Науково-дослідна інфраструктура Південного берега Криму у середині ХІХ ст.: політичні та соціально-економічні передумови формування

Размещено на http://www.allbest.ru

Науково-дослідна інфраструктура Південного берега Криму у середині ХІХ ст.: політичні та соціально-економічні передумови формування

Аджиєва Л.С

У середині ХІХ ст. у Криму активізувалися процеси формування науково-дослідної інфраструктури, чому сприяли певні політичні та соціально-економічні передумови. Завдяки розвитку науки у регіоні, особливо на Південному узбережжі, набирали обертів капіталістичні відносини. Окремі питання цієї проблеми розглядалися радянським істориком С. Секиринським [24]. В українській історіографії ця тема майже не досліджувалась. У 1990-ті роки було підготовлено кілька досліджень, присвячених значенню Криму в політиці Російської імперії, становленню і розвитку природознавчих досліджень в регіоні (К. Черненко [26],

В. Савчук [23]), але жодне дослідження не виявляє значення регіональних наукових установ для розвитку сільського господарства і економіки загалом. Отже, залишалась необхідність проведення комплексного дослідження заявленої проблеми.

Після закінчення Кримської війни та укладання невигідного для Російської держави Паризького договору кардинально почали змінюватися темпи соціально-економічного розвитку Криму. Регіон практично ставав зоною міжнародного економічного співробітництва. Феодосія набувала ознак комерційно-торгівельного міста, до якого спрямовувались потоки вантажів з Близького Сходу, Середземномор'я, Європи із бавовною, цукром, молочними товарами, чаєм, м'ясом, олією та іншими продуктами харчування, тканинами, керосином, дровами тощо. Одночасноіноземні торгові компанії вивозили пшеницю, фрукти, тютюн, вино, сіль, шкіри.

Значення Криму як політичного, економічного, воєнного форпосту Російської держави зростало. Уряд намагався втілити в життя особливу концепцію розвитку регіону, завдяки якій він одночасно ставав військовою базою Росії у Причорномор'ї, місцем ухвалення політичних рішень, ділових угод, відомим курортом, літньою резиденцією царської родини та зоною взірцево-показового сільського господарства. За для реалізації цієї програми у Крим спрямовувались фахівці з садівництва, виноградарства, шовківництва і рільництва, сприяли поліпшенню і розповсюдженню садів і виноградників, шовковиці, оливок, фіників та інших культур, що могли расти у місцевому кліматі. У регіоні розвивали спеціалізацію, торгівельні зв'язки та розбудовували порти для потреб флоту і торгівлі. У 60-х рр. ХІХ ст. Міністерство державного майна продовжувало вивчення потреб сільського господарства: урядовці збирали інформацію щодо розвитку окремих галузей за допомогою державних наукових установ.

Власні інтереси у Криму мала царська сім'я. У 1861 р. літню резиденцію російських імператорів було перенесено в Лівадію, що була викуплена Міністерством царського двору у графа Потоцького для імператриці Марії Олександрівни, хворій на легеневе захворювання [14,45]. Лікар С. Боткін рекомендував їй лікування і відпочинок у Криму. З цього часу царська сім'я постійно відвідувала півострів [17,78]. Південний берег Криму за сприятливі кліматичні умови, схожі з тими, що були на курортах в Італії і Франції, називали «Російською Рів'єрою» («рів'єра» у перекладі з італійської - морський берег, узбережжя [10,5]). Слідом за Романовими сюди рушили знатні та багаті люди, інтелігенція. По-друге, поступово Південний берег Криму набув статусу важливої школи вирішення складних питань європейської політики, адже, з кожним приїздом царської родини на півострів, центр політичного життя переміщувався до південного імператорського маєтку у Лівадії. Саме тут формувалась балканська політика Росії, проводилися переговори, важливі наради і зустрічі. Так реалізовувався курортний напрям програми розвитку Криму.

Тій глобальній концепції підпорядковувались і завдання економічної модернізації Криму і його Південного берега зокрема. На межі 18501860-х років регіон залишався багато в чому господарські неосвоєним й економічно нерозвинутим. Майже до середини ХІХ ст. у сільському господарстві Таврійської губернії переважало тваринництво, за виключенням Південного берега Криму, де займалися виноградарством, винарством, садівництвом, хоча першість у цих галузях ще залишалась за східним Кримом. У губернії була розповсюджена перелогова система землеробства, і лише місцями зустрічалось трипілля. Існуюча транспортна мережа призводила до слабкої конкурентоспроможності кримських товарів, особливо тих, що швидко зіпсувалися.

Провідні галузі сільського господарства знаходилися у занепаді через наслідки Кримської війни. Міста були зруйновані. Поразка у війні показала необхідність нагального створення нової транспортної системи і проведення реформ. За таких умов темпи економічного підйому знизилися та склалися певні особливості розвитку господарства Таврійської губернії у 60-70 рр. [18,368].

Відміна кріпацтва змінила систему земельних відносин. Згідно «Великоросійського положення» у Таврійській губернії дозволялося общинне і подвірне землекористування за узгодженням громади й затвердженням губернського присутствія [15,32]. У післяреформеному селі відбувався розподіл праці між окремими районами країни й розвивалася господарська спеціалізація, завдяки чому міцнішими ставали економічні зв'язки між окремими спеціалізованими районами, зростав обмін та розширювався внутрішній ринок [4,арк.3].

Процеси капіталізації на Кримському півострові відбувалися значними темпами. Земельні ділянки поступово дорожчали, поширювалася оренда землі (у 1880-х роках вона становила 34,5% загальної надільної землі [13,366]), її часто використовували в якості застави у банках. Нерівномірний розподіл землі серед населення призводив до появи надмірної кількості вільної робочої сили дешевого ринку праці. У 60-х рр. на Південний берег почали прибувати промисловці і фінансисти, які скуповувати землі, що належали раніше дворянам [28,178]. Спостерігалося часте втягування до операцій з землею у спекуляцію [16,46].

Інтенсифікація виробництва потребувала спеціалістів. На середину ХІХ ст. так складались обставини: населення Криму зростало, змінювався його національний склад. У Таврійській губернії в ХІХ ст. проживали представники 22 народностей: українці, росіяни, татари, німці, греки, вірмени, болгари, євреї, караїми, кримчаки, поляки, чехи, турки, цигане, італійці, естонці та інші. А також іноземці - вихідці з Австро-Угорщини, Німеччини, Персії, Румунії, Франції, Швейцарії, інших країн тощо. Таврійська губернія у XIX ст. за масштабами міграції населення випереджала Європейську Росію. У 1858-1864 рр. внаслідок Кримської війни населення півострову зменшилося з 331,3 тис. до 198,7 тис., тобто у 1,6 рази. [2]. Пізніше спостерігався тільки приріст населення.

Постійні зміни етнічного і кількісного складу населення Криму у другій половині XIX ст. зумовили розвиток економіки регіону. Зростання населення сприяло появі ринків праці найманців. Скасування кріпацтва і міграція зумовили величезний наплив безземельних селян [12,15]. У Таврійській губернії сформувався вигідний ринок робочої сили, пересування якої привело до створення особливих форм найму, властивих розвиненому капіталізму. Внаслідок сформувалось кілька ринків праці

Отже, у великих господарствах широко застосовували найману працю, новітнє обладнання, покращували обробку земель. Сільське господарство поповнилося великою кількістю робітничих рук, а сільськогосподарська продукція отримала вихід на внутрішні ринки збуту. Все це прискорювало темпи розвитку сільського господарства, що займало провідне місце у економіці краю. Трудова міграція стала передумовою розвитку науки: розширювались площі під садами, виноградниками, тютюном; появі прибуткових галузей сільського господарства. Для успішного ведення господарства необхідно було мати науково обґрунтовані дані відносно тих галузей, що поширювались у регіоні.

До Криму потягнулись крім найманців, інтелігенції і люди науки. Вони досліджували особливості природничих умов, копалин півострову, проводили різноманітні досліди для покращення економічного становища, задоволення потреб населення. В свою чергу, влада всіляко сприяла підвищенню бажання науковців приїздити до Криму: надавала поміщення для перебування або проживання, приймала необхідні рішення і фінансувала проведення досліджень.

Завдяки науковим досягненням у Криму було розвинуто багато питань у кожній окремій галузі господарства, що сприяло підвищенню економічних покажчиків. Наукові досліди у виноградарстві, виноробній, тютюновій, рослинній галузях сприяли розповсюдженню культурного сільського господарства. Досягнення вчених впроваджувались у виробництво і повсякденне життя населення. Виноградарство і виноробство було поставлені на наукову основу: удосконалювалася техніка догляду за виноградниками і технологія виробництва вина. Розвивалось землеробство. Поступово воно все більше втягувалося у товарний оборот і дедалі більше ставало підприємницьким [9,258]. Господарська спеціалізація краю визначалась галузями виробництва, які могли максимально задовольнити суспільні потреби: продовольчі, рекреаційні, наукові, культурницькі. Одночасно ведеться пошук раціонального господарювання на ПБК, освоєння нових земельних масивів під виноградарство, садівництво, тютюнництво. У районі Ялти у 1848 р. площі під виноградниками становили 1468 дес. з щорічним вивозом 200 цебер вина. Бурхливий розвиток на Південному березі спостерігався до 1853 р. У роки війни було нанесено колосальних збитків виноградарству і виноробству. Лише у 1865 р. вдалось досягти довоєнного рівня розвитку цих галузей [1,15].

Крупним поштовхом на шляху розвитку економіки Криму стало створення нової транспортної мережі за сприянням земства [19,12]. Транспорт сприяв розвиткові тут одразу двох напрямів: сільського господарства і курортної справи. Питання необхідності устрою залізниці на півострові для економічного розвитку Криму обговорювалося ще у 1852 р. на зборах Імператорського Харківського університету [25,3]. Але залізниця була проведена сюди лише у 1874 р. у Сімферополь, а роком пізніше у Севастополь. Така схема залізничних сполучень свідчила про стратегічні інтереси Російської імперії у Севастополі, хоча в цей період дуже стрімко і швидше за інших розвивався саме Феодосійський торгівельний порт. На цей час вже функціонували: Курсько-Азовська, Київсько-Одеська, Одесько-Балтська дороги, що зв'язали Росію з Південною її частиною.

На Чорному морі стрімко розвивалось пасажирське пароплавство. Це значно поліпшувало туристам умови подорожі на півострів. Залізнична мережа для Криму ускладнила характер купівлі та продажу, прискорила оберти внутрішньої торгівлі [3,109], відкрила внутрішні ринки імперії, спростила доставку хліба на експорт через кримські порти і доступ у міста півострова, сприяла притоку відпочиваючих [11,248], пожвавила розвиток сільського господарства, промисловості, економіки регіону загалом тощо [8,56]. Залізниця дала могутній поштовх плодовому садівництву, розвитку торгівлі товарами, в тому числі кримськими фруктами.

На формування наукової інфраструктури багато в чому мала вплив обставина розвитку міст. Адже саме у містах концентрувалась наукова еліта. Особливого значення набувала Ялта: вона ставала центром, де складались умови для розвитку науки і громадського життя. Влада розв'язувала питання благоустрою міста. У підприємців з'являлися додаткові можливості заробітку. Будувалися приватні будинки, дачі, відкривалися нові магазини, лавки, трактири, дрібні ремісничі, харчові, швейні, взуттєві підприємства, екіпажні майстерні. Серед підприємців найбільш численною групою були купці, крамарі, власники трактирів. Ключові управлінські посади займали фахівці курортно-туристичного бізнесу, що позитивно впливало на економіку регіону. Вони сприяли покращенню умов для перебування відпочиваючих у місті. Таким чином, створювалась інфраструктура Ялти. Саме це у поєднанні із особливостями місцезнаходження, кліматичних умов, заохоченнями з боку влади і сприяло прибуттю науковців до регіону.

Починаючи з другої половини 60-х років ХІХ ст. Південний берег Криму розвивався активніше за інші райони півострову і поступово набував ролі важливого центру виноградарства, виноробства, садівництва і тютюнництва. Під агропромислове виробництво задіювалися великі плантації. Високоякісні десертні і червоні вина, тютюн задовольняли не лише внутрішні потреби імперії, а й виступали вагомим експортним ресурсом. Поміщики півдня до цього часу усе більше утягувались в товарно-грошові відносини. Аграрний ринок вимагав вільних робочих рук, якісних параметрів у економічній діяльності. Вигідним ставало виробництво вина [22,33]. Щороку Південний берег Криму поставляв на російський ринок близько 250 тис. цебер вина. Ціни на вино тут були удвічі вищі ніж в інших регіонах Криму. Більша частина винограду Феодосійського і Сімферопольського повітів йшла на споживчі потреби Південного берегу [20,65].

Особливістю кримського садівництва в другій половині ХіХ ст. стало домагання фахівцями і виробничниками високої якості продукції, включення у конкурентну боротьбу з іншими садівничими районами країни. Таким чином, садівництво і виноградарство виборювали власні місця в сільськогосподарському комплексі імперії [5,арк.106].

У другій половині XIX ст. у Криму через значне зростання тютюнової промисловості в Російській імперії розвивалось тютюнництво, що мало промисловий характер. Спочатку більша частина кримського тютюну вирощувалася в Сімферопольському і Феодосійському повітах. Тут розводили американський, турецький і місцевий сорти. Зростання попиту на тютюн потребувало підвищення продуктивності. Галузь мала певні перешкоди на своєму шляху: важкі умови праці на плантаціях, висока трудомісткість галузі, низькі ціни на товар, що призводили до розорення власників. Завдяки особливостям топографічного положення доволі успішно галузь розвивалась у Ялтинському повіті. Тут вирощували вищі турецькі й американські сорти [6,арк.80-81], сорт «нікітський дюбек», проводили досліди на тютюнових плантаціях, асигнування на які надавала Ялтинська повітова земська управа; вирішували питання необхідності внесення добрив, різних умов зростання у залежності від ґрунту, клімату тощо [7,арк.117,135-137]. За період з 1856-1867 рр. площа під тютюном у Таврійській губернії зросла в 4 рази і вона сягала 917 дес., а валовий його збір - майже у 4 рази. [21,5].

У Криму займалися бджільництвом, шовківництвом, вирощували лікарські трави та інші спеціальні культури. Але ці галузі не набули поширення через певні труднощі. Перед вченими поставали питання розповсюдження на півострові різноманітних культур, багатих на нектар, із різним вегетаційним періодом; поширення інформації серед населення щодо особливостей зайняття бджільництвом, кліматичних умов Криму, дослідження властивостей меду з метою збільшення на нього попиту з боку споживачів, обґрунтування можливостей і планування штучної іригації; потребувало вирішення обґрунтування важливості шовківництва для загальноекономічного розвитку Криму, відкриття пунктів прийому сировини, розповсюдження знань серед населення щодо шовківництва тощо.

Таким чином, у 50-60-х роках ХІХ ст. Крим, особливо Південне узбережжя, набував важливого значення для Російської імперії у якості центру торгівельних зв'язків, бальнеологічного курорту, місця вирішення міжнародних питань. Росія проводила особливу політику у Криму, створюючи особливо сприятливі умови для розвитку краю. Поряд із модернізаційними тенденціями в економіці, зберігались і традиційні форми господарювання. Передові для того часу форми сільського господарства, клімат, зручне географічне становище, надлишок робочої сили, інтенсифікація існуючого господарства сприяли початку диверсифікації промисловості, переробці продуктів сільського господарства, розвитку будівельної, виноробної і курортної галузей, а також появі різноманітних природничо-наукових формувань. У регіоні склалися певні умови для розвитку наукових досліджень прикладного характеру у різних галузях з метою вдосконалення методів ведення сільського господарства, поліпшення економічних, санітарно-епідеміологічних умов життя населення.

Література

крим політичний соціальний економічний

Болгарев П.Т. Виноградарство. Симферополь: Крымиздат, 1960. - 574 с.

Водарский Я. Е., Елисеева О. И., Кабузан В. М. Население Крыма в конце XVIII -- конце XX веков (Численность, размещение, этнический состав). - М., 2003 [Електронний ресурс] / Вікіпедія. Режим доступу до сторінки сайту: http:// ru.wikipedia.org/wiki/

Волков Н.Е. Очерк законодательной деятельности в царствование императора Александра III, 1881-1894 гг. - СПб.: Тип. А.Ф. Штольценбурга, 1910. - [IX] 372 [III] с.

Державний архів в Автономній Республіці Крим (далі - ДААРК). - Ф.26. - Оп.1. - Спр.14476 «а». - 5 арк. - Статистические сведения о Таврической губернии.

ДААРК. - Ф.125. - Оп.2. - Спр.11. - 125 арк. Сведения по истории деятельности Отделения садоводства и удостоверения служащих отделения.

ДААРК. - Ф.211. - Оп.1. - Спр.8. - 136 арк. О годовой и полугодовой отчетности по табачной части за 1906 г.

ДААРК. - Ф.673. - Оп.1. - Спр.1. - 144 арк. - Переписка об удобрении, вспашке, произрастании табака и сведения о личном составе. 1913 г.

Дьяконов Г.Н. Успехи железнодорожной сети в техническом отношении за 1881-1896 гг. / Отдел XVII. Строительство и инженерное дело; морское и речное судоходство / Производительные силы России // По ред. В.И.Ковалевского. -

С.-Петербург: типографии: А. Леиферта, Исидора Гольдберга, «Экономическая», 1896. - С. 53-71.

Дюличев В.П. Рассказы по истории Крыма. - Симферополь: Бизнес-информ, 1996. - 288 с.

Иванов Е.Э. Ривьера и Южный берег Крыма, их лечебные места и средства. - СПб: Издание журнала «Современная медицина и гигиена», 1897. - 130 с.

История Крыма с древнейших времен до наших дней (в очерках). - Симферополь: Атлас-компакт, 2006. - 400 с.

Історія УкраїниXX - початку XXIстоліття: Навч. посіб. / П.П. Панченко,

Н.П. Барановська, С.С. Падалка та ін.; За заг. Ред . В.А. Смолія. - К.: Знання, 2004. - 582 с. - (Вища освіта XXI століття).

Історія українського селянства / [Авт.: Андрощук О.В., Блануца А.В., Кащук Д.П. та ін.; Редрада: Литвин В.М. (голова) та ін.; Відп. ред. Смолій В.А.]. - К.: видавництво «Наукова думка», 2006. - (Нариси в 2-х томах ). Т.1. - 2006. - 632 с.

Калинин Н., ЗемляниченкоМ. Романовы и Крым. «У всех нас осталась тоска по Крыму...». - Симферополь: Бизнес-Информ, 2007. - 320 с.

Крестьянская реформа в России 1861 года. Сборник законодательных актов. - М.: Государственное издательство юридической литературы, 1954. - 499 с.

Макаров М. Историко-краеведческий очерк. - Симферополь: Крымиздат, 1956. - 212 с.

Мальгин А.В. Русская Ривьера. - Симферополь: Сонат, 2004. - 352 с.

Марциновский П.Н. Развитие хозяйства // Крым сквозь тысячелетия. - Симферополь: ЛИРа, 2004. - С. 358-389.

Маскина А.С. Таврическое земство в 1866-1890 гг. (Социальный состав, бюджет и практическая деятельность): Автореф. дисс. ... канд. ист. наук: 07.00.02 / Московский государственный университет имени М.В.Ломоносова. - М.: Издательство Московского университета, 1982. - 17 с.

Очерк положения виноградарства и виноделия в России // Очерк современного состояния плодоводства, огородничества и виноградарства с виноделием в России и правительственных мероприятий к их развитию. - Санкт-Петербург: Типография В. Киршбаума, 1899. - С. 61-74.

Памятная книжка Таврической губернии. Сборник статистических сведений по Таврической губернии. Т. IX. Отдел V. Специальные культуры / Сост. Статистическим бюро Таврического губернского земства под ред. К. А. Вернера. - Симферополь: Издание Таврическое губернской земской управы, Типография газеты «Крым», 1889. - 73 с.

Ракицкий Н.П. Материалы по экономике Крыма. Экспортные возможности края. - М., 1926. - 47 с.

Савчук В.С. Природничонаукові товариства Півдня Російської імперії: друга половина XIX - початок XX ст. - Дніпропетровськ: Вид-во ДДУ, 1994. - 232 с. - Рос. мовою.

Секиринский С.А. Сельское хозяйство и крестьянство Крыма и Северной Таврии в конце XVIII - начале XX в. (1783-1917 гг.): Автореф. дис. ... д-ра ист. наук: 07.00.02 / Львовский гос. ун-т им. Ивана Франка. - Львов, 1974. - 34 с.

Соковнин Н. Объяснения по поводу помещенной в 73 № Таврических губернских ведомостях 1867 г. статьи о крымской железной дороге. - Одесса: типография Л.Нитче, 1868. - 14 с.

Черненко К.О. Становлення і розвиток природознавчих досліджень в Криму (кінець XVIII - початок XX століття): Автореф. дис. ... канд. іст. наук: 07.00.07 / Центр науково-технічного потенціалу й історії науки ім. Г.Н. Доброва НАН України. - К., 1998. - 16 с.

Шамко Е. Из истории виноградарства и садоводства // Виноградарство и садоводство Крыма. - Симферополь, 1963. - №1(63). - С. 41-45

Ширяев С. Помещичья колонизация и русские усадьбы в Крыму в конце- первой половине XIX в. // Крым, 1927, № 2 (4). С. 169-186.

Размещено на Allbest.ru