Військовий костюм в Гетьманщині: історико-уніформологічне дослідження

Размещено на http://www.allbest.ru/

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ

ІНСТИТУТ ІСТОРІЇ УКРАЇНИ

СЛАВУТИЧ ЄВГЕН ВОЛОДИМИРОВИЧ

УДК [930+355.141+355.66+677.076.24] (477)

ВІЙСЬКОВИЙ КОСТЮМ В ГЕТЬМАНЩИНІ: ІСТОРИКО-УНІФОРМОЛОГІЧНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ

07.00.06 - історіографія, джерелознавство та спеціальні історичні дисципліни

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата історичних наук

Київ - 2008

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана у відділі української історіографії та спеціальних історичних дисциплін Інституту історії України НАН України.

Науковий керівник: доктор історичних наук, професор Дмитрієнко Марія Федорівна, Інститут історії України НАН України, старший науковий співробітник відділу української історіографії та спеціальних історичних дисциплін.

Офіційні опоненти:

доктор історичних наук, професор Калакура Ярослав Степанович, Київський національний університет імені Тараса Шевченка, професор кафедри архівознавства та спеціальних галузей історичної науки;

кандидат історичних наук, доцент Стрельський Геннадій В'ячеславович, Національний педагогічний університет імені М.П. Драгоманова, професор кафедри етнології.

Захист відбудеться “27” червня 2008 р. о 14 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.235.01 в Інституті історії України НАН України (01001, м. Київ, вул. М. Грушевського, 4).

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Інституту історії України НАН України (01001, м. Київ, вул. М. Грушевського, 4).

Автореферат розіслано “_27__” травня 2008 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради, доктор історичних наук, професор Гуржій О.І.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. З набуттям Україною державного суверенітету у 1991 р. та створенням Збройних Сил України - невід'ємного атрибуту держави, розпочався процес вивчення і відродження національних військових традицій. На порядку денному постало питання творення нової військової символіки для національних Збройних сил, а відтак і широкомасштабна проблема створення нових військових одностроїв, які б не тільки відповідали сучасним вимогам до воєнного одягу, але й підкреслювали тяглість традицій національного війська, його досвід у творенні військових строїв, зв'язок сучасного українського війська із звитяжними віхами бойового минулого нашого народу. А в історії української державності важко знайти період більш яскравий, ніж добу Гетьманщини. Тим паче, що саме в тоді, в Українській козацькій державі, з'явилися перші українські військові однострої. Реалізація вищезазначеного плану потребує залучити надбання вітчизняної воєнно-історичної науки та, зокрема, такої спеціальної дисципліни як військова уніформологія, теоретичні засади якої все ще знаходяться на стадії формування. Однак, сталося так, що розвиток військових строїв в Українській козацькій державі дотепер не був визначений у вітчизняній історіографії як самостійна наукова проблема та й досі залишається, з різних на то причин, одним з найменш вивчених розділів вітчизняної уніформології. Навіть історія “геральдичної” сторони однострою гетьманських збройних сил не отримала повного і достовірного висвітлення у вітчизняній історіографії. Годі і казати про решту специфічних питань, які є предметом дослідження уніформології. Українські та російські історики відзначились певними результатами в розробці досліджуваної проблематики, але їхні доробки не носять комплексного, цілісного характеру, бо висвітлюють тільки окремі аспекти, тематичні зрізи і хронологічні періоди та відзначаються фрагментарністю і поверховістю, й, що головне, вони не можуть слугувати надійним джерелом для атрибуції музейних експонатів та проведення воєнно-історичної реконструкції предметів побуту і сюжетів з вітчизняної історії XVII - XVIII ст.

Отже, вибір і актуальність теми дисертаційного дослідження визначається та вмотивовується кількома чинниками:

практично-утилітарними потребами розробки сучасних українських військових одностроїв з урахуванням національних військових традицій;

незадовільна наукова розробка обраної уніформологічної тематики;

необхідністю розробки і удосконалення оптимальних схем історико-уніформологічних досліджень, термінологічного апарату вітчизняної військової уніформології, а також розширення її фактографічного блоку.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана згідно з науковими планами Інституту історії України НАН України, у відповідності з тематикою наукових досліджень відділу української історіографії та спеціальних історичних дисциплін - “Науково-методологічні та методичні проблеми спеціальних історичних дисциплін: предмет та основні напрями дослідження” (державний реєстраційний №0103U000697).

Об'єктом вивчення є матеріально-технічне забезпечення та побут збройних сил Української козацької держави.

Предметом дослідження став розвиток костюму Збройних сил Гетьманщини як складової військової символіки й атрибуту воєнного побуту.

Хронологічні межі дослідження охоплюють існування Української козацької держави та її збройних сил, тобто періодом від середини XVII ст. (1648-1650 р. - утворення держави) до 1781-83 рр., коли адміністративно-територіальний устрій Гетьманщини було ліквідовано, а українські збройні сили розформовано. Разом з тим, з метою визначення витоків, історичного підґрунтя поширення певних типів одягу і спорядження в гетьманському війську у роботі ретроспективно розглядаються сюжети, що виходять за означені хронологічні межі.

Географічні межі пов'язані з територією Гетьманщини, враховуючи зміни її адміністративно-територіальних кордонів впродовж досліджуваного часу. Гетьманщина обмежувалася регіоном Лівобережної України і частиною правобережних земель разом з Києвом, а точніше - Північним Лівобережжям та Середньою Наддніпрянщиною. У ряді випадків для аналізу стану матеріальної готовності українських військових частин, що тимчасово відбували службу в походах і на форпостах за межами країни, дисертантові доводилось розширяти географічні межі.

Мета дисертаційної роботи полягає у наступному: на основі вивчення і комплексного аналізу виявлених писемних, зображальних й речових джерел, урахування історіографічного доробку та спеціальної фахової літератури детально й всебічно відтворити в динаміці історію костюму Збройних сил Української козацької держави як складової військової символіки й атрибуту воєнного побуту, здійснити детальну наукову реконструкцію зразків одягу і спорядження усіх складових українського війська та встановити їх походження.

Реалізація поставленої мети передбачає розв'язання таких наукових завдань:

з'ясувати стан наукової розробки теми в історичній літературі;

шляхом опрацювання наявних археографічних публікацій і фоторепродукцій та цілеспрямованої пошукової евристики у вітчизняних й зарубіжних архівосховищах та музейних колекціях створити репрезентативну джерельну базу дослідження;

прослідкувати динаміку змін службового строю всіх військових формувань Гетьманщини, визначити основні етапи й специфіку його розвитку в козацьких полках та найманих формуваннях;

визначити зміст всіх місцевих українських назв і понять доби Гетьманщини за темою дослідження та подати їх тлумачення у словниковому вигляді;

реконструювати колірну гаму, конструктивні особливості, склад матеріалів предметів обмундирування й спорядження українського війська, імовірне розміщення тканинного і металевого “прибору”, спосіб носіння складових одягу, озброєння і амуніції;

встановити походження предметів одягу і спорядження українських збройних частин, а також функціональне призначення окремих елементів і виявлених конструктивних особливостей;

розглянути порядок і форми забезпечення українських козаків, найманого війська і т.зв. військових служителів обмундируванням, зброєю і спорядженням;

визначити нормативно-правову базу реформувань у сфері обмундирування, озброєння і спорядження військовослужбовців Української козацької держави та розглянути їх особливості і ступінь реалізації;

з'ясувати основні рушійні фактори і події, що визначили напрямки розвитку службових строїв гетьманського війська і системи їх постачання.

Методологія та методи дослідження. У світлі новітніх наукових методологічних засад автор керувався принципами історизму, багатофакторності, об'єктивного, цивілізаційного та системного підходів.

Окрім загальнонаукових методів аналізу і синтезу, при вирішенні завдань роботи були застосовані спеціальні методи дисциплін історичного циклу. Зокрема, хронологічний метод використано для відтворення послідовності подій, фактів і явищ; порівняльно-історичний та ретроспективний методи дозволили простежити в причинно-наслідкових зв'язках процес становлення і подальшого розвитку військового костюму в Українській козацькій державі, в тому числі виявити і проаналізувати історичне підґрунтя, витоки, передумови, внутрішні й зовнішні рушійні фактори певних конкретно-історичних явищ і процесів, та встановити походження різних складових військових строїв українських збройних частин. Для здійснення наукової реконструкції всіх різновидів одягу і спорядження українських військових дисертант застосовував методи історичної аналогії, локально-компаративний, математичний та прийоми реконструкції, оскільки цього вимагала обмежена джерельна інформація. Статистичний метод використано для упорядкування та аналізу даних офіційних відомостей і оглядових іменних реєстрів про матеріально-технічну готовність військ. При вивченні і обробці даних речових та зображальних джерел використано методи емпіричних досліджень: спостереження, вимірювання, натурних досліджень, реконструкції, описовий та прийоми систематизації і класифікації.

Наукова новизна роботи визначається такими її результатами:

Дослідження є першою спробою у вітчизняній науці створити завершену комплексну працю за фахом “уніформологія”. Вперше на основі представницького комплексу речових, зображальних та писемних джерел, насамперед архівних матеріалів, більшу частину яких вперше залучено до наукового обігу, здійснено спробу комплексно і ґрунтовно дослідити розвиток костюму Збройних сил Гетьманщини як складової військової символіки, атрибуту воєнного побуту і системи матеріального забезпечення армії.

Доведено, що розвиток військового костюму в Гетьманщині відбувався самостійним, оригінальним шляхом цілком на базі нормативних актів й за ініціативи центральних і місцевих органів влади Української козацької держави.

Визначено основні етапи розвитку службових строїв всіх складових Збройних сил Гетьманщини та встановлено його специфіку в козацьких полках та найманих формуваннях, уточнено, а в ряді випадків переглянуто існуючі в історіографії погляди і уявлення щодо цих аспектів. З'ясовано витоки і роль військових традицій, а також місце ідеологічного фактора у розвитку службового костюму українських військових формувань, встановлено причини реформувань в обмундируванні, озброєнні й спорядженні збройних сил Української козацької держави, а також ступінь реалізації законодавчо оформлених реформ.

Здійснено наукову і візуальну реконструкцію колірної гами, конструктивних особливостей, складу матеріалів і способу носіння предметів обмундирування й спорядження гетьманського війська, встановлено їхнє походження. Вивчено зразки військового костюму з точки зору їх практичної функціональності.

Прослідковано еволюцію порядку і форм забезпечення українського війська обмундируванням, зброєю і спорядженням впродовж досліджуваного періоду.

Встановлено й уточнено зміст всіх термінів і понять з вітчизняної уніформології XVIІ - XVIII ст. та складено детальний фаховий етимологічний Словник місцевих українських тогочасних назв й понять з обсягу військового одягу, спорядження, озброєння, кінського убору і пошивних матеріалів, які в переважній більшості відсутні у сучасних лексико-довідкових наукових виданнях.

Практичне значення дисертації полягає у можливості використання її результатів військовими фахівцями при розробці методик пошиття і моделюванні професійного форменого одягу сучасних військових формувань України. Одну з найважливіших прикладних сфер застосування результатів дослідження становить військово-історична реконструкція. Результати виконаної роботи мають сприяти творчим працівникам кіностудій, театрів та музеїв, воєнно-історичним товариствам, реставраторам, митцям і письменникам у достовірному відтворенні реалій і сюжетів, пов'язаних з побутом військових формувань і урядовців Гетьманщини. Вони також дають можливість науково коректно здійснювати опис й атрибуцію музейних експонатів, виявлених артефактів, а також творів живопису й графіки зазначеного часу і тематики.

Узагальнюючі висновки, окремі положення і функціональні додатки дисертації мають бути використані при підготовці спецкурсів лекцій та підручників з історії українського війська та спеціальних історичних дисциплін, укладанні Словника вітчизняних уніформознавчих термінів.

Наукова апробація. Дисертацію обговорено на засіданні відділу української історіографії та спеціальних історичних дисциплін Інституту історії України НАН України. Ключові результати, окремі положення та висновки дослідження доповідалися автором на 6 наукових конференціях різних рівнів та круглих столах: ІІ Міжнародний науковий конгрес українських істориків “Українська історична наука на сучасному етапі розвитку” (Кам'янець-Подільський, 2003); Круглий стіл “Сарбеївські читання” (Київ, 2003); “Дев'яті джерелознавчі читання (Київський національний університет імені Тараса Шевченка. Історичний факультет. Київ, 2005); “Десяті джерелознавчі читання” (Київський національний університет імені Тараса Шевченка. Історичний факультет. Київ, 2006); “XIV Геральдична конференція” (Львів, 2007); Науково-практичний семінар “Актуальні проблеми розвитку символіки у Збройних Силах та інших військових формуваннях України” (Київ, 2008).

Основні положення та висновки дисертації викладені в 9 наукових статтях (загальний обсяг - 13,5 друк. аркушів), опублікованих у фахових виданнях, визначених переліком ВАК України.

Структура дисертації підпорядкована її меті, завданням, хронологічним межам та характеру дослідження. Вона побудована за хронологічно-проблемним принципом, складається із вступу, трьох розділів (шести підрозділів), висновків, списку використаних джерел та літератури (966 бібліографічних позицій, обсяг 78 стор.) і трьох різнопланових функціональних додатків (обсягом 305 стор.). Основний обсяг дисертації - 200 сторінок. Особливе значення в роботі надається функціональним додаткам, що значно доповнюють й конкретизують зміст основної частини та дозволяють зорово уявити подану в тексті інформацію.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

костюм військо гетьманщина

У “Вступі” обґрунтовано актуальність теми, визначено об'єкт та предмет дослідження, окреслено хронологічні і територіальні межі роботи, сформульовано мету і завдання; охарактеризовано використану наукову методологію і методи, зазначено наукову новизну та практичну цінність дисертації. Також наведено об'єкт, предмет і базисний понятійний апарат військової уніформології.

Перший розділ - “Історіографія проблеми та джерела дослідження” складається з двох підрозділів.

У підрозділі 1.1. - “Стан наукової розробки проблеми” розглянуто етапи наукового вивчення теми. Аналіз наукових праць здійснювався за хронологічним принципом. В розробці визначеної проблематики виокремлено 3 основні етапи. Перший охоплює другу половину XVIII - XIX ст. і особливий тим, що більшість дослідників або особисто були свідками досліджуваних реалій, або використовували свідчення і перекази очевидців. Однією з перших робіт у вітчизняній історіографії, де знаходимо відомості про українські військові однострої, є анонімна “История Руссов”. Хроніст подав детальний опис мундирів “охочепіхотного” війська 70-х рр. XVII ст., а також висвітлив реформу обмундирування 1744 р. в козацьких полках. У 1777 р. вийшла друком “Краткая летопись Малой России”, складена В.Г.Рубаном. До літопису автор умістив додаток, написаний київським полковником О.Безбородьком. В розділі “О службе воинской” подано стислий опис обмундирування і озброєння “виборних” козаків і “підпомічників” середини 70-х рр. XVIII ст. Радник намісницького правління О. Шафонський в історичному вступі до топографічного опису Чернігівського намісництва коротко розглянув реформу обмундирування 1763 р. в козацьких полках, стисло описав мундир й озброєння “виборних” козаків, строї “підпомічників” і старшини, а також мундир жолдацьких рот і компанійців 50-х рр. XVIII ст. й уніформу Фузилерної роти. М.І. Антоновський у підготовленому ним розділі про Україну, українців і козаків до другого видання праці німця І.Г. Георгі лаконічно описав обмундирування, амуніцію і озброєння “виборних” козаків та “підпомічників” 70-х рр. XVIII ст. Дослідник “малоросійської” старовини В.Я. Ломиковський склав у 1808 р. енциклопедичний довідник, в якому подав досить розлогий опис одягу і озброєння “компанійців” 60-70-х рр. XVIII ст., відомості про формений каптан “виборних” козаків і артилеристів того ж часу, а також стисло охарактеризував крій та порядок і способи носіння деяких предметів одягу військових. Історик М. Сементовський коротко виклав власну версію вигляду козаків-гетьманців, урочистого строю козацького полковника і сотника, бойового костюму гетьманів та обмундирування і озброєння Жолдацької роти. Однак надані описи, на жаль, не обґрунтовані автором і не прив'язані до конкретного періоду. Видатний український вчений О.Лазаревський у монографії “Описание старой Малороссии...”, використавши багаті чернігівські архівосховища, висвітлив деякі моменти процесу заготовлення форменого одягу для найманого піхотного війська за гетьманування І. Мазепи та визначив склад мундиру Жолдацької роти за правління І. Скоропадського.

Другий етап вивчення проблеми пов'язаний з працями українських радянських істориків, що з'явились в період “хрущовської відлиги”. В. Дядиченко, залучивши широке коло архівних джерел, в тому числі з російських архівосховищ, вперше дослідив систему матеріального забезпечення усіх складових гетьманського війська кін. XVII - поч. XVIII ст. та вибірково назвав предмети обмундирування, якими забезпечували найманих службовців. О. Апанович на основі переважно документів київських архівів розглянула особливості матеріального забезпечення козацьких полків і найманих формацій гетьманського війська першої половини XVIII ст., а також встановила склад озброєння козаків.

Останній етап історіографії теми - пострадянська історична наука. Археолог І. Свєшніков, дослідивши знайдені під час розкопок на місці берестецької битви 1651 р. артефакти, реконструював і розлого описав арсенал козацької зброї, предмети амуніції, кінського спорядження, збережені елементи одягу, а також спробував в загальних рисах відтворити на основі окремих зображальних та наративних джерел вигляд козака періоду Визвольної війни. Дніпропетровський дослідник історії гетьманського війська останньої чверті XVII століття В.Заруба поверхово розглянув порядок забезпечення найманих військ одягом, але більшість даних стосовно складу одягу й озброєння рядових і старшин “охотницького” війська, жолдацької роти та козаків і старшини є необґрунтованими або слабо аргументованими, а описаний одяг не прив'язано до конкретного хронологічного відрізку. Якісно новими і важливими результатами в розробці проблеми відзначився фахівець з історії “охотницького” війська Гетьманщини другої половини XVII - І чверті XVIII ст. О. Сокирко. Історик окремо присвятив кілька праць вивченню одягу, мундирів і озброєнню компанійських і сердюцьких полків, особливостям їх постачання. Використавши документи київських і московських архівів, а головно опубліковані джерела, дослідник спробував комплексно вивчити проблему. Науковець встановив зміст назв багатьох складових одягу і спорядження, функціональне призначення певного покрою та технологій пошиття одягу, а також вельми розлого роз'яснив символічні функції “барви” (мундиру) найманого війська та спробував визначити чинники, що спричинили її впровадження у війську. До публікацій О. Сокирко умістив власні графічні кольорові реконструкції зразків костюмів найманців. Втім, еволюцію костюмів і “барви” “охотницького” війська дослідженого періоду відображено дослідником з певними прогалинами. Чимало місцевих українських назв одягу, тканин і зброї залишено без роз'яснення, а вже визначені істориком - потребують уточнення.

Аналіз історіографії проблеми показав: відсутнє не тільки цілісне, комплексне дослідження з історії військового костюму в Гетьманщині, але й майже не існує ґрунтовних наукових розробок окремих аспектів чи тематичних зрізів теми. Лише деякі її аспекти отримали епізодичне і фрагментарне висвітлення.

У підрозділі 1.2. - “Джерельна база дослідження” охарактеризовано джерела дисертаційної роботи. Джерельну базу дисертації складають матеріали з архівних, музейних та бібліотечних фондів. В нашому огляді поділ джерел відповідає загальному поділу усіх історичних джерел на типи (за формою фіксації інформації). Зокрема, використано і проаналізовано такі типи джерел: писемні, зображальні, вони ж іконографічні, та речові.

Основу дослідження склали архівні джерела, переважна більшість яких вперше залучається до наукового обігу. Всього опрацьовано 35 фондів двох архівів, рукописних колекцій двох наукових бібліотек, двох музеїв і одного академічного інституту України та РФ, з яких до дисертаційної роботи залучено 303 справи. Цілеспрямований пошук та виявлення джерел проводилися в Україні: у фондах № 51, 52, 53, 54, 55, 56, 64, 83, 94, 98, 108, 223, 269, 763, 1501, 1725, 1817, КМФ-41 ЦДІА України у м. Києві, № І, ІІ, VIII, XIV, XXVIII Інституту рукопису НБУВ; в Російській Федерації - у фондах № 13, 124, 229, 248, 396 Російського державного архіву давніх актів (м. Москва), № 152 і 159 Науково-дослідного відділу рукописів Російської державної бібліотеки (м. Москва), № 2 і 57 Історичного архіву Військово-історичного музею артилерії, інженерних військ та військ зв'язку (м. Санкт-Петербург), № 264 Відділу писемних джерел Державного історичного музею (м. Москва) та № К.150, К.238,ІІ,128 Наукового архіву санкт-петербурзької філії Інституту історії РАН. Огляд архівних матеріалів здійснено за наступними критеріями: місцем зберігання, комплектністю, характером і повнотою інформації, походженням. В роботі залучено також широке коло опублікованих матеріалів офіційного і приватного характеру.

Речові і зображальні джерела представлені численними предметами одягу, спорядження і озброєння, а також творами живопису і графіки XVI-XIX ст. з найбільших музейних збірок України та РФ. Усього опрацьовано фонди 13-и музеїв України та трьох музеїв РФ, з яких залучено 232 експонати. В дисертації використано також велику кількість фоторепродукцій зображальних і речових матеріалів за темою дослідження, опублікованих у працях мистецтвознавчого й історичного профілів, альбомах та ін.

Робиться висновок, що інформативні можливості джерел загалом забезпечують вирішення ключових завдань дисертаційного дослідження.

Другий розділ - “Розвиток костюму збройних сил Української козацької держави. Середина XVII - початок 30-х рр. XVIII ст.” складається з двох підрозділів.

Підрозділ 2.1. - “Костюм козацьких полків” присвячений вивченню одягу, озброєння і спорядження рядових реєстрових козаків і козацької старшини в окреслений період. Коротко розглядається внутрішня структура козацького війська та поділ за родом зброї. Висвітлюється порядок матеріально-технічного забезпечення козаків. Доведено, що козаки, виступаючи на війну, повинні були споряджатися власним коштом. Як нерегулярні формування, вони не дотримувалися одноманітності за кольором і ґатунком матеріалів в одязі, озброєнні і спорядженні. Одяг був раціонально вивіреним, зручним в умовах службах та традиційним. З'ясовано, що звичайний комплект й фасон одягу, спорядження і кінський убір реєстрових козаків Гетьманщини, об'єднаних спільною етнічною і становою приналежністю, ідеологією і бойовими традиціями, були однакові. Вони надавали одноманітності козацькому війську та водночас вирізняли серед інших верств населення, військ союзників і супротивників. Аналіз виявлених автором джерел показав, що одяг реєстрових козаків складався з шапки-шлика, жупана польського покрою або стьобаного каптана, шаровар татарсько-кавказького типу, пояса, традиційних чобіт без підборів, полотняної сорочки, рукавиць, кожуха та допоміжного демісезонного одягу двох типів: 1 - “ярмолук”, або кобеняк, з рукавами і подвійним коміром, до 80-х рр. XVII ст. - біла суконна “сермяга”; 2 - безрукавна суконна опанча або повстяна бурка. З'ясовано, що до другої третини XVII ст. як характерний одяг козаків сучасники-очевидці відмічають білу сермягу, яка ніби виконувала роль військової символіки. Для кращого розуміння витоків, походження козацького строю подано короткий екскурс в історію формування і становлення костюму українського козацтва від XVI ст., вказано чинники, що вплинули на його стиль та усталення специфічних форм. Встановлено, що протягом XVI ст. розвиток костюму козаків відбувався під впливом татарської моди, а з іншого боку ними запозичувалися окремі елементи одягу турецького, кабардинського, московського, польського, угорського й волоського. Наприкінці XVI ст. в козацькому службовому одязі поступово утверджуються елементи польсько-угорської моди. Проаналізовано соціально-політичні і суто воєнні чинники і причини таких змін. Напередодні подій 1648-1657 рр. у реєстрового козацтва склався стрій, що проіснував практично без змін майже століття. З'ясовано, що в ньому повністю панував східний стиль, що врешті став традиційним для козаків. Обстоюється думка, що вказана традиційність слугувала підкріпленням панівної у козацько-старшинських колах концепції походження “козацького народу” від хозар - т.зв. хозаризму.

Далі подано детальний опис усіх визначених складових козацького одягу: їх конструктивні особливості із зазначенням утилітарним функцій, матеріали, склад і розміщення “прикладу”. Зазначено походження усіх предметів одягу та спосіб їх носіння, а також зміни в окремих деталях впродовж означеного періоду.

Одяг козацької старшини розглянуто за такою самою схемою, що і одяг рядових козаків. Зовнішньою відзнакою козацької військової еліти слугували дорогі матеріали і оздоблення одягу, зброї і спорядження, а також наявність в їхньому костюмі певних видів одягу й зброї, яких не мав рядовий загал. У головних рисах повсякденний і урочистий стрій козацької верхівки, включаючи гетьмана, був подібний до представницького костюму польсько-литовської і української шляхти, чиї ідеологія (сарматизм), психологія, етикет поведінки, мода і мистецтво справляли величезний вплив на світогляд і побут козацької старшини. На формуванні старшинського костюма позначився також вплив турецької, іранської, кавказької і донської моди. Доведено, що, зберігаючи характерний “колорит” східного костюму, старшинський одяг вирізнявся оригінальністю в деталях й оздобленні окремих предметів, манері їх носіння, а також в самих костюмних ансамблях. Більшість тих особливостей мала історичне коріння. На час утворення Гетьманщини одяг української військової еліти складався з довгого жупана або доломана; коштовної делії турецького походження чи угорського кобеняка, а також ферезії та дорогої опанчі; шароварів, козацьких чи польських чобіт; шовкового, златотканого, сітчаного, ремінного або набраного металевого пояса та шапки-шлика, нерідко оздобленої пір'ям, влітку поза строєм інколи носили високу, жорстку (ватовану) шапку у вигляді циліндру, ковпака чи скуфії. З 60-х рр. XVII ст. характерним представницьким одягом козацької старшини стають польський жупан (або каптан) та кунтуш східного походження, що виступав своєрідною шляхетською уніформою. Як альтернативу польсько-українському жупану старшина використовувала “юпку” чи “курту”, а також доломан, або “гусарку”. Окрім кунтуша знакову функцію виконувала ще й опанча. Залежно від призначення, чину і статків власника її шили простою чи коштовною, холодною або теплою. До XVIIІ ст. певне використання мала ферезія польсько-литовського й російського типів. З початку XVIII ст. деякі вищі посадовці почали пов'язувати на шиї такий специфічний елемент західноєвропейської моди як “галстук”. Решта компонентів одягу не зазнали істотних змін.

Далі розглянуто комплекс озброєння, військового спорядження і кінський убір простих козаків і старшини. Зазначено їх типи, походження, конструкцію, матеріали та способи носіння й кріплення. Козацька зброя і спорядження були безпосередньо пов'язані з військовим мистецтвом, тактикою козаків. Зазначено, що в кінці XVII - на початку XVIII ст. склався комплекс озброєння українських козаків, який відтоді став для них типовим, а саме: рушниця, шабля й спис. Натомість пістолі та захисна зброя, які використовувались у козацькій кінноті у XVII ст., стають вже привілеєм старшин, правлячи за своєрідну рангову відзнаку. Разом з вогнепальною зброєю козаки носили біля пояса необхідний для її обслуговування набір предметів спорядження та інструментів, а саме: ладівницю, з набоями, порохівницю, натруску, кульницю, викрутку, кисети з кулями, кременями, кресалом і трутом, шкіряні сумки.

Підрозділ 2.2. - “Службові строї найманого війська та “військових служителів”” присвячений дослідженню обмундирування і спорядження “охотницьких” (найманих) піхотних і кінних полків (сердюцькі і компанійські полки відповідно) та інших регулярних військових формувань різних спеціальностей, які відбували військову службу за контрактом - т.зв. “військових служителів”. Визначено порядок матеріально-технічного забезпечення військових. Доведено, що сердюки і різні категорії “військових служителів”, до яких належали Музика Військова, Генеральна Артилерія, Жолдацька сторожа, Надвірна компанійська корогва, а також полкові “служителі”, на відміну від станового козацького війська, регулярно і централізовано забезпечувалися окремими предметами службового одягу як елементом матеріального жалування. Обґрунтовано, що пожалування одягом чи тканинами в той час руйнації місцевих цехових організацій та дефіциту тканин на внутрішньому ринку було дуже дієвим засобом заохочення найманців до служби. З'ясовано, що саме наймані регулярні формування першими отримали спеціальний уніфікований службовий одяг - мундир, або “барву”. Для більшості з них цю практику було запроваджено вже у 60-70-х рр. XVII ст. Виняток становили компанійські полки, які, подібно до козаків, не мали мундирів. На думку дисертанта, це розглядалося як особливий привілей. Встановлено, що зовнішньою відзнакою всіх найманців була циліндрична шапка з жорстким округлим верхом, на противагу “козацькій” шапці з довгим, перекривленим верхом. Припускаємо, що першим формуванням гетьманського війська, для якого було впроваджено мундир, став “охочепіхотний” корпус. Жалування піхоти уніфікованим службовим одягом було загальною традицією для держав Східної Європи в часи пізнього середньовіччя, до яких цей звичай міг перейти з Туреччини. Обстоюється думка, що поява у гетьманських найманих частин певного мундиру зумовлена розвитком централізованого забезпечення, масовістю війська та необхідністю підкреслити через зовнішні атрибути особливий професійний статус вояка-найманця, який знаходився на регулярній службі за контрактом, на відміну від “лицарської” служби козака. Піхотні полки спочатку споряджалися на зразок регулярної турецької піхоти - яничар. За гетьманування І.Самойловича сердюки мали за мундир світло-червоні стьобані каптани, білі турецькі плащі-дулами та блакитні шаровари. За І.Мазепи сердюки почали отримувати від уряду спочатку червоний жупан, а приблизно з кінця XVII чи початку XVIII ст. - темно-блакитний кунтуш замість жупана. Спіднім каптаном сердюків залишився червоний стьобаний каптан, який справляли самостійно за власні кошти, так само, як і шапки, чоботи, штани й інші речі гардеробу. Подібні мундири на той час мали Жолдацька рота (гетьманська варта) та Музика Військова. Компанійці мало чим відрізнялися від козаків не тільки за характером служби, але й одягом і спорядженням. Поразка акції І.Мазепи 1708 р. та дефіцит державної скарбниці негативно позначилися на забезпеченні найманих частин. Так, сердюки і жолдаки замість синіх кунтушів у 10-х і 20-х рр. XVIII ст. одержували від уряду простий “габяк”, або “біляк”.

Полкові військові слуги, або “служителі”, до яких належали музиканти, артилеристи, польові сторожи (осавульчики) і цирульники, в числі натурального жалування отримували щороку від місцевих урядів готові предмети обмундирування або гроші на них. Це могли бути або тільки зимові речі, або комплект із шапки, чобіт, панчіх, рукавиць, кожуха, іноді ще й кобеняка і полотна на білизну, які збиралися з орендних доходів міських ратуш, або ж до них додавали ще й “барву” суконну у вигляді готового каптана або сукна на його виготовлення. Наприкінці 20-х рр. XVIII ст. постановами Генеральної військової канцелярії (далі - ГВК) і Малоросійської колегії (далі - МК) встановлено замість традиційного новий і остаточний розлогий порядок у справі кількості й системи забезпечення полкових служителів. Полкові уряди мали відтоді припинити постачання останнім одягу.

Розділ 3. - “Військові однострої у Гетьманщині. Початок 30-х рр. XVIII ст. - 1783 р.” складається з двох підрозділів, які присвячено вивченню еволюції військового костюму українських збройних сил у зазначений період. Проаналізовано зміст, рушійні фактори і події, що визначали напрями даного процесу та спричиняли ключові реформи обмундирування, а також простежено ступінь реалізації тих реформувань.

У підрозділі 3.1. - “Уніфікація козацького костюму у 1735 р. та його подальший розвиток” розглянуто зміни у військових строях козаків, їх причини і наслідки. Показано, що озлидніння багатьох козаків до 30-х рр. XVIII ст. спонукало вище козацьке керівництво і російських уповноважених у міністерському правлінні до виокремлення 1735 р. групи “виборних” (відбірних) козаків, які б несли на собі основний тягар військової служби. Тоді особливою Формою було вперше уніфіковано козацький службовий стрій за складом та вартістю усіх “воїнських ісправностей”. В його основу покладено традиційний костюм реєстрових козаків. З'ясовано, що стрій виборних козаків мав складатися з: ярмолука з простого сукна, суконного жупана, “козацької” шапки, чобіт ялових, пояса шерстяного чи полотняного, шароварів з грубого білого сукна, білого овчинного кожуха та опанчі або бурки. Як встановлено автором, саме тоді затверджено єдиний для усіх виборних козаків колір форменого каптану, власне мундиру, - синій, яким вони мали відрізнятися від козацьких “підпомічників”, а також від найманої кінноти (компанійців). Розрізнялися полки кольором і “прибором” інших предметів строю, котрі визначалися полковими урядами. Проте виготовлення формених речей залишилося нецентралізованим.

У 40-х роках розпочався новий етап еволюції костюму “малоросійських” козаків. Спочатку, замість ярмолука в багатьох полках приписано носити верхній каптан-жупан, шитий на кшталт тогочасного польського кунтуша. А у 1744 р. з нагоди приїзду в Україну імператриці Єлизавети Петрівни усім виборним козакам приписано новий однострій, який зберігався практично без змін протягом наступних 20-ти років. Замість ярмолука або верхнього жупана козаки всіх полків тепер мали блакитну суконну черкеску, яка перебрала у жупана функцію основного мундирного одягу. Розрізнялися полки, як і раніше, кольором і “прибором” шапок, шароварів й каптанів та амуніцією. В окремих полках уряди упровадили особливий мундир і для козаків-“підпомічників”. Головною їх відзнакою слугувала “кругла” шапка з широкою смушковою околицею. З цією реформою костюм українських козаків максимально наблизився до строю російських козаків, кавказьких народів і татар. Старшинський службовий одяг уніфікації не підлягав, але поступово наблизився до козацького, відрізняючись від нього тільки якістю матеріалів, багатшим оздобленням та ранговими відзнаками.

Кінець 50-х рр. XVIII ст. став початком нового етапу у розвитку козацького обмундирування. У 1759 р. всім “виборним” козакам приписано мати в додаток до стройового мундиру (для його збереження і довшого терміну служби) ще й допоміжний, “сіросвитний” мундир, виготовлений з доморобного нефарбованого сукна, - для внутрішніх відряджень. Невдовзі козацьке військо очікувала широкомасштабна уніфікація і видозміна службового костюму, що ознаменувала останній етап його історії. За прикладом Чернігівського полку (1762 р.), в грудні 1763 р. ГВК затвердила для “виборних” козаків усіх полків однакові стройові мундири, а саме: верхній каптан-кунтуш василькового сукна з червоним шалевим коміром і круглими обшлагами, спідній каптан і шаровари - білого сукна, пояс червоний штаметовий, чоботи козацькі чорні, шапка з низьким суконним верхом і чорною неширокою смушковою околицею, пошита на кшталт “донських” шапок, та синя кирея. Фасон каптана і кунтуша відповідав тогочасним польським аналогам. Обмундирування таких самих кольорів повинні були мати полкова старшина, сотники, значкові товариші і сотенна старшина. Однострої козацьких полків мали відрізнятися тільки кольором і оздобленням шапкових “вершків”, які визначалися полковниками на власний розсуд. Реформа не порушувала традиційний курс на захист і збереження місцевих станових, шляхетсько-лицарських ідеалів і традицій. Крім того, уперше різниця між елітою і рядовими козаками на рівні зовнішньої символіки зводилася до мінімуму. Форма, колір, матеріали і конструкція зброї і спорядження не підлягали загальній уніфікації, а визначалися полковими урядами. Реформа обмундирування 1763 р. не торкнулася одягу козаків-“підпомічників”, в більшості полків вони продовжували виконувати службу в простому неуніфікованому одязі. Втім, в окремих полках вони носили особливі мундири за рішенням полковників. Єдине нововведення до козацьких строїв відбулося 1769 р. За наказом голови МК П.Румянцева усі “виборні” козаки отримали до чобіт залізні шпори, а до сідел бушмат.

Підрозділ 3.2. - “Зміни в одностроях і мундирному забезпеченні найманих збройних формувань” розділено на п'ять параграфів, де по черзі висвітлено розвиток одностроїв усіх найманих частин українського війська впродовж другого періоду. Охотницьке військо після розформування у 1728 р. сердюцького полку було представлене тільки компанійськими (кінними) полками. Їх мундири і озброєння були загалом козацького зразка, але мундирним кольором став зелений. Крім того, замість “козацької” шапки вони носили “круглу”. Забезпечення особового складу полків одягом, озброєнням та необхідним спорядженням відбувалося вже централізовано, в разі необхідності. Надвірна компанійська корогва (далі - НКК), що становила окрему роту одного з полків і виконувала кінну вартову і кур'єрську службу, до 60-х рр. XVIII ст. обмундировувалася подібно до решти компанійців, тільки невелика команда з Надвірної корогви, що була відряджена до похідної ГВК гетьмана К.Розумовського на початку 50-х рр., отримала мундири ліврейних (гербових) кольорів свого патрона: червоні жупани та сині черкески. Труднощі воєнного часу, недогляд з боку ГВК та затягування з виплатою коштів призвели до того, що компанійці НКК на кінець 50-х рр. відбували службу без повної екіпіровки та форменого одягу. Реакцією гетьмана став наказ про переобмундирування компанійців НКК гусарським одягом разом із необхідним озброєнням і спорядженням. Обмундирування надвірних компанійців, що перебували при похідній ГВК в Санкт-Петербурзі, склали поярковий ківер, дулама і чакчири з червоного сукна та голуба ментія, густо оздоблені білими шнурами, біло-синій пояс, чорний галстук, синій плащ-опанча, гусарські чоботи, а також ташка з голубою кришкою і голубий чапрак. Колір металевого “прибору” мундирів - білий. З'ясовано, що нові мундири за покроєм та порядком поєднання мундирних і “приборного” кольорів були подібні до голштинських гусарських мундирів зразка 1760 - початку 1762 рр. Окрім гусарського мундира для рядових пошили у якості позастройового мундиру козацькі сині юпки й киреї, червоні шаровари та козацькі чоботи. Решта компанійців НКК отримали подібні мундири, але зеленого кольору з червоним прикладом. По завершенню Семирічної війни, одночасно з реформою у козацькому війську зазнав змін і одяг компанійців. Вони носили спідній червоний та верхній зелений з червоним “прикладом” каптани нового козацького (польського) зразка, шапки “круглі”, вузькі шаровари та півчоботи. У компанійців НКК залишилися гусарські мундири встановлених зразків, хоча часто вони виконували службу в одязі козацького типу.

Жолдаки на початку правління Д.Апостола мали за мундир червоні жупани, шапки і габ'яки. Приблизно з середини 30-х рр. XVIII ст. вони вже носили нові мундири: блакитні кунтуші та червоні жупани. У 1751 р. з нагоди приїзду новообраного гетьмана К.Розумовського за наказом ГВК Жолдацьку команду переобмундировано: їм пошили нові довгі світло-червоні кумачеві жупани, а старі блакитні кунтуші переробили на черкески й оздобили попереду 4-ма парами гарусних петлиць й червоними лиштвами. У 1753-54 рр. Жолдацьку команду збільшено до 2-х рот. Гетьманським ордером їй приписано нові мундири в гербових барвах патрона, К.Розумовського: черкеска василькового сукна з ясно-червоними обшлагами, червоний жупан, василькові шаровари, червоний гарусовий пояс, червоні сап'янові чоботи і круглі шапки з червоним верхом. У 1760 р. за наказом гетьмана жолдаків, які служили при похідній ГВК, переобмундирували у “німецьке плаття” - одяг західноєвропейського типу. Встановлено, що нові жолдацькі мундири модельовано за взірцем одностроїв російської піхоти того часу, за винятком кольорів і окремих деталей. Обмундирування складалося з: трикутного капелюха з білим бантом, блакитного каптана-жюстокора з червоним коміром і обшлагами, камзола і штанів-кюлотів червоних, чорного галстука, сорочки, щиблет, чорних черевиків й чобіт та лосинних пальчаток. У 1761-1762 рр. почали переобмундирування і решти жолдаків. Та в 1763 р. гетьман розробив нові штати Жолдацьких рот, а всіх жолдаків наново переодягнули у “німецькі” мундири, що копіювали уніформу фузилерних рот Російської Армії 1763 р. Колірна гама нових одностроїв лишилася синьо-червоно-білою. У числі змін відмітимо появу у капелюха білих китиць та зубчастої тасьми, а у каптана - червоних лацканів та білого погона-еполета, чоботи і черевики стали білими. Командуючі чини відрізнялися срібним позументом, нашитим за особливою схемою. Для Фузилерної роти, що перейняла обов'язки розформованої у 1765 р. Жолдацької команди, П.Румянцевим в 1766 р. розроблено нові мундири, які відрізнялися від жолдацьких тільки кольорами. Зокрема, каптан був зелений з ясно-червоним “прикладом”, а камзол і штани - жовті. Мундир командного складу обшивався золотим галуном.

Мундир особового складу Військової музики до 50-х рр. XVIIІ ст. складався з червоного жупана, синього кунтуша і круглої шапки. Для зустрічі гетьмана у 1751 р. їм пошили сині кунтуші з тонкого сукна та червоні жупани, обидва оздоблені жовтим мішурним позументом. У 1755 р. гетьман перевдягнув служителів Музики у західноєвропейський костюм за зразком ліврей іноземних музикантів, спеціально виписаних з Відня для навчання українських колег. Ліврею музикантів склали: чорний німецький капелюх з чорним шовковим бантом та чорним плюмажем із пір'я, ясно-червоний каптан з блакитними обшлагами, камзол і штани з блакитного сукна, білі шовкові панчохи, галстук і чорні чоботи. Каптан і штани оздоблювалися срібним мереживом, а камзол і капелюх - срібним позументом. Такі мундири музиканти мали і надалі. Артилеристи носили жовті козацькі жупани, однак в цілому щодо їхнього одягу не було законодавчого регулювання, так само, як і стосовно строїв полкових військових служителів.

У “Висновках” подано найважливіші результати проведеного дослідження, окреслено перспективу подальшої розробки теми та сформульовано практичні рекомендації щодо їх використання при творенні сучасних одностроїв для військових формувань України. Узагальнені результати дослідження можна сформулювати у таких положеннях, що виносяться на захист:

1. В історичній науковій літературі відсутнє цілісне, комплексне дослідження з історії військового костюму в Гетьманщині, незважаючи на те, що в фондах архівів, бібліотечних зібрань і музеїв, як з'ясовано, вистачає джерельного матеріалу по темі. Залучення і комплексний аналіз великої кількості джерел різних типів і видів, які в переважній більшості ще не введено до наукового обігу, дозволили вповні вирішити поставлені дослідницькі завдання.

2. Головними особливостями обмундирування і спорядження українського війська були раціональність й традиційність. Запозичення відбувалися здебільшого в тих випадках, коли вони, з урахуванням умов служби, були практично доцільні, або тоді, коли в Україні не було власного досвіду творення і спорядження того або іншого виду військ.

3. Технологія пошиття і оздоблення одягу в Гетьманщині була практично такою самою, як в решті країн Східної Європи та на Сході в пізнє середньовіччя та ранньомодерний час. Основним матеріалом для обмундирування українських військовослужбовців слугувало сукно.

4. Головними детермінантами, що викликали зміни і задавали напрям розвитку службових строїв гетьманського війська, визначали їх характер і стиль, виступали зміни військового керівництва і центральних органів влади, політична переорієнтація, зміна векторів й інтенсивності воєнних зв'язків та ареалу служби українських вояків, військова мода, воля і уподобання державних зверхників та рівень фінансових можливостей самої держави.

5. Нормативно-правовою базою мундиротворчого процесу стали директивні рішення центральних органів влади Гетьманщини та полкових урядів.

6. Козаки, виступаючи у похід, споряджалися власним коштом, забезпечення обмундируванням і спорядженням протягом усього досліджуваного періоду залишалося нецентралізованим, тому рівень матеріальної готовності козаків напряму залежав від їх фінансових можливостей. Наймане військо і різні категорії “військових служителів” централізовано забезпечувалися предметами службового одягу. Зміни відбулися тільки в забезпечення полкових служителів, яким з кінця 20-х рр. XVIII ст. місцеві уряди припинили постачання одягу.

7. Аналіз отриманих результатів, що стосуються змін у фасоні і колірній гамі, а також системі постачання одягу і спорядження збройних сил Гетьманщини, дозволив виділити два хронологічні періоди в історії їх військового костюму, розподільною межею яких визначено початок 30-х рр. XVIII ст.

І. Козацькі полки, як іррегулярні формування, до другої третини XVIII ст. не дотримувалися одноманітності за кольором і ґатунком матеріалів в одязі і спорядженні. Одяг реєстрових козаків, що склався за часів Національної революції, був вивіреним, зручним у бойових умовах та традиційним. З'ясовано, що усі його складові мали східне походження. Незважаючи на відсутність мундирів, звичайний склад костюму та фасон предметів одягу і спорядження козаків, об'єднаних спільною етнічною і становою приналежністю, ідеологією і бойовими традиціями, були однакові. Вони надавали одноманітності козацькому війську та водночас вирізняли серед інших верств населення, службовців-контрактників та військ союзників і супротивників. Зовнішньою ознакою козацької старшини слугували дорожчі матеріали й оздоблення одягу, зброї і спорядження, а також наявність в їх костюмі певних відмінних типів і видів одягу та зброї. У головних рисах стрій козацької верхівки був подібний до костюму польсько-литовської і української шляхти, але відрізнявся оригінальністю в деталях, оздобленні та способі носіння окремих предметів одягу.

Більшість найманих професійних формувань вже з початку їх створення мали мундир, що ніс інформацію про рід війська, професію і чин власника, а також підкреслював його найманський, нижчий статус в порівнянні із козаком- “лицарем”. Виняток становили компанійські полки. Основним зовнішнім вирізненням всіх найманців була циліндрична шапка з жорстким округлим верхом, на противагу “козацькій” шапці, з довгим верхом. Піхотні полки спочатку споряджалися на зразок турецької піхоти і мали формений верхній одяг червоного і білого кольорів. За гетьманування І.Мазепи сердюки разом з Жолдацькою ротою і Музикою Військовою отримали мундири синьо-червоних кольорів польського фасону. Дефіцит державної скарбниці після 1708 р. негативно позначився на забезпеченні найманих частин. Замість синіх кунтушів сердюки і жолдаки почали отримувати від уряду простий “габяк”, або “біляк”, - в їхні мундири повернулася червоно-біла колірна гама. Але в 30-х рр. XVIII ст. жолдаки знов отримують синьо-червоні мундири, як у служителів Військової Музики.

ІІ. Разом з виокремленням у 1735 р. групи “виборних” (відбірних) козаків було вперше уніфіковано козацький службовий стрій за складом та вартістю його складових, а також затверджено єдиний для всіх “виборних” козаків колір форменого каптана, власне мундиру, - синій, яким вони мали відрізнятися від козацьких “підпомічників”, а також від компанійців (найманої кінноти), яка отримала тоді мундири зеленого кольору. Розрізнялися полки кольором і прибором інших предметів костюму, які визначалися полковими урядами. В основу козацького однострою покладено традиційний костюм реєстрових козаків. У подальшому, з 40-х рр. XVIII ст., розвиток козацького однострою, а разом і мундиру “охочекомонного” війська, пов'язаний з напрямками черкеської, донської і польської моди. Старшинський службовий одяг поступово наблизився до козацького, відрізняючись якістю матеріалів та ранговими відзнаками. Одяг козаків-“підпомічників” залишився неуніфікованим, за винятком полків, де за рішенням полковників для них розроблено особливі мундири.

Специфікою розвитку військового костюму в Гетьманщині стала його різновекторність. Якщо козацький костюм, через консервативні погляди і традиційні шляхетсько-лицарські ідеали козацької старшини, продовжував розвиватися в межах традиційного східного стилю, то службовці надвірних військових служб за наказом гетьмана К.Розумовського були переобмундировані в одяг західноєвропейського і гусарського типів. Подібну двовекторну політику в мундиротворчій практиці продовжила Малоросійська колегія.

Головною особливістю практики військового мундиротворення за гетьманування К.Розумовського вважаємо специфічний вибір системи мундирних кольорів: мундирні кольори усіх гетьманських надвірних служб та “виборних” козаків із старшиною були вирішені у гербових барвах гетьмана, в різних поєднаннях, а саме: васильковій або темно-блакитній, червоній і білій. Колірна гама та фасон мундирів усіх складових українського війська не зазнали змін за правління другої Малоросійської колегії, за винятком пішої урядової варти. Жолдацькі роти переформовано у Фузилерну роту, якій граф П.Румянцев затвердив зелено-жовті “німецькі” мундири з червоним “прикладом”.