Підготовка кадрів російської армії у другій чверті ХІХ століття

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата історичних наук

Підготовка кадрів російської армії у другій чверті хіх століття

Козинець Олена Гаврилівна

АНОТАЦІЯ

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук за спеціальністю 07.00.02 - всесвітня історія. - Харківський національний університет ім. В.Н. Каразіна, Харків,2004.

Дисертацію присвячено дослідженню історії підготовки військових кадрів та методів комплектування армії у другій чверті ХІХ століття, а також аналізу ставлення представників суспільства до заходів уряду у цій галузі військової політики.

Розглянуті основні заходи уряду, спрямовані на перетворення у системі управління військовими навчальними закладами, а також заходи, що призвели до зміни в порядку проведення рекрутських наборів. У роботі визначено комплекс чинників, які вплинули на перетворення у цій галузі. Проаналізовано систему підготовки офіцерських кадрів у військових навчальних закладах та військах. Охарактеризовано підготовку рядового складу, а саме рекрутів і кантоністів, які були безпосереднім джерелом поповнення армії унтер-офіцерами. Все це дозволило по-новому оцінити політику уряду Миколи І у галузі підготовки військових кадрів Російської імперії.

Ключові слова: Микола І, Росія, перетворення, військові навчальні заклади, військові кадри, підготовка, навчання, виховання, рекрутські набори, військові кантоністи, солдатські діти, наративні джерела.

АННОТАЦИЯ

На основе анализа обширного круга источников рассмотрены основные меры правительства, направленные на преобразования в системе управления военно-учебными заведениями, которые непосредственно были направлены на централизацию и усиление контроля за воспитанниками, а также меры, которые привели к изменению в порядке проведения рекрутских наборов. В работе определен комплекс факторов, которые повлияли на преобразования в этой области. Это, прежде всего, изменения, которые произошли в военной науке того времени, реформирование армий большинства западноевропейских стран. Также значительное влияние оказали события, непосредственно связанные с 14 декабря 1825 г.

На основе, преимущественно, нарративних источников, в четко очерченный отрезок времени - вторая четверть ХІХ века - проанализирована система подготовки офицерских кадров в военно-учебных заведениях (Военной академии Генерального Штаба, Пажеском Его Императорского Величества корпусе, столичных и губернских кадетских корпусах) и непосредственно в войсках. Во второй четверти ХIХ века было открыто первое высшее военно-учебное заведение - Военная академия, становление которой, по свидетельствам современников, было достаточно сложным. Значительные изменения претерпел Пажеский корпус, вследствие принятия новых правил его функционирования. Также раскрыты и проанализированы факторы, которые влияли на формирование системы кадетских корпусов, исследованы основные направления учебного и воспитательного процесса.

Анализ источников, в том числе нарративных, позволяет утверждать, что современники преимущественно положительно отзывались о системе обучения и воспитания, установившейся в военно-учебных заведениях во второй четверти ХIХ века.

В диссертации также охарактеризована подготовка рядового состава, а именно кантонистов, которые были непосредственным источником пополнения армии унтер-офицерами строевых и нестроевых должностей, при этом особое внимание было обращено на реформирование института военных кантонистов и преобразований в системе учебных заведений для нижних чинов.

Проведенное исследование позволяет в значительной степени скорректировать представление не только об истории подготовки военных кадров Российской империи во второй четверти ХIХ века, но и о месте и роли императора Николая I в этом процессе.

Все это позволило по-новому оценить политику правительства Николая І в области подготовки военных кадров Российской империи.

Ключевые слова: Николай І, Россия, преобразования, военные учебные заведения, военные кадры, подготовка, обучение, воспитание, рекрутские наборы, военные кантонисты, солдатские дети, нарративные источники.

ANOTATION

Thesis for the candidate's degree in history by the speciality 07.00.02. - World history. - V.N.Karazin National University of Kharkiv,2004.

The thesis is devoted to the research of the history of military staff training and the methods of army recruiting in the second quarter of the 19-th century.

The main government measures aimed at the transformation in the system of military educational establishments governing and also the measures which led to the changes in a way of carrying out the recruiting have been examined here. The system of officers' staff training in the military educational establishments and in the troops has been analyzed here. The training of rank-and-file especially recruits and cantonists who were the first-hand sources of Army completing by non-commissioned officers has been characterized in this work.

All these things gave the opportunity to value the Nicolas I government policy in the sphere of military staff training in the Russian Empire in a new way.

Key words: Nicolas I, Russia, transformations, military educational establishments, military staff, training, education, upbringing, recruiting, military cantonists, soldiers' children, narrative sources.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. В історії Російської імперії друга чверть ХІХ століття, що співпадає з правлінням Миколи І, в історіографії вже давно дістала назву періоду реакції і занепаду країни. Дослідники, які звертались до цих часів, вивчали їх через призму такої події, як повстання декабристів 1825 р. та результати Кримської війни 1853-1856 рр., однією з причин поразки в якій вважали низький професійний рівень командного складу армії, недостатню підготовку нижніх чинів.

Потрібно відмітити, що збройні сили імперії завжди були у центрі уваги російських монархів, у тому числі й Миколи І. Він, як глава держави, не міг не розуміти, що одним із визначальних чинників могутності, авторитету, політичної стабільності будь-якої держави є армія. У свою чергу, боєздатність збройних сил значною мірою залежить від рівня професійної підготовки командного складу, методів комплектування армії та вмінь нижніх чинів. Виходячи з цього, упродовж другої чверті ХІХ століття уряд Російської імперії та особисто імператор Микола І приділяли значну увагу підготовці військових кадрів та провели ряд перетворень у цій сфері, що переконливо підтверджують різноманітні джерела.

Отже, актуальність дослідження підготовки військових кадрів у другій чверті XIX століття, яка є багаторівневою проблемою і включає підготовку офіцерів у військових навчальних закладах та військах, унтер-офіцерів з числа рядових полягає, по-перше, в тому, що ці питання є органічною складовою як військової політики, зокрема, так і внутрішньої політики Російської держави взагалі. Через розкриття цієї складової формується більш чітке уявлення про особливості того чи іншого періоду історії. По-друге, залучення значної кількості наративних джерел дозволяє під новим кутом зору подивитись на процес підготовки військових кадрів у другій чверті ХІХ століття, проаналізувати відношення сучасників до цього процесу, а також дає можливість з'ясувати роль суб'єктивного чинника у проведенні перетворень у військовій галузі, і по-третє, дозволяє поглибити знання про місце і роль імператора Миколи І у формуванні окремих складових військової політики.

Зв'язок роботи з науковими планами, програмами, темами. Обрана для дослідження тема пов'язана із загальними проблемами всесвітньої історії, що розробляються кафедрою всесвітньої історії Чернігівського державного педагогічного університету імені Т.Г.Шевченка.

Об'єктом дисертаційного дослідження є військова політика уряду Миколи І у галузі підготовки кадрів російської армії.

Предметом дисертаційного дослідження є процес комплектування армії офіцерами та нижніми чинами у другій чверті ХІХ століття, методи їх підготовки та відображення цих заходів у наративних джерелах.

Хронологічні межі дослідження охоплюють другу чверть XIX століття, період правління Миколи І, час, коли була проведена низка реформ у військовій сфері, у тому числі у комплектуванні збройних сил офіцерським та рядовим складом.

Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційного дослідження є відтворення цілісної картини історії підготовки військових кадрів та методів комплектування армії в другій чверті XIX століття, а також аналіз реакції сучасників на заходи уряду, які пов'язані з діяльністю військових установ. Для досягнення поставленої мети в дисертації визначені наступні завдання:

з'ясувати ступінь вивчення досліджуваної проблеми у науковій літературі;

дослідити вплив змін у внутрішній політиці Російської імперії другої чверті XIX століття на виховання і навчання командного складу армії та методи її комплектування;

визначити основні напрями змін у військовій політиці уряду Миколи І щодо військової освіти та комплектування військ і ставлення до цих змін у тогочасному суспільстві;

дослідити систему комплектування російської армії другої чверті XIX століття;

проаналізувати структуру підготовки офіцерських кадрів;

розкрити основні методи підготовки рядового складу та молодших командирів;

з'ясувати реакцію суспільства на перетворення у цій галузі військової політики на основі наративних джерел.

Методи дослідження обрано з урахуванням поставлених завдань. У дисертаційному дослідженні використані загальнонаукові методи - аналітичний, синтетичний, логічний; історичні - порівняльно-історичний, історико-реконструктивний, проблемно-хронологічний методи; сучасні методи джерелознавчої критики. Також були застосовані метод перехресного аналізу та метод зіставлення інформації.

Методологічною базою дослідження є принципи об'єктивності, науковості та історизму. Основою роботи став відхід від жорсткої соціально-економічної детермінованості історичного процесу. Водночас у дослідженні був використаний антропоцентричний підхід, якого дотримується “нова історична наука”. Також ми визнаємо, що історичні процеси складаються з об'єктивних та суб'єктивних чинників. У конкретних історичних обставинах кожен з них відіграє головну або другорядну роль. Стосовно історії Російської імперії другої чверті ХІХ століття потрібно відзначити, що іноді суб'єктивний чинник відігравав домінуючу роль порівняно з іншими. Ми також поділяємо точку зору, що історичні знання носять релятивний характер, оскільки періодична зміна наукових парадигм призводить до зміни концептуальних рішень.

У нашому розумінні, історія складається, насамперед, з процесів, а не з фактів та подій. Такий підхід дозволяє давати узагальнюючі оцінки тим чи іншим періодам та етапам історичного розвитку. Ми намагалися якомога далі відійти від політизованих та ідеологізованих оцінок, які не дають можливості об'єктивно оцінювати ті чи інші факти та події.

Наукова новизна дисертації визначається тим, що вперше в історіографії зроблена спроба комплексного дослідження проблеми підготовки військових кадрів і методів комплектування армії у другій чверті ХІХ століття на основі переважно наративних джерел. Узагальнення даних вітчизняної та зарубіжної історіографії, а також численних джерел дозволило суттєвим чином переосмислити та з нової точки зору обґрунтувати ряд проблем та концептуальних положень. Отже, наукова новизна дисертаційного дослідження полягає в тому, що:

· вперше у вітчизняній історіографії зроблена спроба охарактеризувати процес підготовки військових кадрів Російської імперії за наративними джерелами;

· проведений систематизований аналіз процесу підготовки військових кадрів у чітко окреслений хронологічний період, а саме у другій чверті ХІХ століття;

· були опрацьовані наративні джерела з досліджуваної проблематики як опубліковані, так і архівні. Значний масив архівних джерел вперше вводиться у науковий обіг;

· переглянуто усталені в історіографії концепції щодо військової політики уряду Миколи І в галузі підготовки кадрів російської армії;

· зроблена спроба з'ясувати реакцію сучасників на перетворення в системі підготовки військових кадрів, оцінити проблему з позицій ментальності суспільства другої чверті ХІХ століття.

Практичне значення дисертаційного дослідження полягає у тому, що її положення і висновки можуть бути використані у процесі підготовки лекційних курсів, методичних і навчальних посібників з історії Росії ХІХ століття, всесвітньої історії, а також з історії держави і права.

Апробація дисертаційного дослідження тривала протягом кількох років у спецсемінарі під керівництвом доктора історичних наук, професора Чернігівського державного педагогічного університету імені Т.Г. Шевченка К.М. Ячменіхіна, на конференціях молодих науковців ЧДПУ імені Т.Г. Шевченка. Також основні положення дисертації оприлюднені в доповідях на міжнародних наукових конференціях “Менталітет слов'ян та інтеграційні процеси: історія, сучасність, перспективи” (м.Гомель, 2001 р.), “Історична наука: проблеми розвитку” (м.Луганськ, 2002 р.), Всеукраїнській конференції “Вивчення всесвітньої історії в Україні: традиції, сучасний стан та перспективи” (м.Чернігів, 2002 р.), міжвузівській науково-практичній конференції “Історико-правові та соціально-економічні аспекти розвитку суспільства” (м.Чернігів, 2004 р.), Другому Всеукраїнському науковому семінарі “Основні проблеми вивчення всесвітньої історії в Україні” (м.Чернігів, 2004 р.).

Структура дисертації обумовлена проблемно-хронологічним принципом, а також специфікою визначеної мети та завданнями дослідження. Дисертація складається зі вступу, чотирьох розділів, що містять вісім підрозділів, висновків, списку використаних джерел та літератури (310 позицій). Обсяг рукопису становить 205 сторінок (з них 179 сторінок основного тексту).

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовано актуальність теми дисертації, її об'єкт, предмет та хронологічні межі, визначено методологічну основу, мету, завдання та методи дослідження, розкрито наукову новизну та практичне значення, форми апробації результатів дослідження.

У першому розділі “Історіографія проблеми та джерельна база дослідження” проаналізовано стан її наукової розробки, здійснено класифікацію та аналіз використаних джерел.

У відповідності до практичних завдань та методологічних засад, що вирішувались та використовувались дослідниками, нами виділено кілька періодів у історіографії проблеми. Перший - 60-80-ті рр. ХІХ століття, коли питання про вивчення процесу підготовки кадрів російської армії другої чверті ХІХ століття тільки-но було порушено історичною наукою і дістало висвітлення переважно у публіцистичних роботах, хоча з'явились і окремі монографії; другий - кінець ХІХ - початок ХХ століть, коли історики звернулись до архівних джерел і з'явились наукові праці, присвячені окремим аспектам внутрішньої політики періоду правління Миколи І; третій - за радянських часів, коли основна увага дослідників була приділена соціально-економічним проблемам і питанням класової боротьби; четвертий - останнє десятиріччя ХХ - початок ХХІ століть, пов'язаний із суттєвими змінами в галузі проблематики та методології наукових досліджень.

Перші ґрунтовні дослідження з обраної теми належали військовому історику М.М. Мельницькому Мельницкий Н.Н. Сборник сведений о военно-учебных заведениях в России: Сухопутное ведомство. - Спб., 1857. - Т.1-4., який висвітлює історію виникнення та розвитку військової освіти у Російській імперії від початку ХVІІІ століття до середини 50-х рр. XIX століття. Особливу увагу автор приділяє періоду правління імператора Миколи І і вважає, що лише після його сходження на престол починається уніфікація військової освіти, створення єдиних програм навчання, що позитивно впливало на процес підготовки військових кадрів.

Іншої думки дотримувався М.В. Медем Медем Н.В. Мнение о том, какие недостатки обнаруживаются в наших военно-учебных заведениях. - Спб.: Типография Главного штаба Его Императорского Величества по военно-учебным заведениям,1863. - 26 с. - засновник прогресивної військово-теоретичної течії, який піддає критиці характер військової освіти та систему навчання у кадетських корпусах у другій чверті XIX століття. Серед головних недоліків він називає поєднання спеціальної військової освіти з цивільною, а також збільшення кількості кадетських корпусів.

Подальший розвиток дослідження проблеми підготовки військових кадрів отримує у праці військового історика М.С. Лалаєва Лалаев М.С. Исторический очерк военно-учебных заведений, подведомственных Главному их управлению с 1700 по 1880 гг. В 3-х ч. - Спб.: Типография М.Стасюлевича,1880. - Ч.2. - 283 с., який дає позитивні оцінки системі підготовки у військових навчальних закладах у другій чверті ХІХ століття. До переваг військової політики уряду Миколи І дослідник відносить створення кадетських корпусів у губернських містах.

Отже, на першому етапі розвитку історіографії проблеми концептуальні рішення більшості авторів не виходять за межі “охоронних” принципів теорії “офіційної народності”, яка домінувала в той час.

Інтерес до періоду правління Миколи І в цілому та до військових навчальних закладів, зокрема, пожвавився наприкінці XIX - на початку XX століть. Серед робіт, що були написані у цей час, потрібно відмітити працю генерал-лейтенанта М.К. Шильдера Шильдер Н.К. Император Николай Первый, его жизнь и царствование. - М.,1997. - Кн..1-2., присвячену життю та діяльності Миколи І, але, на жаль, автор описав події лише до кінця 20-х рр. XIX століття. Також на межі ХІХ - ХХ століть з'являються праці, присвячені внутрішній політиці Миколи І, автори яких більше звертали увагу вже не на особистість імператора, а на його державну політику. Критично ставлячись до методів управління державою, вони водночас знаходили багато позитивного у діях імператора Кизеветтер А.А. Император Николай І как конституционный монарх // Кизеветтер А.А. Исторические очерки. - М.,1912. - С.402-412; Його ж. Внутренняя политика императора Николая Павловича // Там само. - С.419-502; Корнилов А.А. Курс истории России ХІХ века. - М.: Высшая школа,1993. - 446 с.; Готье Ю.В. Император Николай І. Опыт характеристики. - М.: М. и С. Сабашниковы,1913. - 132 с..

Водночас з'являлися роботи, в яких предметом дослідження були різні аспекти розвитку армії та функціонування військового відомства. Зокрема, наприкінці XIX століття побачив світ нарис з історії військової справи в Росії, де поміж іншим аналізувались проблеми комплектування армії унтер-офіцерськими кадрами Русская военная сила. История развития военного дела от начала Руси до нашего времени / Под ред. А.Н. Петрова. - В 2-х т. - М.: А.Е. Пирогов,1897. - Т.2. - 569с.. Автори праці схиляються до думки, що армія у другій чверті XIX століття була в достатній кількості забезпечена молодшою командною ланкою за рахунок існування двох основних джерел - підвищення у чинах рядових за багаторічну та бездоганну службу і кантоністів, які закінчували спеціальні військові навчальні заклади.

На початку XX століття починається публікація багатотомного ювілейного видання, присвяченого сторіччю Військового міністерства. У ньому, зокрема, вміщено праці, автори яких торкалися системи військових навчальних закладів та проблем комплектування армії за часів імператора Миколи І. Так, П.В. Петров Столетие Военного министерства. Главное управление военно-учебных заведений. Исторический очерк / Составитель П.В.Петров - Спб.: Типография Военного министерства,1907. - Т.10. - Ч.2. - 164 с. розглядав основні аспекти підготовки військових кадрів та комплектування армії офіцерами, які пройшли спеціальний курс навчання у військових навчальних закладах. Інший автор, В.В. Щепетильников Столетие военного министерства. Комплектование войск в царствование императора Николая І / Составитель В.В.Щепетильников. - Спб.: Типография Военного министерства,1907. - Т.4. - Ч.2. - Кн.1. - Отд.2. - 330 с., основну увагу приділив проведенню рекрутських наборів, а також охарактеризував інститут військових кантоністів, які після отримання початкової військової освіти у спеціальних військових навчальних закладах (батальйони, напівбатальйони та роти військових кантоністів) були вагомим джерелом комплектування армії не тільки підготовленими солдатами, але й поповнювали склад унтер-офіцерів та спеціалістів технічного профілю.

Система військової освіти другої чверті ХІХ століття була піддана критиці С.П. Міхеєвим Михеев С.П. История русской армии. - В 6-ти выпусках. - М.: Изд-во Михеева и Казачкова,1911. - Вып.4. Переходная эпоха. - 72 с., який, називаючи часи правління Миколи І “перехідною епохою”, дав критичну оцінку армії в цей період.

Серед досліджень, присвячених історії російської армії, вирізняються праці генерала від інфантерії А.М. Зайончковського Зайончковский А.М. Восточная война 1853-1856 гг. в связи с современной ей политической обстановкой. - Спб.: Экспедиция заготовления государственных бумаг,1908-1913. - Т.1-2., який відзначав, що російська армія протягом другої чверті ХІХ століття розвивалась під впливом військових реформ, проведених імператором Миколою І. Слід також відзначити роботу О.Ф. Редігера Редигер А.Ф. Комплектование и устройство военной силы. - В 2-х ч. - Спб.: Типография Николаевской военной академии,1914. - Ч.2. - 189 с., який торкається проблеми комплектування російської армії, у тому числі унтер-офіцерами та нестройовими кадрами, підкреслюючи при цьому, що в Росії, одній із перших країн у Європі, була закладена система підготовки нижчої командної та технічної ланки.

Останньою вагомою роботою у дореволюційній історіографії, яка була присвячена періоду правління Миколи І, стала праця М.О. Полієвктова Полиевктов М.А. Николай І: Биография и обзор царствования. - М.: Изд-во М. и С. Сабашниковых,1918. - 392с.. Автор назвав зміни та перетворення у військовій сфері у другій чверті ХІХ століття реформами.

Революційні події 1917 р. внесли значні корективи у процес наукової розробки питань військової політики, зокрема, різко знизився інтерес до історії підготовки військових кадрів Російської імперії. Так, з 1920-х рр., на зміну академізму історичних досліджень початку століття прийшов агітаційно-пропагандистський напрям. Особа Миколи І подавалася виключно через ідеологізовані кліше: “страж абсолютизму”, “коронований барабанщик” тощо. У цей час з'являється ряд робіт, автори яких, керуючись класовим методом, пишуть про неймовірно тяжке становище солдатів та селян Тарасов Е. Николаевщина (Время Николая І). - Пг.: Освобожденная Россия,1917. - 16 с.; Ашукин Н.С. Николай Палкин. Как жилось солдатам и крестьянам во времена Николая Первого. - М.: Красная новь,1924. - 32 с..

Спеціальних праць, присвячених проблемам підготовки військових кадрів, комплектування армії, у цей період не було створено. Ситуація змінилась лише у середині 40-х рр. XX століття. 1944 р. Т.П. Жестковою, яка порушила питання про необхідність вивчення дореволюційної системи військової освіти, була захищена кандидатська дисертація Жесткова Т.П. Кадетские корпуса. Краткий исторический очерк. - Дис... канд. ист. наук. - М.,1944. з історії кадетських корпусів.

Найбільш суттєвих успіхів у вивченні питань підготовки військових кадрів та комплектування армії дореволюційної Росії радянські вчені досягли у 50-60-х рр. Однією з масштабних робіт цього напрямку стала праця М.І. Алпатова, яка узагальнила дослідження, розпочаті ще в 40-ві р. XX століття Алпатов Н.И. Учебно-воспитательная работа в дореволюционной школе интернатного типа. (Из опыта кадетских корпусов и военных гимназий в России). - М.: Учпедгиз,1958. - 244 с..

Значний внесок у вивчення проблеми підготовки офіцерських, унтер-офіцерських кадрів та солдатів російської армії вніс Л.Г. Безкровний Бескровный Л.Г. Очерки военной историографии. - М.: Изд-во АН СССР, 1962. - 318 с.; Його ж. Из истории высшей военной школы в России // Военная мысль. - 1946. - №10. - С.107-122.; Його ж. Очерки по источниковедению военной истории России. - М.: Изд-во АН СССР,1957. - 453 с.; Його ж. Военное образование в России в ХІХ веке. Доклад на секции сравнительной военной истории ХIII Международного конгресса исторических наук. - М.,1970. - 13 с.; Його ж. Русская армия и флот в ХІХ веке. Военно-экономический потенциал России. - М.: Наука,1973. - 616 с., який, характеризуючи стан системи військової освіти у другій чверті XIX століття, називає зміни, що проходили у цій сфері, реформами.

До проблем історії військової освіти, комплектування армії Російської імперії дослідники повертаються лише на початку 90-х рр. XX століття, що, значною мірою, було пов'язано зі змінами в політичному та соціально-економічному житті країни. Характерним є те, що авторами цих досліджень були переважно військовослужбовці. У історіографії незалежної України ці питання практично не розроблялися.

Певний внесок у розробку проблеми підготовки офіцерського корпусу Росії зробив А.І. Камєнєв Каменев А.И. История подготовки офицерских кадров в России. - М.: Изд-во Военно-политической академии им. В.И. Ленина,1990. - 188с.. Він розглянув організацію навчально-виховного процесу в різних типах військових навчальних закладів з точки зору військової педагогіки. С.В. Волков Волков С.В. Русский офицерский корпус. - М.: Воениздат,1993. - 367с. приділив увагу становищу офіцерського корпусу в суспільстві та намагався показати його еволюцію. У роботі розкриваються такі поняття, як військова честь та обов'язок, багато місця приділяється традиціям російського офіцерства.

А.М. Лушников Лушников А.М. Армия, государство и общество: система военного образования в социально-политической истории России. - Ярославль: Ярославский государственный технический университет,1996. - 151 с. зробив спробу зіставити розвиток військової школи з внутрішньополітичним курсом уряду. Автор відзначає, що 1825 р. став рубежем у розвитку військової освіти і, визнаючи наявність змін у системі військового навчання, називає їх “організаційною перебудовою”. М.О. Машкін Машкин Н.А. Высшая военная школа Российской империи ХIХ - начала ХХ веков. - М.: Academia,1997. - 348 с. піддав комплексному дослідженню інститут вищої військової освіти Російської імперії XIX - початку XX століття, історія якого розглядається автором у контексті військової політики уряду Російської імперії. З останніх робіт, що містять нові підходи до вивчення історії підготовки військових кадрів, слід назвати монографії В.М. Крилова Крылов В.М. Кадетские корпуса и российские кадеты. - Спб.: Изд-во Военно-исторического музея артиллерии и инженерных войск, и войск связи,1998. - 669 с. та В.В. Ізонова Изонов В.В. Подготовка военных кадров в России ХIХ - начало ХХ веков. - Спб.: Изд-во Санкт-Петербургского университета,1998. - 536 с..

Військова політика, військове будівництво та керівництво армією було одним із пріоритетних напрямків загальнодержавної політики і сферою впливу Миколи І. Таким чином, важливими в контексті даного дослідження є праці, присвячені особі імператора. На сьогодні найґрунтовнішим дослідженням постаті імператора Миколи І як правителя і як людини є праця російського історика Л.В. Вискочкова Выскочков Л.В. Император Николай І: Человек и государь. - Спб.: Изд-во Санкт-Петербургского университета, 2001. - 644с., який на основі залучення широкої джерельної бази прагне об'єктивно відтворити образ імператора. Метод “вживання” в епоху дозволив авторові зняти цілу низку штампів, які склалися в історіографії щодо постаті Миколи І.

Політика уряду Миколи І, війни, які велися у часи його правління, система військової освіти не залишилися поза увагою істориків країн далекого зарубіжжя, які, переважно, пропагують відсталість російської військової думки, залежність її від Заходу. Але, незважаючи на відставання Росії в економічному та політичному відношеннях, війни, які вона вела, виявили чимало талановитих полководців та військових теоретиків, які внесли багато нового, оригінального у військову справу. Так, серед робіт іноземних авторів потрібно відзначити працю англійського вченого Дж. Куртіса Curtiss J. The Russian army under Nicholas I, 1825-1855. - Durham: Duke univ. press,1965. - 346 p., який, розглядаючи основні аспекти розвитку російської армії у другій чверті ХІХ століття, вважає, що саме завдяки армії Російська імперія мала статус великої держави. Певний інтерес у контексті досліджуваної проблеми становлять праці відомого німецького дослідника російської історії Д.Байрау, який значну увагу приділяє стану збройних сил у другій чверті XIX століття Байрау Дитрих. Империя и ее армия // Новый часовой. - Спб.,1997. - №5. - С.19-39.. Заслуговує також на увагу праця К. Ван Дукe Van Dyke C. Russian imperial military doctrine and education. 1832-1917. - New Jork: Greenwood press,1990. - 193 p.. Автор у рамках дослідження військової доктрини дореволюційної Росії порушує й проблеми військової освіти. Але до сфери його наукових інтересів потрапляє лише питання про створення та діяльність Військової Академії Генерального штабу як центру розвитку російської військової науки.

Загалом, зазначені роботи закордонних дослідників містять лише окремі відомості про підготовку офіцерського корпусу, їх автори не прагнули створити цілісної картини розвитку військової школи.

Історіографічний аналіз проблеми доводить, що основні підходи до вивчення історії підготовки військових кадрів російської армії, починаючи з середини ХІХ століття, еволюціонували. Якщо для другої половини ХІХ століття було характерне позитивістське трактування проблеми підготовки кадрів російської армії другої чверті ХІХ століття, то протягом ХХ століття перевага надавалася, насамперед, соціально-економічному аспекту розвитку російської армії. На сучасному етапі розвитку історіографії проблеми спостерігається перехід від дослідження загальних питань діяльності військових навчальних заходів та військового відомства до вивчення конкретних проблем комплектування армії, виховання, навчання та психологічної підготовки її особового складу. Значною науковою проблемою є дослідження різноманітних аспектів підготовки військових кадрів. Важливим засобом на цьому шляху є залучення нових джерел, зокрема, наративних, та їх критичний аналіз.

Джерельна база дисертаційного дослідження достатньо репрезентативна. Ми класифікували джерела за типами, родами та видами, що, на наш погляд, є найбільш доцільним та науково обґрунтованим. За типом вони відносяться до писемних джерел, а за родовими ознаками поділяються на наративні та документальні. Найчисельнішим видом наративних джерел, використаних у даному дослідженні, є джерела особового походження: мемуари, щоденники, нотатки, автобіографії тощо. До документальних відносяться джерела офіційного походження: законодавчі та статистичні матеріали, документи діловодного характеру тощо.

Основу джерельної бази дослідження становлять наративні джерела. Значна їх кількість була опублікована у другій половині ХІХ - на початку ХХ століть, але, за винятком деяких робіт, вони, практично, не залучались до аналізу системи підготовки військових кадрів та військової освіти Имеретинский Н.К. Пажеский корпус в 1843 - 1848 гг. Записки старого пажа // Русский вестник.-1887. - №8. - С.663-703.; Имеретинский Н.К. Пажеский корпус в 1843 - 1848 гг. Записки старого пажа // Русский вестник.-1887. - №9. - С.221-254.; Драке Л.Л. Кадетский быт 50-х годов. - СПб.: В. Березовский,1911. - 32 с.; Крыжановский П.А. Штрихи из прошлого. (Воспоминания из последнего десятилетия царствования Николая I) // Исторический вестник. - 1915. - №8. - С.453-471.; Ушаков Л.А. Корпусное воспитание при императоре Николае I // Голос минувшего. - 1915. - №6. - С.90-133.; Корсаков А.Н. Воспоминания московского кадета // Русский архив. - 1879. - №7. - С.304-326; Корсаков А.Н. Воспоминания московского кадета // Русский архив. - 1880. - №2. - С.449-473; Корсаков А.Н. Воспоминания московского кадета // Русский архив. - 1882. - №2. - С.358-376.; Скалон Д.А. Воспоминания // Русская старина. - 1907. - №9. - С.516-526; Скалон Д.А. Воспоминания // Русская старина. - 1907. - №11. - С.75-81; Скалон Д.А. Воспоминания // Русская старина. - 1908. - №3. - С.692-709; Скалон Д.А. Воспоминания // Русская старина. - 1908. - №4. - С.185-195.;Воронов Н.И. Воспоминание об императоре Николае I и его семье бывшего кадета 2-го корпуса // Исторический вестник. - 1908. - №11. - С.253-270.; Крылов Н.А. Кадеты сороковых годов. (Личные воспоминания) // Исторический вестник. - 1901. - №9. - С.943-967; Бутовский А.Д. Годы моего учения в Петровско-Полтавском кадетском корпусе // Педагогический сборник. - 1915. - №11. - С.315-337; Бутовский А.Д. Годы моего учения в Петровско-Полтавском кадетском корпусе // Педагогический сборник. - 1915. - №12. - С.468-495; Голицын Н.С. Императорская Военная академия в 1834-1848 гг. Воспоминания князя Н.С. Голицына о его службе в Академии // Русская старина. - 1883. - №2. - С.409-428; Голицын Н.С. Императорская Военная академия в 1834-1848 гг. Воспоминания князя Н.С. Голицына о его службе в Академии // Русская старина. - 1883. - №3. - С.703-712; Зайковский К.В. Воспоминания об императоре Николае Павловиче // Исторический вестник. - 1886. - №4. - С.112-119; Тимченко-Рубан И.Р. Из воспоминаний о прошлом // Исторический вестник. - 1890. - №5. - С.332-354; Тимченко-Рубан И.Р. Из воспоминаний о прошлом // Исторический вестник. - 1890. - №6. - С.610-633; Тимченко-Рубан И.Р. Из воспоминаний о прошлом // Исторический вестник. - 1890. - №7. - С.94-114; Тимченко-Рубан И.Р. Из воспоминаний о прошлом // Исторический вестник. - 1890. - №8. - С.304-333; Дубельт Л.В. Заметки г.-л. Л.В. Дубельта // Голос минувшего. - 1913. - №3. - С.120-171.. Деякі спогади були надруковані лише наприкінці 90-х рр. ХХ - на початку ХХІ столітть Милютин Д.А. Воспоминания 1816-1843 гг. / Под ред. доктора исторических наук, профессора Л.Г. Захаровой. - М.: Студия ТРИТЭ - Российский архив,1997. - 495 с.; Милютин Д.А. Воспоминания 1860-1862 гг. / Под ред. доктора исторических наук, профессора Л.Г. Захаровой. - М.: Редакция альманаха Российский Архив,1999. - 559 с.; Милютин Д.А. Воспоминания 1843-1856 гг. / Под ред. доктора исторических наук, профессора Л.Г. Захаровой. - М.: Редакция альманаха Российский Архив,2000. - 527 с.; Записки графа А.Х.Бенкендорфа (1832-1837) // Шильдер Н.К. Император Николай Первый. - В 2-х книгах. - М.: Чарли,1997. - Кн.2. - С.514-634; Портфель графа А.Х.Бенкендорфа. Мемуары шефа жандармов // Русские мемуары. Николай І. Муж. Отец. Император. - М.: СЛОВО/SLOVO,2000. - С.332-416.. Нами були запроваджені до наукового обігу спогади Д.І. Дарагана ЦДІАУК. - Ф.261. - Оп.1. - Спр.233. Дараган Д.И. Мои воспоминания - 19 декабря 1885 - 15 мая 1887 года. - 315 арк.. Серед спогадів та щоденників іноземців потрібно виділити записки прусського полковника Ф.Б. Гагерна та французького письменника маркіза А. де Кюстіна Гагерн Ф.Б. Дневник путешествия по России в 1839 году // Русская старина. - 1886. - №7. - С.21-54; Гагерн Ф.Б. Дневник путешествия по России в 1839 году // Русская старина. - 1890. - №2. - С.321-339; Кюстин А. де Россия в 1839 году / Пер. с фр. под ред. В.Мильчиной; коммент. В.Мильчиной и А.Осповата. - М.: Изд-во им. Сабашниковых,1996. - Т.1-2..

Аналізуючи джерела особового походження, особливу увагу ми приділяли тому, яке відношення автор мав до системи військових навчальних закладів: був він вихованцем, офіцером-вихователем, педагогом або просто сучасником.

Інший рід джерел становлять документальні матеріали. Переважна їх більшість зберігається у фондах Російського державного військово-історичного архіву в м. Москва. Це фонд Комітету у справах військових навчальних закладів під керівництвом К.І.Оппермана (ф.326), який нараховує 37 справ за 1826-1831 рр. Змістовні документи про перетворення у системі військової освіти другої чверті ХІХ століття містять фонди Миколаївської академії Генерального штабу (ф.544), Михайлівської артилерійської академії та училища (ф.310), Першого кадетського корпусу (ф.314), Пажеського Його Імператорської Величності корпусу (ф.318) та інших. Представляють інтерес документи фонду Головного управління військових навчальних закладів (ф.725), де зберігаються відомості про основні заходи уряду в галузі підготовки військових кадрів, зміни, що вносились до програм навчання протягом другої чверті ХІХ століття. Становить інтерес фонд Канцелярії начальника Головного штабу Його Імператорської Величності (ф.35), в якому зберігаються відомості про штати військових навчальних закладів та звіти про використані кошти на їх утримання, а також справи стосовно влаштування до військових навчальних закладів дітей дворян. Особливий інтерес для вивчення питання підготовки нижніх чинів та унтер-офіцерів становлять документи фонду Департаменту військових поселень (ф.405), а також матеріали фондів 442, 533 Центрального державного історичного архіву України у м. Київ. Тут знаходиться багато справ, які допомогли реконструювати процес підготовки нижніх чинів Російської імперії другої чверті ХІХ століття.

Важливе значення для дослідження проблеми комплектування армії мають також звіти офіційних посадових осіб Историческое обозрение военно-сухопутного управления с 1825 по 1850 годы. - Спб.: Военная типография,1850. - 286 с.; Краткий отчет о положении и ходе военно-учебных заведений в 25-летнее царствование Государя императора. - Спб.: Типография Военного министерства,1851. - 306 с..

Таким чином, джерельна база дослідження дозволяє реконструювати процес підготовки кадрів російської армії другої чверті ХІХ століття, проаналізувати методи комплектування армії та відношення представників суспільства до заходів уряду, пов'язаних з діяльністю військових установ.

У другому розділі “Реформа військової освіти та комплектування військ”, який складається з двох параграфів, досліджуються основні заходи уряду Миколи І, спрямовані на реформування системи військової освіти, а також зміни, що відбувались у порядку проведення рекрутських наборів та комплектуванні військ нижніми чинами.

Зазначається, що підготовка та виховання військових кадрів стали одним з першочергових завдань уряду Миколи І. Це було викликано, насамперед, змінами, які сталися у військовій науці того часу, реформуванням армій більшості західноєвропейських країн. Значну роль відіграли події, пов'язані з повстанням декабристів у Петербурзі та в Україні. Виявилось, що армія, особливо офіцерський корпус, не є міцною опорою самодержавства, тому Микола І поставив за мету докорінно змінити основи управління військовою освітою та контролю за вихованцями військових навчальних закладів. 1826 р. почав діяти Комітет у справах військових навчальних закладів під головуванням К.І.Оппермана, головною метою якого було створення загального плану навчання та виховання для військових навчальних закладів.

Результатом діяльності Комітету стали проекти “Загальних Положень” та “Статуту для військових навчальних закладів”, які були затверджені імператором 1830 р. Того ж року була створена Рада у справах військових навчальних закладів, яка контролювала діяльність військових навчальних закладів і стала основним виразником політики уряду в сфері військової освіти.

Функціями контролю за діяльністю закладів військової освіти був наділений Головний Начальник Пажеського, усіх сухопутних кадетських корпусів та Дворянського полку. 29 лютого 1832 р. при Головному начальнику був створений Штаб управління військовими навчальними закладами. 1843 р. відбулися подальші зміни в організації центрального управління військовими навчальними закладами. Згідно з Положенням “Про управління військовими навчальними закладами”, великий князь Михайло Павлович, який обіймав цю посаду був призначений Головним Начальником військових навчальних закладів, що значно збільшувало його повноваження.

Таким чином, за часів Миколи І відбулися значні зміни у системі управління закладами військової освіти, що свідчило, з одного боку, про завершення процесу її формування, а з іншого, - про те, що державний устрій та система військової освіти знаходилися у постійному зв'язку та взаємодії.

Другий параграф присвячений аналізу змін у порядку проведення рекрутських наборів. Певні зміни у цій галузі відбувались постійно, але вони носили паліативний характер, оскільки кардинально змінити порядок комплектування армії нижніми чинами в умовах існування кріпосного права не було можливим.

Окрім впорядкування системи проведення рекрутських наборів, внаслідок прийняття Рекрутського статуту 1831 р., було вжито заходи, які мали полегшити рекрутську повинність податних станів: скасування наборів, коли це дозволяли обставини; скасування пільг; встановлення гуманних правил відбуття рекрутської повинності; реформування інституту військових кантоністів. Також у другій чверті XIX століття спостерігається тенденція до поступового зменшення терміну несення дійсної військової служби нижніми чинами, що дозволило створити навчений резерв.

Розділ третій “Підготовка офіцерських кадрів”, який складається з чотирьох параграфів, присвячений характеристиці системи підготовки офіцерських кадрів у військових навчальних закладах та безпосередньо у військах. Відтворено побут військової школи, встановлено відмінності між офіцерами, які мали спеціальну військову освіту, і тими, які її не мали.

Перший параграф присвячений вищій військовій школі. У 30-ті рр. ХІХ століття був створений перший вищий військовий навчальний заклад - Імператорська Військова академія Генерального Штабу. Після ліквідації 1826 р. училища колонновожатих, яке було джерелом поповнення Генерального Штабу офіцерами, постає питання про створення військового навчального закладу для підготовки штабних офіцерів. Одночасно постало питання про необхідність створення вищого військового навчального закладу. В процесі розгляду та обговорення проектів зупинились на тому, що новостворений вищий навчальний заклад буде готувати слухачів саме до служби у Генеральному Штабі. Процес становлення Академії був складним. Сучасники в цілому надавали негативну оцінку Академії. Зокрема, вони вважали невдалим призначення на посаду директора Академії І.О. Сухозанета, оскільки він зневажливо ставився до науки і вважав, що стройові вправи та практичні вміння є основними. Слухачам не подобались система жорсткого контролю, дисциплінарних стягнень та надмірної субординації, запроваджені в Академії. Сучасники саме з цим пов'язують той факт, що Академія не користувалася популярністю у суспільстві.

У другому параграфі йдеться про характеристику сучасниками функціонування Пажеського корпусу, який, як військовий навчальний заклад, починає свою історію з 10 жовтня 1802 р. 1827 р. було затверджене нове Положення про Пажеський корпус, яке визначило структуру корпусу, кількість вихованців і вихователів, а 1829 р. були видані правила про порядок зарахування у пажі на навчання. Пажеський корпус у другій чверті ХІХ століття зазнав найбільших змін, оскільки з привілейованого він перетворився, за свідченнями сучасників, на звичайний на кшталт кадетських корпусів.

Разом з реконструкцією 1827 р. будівлі Пажеського корпусу відбулися зміни й у побуті пажів. Змінились відносини між вихованцями, між вихованцями та наставниками. В основу виховання була покладена сувора дисципліна. Потрібно відмітити, що запровадження військової дисципліни сучасники вважали необхідним та корисним, і, коли в часи Олександра ІІ відбулося пом'якшення дисциплінарного режиму, то вони відреагували негативно на цей крок. Внаслідок змін у програмах навчання у пажів з'явились нові дисципліни, зокрема, стройова підготовка, літні військові табори.

У третьому параграфі розкриті та проаналізовані фактори, що впливали на формування системи кадетських корпусів другої чверті ХІХ століття, досліджені основні напрямки навчального та виховного процесу.

Кадетські корпуси були найбільш численними військовими навчальними закладами Російської імперії. Микола І, розуміючи їх важливе значення для підготовки офіцерів, протягом правління значно збільшив їх кількість. Зокрема, починаючи з 1830 р., було створено 10 нових кадетських корпусів у губернських містах, що відкривались за рахунок коштів, наданих приватними особами чи зібраних губернським дворянством.

Особливого значення у зв'язку з відкриттям губернських кадетських корпусів набув Дворянський полк. Цей військовий навчальний заклад з 1833 р. приймав кадетів, які пройшли підготовчий та загальний курси навчання у губернських корпусах для завершення військової освіти.

Аналіз наративних джерел, їх критичне осмислення дозволяє стверджувати, що сучасники переважно схвально відгукувались про систему навчання та виховання, яка існувала в кадетських корпусах у другій чверті ХІХ століття, а також зазначали, що система навчання в ці часи поступово покращувалась, і це безпосередньо пов'язували із заходами уряду.

У четвертому параграфі йдеться про підготовку офіцерів у військах. Необхідно відзначити, що офіцерський корпус російської армії другої чверті ХІХ століття формувався на ? за рахунок присвоєння офіцерських чинів юнкерам, добровольцям та унтер-офіцерам. Були встановлені певні строки вислуги для отримання офіцерського чину, що залежали від соціального стану, рівня отриманої освіти та успішності складання іспиту. Наявність двох категорій офіцерів - зі спеціальною військовою освітою і без такої - призвело до виникнення між ними деякої конфронтації. Але, якщо юнкери критикували випускників військових навчальних закладів, то в останніх підстав для критики було ще більше, оскільки юнкери та добровольці у більшості випадків мали достатньо низький освітній рівень. Уряд намагався вжити необхідних заходів, щоб підвищити рівень підготовки офіцерів у військах, зокрема, були встановлені екзамени для бажаючих отримати офіцерський чин.

Про складання екзаменів згадує багато сучасників: різниця полягала лише в тому, що одні лише констатують факт його складання, а інші характеризують цю процедуру, як звичайну формальність. Зі спогадів сучасників стає відомим, що до юнкерів та добровольців пред'являлись такі ж суворі вимоги, як і до кадетів, але, з точки зору юнкерів, усі суворості були зайвими і підштовхували їх до порушення дисципліни.

У четвертому розділі мова йдеться про підготовку рядового складу. У другій чверті ХІХ століття саме кантоністи були основним джерелом поповнення армії унтер-офіцерами стройових та нестройових посад. До кантоністів належали діти військових поселенців та солдатські діти, хоча вони були віднесені до одного стану, однак в їхньому становищі можна спостерігати деяку різницю, яка значно збільшується внаслідок реформування військових поселень урядом Миколи І наприкінці 20-х - на початку 30-х рр.

Значні зміни відбулись у сфері освіти цих категорій військовослужбовців. Уряд пішов по шляху зменшення кількості освітніх закладів для дітей військових поселенців, одночасно збільшуючи їх кількість для кантоністів із солдатських дітей. Також внаслідок реформ уряду Миколи І усі військово-сирітські відділення 1826 р. були перейменовані в батальйони, напівбатальйони, роти й напівроти військових кантоністів, які вважалися спеціалізованими військовими навчальними закладами для нижніх чинів. Метою такого перетворення було введення одноманітності й порядку в систему освіти кантоністів.

Для підготовки молодшого командного складу були сформовані спеціальні навчальні підрозділи, для підготовки технічної ланки армії існували писарська, аудиторська, піротехнічна, ветеринарна школи, майстрові команди. Петербурзький батальйон військових кантоністів здійснював підготовку топографів, граверів, кондукторів, писарів, музикантів, вчителів для навчальних закладів кантоністів.

Таким чином, процес підготовки рядового складу здійснювався досить планомірно, при цьому значна увага була приділена підготовці солдатських дітей.

У результаті проведеного дослідження зроблені такі висновки:

Політика уряду Миколи І у сфері підготовки кадрів російської армії мала реформістський характер. Як свідчать джерела, у цій галузі був відсутній застій, який приписувався періоду правління Миколи І у радянській історіографії. На відміну від паліативних заходів в інших галузях (інвентарна реформа на Правобережній Україні, реформа державних селян П.Д. Кисельова), реформа у галузі підготовки військових кадрів проводилась цілеспрямовано та послідовно. На нашу думку, у державі з самодержавною формою правління ті заходи, які були вжиті в галузі підготовки військових кадрів, були максимально можливими.

У другій чверті ХІХ століття завершується процес формування системи військової освіти, здійснюється уніфікація навчальних програм, централізація управління в галузі військової освіти. Підготовка, особливо офіцерських кадрів, виконувала, поряд з основним своїм призначенням, “охоронне завдання”, яке актуалізується у зв'язку з відомими подіями 14 грудня 1825 р.

Особливу турботу виявляв імператор Микола І щодо середніх військових навчальних закладів - кадетських корпусів, які отримали значний розвиток саме за його правління, і це не залишилось поза увагою сучасників. Серед чисельних висловлювань на адресу кадетських корпусів домінують позитивні характеристики. Необхідно відзначити, що основна кількість спогадів з'являється у 1860-х - 1880-х рр., коли система підготовки військових кадрів другої чверті ХІХ століття була піддана нищівній критиці. Поява саме у цей час спогадів стала свідченням того, що колишні вихованці виступили на захист імператора Миколи І і системи навчання та виховання, яка існувала у військових навчальних закладах за часів його правління і довели її перевагу.