Методологія і методика дослідження змін субкультури жінок-городянок у Радянській Україні

Размещено на http://www.allbest.ru/

Методологія і методика дослідження змін субкультури жінок-городянок у Радянській Україні (1917-1939 рр.)

Кривуля О.О.

Дослідження життєдіяльності жінок 1917-1939 років, як життя окремої спільноти, має вивчатися у контексті усього суспільного буття: у етично-психологічних, правових, політичних, економічних, сімейно-побутових та інших формах соціальної поведінки, обумовлених свідомістю членів певного суспільства. Тобто передусім доцільним виступає дослідження масових проявів та проявів, що повторювалися, бо вони мають певну достовірність чи "об'єктивність". Необхідний відхід від перерахування конкретних подій у хронологічному порядку і зосередження уваги на проблемності, що ґрунтується на аналізі повторюваних явищ, а не поодиноких випадків: розкриття організації суспільства у цілому чи певної її частини, зокрема міської жіночої, через постановку проблеми.

Визначення субкультури радянських жінок можливе через дослідження та врахування їх менталітету. Насаджуючи нові правила життя, нові порядки у суспільстві, більшовики змушені були змінити все те, до чого свідомо чи підсвідомо жінки звикали протягом багатьох століть і що зумовило їх поведінку. Сам процес зміни менталітету, свідомості городянок, як певної спільноти у конкретному просторі і часі обумовило сутність процесу генези субкультури радянських жінок на початковому етапі встановлення у країні радянської влади. Вивчення цього процесу дає змогу змоделювати загальний соціальний портрет радянських городянок і відповідно пояснити його трансформацію у різних сферах буття людини. Складовою об'єкту нашої уваги виступає світогляд міських жінок, а також уявлення та розуміння усім населенням процесів, які тоді відбувалися у країні, та зміни соціальної ролі жінок у суспільстві. Таким чином, на перший план виходить соціальна історія, яка у свою чергу не може бути досліджена без урахування повсякденних дрібниць, з якими зтикалися жінки у побуті.

Проте, незважаючи на акцентуацію нашої уваги на соціальній історії, вважаємо, що вона має право на існування за умов вивчення життя конкретних людей. Це, по-перше, дозволить значно збагатити історичну розвідку яскравими неординарними фактами та подіями з життя населення епохи, що вивчається; по-друге, зробить більш емоційно насиченим дослідження; по-третє, дозволить більш об'єктивно поглянути на події та процеси, що аналізуються, за умов, якщо наводяться протилежні думки та оцінки очевидців тих подій. Отже, історія індивіда, персоналізація, лише збагатить дослідження з соціальної історії. Важливою складовою цього виступає вивчення особливостей міжособистісних взаємин жінок з жінками та з чоловіками у робочому колективі, на громадській чи політичній службі, з чоловіками та з дітьми у сім'ї.

Історичне пояснення чи історичне дослідження являє собою певну систему чи структуру, що формується за допомогою вивчення та врахування усіх її елементів (подій, явищ тощо). При аналізі жіночої субкультури найбільш сприйнятним способом моделювання уявної структури є структура функціоналістська, започаткована німецьким соціологом Максом Вебером та зредагована істориком Кльодом Лєві-Стросом, котра на їх думку ґрунтується на забезпеченні "соціального порядку", на функціонуванні суспільства, у якому "беруть участь не лише "дійсні", об'єктивно наявні елементи, але й "мислимі" - міфи, уявлення, вірування, ідеологія. Отже, соціальні структури - це не лише емпірична реальність, а й модель, яку дослідник створює сам, поєднуючи "дійсні" та "мислимі" елементи у певну цілість" [1,269]. Така модель виступає як пояснювальна схема, що складається з "тісно пов'язаних між собою елементів: певних уявлень про світ ("мислимого") та відповідних цим уявленням поведінкових рефлексій ("дійсного")" [1,269]. У нашому дослідженні аналізується жіноча субкультура 1917-1939 років як система, що має власну структуру культурних елементів "кодів", котрі відповідали більшовицькій ідеології, що впливала на формування світогляду радянських жінок (ідеальні (духовні) основи) та, як наслідок останнього, - повсякденним культурно-економічним потребам жінок-городянок (матеріальні основи). Головною нашою метою у такому концептуальному підході виступає дослідження цих окремих елементів (одиниць) та поєднання їх у певну цілість, чим власне і виступає жіноча субкультура досліджуваного періоду.

Але дотримання основ функціоналістського концептуального підходу не обмежує нас у деякій свободі та відході від загальних правил досліджень такого роду. Зокрема, проблема вимагає введення широкої персоналізації та аналізу конкретних прикладів форм поведінки, декларацій світосприймання відомих чи пересічних городянок зазначеної епохи. Мається на увазі врахування вивчення норм і стандартів суспільства крізь призму свідчень певних осіб (одиничний досвід), що перетворить систему на відкриту і рухливу, а тому вільну у стратегії нашого дослідницького вибору.

Методологічною базою нашої роботи виступає соціально-історична антропологія, зокрема соціально-психологічний стан міських жінок, поведінка, у тому числі норми та аномалії соціального буття, ідентифікація жінками себе у радянській системі, сприйняття чи спротив ними методів функціонування владних структур, соціальна ідентифікація жінок, дослідження особливостей приватного життя городянок, їх побут, манери поведінки та спілкування, харчування, дозвілля та розваги, соціальна функція одягу та його естетика, ставлення чоловіків до жінок, ставлення до праці тощо. Тобто вивчення особливостей світосприйняття й культурно-поведінкових норм, духовного устрою жінок-городянок радянської епохи в Україні протягом 1917-1939 років. Не випадково ми акцентуємо увагу на соціально-історичній антропології, у якій поєднуються антропологія, історія, соціологія та філософія. Такий інтердисциплінарний підхід дозволяє нам сфокусувати роботу у спектрі використання, в першу чергу, системного підходу до вивчення порушеної проблеми.

Методологічними принципами дослідження виступають принципи об'єктивності та історизму. Перший допомагає визначати процеси, події

і явища незалежно від свідомості дослідника, неупереджено аналізувати проблему, незалежно від свідчень тих чи інших джерел. Другий - передбачає вивчення теми у контексті конкретно-історичної обстановки, тобто ідеї виникнення (генези) та трансформації жіночої субкультури з урахуванням обставин місця і часу жіттєдіяльності жінок-городянок, зміни їх свідомості, що являє собою структуруючий елемент їх субкультури крізь призму простору і часу. Принцип розуміння історії як процесу дозволяє вивчати проблему не у якості аналізу одиничних випадків, а у комплексі розкрити передумови, особливості змін, наслідки того чи іншого процесу; виявити як позитивні, так і негативні його чинники; спрогнозувати прояв окремих аспектів у майбутньому.

Теоретичні принципи історичного пізнання починають діяти за допомогою методів.

Метод аналогії та екстраполіції дозволяє відтворити картину буття жінок-городянок у просторі і часі, виявити чинники, що визначили їх місце і роль у суспільстві радянської України.

Аналітично-логічний метод допомагає викласти матеріал у відповідній хронологічній послідовності та логічній завершеності.

Важливими для історичного дослідження виступають джерела, які містять роздуми, думки очевидців тих подій: це автобіографічні спогади жінок, листи, тексти промов на засіданнях з'їздів, конференцій, нарад, скарги та заяви тощо. За наявності таких джерел ми використовуємо біографічний метод, що дозволяє проникнути у повсякденність як видатних, так і пересічних городянок. Аналіз цих джерел сприяє усвідомленню їх власних, індивідуальних мотивації та пріоритетів. Проте існує небезпека певної складності аналізу цих джерел: інформацію, яку подають сучасники досліджуваного періоду, слід відбирати дуже ретельно, оскільки автори висловлювали суб'єктивну думку щодо тих чи інших подій чи процесів і тому факти можуть бути перекрученими чи висвітленими однобічно через не- володіння усіма аспектами питання або через намагання приховати щось. Такі неточності зазначених джерел, з одного боку, ускладнюють історичне дослідження, але з іншого - спонукають нас до співсталення свідчень різних осіб, причому, як аналогічних показань, так і суперечливих один одному. Це метод "перехресного допиту" джерел, перед якими ставлять конкретне запитання. Використовуючи цей метод, ми маємо можливість відсіювати елементи авторської інтерпретації, елемент переконування автором читача та образні засоби, за допомогою яких автор впливає на емоційне відчуття науковця, переконуючи у тому чи іншому.

Критичний метод. Був задіяний нами шляхом зовнішньої та внутрішньої критики джерел. Зовнішня критика сприяла з'ясуванню "справжньості" документа, тобто наявності на ньому печатки, підписів тощо. Внутрішня - стосується перевірки інформації, яку містить джерело: відповідність дати події з описуваними подіями, узгоджуваність у часі й обставинах імен згадуваних осіб, особиста зацікавленість авторів у викладеному.

Метод ґендерної експертизи використовується при аналізі джерел з метою виявлення соціальних орієнтирів у залежності від статі.

Метод історичної герменевтики - пошук глибинних змістів у тексті, тлумачення прихованих значень. Застосовується з метою зрозуміння духовної сутності певної жінки чи жінок, особливості їх поведінки й мислення, їх бажання, страхи, захоплення, преклоніння перед чимось чи кимось. Цей метод тісно пов'язаний з семіотичним аналізом, при якому враховується розбіжність між способом мислення городянок і поведінковими стереотипами, які містяться у джерелах, а також система символіко-культурних значень, властива жінкам-городянкам у досліджуваний період (натяки, манера спілкування жінок на виробництві, у сім'ї, з керівництвом, схвалення чи осудження жінками відношення до них чоловіків, господарників, керівників партії, комсомолу тощо).

Метод структурного аналізу. За допомогою цього методу відбувається вичленовування, сортування, встановлення частотності тих чи інших фактів. Зокрема, розділяючи текст на структурні одиниці, ми вичленовуємо власне сам зміст, сутність документа, осіб, які причетні до подій, елементи адресації, котрі передусім стосуються офіційних документів.

Метод деконструкції джерел, тобто подолання прямолінійного розуміння тексту з метою винайдення у тексті закладених потенційних смислів, - використовується у пошуку суперечностей та двозначностей і їх повторюваності. Увага акцентується на ключових зворотах та словах, за допомогою яких можна виявити приховані світоглядні погляди авторів джерел. Особливо це стосується мемуарної літератури, автобіографій, листів тощо, коли нам доводиться звертати увагу в першу чергу на сухі факти, щоб зрозуміти "справжність" певної події. Проте, за допомогою цього методу ми маємо можливість віднайти приховані психологічні особливості жінок, віднайти їх фобії, комплекси, переживання.

З метою дотримання найбільшої точності у дослідженні використовується обрахунок даних із документації масового характеру. Нерідко застосовується напрям "квантитативної" (кількісної) історії, коли висновки обґрунтовуються чисельними показниками чи підтверджені статистичними даними. Цей напрям доцільний при аналізі одружень, розлучень, народжуваності, смертності, кількості працюючих жінок у різних сферах, безробітніх, кваліфікованих, письменних, партійних жінок, жінок у комсомолі, профспілкових, радянських та господарських органах, кількісних показників використання пропагандистської літератури для зміни свідомості жінок, а також показів патріотично-виховних фільмів, спектаклів, видання періодичної літератури тощо. Наявно це подається як у тексті, так і у вигляді таблиць, діаграм, фотодокументів. Завдяки такому підходу значна кількість тверджень та висновків мають під собою тверде підґрунтя у вигляді точно підрахованого історичного синтезу, яке доводить дотримання нами принципу об'єктивності.

Намагаючись розкрити жіночу субкультуру, що також вміщує в себе історію повсякденного життя міських жінок, ми аналізуємо факти і події з життя окремих осіб у соціальному контексті, щоб зрозуміти та оцінити очима людини події чи процеси, які вона переживала. Тому у роботі використовується мікроісторичний підхід при розкритті зміни світогляду радянських жінок, зміни їх ролі у суспільстві й у сім'ї. Цей напрямок дозволяє нам відкрити світ думок радянських жінок, їх прагнення, життєві цілі, наміри, бажання, їх свідомість.

Просопографічний аналіз застосовується при вивченні життєвих стратегій, кар'єрного зростання, політико-ідеологічних усвідомлень конкретних жінок, спричинених зміною соціальної структури суспільства та зміною міжособистісних стосунків. Цей метод допомагає нам зафіксувати життєві шляхи міських мешканок, зокрема на прикладах окремих осіб, прослідкувати їхнє професійне чи політичне зростання, визначити життєві пріоритети, які змінювалися у відповідності до ситуації у країні, виявити міжособистисні контакти з іншими жінками та чоловіками у суспільстві та у сім'ї. Метод сприяє співставленню особливостей поведінки жінок з особливостями історичної епохи, а також самоідентифікації жінок у соціумі, котрі стали "вільними" у межах нових норм та стандартів життя. Складність виникає лише через те, що просопографічний аналіз притаманний при дослідженні невеликої соціальної групи, а наше дослідження вміщує велику частину населення, до якої увійшли жінки з різних соціальних груп, різних вікових категорій, котрих об'єднувало лише проживання у межах радянських міст України. Тому спостереження за деякими жінками і виявлення їх світогляду не можна у повній мірі розповсюджувати на загальний світогляд усіх городянок. Але метод має право на використання у нашій праці. У певній мірі це стосується аналізу біографій окремих жінок того часу з метою визначення формування соціальної ідентичності конкретних осіб, їх ірраціональної поведінки та масово-психологічних станів, настроїв жінок, мотивів поведінки тощо. Все це визначається з урахуванням загальної соціоекономічної системи держави, віку та життєвих обставин жінок, наявності автобіографічної чи мемуарної документації.

Метод комплексного підходу дозволяє нам поєднувати різні засоби історичного дослідження та використовувати методи інших галузей гуманітарних наук, що сприяє уникненню однобічності висвітлення проблеми. суспільство соціалістичний жінка свідомість

Отже, застосування у нашому дослідженні зазначених вище методів та підходів дозволяє неупереджено розкрити причини, особливості та механізми виникнення змін субкультури жінок-городянок у радянській Україні протягом 1917-1939 років. Головні акценти спрямовано на оцінювання, по-перше, комплексного, системного представлення жіночої субкультури і, по-друге, конкретної інтерпретації життя городянок, котрі опинилися у гирлі нової суспільно-політичної системи.

Література

1. Яковенко Н. Вступ до історії - К.: Критика, 2007.

2. Кривуля О.А. Методология и методика исследования изменений субкультуры женщин-горожанок в советской Украине (1917-1939 гг.)

Размещено на Allbest.ru