Газетна війна 1879 року як ідеологічна засада зовнішньополітичної переорієнтації Російської імперії в останній третині ХІХ століття

Размещено на http://www.allbest.ru/

Газетна війна 1879 року як ідеологічна засада зовнішньополітичної переорієнтації Російської імперії в останній третині ХІХ ст.

Березовська Т.В.

У цивілізованому суспільстві періодична преса відіграє визначну роль у політичному і духовному житті кожного народу. Це віками випробуваний засіб впливу на людську свідомість.

Загальновідомо, що в діяльності преси лежить збирання й поширення з певною метою відповідної інформації. Проте поряд із комунікативними функціями дедалі виразнішими стають функції політичні: від невинного бажання обмінятися якимись новинами до свідомого прагнення використати їх, аби створити певну громадську думку.

Отже, є всі підстави розглядати громадську думку, що формується пресою, як відносно самостійну політичну силу або фактор, що впливає в тій чи іншій мірі на розвиток внутрішньої і зовнішньої політики держави. Підтвердженням цієї тези служать матеріали преси 1879 року, що на своїх шпальтах вела обговорення наслідків Берлінського конгресу 1878 року. Слід наголосити, що це обговорення вийшло за межі суто газетної інформативності й набуло значення міжнародної газетної полеміки. Журналісти і політики назвали її газетною війною або чорнильною війною. У подальшому цей вислів потрапив до історіографії.

Газетна війна проводилася між російською та німецькою пресою. Участь у ній брали петербурзька газета «Голос» та німецькі газети «National Zeitung» та «Post», що були офіціозами князя Бісмарка. Чому офіційна преса дружньої країни звернула увагу на статті в «Голосі», цієї, на перший погляд, непересічної столичної газети, яких налічувалося не один десяток? Адже існувала й офіційна урядова преса, і слов'янофільські газети, і видання М.Н.Каткова. Відповісти на це питання не складно. Адже «Голос» був особистим неофіційним друкованим органом канцлера Росії князя О.М. Горчакова. Тому низка надрукованих у газеті статей з негативним ставленням до Німеччини і Бісмарка викликала бурхливу газетну війну.

Висвітлення матеріалів газетної полеміки 1879 року є важливим завданням сучасної історіографії, оскільки дозволяє дослідити не лише історію міжнародних відносин, але й визначити вплив преси на вироблення урядового політичного курсу Росії останньої третини XIX ст. Крім того, газетний матеріал дає можливість простежити, до яких форм подання інформації вдавалося те чи інше видання, якими засобами прагнуло донести до читача власну позицію.

Хоча дана тема спеціально не досліджувалася у вітчизняній історіографії, окремі її аспекти знайшли висвітлення в деяких працях радянських істориків. Перш за все слід відзначити монографію С.Д. Сказкіна, в якій блискуче розкритий механізм впливу преси на формування громадської думки в питаннях зовнішньої політики. Вчений надав пресі величезного значення, порівнюючи його зі значенням зброї [12]. В іншому аспекті розглядав вплив преси на політику В.М. Хвостов. Він вважав, що газети і журнали є відображенням політичних інтересів певних суспільних угруповань, і що деякі газетні статті слід розглядати як політичні події [13].

Механізму взаємодії самодержавства та преси кінця 70 х років XIX ст. були присвячені роботи В.Г. Чернухи [15]. Дослідниця підкреслювала, що ці відносини були суперечливими. З одного боку, уряд ставився до преси як до виразниці громадської думки, з іншого розглядав пресу як засіб формування громадської думки, обмежуючи її свободу жорсткою цензурою.

При розгляданні проблем зовнішньої політики, хоча б і під кутом зору газетної полеміки, не можна обійтися без літератури, присвяченої російсько німецьким відносинам останньої третини XIX ст. Серед значної кількості видань слід відзначити роботи Г.В. Павленка, в яких він переконливо доводить агресивний характер зовнішньої політики як Німеччини, так і Росії [7]. Особливої уваги заслуговує монографія К.Б. Виноградова «Світова політика XIX ст. Події і люди» [2]. Позбавлена ідеологічного забарвлення, дана робота з максимальною об'єктивністю відтворює події, пов'язані з передумовами і проведенням Берлінського конгресу. Автор цілком слушно наголошує, що наслідки конгресу ні в якому разі не були такими катастрофічними для Росії, як це змальовувала російська публіцистика, а за нею і російська історіографія. Рішення, що були прийняті в Берліні, були заздалегідь ретельно підготовлені урядами зацікавлених сторін і відповідали інтересам країн учасників.

Питання суспільної боротьби в Росії за вироблення зовнішньополітичного курсу в 1878 1894 роках знайшли відображення в монографії В.М. Хевроліної «Влада і суспільство. Боротьба в Росії з питань зовнішньої політики. 1878 1894» [14]. Дослідниця, спираючись на вагому джерельну базу, доводить, що жодного разу в XIX ст. громадська думка Росії не тиснула так на уряд, як напередодні й після закінчення російсько турецької війни 1877 1878 років.

Отже, преса Росії останньої третини XIX ст., як виразниця громадської думки, є одним із вагомих важелів, що значно вплинули на вироблення зовнішньополітичного курсу держави. Метою даної статті є спроба дати відповідь на питання, в якій мірі цю тезу слід вважати справедливою і чи здатна була газетна війна 1879 року стати кроком до зовнішньополітичної переорієнтації Росії.

Газетна, або чорнильна війна розпочалася в січні і завершилася в серпні 1879 року. У ній відбилося незадоволення й обурення майже всіх верств населення Російської імперії наслідками Берлінського конгресу, а також зовнішньою політикою Німеччини та Австро Угорщини. Російська преса в зазначений період почала заявляти про себе як про неабияку силу, з якою неможливо не рахуватися, і яка здатна впливати на політику самого високого державного рівня. Російський уряд цілком свідомо закривав очі на відкрито вороже ставлення російської преси до союзних країн Німеччини та Австро Угорщини, тим самим надаючи громадській думці можливість «випустити пар», накопичений ура патріотичним піднесенням напередодні російсько турецької війни 1877 року. Уряд непокоївся тим, що суспільне обурення наслідками Берлінського конгресу може набути інших форм, зокрема, вилитися в критику підвалин самодержавства.

Ініціатором газетної війни виступив голова Російського міністерства іноземних справ князь О.М. Горчаков. На початку січня 1879 року він розмістив у газеті «Голос» статтю, в якій писалося про чорну невдячність князя Бісмарка. Йому дорікали, що Росія в свій час, 1871 року, дозволила Німеччині розбити Францію. Проте Німеччина не підтримала Росію на Берлінському конгресі [3,4 січня]. Трохи пізніше «Голос» без будь якої застороги заявив про недоцільність укладання нової Троїстої угоди, бо Росія і зі старої нічого не мала [3,24 січня]. Газета стверджувала, що на конгресі «наші союзники стали друзями наших ворогів» [3,31 січня].

Звичайно, подібні публікації газети такого рівня, як «Голос», носили провокаційний характер і були розраховані на удар особисто проти князя Бісмарка. Як вже зазначалося, підсумки Берлінського конгресу були підготовлені заздалегідь і несподіванкою виявилися лише для враженої громадськості Росії, але жодному разі не для російського канцлера О.М.Горчакова.

Так само виникають деякі питання з приводу часу появи даних газетних статей. «Голос» висвітлював роботу конгресу в 1878 році, друкував телеграми, ухилявся від будь яких різких висловлювань. І ось пройшло півроку і газета заявляє про своє відверте незадоволення політикою канцлера дружньої країни. Сам по собі цей факт не викликав би ніякої уваги. Майже вся російська преса дружно лаяла Німеччину, Бісмарка та Австро Угорщину. Але, на відміну від інших видань, «Голос» був газетою особливою. Із його змістом знайомилися в усіх європейських урядових кабінетах.

Що спонукало О.М. Горчакова, попри всю дипломатичну виваженість, вдатися до неприпустимих емоційних прийомів? Відповідь не може бути однозначною. Тут і похилий вік російського канцлера, і загальне піднесення громадської думки в країні, а головне, різка нищівна критика з боку видань М.Н. Каткова [4]. Талановитий журналіст, він завзято висміював російську дипломатію. За його спиною стояли московські підприємницькі кола, які дуже сподівалися на отримання замовлень на залізничне будівництво на Балканах. Але замовлення отримала Австрія, тому преса, виразниця інтересів російських промисловців, не стримувала себе у висловлюваннях щодо російського Міністерства іноземних справ. «Голос» продовжував нападати на Німеччину й Бісмарка. Тексти статей перекликалися. І Бісмарк врешті решт насторожився. Адже газета такого рівня абсолютно безкарно лаяла перших осіб дружньої країни, і, що головне, ніхто їй не забороняв цього робити.

Між тим Головне управління у справах преси не припиняло своєї діяльності. Але вона була спрямована не на обмеження російських газет у їх висловлюваннях проти Німеччини, а у каральних заходах проти державної «крамоли». Зокрема, петербурзька «Біржова газета» отримала перше попередження щодо своїх статей про Бісмарка, який своїми діями душить свободу [10, арк. 4]. Трохи згодом у журналі Головного управління у справах преси цензор Стрепоухов звернув увагу свого керівництва на газетні рядки «Біржової газети» про те, що Берлін несе небезпеку не в східному питанні, а в тому, що «ця небезпека є боротьбою з конституціаналізмом і свободою в усіх її формах» [11,арк.22]. Проте ліберальні сентенції газети потонули в морі анти-німецької кампанії, що була спричинена російською пресою. Ініціатором же газетної війни виступили «Голос» і «Московські відомості».

Бісмарка занепокоїв політичний авантюризм Горчакова. Свою головну задачу як політика він вбачав у запобіганні розколу Європи на два ворогуючих табори, а острах перед таким розколом називав «кошмаром коаліцій» [1,48]. Для того, щоб це не здійснилося, Росії і Німеччині необхідно було знаходитися в одній політичній упряжці, в якій третьою повинна була стати Австрія. Бісмарк був переконаний, що Росії потрібний твердий лад всередині країни, а в зовнішній політиці союз із традиційними партнерами. На його думку, російсько французька угода здатна привести Росію до катастрофи.

Отже, стурбований Бісмарк організував газетну компанію проти Горчакова. У газеті «National Zeitung» з'явилася стаття, в якій Горчаков виставлявся стареньким і позбавленим розуму дипломатом, який проводить не національну, а свою власну політику і дуже необережно заграє з Парижем [5]. Інший офіціоз Бісмарка газета «Роst» пророкувала Росії, якщо та залишиться без монархічних союзників, загибель від нігілізму та революції. До речі, жінок нігілісток газета радила хапати дюжинами, замикати в монастирях і долучати до корисного ремесла» [8].

Разом з тим, Бісмарк не бажав розбурхувати суспільну думку російсько німецькою газетною полемікою. Німецька преса спробувала пригасити конфліктну ситуацію і запевнила своїх та іноземних читачів у відсутності розбіжностей між Росією та Німеччиною. Проте «Голос» мав войовничий настрій і продовжував писати про політичне зближення Росії і Франції [3,14 березня]. Але німецька преса на провокації вже не піддавалася і лише стримано нагадала, що без підтримки Німеччини Росія взагалі не наважилась би розпочати війну з Туреччиною 1877 року [6]. Горчаков продовжував залякувати Німеччину можливим союзом з Францією.

Бісмарк, у свою чергу, ототожнював виступи російської преси з соціалістичною ситуацією. Він вимагав від російського уряду припинити напади російських газет на союзні країни Німеччину та Австро Угорщину, а також приборкати радикалізм вищих сановників.

Проте на початку 1879 року самодержавний уряд був безсилий скерувати громадську думку в необхідне йому русло. Преса вийшла з під контролю [14, 112]. На сторінках газет і журналів з'являлися статті, що прямо суперечили офіційному курсу зовнішньої політики. І це було цілком зрозуміло. Якщо петербурзький сановник «Голос» і підприємницькі «Московські відомості» та «Руський вісник» дозволяють собі лаяти Бісмарка і прямо писати про можливість укладання союзу з республіканською Францією, то що вже казати про видання нижчого ґатунку.

Таким чином, у свідомість читачів булла закладена міна повільної дії. Для такої аграрної країни як Росія дружні відносини з Німеччиною були економічно вигідними. Більшість поміщицьких господарств була зорієнтована на хлібну торгівлю з Німеччиною. Дешевих і якісних німецьких промислових товарів потребували дрібні та середні власники. Переорієнтація на союзні відносини з Францією і розрив традиційного союзу з Німеччиною були на руку лише невеличкій групі вітчизняних підприємців. Вони були зацікавлені в протекціоністській політиці уряду, а також у французьких позиках.

Газетна війна 1879 року стала першим кроком до зовнішньополітичної орієнтації Росії. Вперше за розрив відносин з Німеччиною і налагодження відносин з Францією виступили друковані видання різних кіл суспільства. Царський уряд уже наприкінці літа 1879 року відправив О.М. Горчакова у відставку. На зміну йому прийшов поміркований М.К. Гірс. Олександр II особисто зустрівся зі своїм дядьком, імператором Німеччини Вільгельмом І. Була підготовлена нова російсько німецька угода.

Перед цією зустріччю в «Урядовому віснику» було надруковано офіційно урядову заяву про необхідність припинення ворожнечі між російською і німецькою пресою [9]. Ця стаття стала вказівкою для Головного управління у справах преси. Цензори забороняли на 3 5 місяців те чи інше видання, якщо воно висловлювалось негативно про дружні країни. Ці заходи дуже боляче відбивалися на фінансовому стані газет, тому урядову заборону ніхто не порушував.

Проте громадська думка Росії була вже підготовлена до розриву відносин з традиційним партнером Німеччиною. І якщо в царювання Олександра II про такий розрив майже одностайно висловилася преса лише протягом 3 5 місяців 1879 року, то в нове царювання Олександра ІІІ ця теза стала звичайною на шпальтах газет. Організатором критики союзу з Німеччиною виступав М.Н.Катков. Проте не можна не віддати належного і О.М. Горчакову і його офіціозу «Голосу». До речі, газета зазнала репресивних заходів уже в жовтні 1879 року. Після третього попередження за критику російсько турецької війни видання «Голосу» було призупинено на п'ять місяців, при цьому у Всеподдайнішій доповіді Міністерства внутрішніх справ зазначалося, що в газеті не знайдено антинімецьких настроїв, проте присутній заклик до ліберальних перетворень в Росії та Німеччині [10,арк.37].

Таким чином, розглянувши деякі політичні та економічні аспекти газетної війни 1879 року, можна зробити висновок, що преса Росії виступила не лише її ініціатором, але й висунула тезу про припинення союзних відносин з Німеччиною і шукання політичного альянсу з Францією. Хоча Росію і Німеччину пов'язувала династична єдність, спільність торгівельно-економічних інтересів, їх союз був підданий ніщивній критиці з боку петербурзької газети «Голос», офіціозу канцлера О.М. Горчакова, а також московських видань російських промисловців. Решта російських газет, за незначним винятком, вела справжню антинімецьку та антибісмарківську кампанію, вдаючись до різних, іноді бульварних, засобів.

Уряд Олександра II спочатку не стримував громадську думку Росії в її самовираженні. Проте, коли це самовираження почало виходити за межу дозволених ризиків, уряд вдався до репресивних заходів. Газети припинили негативні висловлювання про Німеччину. Проте громадська думка була спрямована проти цієї союзної країни. Виражена в різних формах вона продовжувала генерувати підняту газетами тезу про можливість франко російського союзу, який врешті решт вже 1887 року набув певних обрисів. Отже, газетну війну 1879 року можна розглядати як один ідеологічне підґрунтя зовнішньополітичної переорієнтації Росії.

газетний війна преса бісмарк

Джерела та література

1. Бисмарк О. Мысли и воспоминания. М.: ОГМЗ, 1940. Т.2.

2. Виноградов К.Б. Мировая политика XIX в. События и люди. Л.: Изд. Ленинград. ун та, 1991. 208 с.

3. Голос. 1879. годовой комплект.

4. Московкие ведомости. 1879. годовой комплект.

5. National Zeitung. 1879. Der 11. Februar.

6. National Zeitung 1897. Der 30. Marz.

7. Павленко Г.В. Россия и Германская империя в 70 90 х годах XIX в. Русско французский союз // «Дранг нах Остен» и народы Центральной, Восточной и Юго Восточной Европы. 1871 1918 гг. М.: Наука, 1977. С. 28 44.

8. Post. 1879. Der 8. September.

9. Правительственный вестник. 1879. 17 августа.

10. Российский государственный исторический архив (далі РГИА). Ф.776 (Главное управление по делам печати). Оп.1. Спр.15. РГИА. Ф.776. Оп.2. Спр.19.

11. Сказкин С.Д. Конец австро русско германского союза. Исследование по истории русско германских и русско австрийских отношений в связи с Восточным вопросом в 80 е годы XIX столетия. 1879 1884. М.: РАНИИОН, 1928. Т.1. 356 с.

12. Хвостов В.М. Проблемы истории внешней политики России и международных отношений. Избранные труды. М.: Наука, 1977. 401 с.

13. Хевролина В.М. Власть и общество. Борьба в России по вопросам внешней политики. 1878 1894. М.: Норма Цифра, 2000. 309 с.

14. Чернуха В.Г. Самодержавне и печать // История СССР. 1986. № С. 52 66.

Размещено на Allbest.ru