Основні напрями діяльності грецьких торгових домів у Північному Приазов'ї у XIX столітті

Размещено на http://www.allbest.ru/

Основні напрями діяльності грецьких торгових домів у Північному Приазов'ї у XIX ст.

Новікова С.В

У останні роки наша держава значною мірою активізувала налагодження партнерських відносин з багатьма країнами світу. Через це особливої актуальності набуває вивчення історичного досвіду зовнішньоекономічних зв'язків з окремими країнами Європи, виявлення їхнього впливу на розвиток різних галузей вітчизняної економіки та суспільства. Аналіз цього досвіду надає можливість виробити конкретні науково обґрунтовані рекомендації щодо сучасної економічної політики як України в цілому, так і її окремих регіонів.

З цього погляду значний інтерес становить вивчення діяльності грецьких торгових фірм у Північному Приазов'ї у ХІХ ст., представники яких були підданими Англії, Франції, Португалії, Іспанії, Туреччини, інших держав Європи та Азії. В історіографії ХіХ ст. та радянського періоду ця тема фактично не розроблялася. Окремі відомості для її висвітлення можна знайти у працях, присвячених історії зовнішньої та внутрішньої торгівлі Російської імперії. Найбільш значущими для вивчення обраної теми є праці А. Скальковського, К. Скальковського, В. Золотова, П. Хромова в яких вміщено значний масив статистичних даних, що дозволяють проаналізувати масштаби діяльності грецьких підприємців на Півдні Російської імперії, виявити її головні напрями [1].

У 90-і рр. ХХ на початку ХХІ ст. з'явилися роботи вітчизняних дослідників з історії іноземного підприємництва в Росії та Україні. Вони характеризують діяльність окремих грецьких торгових будинків у ХІХ ст.,її головні засади. Найбільш повно ця інформація представлена у дослідженнях Г. Тіщенко, Н. Терентьєвої, О. Згінник [2]. Але, нажаль, авторами більшою мірою висвітлюється лише діяльність грецьких підприємців у портових містах Північного Причорномор'я, тоді як Північне Приазов'я залишається поза увагою.

Таким чином, обрана для вивчення тема майже не була висвітлена у вітчизняній історіографії.

Отже, мета цієї роботи полягає у визначенні основних напрямів діяльності грецьких торгових домів у Північному Приазов'ї у ХІХ ст. Для досягнення поставленої мети передбачено розв'язати такі наукові завдання:

- охарактеризувати принципи та напрями діяльності грецьких торгових домів у портових містах Північного Приазов'я;

- визначити, який вплив вони мали на розвиток економіки краю.

Джерела з теми представлені в основному довідково-статистичними матеріалами. Важливі статистичні відомості щодо основних статей ввозу та вивозу товарів з Російської імперії, їхніх обсягів, кількісний та якісний склад торгового флоту, приписаного до приазовських портів, містять численні статистичні збірки з історії зовнішньої торгівлі Росії [3]. Вони дозволяють визначити динаміку розвитку торгівлі й судноплавства у Північному Приазов'ї, встановити, яку роль у ній відігравали іноземні фірми та окремі підприємці

Таким чином, інформативність джерел є достатньою для розкриття теми.

Початком діяльності грецьких торгових фірм на північному узбережжі Азовського моря вважають останню чверть ХУІІІ ст. Найбільш. повно ця діяльність була представлена у Таганрозі. У першій половині ХІХ ст. Російська імперія через Таганрозький порт вела торгівлю з 34 державами. Її головним предметом був хліб. Хлібна торгівля контролювалася грецькими купцями, що належали до першої гільдії: брати Вальяно, Лука Скараманга (Скарамангос), Вільгельм Ємес (Джемс), брати Раллі. Могутність цих купецьких родин була добре відомою не тільки в Росії, але й у багатьох країнах Європи.

Першою почала свою діяльність у Таганрозі фірма «Торговий дім Сідней, Джемс і К^о», яка відкрила свою контору у місті ще у 1776 р. Вже у 1777 р. з Константинополя до Таганрога прийшов її корабель з великим вантажем.

Згадки про родину Скараманга у документах вперше з'являються у 20-х рр. ХІХ ст., коли Лука Скараманга з острова Хіос був приписаний до купецького звання з капіталом 8000 руб. Разом з братами він заснував філії свого дому у всіх гаванях Азовського моря переважно для експортної торгівлі хлібом. У другій половині ХІХ ст. фірма змінила назву на «Скараманга, Манусі і К^о», а припинила своє існування у 1893 р. Майже 100 років ця фірма доставляла до Таганрогу так звані «колоніальні товари» (чай, каву, цитрусові) і вивозила з Росії через Таганрозький порт у різні країни світу пшеницю та іншу сільськогосподарську продукцію [4,245].

Торговий дім Раллі мав свої філії у Таганрозі, Маріуполі та Ростові. Його голова Пантелеймон Раллі постійно мешкав у Лондоні, звідки керував справами через своїх представників. Цей торговий дім вважався головним постачальником російської пшениці на англійську біржу і значною мірою впливав на ціни на хліб у британській столиці. Статки цього торгового дому оцінювалися від 25 до 30 млн руб. [5,133-134].

Одним з найвпливовіших на азовському узбережжі та й взагалі на Півдні Російської імперії був торговий дім Вальяно. Один з його власників Маріс Вальяно завдяки своїм надзвичайним комерційним здібностям а також протизаконним діям (контрабанда та приховування прибутків) став власником капіталу у 150 млн. руб. Сучасники відзначали, що «комерційний світ таганрозьких греків благоговів перед його торговою мудрістю і тріпотів перед його грошовою силою, якою він міг задушити будь-яку контору» [6,240]. Цей дім до 80-х рр. ХІХ ст. був одним з найбільших судновласників в Азовському морі і саме з перевезень мав найбільші прибутки.

У середині 30-х рр. 50-ті рр. ХІХ ст. до числа великих грецьких фірм, що діяли у Північному Приазов'ї, додалися фірми Родоканакі, Муссурі, Ласкаракі, Авьєріно, Діаманді, Феофані.

З представників місцевого грецького купецтва особливої уваги заслуговує діяльність родини Хараджаєвих, яка розпочалася у середині ХІХ ст., коли у Маріуполі були відкриті філії домів Родоканакі, Палеологів і Петрококіно. Контору, яка займалася закупівлею зерна і його продажем за кордон Олександр Хараджаєв. Для її розширення він придбав більше 10 невеликих вітрильників, а пізніше декілька пароплавів. Справу батька розвинув Дмитро Хараджаєв, який відкрив пункти закупівлі зерна у сусідніх Бахмутському та Олександрівському повітах, став найбільшим домовласником Маріуполя, володів великим цегляно-черепичним заводом, представляв місто на різних з'їздах та нарадах з питань хлібної торгівлі [7,273-275]. Родина Хараджаєвих була єдиною з місцевих грецьких купецьких родин, яка спромоглася заснувати торговий дім і досягти значних успіхів у такій діяльності.

На початку ХІХ ст. Таганрог став головним постачальником в азовському басейні дешевого російського хлібу за кордон. Якщо через Одесу вивозився хліб з українських та прилеглих земель, то через Таганрог з приазовських, придонських та прикавказьких, Поволжя, південної частини центральних губерній Росії. Успіхи міста у цій торгівлі не давали спокою конкуруючий Одесі, а Рішельє навіть клопотав перед урядом про закриття Азовського моря для іноземних кораблів [8,30].

Під впливом цієї торгівлі поступово починають зростати й інші приазовські міста: Ростов-на-Дону, Маріуполь, Бердянськ, Єйськ. Між ними, особливо між Ростовом і Таганрогом, не припинялася постійна конкуренція і намагання контролювати зовнішньоторгові операції в регіоні.

Спочатку обсяги хлібної торгівлі у північноприазовських портах були незначними. Так, наприклад, Таганрог, який вважався центром цієї торгівлі в краї, наприкінці 20-х рр. ХІХ ст. відправляв за кордон тільки 315000 чвертей хлібу. Але вже на початку 30-х рр., коли у Європі посилився попит на сільськогосподарську продукцію, особливо на насіння льону та сало, а Одеса не змогла його задовольнити, грецькі торгові фірми почали розширювати свою діяльність у Північному Приазов'ї. Прислухавшись до поради Л. Скараманги, брати Раллі, П. Папудов, Ф. Родоканакі та Я. Порро відкрили свої представництва у Ростові-на-Дону і закупили пшениці, сала і насіння льону на 400 000 руб. сріблом [9,46].

З 50-х рр. ХіХ ст. намітилося нове пожвавлення торгівлі у регіоні, були відкриті вже як самостійні будинки Палеолога, Родокнакі та Петрококіно. Досвід цієї торгівлі довів з самого початку, що вона приносить великі прибутки. Так, у 1852 р. лише два торгових дома Джемс та Раллі відправили за кордон близько 500 000 чвертей пшениці та 300 000 чвертей насіння льону. Комерційна діяльність фірм Скараманга, Джемс та Раллі довела, що закупівля товарів у Північному Приазов'ї майже вдвічі дешевша, ніж у Причорномор'ї [10,356]. Цим, а також фінансовою слабкістю місцевого купецтва, можна пояснити появу багатьох нових іноземних посередницьких фірм у регіоні у цей період.

Але у 70 80-ті рр. ХІХ ст. грецьке купецтво поступово втрачає лідерство в експортній торгівлі хлібом на Півдні Російської імперії. Великі грецькі та італійські фірми поступаються місцем єврейським або перетворюються лише на комісіонерів. Припиняється діяльність багатьох філій, проходить їхня реорганізація і відокремлення від головного підприємства. Більшість грецьких торгових домів, які ще залишалися у хлібній торгівлі (Скараманга, Купа та ін.), почали вкладати капітал у банківську справу та нові галузі промисловості або перенесли свою діяльність до Миколаєва. Так, наприклад, Скараманзі належав великий цегляний завод у Таганрозі, на якому працювало 170 робітників, а щорічний прибуток становив 60 000 руб. [11,61].

У цього явища було декілька причин: Сполучені Штати Америки у цей період стали серйозним конкурентом на ринку сільськогосподарської продукції; також з'являються неодноразові натяки на непорядність російської хлібної торгівлі, про що свідчили більшість біржових маклерів: «Недивно, що американським хлібам надають перевагу перед нашими. Укорінена у нас звичка змішувати пшеницю з різними іншими зернами дискредитувала якість нашої пшениці до такої міри, що терміновий продаж пов'язаний з труднощами...» [12,248]. Тому на всіх головних ринках хлібної торгівлі американський хліб перемагав завдяки здешевленню транспортування, широкому застосуванню у вирощуванні машин та високоякісній обробці зерна.

З продуктів тваринництва в азовському експорті перше місце посідали вовна та сало. Їхнім головним споживачем була Англія. Вивіз вовни контролював Ростов-на-Дону, який поступово перетворився на її головний склад і відібрав пальму першості у Таганрога. Ці два портових міста також вивозили за кордон великі партії рибних продуктів, одним з головних постачальників яких був торговий дім Петрококіно. Тільки через Таганрог до середини ХІХ ст. в Росію ввозили грецькі вина, а також основну частину горіхів і сухофруктів [13,216].

Ще одним важливим напрямом діяльності грецьких торгових фірм став розвиток в азовському басейні судноплавства. Протягом практично всього ХІХ ст. через кліматично-географічні особливості узбережжя воно обмежувалося каботажем, тому що Азовське море належить до числа найбільш непридатних та небезпечних для мореплавства.

Значний вплив на розвиток каботажного судноплавства мали політика уряду, який постійно вводив обмеження для іноземців у цій справі, а також події Кримської війни. Після укладення Паризького миру 1856 р. близько 50% з приписаних до азовських портів суден належали грекам і далматинцям. Кораблі дальнього плавання будувалися виключно за кордоном. Команда складалася з греків, далматинців та італійців.

Так, наприклад, на початку ХІХ ст. з кораблів, що відвідали азовські та чорноморські порти, тільки 19 % були під російським прапором, решта належала Туреччині, Австрії, Республіці Іонійських островів та Франції. На середину ХІХ ст. у азовських та чорноморських портах побували кораблі під прапорами 23 країн, найбільша кількість з них належала Греції, Сардинії, Австрії, Англії та Туреччині [14,121,256].

На 80-і рр. ХІХ ст. картина майже не змінилася і російські кораблі закордонного плавання у цьому басейні становили лише 10 %, а більшість кораблів приходила під турецькими, англійськими та грецькими прапорами. У цей час греки переважали серед власників як вітрильників, так і пароплавів. Вітрильники були в основному невеличкої вантажопідйомності, побудовані за кордоном, найчастіше в Греції, на островах Хіос та Сіра. Їхня кількість постійно зростала. Більшість з таких суден була приписана до Ростова й Таганрога як головних центрів експортної хлібної торгівлі. Найбільшими судновласниками в останній чверті ХІХ ст. були А. та С. Купа, Д. Петрококіно, С. Мусурі, К. Маврокордато, Ф. Родоканакі, Д. Хараджаєв [15,14].

Грецькі купці Скарамангос, Маріалакі, Петрококіно у 80-х рр. ХІХ ст. надали поштовх розвитку в Азовському морі буксирного пароплавства. У цей період грецьким судновласникам належало 9 пароплавів, які були приписані до Ростова й Таганрога. На 1900 р. налічувалося вже 26 пароплавів, які належали грекам. Найбільша кількість з них належала таганрозькому купцю першої гільдії Д. Негропонте, грецькому підданому А. Скарамангосу, ростовському купцю першої гільдії Ф. Феофані, таганрозькому купцю першої гільдії Д. Манусі [16].

Дослідники початку ХХ ст. зазначали, що Азовське море відвідувалося переважно грецьким паровим флотом [17]. Таким чином, незважаючи на втрату лідерства у хлібній торгівлі, грецькі підприємці продовжували міцно тримати монополію на морські перевезення.

Таким чином, головною формою організації торгівлі великого грецького купецтва у Північному Приазов'ї протягом ХІХ ст. були торгові доми, філії яких функціонували у всіх портових містах краю. Головним видом їхньої діяльності була посередницька торгівля продукцією сільського господарства. Діяльність грецьких торгових фірм значною вплинула на розвиток внутрішньої торгівлі в регіоні, на залучення його до зовнішньої торгівлі Російської імперії та її структуру, а також на розвиток торгового судноплавства і формування торгового флоту в азовському басейні, оскільки більшість кораблів належала цим торговим фірмам або окремим підприємцям-грекам.

Література

грецький торговий дім економіка

1. Скальковский А. Ростов-на-Дону и торговля Азовского бассейна. 1749 1863. Екатеринослав, 1867; Скальковский А. О месте, занимаемом Новороссией в международной торговле империи. Екатеринослав, 1867; Скальковский К. Русский торговый флот и срочное пароходство на Черном и Азовском морях.СПб., 1887; Золотов В.А. Хлебный экспорт России через порты Черного и Азовского морей в 60 90-е годы ХІХ века. Ростов-на-Дону, 1966; Хромов П. А. Экономическое развитие России. М., 1967.

2. Згинник Е. Греческие торговые дома Южной России // Україна Греція: історична спадщина і перспективи співробітництва. Маріуполь,1999; Терентьева Н. Греки в Украине: экономическая и культкрно-просветительская деятельность. К., 1999; Тищенко А. Греческие торговые дома Причерноморья // Україна Греція: історична спадщина і перспективи співробітництва. Маріуполь, 1999; Терентьєва

Н., Тіщенко Г. Підприємницька діяльність грецьких купців братів Раллі // Подвижники й меценати. Грецькі підприємці та громадські діячі в Україні ХУІІІ -ХІХ ст. К., 2001.

3. Материалы по статистике хлебной торговли. Вып. ІУ. Урожай хлебов в России и иностранных государствах. Ввоз, вывоз и запасы хлебов. СПб., 1899; Неболсин Г. Статистическое обозоениее внешней торговли России. СПб., 1850; Опыт перечня судов Российского морского флота. К 1 января 1889 г. СПб., 1889; Русский торговый флот. Список судов к 1 января 1900 г. СПб., 1900; Сборник сведений по истории и статистике внешней торговли России / Под ред. В.И. Покровского. Т.1. СПб., 1902.

4. Цымбал А. Греки Таганрога // Энциклопедия Таганрога. Ростов-на-Дону: Ростиздат, 2003.

5. Терентьєва Н., Тіщенко Г. Підприємницька діяльність грецьких купців братів Раллі // Подвижники й меценати. Грецькі підприємці та громадські діячі в Україні ХУІІІ ХІХ ст. К., 2001.

6. Филевский П.П. История г. Таганрога (1698 1898). М., 1898. С. 240.

7. Саенко Р.И. Мариупольские купцы Хараджаевы и их общественная и благотворительная деятельность // Україна Греція: досвід дружніх зв'язків і перспективи співробітництва: Тези міжнародної науково-практичної конференції. Маріуполь, 1996.

8. Брокович Д.А., Иноземцев Г.А., Корчин М.Н. Таганрог. Историкоэкономический очерк. Ростов-на-Дону, 1948.

9. Скальковский А. Ростов-на-Дону и торговля Азовского бассейна. 1749 1863. Екатеринослав, 1867.

10. Дружинина Е.И. Южная Украина в 1800 1825 гг. М.: Наука, 1970.

11. Скальковский А. Ростов-на-Дону и торговля Азовского бассейна. 1749 1863. Екатеринослав, 1867.

12. Фабрики, заводы и рудники Южной России. Справочно-иллюстрированная альбомная книга. Екатеринослав, 1904.

13. Скальковский К. Русский торговый флот и срочное пароходство на Черном и Азовском морях.СПб., 1887.

14. Неболсин Г. Статистическое обозоение внешней торговли России. СПб., 1850. Ч.1.

15. Столбуненко М.М. Зовнішньополітичні та зовнішньоекономічні чинники розвитку морського торгового флоту та судноплавства на Півдні України (кінець ХУІІІ перша половина ХІХ ст.): Автореф.дис.канд.іст.наук:23.00.04 / ОДУ ім. І.І. Мечникова. Одеса, 1997.

16. Див.: Опыт перечня судов Российского морского флота. К 1 января 1889 г. СПб., 1889.

17. Див.: Русский торговый флот. Список судов к 1 января 1900 г. СПб., 1900.

Размещено на Allbest.ru