Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

• Вступ
• 1. Короткі відомості із біографії
• 2. Громадська і державна діяльність
• Висновок
• Список використаних джерел

Вступ

Леонід Макарович Кравчук обраний першим Президентом незалежної України 1 грудня 1991 року на перших прямих президентських виборах. Один із трьох учасників Біловезьких угод, за якими Радянський Союз припинив своє існування і було створено СНД. Ініціатор всеукраїнського референдуму, за результами якого 90,32% громадян України підтримали Акт проголошення незалежності України.

Громадський і державний діяч. Герой України (2001 р.). Автор більше 500 статей в українських і закордонних виданнях на тему внутрішньої і зовнішньої політики України. Монографії і публікації: 2001 р. Книга "Держава і влада: досвід адміністративної реформи"; 2002 р. Книга "Маємо те, що маємо".

Народився Леонід Макарович Кравчук 10 січня 1934 року в селі Великий Житин Рівненської області, у селянській родині. У 1958 р. закінчив Київський державний університет ім. Т.Г. Шевченка за спеціальністю "економіст, викладач політекономії"; Академію суспільних наук при ЦК КПРС (1970). Захистив дисертацію на здобуття наукового ступеня кандидата економічних наук - "Сутність прибутку при соціалізмі та його роль у колгоспному виробництві" (Академія суспільних наук при ЦК КПРС, 1970). Після закінчення університету працював викладачем політекономії у Чернівецькому фінансовому технікумі (1958-1960). З 1960 р. - на партійній роботі: лектор Будинку політосвіти, зав. відділом пропаганди та агітації Чернівецького обкому КПУ. У 70-80 - х рр. Л.М. Кравчук: завідувач сектором, інспектор, помічник секретаря, перший заступник завідувача відділом, завідувач відділом агітації і пропаганди ЦК КПУ. У 80-90-х рр. - секретар ЦК Компартії України з ідеологічної роботи, член Політбюро, другий секретар ЦК КПУ, Голова Верховної Ради УРСР. Був членом ЦК КПРС з липня 1990 р. 19 серпня 1991 р. заявив про свій вихід з КПРС. 1 грудня 1991 р. обраний президентом України на перших прямих президентських виборах, отримав 19 643 481 голос (61,59%). На президентських виборах 1994 р. у другому турі Леонід Кравчук програв колишньому прем'єр-міністрові Леоніду Кучмі, набравши 45,1% голосів. Народний депутат України 12-го та 14-го скликань. У Верховній Раді України 14-го скликання був членом фракції Соціал-демократичної партії України (об'єднаної). Нагороджений орденом князя Ярослава Мудрого V ступеня.

1. Короткі відомості із біографії

Леонід Макарович Кравчук народився 10 січня в селі Великий Житин Рівненської області. Сімейний стан - одружений, має сина, онуків Андрія та Марію. Дружина Антоніна, кандидат наук, викладач політекономії в Національному державному університеті ім. Шевченко. Син - науковий співробітник, кандидат наук, займається лазерною фізикою в Інституті фізики Академії наук України.

Освіта вища. В 1958 закінчив Київський державний університет, в 1970 - Академію суспільних наук при ЦК КПРС, економіст, викладач політекономії. Кандидат економічних наук, почесний доктор багатьох національних та іноземних університетів.

Громадська діяльність:

1958 - 1960 - викладач Чернівецького фінансового технікуму.

1960 - 1967 - консультант-методист Будинку політпросвіти, лектор, помічник секретаря, завідувач відділу агітації і пропаганди Чернівецького обкому КПУ.

1967 - 1970 - аспірант Академії суспільних наук при ЦК КПРС.

1970 - 1988 - завідувач сектору, інспектор, помічник секретаря ЦК, перший заступник завідувача відділу, завідувач відділу агітації і пропаганди ЦК КПУ.

1988 - 1990 - завідувач ідеологічного відділу, секретар ЦК КПУ, другий секретар ЦК КПУ.

1989 - 1990 - кандидат у члени Політбюро.

1990 - 1991 - член Політбюро ЦК КПУ, Голова Верховної Ради УРСР. Народний депутат Верховної Ради УРСР 10 11 скликання.

1991 (грудень) - обраний на пост Президента України.

1994 (липень) - в другому турі президентських виборів поступився кількістю голосів колишньому прем'єр-міністру Леоніду Кучмі.

1994 - 1998 - народний депутат Верховної Ради України 2 скликання. Член фракції "Соціально-ринковий вибір, згодом фракції "Конституційний центр".

1998 - 2002 - народний депутат Верховної Ради України 3 скликання. Обраний за списком СДПУ (о). Член Комітету з закордонних справ і зв'язків з СНД Верховної Ради України.

З 2000 - президент Українського муніципального клубу.

З 2001 - президент Всеукраїнської доброчинної організації "Місія "Україна - Відома".

З 2002 - народний депутат Верховної Ради України 4 скликання. Обраний за списком СДПУ (о). Член Комітету з закордонних справ Верховної Ради України.

Нагороди

Срібний орден "За вірність Вітчизні". Орден Міжнародної кадрової академії "За розвиток науки і освіти". Орден Жовтневої революції. Два ордени Трудового червоного прапора. Дві почесні грамоти Президії Верховної Ради України.

1999 - Орден Ярослава Мудрого 4 ступеня.

2001 - Людина року в номінації Парламентарій року.

2001 (серпень) - Герой України з врученням ордена Держави.

2004 (січень) - Орден Ярослава Мудрого 3 ступеня та Ярослава Мудрого 4 ступеня.

Монографії та публікації

2001 - книга "Держава і влада: досвід адміністративної реформи".

2002 - книга "Маємо те, що маємо".

Автор понад 500 статей на тему внутрішньої та зовнішньої політики України в українських та зарубіжних виданнях.

2. Громадська і державна діяльність

До вершин кар'єри Л.Кравчук йшов 56 років. Сільський хлопчина з Рівненщини, батько якого загинув на фронті, а мати все життя пропрацювала у колгоспі, спромігся не лише стати дипломованим економістом, кандидатом наук, а й здолати тернистий шлях від рядового працівника обкому до другого секретаря ЦК КПУ. 23 липня 1990 р. сесія Верховної Ради УРСР у зв'язку з відставкою В.А. Івашка обрала на альтернативній основі Л.М. Кравчука головою Верховної Ради УРСР.

Новообраний голова парламенту відразу ж заявив, що розуміє політичні перетворення, які відбуваються сьогодні в нашому житті, в контексті загальнодемократичного процесу і вважає за потрібне вирішувати питання про владу у республіці та про Союзний договір. Він чудово усвідомлював, що зіткнеться із протидією, неприйняттям його опозицією. Тому цілком слушно закликав до конструктивної співпраці увесь спектр наявних тоді політичних сил.

Уже на початку вересня 1990 р. Л.Кравчук значно скоригував бачення проблеми консолідації, заявивши на одній із прес-конференцій: "Я був тоді впевнений, що вона можлива. Але тепер, коли утвердилися різні групи, партії, вона стала нереальною. Я за консолідацію українського народу, за вихід з кризи, за будівництво нової суверенної держави. Щодо консолідації в самій Верховній Раді, то це - ілюзії. Але не треба ворожнечі. Потрібні розумні компроміси".

Життя владно висувало на порядок денний питання майбутнього Союзного договору. Серпневий "заколот" 1991 р. прискорив розпад Радянського Союзу і виявився фатальним для деяких політиків, насамперед батька "перебудови" - М.С. Горбачова. Неоднозначну оцінку дістала позиція, які в ці дні займав Л.М. Кравчук як Голова Верховної Ради УРСР. Одні звинувачували його в надмірній обережності, другі - мало не в потуранні "заколотникам", треті - у зраді КПУ.

Тим часом 24 серпня 1991 р. Верховна Рада прийняла Акт проголошення незалежності України як самостійної Української держави. 26 серпня Указом Президії Верховної Ради було тимчасово припинено, а її Указом від 30 серпня й заборонено діяльність компартії України. Акт проголошення незалежності, а також винесення його на загальноукраїнський референдум підтримали майже всі політики і громадсько-політичні організації.

На референдумі 1 грудня 1991 р. 90% виборців, які брали участь у голосуванні (76% дієздатних громадян), схвалили незалежність України. 1 грудня 1991 р. було вирішено й інше суттєвіше питання - обрано першого Президента незалежної України. Цьому передувала гостра передвиборна боротьба. З великої групи претендентів вибороли право стати кандидатами в Президенти України сім осіб: Л. Кравчук, В. Чорновіл, Л. Лук'яненко, І. Юхновський, В. Гриньов, О. Ткаченко та Л. Табурянський. Фаворитом вважався Голова Верховної Ради Л.М. Кравчук, котрий запропонував програму із п'яти "Д" - "Державність. Демократія. Добробут. Духовність. Довіра".

Вихід незалежної України на історичну авансцену поставив її державних і політичних діячів перед необхідністю самостійного розв'язання багатьох складних проблем. Першою і чи не найголовнішою з них було ставлення до перспектив СРСР. 25 листопада парафування нового Союзного договору не відбулося. А на початку грудня 1991 р. лідери України, Росії та Білорусі проголосили у Мінську утворення Співдружності Незалежних Держав (СНД).

За рік незалежності Україну визнав увесь цивілізований світ: понад 120 країн, а з 87 з них на різних рівнях було встановлено дипломатичні відносини. Вона набула основних ознак державності: кордони, прикордонні війська та митна служба, сформувала власне військо. Але якщо із зовнішніми атрибутами державності було все (або майже все) гаразд, то проблемою проблем залишалося створення самостійної структурно збалансованої та ефективної національної економіки, наявність власної фінансово-кредитної і банківської системи. В умовах гострої соціально-економічної та політичної кризи 24 вересня 1993 р. Верховна Рада України ухвалила рішення про проведення дострокових виборів до парламенту - 27 березня - і Президента України - 26 червня 1994 р.

За два з половиною роки, що минули після перших президентських виборів в Україні, бажаючих балотуватися істотно поменшало: якщо 1991 р. майже 100 висуванців розпочинали боротьбу, то 1994 р. - лише 11, з яких 7 (Л. Кравчук, В. Бабич, Л. Кучма, В. Лановий, О. Мороз, І. Плющ та П. Таланчук) були зареєстровані кандидатами у Президенти України.

26 червня 1994 р. за результатами голосування визначилися два претенденти, які набрали найбільшу кількість голосів і вийшли у другий тур: Л.М. Кравчук (37,68%) та Л.Д. Кучма (31,25% голосів). 10 липня відбувся другий тур виборів. А вже о 5-й ранку 11 липня із Адміністрації Л.Кравчука зателефонували до виборчого штабу Л. Кучми й привітали суперників із перемогою. За Л. Кучму проголосувало понад 52% тих, хто прийшов на виборчі дільниці, за Л.Кравчука -45%. Леонід Кравчук передав естафету влади Леонiду Кучмi. Але пригадаймо Фрідріха Ніцше, який стверджував, що величним для історії є той, хто задав напрямок. Усвідомлює це і сам Леонід Макарович, який в одному із своїх постпрезидентських інтерв'ю наголосив, що усі його наступники на президентській посаді - "п'ятий, десятий, сороковий - лише продовжуватимуть робити те, що розпочав я. Добре чи погано, але лише продовжуватимуть".

У 1998 році, залишаючись безпартійним, очолив виборчий список Соціал-демократичної партії України (об'єднаної). Напередодні голосування вступив до СДПУ(о) і привів її до Верховної Ради. З жовтня 1998 року член Політбюро і Політради СДПУ(о). У 2002-2006 році очолював фракцію СДПУ(о) у Верховній Раді України. У 2006 році очолив список опозиційного блоку "Не так". Але за підсумками виборів той не подолав 3-відсотковий бар'єр.

У листопаді 2004 позбавлений звання почесного доктора (Doctor honoris causa) Києво-Могилянської Академії за "негромадянську позицію під час Помаранчевої революції".

З іменем першого Президента незалежної України традиційно пов'язують історичний акт - Декларація про державну незалежність України, яка містить положення про Україну як без'ядерну державу. Повна і добровільна відмова третьої за потенціалом власниці ядерної зброї в світі від ядерної складової своєї національної безпеки - безпрецедентний крок у сучасній історії. Україна пішла на цей крок, усвідомлюючи, що розповсюдження зброї масового знищення є одним з найнебезпечніших джерел ризику для миру та стабільності у світі. Проведення референдуму 1 грудня 1991 р., ліквідацію СРСР, нові державні атрибути, дистанціювання від СНД, перші кроки щодо інтеграції України до європейських структур. Погодьмося зі словами його наступника на нелегкій президентській посаді - Л.Кучми, який сказав про свого попередника: "Я віддаю належне Леоніду Макаровичу Кравчуку, який зробив перші нелегкі кроки на шляху становлення української державності".

Висновок

Леонід Кравчук відіграв історичну роль в процесі створення цивілізованих відносин з Росією та іншими партнерами по СНД.

Добився міжнародного визнання Української держави, укріплення її авторитету на світовій арені, Україну визнало 145 держав світу.

Більше двох років за надзвичайно складних умов Перший Президент незалежної України підтримував громадську рівновагу, знаходив вирішення політичним, міжконфесійним та міжнаціональним пристрастям. Це дало можливість уникнути громадянської війни, зберегти територіальну цілісність України.

Леонід Кравчук створив дієздатні інститути виконавчої влади, які взяли під контроль і забезпечили в державі конституційний порядок, функціонування народно-господарського комплексу. На базі прийнятих Верховною Радою законів і указів Президента України реформував і підпорядкував Українській державі силові структури, які стали підлеглі незалежній Україні.

Леонід Кравчук не допустив ні одного випадку застосування зброї проти власного народу, подавлення кризових ситуацій силовими діями.

У час найбільшого загострення протиріч між виконавчою та законодавчою гілками влади проявив виключну витримку і розсудливість.

При безпосередній участі Леоніда Кравчука були створені основи законодавчої бази нової держави, її майбутньої Конституції, вперше прийняті на території колишнього СРСР закони про національні меншинства, свободи совісті. президент кравчук влада держава

Виключна риса Першого всенародно обраного Президента України - поважне ставлення до демократії, правам і свободам людини. Переконливе свідчення цьому - здійснення вперше серед країн колишнього Радянського Союзу передачі влади демократичним шляхом після президентських виборів у 1994 році.

Не випадково він очолював Українську Раду Миру - єдину в Україні миротворчу громадську організацію високого міжнародного рівня, членами якої є відомі політичні та громадські діячі.

Список використаних джерел

1. Яворівський М.К. Новітня історія України. К., 2008.

2. http://diaspora.ukrinform.ua/kravchuk.shtml

3. http://file.liga.net/person/160.html

4. http://www.pseudology.org/Eneida/Kravchuk_LM.htm

5. http://www.day.kiev.ua/303309

Размещено на Allbest.ru