До історії українознавчої сфрагістики у документознавчому контексті (1960-1980)

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

До історії українознавчої сфрагістики у документознавчому контексті (1960-1980)

Бездрабко В.В.

1990-2000-і роки увійшли в історію української науки як час активного становлення документознавства. Більшість дослідників (С.Г. Кулешов, Н.М. Кушнаренко, Ю.І. Палеха, М.С. Слободяник, Г.М. Швецова-Водка) вказує на виразні симптоми його конституювання - пожвавлення формальної комунікації, зокрема активне творення мережі фахових видань державного і регіонального значень, зростання кількості навчальних закладів, що займаються підготовкою студентів за напрямом «Документознавство та інформаційна діяльність», відкриття провідної галузевої установи - Українського науково-дослідного інституту архівної справи та документознавства Державного комітету архівів України (1994), наукової спеціальності 07.00.10 «Документознавство, архівознавство», збільшення кількості фахових публікацій, монографічних досліджень тощо.

Незважаючи на переважання теоретичного аспекту у документознавчих студіях, великий інтерес представляють ті з них, що присвячені історії науки. Можна твердити, що останнім часом зросла пізнавальна цікавість до подібної тематики. Це твердження легко аргументується творчим доробком С.Г. Кулешова та О.М. Загорецької, виконаного в історико-документознавчому руслі, який підтримує і продовжує класичну джерелознавчу тематику і водночас ініціює відповідні «неосюжети» [20, 25]. Попри це питання, пов'язані з документознавчими студіюваннями у межах спеціальних історичних дисциплін (далі - СІД), залишаються недостатньо розробленими. А між тим, їх висвітлення віддзеркалить ще одну історіографічну лінію укорінення історичного компоненту в документознавчій проблематиці.

Важливе значення для накопичення знань про документ віддавна мали спостереження стосовно окремих елементів засвідчення інформації. Відтак розвиток сфрагістики як науки про печатки - ідентифікаційний елемент документа й історичне джерело представляє особливий інтерес для всебічного студіювання центрального об'єкта документознавства. Метою даної розвідки стало вивчення основних досягнень української сфрагістики досліджуваного проміжку часу з екстраполяцією їх значення на еволюцію документознавчої науки. сфрагістика печатка документ

Започаткування серйозних досліджень зі сфрагістики більшість учених пов'язують із працями М.П. Лихачова й О.В. Орєшникова [49, 132]. Завдяки притаманному для них ставленню до печаток як об'єктів дипломатичного аналізу тривалий час сфрагістика сприймалася допоміжною дисципліною історії «не безпосередньо, а опосередковано - через дипломатику» [49, 133]. Встановлені ними опорні пункти конкретної розвідки: виокремлення й аналіз певних груп і, власне, самої печатки (за надписами і зображеннями) у контексті нерозривного її зв'язку з документом, знайшли визнання й поширення серед колег [32, 10]. Поступове удосконалення методики сфрагістики відбувалося завдяки застосуванню напрацьованих ними принципів, що стало примітною ознакою більшості галузевих студій у другій половині ХХ ст. Праці В.Л. Яніна, Р.В. Овчинникова, Г.Л. Хорошкевич, Н.Ф. Демидової, О.І. Камєнцевої, М.В. Устюгова та інших дослідників - яскравий приклад удосконалення методичних прийомів роботи зі сфрагістичним матеріалом, які розвинули комплексні схеми опису, класифікації печаток, сприяли утвердженню засад експертизи джерел у ракурсі достовірності документа, інформаційного потенціалу тощо [16-18; 26; 44; 52]. Виникнувши у лоні дипломатики Наприкінці XVIII ст. - на початку ХІХ ст. розповсюдженим було зарахування сфрагістики до складу семіотики. Таку позицію, наприклад, займали Й. Гейман, який дав дисципліні грецьку назву «сфрагістика», відомий фахівець у галузі дипломатики і геральдики Й.Х. Гатерер, професор Харківського імператорського університету К. Паулович та ін. і поступово виокремившись у галузь наукових знань, завдяки кількісному накопиченню емпіричних спостережень, потребуючих теоретичних узагальнень, у ХХ ст. сфрагістика остаточно конституюється в СІД. Утверджується важливість дослідження печаток у джерелознавчих студіях, а саме - при проведенні наукової критики документа.

Обговорення питань, що є печатка й інші подібні форми засвідчення інформації в поняттєвому плані, їх функції та незалежна від документа роль як знаків достовірності, зв'язок із політичним, суспільно-політичним устроєм, адміністративними процесами в управлінні, правовими нормами соціуму, розвитком культури, розкрили потенційні джерельні можливості. Якщо коротко висловитися за допомогою основних теоретичних і науково-прикладних досягнень сфрагістики у досліджуваний проміжок часу, то вони стосувалися розроблення фасетної схеми класифікації печаток, апробації новітніх методів вивчення, укладання тематичних бібліографічних покажчиків та анотованих каталогів. Та найголовніше, що мало у подальшому значення для історико-документознавчої проблематики, печатка, як матриця і відбиток на певному матеріалі, розглядалася не тільки у смисловому аспекті, але й з огляду на формуляр.

1960-1980-і роки відзначені активізацією сфрагістики в Україні. Організаційним поштовхом цьому слугували конкретні пропозиції учасників республіканських нарад істориків-архівістів (1958), із питань розвитку допоміжних історичних дисциплін (1959), наукових конференцій із архівознавства та СІД (1961, 1965, 1968, 1970, 1972), інших форумів науковців. Значно вплинули на розвиток сфрагістики успішні археологічні експедиції, які відчутно поповнили зібрання провідних музеїв країни та заклали основи майбутнім видатним колекціям [59; 60]. Відзначимо також помітне поповнення у цей період сфрагістичною проблематикою редакторських портфелів часописів «Архіви України», «Український історичний журнал», «Історичні джерела та їх використання» [14, 130].

Наприкінці 1950-х років, узагальнюючи досягнення у галузі сфрагістики М. Петров, вітчизняних і зарубіжних учених (К. Болсуновський, М.С. Грушевський, П.А. Китицин, М.П. Лихачов, В. Лозинський, М.П. Петров, А. Скальковський, Л. Харевичева, А. Хмель та ін.), І.П. Крип'якевич указав на ряд невідкладних галузевих завдань, викликаних необхідністю активізації уваги до українського сфрагістичного матеріалу. Серед них: вивчення печаток різних етапів історичного розвитку українських земель, зокрема періоду їх входження до складу Великого Князівства Литовського, Гетьманщини; адміністративних установ та судових округів XV-XVIII ст. (воєводства, ґродські і земські суди); ремісничих цехів, міст і сіл; громадських, релігійних організацій і приватних осіб. Віддаючи належне сфрагістиці як науці, що займається «постачанням матеріалу» для історії України, дипломатики, геральдики, генеалогії, палеографії, І.П. Крип'якевич наполягав на об'єднанні зусиль істориків задля складання її повної бібліографії, проведенні систематизованої інвентаризації та каталогізації печаток, які зберігаються в архівних, бібліотечних, музейних фондах, видання повного корпусу сфрагістичних пам'яток України, написання фундаментальних історичних, науково-методичних і теоретичних розвідок [31, 118-119]. Розвиток сфрагістики у 1960-1980-х рр. продемонстрував відчутне слідування складеному І.П. Крип'якевичем «плану», що знайшло підтвердження у багатьох наукових, науково-видавничих проектах галузі.

Поглинувши досягнення попередників - К.Є. Антиповича, В.О. Барвінського, В. Будки, В. Віттига, М. Гайсіга, М.С. Грушевського, М. Гумовського, Т. Жебравського, М.М. Корниловича, В. Лозинського, В.О. Модзалевського, М.М. Слабченка, Ф. Пекосінського, Л. Харевічевої, А Хмеля, А. Чоколовського, Д.М. Щербаківського, Ф. Яворського, [1; 15; 28; 43; 48; 56], зроблені ними відкриття у сфері розшуку та вивчення сфрагістичних пам'яток, а саме - прочитанні легенд, дослідженні зображень, датуванні й визначенні авторства, описові, класифікації тощо, львівська школа сфрагістики, де склалося дві традиції ведення пояснення сфрагістичних елементів - від західноєвропейського (В.О. Барвінський) та східноєвропейського (І.П. Крип'якевич) зразків [3; 29;3 0], у другій половині ХХ ст. примножила здобутки. Пізніше В.О. Гавриленко констатував залучення до розроблення сфрагістичної проблематики дослідників Києва, Харкова, Вінниці, Запоріжжя, Луцька, Чернігова та інших міст, що призвело до значного розширення регіонального діапазону досліджуваних матеріалів [14, 132]. Проте найпотужнішим центром розвитку сфрагістики у 1960-1980-х роках залишався Львів, а саме - Львівський державний університет ім. І.Я. Франка та Центральний державний історичний архів України у м. Львові (далі - ЦДІАЛ України). Неодноразово архів виступав провідним виконавцем наукових тем, утверджених Головним архівним управлінням при Раді Міністрів СРСР й узгоджених із Всесоюзним науково-дослідним інститутом документознавства та архівної справи. Серед досягнень архіву назвемо, наприклад, укладання облікової картотеки печаток, розроблення схеми їх опису, технічних умов зберігання, методичних рекомендацій фотокопіювання [46]. Дослідження зі сфрагістики стали невід'ємною частиною функціонування архівного постійно діючого семінару з архівознавства, джерелознавства та допоміжних історичних дисциплін, науково-методичного кабінету спеціальних історичних дисциплін [4; 5; 8; 19; 25; 53-55]. Методично налагоджена робота в архіві призвела до відчутних успіхів львів'ян, засвідчених багатьма публікаціями у фаховій періодиці, участю у всесоюзних і республіканських конференціях, постійним проведенням проблемно-тематичних лекцій перед студентськими аудиторіями.

Початково зусилля дослідників були спрямовані на продовження виявлення, обліку й описування архівного сфрагістичного матеріалу. Цьому сприяло докладне вивчення фондів ЦДіАЛ України, а також супутнє поглиблене студіювання здобутків вітчизняної і зарубіжної (передовсім польської) науки [33]. Важливі, раціонально вибудовані конструкції схем опису і класифікації печаток досліджуваного проміжку часу належать авторитетному львівському вченому, великому любителю архівного семінару - О.В. Маркевичу. Запропонована ним схема дослідження печаток передбачала комплексне студіювання матеріалу їх виготовлення, способів відтиску, форми, написів, зберігання [55]. Окрім цього, дослідник розробив комплексну, фасетну схему класифікації печаток як історичного джерела. Покликом при цьому стали наступні критерії їх диференціації: хронологічна ознака (наприклад, «Печатки періоду Київської Русі та Галицько-Волинського князівства») та ознака належності певній соціальній групі населення, приватній особі («Печатки міщан, шляхти, державних і суспільно-політичних діячів»), установі («Печатки державних установ на західноукраїнських землях в період панування Литовського князівства і Речі Посполитої (XIV-XVIII) ст.», «Печатки радянських установ Західної України після її возз'єднання з радянською Україною у вересні 1939 р.», «Печатки органів радянської влади в Галичині у 1920 р.»), одиниці адміністративно-територіального поділу («Печатки сіл і громад»), об'єднанням різного статусу («Печатки братств», «Печатки студентських об'єднань», «Печатки доміній», «Печатки революційних комітетів», «Печатки і штампи партизанських загонів, підпільних з'єднань 1941-1944 рр.», «Печатки комуністичної партії Західної України та комуністичної спілки молоді Західної України») [33, 28].

Практика виявлення й опису печаток спонукала О.В. Маркевича уніфікувати цей процес через укладання єдиних вимог до провадження процедури. Ним було змодельовано форму облікової картки печатки, яка містила такі графи: джерело виявлення, дата складання документа, матеріальна основа печатки, її колір, форма, розмір, стан збереження, розміщення, належність, текст. Подібний підхід утверджував переваги комплексного дослідження печаток у загальному корпусі документації та у кожному конкретному випадку, як джерела інформації, знаку свідчення оригінальності, автентичності, легітимності документа. О.В. Маркевич переконливо довів, що, лише вивчаючи усі складові печатки, можна створити умови для всебічної наукової критики документа, зокрема успішного проведення його датування, наступності появи у світі (оригінал, копія), середовища, обставин створення та функціонування [33].

До всього О.В. Маркевич запропонував визначити зв'язки сфрагістики з іншими галузями знань. На відміну від колег, які при цьому першочергово наголошували на спорідненості і суміжності дисципліни з дипломатикою, джерелознавством, палеографією, епіграфікою тощо, історик робить значний акцент на значенні сфрагістичних знань для історії установ, діловодства, документа [55]. Така міждисциплінарна установка дослідника за змістом набагато ближча до пояснень залежностей між документознавством і сфрагістикою, ніж будь-яка інша.

До найрепрезентативніших здобутків львівської наукової школи слід зарахувати також монографію В.О. Гавриленка «Українська сфрагістика: питання предмета та історіографії» (1977), що стала вислідом багаторічного студіювання дослідником теми [14]. Монографія знайшла непідробне схвалення колег, які засвідчили не лише успіх окремого науковця, але й відповідний рівень досягнень історичної дисципліни, що уможливив проведення перших узагальнень такого зразку у вітчизняній науці.

В.О. Гавриленко порушив складні загальні історичні, теоретико-методологічні засади розвитку сфрагістики, підхопивши діалог науковців довкола її структури, змісту, об'єкта, предмета, головних функцій, завдань, міждисциплінарних зв'язків, запропонувавши при цьому власне бачення розв'язання більшості гостро дискусійних проблем, наслідуючи і критикуючи погляди колег. Так, у полеміці щодо визначення статусу дисципліни історик відстоює думку, що сфрагістика є допоміжною історичною дисципліною, яка вивчає форму, зображення, написи, класифікацію печаток, пломб та інших сфрагістичних пам'яток із метою встановлення вірогідності, датування й авторства писаних джерел, дослідження окремих сторін матеріальної культури, мистецтв, історії суспільства [14, 19]. У такому розумінні В.О. Гавриленко розширює традиційний комплекс сфрагістики, поповнивши його гемами, скарабеями, керамічними і гончарними клеймами, штампами на металевих виробах тощо [13, 296]. Структуруючи схему відносин загальне - конкретне, науковець дотримується думки про існування загальної сфрагістики, до складу якої входять сфрагістика стародавнього світу (Месопотамія, Єгипет, Вавилон, Персія, Ассирія), антична (Греція, Рим, їх колонії), візантійська, східна (Індія, Китай, Передня Азія); західноєвропейська та східнослов'янська (у т.ч. й українська) [13, 295]. Не коментуючи правомірність такого поділу, зауважимо, автор чітко тримається усвідомлення їх відмінностей, специфіки, особливостей, що й породжує подібну диференціацію.

Цінними є спостереження дослідника стосовно еволюції печаток як знаку достовірності документної інформації, автентичності, легітимності документів і, у зв'язку з цим, засад їх експертизи. Міркуючи про методику експертизи печатки як знаку засвідчення документної інформації, В.О. Гавриленко віддає перевагу методу сфрагістичної аналогії, побудованого на співставленні змісту, стилю легенд, характеру зображень, форми, розміру печаток, матеріалу, кольору відтисків, способів з'єднання із документом, кустодій тощо у межах певного джерельного корпусу; методу лінгвістичного аналізу графічних, мовних особливостей легенд, стилю письма, формулювань напису, розділових знаків, скорочень із метою зіставлення з палеографічними й епіграфічними матеріалами; семіотичному вивченню символів, емблем, зображених на печатках, відшукання аналогій серед геральдичних і нумізматичних пам'яток; порівняння мистецького стилю, іконографічних типів, сюжету сфрагістичних знахідок із іншими пам'ятками матеріальної культури, зокрема ювелірними виробами; технологічному методу вивчення прийомів різьби печаток і зіставлення з технікою обробки монет, пам'яток дрібної пластики); методу рентгеноскопії та рентгенографії; хімічному і спектральному аналізу [13, 299]. Розроблення міждисциплінарної методики вивчення печатки як історичного джерела й елемента документа стало важливим досягненням української сфрагістики. Доводячи важливість дослідження печаткових зображень, символів, емблем, найменування осіб, титулів, посад, графічної форми літер, систем скорочень слів, стилю і характеру письма, легенд, В.О. Гавриленко демонструє зв'язки науки із геральдикою, палеографією, епіграфікою, семіотикою, іконографією, іншими галузями знань, орієнтованих передусім на вивчення письмових видів документації. Продовжуючи сприйматись засобом визначення автентичності документів, печатки слугували важливим історичним джерелом як пам'ятки матеріальної культури, історії техніки, мистецтва. Такий підхід розширював контекст дослідження сфрагістичного матеріалу, міждисциплінарний простір студіювання історичного джерела.

Не обійшов увагою дослідник такого важливого пізнавального прийому, як класифікація печаток, значно розширивши при цьому діапазон критеріїв. Спираючись на такі ознаки їх систематизації: дата, власник, зображення, напис, спосіб прикладання, форма печатки, матеріал відтисків, науковець спробував виокремити можливі види історичного джерела, урізноманітнивши варіативність пропозицій за рахунок прагнення вичерпної їх диференціації [13, 307]. Безперечно, монографія В.О. Гавриленка стала важливою подією у галузі сфрагістики, узагальнивши здобутки методології, методики науки, розкривши поетапно шлях її еволюції: від емпіричних спостережень до спеціальної історичної дисципліни.

Отже відомі львівські історики, архівісти підтримали тяглість інтересу до сфрагістики, зміцнивши її низкою історичних, проблемно-теоретичних, методичних робіт, розширивши їх тематику [11; 12; 27; 31; 33-42; 57]. Відтак особливості «радянських» печаток стали популярним дослідницьким об'єктом. Свідченням цього стало збагачення історіографії української сфрагістики працями А.М. Аксьонова, Б.С. Ватулі, Б.П. Зайцева А.М. Катренка, М.Ф. Савицького та ін. науковців, котрі зосередили увагу на печатках документів державних, партійних, комсомольських, профспілкових, кооперативних, культосвітніх та інших установ [2, 45, 21-24]. Безперечно, їх конкретні розвідки сприяли узагальненню знань про цей відбиток на документі, знак засвідчення та джерело інформації. Старання вчених фактично порушили партійні настанови в джерелознавстві, коли достовірність документа визначалася лише за ідеологічною ознакою.

У 1960-1980-х роках сфрагістичні присвяти вперше з'явились у навчальних виданнях. Передусім йдеться про посібник для студентів історичних факультетів вищої школи В.І. Стрельського - «Основные принципы научной критики источников по истории СРСР» (1961) та колективну працю А.О. Введенського, В.А. Дядиченка, В.І. Стрельського «Допоміжні історичні дисципліни» (1963), у яких зроблено висновки про історію сфрагістики як дисципліни, намічено завдання, окреслено перспективи розвитку [7; 50; 51]. Особливе поцінування цього виду історичних джерел виявилося сфрагістики при з'ясуванні значення сфрагістики для встановлення автентичності письмових документів [50; 51]. Відштовхуючись від постулату про важливу роль печатки як історичного джерела, В.І. Стрельський визначив їх цінність для безпосереднього багатопланового дослідження самих документів [7, 181; 50, 33-35]. Таким чином, окреслення обсягу головного завдання сфрагістики - дослідження печаток як пам'яток історії і побуту, знаків засвідчення власності, засобу джерелознавчої експертизи документів, актуалізувало розгортання студій в історико-документознавчому напряму.

Своєрідним підсумком розвитку сфрагістики у досліджуваний відтинок часу стала колективна монографія Інституту історії АН УРСР (нині - Інститут історії України НАН України) - «Вспомогательные исторические дисциплины: историография и теория» (1988) [9], де в однойменному розділі розглядається діалогічний процес обміну ідеями між науковцями, народженими вивченням печаток, предмет концентрування зусиль дослідників, їх здобутки. Серед таких констатовано накопичення значної джерельної бази сфрагістики, викристалізацію її основних напрямів, розширення хронологічних рамок і тематики, з'ясування теоретичних питань, зокрема об'єктно-предметної сфери, методичних прийомів, успіхи науково-практичного змісту - виявлення, систематизація сфрагістичних джерел, згрупованих за тематичною ознакою та функційним призначенням. Окрім цього, усвідомлення важливості класичних положень про печатку як історичне джерело, спонукало дослідників ідеологічно не обмежувати об'єкт дослідження сфрагістики, що призвело до актуалізації вивчення сфрагістичних матеріалів, пов'язаних із історією церкви, королівських дворів, шляхти, інших верств населення українських земель, цехів тощо [12, 35]. Разом із тим, намагання довести незалежність вітчизняної сфрагістики від зарубіжної призвело до удавнення об'єкта дослідження, що викликало активніше дослідницьке освоєння пам'яток часів античного Причорномор'я [10, 76-78]. Це, в свою чергу, навряд чи можна вважати вдалим аргументом на користь «самостійності» науки, оскільки досліджуваний «північно-причорноморський сфрагістичний матеріал» мав античне походження.

Незважаючи на помітні успіхи української сфрагістики упродовж 1960-1980-х років, багато наукових проектів, пов'язаних із розробленням програми виявлення, обліку та збереження печаток, підготовкою відповідних фахівців, виданням їх описів, каталогів, альбомів тощо [10, 78] залишились нереалізованими. Серед позитивних зрушень сфрагістики цього періоду відмітимо розширення функцій дисципліни, яка віднині сприймалася не тільки часткою дипломатичної критики, але й розглядалася обов'язковим атрибутом комплексного історико-джерелознавчого дослідження, студій із соціальної історії, історії установ, діловодства, мистецтва. Хронологічне розширення об'єкта дослідження за рахунок звернення уваги до печаток XX ст. спричинило розроблення техніки експертизи криміналістами [13, 21]. Активне введення печаток як історичного джерела у науковий обіг активізувало питання їх класифікації, модернізації методик вивчення, розроблення окремих методів, як-от хімічного, активаційного, емісійно-спектрального, порівняльно-історичного, лінгвістичного, технологічного тощо.

Наприкінці 1980-х років історична наука опинилася перед необхідністю ширшого введення в науковий обіг українського сфрагістичного матеріалу, удосконалення методики досліджень, урізноманітнення їх тематики за рахунок, окрім іншого, акцентуації уваги на печатках системи діловодства ХХ ст. [9, 186-187]. Найважливішим наслідком розвитку сфрагістики цього періоду у документознавчому контексті стало прийняття її міждисциплінарного внеску в науку про документ, викликаного зацікавленням інформаційним потенціалом печатки як елементу засвідчення достовірності документів, їх реквізиту. Відтак вивчення історії сфрагістики, її теоретичних і науково-практичних здобутків відкриє нові перспективи осягнення змісту не лише історичного джерелознавства, але й історичного документознавства та документології, основні тенденції їх розвитку, розкриє чинники модерних неосфрагістичних сюжетів.

Джерела та література

1. Антипович К.Е. Київська міська печатка (з 2-ма таблицями малюнків) // Ювілейний збірник на пошану академіка Д.І. Багалія. З нагоди 70-ї річниці життя та п'ятдесятих роковин наук. діяльності. - К.: Друк. УАН, 1927. - № 51. - Т.1. - С.922-937.

2. Бабенко А.Г. Печатки установ перших років радянської влади на Поділлі Друга республіканська наукова конференція з архівознавства та інших спеціальних історичних дисциплін. Матеріали. Друга секція. Спеціальні історичні дисципліни. - К., 1965. - С.219-225.

3. Барвінський Б. Причини до польсько-української геральдики і сфрагістики // Записки Наукового товариства ім. Т.Г. Шевченка. Праці філологічної та історично-філософічної секції. - 1925. - Т.Т.138-140.

4. В ЦГИА УССР в г. Львове // Советские архивы. - 1984. - № 6. - С.84-85.

5. Вавричин М. Г. [Без заголовку] // Архіви України. - 1977. - № 1. - С.90-91.

6. Ватуля Б.С. З історії української радянської сфрагістики // Історичні джерела та використання. Вип. 1. - 1964. - С.225-232.

7. Введенський А., Дядиченко В., Стрельський В. Допоміжні історичні дисципліни. Короткий курс. - К., 1963. - 208 с.

8. Врадій Н.Ф. Науково-методичний кабінет із спеціальних історичних дисциплін у ЦДІА УРСР у м. Львові // Архіви України. - 1986. - № 6. - С.39-40.

9. Вспомогательные исторические дисциплины: историография и теория / Кондуфор Ю.Ю., Санцевич А.В., Румянцева В.В. и др.; редкол.: Ю.Ю. Кондуфор (отв. ред.) и др. - К.: Наук. думка, 1988. - 280 с.

10. Гавриленко В. Радянські дослідження з сфрагістики // Архіви України. - 1964. - № 5. - С.76-78.

11. Гавриленко В.О. Дослідження з сфрагістики дора- дянського періоду // Наук.-інф. бюл. Арх. управл. при МВС УРСР. - 1964. - № 4. - С.33-42.

12. Гавриленко В.О. Львівські цехові печатки XIV-XV ст. та питання про час їх виникнення сфрагістики // Історичні джерела та їх використання. - К.: Наук. думка, 1964. - Вип. 1. - С.248-262.

13. Гавриленко В.О. Про предмет, методи і завдання сфрагістики // Третя республік. наук. конф. з архівознавства та інших спеціальних історичних дисциплін. Друга секція. Спеціальні історичні дисципліни. - К., 1968. - С.292-308.

14. Гавриленко В.О. Українська сфрагістика: питання предмета та історіографії. - К.: наук. думка, 1977. - 166 с.

15. Грушевський М. Ілюстрована історія України. - Репринт. Відтворення вид. 1913 р. - К., 1990. - 524 с.

16. Демидова Н.Ф. Печати русских государственных учреждений XVII- XVIII вв. и некоторые вопросы их учета и изучения // Труды научной конф. по вопросам архивного дела в СССР. - М., 1965. - Т. II.

17. Демидова Н.Ф. Русские городские печати XVIII в. // Города феодальной России: сб. статей памяти Н.В. Устюгова / АН СССР. Ин-т истории. Отв. ред. член-кор. АН СССР В.И. Шунков. - М., 1966. - С.518-530.

18. ДемидоваН.Ф. Русские таможенные печати XVII-XVIII вв. // Аграрная история европейского Севера СССР / Комиссия по истории сельского хозяйства и крестьянства СССР Ин-та истории СССР АН СССР; Вологодское проблемное объединение по аграрной истории Европейского Севера СССР; Министерство просвещения РСФСР; Вологодский государственный педагогический институт; отв. ред. П.А. Колесников. - Вологда, 1970. - С.171--195. - Вып.3. Вопросы аграрной истории Европейского Севера СССР.

19. Друга республіканська наукова конференція з архівознавства та інших спеціальних історичних дисциплін // Архіви України. - 1965. - № 4. - С.12-13.

20. Загорецька О.М. Неосфрагістичні знання в документознавстві (сучасні вимоги до виготовлення та застосування печаток для документів) // Бібліотекознавство. Документознавство. Інформологія. - 2008. - № 2. - С.24-34.

21. Зайцев Б.П. Емблема професійної спілки робітників-металістів (1923-1931 рр.) // Історичні джерела та їх використання. - К., Вип. 4. - С.262-266.

22. Зайцев Б.П. Емблематика печаток профспілок Харківщини першого десятиріччя Радянської влади // Історичні джерела та їх використання. - К., Вип. 3. - С.261-275.

23. Зайцев Б.П. Перша емблема Радянської Армії // Архіви України. - 1967. - № 5. - С.47-51.

24. Зайцев Б.П. Печатки штабів Харківської Червоної гвардії (за матеріалами Харківського облдержархіву) // Архіви України. - 1967. - № 1. - С.14-16.

25. Захарчишина П. Семінар з питань джерелознавства і спеціальних історичних дисциплін // Наук.-інф. бюл. Арх. управл. при Раді Міністрів УРСР. - 1962. - № 3. - С.68

26. Каменцева Е.И., Устюгов Н.В. Русская сфрагистика и геральдика. - М.: ГИЗ «Высш. школа», 1963. - 223 с.

27. Кондратюк А.А. Роль сфрагістики і геральдики в роботі архівістів // Друга республіканська наукова конференція з архівознавства та інших спеціальних історичних дисциплін. Матеріали. Друга секція. Спеціальні історичні дисципліни. - К., 1965. - С.202-207.

28. Корнилович М. Печатки 16 київських цехів XIX віку й характер символіки на них // Ювілейний збірник на пошану М.С. Грушевського. - К., 1928. - № 50. - Т. 1. - С.306-311.

29. Крип'якевич І.П. З козацької сфрагістики // Записки Наукового товариства ім. Т.Г. Шевченка. Праці філологічної та історично-філософічної секції. - 1917. - Т.Т.123-124.

30. Крип'якевич І.П. З пограничної українсько-московської переписки 16491651 // Записки Наукового товариства ім. Т.Г. Шевченка. Праці філологічної та історично-філософічної секції. - 1928. - Т.150. - С.81-91.

31. Крип'якевич І.П. Стан і завдання української сфрагістики // УІЖ. - 1959. - № 1. - С.115-119.

32. Лихачев Н.П. Материалы для истории византийской и русской сфрагистики // Труды Музея палеографии АН СССР. - Л., 1928. -Вып.1. - 171 с. + 4 с.

33. Маркевич А.В. Виявлення та описання сфрагістичних пам'яток // Наук.-інф. бюл. Арх. управл. при Раді Міністрів УРСР. - 1964. - № 5. - С.27-31.

34. Маркевич А.В. Вопросы выявления, учета и описания сфрагистических памятников в государственных архивах г. Львова // Тезисы сообщений Оргкомитета по подготовке всесоюзной научной конференции по вопросам архивного дела в СССР. Вып.1. - М., 1963. - С.78-83.

35. Маркевич А.В. Документальні матеріали ЦДІА УРСР у м. Львові як джерело для вивчення сфрагістики // Історичні джерела та використання. Вип.1. - 1964. - С.233-247.

36. Маркевич А.В. Печатки і штампи партійних органів галицьких і буковинських комуністів (1919-1921 рр.) // Історичні джерела та їх використання. - К.: Наук. думка, 1971. - Вип.5. - С.166-175.

37. Маркевич А.В. Печатки Комуністичної партії Східної Галичини // Друга республіканська наукова конференція з архівознавства та інших спеціальних історичних дисциплін. Матеріали. Друга секція. Спеціальні історичні дисципліни. - К., 1965. - С.208-218.

38. Маркевич А.В. Печатки міст Галичини як історичне джерело // Історичні джерела та їх використання. - К.: Наук. думка, 1966. - Вип.2. - С.222-237.

39. Маркевич О.В. Виявлення та описання сфрагістичних пам'яток // Архіви України. - 1964. - № 5. - С.27-31.

40. Маркевич О.В. Документальні джерела ЦДІА УРСР у м. Львові як джерело для вивчення сфрагістики // Історичні джерела та їх використання. - К.: Наук. думка, 1964. - Вип.1. - С.233-247.

Размещено на Allbest.ru