Размещено на http://www.allbest.ru/

Донецький національний університет

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук

Українські національні військові формування на півдні України у 1917 - на початку 1919 рр.

07.00.01 - історія України

Пархоменко Владислав Анатолійович

УДК 94 (477.74)

Донецьк-2000

Робота виконана у Миколаївському державному педагогічному університеті Міністерства освіти і науки України.

Науковий керівник - доктор історичних наук, професор, заслужений працівник освіти України Тригуб Петро Микитович, завідувач кафедри історії та філософії Миколаївської філії Національного університету “Києво-Могилянська Академія

Офіційні опоненти - доктор історичних наук, професор, заслужений діяч науки і техніки України Шкварець Валентин Павлович, завідувач кафедри українознавства Миколаївського навчально-наукового центру Одеського державного університету ім. І.І.Мечникова

кандидат історичних наук, Задунайський Вадим Васильович, доцент кафедри історії України Донецького національного університету

Провідна установа - Київський національний університет ім. Т.Г.Шевченка, (кафедра новітньої історії України)

Захист дисертації відбудеться “19” січня 2001 р. о 15 год. на засіданні спеціалізованої вченої ради К 11.051.02 у Донецькому національному університеті Міністерства освіти і науки України за адресою: 83055, м. Донецьк, вул. Університетська, 24, ІІ корпус, ауд. 32.

Із дисертацією можна ознайомитися у науковій бібліотеці Донецького національного університету (83055, м. Донецьк, вул. Університетська, 24).

Автореферат розіслано “_14_” грудня 2000 року.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради О.В.Крапівін

український військовий центральна рада

Загальна характеристика роботи

Актуальність теми дослідження. Історичний досвід переконує нас - гарантом існування незалежності держави виступають її Збройні сили, їх здатність відстояти Батьківщину від будь-яких зазіхань. Тому у Конституції України знайшло своє відображення важливе положення про те, що оборона країни, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності покладаються на Збройні сили. Національно-демократична революція в Україні 1917 - 1920 рр., коли водночас було і так багато досягнуто у справі розбудови Української держави і настільки ж багато втрачено та не реалізовано, - ще один яскравий прояв цієї закономірності.

Отже, актуальність теми полягає у тому, що в процесі вирішення проблем сучасного будівництва національних Збройних сил може бути використаний досвід 1917-1920 рр., щоб запозичити те позитивне, що було в українській армії періоду національно-визвольних змагань. На сучасному етапі, в процесі проведення реформ, спрямованих на створення в Україні професійної армії, можуть бути враховані здобутки УНР у цьому напрямку, зокрема Закон про народну армію (січень 1918 р.), який передбачав створення кадрів військових інструкторів та структурної організації війська за територіальним принципом на засаді договору про вільне наймання на визначений термін і за певну платню. У сучасних Збройних силах варто використати досвід армій УНР та Української Держави П.П.Скоропадського при розробці військових статутів, уніформи, атрибутики, військових нагород, а також традиційної для українського війська термінології (сотня, курінь), що у психологічному плані відігравало б певну роль, і кожний військовий відчував би себе належним саме до Українських Збройних сил, а не “пострадянських”.

Для будівництва оновленої системи Збройних сил незалежної України треба намагатися запобігати тим негативним явищам, що призвели у 1917-1920 роках до втрати українським народом своєї державності, а саме: відсутність чіткої уяви (доба Центральної Ради) ролі у суспільстві власних Збройних сил, а також державної програми зі створення української національної армії; брак належної культурно-просвітницької роботи у військах; слабка дисципліна у більшості повстанських частин Директорії УНР і свавілля їх отаманів, що сприяло анархії та падінню боєздатності, а врешті-решт і поразці Української армії.

Всебічне вивчення цих питань у нинішніх умовах диктується і тим, що розбудова Української держави поставила перед сучасною історичною наукою завдання об'єктивного висвітлення її минулого, спотвореного імперською ідеологією.

Необхідність наукового аналізу названої проблеми зумовлена тим, що у вітчизняній історіографії ще не створено узагальнюючої праці, в якій питання створення частин національної армії Української Народної Республіки (УНР) та Гетьманату П.Скоропадського на Півдні України розглядалися б комплексно. Однією з причин виникнення такої ситуації є зокрема те, що невиправдано повільними темпами залучаються до наукового обігу дані, які характеризують українські військові формування тієї доби у регіональному аспекті з огляду на потребу нових концептуальних підходів до проблеми, яка стала предметом запропонованої роботи.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Робота пов'язана з тематикою досліджень з історії Нижнього Подніпров'я та Побужжя у ХІХ-ХХ ст. (державний реєстраційний номер 0100U003788), якими займається Миколаївський регіональний центр Інституту історії України НАН України (керівник центру - доктор історичних наук, професор П.М.Тригуб).

Об'єктом дослідження є українські військові національні формування, які були створені або діяли на Півдні України у 1917-1919 рр. Особлива увага звертається на їх організацію, склад, чисельність, озброєння, дислокацію, участь у бойових діях, вплив українських формувань на політичну ситуацію в регіоні.

Предметом дослідження є національно-визвольна боротьба у 1917-1919 рр. на Півдні України. Специфіка її розгляду полягає в тому, що враховуються особливості історичного та соціально-політичного розвитку багатонаціонального краю, умови Першої світової війни, а потім національно-визвольних змагань, гострої політичної боротьби, соціальної активності мас, багатовладдя, присутності в регіоні іноземних військ спочатку країн Четверного союзу, а потім і Антанти.

Територіальні межі дослідження окреслені південним регіоном України (сучасні Одеська, Миколаївська, Херсонська, частини Кіровоградської та Запорізької областей, які на той час за територіально-адміністративним поділом входили до Херсонської губернії). Це зумовлено спільністю історико-географічних особливостей та природно-кліматичних умов, дією специфічних геополітичних та соціально-економічних факторів, які були задіяні на цих територіях і впродовж тривалого часу визначали їх історичний розвиток.

Хронологічні рамки роботи зумовлені тематичною спрямованістю і охоплюють два з половиною роки: початок 1917 - квітень 1919 рр., який доцільно поділити на кілька етапів. Перший етап (березень 1917 - березень 1918 рр.) характеризується становленням національних Збройних сил на Півдні у добу Центральної Ради. Другий період (квітень - листопад 1918 року) припадає на час Гетьманату П.П.Скоропадського і пов'язаний із діяльністю уряду в різноманітних напрямках зі створення національної армії, спеціальних підрозділів та служб, мережі військових навчальних закладів. Останній етап охоплює період із грудня 1918 по квітень 1919 рр. Він характеризується падінням Гетьманату і відновленням Української Народної Республіки (УНР). Взагалі погоджуючись із попередніми дослідниками, вважаємо за доцільне обмежити хронологічні рамки дослідження, пов'язаного з перебуванням військ Директорії на Півдні України, квітнем 1919 року. Такий висновок зумовлений насамперед особливостями військово-політичних подій у регіоні: з квітня 1919 року майже весь Південь України був втрачений Українською Народною Республікою.

Мета і завдання дисертації. Мета дослідження полягає в комплексному аналізі процесів, пов'язаних із формуванням, організацією, участю у бойових діях українських військових частин Півдня України у 1917-1919 рр., розкритті на основі цього аналізу основних тенденцій та напрямків, досвіду і проблем будівництва національних Збройних сил, визначенні їх місця у формуванні української державності періоду Української Народної Республіки та Гетьманату.

У зв'язку з цим автор ставить такі завдання:

- систематизувати та проаналізувати історичну літературу з даної проблеми, визначити ступінь її вивчення, охарактеризувати інформаційні можливості та повноту введення до історичного обігу джерельної бази;

- розглянути, враховуючи політичні та соціально-економічні фактори, історичні умови, головні напрямки розвитку Збройних сил УНР та Гетьманату у 1917 - на початку 1919 рр.;

- розкрити процес утворення українських національних формувань на Півдні України у 1917 році як одного з головних наслідків українізації в армії, дати критичну оцінку цьому явищу;

- дослідити передумови, хід та наслідки збройної боротьби між військами УНР та загонами Червоної гвардії у регіоні наприкінці 1917 - на початку 1918 рр.;

- висвітлити, враховуючи умови політичної ситуації на Україні, зміст та принципи реалізації плану будівництва Збройних сил Гетьманату;

- розкрити процес формування спеціальних частин гетьманської армії (авіаційних, інженерно-технічних, бронеавтомобільних, флотських, прикордонних, морської піхоти);

- розглянути події, пов'язані з перебуванням на Півдні України республіканських військ, виявити основні причини, які завадили армії Директорії закріпитися в цьому регіоні;

- висвітлити бойові дії між добровольчими та республіканськими військами в Одесі у грудні 1918 року, а також пов'язане з цим утворення Південного фронту армії Директорії УНР;

- охарактеризувати “Республіканські війська східної Херсонщині” отамана М.Григор'єва, що діяли на Миколаївщині та Херсонщині наприкінці 1918 - на початку 1919 рр.;

- дослідити проблему формування Українських Збройних сил Півдня України як складову історії національно-визвольних змагань 1917-1921 рр., показати її значення і дати оцінку.

Наукова новизна одержаних у процесі дослідження результатів пов'язана з самою темою дисертації, яка досі ще не була предметом спеціального розгляду. Вперше на базі досягнень вітчизняної та зарубіжної історіографії і аналізу нових джерельних матеріалів детально вивчено та висвітлено події, пов'язані з формуванням на Півдні України національних Збройних сил у 1917-1919 рр., враховано умови, проаналізовано фактори, що вплинули на розвиток цього процесу, сприяли або заважали йому.

На основі вивчення масиву опублікованого та архівного матеріалу, який недостатньо залучався або й зовсім не залучався до наукових досліджень, показано етапи становлення українських національних формувань південного регіону у 1917-1919 рр. як частину загальноукраїнського процесу. Автором доповнено та поглиблено аналіз провадження політики українізації в частинах Одеського військового округу весною - восени 1917 року. Певний інтерес мають викликати й авторські дослідження щодо формування гетьманської армії в регіоні у 1918 році. Особливо це стосується частин, що формувалися на Миколаївщині та Херсонщині, реалізації плану зі створення військових навчальних закладів у Одесі та військово-санітарних установ, а також перебування республіканських військ Директорії на Півдні України у 1918 -1919 рр.

У роботі поглиблено й розвинено висновки тих дослідників, які вказують, що відсутність регулярної численної боєздатної армії стала однією з причин втрати української державності у період національно-демократичної революції 1917-1921 рр.

Практичне значення дисертації полягає в тому, що її фактичний матеріал, положення та висновки можуть бути використані при підготовці узагальнюючих праць із історії України та Південного регіону, в курсах історії національних Збройних сил і краєзнавства, розробки лекційних курсів для студентів вузів, роботі у патріотичному вихованні, популяризації матеріалів дослідження через засоби масової інформації.

Апробація дисертаційного матеріалу здійснювалась на науково- практичній конференції “Південна Україна: проблеми історичного дослідження” (Миколаїв, 1998), 9-й Всеукраїнській науковій конференції “Історичне краєзнавство на межі тисячоліть: досвід, проблеми, перспективи” (Дніпропетровськ, 1999), Всеукраїнській науково-практичній конференції, присвяченій 55-й річниці визволення України від німецько-фашистських загарбників “Актуальні проблеми історії та культури України” (Миколаїв, 2000).

Розділи даної дисертації обговорювалися на засіданнях кафедр історії України Миколаївського державного педагогічного університету та Донецького національного університету.

Публікації. Основні положення й висновки дослідження відбито у 7 публікаціях, загальним обсягом 3,3 др. арк., з них 5 у фахових виданнях.

Структура дисертації зумовлена темою та завданням дослідження. Робота складається зі вступу, чотирьох розділів (дев'яти підрозділів), чотирьох таблиць, висновків, списку використаних джерел, який містить 320 позицій, трьох додатків у вигляді карт дислокації військ. Повний обсяг дисертаційного дослідження 175 сторінок.

Основний зміст дисертації

У вступі обґрунтовано актуальність дослідження, визначено його предмет, об'єкт, особливості, мету і завдання, хронологічні рамки, вказано на наукову новизну та практичне значення дисертації.

Перший розділ “Стан наукової розробки проблеми, джерельна база та методологія”, складається з трьох підрозділів, містить історіографію проблеми, яка розглядається за хронологічно-проблемним принципом, характеристику використаних джерел та методологічні засади дослідження.

Історіографія визначає ступінь і глибину здобутків науковців у дослідженні питання, обраного за тему дисертації, стан і рівень його висвітлення, як у вітчизняній так і у зарубіжній історичній літературі.

Аналізуючи проблему, автор врахував науковий доробок вітчизняних і зарубіжних істориків, краєзнавців з питань українського національного військового будівництва 1917-1920-х років. Особлива увага приділяється характеристиці праць, виданих у 20-30-ті роки провідними діячами українського національного руху та безпосередніми учасниками національно-визвольної боротьби, а також дослідженнями сучасних українських істориків. Аналіз історіографії свідчить, що існує численна література з даної проблеми, але в ній розглянуто питання переважно в загальноукраїнському масштабі, при цьому слабо висвітлено події в регіональному аспекті, зокрема на Півдні України.

Перші спроби узагальнення результатів національно-визвольних змагань спостерігаються вже в 20-ті роки, це перш за все праці державних діячів УНР та Української Держави П.Скоропадського, що побачили світ за кордоном. У них головна увага приділяється загальним питанням створення на Україні Збройних сил у 1917-1920-х роках. Велике значення при вивченні даної проблеми мають праці В.Винниченка, Д.Дорошенка, П.Христюка Винниченко В. Відродження нації. - К.: Політвидав України, 1990. - Ч. 1. - 348 с.; Ч. 2. - 330 с.; Ч. 3 - 542 с.; Дорошенко Д. Історія України 1917-23 рр. - Ужгород: Свобода, 1930. - Т. 2. - 510 с.; 1932. - Т. 1. - 452 с.; Христюк П. Замітки і матеріали до історії Української революції. - Прага.: Український Соціологічний Інститут, 1921. - Т. 1. - 152 с.; Т. 2. - 200 с.; Т. 3. - 160 с.; 1992. - Т. 4. - 192 с..

У подальшому проблема українських національних формувань, їх чисельність, озброєння, участь у бойових діях розглядаються у дослідженнях Б.Гнатевича, М.Стефаніва, М.Капустянського, І.Мазепи, О.Удовиченка, Л.Шанковського, М.Стахіва, Р.Млиновецького Історія українського війська. - Львів: Видання Івана Тиктора, 1936. - Ч. 3. Збройні сили сучасної доби. - 275 с.; Стефанів З. Українські збройні сили в 1917-21 рр. - Коломия, 1935. - Ч.1.-123 с.; Капустянський М. Похід українських армій на Київ - Одесу в 1919 році: В 3-х кн. -Мюнхен, 1946. - Кн. 1. - 110 с. - Кн. 2. - 176 с.; Мазепа І. Україна в огні й бурі революції. - Прага: Український Соціологічний Інститут, 1941-42. - Т. 1. - 212 с.; Т. 2. - 232 с.; Т. 3. - 234 с.; Удовиченко О.І. Україна у війні за державність: Історія організації і бойові дії Українських Збройних Сил 1917-21 рр. - К.: Україна, 1995. - 208 с.; Шанковський Л. Українська армія в боротьбі за державність. - Мюнхен, 1958. -319 с.; Стахів М. Україна проти більшовиків. Нариси з історії агресії Советської Росії. У 2-х кн. -Тернопіль. -Кн. 1. -1992. -172 с. -Кн. 2. -1993. - 248 с.; Млиновецький Р. Нариси з історії українських визвольних змагань 1917-18 рр. (Про що історія мовчить). - Львів: Каменяр, 1994. - 571 с..

У цих працях домінують сюжети про загальноукраїнські події 1917-1920 років, а периферія, у тому числі і Південь України, залишилися майже недоторканими. Виняток становлять публікації А.Голуба Голуб А. Збройна визвольна боротьба на Херсонщині в запіллі ворога (1917-19 р.) // За Державність: Матеріали до історії Війська Українського. - Торонто, 1966. - Збірник 11. -С. 72-76. та В.Кедровського Кедровський В. Обриси минулого. -Нью-Йорк: Свобода, 1966. -133 с., де висвітлюються питання формування та бойових дій українських військ у досліджуваному регіоні.

У радянській Україні в 20-і роки дослідження та розробка питань, що висвітлювали події 1917-1920 рр., були пов'язані з діяльністю Істпарту. Саме цей період був найбільш продуктивним в українській радянській історіографії у контексті дослідження проблеми національно-визвольних змагань 1917-1921 рр. У публікаціях тих років, хоч і фрагментарно, наводилось чимало фактів, що характеризували українські Збройні сили Центральної Ради, Гетьманату та Директорії на Півдні України (І.Кристаловський, Ф.Анулов, Я.Шелигін, О.Альошин) Кристаловский И. От февральской революции к победе Октября. // Коммунист. - 1922. - № 23. - С. 24-38; Анулов Ф. Союзный десант на Украине // Летопись революции. - 1923. - № 5. - С. 167-211; 1924. - № 1. - С. 5-75; 1924. - № 2. - С. 5-38; Шелигін Я. Червона Гвардія в боротьбі з німецько-гайдамацьким військом // Літопис революції. - 1928. - № 3. - С. 33-49. Альошин О.П. Останні дні гетьманщини на Миколаївщині // Літопис революції. - 1930. - № 34. - С. 33-47.

Проте з початку 30-х років становище в українській науці корінним чином змінюється. В умовах посилення діяльності репресивно-каральної системи тенденції до об'єктивного, неупередженого трактування історичних подій зникають. Припиняється розширення джерельної бази з історії революції та громадянської війни, в історичній літературі майже відсутня будь-яка інформація про українські національні військові формування.

З середини 50-х років, коли було розвінчано культ особи Й.Сталіна, в історичних дослідженнях спостерігався певний перелом. Відбувалася реабілітація жертв сталінського терору, повернення забутих імен, але ці зміни не торкнулися українських “буржуазно-націоналістичних” діячів та збройних національних формувань Українська РСР в період громадянської війни, 1917-20 рр. / Ред. колегія: Скаба А.Д. та ін. - К.: Політвидав України, 1967. - Т. 1. - 473 с.; 1968. - Т. 2. - 423 с.; Т .3.; Рибалка І.К. Розгром буржуазно-націоналістичної Директорії на Україні. -Харків: Політвидав УРСР, 1962. - 190 с; Лихолат А.В. Розгром націоналістичної контрреволюції на Україні (1917-22 рр.). - К.: Політвидав УРСР, 1955. - 662 с.; Ткачук А.Г. Крах спроб Центральної Ради використати українські військові формування в 1917 році // Укр. іст. журнал. - 1967. - № 8. - С. 75-84..

Позитивні зміни в суспільстві після 1985 року ознаменували новий етап у розвитку історичної науки в Україні, для якого характерним стало розширення джерельної бази, відхід від попереднього схематизму та заідеологізованості. З початку 90-х років стався своєрідний дослідницький сплеск щодо проблеми національно-демократичної революції в Україні. З'являються дисертаційні дослідження Л.Зінкевича, Л.Гарчевої, В.Задунайського Гарчева Л.П. Політична конфронтація та збройна боротьба Росії з Україною (1917 - початок 1918 рр.): Дис... доктора іст. наук: 07.00.02. - Львів, 1995. - 390 с; Зінкевич Л.В. Розпад російської армії та український військовий рух в умовах національної революції на Україні (березень 1917 - лютий 1918 рр.): Дис... канд. іст. наук: 20.02.22. - Львів, 1995. - 207 с; Задунайський В.В. Збройні сили УНР 1917-20 рр.: Дис... канд. іст. наук: 07.00.02. - Донецьк, 1995. - 224 с. , які розглядають загальні питання будівництва Збройних сил України у 1917-1920 рр. Так у дослідженні Л.Гарчевої детально висвітлюються події, пов'язані зі створенням Збройних сил Центральної Ради та їх участь у бойових діях проти військ радянської Росії.

Р.Зінкевич дослідив проблему діяльності українських політичних партій на Південно-Західному і Румунському фронтах та тилових гарнізонах, одним із важливих наслідків якої стала українізація військових формувань. Значне місце в роботі займають фронтові частини та гарнізони Волині і Поділля. Однак гарнізони Півдня України, що входили до складу Одеського військового округу й були тиловим районом Румунського фронту, не знайшли у дослідженні належного висвітлення.

Загальні питання будівництва Збройних сил УНР у 1917 - 1920 рр. висвітлені в кандидатській дисертації В.В.Задунайського, який головну увагу приділив юридично-правовим, військово-структурним, рангово-посадовим, статутним питанням, що вигідно відрізняє його працю від інших досліджень.

Окремі аспекти створення національної армії висвітлюються у статтях В.Солдатенка, В.Задунайського, Л.Бородич Солдатенко В.Ф. Збройні сили в Україні (грудень 1917 - квітень 1918 рр.) // Укр. іст. журнал. - 1992. - № 2. - С. 42-58; Солдатенко В.Ф. Центральна Рада і українська армія (літо-осінь 1917 р.) // Укр. іст. журнал. - 1992. - № 6. - С. 26-39; Задунайський В. Ранги і посади Наддніпрянської Армії // Київська старовина. - 1994. - № 4. - С. 104-109; Бородич Л.В. Спеціальні військові і охоронні підрозділи Центральної Ради, Гетьманату та Директорії // Історія України. - 1999. - № 17. - С. 6-7, 8-9. та ін., а також у монографіях Я.Тинченка, О.Щусь, Р.Коваля Тинченко Я. Українське офіцерство: шляхи скорботи та забуття, 1917-21 роки. - К.: Тиражувальний центр УРП, 1995. - 258 с; Щусь О.Й. Всеукраїнські військові з'їзди // Історичні зошити. - 1992. № 7. - 96 с; Коваль Р. Отамани гайдамацького краю. 33 біографії. -К.: Правда Ярославичів, 1998.- 616 с..

Джерельну базу дослідження складають архівні матеріали, збірники документів, періодична преса та мемуари.

На нашу думку, архівні матеріали доцільно розподілити на такі групи:

законодавчі акти УНР та Гетьманату, що заклали юридично-правову базу створення національних Збройних сил: “Закон про народну армію” (січень 1918 р.), “Тимчасовий закон про флот УНР” (січень 1918 р.), “Статут Осібної Армії” (лютий 1918 р.), “Закон про політично-правове становище військовослужбовців” (березень 1918 р.), “Закон про загальний військовий обов'язок” (липень 1918 р.), “Закон про заклик військових до дійсної служби” (січень 1919 р.);

документи та матеріали військового міністерства та Генерального штабу Центральної Ради, Української Держави П.П.Скоропадського, Директорії УНР;

матеріали військових установ та організацій (Генерального Військового Комітету, штабу Одеського військового округу, Всеукраїнських військових з'їздів, місцевих українських військових організацій);

документи громадських об'єднань, організацій та державних установ.

Найбільшу групу з перелічених джерел складають матеріали архівних фондів, які безпосередньо відображають проблему українських національних формувань на Півдні України у 1917-1919 рр. Величезну цінність складають документи Центрального державного архіву вищих органів влади і управління України. Найбільш важливе значення для написання дисертаційного дослідження мали документи Міністерства Військових Справ Української Держави 1918 р. (ф.1074), Військового Міністерства Української Народної Республіки (Ф.1075, Ф.1076), Головного Управління Генерального Штабу Української Держави 1918 р. (Ф.1077) та Головного Управління Генштабу Армії УНР (Ф.1078). Основу цих фондів становлять різні за характером і змістом джерела: накази, телеграми та листування щодо особового складу, доповіді, оперативні звіти, штати різних військових частин, схеми дислокації військ, протоколи засідань штабів та ін.

При розкритті питань військового будівництва на Півдні України у 1917-1919 рр. важливу роль відіграли матеріали Центрального державного архіву громадських об'єднань України та Центрального державного історичного архіву України, а також документи Одеського, Миколаївського та Херсонського обласних державних архівів. Загальна кількість досліджених фондів - 28.

Важливу роль у розкритті теми дисертації відіграли збірники документів В борьбе за Октябрь (март 1917 г. - январь 1918 г.): Сб. документов и материалов об участии трудящихся Одессы в борьбе на установление Советской власти. - Одесса: Обл. изд-во, 1957. - 181 с.; Победа Советской власти на Херсонщине (1917-20 гг.): Сб. документов и материалов. - Херсон: Обл. изд-во “Наддніпрянська правда, 1957. - 377 с.; Николаевщина в годы иностранной военной интервенции и гражданской войны (март 1918 г. - декабрь 1920 г.): Документы и материалы. - Херсон: Кн-газ. изд-во, 1962. - 406 с.; Гражданская война на Украине 1918-20 гг.: Сб. документов и материалов в 3-х т., 4-х кн. / Ред. коллегия: проф. С.М.Короливский (отв. ред.) и др. - К.: Наук. думка, 1967. - Т.1. - Кн.1. (Освободительная борьба украинского народа против немецко-австрийских оккупантов. Разгром буржуазно-националистической Директории. - 875 с.; Українська Центральна Рада: Документи і матеріали у 2-х т. / упоряд. В.Ф.Верстюк, відпов. ред. В.А.Смолій. - К.: Наук. думка, 1996. - Т.1 (4 березня - 9 грудня 1917 р.) - 591 с.; т.2. (10 грудня 1917 р. - 29 квітня 1918 р.). - 424 с., мемуари Французы в Одессе: Из белых мемуаров (ген. А.И.Деникин, М.С.Маргулиес, М.В.Брайкевич и др.). - Л.: Изд-во “Красная звезда”, 1928. - 252 с.; Революция на Украине: По мемуарам белых / Сост. С.А.Алексеев. - М. - Л.: Госиздат, 1930. - 436 с.; Скоропадський П. Спомини. - К.: Україна, 1992. - 112 с.; Шаповал М. Гетьманщина і Директорія: Уривки із споминів // Вітчизна. - 1996. № 7-8. - С. 127 - 140. та матеріали періодичної преси. Серед періодики тих років більшість матеріалу, що висвітлює процес створення українських військових формувань, міститься в органі Одеської Української Військової Ради - “Солдатська думка” (згодом “Рідний курінь”) та Віснику херсонського товариства “Українська Хата”. Взагалі автором проаналізовано 23 найменування періодичних видань 1917-1919 рр.

Отже, проблемі Українських Збройних сил періоду національно-демократичної революції присвячено чимало наукових робіт. Більша їх частина досліджує процеси створення національної армії в загальноукраїнському масштабі. Проте комплексні дослідження щодо українських військових формувань на Півдні України відсутні, саме це й зумовило вибір теми дисертаційного дослідження.

Теоретико-методологічною основою дисертаційного дослідження є системний і комплексний підходи, що базуються на принципах об'єктивності та історизму. Поєднання цих підходів зумовлено необхідністю, з одного боку, детального, тобто диференційованого, вивчення окремих явищ, з іншого, - їх узагальненого та цілісного висвітлення. Диференційоване вивчення історії українських військових формувань доби національно-визвольних змагань 1917-1920 рр. доцільно проводити як з'ясування зв'язку між окремими компонентами окремої системи. На нашу думку, цією системою може бути така сукупність елементів історичної реальності, яка розкриває зміст поняття “збройні сили”.

Важливе значення серед методологічних засад системного підходу є здатність системи до змін, внаслідок яких стара система (збройні сили) може трансформуватися в нову. Результатом національного відродження 1917-1920 рр. стала поява нового типу військових формувань, що виникли в Україні, Польщі, Прибалтиці, на Кавказі. Вони відрізнялися від попередньої імператорської армії своєю національною самосвідомістю, політичними поглядами, новою системою цінностей.

Проте системний підхід у вивченні історії національних військових формувань на Півдні України у 1917 - на початку 1919 років дає важливі, але не повні знання про об'єкт дослідження. Адже він спрямований на вивчення лише системного боку історичної реальності. Вивчення її як цілісності можливе на основі комплексного підходу, що передбачає багатофакторність об'єкта дослідження. В межах цього підходу українські військові формування Півдня можна водночас розглядати як складову частину українських Збройних сил, і як важливий чинник “українізації”, і як структурний компонент у процесі державного будівництва, і взагалі як об'єкт проведення політики.

Дана проблема вимагає використання структурного та функціонального аналізу як методів дослідження. Структурний аналіз передбачає найпростішу обробку даних, тобто застосування кількісних методів (підрахунки абсолютних величин, складання таблиць та ін.). Функціональний аналіз проводиться для з'ясування характеру зв'язку не тільки між окремими системами, а й між функціональними системами (соціально-економічна структура суспільства, його політична система) та умовами, подіями, історичними особами тощо.

Дослідити дану проблему дозволяє історико-порівняльний метод. Він розкриває суть явищ, що вивчаються, за схожістю або відмінністю притаманних їм ознак. Наприклад, порівняння змісту офіційних документів, які визначали політику українізації у 1917 році, або плани щодо створення гетьманської армії у 1918 році з їх практичною реалізацією.

Ці наукові методи і принципи пізнання, що ґрунтуються на здобутках вітчизняної історичної науки, на неупередженій інтерпретації подій і явищ дали можливість вивчити та дослідити проблему.

У другому розділі - “Військові формування Центральної Ради на Півдні України у 1917 - на початку 1918 року” - розглядаються питання щодо становлення національних формувань у період Української Центральної Ради. Процес переходу частин російської армії під юрисдикцію Центральної Ради, що отримав назву “українізації”, розпочався весною 1917 року, охопив і частини Одеського військового округу, цьому сприяла діяльність місцевих українських національних військових організацій: Одеська Українська Військова Рада, миколаївський гурток “Курінь”, Українська Херсонська Військова Громада.

Наприкінці 1917 року Одеса, де владу УНР визнали майже всі частини гарнізону, штаб округу, військові навчальні заклади, стала центром із формування національної армії на Півдні України. Три гайдамацькі курені, сформовані в Одесі, були направлені у Київ, Миколаїв, Херсон для підтримки українських сил. Гайдамацькі курені були також виділені з гарнізонів Тирасполя, Бірзули, Балти. У Миколаєві, Херсоні та Єлисаветграді в цей час почалося формування українських піхотних полків.

Війна Української Народної Республіки з радянською Росією призвела до встановлення у регіоні на початку 1918 року радянської влади. Після відновлення УНР за умов перебування в Україні австро-німецьких військ військове міністерство розпочало процес відновлення українських Збройних сил. До осені 1918 року на Півдні України планувалося сформувати 8-й армійський корпус у складі двох піхотних дивізій, гарматних бригад, та кавалерійського полку. Для організації процесу формування українських національних частин на місцях створювалася мережа губернських та повітових комендатур, проте розпочата урядом робота була перервана гетьманським переворотом.

Наведені у розділі дані переконують, що на Півдні України влітку - восени 1917 року активно відбувався процес створення українських військових національних частин. Однак процес формування українських Збройних сил у південному регіоні України в 1917-1918 роках зазнавав постійної протидії через вкрай несприятливі зовнішньополітичні та соціально-економічні обставини, низький рівень національної самосвідомості, відсутність дійового державного апарату влади на місцях. До того ж у керівництва Центральної Ради до березня 1918 року була відсутня програма зі створення національної армії, так звана “українізація” на місцях проводилася вкрай повільно та непослідовно, що й призвело до зайняття у січні-лютому 1918 року території України радянськими військами.

Третій розділ “Збройні сили Української Держави П.П.Скоропадського у південному регіоні (квітень - листопад 1918 р.)” присвячений малодослідженій у історичній літературі проблемі становлення військових формувань Української Держави П.П.Скоропадського на Одещині, Миколаївщині, Херсонщині та Єлисаветградщині влітку-восени 1918 р.

У розділі розглядаються питання, що відображають плани військового міністерства Гетьманату та їх реалізація у створенні національних Збройних сил. Архівний матеріал, який вперше вводиться до наукового обігу, свідчить, що на Півдні України планувалося створити загальновійськові й спеціальні підрозділи, які об'єднувалися б в армійському корпусі, та військово-санітарні і військово-навчальні заклади.

У регіоні формувалися: піхотні полки (Одеса, Миколаїв, Херсон, Вознесенськ, Тирасполь, Єлисаветград), кавалерійські полки (Одеса, Єлисаветград), артилерійські частини (Одеса, Миколаїв, Вознесенськ), автоброньові дивізіони (Одеса, Олександрівськ), військово-інженерні частини (Тирасполь, Одеса), авіаційні сили (Одеса, Миколаїв), корпус сухопутної оборони узбережжя Чорного моря, берегова інфраструктура, озброєння та обладнання якого дісталися Україні в спадщину від російської армії, а також корпус прикордонної охорони, частини якого на Півдні України планувалося розташувати вздовж кордону з Бессарабією та на чорноморському узбережжі.

Була створена мережа військово-лікувальних установ у Одесі, Тирасполі, Очакові, Херсоні, Єлисаветграді. Військовим міністерством Гетьманату планувалося відкрити 4 військові навчальні заклади у Одесі: гарматну, піхотну юнкерські та авіаційну, у Єлисаветграді - кавалерійську школи. При штабі 3-го армійського корпусу та в гарнізонах Півдня були відкриті військово-судові установи. Для підтримки гетьманської адміністрації на місцях утворювалися охоронні повітові сотні.

Але план зі створення Збройних сил Української Держави так і не було втілено в життя у повному обсязі. Негативну роль у цьому відіграли як зовнішні, так і внутрішні чинники, а саме: присутність у країні окупаційних австро-німецьких військ, сумніви та хитання самого уряду щодо проведення набору до армії українського селянства, яке було вороже настроєне до Гетьманату внаслідок консервативної аграрної політики П.П.Скоропадського і було б занадто ненадійним елементом в українському війську.

За часів Гетьманату планувалося створити 300-тисячну армію, але у листопаді Збройні сили налічували лише 60 тисяч чоловік. Однак військовим міністерством П.П.Скоропадського проводилась велика робота у розробці, організації та підготовці ядра майбутньої української армії, в командному складі якої було багато російських офіцерів старої армії, що мали належну освіту і бойовий досвід Першої світової війни. Це вигідно відрізняло гетьманську армію від військ Центральної Ради, коли у 1917 році в частини, що формувалися, приймали чимало добровольців із числа цивільного населення. У період Гетьманату на Півдні створювалися переважно офіцерські кадри - штаби корпусів, дивізій, полків, окремих частин, було збережено озброєння та майно, яке залишилося від російської армії та військ Центральної Ради, що в майбутньому стало б основою для відновлення українського війська.

У четвертому розділі - “Республіканські війська Директорії УНР на Півдні України у грудні 1918 - квітні 1919 років” - висвітлюється проблема, що відображає перебування на Півдні України республіканських військ Директорії УНР. Розглядається їх збройна боротьба з Добровольчою армією на Одещині та Херсонщині, що сприяла створенню Південного фронту військ Директорії наприкінці 1918 - початку 1919 років. Визначені причини, що призвели до поразки українських військ та втрати південного регіону.

Характеризуючи цей період в історії національно-визвольних змагань, відзначаємо, що республіканські війська регіону були представлені групами полковника І.Філатьєва, що діяли на одеському напрямку, та отамана М.Григор'єва, які оперували на Миколаївщині та Херсонщині. Без будь-якого опору з боку гетьманських частин, особовий склад яких перейшов до лав республіканської армії, війська Директорії швидко встановили контроль над Півднем України. Однак через присутність німецьких, російських білогвардійських, антантівських військ закріпитися у регіоні вони так і не змогли. Зовнішньополітична концепція Франції, що передбачала мати на сході Європи союзника в особі “єдиної та неподільної Росії”, на практиці означала підтримку російської Добровольчої армії та негативне ставлення до української Директорії з її сепаратистськими та соціалістичними гаслами. При підтримці союзного командування російські білогвардійські частини 18 грудня 1918 року спровокували збройний конфлікт у Одесі, наслідком якого стала втрата міста республіканськими військами. Цим було покладено початок утворення корпусу отамана Т.Янієва, який блокував Одесу з суші, а потім і Південного фронту військ Директорії УНР, що налічував більше 9 тисяч чоловік (штаб - у Роздільній, командуючий - генерал О.Греков). Проте активних бойових дій тут не відбувалось і українські війська лише прикривали основні залізничні вузли на лінії Вигода - Березовка - Миколаїв - Херсон - Берислав.

На Миколаївщині та Херсонщині в цей період формування М.Григор'єва обеззброювали німців, вели бойові дії з радянськими повстанськими загонами та частинами російської Добровольчої армії генерала Г.Васильченка. Непідпорядкованість вищому командуванню і самовільні дії отаманів М.Григор'єва, а пізніше Є.Божка все більш сприяли становленню на контрольованій ними території режиму “отаманщини”.

Після підписання 15 січня 1919 року угоди між представниками Директорії і командуванням Антанти частини Південного фронту були відведені на Волинь і перекинуті на радянський фронт. Після переходу отамана М.Григор'єва на бік більшовиків у лютому 1919 року, УНР втратила північні районі Миколаївщини та Херсонщини. Таким чином, національно-визвольні змагання на Півдні, як і в цілому в Україні у 1917-1921 рр., закінчилися поразкою української національної армії.

Отже, формування армії Директорії УНР не було здійснено внаслідок ряду причин: протистояння окремих груп у самому українському уряді, зростання в армії такого явища, як “отаманщина”, складною зовнішньополітичною ситуацією - перспективою війни водночас із радянською Росією, Польщею, Добровольчою армією А.І.Денікіна, військами Антанти. Спроби досягнути компромісу з будь-якою з цих сторін призводили до обмеження самостійності УНР та втрати територій, як це сталося на Півдні України внаслідок переговорів між Директорією та представниками Антанти.

Висновки

У дисертації наведено теоретичне узагальнення основних результатів дослідження:

Аналіз стану наукової розробки означеної теми показав, що дана проблема не стала об'єктом спеціального вивчення. В зарубіжній і вітчизняній історіографії висвітлюється створення національних Збройних сил у загальноукраїнському масштабі. Слабо розглянутими залишаються питання, що розкривають цю проблему у регіональному аспекті.

Джерельна база дисертації, основу якої складають матеріали центральних та місцевих державних архівів, періодичної преси тих років дозволяє в цілому дослідити та розкрити проблему створення українських військових формувань у південному регіоні у 1917-1920 рр.

Розпочата національно-демократична революція в Україні у 1917 р., діяльність Всеукраїнських військових з'їздів, сприяли переходу під юрисдикцію Української Центральної Ради підрозділів російської армії та флоту, що отримала назву “українізація”. Національне відродження з весни 1917 року охопило і Південь України, де серед місцевих гарнізонів розпочали свою роботу українські військові організації.

Восени 1917 - на початку 1918 рр. у регіоні відбувався процес створення національних Збройних сил. Наведені у дисертації дані, що були під завісою заборони в радянській історіографії, свідчать про широку “українізацію” в гарнізонах Півдня. Українські військові національні формування та загони “Вільнокозацького кошу Херсонщини” були саме тією силою на Півдні України, на яку спиралися провідні державні діячі в період розбудови української державності.

Скрутне соціально-економічне та політичне становище країни, “більшовизація” армії, розпочата війна з радянською Росією сприяли виникненню збройної боротьби між військами Української Народної Республіки та Червоної гвардії наприкінці 1917 - початку 1918 років у регіоні, яка закінчилася поразкою українських національних сил.

У період Гетьманату (квітень-листопад 1918 р.) на Півдні України військовим міністерством реалізовувався план формування національних Збройних сил, що передбачав створення армійського корпусу у складі двох піхотних дивізій та двох гарматних бригад. Важливе місце військове міністерство Української Держави відводило створенню спеціальних військових частин, зокрема авіаційних, бронеавтомобільних, інженерно-технічних, прикордонних військ, морської піхоти.

Відсутність чіткої державної політики українського уряду, спроба досягти компромісу, загроза війни водночас із боку Польщі, радянської Росії, російської Добровольчої армії, військ Антанти, блокували діяльність місцевої української влади, що й обумовило втрату Одеси у грудні 1918 р. республіканськими військами. Цим було покладено початок створення Південного фронту військ УНР, але подальші переговори з представниками Антанти (січень 1919 р.) сприяли його ліквідації.

Відсутність опору з боку гетьманських частин сприяли переходу Півдня України наприкінці 1918 р. під контроль військ Директорії, які були представлені угрупованнями отаманів М.Григор'єва (Миколаївщина та Херсонщина), І.Філатьєва та Є.Божка (Одещина). Однак не підпорядкованість вищому командуванню, самовільні дії, залежність від селянської маси сприяли встановленню на контрольованій Божком та Григор'євим території режиму “отаманщини”, а врешті-решт й переходу загонів останнього на бік більшовиків.

Українські військові формування Півдня України у 1917-1919 рр., були складовою частиною національних Збройних сил, сприяли пробудженню національної самосвідомості серед народних мас регіону та були головною опорою української влади на місцях у 1917 - на початку 1919 років.

Список публікацій автора

1. Українські національні формування на Миколаївщині у 1917 - 1918 рр. // Наукові праці. - Т. 1. - Миколаїв: МФ НаУКМА, 1998. - С. 44-48 (0,6 др. арк.).

2. Військові формування Центральної Ради в Одесі у 1917-18 рр. // Наукові праці. - Т. 2. Історичні науки. -Миколаїв: МФ НаУКМА, 1999. - С. 39-42 (0,5 др. арк.).

3. Українські військові формування П.Скоропадського на Півдні України у 1918 році // Історія України: маловідомі імена, події, факти: Збірник статей. - Вип. 7. - К.: Рідний край, 1999. - С. 98-101 (0,2 др. арк.).

4. Формування гетьманських військових частин в Одесі у 1918 році // Наукові праці. - Т. 5. Історичні науки. - Миколаїв: МФ НаУКМА, 2000. -С. 66-69 (0,5 др. арк.).

5. Проблема українських національних військових формувань на Півдні України у вітчизняній та зарубіжній історіографії // Наукові праці.- Т.8. Історичні науки. - Миколаїв: МФ НаУКМА, 2000. - С. 82-87 (0,5 др. арк.).

6. Українські національні формування доби Центральної Ради на Херсонщині // Південна Україна: проблеми історичного дослідження: Збірник наукових праць: в 2 ч. - Миколаїв, 1998 - Ч. 2. - С. 95-99 ( 0,3 др. арк.).

7. Українські військові формування Директорії УНР на Півдні України у грудні 1918 р. // Актуальні проблеми історії та культури України. Збірник наукових праць в ІІ частинах. -Ч. ІІ. -Миколаїв: Вид-во “Тетра”, 2000. -С. 127-131 (0,2 др. арк.).

Анотації

Пархоменко В.А. Українські національні військові формування на Півдні України у 1917 - на початку 1919 рр. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук за спеціальністю 07.00.01 - історія України. -Донецький національний університет, Донецьк, 2000.

У дисертації розглядається проблема українських військових формувань у період національно-демократичної революції 1917-1919 років на Півдні України Розкривається процес створення військових частин Центральної Ради, гетьманської держави та Директорії Української Народної Республіки. На основі численних конкретних фактів автор показує плани формування цих частин та їх реалізацію, наводить дані про чисельність, якісний склад і дислокацію, стан військової техніки та озброєння, їх роль і значення в ході боротьби за українську державність у 1917-1919 рр.

Основні результати апробовані в публікаціях, виступах на конференціях, можуть бути використані в лекційних курсах з історії України у вузах та військових навчальних закладах, музейній роботі.

Ключові слова: національні формування, військові частини, дислокація, озброєння, українізація, національно-визвольні змагання, бойові дії.

Parhomenko V.A. Ukrainian National Army Units in the South of Ukraine in the 1917 - the beginning of 1919. -Manuscript.

Dissertation for a candidate degree by speciality 07.00.01 - History of Ukraine. - Donezk National University, Donezk, 2000.

The research considers the problem of Ukrainian National Army units during the National - Democratic Revolution 1917-1919 in the South of Ukraine. The process of creation of army units belonged to Central Rada, Hetman Power and Directorate of Ukrainian Republic is regarded. On the basis of numerous concrete facts, the author shows the plans of forming such a state and their realization. He also brings the date their strength, qualitative complement and their dislocation, state of military equipment, weapons, and their role and importance in the course of struggle for Ukrainian State in 1917 through 1919.

The main results tested in different publications may be used in lectures on Ukrainian History in Institutions of higher and military learning, on the conferences and in the museum work.

Key words: National Units, Military units, Disposition, armaments, Ukrainianization, National - Liberation movement, military operations.

Пархоменко В.А. Украинские национальные военные формирования на юге Украины в 1917 - начале 1919 гг. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата исторических наук по специальности 07.00.01 - история Украины. - Донецкий национальный университет, Донецк, 2000.

Создание независимого Украинского государства невозможно без функционирования национальных вооруженных сил, которые смогли бы защитить его суверенитет. Поэтому овладение историческим опытом организации вооруженных сил на Юге Украины в период национально-освободительного движения приобретает сегодня особую актуальность. В данной работе на основе архивных материалов, работ отечественных и зарубежных историков, периодической прессы с учетом политических и социально-экономических факторов и исторических условий, исследована проблема украинских национальных военных формирований на Юге Украины в 1917 - в начале 1919 годов.

В контексте темы исследования критически проанализированы материалы отечественной и зарубежной историографии. Определен уровень научно-теоретической базы разработки вопросов, связанных со становлением украинских национальных Вооруженных сил в исследуемый период. Установлено, что в советской историографии проблема национальных формирований на Украине не нашла научного отображения и была практически не исследована. Работы историков украинской диаспоры характеризуются наличием значительного фактического материала. Однако в них отсутствует полноценная документальная база и проблема представленна, в основном, в общеукраинском масштабе. Проанализирована источниковедческая база исследования, состоящая из архивных материалов, прессы тех лет, мемуаров.

В диссертации более детально, чем в имеющейся литературе, показан переход под юрисдикцию Центральной Рады частей Одесского военного округа. На основе приведенного фактического материала видно, что в течение лета - осени 1917 года в Одессе была организована гайдамацкая дивизия, в Николаеве и Херсоне формировались украинские пехотные полки, в Балте и Бирзуле - гайдамацкие курени. Рассмотрены предпосылки и последствия вооруженной борьбы между войсками Украинской Народной Республики и Красной гвардии в Одессе, Николаеве и Херсоне в конце 1917 - в начале 1918 гг. Доказано, что значительная масса войск Юга Украины в этот период поддерживала политику Центральной Рады и Генерального Секретариата. Затронут слабо изученный вопрос, освещающий возрождение в регионе украинских Вооруженных сил в марте-апреле 1918 г., после восстановления власти УНР. Подчеркивается, что лидеры Центральной Рады не уделяли достаточного внимания организации украинских национальных Вооруженных сил, отсутствовала четко продуманная программа их создания, что в немалой степени предопределило установление Советской власти на Украине в конце 1917 - начале 1918 годов.

В исследовании анализируется процесс создания армии Украинской Державы П.Скоропадского. Особое внимание уделяется формированию специализированных частей, которые были расположенны на Юге Украины (корпус охраны побережья Черного моря, пограничные, инженерные, бронеавтомобильные и авиационные части), созданию военно-учебных заведений в Одессе и сети военно-санитарных учреждений в регионе. На основе многочисленных конкретных фактов автор показывает планы формирования этих частей, их реализацию, приводит данные по численности, качественному составу и дислокации, состоянию военной техники и вооружения, роли и значению этих формирований в ходе борьбы за украинскую государственность.

В работе освещена проблема пребывания в регионе республиканских войск Директории, их вооруженного конфликта с добровольческими войсками в Одессе в декабре 1918 года и создания Южного фронта войск УНР; боевых действий частей атамана М.Григорьева против повстанческих советских отрядов и Добровольческой армии на Николаевщине и Херсонщине в конце 1918 - начале 1919 гг.

Анализируются факторы, приведшие к поражению войск УНР и Гетманата. Автор выделяет ряд причин: внешнеполитические (война с советской Россией, присутствие в регионе австро-немецких и антантовских войск), а также социально-экономические обстоятельства, низкий уровень национального самосознания населения на русскоязычном Юге, где позиции украинских политических партий были слабы и фактически отсутствовал аппарат государственной власти на местах; появления в армии УНР такого явления, как “атаманщина”, роста радикальных большевистских настроений в крае, наступление советских войск, что привело к потере украинскими войсками в марте-апреле 1919 года Юга Украины.