Графи Потоцькі на службі Російській короні

Размещено на http://www.allbest.ru/

Графи Потоцькі (герб "Пилява") на службі Російській короні (кінець XVIII - початок XX ст.)

Кривошея І.І.

Після руйнації Речі Посполитої багато магнатських родин залишилися в Росії, де почували себе досить впевнено і в економічному, і в політичному плані. Три поділи, що відбулися у другій половині XVIII ст.,змусили аристократію Речі Посполитої обирати - зберегти відданість втраченій державі чи стати лояльними новій владі. Це складне, але реальне завдання - як зберегти суспільний та соціально-економічний вплив в нових умовах, коли більшість земельних володінь опинилися в складі Російської імперії та імперії Габсбургів, представники магнато-шляхетської верхівки вирішували по-різному.

Процес інтеграції польської аристократії у російське імперське суспільство активізувався у другій половині XVIII ст. До поділів Речі Посполитої бачимо економічне співробітництво магнатів із Російською імперією, а також про ситуативну проросійську орієнтацію окремих представників польських аристократичних родин, що втілилася, наприклад, у Торговицькій конфедерації (1792 р.). Росія, ще до прийняття рішень Гродненським сеймом, запропонувала магнатам і шляхті присягнути на вірність Єкатерині ІІ. До 5 квітня 1793 року присягу на вірність російській короні склали Сангушки, Потоцькі та інші. Встановлення російської влади в приєднаних землях могло привести до загострення ситуації на рівні суспільної верхівки, тому шляхта, як суспільний стан, не просто увійшла до складу підданих Росії, а й була зарахована до дворянства. Імператрицею Катериною ІІ було оголошено, що "законное владение и имущество, каковые кому "из обывателей" по правам Польской Республики принадлежат, остаються при всей их неприкосновенности" [1,82].

Інтеграція польської аристократії у російське суспільство наприкінці XVIII - на початку ХХ ст., на нашу думку, відбувалася різними шляхами:

• по-перше, через інкорпорацію та легітимацію її до стану російського дворянства із збереження всіх майнових і суспільних привілеїв, які вона мала у Речі Посполитій [2];

• по-друге, службою у російських військах та при імператорському дворі. Хоча варто зауважити, що ця лояльність закінчувалася під час польських повстань 1830-1831 років та 1863-1864 років;

• по-третє, через укладення шлюбів з представниками впливових російських дворянських родин.

Питання статусу нобілітету Речі Посполитої та її суспільної асиміляції в імперські структури розглядали у своїх дослідженнях ще наприкінці ХІХ - початку ХХ ст. в загальноросійському контексті дослідники О. Романович-Славатинський [3], С. Корф [4].

У радянській українській історіографії серед багатьох досліджень привертає увагу книга В. Смолія [5], в якій автор подає аналіз ситуації на правобережних землях перед і в період поділів Речі Посполитої, піднімає питання статус аристократії Речі Посполитої в умовах нового, російського режиму на теренах південно-західних губерній.

В сучасній українській історіографії вже є досліджень, що присвячені аналізу згаданих процесів [6;7;8] але все ж бракує студій, які б показали інтеграцію окремого роду в російське суспільство. Хоча певні успіхи в цьому плані вже зроблено, але згадану проблематику не виокремлено з загальної історії роду [9] або якоїсь його окремої гілки [10;11].

Серед польських студій в першу чергу варто згадати книги Єжи Лоєка про окремих представників роду Потоцьких [12;13], а також цікаву монографію Ярослава Чубатого, в якій він висвітлює політичний вибір та компроміс поляків у 1795-1815 роках[14].

Широкого розголосу набули книги французького історика Даніеля Бовуа [15;16;17]. Ґрунтовно дослідивши суспільні взаємини шляхти з царатом і селянством в їх розвитку, автор аналізує роль і місце аристократичних родів в суспільному житті Правобережної України. Мозаїка інформації про Браницьких, Любомирських, Потоцьких та інших, все ж не дає конкретної картини стосунків окремих родів з імперським центром.

Розглянемо службу польської аристократії на прикладі роду Потоцьких (герб "Пилява"). Відомі дві лінії роду: Срібна Пилява, або Гетьманська лінія, а також Золота Пилява, або Примасовська. Представники обох ліній були і економічно, і суспільно-політично інтегровані в російське суспільство. Наведемо перелік фактів, що засвідчують службу представників роду Російській короні: Гетьманської лінії: Ян (1764-1815) - відомий історик та етнограф, археолог та письменник у 1799 році здобув чин таємного радника в Росії; Северин (1762-1829) - таємний радник та кавалер російського ордену св. Алєксандра Нєвського; Ярослав (1784-1838) - генерал-майор російських військ, маршалок Імператорського Двору; Антоні (1780-1850) - бригадний генерал російських військ у 1816-1828 роках, таємний радник з 1843 року. Леон/Лев (1879-1860) - дійсний таємний радник, надзвичайний посол і повноважний міністр від Росії у Стокгольмі та Неаполі, кавалер російського ордену св. Алєксандра Нєвського [18;19,28-29; 20,731-732]; Александр (1776-1845) - великий конюший імператорського двору, Август (1846-1905) - камер-юнкер (1881), камергер (01.05.1900); Станіслав (?-1887) - конюший, а згодом обер-церемонійместер Імператорського двору; Йозеф (1862) - камер-юнкер (1888), камергер (1901) [20,743-757]; Примасовської лінії: Теодор (1730-1812) - таємний радник [20,758]; Родрік (1833) - камергер; Станіслав (1836-1882) - поручик російської артилерії; Генріх (1869) - камер-юнкер російського двору (04.08.1897) та депутат російської Державної Думи (1907) [20,769-771].

Нижче розглянемо ці та інші приклади детальніше. Граф Антоні Протази Яцек Потоцький, більше відомий як Прот Потоцький (17611812), відомий промисловець та банкір, за протекцією Станіслав Потоцького теж був прийнятий на російську службу, але пробув на ній недовго і в кілька прийомів: 06.05.1793 - таємний радник, 1793-1796 роки - відпустка, 05.02.1797-13.08.1798 - сенатор ІІІ-го департаменту [21,547].

Станіслав Щенсни Потоцький (1752-1805) - організатор Торговицької конфедерації, відомий масон, служив Російській імперії у чині генерала від інфантерії [22; 20,750]. Ще до другого поділу був відзначений імператрицею Єкатериною ІІ у 1782 році орденом св. Андрія Первозванного, а у січні 1788 року, за заслуги в організації російських магазинів у прикордонні Речі Посполитої був нагороджений еполетами, прикрашеними діамантами. Як свідчить генерал-майор Шереметьєв, "Станислав Щенсны Потоцкий присягнул на верность российской короне в числе первых 28 марта в Житомире" [23,712]. У 1795 році, на думку польських дослідників, після повернення зі змушеної еміграції в Росію, він був нагороджений орденом Александра Нєвського й одержав чин генерала від інфантерії [24,188-199]. Інше джерело називає дату дарування генеральського звання - 17 листопада 1796 року. Звільнений від служби 30 жовтня 1798 року [23,712].

Сини та онуки продовжили шлях, обраний Станіславом. Наведемо найбільш яскраві приклади відданої служби його синів від двох з трьох шлюбів - від Юзефіни та Софії. Патентом Єкатериньї ІІ від 4 листопада 1793 року графу Станіславу Потоцкому (1782-1831), сину Станіслава Щенсни та Юзефіни, був пожалований чин корнета лейб-гвардії кінного полку [25]. Щоправда, в "Русском Биографическом Словаре", вказано іншу дату - 1 квітня 1793 року, а згодом звільнений за малолітством (1796). Це була "служба", характерна для часів Єкатерини ІІ, коли ще змалку записували до якогось полку. Дійсно служити російській короні Станіслав Російській імперії з 1803 року: 14.05.1803-04.11.1804 - поручик лейб-кірасирського її Величності полку; з 04.11.1804 - поручик лейб-гвардії кінного полку; з 1805 - у закордонному поході, нагороджений орденом св. Анни (3 ст.); 02.06.1807 - орден св. Владіміра (4 ст.) і золота шпага "За хоробрість"; 1807 - штаб-ротмістр; 14.01.1809 - відставка у чині ротмістра; 18.04.1809 - камергер; 04.08.1809 - повернувся на військову службу в чині підполковника армійської кавалерії; 20.12.1810 - флігель-ад'ютант імператора і переведений у Преображенський полк; 15.09.1811 - полковник; 1812 - нагороджений орденом св. Анні (2 ст. з діамантами) за звитягу під Бородіно; 1813 - командувач драгунським полком, згодом 1-м Українським, нагороджений орденом св. Владіміра (3 ст.); 15.09.1813 - генерал-майор, а після битви під Лейпцигом нагороджений орденом св. Георгія (4 ст.), пруським орденом Червоного Орла (2 ст.) та австрійським орденом Леопольда; 1814 - нагороджений баварським орденом Максиміліана та Йосифа; 1815 - нагороджений орденом св. Анни (1 ст.); 01.07.1817-06.09.1822 - генерал-ад'ютант, черговий генерал Головного Штабу польських військ у Варшаві; з 25.05.1826 - таємний радник і обер-церемоніймейстер Імператорського Двору [26].

"Формулярний список о службе умершего Гофмаршала Двора Его И.М. В...." ілюструє кар'єрне сходження Ярослава Потоцького (1784-1838), теж народженого Юзефіною, і рясніє орденами й медалями: російськими: св. Анни (1ст.), св. Владіміра (ІІІ ст.), австрійським св. Леопольда, французьким св. Людовика, шведським Північної Зірки (1 ст.), баварським військовим та Пруським орденами. Кавалер, нагороджений також медаллю 1812 року за взяття Парижа та знаком відзнаки "безпорочной" служби за 15 років: 16.12.1806 - актуаріус колегії Іноземних справ; 14.02.1808. - камер-юнкер Двору; 03.06.1810 - інженер-полковник резерву Корпусу Інженерів Шляхів Сполучень; 10.11.1812 - нагороджений св. Владіміра (3 ст.); 16.05.1813 - переведено у кавалерію; 04.04.1814 - флігель-ад'ютант імператора; 30.08.1816 - нагороджений австрійським, французьким, баварським та пруським орденами; 30.08.1816 - надано чин генерал-майора кавалерії; 25.02.1817- внесений у список генералів свити імператора; 10.10.1822 - звільнений із служби з мундиром, за приватними причинами; 25.05.1829 - чиновник особливих доручень МВС по департаменту поліції; 15.07.1829 - указом Сенату перейменований в дійсні статські радники; 31.12.1829 - гофмаршал, з наказом бути постійно присутнім при придворній конторі; 28.07.1830 - нагороджений шведським принцем орденом; 22.08.1830 - нагороджений відзнакою за 15 років "безпорочной" служби; 18.04.1831 - нагороджений орденом св. Анни (1 ст.); 11.05.1830-24.03.1833 - член опікунської ради "Заведений общественного презрения в Санкт-Петербурге" та опікун "Дома презрения сирот" [27]. Його син Константи (1816-1857) також служив офіцером гвардії в російських військах [20,751].

Син Станіслава Щенсни від шлюбу з Софією Александр (1798-1868), розпочав кар'єру з 14 класу (указ російського імператора від 15 листопада 1818 року), а через 10 років став полковником російської армії - брав участь у війні з турками (1828-1829 рр.) [28,61;29,759-760].

Нижче наводимо фрагмент із формулярного списку іншого Софіїного сина - Болеслава (1805-1893): 23.11. 1821 - портупей-юнкер Українського Уланського полку; 14.08.1823 - корнет, потім переведений у Кавалергардський полк; 05.01.1827 - звільнений з військової служби в чині поручика; 27.11.1828 - перейменований у титулярні радники та причислений до Департамента Уділів; 06.12.1828 - камер-юнкер Імператорської Двору; 11.12.1834 - після звільнення від служби в чині камер-юнкера причислений до Міністерства народної освіти; 07.06.1838 - камергер; 07.12.1838 - попечитель Немирівської гімназії; 28.06.1840 - нагороджений орденом св. Анни (2 ст.); 27.10.1842 - колезький асесор [25].

Цей список допоміг доповнити і уточнити відому інформацію про Болеслава Потоцького, яка міститься на сторінках Польського Словника Біографічного у статті Е. Козловського та біографічного словника В. Колесник "Відомі поляки в історії Вінничини". У 1843-1848 роках він служив на різних посадах в Королівству Польському. З 1854 року - церемоніймейстер, а з 1861 року - гофмейстер імператорського двору. У 1856 році він одним з герольдів-розпорядників коронації російського імператора Алєксандра ІІ, а згодом став великим виночерпієм (підчашим), це була висока посада, але без політичного впливу при дворі [30,800-801]. Залишаючись почесним попечителем Немирівської гімназії (1866 р.), він переїздить до Санкт-Петербургу і продовжує блискучу кар'єру: з 1874 - обер-шенк імператорського двору, нагороджений орденами св. Анни 1 ст. (1866), св. Владіміра 2 ст. (1854) і 3 ст. (1871), св. Станіслава 1 ст. (1859), Білого Орла (1877) та Алєксандра Нєвського (1888) [21,525-528].

Северин Потоцький (1762-1829) успішний політичний та державний діяч, який досяг значних успіхів на ниві державної служби в Російській імперії, особливо в галузі освіти, зокрема брав участь у заснуванні університету в Харкові і був нагороджений орденом Алєксандра Нєвського. Його кар'єра в імперії розпочалася після третього поділу Речі Посполитої, коли він склав присягу на вірність російській цариці. Хронограф сходження службовою драбиною виглядає наступним чином: до 21.01.1799 - камергер Імператорського Двору; 4.06.1801 - таємний радник, з фактичним прикріпленням до ІІІ-го департаменту Сенату; з 8.09.1802 - член Комісії училищ при Міністерстві народної освіти; з 09.09.1802 - член Комітету у справах білоруських євреїв; 21.01.180325.03.1817 - попечитель Харківського учбового округу; з 31.08.1809 - член Комітету по розгляду стану поштової кореспонденції; з 07.03.1809 - член Комісії по підготовців "Полного собрания законов Россйской империи"; з 17.01.1810 - член Державної ради; 02.10.1827 - дійсний таємний радник [31,699-704].

Син Северина Потоцького, Леон/Лев (1789-1860), також здійснив вдалу кар'єру: 1808 рік: 15.03 - актуаріус Колегії іноземних Справ, а з 14.11 - служив в російській місії в Неаполі; 12.12 - камер-юнкер імператорського двору; з 15.03.1810 - служив у Віденській дипломатичній місії; з 30.09.1812 - у Лондонській дипломатичній місії; 08.06.1814 - пожалуваний у камергери; з 11.05.1815 - головний секретар по іноземному листуванні при Тимчасовому Уряді Царства Польського; 1818 - дійсний статський радник; 1828 рік: 01.01 - надзвичайний посол та повноважний міністр при португальському королі, 01.06 - таємний радник; 1833 рік: 20.01 - звільнений з посади посла у Ліссабоні; 05.12 - нагороджений орденом св. Анни (1 ст.); 20.06.1836-31.05.1839 - надзвичайний посол та повноважний міністр в Швеції 19.06.1841-1.04.1847 - надзвичайний посол та повноважний міністр в Неаполі; 16.07.1846 - член Державної Ради; 21.04.1847 - дійсний таємний радник; 1856 - пожалуваний у обер-гофмейстри імператорського двору і нагороджений орденом св. Алєксандра Нєвського [32,697].

Становище жінки в тогочасному європейському суспільстві дозволяло представницям прекрасної статі ставати лиш фрейлінами та статс-дамами імператорського двору. Наведемо лише два приклади. Так, друга дружина Станіслава Щенсни Потоцького Юзефіна Амалія (1752-1798) була кавалерствуючою дамой ордену св. Єкатерини та статс-дамою імператриці Єкатерини [33,740-742]. Потоцька Александра (1818-1892), донька Станіслава Септима (1782-1831), з 1836 року була дамою Імператорського Двору [34,731-732]. потоцький аристократ магнат шляхта

Отже, вивчення і систематизація фактів служби польських аристократів Потоцьких російській короні, засвідчують, що вона являла собою один шляхів інтеграції роду в імперське суспільство. Представники роду робили кар'єру як при дворі російських імператорів, так і на цивільній, дипломатичній та військовій чиновницькій ниві. За відданість царському трону були неодноразово відзначені найвищими російськими нагородами.

Джерела та література

1. Незабитовский В. Замечания по вопросу о чиншевом владении в Западнйх губерниях. - К., 1883.

2. Детальніше див.: Кривошея І.І. Легітимність польського графського титулу Потоцьких // Пам'ять століть. - 2006. - № 5(62).

3. Романович-Славатинский А. Дворянство в России от начала XVIII века до отменй крепостного права. - СПб, 1870.

4. Корф С.А. Дворянство и его сословное управление за столетие 1762-1855 годов. - СПб, 1906.

5. Смолій В.А. Возз'єднання Правобережної України з Росією. - К.,1978.

6. Павлюк В.В. Магнатерія Волині в соціально-економічному та культурному житті Правобережжя у ХІХ ст. - Острог: Національний університет "Острозька академія", 2000.

7. Рудакова Ю. Порівняльна характеристика статусу польської шляхти та російського дворянства в контексті зміни політичного підпорядкування території Правобережної України наприкінці XVIII ст. // Rocznik Europeiskiego kolegium polskich i ukrainskich uniwersytetow. - Lublin 2006. - Т.Ш.

8. Войтенко Ю.М. Еліта Правобережної України в російському імперському суспільстві: політико-соціальні виміри (1793-1832 рр.): Автореф... 07.01.00 - історія України / ДВНЗ "Переяслав-Хельницький державний педагогічний університет імені Григорія Сковороди". - Переяслав-Хмельницький, 2008.

9. Чернецький Є. Браницькі герба Корчак. - Біла Церква: Видавець О.В. Пшонківський, 2003.

10. Чубіна Т.Д. Рід Потоцьких в Україні (тульчинська лінія): суспільно-політичні та культурологічні аспекти: Автореф. 07.00.01 - історія України / Донецький національний університет. - Донецьк, 2008.

11. Чубіна Т.Д. Рід Потоцьких в Україні (тульчинська лінія). Монографія. - Черкаси: Черкаський ЦНТЕІ, 2008.

12. Lojek J. Potomkowie Szczenego: Dzieje fortuny Potockich z Tylczyna. - Lublin, 1988.

13. Lojek J. Dzieje zdrajcy. - Katowice: Wydawnictwo "Sl3.sk", 1988.

14. Czubaty J. Zasada "dwoch sumien". Normy postgjowania i granice kompromisu po- litycznego Polakow w sytuacjach wyboru (1795-1815). - Warszawa:Wydawnictwo Neriton, 2005.

15. Бовуа Д. Шляхтич, кріпак і ревізор: Польська шляхта між царизмом та українськими масами (1831-1863). - К.,1996.

16. Бовуа Д. Битва за землю в Україні. 1863-1914: Поляки в соціо-етнічних конфліктах. - К.: Критика, 1998.

17. Бовуа Д. Російська влада та польська шляхта в Україні.1793-1830 рр. / Переклад з французької Зої Борисюк. - Львів: Кальварія, 2007.

18. Dworzaczek W. Genealogia. - Warszawa, 1959. - Т. II. Tablice. - Cz. ІІ - Tabl.140.

19. Zielin ska T Poczet polskich rodow arystokratycznych: tablice genealogicz- ne. - Warszawa, 1997.

20. Dunin-BorkowskiJ.,hr.Almanach bl^kitny: Genealogia zyjaecych rodow polskich. - Lwow-Warszawa, 1908.

21. Колесник В. Відомі поляки в історії Вінниччини: Біографічний словник. - Вінниця: ВМГО "Розвиток", 2007. - 1008 с., іл.

22. Державний архів Київської області (далі - ДАКО). - Ф.782. - Оп.1. - Спр.9214.

23. Артамоновъ Н.Н. Потоцкій, графъ Станиславъ-Феликсъ // Русскій Біографическій словарь. - Т.ХІІ. Плавильщиковъ-Примо. - СПб., 1905.

24. Rostworowski E. Potocki Stanislaw Szcz^sny (Feliks) // Polski Slownik Biograficyny. Tom XXVII. Pniowski Jan - Potocki Ignacy. -Wroclaw-Warszawa- Krakow-Gdansk-Lodz: Zaklad Narodowy Imienia Ossolinskich Wydawnictwo Polskiej Akademii Nauk, 1983.

25. ДАКО. - Ф.782. - Оп.1. - Спр.9326.

26. Артамоновъ Н.Н. Потоцкій, графъ Станиславъ Станиславовичъ // Русскій Біографическій словарь. - Т.ХІІ. Плавильщиковъ-Примо. - СПб., 1905.

27. ДАКО. - Ф.782. - Оп.1. - Спр.9323.

28. Zy chl in ski T Zlota ksi^ga szlachty Polskiej. Rocznik XIV. - Poznan, 1893.

29. Konarska B. Potocki Aleksander // Rostworowski E. Potocki Stanislaw Szcz^sny (Feliks) // Polski Slownik Biograficyny. - Tom XXVII. - Wroclaw-Warszawa- Krakow-Gdansk-Lodz: Zaklad Narodowy Imienia Ossolinskich Wydawnictwo Polskiej Akademii Nauk, 1983.

30. Kozlowski E. Potocki Boleslaw // Polski Slownik Biograficyny. - T.XXVII. - Wroclaw-Warszawa-Krakow-Gdansk-Lodz: Zaklad Narodowy Imienia Ossolinskich Wydawnictwo Polskiej Akademii Nauk, 1984.

31. Петров А., Строевъ В. Потоцкій, графъ Северинъ Осиповичъ // Русскій Біографическій словарь. - Т.ХІІ. Плавильщиковъ-Примо. - СПб., 1905.

32. Петров А.А. Потоцкій, графъ Левъ Севериновичъ // Русскій Біографическій словарь. - Т.ХІІ. Плавильщиковъ-Примо. - СПб., 1905.

33. Czeppe M. Potocka z Mniszchow Jozefina Amelia // Polski Slownik Biograficyny. Tom XXVII. Pniowski Jan - Potocki Ignacy. - Wroclaw-Warszawa-Krakow- Gdansk-Lodz: Zaklad Narodowy Imienia Ossolinskich Wydawnictwo Polskiej Akademii Nauk, 1983.

34. Konarski S. Potocka z Potockich Alesandra // Polski Slownik Biograficyny. Tom XXVII. Pniowski Jan - Potocki Ignacy. - Wroclaw-Warszawa-Krakow-Gdansk- Lodz: Zaklad Narodowy Imienia Ossolinskich Wydawnictwo Polskiej Akfdemii Nauk, 1983.

Размещено на Allbest.ru