Размещено на http://www.allbest.ru/

Земства України в контексті трансформації органів влади в 1917 році

Матвієнко Т.О.

В кінці лютого 1917 року в Російській імперії відбулася буржуазно-демократична революція. Її головним політичним наслідком стало повалення самодержавства. Влада перейшла до рук Тимчасового уряду, який очолив князь Г. Львов - голова Всеросійського Земського союзу (з 1914 року). Його основною соціальною базою на місцях були торгово-промислова буржуазія, землевласники, чиновництво та інтелігенція переважно кадетської орієнтації. Особливі сподівання очільники Тимчасового уряду покладали на соціально близькі лібералам структури влади на місцях - земства та міські думи.

Зокрема, земці з радістю зустріли падіння царату. Пояснювалося це тим, що протягом всього часу існування земства були під пильним наглядом самодержавства, вдалині від політичної влади, обмежені тільки господарськими функціями, які також контролювалися. Ліквідація монархії відкривала земцям шлях як до вільної політичної діяльності і влади, так і до необмеженої господарської діяльності.

Цікава з історичної точки зору проблема діяльності земств в умовах революційних змін у суспільстві в роки незалежності України набуває практично-політичного звучання. Як засвідчує історичний досвід, побудувати сильну в економічному і політичному плані державу неможливо без зміцнення ролі і значення органів місцевого самоврядування. Тому постає потреба їхнього вивчення, як за часів царату, так і в часи української революції - доби Центральної Ради (4 березня 1917 р. - 29 квітня 1918 р.).

Зразу ж відзначимо: здобутки в дослідженні історії і ролі земств в часи української революції не дуже вагомі. Це попри те, що значний інтерес до них засвідчено вже в працях безпосередніх учасників революційних подій 1917 року. В цьому контексті привертають до себе увагу роботи голови Центральної Ради М. Грушевського, як людини, яка знала ситуацію зсередини - "На порозі нової України. Гадки і мрії" [1], "Хто такі українці і чого вони хочуть" [2,6]. Проблеми функціонування місцевих органів влади знайшли певне місце на сторінках праці безпосереднього учасника революції В. Винниченка "Відродження нації: (Історія Української революції /марець 1917 - грудень 1919 р. / [3]. В праці колишнього міністра Центральної Ради П. Христюка "Замітки і матеріали до історії української революції" в одному із розділів розглядається ставлення земств до національно - культурного відродження країни [4, 20]. Під досить цікавим ракурсом плани Тимчасового уряду щодо перспектив земств висвітлюються у спогадах В. Набокова [5,44].

Після встановлення в Україні радянської влади будь-які дослідження, що стосувалися доби української революції, були просто заборонені. Що ж до земств, то за ними в історіографії міцно закріпилася ленінська оцінка як "п'ятого колеса до воза" [6,35] - буржуазного за змістом і безперспективного в умовах революції органу [7,113; 8,6; 9,41].

Зі здобуттям незалежності України дослідження і публікації з історії української революції опинилися в числі пріоритетних. На сьогодні маємо ряд фундаментальних видань, в яких узагальнено наукові пошуки вітчизняних та закордонних дослідників з проблеми першого її етапу: С. Кульчицький "Центральна Рада. Утворення УНР" [10], О. Копиленко "Сто днів" Центральної ради" [11], В. Солдатенко "Українська революція: Концепція та історіографія" [12], "Українська революція. Історичний нарис" [13], В. Верстюк "Українська Центральна Рада" [14].

Не можна обійти увагою й роботи інших істориків, які розглядали окремі аспекти перебігу історичного процесу за доби Центральної Ради: В. Литвин "Україна: доба війн і революцій /1914-1920 рр. /" [15], О. Романчук "Ультиматум" [16], В. Голубко "Армія Української Народної Республіки. 1917 - 1918: Утворення та боротьба за державу" [17], В. Гусєв "Центральна Рада і Бунд /листопад 1917 р. - квітень 1918 р./" [18], О. Кучик "Зовнішньополітичні альтернативи Української Центральної Ради" [19], М. Ковальчук "Центральна Рада і розгортання українського національного руху" [20] та інші. Значну цінність становлять академічні науково - документальні видання "Українська Центральна Рада. Документи і матеріали" [21] і "Український національно - визвольний рух. Березень - листопад 1917 року: Документи і матеріали" [22].

Проте роль і місце земств в структурі органів влади того часу в них якщо й аналізується, то лише побіжно. Предметом окремого дослідження вони стали лише в В. Старцева "Внутренняя политика Временного Правительства первого состава" [23], С. Вайровской "Земства и Советы в 1917 - 1918 гг." [24], статті С. Холяєва "Три февраля 1917 года" [25], а також в колективній праці "Земский феномен: политологический подход" [26]. На особливу увагу заслуговує дослідження Г. Герасименка "Земское самоуправление в России", де висвітлюється місце органів місцевого самоврядування в господарській діяльності, починаючи з реформи 1864 р. і зміна становища земств з ліквідацією царату на початку 1917 року. Закінчується дослідження періодом ліквідацій земства після встановлення більшовицької влади [27].

Таким чином проблема діяльності земств України в контексті трансформації органів влади у 1917 році залишається дослідженою недостатньо. Заповнити, певною мірою, цю прогалину і ставиться за мету пропонованої статті.

Для досягнення поставленої мети пропонується: проаналізувати становище земств в перші місяці після повалення російського самодержавства; визначити позицію земств щодо Тимчасового уряду в Росії; з'ясувати причини підтримки органами місцевого самоврядування Української Центральної Ради; дослідити головні чинники, які вплинули на організацію влади на місцях.

Про падіння самодержавства та створення Тимчасового уряду в Києві було офіційно оголошено 1 березня 1917 року. Широка демократизація суспільства зумовила на перших порах популярність нового уряду серед місцевих органів влади. Тому в перших числах березня губернські і повітові управи направили на адресу нової влади вітальні телеграми, в яких висловлювали йому свою підтримку та сподівання на плідне співробітництво. Тексти телеграм, звернень направлялися як голові Ради Міністрів князю Львову так і голові Державної Думи Родзянко. "Чернігівське губернське земське зібрання, - зазначалося, наприклад, у телеграмі на адресу голові Державної Думи Родзянку від 5 березня 1917 року, - в особі вашій вітає народне представництво, що зуміло сміливо взяти в свої руки корму державного корабля в важку годину війни та розрухи, яка була спричинена числом нездібних і недостойних міністрів" [28]. Лебединське надзвичайне повітове земське зібрання Харківської губернії в телеграмному зверненні до голови Ради Міністрів кн. Львова від 7 березня 1917 року вітало новий уряд "як дійсного виразника волі народу" та висловлювало урядові повну довіру" [29, арк.97]. Лубенське надзвичайне земське зібрання Полтавської губернії 13 березня 1917 року одностайно вирішило приєднатися до нового уряду "і всіма силами підтримати новий порядок" [30, арк.172]. Бурхливими оплесками зустріли слова "народний уряд" на народному зібранні міста Сосниці Чернігівської губернії, яке відбулося на початку березня 1917 року [31]. Тоді ж надзвичайні земські збори Таращанського повіту Київської губернії палко вітали "вільну Росію в особі її Тимчасового уряду" [32,89].

На адресу кн. Львова надходило багато телеграм безпосередньо як лідеру земського руху. Земці були сповнені надіями, що ставши на чолі уряду, він відкриє нові можливості для розвитку місцевого самоврядування. В привітанні Чернігівського земського зібрання від березня 1917 року, наприклад, зазначалося: "Чернігівське губернське земське зібрання палко вітає Вас, об'єднувача земських сил, в важку годину великої війни і твердо вірить, що назначене монархом, керований Вами і відповідальний перед народними представниками уряд виведе батьківщину на шлях кінцевої перемоги і слави" [28].

Саме такий уряд земці мали намір підтримувати всіма силами. В телеграмах земств на його адресу лунали обіцянки вірності і підтримки. "Всі пронизані одним бажанням - "підтримати новий уряд", - йшлося в поданні від 31 березня 1917 року Кролевецької повітової земської управи Голові Ради Міністрів і Міністру Освіти [33]. Голова Сосницької земської управи в привітанні на адресу Тимчасового уряду від 7 березня 1917 року зазначав: "наш обов'язок підтримати Тимчасовий уряд і будемо йому віддані всією душею" [31]. Подібне рішення прийняло теж Канівське надзвичайне повітове земське зібрання Київської губернії, яке відбулося 1 квітня 1917 року. "Новий уряд, котрий є зустрівачем народної волі, - зазначалося в ньому, поведе країну по шляху перемоги і широкому будівництву на засадах свободи, рівності і братерства" [34,33]. В зверненні голови Борзенської повітової земської управи до старшин свого повіту від 17 березня 1917 року закликалось: "допоможемо їм в цьому! Як і раніше будемо прикладати всі сили для того, щоб армія не залишилися без необхідних продуктів" [35].

Зі зміною влади в центрі постало питання про організацію влади на місцях. В багатьох губернських та повітових центрах почали створюватися громадські комітети, до яких увійшли представники міських дум, установи земського або міського союзів, інтелігенція, підприємці. Зокрема, в Києві 1 березня 1917 року утворився громадський комітет, 4 березня - виконавчий комітет Ради громадських організацій, в Харкові 2 березня - комітет громадських організацій, в Одесі 3 березня - громадський комітет [36, 197].

Таким чином, поки Тимчасовий уряд вирішував питання про організацію влади на місцях в губернських центрах і в повітах вже існували тимчасові органи місцевої влади - комітети громадських організацій. Паралельно створювалися ради селянських і солдатських депутатів.

Питання про владу на місцях турбувало і земських діячів. Вони не тільки зверталися до уряду з проханням "негайно дати керуючи вказівки" (Лебединське надзвичайне земське зібрання) [29,97], а навіть вказували як необхідно діяти урядові в тій ситуації. Чернігівське губернське земське зібрання, наприклад, у телеграмі на ім'я кн. Львова повідомляло, що на засіданні 4 березня 1917 року було постановлено формувати місцеві органи влади навколо голів земських губернських і повітових управ. В телеграмі також повідомлялося, що губернським земським зібранням дана вказівка усім владним структурам в губернії вирішувати питання після "інформування і спільного обговорення всіх найважливіших розпоряджень з чернігівським губернським предводителем, головою губернської земської управи.", а також для збереження спокою "дані були вказівки діяти не інакше, як по згоді і з відома голів повітових земських управ" [28].

Прагнучи зміцнити своє становище, уряд справді вирішив зпертися на близькі йому структури влади - земства. Обумовлено це було тим, що багато членів уряду саме в земствах пройшли школу громадсько-політичної діяльності [27,57]. Відтак, 5 березня 1917 року князь Львов в телеграфному розпорядженні головам губернських земських управ заявив: "з метою встановлення порядку всередині країни і для оборони держави, забезпеченню безупинної діяльності всіх урядових і громадських установ, - Тимчасовий уряд визнав необхідним тимчасово усунути губернатора и віце-губернатора від виконання обов'язків. Керівництво губернією тимчасово покладається на голів губернських земських управ в якості губернських комісарів Тимчасового уряду зі всіма правами, наданими діючими узаконеннями губернатору, і з збереженням за Вами керівництва роботою губернської земської управи" [37,3]. Голови повітових земських управ - згідно з цим розпорядженням - ставали повітовими комісарами Тимчасового уряду, за якими в повному обсязі зберігалися права і обов'язки голів повітових земських управ [37,3].

Цим розпорядженням поліпшити діяльність органів влади на місцях в країні не вдалося. Досить скоро з'ясувалося, що в більшості губерній головами управ були люди, сформовані за умов і на принципах відданості самодержавству [5,44]. Тобто відбулася заміна одних чиновників на інших, але з однаковим менталітетом.

Дуже швидко революційно - ейфорійний настрій минув. Небажання, а також неможливість через певні обставини Тимчасового уряду йти на радикальні суспільні зміни зумовило прогресуюче падіння авторитету та впливовості всіх його офіційних владних структур, постійну кризу влади.

В Україні вона, окрім усього іншого, посилювалася тим, що після Лютневої революції тут гостро постало питання про національне самовизначення. Кадети, які домінували в Тимчасовому уряді, та представлений в ньому есеро-меншовицький блок сходилися в поглядах на розв'язання національного питання, але визнавали право за Україною тільки на національно-культурну автономію. Таке рішення вже не відповідало духу часові. В Україні революція досить швидко набрала ознак національно-визвольного руху [38,64].

Саме така атмосфера зумовила появу в Україні органу, який представляв інтереси українства в нових умовах. 4 березня 1917 року була створена Центральна Рада - представницький орган української демократії. Саме Центральна Рада почала обстоювати близькі народу ідеї національно-територіальної автономії. Її лідер М. Грушевський також поділяв точку зору щодо широкої автономії України. У виданій 1917 році праці "Хто такі українці і чого вони хочуть", він зазначає спільну мету для всього українства: "широка національно-територіальна автономія України в федеративній демократичній Російській республіці" [2,6]. На цьому тлі також значно активізувалася діяльність українських політичних партій. Ідея національно - територіальної автономії України у складі федеративної демократичної Росії стала в центрі уваги з'їздів ТУП, УрДп, УСДРП, УпСР [38,68].

Отже, саме проблеми майбутнього України опинилися в центрі уваги більшості політичних партій, які залишаються з багатьох питань часом на непримиренних позиціях. Її активно обговорювали також немало органів місцевого самоврядування, громадських організацій. Залишався один крок - виробити загальні національні принципи. Це мав зробити Всеукраїнський національний конгрес, який відбувся 6-8 квітня 1917 року і виніс резолюцію "тільки широка національно - територіальна автономія України забезпечить потреби нашого народу і всіх народностей, котрі живуть на українській землі" [39,54].

Весною 1917 року в піднесенні українського руху, національно - культурного, політичного відродження України значну роль відіграли саме земства. Не дивлячись на те, що у їх складі ще значним залишався вплив старого чиновництва, україномовні газети, журнали земств інформували українське суспільство про важливіші події в Росії та Україні, погляди різних політичних сил на майбутнє України. Конгрес пробудив національні почуття не тільки в селян, а і в багатьох поміщиків, які очолювали земства. Так, великий землевласник Демченко, який очолював київське повітове земство, на його засіданні на початку квітня 1917 року почав свою промову з привітання вільних громадян "з початком відродження вільного життя на Україні" [4, 20].

У квітні-травні 1917 року українське питання стало постійно обговорюватися на земських зібраннях, а також на губернських, селянських та інших з'їздах. На зібраннях земства зазначали свою підтримку вже не Тимчасовому уряду, а саме Центральній Раді. Серед перших саме таку позицію зайняло національно-українське за характером губерніальне Київське земське зібрання. На початку квітня 1917 року київські земці послали за підписом голови зібрання - князя Куракіна привітальну телеграму М. Грушевському, як "борцеві за волю і щастя українського народу" [4, 20].

Національно - піднесений настрій мали майже всі перші революційні земські зібрання. Революційний дух захопив і старих земців, переконав їх в необхідності перебудови національних, культурних, політичних відносин в Україні відповідно до реального становища в країні.

Виражаючи інтереси та революційні настрої українського народу, Центральна Рада намагалася привернути увагу Тимчасового уряду до проблем України. Проте Тимчасовий уряд прохолодно ставився до вирішення українського питання. Тоді центральна Рада перейшла до рішучіших дій. Прагнучи добитися від уряду схвалення автономії України, 16 травня 1917 року до Петрограда прибула делегація на чолі з В. Винниченком. Тимчасовий уряд відхилив її вимоги щодо автономії.

Земці активно підтримували Центральну Раду у боротьбі з Тимчасовим урядом. Всі сподівання на національне, політичне відродження земства покладали саме на новостворений орган української демократії. І Центральна Рада пішла революційним шляхом: проголосила 10 червня 1917 року І Універсал, в якому проголошувався курс на автономію України. Універсал ще не вносив докорінних змін в організацію влади на місцях. Зберігалась стара система місцевого самоврядування. Проте вже ставилось питання про її українізацію:". Кожне село, кожна волость, кожна управа повітова чи земська, яка стоїть за інтереси українського народу, повинна мати найтісніші організаційні зносини з Центральною Радою. Там, де через якісь причини влада зосталась у руках людей, ворожих до українства, приписуємо нашим громадянам повести широку, дужу організацію та освідомлення народу, й тоді перевибрати адміністрацію" [40,164].

Почалося масове обговорення Універсалу на земських нарадах і зібраннях - як чергових так і надзвичайних. Воно стало нормою у радах робітничих і солдатських депутатів, на засіданнях виконкомів громадських організацій, на селянських з'їздах.

На адресу Центральної Ради після проголошення Універсалу надійшли сотні телеграм з підтримкою ідеї автономії України і з засудженням рішення уряду про відмову у її втілення у життя. Лубенське повітове земське зібрання 12 червня 1917 року зазначило, що "Тимчасовий уряд одхилив домагання Української Центральної Ради в справі Автономії України порушивши право українського народу на національне самовизначення. Протестуємо проти такої постанови" [41, арк.26]. Борзеньке надзвичайне земське зібрання в своєму засіданні 18 червня 1917 року постановило: "визнати Центральну Раду організацією, яка стоїть на сторожі інтересів українського народу і зноситися по різним питанням з Центральною Радою" [42, арк.3]. Збори Харківської Губерніальної Ради 11 червня 1917 року вітаючи Центральну Раду, запевнили її в тому, що "цілком поділяють її напрямок діяльності" [41, арк.26]. Полтавське губернське земське зібрання зазначалось в ухвалі 22 червня 1917 року "висловлює повну готовність піддержувати Центральну Раду в заведенню основ автономії України" [43].29 червня 1917 року під керівництвом губернського комісара П. Суковкіна відбулася нарада київського губернського земства і повітових київських земств, де було винесено резолюцію: "вітаючи Універсал Центральної Української Ради, нарада виказує повну готовність працювати в тісному контакті з Радою" [44].

В телеграмах багатьох земств не тільки висловлювались вітання і готовність працювати з Центральною Радою, а й повідомлялось про рішення надати їй матеріальну допомогу. Так, Кременчуцьке повітове земство асигнувало в її розпорядження 1500 крб. [45], Борзеньке повітове земське зібрання - 3000 крб. [46]. Херсонське повітове земство виділило на підтримку Українській Центральній Раді - 10000 крб. [47]. Особливо великим асигнуванням відзначилося Полтавське земство - 200 тисяч крб. [48].

Поряд з тим земства визнавали Центральну Раду Українським Тимчасовим урядом і називали її "вищим органом зорганізованого Українського народу" (Київське губернське земство і повітові київські земства) [49]. "Своїм Тимчасовим урядом" 11 червня 1917 року визнала Харківська губерніальна рада [42,26]. "За вищу українську Громадську Установу" 12 червня 1917 року визнало Українську Центральну Раду Лубенське повітове земство. [42, арк.26]. "Вищою Українською урядовою організацією" - Борзеньке повітове земське зібрання 27 червня 1917 року [50]; "органом урядової влади" - 29 червня 1917 року Кременчуцьке земство [45].

Таким чином І Універсал викликав новий сплеск революційного піднесення, в тому числі в земських колах. Положення Універсалу земства визнавали обов'язковими для виконання, а Центральну Раду своєю вищою владою. Саме в Центральній Раді Земства побачили ту владу, яка мала забезпечити лад, спокій, порядок, стабільне функціонування органів місцевого самоврядування.

Йдучи до поставленої мети, М. Грушевський добре розумів, що побудова широкої автономії можлива лише через функціонування новостворених, поповнених демократичними елементами земств, за якими будуть закріплені широкі права. Саме через нові демократичні органи місцевого самоврядування М. Грушевський бачив побудову демократичного устрою "щоб не було ніякої тісноти від власті людям, щоб вона не коверзувалася людьми, не накидала їм своєї волі.

Не має бути іншої власті, тільки з вибору народного! Се називається устроєм демократичним - щоб народ сам собою правив. Як у селі має становити вибрана сільська рада, а правити виборна сільська управа, так має бути в повіті, в губернії і всім краї!" [2,6].

Проведення переговорів Центральної Ради з урядом і досягнутий під час переговорів компроміс вилився у ІІ Універсал 3 липня 1917 року. Але такого резонансу як перший він не мав. Щоправда, земства й надалі підтверджували свою готовність підтримувати у всьому Центральну Раду. Кульневське волосне загальнонародне зібрання, наприклад, у липні 1917 року прийняло резолюцію, в якій наголошувалося, що воно "висловлює довір'я Центральній Раді, засилає їй побажання успіху в роботі і заявляє, що цілком приєднується до автономії України" [51]. Золотонішське земське зібрання 4 липня 1917 року винесло постанову "висловить повну солідарність з діяльністю Центральної Української Ради і признати моральний авторитет Центральної Ради, в її поновленому складі, по всім українським національним питанням". В постанові також зазначалося: "протестувати проти одмови Російського Уряду признати в офіціальним акті принципіально право українського народу на національно-територіальну автономію" [52].

7 листопада 1917 року Українська Центральна Рада опублікувала ІІІ Універсал, яким проголосила створення Української Народної Республіки. Окрім всього іншого у ньому йшлося про надання органам місцевого самоврядування широких прав. "Генеральному секретарю внутрішніх справ - зазначалося в Універсалі, - приписуємо: вжити всіх заходів до закріплення і поширення прав місцевого самоврядування, що являються органами вищої адміністративної влади на місцях, і до встановлення найтіснішого зв'язку і співробітництва його з органами революційної демократії, що має бути найкращою основою вільного демократичного життя" [53,398]. Водночас, "органи революційної демократії" - комісари Центральної Ради, які були представниками її на місцях, - у співпраці з земствами мали забезпечити створення основ демократичного устрою.

Отже, підтримуючи ідеї Центральної Ради, розділяючи її погляди щодо федералізму, земства переважно були зорієнтовані на будівництво суспільства, яке ми сьогодні називаємо громадянським. Надаючи органам місцевого самоврядування широких прав і повноважень, залучаючи широкі кола громадян до участі в державному житті справді можна було побудувати демократичне суспільство.

Таким чином, після повалення російського самодержавства земства сповнені були надією на розширення їх повноважень, адже найвища влада в країні перейшла до рук голови Всеросійського Земського союзу. Тому, знаходячись в перші місяці після скинення царату в піднесеному настрої, місцеві органи влади вітали нову владу, висловлювали їй як свою підтримку, так і обіцянки вірності. І сподівання земців багато в чому справдилися - уряд зробив ставку саме на земські органи влади, передаючи головам губернських земських управ повноваження комісарів Тимчасового уряду, усунувши губернаторів і віце-губернаторів від виконання їх обов'язків. Але Тимчасовий уряд не зміг внести радикальні зміни в суспільство і це зумовило падіння його авторитету. Ейфорійний настрій у земствах швидко минув. Земства почали пов'язувати надію на політичне і національне відродження України зі створеною Українською Центральною Радою, як органом української демократії, висловлюючи тепер підтримку саме їй. З іншого боку Центральна Рада саме в наданні широких повноважень органам місцевого самоврядування бачила той стрижень, за допомогою якого можна було побудувати демократичну країну.

земство україна революція самодержавство

Джерела та література

32. Телеграма надзвичайних земських зборів Таращанського повіту Тимчасовому урядові // Український національно - визвольний рух. Березень

33. листопад 1917: Документи і матеріали /Упорядник: В. Верстюк (керівник) та ін. - К.: Вид-во ім. Олени Теліги, 2003. - 1024 с.

34. Черниговская земская газета. - 1917. - 31 марта - 4 апреля.

35. Черниговская земская газета. - 1917. - 13 марта.

36. ДАРФ. - Ф.1788. - Оп.2. - Спр. - 104.

37. Старцев В.И. Внутренняя политика Временного Правительства первого состава. - Л.: Наука, 1980. - 256 с.

38. ДАРФ. - Ф. - 1789. - Оп.1. - Спр.157.

39. Верстюк В.Ф. Український національно - визвольний рух (березень - листопад 1917 р.) // Укр. іст. журн. - 2003. - №3. - С.63 - 79.

40. Матеріали Українського Національного з'їзду // Українська Центральна Рада. Документи і матеріали: У 2т. - Т.1. - К.: Наукова думка, 1996. - 591с.

41. Другий Універсал Української Центральної Ради // Українська Центральна рада. Документи і матеріали: У 2т. - Т.1. - К.: Наукова думка,

42. 591с.

43. Центральний державний архів вищих органів влади та управління (далі - ЦДАВОУ). - Ф.1115. - Оп.1. - Спр.50.

44. ЦДАВОУ. - Ф.2581. - Оп.1. - Спр.52.

45. Наша спілка. Народна Газета. - 1917. - 29 червня.

46. Народна воля. - 1917. - 29 червня.

47. Наша спілка. Народна Газета. - 1917. - 7 липня.

48. Черниговская земская газета. - 1917. - 27 июня

49. Газета гадяцького земства. - 1917. - 13 липня.

50. Наша спілка. - 1917. - 29 червня.

51. Народна воля. - 1917. - 29 червня.

52. Черниговская земская газета. - 1917. - 27 червня.

53. Черниговская земская газета. - 1917. - 15 серпня.

54. Черниговская земская газета. - 1917. - 4 липня.

55. Третій Універсал Української Центральної Ради // Українська Центральна рада. Документи і матеріали: У 2т. - Т.1. - К.: Наукова думка, 1996. 591с.

Размещено на Allbest.ru