Військово-патріотичне виховання у галицькій армії

3

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ “ЛЬВІВСЬКА ПОЛІТЕХНІКА“

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук

«Військово-патріотичне виховання у галицькій армії»

20.02.22 - військова історія

УДК 947.084.3(477.8)

ФУТУЛУЙЧУК

Василь Миколайович

Львів-1999

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі історії України науки і техніки Інституту гуманітарної освіти Державного університету “Львівська політехніка“.

Науковий керівник - кандидат історичних наук Литвин Микола Романович, завідувач відділу наукових та інформативних видань Інституту українознавства ім. І.Крип'якевича НАНУкраїни.

Офіційні опоненти: доктор історичних наук Білас Іван Григорович, Верховна Рада України; Каляєв Анатолій Олександрович, кандидат історичних наук, заступник начальника факультету Військового інституту при Державному університеті “Львівська політехніка“.

Провідна установа - Київський військовий гуманітарний інститут, кафедра історії України та її Збройних Сил

Захист відбудеться “10“ грудня 1999 р., о 15 год. на засіданні Спеціалізованої вченої ради К. 35.052.15 у Державному університеті “Львівська політехніка“ Міністерства освіти України за адресою: 290646, м.Львів-12, вул. С.Бандери, 12, корп. 4, ауд. 204.

З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Державного університету “Львівська політехніка“ за адресою 290646, м.Львів-12, вул. Професорська, 1

Автореферат розісланий “30“ жовтня 1999 р.

Вчений секретар Спеціалізованої вченої ради Гусєв В.І.

I. Загальна характеристика роботи

Актуальність теми дослідження. Відродження незалежної України стало однією з найважливіших подій на геополітичній карті Європи XX ст. Від 1991 р. розгорнуть її широкомасштабне державотворення, у якому визначне місце займає будівництво власних Збройних Сил. Вперше за багато літ особовий склад українського війська став на сторожі безпеки суверенної Батьківщини, що сприяє піднесенню патріотизму, усвідомленню національної гідності й особистої відповідності за виконання військового обов'язку. Але історичний досвід свідчить, що високого морально-бойового стану армії неможливо досягнути без цілеспрямованого вишколу та широкої ідейно-виховної роботи.

Актуальні проблеми розбудови власних Збройних Сил вимагають створення принципово нової системи військово-патріотичного виховання особового складу. Вона повинна насамперед урахувати нові політичні реалії і опиратися на національно-державні традиції українського народу, науково обгрунтовані практикою та історичним досвідом принципи і методи. Серед попередніх збройних формацій українського війська особливо повчальним є досвід розбудови, організації системи вишколу, бойової діяльності, форм і методів виховної та культурно-освітньої роботи Галицької армії доби визвольних змагань 1918-1920 рр.

Народжена у вогні національно-демократичної революції у Галичині у листопаді 1918 р., вона за короткий термін виросла до 100-тисячної сучасної регулярної армії західного зразка з передовою організацією і способами ведення бойових дій. На основі національних традицій українського народу та бойового досвіду січового стрілецтва в армії впроваджено ефективну вишкільну систему, організовано виховну ідеологічну і культурно-освітню роботу, створено низку відповідних структур.

Військове міністерство ЗУНР і командування Галицької армії спеціальними наказами і розпорядженнями визначили концептуальні завдання і шляхи зміцнення морально-психологічного стану особового складу та підвищення боєздатності Збройних Сил республіки. В основу формування морально-бойових якостей стрілецтва покладено визначальні принципи: національна свідомість, патріотизм, вірність військовій присязі, єдність вишколу й виховання тощо.

Високі морально-етичні якості та загальнолюдські цінності вояків Галицької армії яскраво проявилися у ході дев'ятимісячної українсько-польської війни проти Збройних Сил Польщі, підтримуваних Антантою і США, а також у битвах на Правобережній Україні проти більшовицьких і денікінських військ. Варто зауважити, що внутрішні і зовнішні умови склалися для неї надзвичайно несприятливо: бракувало досвідчених командирів, бойової техніки, озброєння. Морально-вольовий фактор у цій ситуації набував непересічного значення. Відтак військово-політичний провід Галицької армії здійснював пошук найефективніших шляхів піднесення боєздатності війська в екстремальних умовах. Напрацьований досвід досягнення позитивних результатів вишколу й виховання цілком закономірно привертає увагу сучасних дослідників.

Актуальність дослідження проблем національно-патріотичного виховання і військового вишколу в Галицькій армії обумовлена насамперед відсутністю спеціальних наукових праць, які б розглядали військово-патріотичне виховання стрілецтва у комплексі з історичними, ідеологічними та військовими аспектами. По-друге, в умовах відродження незалежної України та реформування її війська зростає необхідність об'єктивного висвітлення означених процесів, оскільки літопис Галицької армії, її бойова і виховна діяльність були докорінно спотворені радянською історіографією. Лише в останні роки з'явилися перші дослідження з історії Західно-Української Народної Республіки та її Збройних Сил. Однак вони не вичерпують означеної теми. Актуальність дисертації зумовлена також реформуванням Збройних Сил України, яке потребує утверджнення нових форм і методів вишколу й виховання захисників Батьківщини. У виступі на нараді керівництва виховних органів у грудні 1998 р. Міністр Оборони України генерал армії О.Кузьмук наголошував, що означену роботу слід здійснювати “з урахуванням національно-історичних аспектів і традицій нашого народу“, використовувати повчальний досвід попередніх формацій національного війська, перетворити Збройні Сили у велику школу військово-патріотичного виховання і соціального становлення молодого воїна (Народна Армія. - 1998. - 24 груд.). Отже, враховуючи вищенаведені фактори, постає нагальна необхідність узагальнення історичного досвіду військового будівництва в Україні.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана відповідно до плану та програм науково-дослідної роботи з історії Збройних Сил України, що здійснюється кафедрою історії України, науки і техніки Інституту гуманітарної освіти Державного університету “Львівська політехніка“ та відповідно до наукових заходів Інституту внутрішніх справ МВС України при Донецькому державному університеті.

Об'єктом даного дослідження є Збройні Сили Західно-Української Народної Республіки - Галицька армія періоду визвольних змагань 1918-1920 рр.

Предмет дослідження: а) національно-історичні традиції військового вишколу й патріотичного виховання, успадковані Галицькою армією від попередніх українських збройних формувань, зокрема Легіону Українських Січових Стрільців періоду Першої світової війни 1914-1918 рр.; б) система вишколу й виховання галицького стрілецтва; в) основні тенденції, методи і засоби формування національно-державницької ідеології, морально-бойових якостей особового складу Галицької армії, досвід тогочасних вишкільно-виховних структур для сучасних Збройних Сил України.

Хронологічні рамки дослідження охоплюють насамперед період існування Галицької армії від листопада 1918 р. до квітня 1920 р. Водночас автор вважав доцільним дещо розширити їх у бік генези сокільсько-стрілецького руху кінця XIX - поч. XX ст. і в пізніші часи - перебування частин армії в таборах інтернованих на території Чехословаччини 1920-1923 рр. Висвітлено також особливості вирішення означеної проблеми під час перебування УГА в складі об'єднаних військ Української Народної Республіки на Правобережній Україні у липні-листопаді 1919 р.

Географічні рамки дисертації обіймають українські етнічні терени, а також частково територію Чехії та Словаччини, де в 20-ті роки перебувала інтернована Українська Галицька Армія.

Метою дослідження є: на основі джерелознавчого аналізу архівних документів, науково-історичних праць і мемуарів громадсько-політичних діячів ЗУНР та колишніх вояків Галицької армії, матеріалів армійської преси узагальнити військовий вишкіл і патріотичне виховання особового складу українського війська у боротьбі за державну незалежність і соборність України. Загальній меті підпорядковані основні завдання:

1. Охарактеризувати національно-історичні традиції військового вишколу й виховання від громадського товариства “Січ“ до регулярної Галицької армії.

2. Розкрити концептуальні ідеї та організацію системи військово-патріотичного виховання, діяльність Державного секретаріату і відповідних структур Збройних Сил ЗУНР.

3. Проаналізувати форми і методи ідейно-політичної та культурно-освітньої роботи у війську, їх вплив на формування високих морально-бойових якостей стрілецтва.

Методологічна основа дисертації - загальноприйняті у сучасній історіографії принципи об'єктивності історизму, світоглядного плюралізму, фахової відповідальності. З метою об'єктивного осмислення досліджуваних явищ і процесів, аби уникнути тенденційності та апологетики, застосовувалися проблемно-хронологічний підхід, методи аналізу і синтезу, аналогій, систематизацій та узагальнення.

Наукова новизна результатів дослідження полягає в тому, що це перше в українській історіографії комплексне дослідження проблем військового вишколу й патріотичного виховання у Галицькій армії 1918-1920 рр. У дисертації висвітлено й широкий спектр вишкільного та виховного процесів, їх організація, структура і діяльність в умовах виснажливої українсько-польської війни 1918-1919 рр.

Формування свідомого, патріотично настроєного, мужнього українського вояка - складний і довготривалий процес. У Галицькій армії він опирався перш за все на українську національну ідею. Національна свідомість захисника України вважалася одним з найвищих духовних та етичних обов'язків. На відміну від комуністичної концепції ідейно-політичного виховання військовиків на основі класового принципу, протиставлення груп суспільства (що призвело до громадянської війни 1918-1921 рр. в Росії, експортованої й до України), Галицька армія базувалася на принципах соборно-державної єдності українського народу й християнської моралі.

У дисертації вперше розглядається організація, структура і діяльність унікальної для українських формацій періоду визвольних змагань окремої структури - Преподобництва військового міністерства і Начальної Команди, апарат яких налічував близько ста польових духовників, що діяли у корпусах, бригадах, військових командах, шпиталях. Зважаючи на традиційну релігійність галичан і буковинців, ця ланка стала чи не осердям системи військово-патріотичного виховання.

На основі широкого кола залучених документів і матеріалів, глибокого аналізу стану вишкільної і виховної роботи у Галицькій армії сформульовано ряд принципових висновків щодо місця і ролі тодішніх структур у загальному виховному процесі, впливу ідеологічної, культурно-освітньої роботи на піднесення національної свідомості українського населення.

Практичне значення дисертації. Основні положення і висновки можуть бути використані для створення у реформованих Збройних Силах принципово нової системи військово-патріотичного виховання з урахуванням нових політичних реалій на базі української національної ідеї, а також написання узагальнюючих робіт з новітньої історії України та її Збройних сил.

Апробація роботи. Основні положення дисертації апробовані у 9 публікаціях, на засіданнях кафедри історії України, науки і техніки Інституту гуманітарної освіти Державного університету “Львівська політехніка“, а також на міжнародній конференції, присвяченій 80-річчю ЗУНР (Львів, 1998), всеукраїнській конференції “Засади християнської етики та формування світоглядних основ працівників органів внутрішніх справ“(Львів, 1999), науково-практичній конференції “Українське козацтво в незалежній Україні“ (Донецьк, 1999).

Структура роботи. Робота виконана у проблемно-хронологічному плані і складається зі вступу, чотирьох розділів, висновків, списку використаних джерел та літератури.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОботи

галицька армія історичний військовий

У вступі обгрунтовано актуальність, хронологічні рамки, об'єкт і предмет дослідження, його мету і завдання, визначено ступінь розробки проблеми та її джерельну базу, розкрито наукову новизну та практичне значення роботи.

У першому розділі - “Історіографія та джерельна база“ розглянуто стан наукової розробки теми. Відзначено, що проблема військово-патріотичного виховання у Галицькій армії не була безпосереднім об'єктом комплексного дослідження. Певною мірою вона висвітлювалася у науково-історичних та мемуарних працях, які торкалися військово-політичних аспектів національно-визвольних змагань 1914-1921 рр. Більшість з них з'явилися у міжвоєнний період у Західній Україні, США і Канаді. Значну вартість мають праці державних діячів ЗУНР К.Левицького, М.Лозинського, Л.Цегельського, К.Трильовського та ін.

Чималу інформацію містять військово-історичні нариси й мемуарно-аналітичні дослідження учасників визвольних змагань, воєначальників УГА, вищих старшин М.Омеляновича-Павленка, А.Кравса, О.Думіна, Б.Гнатевича, О.Кузьми, І.Карпинця, З.Стефаніва, Є.Бородієвича, О.Степанівни, М.Заклинського, В.Кучабського, О.Левицького, М.Угрина-Безгрішного, Н.Гірняка, П.Франка, Р.Дашкевича та ін. Їх характеризують також об'єктивність і деталізація окремих аспектів, проте їм бракує архівної бази, чим вигідно відрізняються праці польських дослідників, зокрема, учасників збройного конфлікту Л.Бербецького, Ю.Галлера, В.Гуперта, Е.Ромера, Б.Роя, Ю.Сопотницького.

Радянська історіографія міжвоєнного періоду ігнорувала або вкрай спотворювала події українських визвольних змагань. Виняток якоюсь мірою становлять наукові праці колишнього начальника штабу корпусу УГА М.Какуріна та В.Антонова-Овсієнка.

Після Другої світової війни українська еміграція створила низку військово-історичних осередків у США, Канаді, Німеччині, які суттєво доповнили літопис Галицької армії. Особливо цінними для дослідника стали праці С.Ріпецького, В.Галана, Л.Шанковського, О.Станіміра, П.Мірчука, отця І.Лебедовича, Н.Гірняка, М.Островерхи, С.Ярославина та п'ятитомне видання Д.Микитюка матеріалів з історії УГА і фундаментальна “Енциклопедія Українознавства“ В.Кубійовича.

Долаючи ідеологічний тиск, цензурні обмеження 50-80-х рр. львівські історики О.Карпенко, Ю.Сливка, С.Макарчук об'єктивно розкривали агресію об'єднаних сил новоутворених держав, насамперед Польщі, здійсненої на західноукраїнські землі за військово-політичної підтримки країн Антанти і геополітичної експансії радянської Росії.

Сучасна історіографія проблеми започаткована утвердженням незалежності України. Перші узагальнюючі праці з історії Легіону УСС, Галицької армії з'явилися у Львові, де зосереджена потужна джерельна база. У 1990-х роках побачили світ дослідження В.Гордієнка, В.Вериги, Б.Гудя, С.Макарчука, Я.Дашкевича, Л.Дещинського, В.Голубка, М.Литвина, К.Науменка, Б.Якимовича, Я.Грицака, В.Горєвалова, О.Колянчука, Я.Тинченка, М.Кугутяка, В.Сідака, Г.Темка, Б.Тищика, О.Рубльова і Ю.Черченка, Ф.Стеблія, В.Трофим'яка, А.Феньова, з історії українських визвольних змагань першої чверті XX ст. Характерним для праць польських військових істориків М.Клімецького, З.Карпуся, М.Козловського, Г.Лукомського, Ч.Партача, Б.Полака стало широке залучення архівних документів і матеріалів, раніше недоступної науково-історичної літератури в Україні та за її межами. Але й вони не вичерпують зазначеної теми дисертації, що й спонукало автора присвятити їй окреме дослідження.

Джерельну базу дисертації становлять архівні матеріали, опубліковані документи, пов'язані з діяльністю військового міністерства, Начальної Команди Галицької армії, відповідних структур, скерованих на військовий вишкіл і патріотичне виховання особового складу. Більшість з них уперше залучено до наукового обігу.

Аналізуючи археографічну базу дослідження, слід відзначити, що важливі архівні і взагалі джерельні матеріали зазначеної проблематики внаслідок планових акцій комуністичного режиму були знищені, або осіли у недоступних сховищах колишнього НКВС. Певна частина матеріалів знаходиться за межами України, зокрема, у Росії, Польщі, США, Ватикані й залишається важкодоступною для українських дослідників. Це змусило більш активно використати вітчизняні архіви, насамперед Центральний державний історичний архів України у Львові. Найзмістовнішими є документи фондів Легіону Українських Січових Стрільців (№ 353), де зосереджені 279 справ (накази, списки, нагородні листи, щоденники, видання Пресової Квартири та ін.), Збірної Станиці УСС (252), Наукового товариства ім. Т.Шевченка (309). Особливо важливим джерелом є фонд 581 - Колекція документів про діяльність урядів та армій ЗУНРу та УНР. Серед них накази, звернення Начальної Команди, урядові постанови, накази Окружних військових команд, зокрема, Коломиї, Самбора, армійські видання, документи Етапу армії. Варто відзначити особисті фонди командувача Легіону УСС, Галицької армії полковника Г.Коссака (ф. 360), начальника штабу армії отамана С.Горука (ф. 385), командувача галицькою авіацією сотника П.Франка (ф. 640). Використано також колекцію документів з історії українсько-польської війни у Державному архіві Львівської області. Чималу цінність становлять документи Центрального державного архіву вищих органів влади та управління України, зокрема, фонди Директорії УНР (ф. 118), Військового міністерства УНР (ф. 1075), Головного управління Генштабу УНР (ф. 1078), колекції документів уряду та армії ЗУНР, а також трофейні фонди Генштабу Війська Польського 1918-1920 рр. з московського Центру збереження історико-документальних колекцій.

Важливим джерелом для дослідження системи військово-патріотичного виховання у Галицькій армії стали періодичні видання Пресової Квартири Легіону УСС і НКГА, газети корпусів, бригад, Військових окружних команд, часописи уряду, повітових міст ЗУНР, преса української еміграції. Найбільш повну і різноманітну інформацію містять армійські часописи “Стрілець“, “Козацький голос“, урядова “Република“, а також галицькі суспільно-політичні газети “Діло“, “Вперед“, “Українське слово“, “Український прапор“. Особливо слід відзначити військово-історичні місячники - “Шляхи“(1915-1918), “Український Скиталець“ (1920-1923), “Літопис Червоної Калини“ (1929-1939), річник “Історичний календар-альманах “Червоної Калини“ (1924-1939).

Критично осмислені і використані також численні мемуари колишніх вояків Галицької армії, перш за все командування і старшин виховних структур, які проливають світло на аспекти, що не знайшли з'ясування в офіційних документах, допомагають глибше дослідити практичні проблеми вишколу й виховання. Поєднання архівних матеріалів, більшість яких не залучалася до наукового обігу, з опублікованими документами, виданнями преси, мемуарними працями суттєво розширило джерельну базу дисертації, дозволило розкрити суть, форми і методи військово-патріотичного виховання особового складу армії.

У другому розділі - “Національно-історичні традиції військового вишколу й виховання: від “Січі“ до регулярної Галицької армії“ - розглянуто відродження січових традицій у Галичині наприкінці XIX - початку XX ст. Зауважено, що високий морально-бойовий дух особового складу Галицької армії, виявлений в дев'ятимісячній війні з Польщею, потім на більшовицькому і денікінському фронтах грунтувався на почуттях патріотизму й враховував здобутки національного відродження на зламі XIX-XX століть, коли Галичина стала центром українського політичного життя, “українським П'ємонтом“. Тут діяли масові українські партії, національні культурно-освітні і кооперативні товариства. Потужним чинником виховання патріотизму була Греко-католицька церква на чолі з митрополитом Андреєм Шептицьким. Піднесенню національної свідомості галицької молоді спричинила широкомасштабна діяльність парамілітарних товариств “Сокіл“, “Січ“, “Пласт“, “Січові Стрільці“.

З початком Першої світової війни, коли російські війська вступили в Галичину, на заклик Головної Української Ради творити національне військо відгукнулося 28 тис. добровольців. Було сформовано Легіон Українських Січових Стрільців, який бився на російському фронті під гаслом відродження незалежної соборної України на руїнах царської Росії. Виходячи з проголошених визвольних концепцій, військово-політичний провід української збройної формації створив чітку систему військового вишколу і виховної роботи, яка включала вишкільні підрозділи, керівний центр ідеологічної та культурно-освітньої роботи - Пресову Квартиру, власне видавництво, пресу, військове духовенство. Січове стрілецтво, яке увібрало в себе найсвідомішу й освічену частину галицького суспільства, зробило вагомий внесок у теорію і практику національного військово-патріотичного виховання. Воно створило загартований у визвольних змаганнях новий тип українця, свідомого борця за самостійну Україну.

Найбільшою заслугою січового стрілецтва перед українським народом стало переможне збройне повстання 1 листопада 1918 р., відтак створення незалежної ЗУНР та її Збройних Сил - Галицької армії - історичного феномена національно-визвольних змагань 1918-1920 рр. З перших днів існування республіки, у зв'язку з аґресією Польщі, яка за допомогою Антанти намагалася захопити Галичину, розгорнулося широке військове будівництво - створено військове міністерство, Начальну Команду Галицької армії, бойові групи, які вступили у бойові дії за визволення захопленого поляками Львова, в обороні західних кордонів ЗУНР. У ході перебудови армії в січні-лютому 1919 р. було сформовано три стрілецькі корпуси (по 4 бригади у кожнім), 12 гарматних полків, окремі частини авіації, кінноти, саперів та ін. Дванадцять військових окружних команд здійснювали призов до війська, готували поповнення старшин і стрільців. Галицька армія мала 60 тис. бійців, добре запілля, передові концепції організації і ведення бойових дій.

У зв'язку з переходом системи комплектування від принципу добровільності до мобілізації, відтак перетворенням Галицької армії у масову регулярну сучасного типу, у ній було створено дієздатний вишкільно-виховний апарат з розгалуженими структурами, який забезпечував високу боєздатність, дисципліну і порядок, цілеспрямовану ідейно-політичну та культурно-освітню роботу і в кінцевому результаті - високий морально-бойовий дух особового складу армії. Це яскраво проявилося у битвах за незалежність ЗУНР, визволенні спільно з Армією УНР Правобережної України і Києва від більшовиків, в протиборстві з Добрармією генерала Денікіна. З бойовою силою Галицької армії рахувалися навіть супротивники: вважали вдачею заключити перемир'я й тимчасовий союз з нею восени 1919 р. Денікін, а у лютому 1920 р. - командування радянської ХII армії.

У третьому розділі - “Система вишколу й виховання стрілецтва“ - аналізуються структура й основні вишкільно-виховні чинники армії, зокрема, діяльність командування, Пресової Квартири Начальної Команди, військового Преподобництва, армійської преси, культурно-освітніх закладів.

Історія війн свідчить, що успіх бойової діяльності війська залежить насамперед від командного складу армії. Усвідомлюючи важливу роль командирів в системі вишколу й виховання воїнів, уряд ЗУНР, вище військове керівництво намагалися забезпечити армію національно свідомими й підготовленими кадрами. У зв'язку з браком командирів, терміново засновано піхотні й артилерійські старшинські школи, на службу запрошені військові спеціалісти з Наддніпрянської, російської, австрійської армій (більше ста офіцерів і генералів). На відміну від Центральної Ради і Директорії УНР, які скасовували старшинські звання, у Галицькій армії вони були збережені і служили певним стимулом у службі. У період українсько-польської війни наказами військового міністерства було здійснено близько 3500 підвищень у званнях (навесні 1919 р. армія налічувала 1400 старшин). Та уникнути недоліків у кадровій політиці не вдалося. 1 червня 1919 р. у 100-тисячній УГА не було жодного українського генерала (при загальноприйнятій нормі один на 3 тис. війська), корпусами командували полковники, а бригадами - отамани (майори). Якщо у польській, російській, німецькій арміях на одного офіцера припадало 20-30 солдат, то у Галицькій - 80-90.

Дисертант заперечує твердження радянської історіографії про світоглядні та соціальні антагонізми між стрільцями і старшинами Галицької армії. Загальнолюдська орієнтація, національна ідея боротьби за незалежність ЗУНР тісно єднали весь особовий склад. Національно-державними прагненнями українців перейнялися й офіцери - іноземці - росіяни, німці, австрійці, чехи, угорці, естонці, навіть поляки.

Важливу роль у військово-патріотичному та морально-правовому вихованні особового складу армії відігравав її організаційно-керівний центр - Пресова Квартира. Перейнявши цінний досвід аналогічної структури Легіону УСС (і найменування, яке не відбиває широкомасштабної діяльності), вона розгорнула дієву організаційну, ідеологічну, видавничу, культурно-освітню роботу.

Пресова Квартира НКГА остаточно сформувалася у лютому 1919 р. і мала сім відділів: організаційний, видавничий, вічевий, історичний, інформаційний, бібліотечний і театральний. Кожен з них мав відповідну структуру і ділянку роботи. Зокрема, організаційний - здійснював організацію і керівництво ідеологічною та культурно-освітньою роботою у всіх частинах армії. Йому були підпорядковані Відділ освіти Етапу армії, бюро пропаганди корпусів, старшини освіти корпусів і бригад, які організовували агітацію і пропаганду, лекторії з історії України, освітні курси, масові акції. Видавничий відділ опікувався часописами Галицької армії. Історичний - під керівництвом обдарованих істориків М.Федюшки-Євшана та І.Кревецького збирав документи з історії Галицької армії, організовував написання історій бригад, корпусів, армії, пропагував героїчні традиції народу і його війська.

На відміну від тотальної більшовицької аґітації і пропаґанди політкомісарів Червоної армії, Пресова Квартира зосереджувалася на широкомасштабній культурно-освітній роботі, ефективно застосовуючи надбання національної культури і мистецтва. Незважаючи на складні фронтові умови, незадовільне матеріально-технічне забезпечення військових засобів масової інформації, вона зробила вагомий внесок у формування світогляду захисників Вітчизни, зміцнення морально-психологічного потенціалу УГА.

Важливою особливістю Галицької армії була наявність корпусу польових духовників (капеланів), відтак керуючого органу - Преподобництва при Державному Секретаріаті Військових Справ і Начальній Команді. Греко-католицьке духовенство взяло участь у Першолистопадовому 1918 р. зриві в Галичині, державному та військовому будівництві молодої республіки. У перші тижні війни до бойових куренів, груп, Окружних військових команд добровільно прийшли десятки священиків, які стали першими польовими духовниками. У процесі становлення армії твориться служба військового духовенства - зарядче Преподобництво при ДСВС, Польове Преподобництво при НКГА, референтури духівництва у корпусах та відділи духовників бригад, які обслуговували стрілецькі курені й сотні.

Польові духовники суттєво відрізнялися від капеланів австрійської армії (фелькуратів), які обмежували свою діяльність виключно релігійними відправами. Вони втручалися у всі ділянки військової служби і побуту стрільців. Усвідомлюючи виховне значення ритуалів поховання, будівництва пам'ятників на честь героїв, полеглих у боях за Батьківщину, командування поклало на польових духовників ведення обліку полеглих вояків, організацію їх поховань, влаштування стрілецьких цвинтарів.

Після переходу у липні 1919 р. за Збруч і об'єднання з Дієвою армією УНР структура військового духівництва в УГА зберігалася до весни 1920 р. У період тимчасового перебування у складі Червоної армії, радянське командування наважилося лише на ліквідацію Преподобництва. Остаточно служба військового духовенства Галицької армії була розв'язана 20 квітня 1920 р. за кілька днів до загибелі УГА.

Ефективним чинником військово-патріотичного виховання була преса. Напередодні світової війни з'явилися перші часописи з військової тематики, зокрема “Січові вісті“, “Запорізькі вісті“, публікації яких сприяли піднесенню національної свідомості й будили молодь до активних дій. Після сформування Легіону УСС були засновані стрілецькі виданння: журнали “Український самоохотник“, “Бомба“, “Самопал“, місячники “Шляхи“, “Червона Калина“, “Вістник Пресової Квартири“. Широко розповсюджувався серед січовиків релігійний часопис “Місіонар“, заснований митрополитом А.Шептицьким.

Розвиваючи кращі традиції фронтових видань Легіону УСС, пресові редакції Галицької армії активно включилися у вишкільно-виховний процес. Військові періодичні видання виділено у три групи: центральні органи міністерства і НКГА “Вістник ДСВС“, “Стрілець“, “Вістка“; корпусні газети “Козацький голос“, “Полева газета“, “Стрілецький шлях“; часописи бригад і бойових груп “УСС“ та інші. У період перебування у складі Червоної армії видавалися “Червоний стрілець“, Червоний УСС“, “Перелом“, “Стрілецька вістка“. Серед редакторів газет були талановиті журналісти А.Баб'юк (М.Ірчан), В.Гадзінський, В.Пачовський, І.Кревецький, Т.Франко (син Каменяра), Ю.Шкрумеляк. Командування дбало про те, щоб часописи доходили до кожного воїна. Командарм генерал М.Омелянович-Павленко у квітні 1919 р. видав спеціальний наказ, яким зокрема, зобов'язував передавати куреням не менш як 100, а кожній сотні - 50 примірників “Стрільця“.

Крім армійської преси, широко розповсюджувались урядові органи “Република“, “Український голос“, “Український прапор“, громадсько-патріотичні часописи “Діло“, “Вперед“, а також повітові газети, які, по-суті, стали органами окружних військових команд, зокрема, “Золочівське слово“, “Стрийський вістник“ “Дрогобицький листок“, “Голос Калуша“, “Україна“ (Жовква), “Покутський вістник“ (Коломия). Досвід преси УГА був перейнятий у 1940-1950-х роках Українською Повстанською Армією.

Галицька армія була чи не єдиною із тогочасних військових формацій, яка мала у своєму складі культурно-мистецькі заклади, насамперед фронтовий театр НКГА - важливий чинник виховання стрілецтва та населення прифронтових теренів. Його зародком став львівський театр “Українська бесіда“ К.Рубчакової, який у період Першої світової війни став, по суті, закладом Легіону УСС. Свій непересічний талант віддавали театру М.Бенцаль, А.Бучма, О.Гірняк, М.Крушельницький, Л.Курбас, І.Рубчак, Г.Юра. Вистави Т.Шевченка, І.Франка, І.Карпенка-Карого, М.Кропивницького, опери С.Гулака-Артемовського та М.Лисенка користувалися успіхом у бійців і несли чималий виховний заряд.

У четвертому розділі - “Формування національно-державницької ідеології, високих морально-бойових якостей“ - аналізуються головні напрямки, форми і методи вишкільно-виховної роботи у Галицькій армії.

Вище військове керівництво широко застосовувало практику звернень безпосередньо до особового складу з нагоди актуальних проблем військового будівництва, важливих подій. Зазвичай емоційні й написані доступною мовою, вони, як і маніфести, ухвали, накази, зачитувалися перед строєм війська, друкувалися в армійській пресі. Часто практикували патріотичні звернення командувачі армії генерали М.Омелянович-Павленко, О.Греков, М.Тарнавський, командири корпусів і бригад.

Піднімало бойовий дух стрілецтва систематичне оголошення командуванням подяк галицьким частинам за успішні операції і бойові дії. Формуванню патріотичних почуттів сприяли урочисті заходи уряду й командування з нагоди державних свят або на честь визначних подій. Масові заходи, урочисті шикування частин, військові паради у присутності представників влади, населення, викликали у воїнів особливі позитивні емоції. Урочисто відзначалися 22 січня - свято злуки УНР і ЗУНР, 1 листопада, як державне свято ЗУНР, Шевченківські дні.

Ефективним засобом ідейно-політичного гарту особового складу стали державна і військова символіки, нагородна система. Важливим атрибутом армії був національний синьо-жовтий прапор, але на відміну від російської, німецької, британської армій власних військових прапорів полків, бригад, корпусів не було запроваджено, зрештою, як у Армії УНР. У листопаді 1918 р. засновано орден “Оборонці Львова“, згодом Тризуб чотирьох класів, Медаль Тризуба, орден Хреста - для духовників, Бойова відзнака. Однак воєнні обставини перешкодили втілити їх у життя.

Уряд і командування армії опікувалося вояками, які потрапляли у польський полон. Зважаючи на міжнародні конвенції, вони уклали угоду, за якою полоненим дозволялося листування, забезпечувався їх побут.

Військово-патріотичне виховання у Галицькій армії передбачало формування дисциплінованих і вірних присязі воїнів. У дослідженні викладено форми і методи виховної роботи командирів, відповідних структур, військового духовенства, правоохоронних органів. Текст військової присяги був затверджений Національною Радою республіки вже 13 листопада 1918 р. Тоді ж були заприсяжені усі частини і підрозділи бойових груп армії, звичайно, колективно у строю, в присутності представників влади, населення за участю духовенства. Одною з головних вимог присяги і статутів (на першому етапі - австрійських) було дотримання воїнами високої військової дисципліни. Завданням і основою виховного процесу утверджувався її свідомий характер. На це була скерована ідеологічна робота, діяльність командирів, виховних структур, які аналізуються у дисертації. Водночас ситуація змушувала використовувати примусові заходи, особливо навесні 1919 р. внаслідок невдач на фронті. Розглянуто діяльность Польової жандармерії і військового судівництва Галицької армії, Залізнодорожної військової управи. Звернуто увагу на доцільне і вміле використання досвіду й нормативних актів австрійської армії, її статутів, енергійну перебудову силових структур залежно від зміни ситуації. Спростовано твердження радянської історіографії про нібито жорстоке придушення Дрогобицького антидержавного повстання у квітні 1919 р.

Виховання особового складу Галицької армії на традиціях наддніпрянського козацтва, галицького стрілецтва, героїчному минулому українського народу було одним з найважливіших чинників у формуванні морально-бойових якостей захисників Батьківщини. Зважаючи на велику силу історичних традицій для піднесення патріотизму і ефективність виховання молодих вояків на взірцях минулого, командування і відповідні структури використовували і удосконалювали насамперед досвід Легіону УСС, напрацьовували нові форми і методи цієї важливої ділянки ідеологічної роботи, які аналізуються у дисертації.

У зверненнях до війська і наказах по армії вище військове керівництво часто наголошувало на прикладі великих предків українського народу: князів Володимира Великого і Данила Галицького, гетьманів України Богдана Хмельницького, Івана Мазепи та ін. Урочисто відзначалися пам'ятні дати з військової історії, зокрема 1 травня, - переможної битви січовиків на Маківці 1915 р. Одним з вдалих прийомів виховання війська на бойових традиціях, що здавна практикується в деяких арміях, було присвоєння частинам (полкам і бригадам) почесних найменувань. Як і в Армії УНР, в Галицькій армії були полки імені Богдана Хмельницького, Івана Мазепи, Петра Дорошенка, Симона Петлюри. Бригади здебільшого носили найменування за місцем їх формування (Львівська, Золочівська, Сокальська, Бережанська та ін.)

Коли внаслідок бурхливого росту армії впав рівень освіти стрільців, у фронтових частинах і підрозділах засновано курси мало- або неписьменних. Більше того, для підвищення освіти кандидатів до старшинських шкіл впроваджено збори для здачі іспитів за гімназію. У куренях, сотнях, батареях, ескадронах, шпиталях засновано освітні гуртки, бібліотеки, стрілецькі хори.

Активну культурно-освітню роботу проводила Галицька армія серед населення Галичини та Правобережної України: організовувалися театральні вистави, концерти стрілецьких хорів і оркестрів, засновувалися товариства “Просвіти“, налагоджувалася діяльність українських шкіл. Ці заходи на Правобережжі були не менш важливі ніж визвольні бойові дії в умовах, коли улітку і восени 1919 р. Наддніпрянщина стала ареною протистояння й національна свідомість ставала потужною зброєю у боротьбі проти окупантів.

У висновках узагальнено основні результати дослідження, головні здобутки військово-патріотичного виховання у Галицькій армії, визначено шляхи і тенденції реформування нинішніх Збройних Сил України.

Збройний виступ січового стрілецтва під проводом Української Національної Ради у листопаді 1918 р. і утворення боєздатної 100-тисячної Галицької армії стали логічним результатом національно-визвольного руху на західноукраїнських землях, плідної діяльності українських громадсько-політичних об'єднань, культурно-освітніх закладів, парамілітарних молодіжних товариств і греко-католицької церкви у сфері військового вишколу і патріотичного виховання народних мас.

Вагомий внесок у теорію і практику вишколу та військово-патріотичного виховання воїнів Галицької армії внесло Українське січове стрілецтво. У Легіоні УСС була створена і випробувана на фронтах світової війни гармонійна система виховання стрільців і старшин, закладені основи для ідеологічної й культурно-освітньої роботи, напрацьовані форми і методи їх реалізації в ході українсько-польської війни 1918-1919 рр.

Враховуючи досвід попередніх українських військових формацій та армій країн Європи, Держсекретаріат військових справ ЗУНР і Начальна Команда Галицької армії створили власну систему професійного навчання та виховання особового складу, сформували відповідні структури, визначили основні напрями діяльності командного складу, армійського преси, військових духовників, культурно-освітніх установ.

Діяльність командування, виховних структур, насамперед Пресової Квартири, армійської преси, Бюро освіти, фронтових капеланів, культурно-освітніх секцій у корпусах і бригадах, фронтового театру Начальної Команди була скерована перш за все на формування національно-державницької ідеології, виховання патріотичного обов'язку, вірності присязі у захисників Вітчизни. Широко застосовувалося виховання на героїчному минулому українського народу і бойових традиціях українського війська. Форми і методи цієї роботи не втратили актуальність й нині.

Основні результати досліджень викладені в публікаціях автора

1. Досвід становлення національних силових структур (1918-1919) // Схід. - 1999. - № 1. - С. 52-55.

2. Традиції військово-патріотичного виховання Української Галицької Армії ЗУНР (1918-1920 рр.) // Схід. - 1999. - № 4. - С. 52-55.

3. Служба преподобництва УГА // Українські варіанти. - 1999. - № 1-2. - С. 70-76.

4. Трильовський Кирило // Світова та вітчизняна етнодержавницька думка /Національна академія наук України, Інститут держави і права ім. В.М.Корецького, Донецький інститут внутрішніх справ МВС України. - Київ; Донецьк, 1997. - С. 250. (У співавторстві).

5. Федак Степан // Світова та вітчизняна етнодержавницька думка /Національна академія наук України, Інститут держави і права ім. В.М.Корецького, Донецький інститут внутрішніх справ МВС України. - Київ; Донецьк, 1997. - С. 255. (У співавторстві).

6. Цюцюра Теодор-Богдан // Світова та вітчизняна етнодержавницька думка /Національна академія наук України, Інститут держави і права ім. В.М.Корецького, Донецький інститут внутрішніх справ МВС України. - Київ; Донецьк, 1997. - С. 269. (У співавторстві).

7. Шухевич Степан // Світова та вітчизняна етнодержавницька думка /Національна академія наук України, Інститут держави і права ім. В.М.Корецького, Донецький інститут внутрішніх справ МВС України. - Київ; Донецьк, 1997. - С. 291. (У співавторстві).

8. Княждвір. Історико-краєзнавчий нарис. - Макіївка: “Графіті“, 1998. - 278 с. (У співавторстві).

9. Формування цінностних орієнтацій молоді засобами українознавства //Проблеми правознавства та правохоронної діяльності / Донецький інститут внутрішніх справ України. - 1997. - № 2. - С. 19-22.

АНОТАЦІЯ

Футулуйчук В.М. Військово-патрітичне виховання у Галицькій армії. - Рукопис.

Дисертація на здобуття вченого ступеня кандидата історичних наук за спеціальністю 20.02.22 - військова історія. Державний університет “Львівська політехніка“, Львів, 1999.

На основі джерелознавчого аналізу архівних документів, науково-історичних праць, мемуарів громадсько-політичних та військових діячів ЗУНР, матеріалів армійської преси проаналізовано військовий вишкіл і патріотичне виховання особового складу Галицької армії у 1918-1920 рр. Узагальнено форми і методи ідеологічної, культурно-освітньої роботи у війську, їх вплив на формування високих морально-бойових якостей стрілецтва.

Ключові слова: Галицька армія, виховання, національна свідомість, патріотизм, незалежність, Україна.

Futuluichuk V.M. Military-Patriotic Upbringing in the Galician Army. - Manuscript.

A dissertation for obtaining the academic degree for candidate of historical sciences, specialty 20.02.22 - military history. - The State University “Lvivska Politekhnika“, Lviv, 1999.

A dissertation researches the national-historical traditions of military teaching and upbringing from the Sokil-Sich organizations to the regular Galician Army. An extensive analysis is made of the system of military-patriotic upbringing in the Ukrainian armed forces during the period of the national liberation struggle for independence of 1914-1920, the main tendencies, forms and methods and ideological and cultural enlightenment activity of the command staff, the military press, the military priesthood, and other structures. On the basis of extensive research, conclusions and practical recommendations which would help in forming high moral-military qualities of soldiers of contemporary Ukrainian armed forces are made.

Key words: Galician Army, education, national consciousness, patriotism, independence, Ukraine.

Футулуйчук В.Н. - Военно-патриотическое воспитание в Галицкой армии. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата исторических наук по специальности 20.02.22 - военная история. - Государственный университет “Львовская политехника“, Львов, 1999.

В диссертации исследуются национально-исторические традиции военного обучения и воспитания западных украинцев от сокильско-сичевых обществ до регулярной Галицкой армии (1918-1920). Проанализирована система военно-патриотического воспитания украинских вооруженных формирований периода борьбы за независимость и соборность Украины 1914-1920 гг., основные тенденции, формы и методы идейно-политической и культурно-просветительной деятельности Государственнго секретариата і Национальной Рады Западно-Украинской Народной Республики, Начальной Команды, редакций армейской прессы, греко-католических капеланов, фронтового театра, других воспитательных структур Галицкой армии.

Сделаны обобщения, выводы и практические рекомендации, способствующие формированию национально-государственной идеологии, высоких морально-боевых качеств воинов современных Вооруженных Сил Украины.

Ключевые слова: Галицкая армия, воспитание, национальное сознание, патриотизм, независимость, Украина.

Размещено на Allbest.ru