що зберігаються в Україні, хоча авторка і нарікала на певні труднощі у доступі до них. Але джерельне багатство величезна кількість джерел, історичні і публіцистичні видання, архівні матеріали, дані статистики, періодична преса, спогади тощо, віддзеркалилося у змісті, на який досі активно посилаються сучасні дослідники. Окрім повноти фактичного матеріалу наявний аналітичний рівень, зокрема, запропонована концепція «прагматичного фемінізму» що мала пояснити специфіку українського жіночого руху і відтворювана пізніше в численних публікаціях вітчизняних науковців.

Концепція «прагматичного фемінізму» можна розглядати в якості матриці для більшості авторів, які пишуть про жіноцтво Західної України. Сенс її полягає в наступному: український жіночий рух першої третини ХХ ст., що був емансипаційним за своєю глибинною суттю, відмовився від феміністської ідеології та практики західного зразка і зробив свідомий вибір на користь національно-визвольних цілей, відсунувши питому боротьбу за права жінок на другий план. Тобто акцент ставився не стільки на ідеології, скільки на практичній спрямованості громадської роботи жінок. Розвиваючи далі ідею «прагматичного (практичного) фемінізму», її прибічники вказували, і деякі продовжують вказувати, що концепція базувалася на широкій демократії, ідеї національного прогресу, реальній культурно-просвітницькій та громадсько-політичній роботі. Прагматичний фемінізм, як вважають його прихильники (здебільшого, прихильниці), став типологічно спільним явищем у практиці жіночого руху тих народів, які перебували на етапі передіндустріального суспільства і головним завданням мали реалізацію національно-визвольних завдань [25,84,100]. Проте сама М.Богачевська-Хомяк, а також ті, хто уважно читав її праці, не упустили з виду те, що участь жінок у боротьбі за права народу формує у них ілюзію, наче здобуття цих прав принесе автоматично і статеву рівноправність [26,105].

М.Богачевська-Хомяк не залишила вивчення історії жіноцтва України, присвятила свої праці не тільки минулому, але й тим змінам, що почалися після 1991 р. [27]. Вона також постійно приміщувала свої публікації у періодичних виданнях, що виходили за кордоном [28,29].

Треба підкреслити, що українські жіночі організації за кордоном мають свої періодичні видання, такі як журнал «Наше життя», що видається Союзом Українок Америки. В них постійно друкуються історичні розвідки, зокрема, стосовно жіночого руху в різних регіонах і в різні історичні періоди [30;31;32;33;34;35;36 та ін.].

Активність авторів діаспори настільки значна, що дає змогу підготовки спеціальних історіографічних розвідок, першою з яких стала згадувана вище стаття Тамари Раєвич [1]. В ній, зокрема, вказується, що науковці з діаспори ставили за мету об'єктивний показ історії українського жіночого руху і висловлювали критичне ставлення до радянської історіографії з її ідеологічним підґрунтям. Водночас помічається в багатьох випадках свідоме небачення всіх проблем, пов'язаних із історичною долею жінок, ідеалізація суспільного становища жінки в Україні, а також «підпорядкування» жіночих проблем національно-визвольним змаганням. У більш пізній публікації Ірина Грабовська, говорячи про досвід української діаспори, не знаходить активно вираженої позиції тамтешнього жіноцтва, спрямованої на утвердження феміністичних цінностей в українському середовищі зарубіжжя. Дається в цілому позитивна оцінка роботі із збереження і консервації традиційної української культури. Разом із тим висловлюється такі судження: «орієнтуватися на українську сільську культуру і на жіночий ідеал українську селянку («селянка українська це найдосконаліший тип української людини», стверджувала Мілена Рудницька) у ХХ столітті не просто малоперспективно і утопічно, але й самовбивчо для українського феміністичного руху. Адже, хто-хто, а українська реальна селянка, надзвичайно далека від ідеалу вільної особистості і громадянки» [37]. А як показує досвід розвитку сучасного світу, саме вільна, творча особистість із освітою, що відповідає вимогам часу і вільним доступом до інформації, являє собою головну рушійну силу у переході до постіндустріального суспільства. А це не може не турбувати Україну з огляду на потребу модернізації.

Підходячи до загальних висновків, можна зазначити, що довгий час історія українського жіночого руху зберігалася і розроблялася не на батьківщині, а за кордоном, де дослідники не відчували на собі суворі ідеологічні вимоги, порушення яких тягло за собою небезпечні наслідки не тільки для роботи, а, часом, для самого життя. Попри обмеженість документальної бази, розробка проблем відбувалася на основі наявних джерел, хоча деякі історики, такі як Марта Богачевська-Хомяк, добивалися доступу до архівів України. В працях, що вийшли у діаспорі, міститься багато інформації про розвиток українського жіночого руху в еміграції, міжнародну діяльність українського організованого жіноцтва, а також відчувається прагнення незалежності вітчизні із очікуваним визволенням жіноцтва і можливістю для нього вести активну громадську діяльність. В цілому, Заслугою була і є підтримка інтересу до історії українського жіноцтва, його руху, збереження пам'яті про досягнення його досягнення і видатних діячок, про яких у Великій Україні забули. Проте, уважно вивчаючи історіографічні джерела, в них важко, практично неможливо помітити акцентування суто феміністичних моментів. Можна також зазначити і таку річ: праці, присвячені історії українського жіноцтва та його руху, виходили здебільшого в діаспорах Америки, Канади,

Австралії, проте не виявлено праць, що надруковані українськими жіночими організаціями Росії, Казахстану, Молдови, Білорусії та ін. навіть в наш час. Варто також звернути увагу на захопленість традиціями, що, безперечно, є дуже важливим для істориків. Разом із тим спостерігається певна архаїчність, зокрема, у наголошуванні величі «селянки як ідеалу української людини». З одного боку, селянки в Україні всіх часів були не надто охоплені жіночим рухом, бо доступ до роботи в них не був проблемою. З іншого, не селянство є визначальною соціальною верствою у суспільстві індустріальному, не кажучи про постіндустріальне. В працях діаспорних авторів не надто простежуються новітні тенденції світового розвитку, що почали діяти у другій половині минулого століття, і не могли не вплинути на становище жіноцтва. Можливо, сучасним авторам жіночих студій слід більше зважати на модерні процеси, віддаючи належне здобуткам попередників і рухаючись далі.

діаспора жіночий рух науковець

Література

1. Раєвич Т. Українська діаспора 40-80-х рр. про український жіночий рух //Науковий вісник Волинського державного університету. 1999. № 5. - С.46-50.

2. Альманах української Жіночої Громади в Нью-Йорку. 1921-1931. НьюЙорк, 1931. 200 с.

3. Союз Українок Канади: Діяльність Союзу українок Канади: за рік 1934. Вінніпег, 1935. 153 с.

4. КогуськаН. Чверть століття на громадській ниві, 1926 1951: Історія Союзу Українок Канади. Вінніпег, 1952. 540 с.

5. Когуська Н. Півстоліття на громадській ниві: Нарис історії Союзу Українок Канади, 1926-1976. Едмонтон, Вінніпег, 1986. 1034 с.

6. На службі рідного народу. Ювілейний збірник організації Українок Канади ім. Ольги Басараб у 25-річчя від заснування (1930-1959) /[за ред. І.Книш. Вінніпег, 1955. 500 с.

7. Українське жіноцтво Дітройту: Ювілейне видання з нагоди 70-ліття українського жіночого руху та 35-ліття громадської праці жіноцтва Дітройту. Дітройт, 1955. 247 с.

8. Ліга визволення України. Об'єднання Жінок Ліги визволення України. Відділ Торонто. 1951-1966. Торонто, 1967 88 с.

9. 35 років Об'єднання Українських Жінок у Німеччині. 1945 1980. Мюнхен, 1980 1406 с.

10. Залізняк О. Світова федерація українських жіночих організацій. Торонто, 1987. 183 с.

11. Українки Південної Австралії: 50 років поселення і діяльності СУПА. Аделаїда, 1999. 133 с.

12. Енциклопедія українознавства. В 11 т. /ред. В.Кубійович. Т. 2. Львів, 1993.

13. Полонська-Василенко Н. Видатні жінки України. Вінніпег, 1965. 340 с.

14. Павликовська І. На громадський шлях. З нагоди 70-ліття українського жіночого руху. Філадельфія, 1956. 80 с.

15. Маланчук-Рибак О. Ідеологія та суспільна практика жіночого руху на західноукраїнських землях ХІХ першої третини ХХ ст.: типологія та європейський культурно-історичний контекст. Чернівці, 2006. 500 с.

16. Книш І. Смолоскип у темряві: Наталія Кобринська й український жіночий рух. Вінніпег, 1957. 302 с.

17. Книш І. Іван Франко і рівноправність жінки. Вінніпег, 1956. 240 с.

18. Книш І. Перші кроки на еміграції. Вінніпег, 1955. 112 с.

19. Книш І. Жінка вчора і сьогодні. Вибрані статті. Вінніпег, 1958. 200 с.

20. На службі рідного народу: Ювілейний збірник Організації українок Канади ім. Ольги Бесараб У 25-річчя від заснування /ред. І. Книш. Вінніпег, 1955. 348 с.

21. Незабутня Ольга Бесараб /ред. І. Книш. Вінніпег, 1976.398 с.

22. Когуська Н. Чверть століття на громадській ниві, 1926 1951: Історія Союзу Українок Канади. Вінніпег, 1952. 540 с.

23. Когуська Н. Півстоліття на громадській ниві: Нарис історії Союзу Українок Канади, 1926-1976. Едмонтон, Вінніпег, 1986. 1034 с.

24. Bogachevsky-ChomiakM. Feminists Despite Themselves: Women in Ukrainian Community Life, 1884-1939. Edmonton, Alberta, 1988. XXVI&460 p. Пізніше з'явилося два переклади: перший (скорочений) Богачевська-Хомяк М. Дума України жіночого роду. К., 1993. 120 с.; другий повний Білим по білому. Жінки в громадсько-політичному житті України. 1884-1939. К., 1995.424 с.

25. Передерій В.А., Сидоренко Н.М., Старченко Т.В. Жіноча доля на тлі доби (літопис жіночого руху у світлі українських видань). К., 1999. 120 с.

26. СмолярЛ.О. Минуле заради майбутнього. Жіночий рух Наддніпрянської України другої половини ХІХ початку ХХ століття. Сторінки історії. Одеса, 1997 - 402 с.

27. Bohachevsky-Chomiak M. Political Communities and Gendered Ideologies in Contemporary Ukrain: The Vasyl & Maria Petryshyn Memorial Lecture Harvard University, 26 April 1994/ Cambridge, Mass., 1994. 25 p.

28. Богачевська М. Український жіночий рух з перспективи сторіччя /Марта Богачевська //Віднова. Культура. Суспільство. Політика. До 100 річчя українського жіночого руху. 1984. Літо осінь. С.9-18.

29. БогачевськаМ. Українським жіночим організаціям 100! //Наше життя. 1984. Ч. 3-4. С.6-8.

30. Навроцький О. Українське жіноцтво в боротьбі за волю України //Жіночий світ. 1954. Ч.9. С.2-4.

31. Вергун-Модрицька В. Становище жінки у вільному світі і в СРСР// Жіночий світ. 1957. Ч.5. С.4.

32. Абрамюк-Волинець К. Українська жінка на міжнародному форумі у минулому //Наше життя. 1979. Ч.3. С.5-8.

33. Волинець Л. Українська жінка на міжнародному форумі в минулому// Наше життя. 1979. Ч.5. С.3-4; Ч.6. С.5-6;1980. Ч.4. С.4-6.

34. Віднова. Культура. Суспільство. Політика. До 100 річчя українського жіночого руху (1884 1984). 1984. Літо осінь. 212 с..

35. РихтицькаД. Українська жінка в дзеркалі життя і боротьби//Визвольний шлях. 1996. Р.49. Кн. 3. С.262-268; Кн. 5. С.518-527.

36. Рихтицька Д. За оновлений тип української жінки //Визвольний шлях. 1997. Р.50. Ч.6. С.673-677.

37. Грабовська І. Тендерні та феміністичні студії в сучасній Україні: проблеми та перспективи http://www/varianty.org/ua/Humanitarians_on_XXI/Hrabovs'ka.htm

Размещено на Allbest.ru