Голод - геноцид 1932-1933 років на території Півдня України

Размещено на http://www.allbest.ru/

Голод - геноцид 1932-1933 років на території Півдня України

колективізація хлібороб голод насильницький

Бахтін А.М.

Жахливою подією в історії людської цивілізації постає голод 1932-1933 років, спричинений насильницькою колективізацією, горезвісними хлібозаготівлями, людиноненависницькою політикою розкуркулення, масовим терором, тоталітарним режимом проти селян України. Він не був викликаний розбурханою стихією, а зумовлений широкомасштабними політичними, соціально-економічними і антигуманними експериментами ВКП(б) та уряду СРСР.

1933 рік не тільки рік катастрофи, штучного голоду, не тільки рік масового вимирання українського селянства, це рік загибелі так званого «радянського національно-культурного будівництва» на базі «компромісної національної політики комуністичної партії» [1,37]. Це рік розгрому самої Комуністичної партії України за нібито «національний ухил» у зв'язку з «українізацією» 20-х років; рік масового фізичного і морального терору української інтелігенції взагалі й нової «радянської та комуністичної», але національно-свідомої української інтелігенції зокрема, рік розстрілів і самогубств українських письменників і діячів української культури; рік приниження й засудження українізації та початку нещадної русифікації, усунення з України самої української мови, так би мовити, розукраїнення України як нації.

Витоки трагедії 1930-х років слід шукати в політичних та економічних рішеннях 1927-1932 років, коли поступово зміцнювались позиції Й.Сталіна та його оточення. Одночасно згорталась програма НЕПу.

Продрозкладка, запроваджена 1928 року, була оснащена новими репресивними заходами, а боротьба за хліб знову стала боротьбою за соціалізм. План вважався виконаним лише тоді, коли кожне село чи окреме господарство вивершували особисте «тверде завдання», а не просто виконання районом установленого хлібозаготівельного плану. Кругова порука земельної громади втрачала своє рятівне значення. Така система хлібозаготівель за розкладкою виснажувала кожне селянське господарство, штовхала його на межу відчаю і голоду. Запровадження надзвичайних заходів означало кінець нової економічної політики. Вона втратила своє регулююче значення за умов командно-адміністративного втручання у сільськогосподарське виробництво, у справи кожної селянської родини. Неп замінила нова система визиску, що викликала переполох у селян.

Голодомор 1932-1933 років явище соціально-політичне, безумовно є породженням тоталітарного режиму з його директивно-плановою економікою, із згубним для села курсом на примусову колективізацію, непосильними для колгоспів та одноосібних селянських господарств хлібозаготівлями, конфіскацією у селян усіх продовольчих запасів, ліквідацію куркульства, кривавим терором, спрямованим проти українського народу. Немає сумнівів і в тому, що апокаліпсис в українському селі цілком свідомо створила компартійно-радянська олігархія «Ми пішли свідомо на голод, бо нам потрібен був хліб», офіційно заявив К.Ворошилов [2,21].

Така оцінка причин національної трагедії не викликає заперечень і жодного сумніву. Ретельне вивчення великої кількості архівних джерел, особливо документів про діяльність політбюро ЦК КП(б)У і Політбюро ЦК ВКП(б), а також республіканського і союзного урядів, дає усі підстави для висновку про те, що голод в Україні це свідома акція імперських сил проти українського народу.

Причини трагедії, що сталася в українському селі на початку 30-х років ХХ ст., ще й нині викликають гострі дискусії в наукових і політичних колах, серед громадськості. Деякі історики вважають, що голод був наслідком політики добування коштів на індустріалізацію, коли долю селян просто не брали до уваги. Інші доводять, що Й.Сталін та його спільники свідомо планували і здійснили голодомор, щоб покарати селянство за опір колективізації. Загалом більшість істориків вважає, що голодомор був спрямований проти українців як нації [3,284]. Організовуючи штучний голод, сталінське керівництво переслідувало подвійну мету: придушити опір селянства й підірвати соціальну базу українського національного руху. Як писав англійський історик Роберт Конквест, «український селянин терпів подвійно і як селянин, і як українець» [4,6]. Погоджуючись із таким твердженням, зазначимо, що до трагедії 1933 року українське село спонукала державна політика, яка розпочалася в 1929 році. На початку колективізація розглядалась як засіб для прискорення індустріалізації, вирішення хлібної проблеми, ліквідації заможного селянства, яке вважалося головним ворогом радянської влади.

Причинами голоду селян-одноосібників та колгоспів, крім непосильних обсягів хлібозаготівель були також звільнення з колгоспу з мотивів соціального походження, конфіскації хліба і майна, обкладання податком, встановлення так званого твердого завдання для «куркульсько-заможної верхівки», виселення батьків і дорослих синів до Сибіру, відбирання майна та передача його до колгоспу.

Натуральна оплата колгоспників становила лише 12-15% від заробленого. Подібна експлуатація не часто зустрічалася в Україні навіть за кріпацтва [5,230]. Така аграрна політика призвела до різкого зниження продуктивності праці. У колгоспників зникла матеріальна зацікавленість у результатах праці, атрофувалося почуття господаря. Примусова праця була малоефективною. У колгоспах панувала безгосподарність, апатія, байдужість.

Внаслідок дезорганізації сільськогосподарського виробництва та нестачі насіннєвих фондів восени 1931 року був недосів 2 млн. га озимих. Окрім того, навесні 1932 року загинуло 1 млн. га озимих [6,15].

Отже, був утрачений урожай на площі близько 36% озимих посівів, а при середній урожайності 1932 року 7,3 ц/га близько 22 млн. центнерів. Подібними до загально-українських були показники в південному районі, адже саме тут було засіяно основну кількість зернових.

Голодомор 1933 року став наслідком хлібозаготівель з врожаїв 1931 і 1932 років, коли деградація сільського господарства досягла найвищого рівня. В травні 1932 року московські чиновники встановили план хлібозаготівель для України 356 млн. пудів. Через 5 днів телеграмою Й.Сталін і В.Молотов інформували про зменшення цієї цифри до 274,8 млн. пудів або 4,4 млн. тонн.

Навесні 1932 року виявилась фізична неспроможність селянина справитись із завданнями весняної сівби та збиранням урожаю. Поля з втраченою озимою не лише не були пересіяні, але залишилися недосіяними навіть багато весняних культур. До того ж, 1932 рік не був для сільського господарства кліматично сприятливим. Літо видалося засушливим. Але не засуха була причиною голоду. У 1934 році сталася інша засуха, яка мала спустошливіший характер. Однак голоду в 1934 році не було. Він припав на 1932-1933 роки, й безпосередньо його спричинила зловмисна воля партійного керівництва.

Під впливом загальної дезорганізації, виселення із села найпродуктивнішої частини виробників і внаслідок пасивного та активного опору колективізації колгоспи не могли виконувати покладених на них планових поставок зерна державі. Але більшовицьке керівництво на чолі з Й.Сталіним вимагало збіжжя за будь-яку ціну. При цьому статистичні дані свідчать, що експорт зерна відігравав невирішальну роль у забезпеченні СРСР валютою для закупівлі техніки, яка йшла на потреби індустріалізації.

Найбільшу виручку за вивіз хліба вдалося отримати в 1930 році 883 млн. крб. У тому ж році з експорту нафтопродуктів і лісоматеріалів у СРСР отримали більше ніж 1 млрд. 430 млн. крб. Хутро і льон додали майже півмільярда. У наступні роки ціни на зерно на світовому ринку різко впали. Експорт великої кількості хліба в 1932-1933 роках, коли голодний мор косив людей, сумарно приніс всього 389 млн. крб., а вивіз лісоматеріалів майже 700 млн., нафтопродуктів ще стільки.

Тільки ж експорт хутра у 1933 році дозволив виручити засобів більше, ніж за вивезений хліб [7]. У 1930 році з України було забрано третину всього врожаю. Це значно перевищувало природну міру: якщо у 1930 році УРСР зібрало 27% всесоюзного врожаю, то її частина у загальних поставках становила 38%. У 1931 році УРСР належало здати таку саму кількість зерна, що й у 1930 році, хоча врожай 1931 року був нижчим за врожай 1930 року на 20%.

Голод був зумовлений широкомасштабними політичними, соціально-економічними експериментами ВКП(б) в Україні, а масову смертність людей зумовили урядові рішення, інструкції, накази та дії. Вже через 2 тижні після ухвалення «Закону про п'ять колосків» 22 серпня 1932 року, Укрколгоспцентр, виконуючи «вказівку ЦК» про невидачу хліба для громадського харчування, заборонив відраховувати з колгоспного резерву зернових у громадські їдальні в селах [8,230]. Це привело до того, що всіх непрацюючих, безпосередньо в колгоспах, населення сіл (педагоги, працівники соціальної інфраструктури, діти, похилого віку колгоспники) позбавили засобів до існування. Елементом механізму творення голодомору було також рішення ЦК КП(б)У про занесення колгоспів-боржників на «чорну дошку», прийняте 6 грудня 1932 року, що означало повну заборону централізованого продовольчого постачання, призупинення торгівель, кредитування, очищення колгоспів від контрреволюціонерів [8,256].

Творці голодомору, а це велика армія партійної і державної номенклатури, яка була багатонаціональною за своїм складом, не обстоювали інтересів якоїсь однієї нації, а дбали насамперед про зміцнення економічних підвалин комуністичної імперії. Помилково ототожнювати партійно-державну номенклатуру держави тоталітарного типу з російським селянином чи робітником, вчителем чи лікарем, з самим народом. Він теж зазнавав великих втрат від тоталітарної системи, яка не визнавала нічого іншого, окрім власних політичних догм та ідеологічних міфів. Вожді диктаторського режиму займалися розбудовою «комуністичного царства», тобто суспільства для бідних і пригноблених, що власне і вивершили.

Для вилучення зерна у селян до села надсилали партійних і радянських активістів, війська і міліцію. За допомогою реквізицій у республіки було забрано не лише врожай, а й майже половину (45%) посівного зерна. Хоча норму поставок із України знизили у 1932 році з 7,7 до 6,2 млн. тонн, але й вона значно перевищувала реальні можливості республіки. Весь урожай становив 14,6 млн. т., 40% його було втрачено під час збирання [9,181].

Вже в січні 1932 року в окремих районах Півдня (Новобузькому Миколаївщини, Нижньосірогозькому Херсонщини, Любашівському Одещини) розпочався голод. Україна задихалася від непосильних поставок, а ЦК ВКП(б) продовжував вважати темпи здачі українського хліба «ганебно відсталими».

Керівництво СРСР не бажало визнати, що воно прийняло нереальні плани. Основним винуватцем невиконання поставок вважалося селянство, яке нібито злісно приховувало хліб, викрадало його з колгоспів, нищило техніку тощо.

У жовтні 1932 року в республіку для нагляду за хлібозаготівельною кампанією прибула надзвичайна комісія, що діяла брутальними, диктаторськими методами. 20 листопада 1932 року В.Молотов продиктував постанову Раднаркому УРСР під назвою «Про заходи до посилення хлібозаготівель», у якій містився пункт про застосування «натуральних штрафів». Йшлося про штрафування м'ясом тих колгоспів, які «заборгували» по хлібозаготівлі, але не мали хліба, щоб розрахуватися з державою. Штрафи мали стягувати за рахунок як суспільної худоби, так і худоби колгоспників. Санкцію на них у кожному окремому випадку повинен був давати облвиконком. До масової смертності привели хлібозаготівельні компанії, що супроводжувалися максимально можливим вилученням хліба з основних виробників, що не давало можливості здійснювати будь-який взаємообмін зерном між ними. Посилили трагедію «допоміжні чинники»: суцільна колективізація, розкуркулювання, паспортизація населення, плановий набір робочої сили на селі для новобудов, система оплати праці в колгоспах за трудодні.

Чи можна вважати причиною голоду колгосп, тобто конкретну сільськогосподарську артіль як форму господарювання? На думку дослідників О.В.Веселової, В.І.Марочко, О.М.Мовчан так, та не слід ототожнювати суцільну колективізацію з самою формою колективного господарювання. Колгоспи, враховуючи їх рутинний матеріально-технічний стан і кріпосницький внутрішній розпорядок, не зменшили обсягу виробництва зерна порівняно з 20-ми роками. Україна мала достатньо хліба, аби нагодувати свій народ. Його б вистачило, аби не хлібозаготівлі. Колгоспи були своєрідною формою масового вилучення зерна, а суть хлібозаготівель становила саме «розверстка». Задля цього була вигадана дворазова система сплати праці в колгоспах на вироблену кількість трудоднів: аванс і повний розрахунок наприкінці року. Двічі на рік селянин мав отримувати символічну плату , а у голодні роки її свідомо затримували у багатьох колгоспах України [10,67].

У такій обстановці, що створилася на селі на початку тридцятих років, виробничий потенціал хліборобів падав, руйнувався устрій сільського життя, продуктивність полів і ферм лишалась низькою, так як у часи колективізації природний інтерес хлібороба до землі впав [4,267].

Основними причинами голоду 1932-1933 роках стали: суцільна колективізація, розруха, прорахунки в економічній політиці, непосильні заготівлі за розкладкою, розкуркулення, дезорганізація і деградація сільського господарства, надмірний хлібний експорт, конфіскація продовольчих засобів, небажання колгоспників працювати у громадському господарстві, масовий терор, адміністративні методи керівництва колгоспами, соціально-економічна політика тоталітарного режиму взагалі. Голод був не просто штучний, а рукотворний, тобто свідомо створений тодішнім політичним керівництвом.

Література

1. ШитюкМ.М. Голодомори ХХ століття: 1921 1923, 1932 1933, 1946 1947. К.: Геліон, 1997. 74 с.

2. Смертю смерть подолали. К.: Видавництво України, 2003. 346 с.

3. Даниленко В.М., Касьянов Г.В., Кульчицький С.В. Сталінізм на Україні: 20-30-ті роки. К., 1991. 220 с.

4. Конквест Р. Жнива скорботи. Радянська колективізація і голод. Лондон, 1988. 393 с.

5. Турченко Ф. Новітня історія України (1917 1945). К., 1994. 401 с.

6. Костюк Г.В. Сталінізм на Україні. Генеза і наслідки. К., 1995. 353 с.

7. Правда. 1929 1930гг.

8. Голод 1932 1933 років на Україні: очима істориків, мовою документів. К.: Вид-во політичної літератури, 1990. 603 с.

9. Грицак Я. Нарис історії України: формування модерної української нації ХІХ-ХХ ст. К., 1996. 297 с.

10. Марочко В.І. Голодомор: причини і наслідки // Освіта. 1993. № 1 С. 67-70.

Размещено на Allbest.ru