Размещено на http://www.allbest.ru/

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

Єгорова Олена Віталіївна

УДК 94(477):378:340

ЮРИДИЧНА ОСВІТА В УНІВЕРСИТЕТАХ УКРАЇНИ ХІХ - ПОЧАТКУ ХХ СТ. (ЕТАПИ ТА ОСОБЛИВОСТІ РОЗВИТКУ)

07.00.01 - історія України

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук

Дніпропетровськ - 2004

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі історії та політичної теорії Національного гірничого університету Міністерства освіти і науки України

Науковий керівник: доктор історичних наук, професор

Швидько Ганна Кирилівна,

Національний гірничий університет,

професор кафедри історії та політичної теорії.

Офіційні опоненти: доктор історичних наук, професор

Савчук Варфоломій Степанович,

Дніпропетровський національний університет,

Музичко Олександр Євгенович,

Одеський національний університет ім. І.І.Мечникова,

доцент кафедри історії України.

Провідна установа: Харківський національний університет

імені В.Н.Каразіна,

кафедра історії України, м. Харків

Захист відбудеться “ 16 ” лютого 2005 р. о 13:00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 08.051.14 в Дніпропетровському національному університеті за адресою: 49027, м. Дніпропетровськ, пл. Т.Шевченка, 1, Палац студентів, ауд. 30.

З дисертацією можна ознайомитися у науковій бібліотеці Дніпропетровського національного університету за адресою 49050, м. Дніпропетровськ, вул. Казакова, 8.

Автореферат розісланий “ 12 ” січня 2005 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради

кандидат історичних наук, доцент Кривий І.О.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. У затвердженій 17 квітня 2002 р. Національній доктрині розвитку освіти України говориться, що мета державної освітньої політики - примножувати цінності національної культури та громадянського суспільства. Перед українською історичною наукою за цих умов постають вимоги залучення історичного досвіду до побудови в нашій країні дійсно демократичної держави. Істотне місце серед цілого комплексу гуманітарних дисциплін, переосмислення та оновлення змісту яких відбувається нині, посідає юриспруденція як гарант правового порядку в суспільстві. З огляду на це одним з актуальних завдань історичної науки є дослідження процесу організації та функціонування на українських теренах університетської юридичної освіти.

Розвиток юридичної освіти в університетах України ХІХ - початку ХХ ст. досяг значних результатів як у підготовці юристів-теоретиків, так і в забезпеченні ринкової економіки царської Росії кваліфікованими фахівцями. Тому вивчення досвіду організації вищої юридичної освіти у ХІХ - на початку ХХ ст. набуває важливого значення для врахування особливостей її формування та розвитку при побудові сучасної системи підготовки і надання для народного господарства нашої країни кваліфікованих юристів в умовах розвитку ринкових відносин, а відтак появи нових або розширенні існуючих правових інститутів, виникнення нових суб'єктів права та розширення галузі правової діяльності.

В сучасній історіографії вже з'явилися праці, для яких характерне комплексне дослідження історії загальних освітніх процесів у вищій школі на теренах України. Виявлення загальних умов і тенденцій освітньо-наукового розвитку висуває вимогу подальшого поглибленого вивчення особливостей формування та функціонування окремих дисциплін. Отже, актуальність комплексного дослідження розвитку юридичної освіти в університетах зумовлюється також потребою висвітлення на основі принципу об'єктивності та історизму національних особливостей освітнього процесу на українських землях.

Зв'язок дисертаційної роботи з науковою тематикою організації. Тема дисертаційного дослідження узгоджена з темою науково-дослідної роботи кафедри історії та політичної теорії Національного гірничого університету: “Культура, освіта і наука Півдня України у ХVIII-XX ст.”(№ Ш-470).

Метою дисертаційного дослідження є комплексний аналіз розвитку юридичної освіти в університетах України в ХІХ - на початку ХХ ст., визначення його етапів та особливостей, встановлення зв'язку підготовки юристів та розвитку юриспруденції як науки з політичними та соціально-економічними процесами в державі.

Для досягнення мети передбачається вирішити наступні завдання:

визначити основні чинники, які зумовлювали розвиток університетської юридичної освіти в країні;

простежити зміни в змісті юридичної освіти як комплексу навчальних дисциплін в університетах України;

дослідити особливості кожного етапу за напрямками: організація юридичної освіти; філософське або правове підґрунтя юриспруденції, методологічні засади викладання;

показати особливості формування професорсько-викладацького складу юридичних факультетів;

охарактеризувати форми аудиторної роботи та простежити процес їх змін на кожному етапі;

з'ясувати взаємозв'язок педагогічної діяльності викладачів-юристів з їх науковою роботою;

виявити особливості розвитку студентського контингенту за кількісними та якісними показниками.

Об'єктом даного дослідження є юридична освіта в Харківському, Київському та Новоросійському університетах в ХІХ ст. - до 1917 р.

Предметом дисертаційного дослідження є становлення та розвиток університетської юридичної освіти в Україні, його етапи та особливості, визначення чинників, які впливали на підготовку юристів у швидкоплинних політичних і соціально-економічних процесах Російської імперії.

Хронологічні межі дослідження. Нижня межа дослідження зумовлюється часом заснування першого університету України в рамках Російської імперії (Харківського) на початку ХІХ ст. Верхній рубіж дослідження визначається зміною державного ладу в країні і ліквідацією традиційних правових основ функціонування університетів.

Розвиток юридичної освіти в ХІХ - на початку ХХ ст. в Україні вважаємо за доцільне умовно поділити на 4 етапи в залежності від видання та дії чотирьох загальних Статутів імператорських російських університетів 1804, 1835, 1863 і 1884 рр. - головних чинників визначення структури, організації, змісту й особливостей розвитку юридичної освіти. Такий поділ зумовлюється суттєвими змінами, які впроваджували Статути до розвитку університетської юридичної освіти.

Територіальні межі дослідження охоплюють українські губернії в складі Російської імперії, для яких впродовж ХІХ ст. - 1917 р. юридичні кадри готували переважно три університети - Харківський, Київський, Новоросійський. Стосовно термінології зауважимо, що зручний для користування термін “українські університети” вживається в дисертації не в національному, а в територіальному значенні.

Методологічною основою дослідження є принципи об'єктивності, науковості та історизму. При написанні роботи були використані загальнонаукові, спеціальні історичні та дидактичний методи. Найбільшого застосування в роботі серед спеціальних історичних методів набули історико-генетичний, історико-порівняльний, типологізації, системний. Виходячи з особливостей дисертації - вивчення процесу розвитку складової освітньої системи - юридичної освіти (яка водночас виступає об'єктом дидактичного дослідження) важливе місце в методологічній базі дослідження посів порівняльно-співставний метод дидактики. Сукупність цих методів дозволила детально розглянути процес розвитку юридичної освіти в університетах України від початку ХІХ ст. - до 1917 р.

Наукова новизна роботи полягає в тому, що в історіографії вона є першою працею, в якій зроблена спроба комплексно дослідити процес розвитку юридичної освіти в університетах України в зазначений період, простежити протягом тривалого часу еволюцію змісту правничої освіти в університетах України та виокремити її особливі риси. Розглянуто організаційні особливості юридичної освіти, форма та зміст занять, методологічні засади побудови курсів з юридичних дисциплін в Харківському, Київському й Новоросійському університетах. Проаналізовано процес формування професорсько-викладацького складу на юридичних факультетах університетів. Виключно на джерельному (переважно архівному) матеріалі досліджений перебіг практичних занять на юридичних факультетах України, зростання кількісних показників та якісні зміни форм роботи. Узагальнені особливості розвитку контингенту студентів-юристів за кількісними та якісними показниками.

Практичне значення одержаних результатів дисертації полягає в тому, що її положення і висновки можуть сприяти вдосконаленню організаційних засад юридичної освіти у вищих навчальних закладах. Фактичний матеріал і теоретичні положення дисертації можуть бути використані при написанні праць з історії освіти і науки, розробці підручників, навчальних програм з історії університетів; спецкурсів з історії розвитку юридичної освіти і науки в Україні.

Апробація результатів дослідження. Результати дисертаційного дослідження обговорювалися на засіданнях кафедри історії та політичної теорії Національного гірничого університету, на міжнародних, всеукраїнських та регіональних конференціях: 10 ювілейній міжнародній науково-методичній конференції “Высшее образование в ХХІ веке: Информация - Коммуникация - Мультимедиа” (Севастополь, 17-19 сентября 2003г.); ІІІ Всеукраїнській науковій конференції “Інтелігенція і влада” (Одеса, 16-17 жовтня 2003 р.); Наукових читаннях, присвячених 60-річному ювілею професора Г.К. Швидько “Україна модерна і сучасна (історія, історіографія та джерелознавство)” (Дніпропетровськ, 2004).

Публікації. Основні положення дисертаційного дослідження викладено у 9 публікаціях. З них 6 статей надруковано у наукових журналах і збірках наукових праць (5 з яких опубліковано у фахових виданнях), 3 статті вміщені в матеріалах конференцій.

Структура роботи підпорядкована поставленій меті та завданням. Дослідження складається з вступу, п'яти розділів, (15 підрозділів), висновків, списку використаних джерел і літератури, додатку.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обгрунтовано вибір теми дисертації та її актуальність, визначено мету й конкретні дослідницькі завдання, сформульовано методологічні принципи, об'єкт і предмет дослідження, охарактеризовано його джерельну базу, розкрито наукову новизну та практичне значення дисертації, подано інформацію про апробацію результатів дослідження.

У першому розділі - “Історіографія, класифікація джерел та методологічна база дослідження” - автор визначає стан дослідження проблеми історії юридичної освіти в університетах України у ХІХ - на початку ХХ ст., аналізує джерельну та методологічну базу дисертації.

Дослідження з історії юридичної освіти в університетах України зазначеного періоду поділені автором на три етапи. 1-ий етап вивчення проблеми - перша третина ХІХ - початок ХХ ст. - характеризується наявністю різноманітних тематичних груп, в яких тією чи іншою мірою знайшла втілення проблематика даної роботи. В межах певної системи (хоча іноді в зовсім різних обсягах) розглядалася юридична складова освіти в розвідках з історії окремих університетів України. Цей напрямок представлений працями М.Ф.Владимирського-Буданова, О.І.Маркевича, Д.І.Багалія, М.Ф.Сумцова, В.П.Бузескула11 Багалей Д.И., Сумцов Н.Ф., Бузескул В.П. Краткий очерк истории Харьковского университета за первые сто лет его существования. - Харьков: Тип-я Дарре, 1906. - 329 с.; Владимирский-Буданов М.Ф. История Императорского университета св. Владимира. - Т.І: Университет Св. Владимира в царствование Императора Николая Павловича. - К. - 1884. - 674+XLI с.; Владимирский-Буданов М.Ф. Пятидесятилетие Императорского университета Св. Владимира. Речь, произнесённая в юбилейном акте университета. - Киев. - 1884. - 59 с.; Маркевич А.И. Двадцатипятилетие императорского Новороссийского университета / Историческая записка экстра-ординарного профессора А.И. Маркевича. - Одесса. - 1890. - 734 с.. Важлива інформація про діяльність юридичного факультету Харківського університету міститься у праці, присвяченій сторічному ювілею факультету22 Юридический факультет Харьковского университета за первые сто лет его существования (1805 - 1905) / Под ред. М.П.Чубинского, Д.И.Багалея. - Харьков. - 1908. - 309 с. .

Увага зазначеній проблемі приділялася авторами праць про розвиток політичних наук, до яких включалася юридична освіта. Цей ракурс знайшов втілення у працях вчених ХІХ - початку ХХ ст. Т.Степанова, Д.Каченовського, М.Нелідова33 Степанов Т.Ф. О сущности, важности и назначении политических наук. Речь, произнесённая в Торжественном собрании императорского Харьковского университета э.о. профессором политической экономии и дипломатии. - Харьков: Б.и., 1833. - 64 с.; Каченовский Д. О современном состоянии политических наук на Западе Европы и в России. - Харьков. - 1862. - 172 с.; Нелидов Н.К. Наука о государстве как предмет высшего специального образования // Временник Демидовского юридического лицея. - 1872. - Кн. ІІІ. - 107 с.. Постановка викладання на юридичних факультетах висвітлювалася в працях відомих юристів цього періоду А.Орлова, П.Рєдкіна, В.Гессена, О.Загоровського, П.Казанського, Г.Шершеневича, М.П. Яснопольського44 Орлов А. О современном юридическом образовании в России // Современник. - 1850. - кн. 5. - С. 87-96.; Редкин П. Какое общее образование требуется современностью от русского правоведца. Речь в торжественном собрании Московского ун-та 15 июня 1846 г. - М. - 1846. - С. 1-103.; Гессен В.М. О постановке преподавания на юридических факультетах // Право. Еженедельная юридическая газета. - 1901. - №18. - Стб. 913-925.; Загоровский А. О преподавании и изучении гражданского права в связи с некоторыми другими вопросами // Журнал Министерства народного просвещения. - СПб. - 1900. - Ч. 330. - Стб. 1-22.; Казанский П. Вопрос о преподавании права в русской печати в 1901 г. - Одесса. - 1903. - 300 с.; Казанский П. К вопросу о постановке преподавания на юридических факультетах. - Одесса: Экономическая тип-я, 1901. - 80 с.; Кандидаты на служебные должности // Юридическая газета. - 1901. - №4 (14 янв.). - С.1.; Шершеневич Г.Ф. О желательной постановке высшего юридического образования // Право. Еженедельная юридическая газета. - 1900. - №4. (воскресенье 23 января). - Стб.205-217.; Яснопольский Н.П. Специализация учебных планов преподавания и занятий науками юридическими, государственными и экономическими в университетах России. Опыт исторического исследования. - Киев: Тип-я ун-та Св. Владимира, 1907. - 306 с.. Врешті, важливою складовою історіографії проблеми цього періоду стали біографічні статті, що в загальних рисах відбивали діяльність відомих учених11 Синайский В.И. Памяти П.П. Цытовича. // Университетские известия. - 1915. - №5. - С. 233-249.; Малиновский И.А. Памяти учителя (Опыт характеристики учёной и преподавательской деятельности профессора М.Ф. Владимирского-Буданова). - Ростов-на-Дону. - 1917. - 44 с.. Хоча певною мірою в історіографії ХІХ - початку ХХ ст. висвітлюються важливі аспекти діяльності юридичних факультетів, але, передусім, їй притаманне накопичення фактичного матеріалу. Натомість відсутнє узагальнююче комплексне дослідження історії юридичної освіти в університетах України.

Радянський період в історіографії досліджуваної проблеми також відзначається тематичною неоднорідністю. Об'єднуючим фактором загального доробку вчених 1917-1991 рр. є застосування марксистської методології при вивченні діяльності юридичних факультетів “українських” університетів. В перші роки радянської влади об'єктом найбільш критичної уваги дослідників проблеми дореволюційного правознавства виявилося історично-правове підгрунтя “буржуазних” юридичних факультетів університетів, яке ніби-то відвертало студентство від нагальних проблем сучасного життя22 Кельман Е.И. О системе юридического образования. - К.: Червоний шлях, 1925. - 80 с.; Юшков С.В. К вопросу о методологии истории права. // Записки научного общества марксистов. - 1928. - № 1 (9). - С. 115-122.. Під своєрідне табу протягом десятків років підпадало висвітлення правничого напрямку в історії розвитку освіти, оскільки радянська ідеологія нехтувала дореволюційною юриспруденцією як ідеологічно ворожою дисципліною - захисником капіталістичного укладу.

Проблеми юриспруденції в університетах Російської імперії попадають в поле зору радянських дослідників лише з середини 50-х рр. ХХ ст. В цей час з'являються стаття юриста А.Й.Рогожина, присвячена 150-річчю юридичної освіти в Харківському університеті, а також грунтовне дослідження з історії міжнародного права В.Е.Грабаря33 Рогожин А.И. К 150-летнему юбилею высшего юридического образования в Харькове // Сов. Государство и право. - 1955. - № 3. - С. 125-126.; Грабарь В.Э. Материалы к истории литературы международного права в России (1647-1917). - М.: Изд-во академии наук СССР, 1958. - 491 с.. Широко представлена тема дореволюційної юридичної освіти у загальноісторичній праці з історії Київського університету.

Активніше зазначену тему радянська історіографія почала розробляти у 60-70-ті рр., зосереджуючись виключно на загальній характеристиці розвитку освіти в Російській імперії. В цей час з'являються узагальнюючі розвідки з історії юридичної освіти44 Шебанов А.Ф. Юридические высшие учебные заведения / Под ред. А.И. Горшенёва. - М.: Высш. Школа, 1963. - 223 с.; Очерки по истории юридических научных учреждений в СССР. - М.: Наука, 1976. - 238 с.. Дореволюційна доба в них займає незначний обсяг, і навіть кілька присвячених цьому періоду сторінок базуються на загальноросійському матеріалі. В цілому дореволюційна юридична освіта подається в них обмежено і однобоко.

Накопичення радянськими вченими наукових знань дозволило вивчати правові явища на більш високому теоретичному і методологічному рівнях. 70-80 рр. ХХ ст. характеризуються появою грунтовних праць, в яких відомі вчені А.О.Тіллє, Г.В.Швеков, М.Я.Купріц, І.А.Ємельянова в межах тенденцій розвитку права зверталися до вузькотематичних аспектів юридичної освіти окремих періодів ХІХ ст. або історії правових вчень ХІХ - ХХ ст., представленій працею відомого російського дослідника В.О. Туманова11 Тилле А.А., Швеков Г.В. Сравнительный метод в юридических дисциплинах. - М.: Высшая школа, 1973. - 192 с.; Куприц Н.Я. Из истории государственно-правовой мысли в дореволюционной России. - М.: Изд-во МГУ, 1980. - 168 с.; Куприц Н.Я. О преподавании государственного права в России в период крепостнической реакции 30 - 50-х годов ХІХ в. // Вестн. Моск. ун-та. Сер.11. Право. - 1978. - №4. - С.17 - 25.; Емельянова И.А. Всеобщая история права в русском дореволюционном правоведении (ХІХ в.). - Часть І. - Казань: Изд-во Казан. ун-та, 1981. - 159 с.; Емельянова И.А. Историко-правовая наука России ХІХ в. История русского права. Методологические и историографические очерки. - Часть ІІ. - Казань: Изд-во Казан. ун-та, 1988. - 156 с.; Туманов В.А. Буржуазная правовая идеология. К критике учений о праве. - М.: Наука, 1971. - 381 с.. Жодне з цих досліджень не виокремлює особливості функціонування юридичних факультетів університетів України в дореволюційну добу. Вони згадуються лише в межах загальноросійського освітнього процесу, і акцент робиться переважно на “столичні” університети Російської імперії.

Притаманна розвитку історичних досліджень доби перебудови і постперебудови тенденція відходу від надмірної ідеологізації та руху до врівноважених і компетентних досліджень простежується і в історіографії досліджуваної нами теми. Важливого значення набувають праці, в яких виокремлюються проблеми розвитку правових знань в Україні, представлені розвідками А.М.Почапського та О.Ф.Скакун22 Скакун О.Ф. Политическая и правовая мысль на Украине (1861-1917). - Харьков: Высшая школа, 1987. - 159 с.; Почапский А.М. Развитие философской мысли на Украине (первая половина ХІХ в.). - К.: Вища школа, 1984. - 128с.. Проте, їх роботи висвітлюють лише вузькі аспекти, пов'язані з педагогічно-науковою діяльністю викладачів “українських” юридичних факультетів. Загалом, у радянській історіографії також відсутні комплексні узагальнюючі дослідження з історії розвитку юридичної освіти в університетах України ХІХ - початку ХХ ст. Історіографію радянського періоду характеризує еволюція вивчення теми в напрямку поглиблення досліджень окремих аспектів розвитку правознавства.

У 1990-х роках розпочався третій етап вивчення зазначеної теми. Першою спробою узагальнюючого дослідження досвіду розвитку правознавства в Україні стала праця, написана колективом провідних правознавців Інституту держави і права України ім. В.М.Корецького (Ю.С.Шемшученко, І.Б.Усенко, Б.М.Бабій та ін.) “Юридична наука і освіта на Україні”33 Юридична наука і освіта на Україні / Ю.С. Шемшученко, І.Б. Усенко, Б.М. Бабій та ін.; Відп. Ред. Ю.С. Шемшученко; АН України. Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького. - К.: Наук. думка, 1992. - 304 с.. Через широкі хронологічні межі дослідження (від заснування юридичного факультету Львівського університету й до сучасності) автори не могли детально розглянути історію юриспруденції ХІХ - початку ХХ ст., тому він представлений досить стисло, майже схематично, у 1-ій главі, в якій йдеться про загальний розвиток юридичної освіти і науки. Більш детально об'єкт дослідження розкривається в розділах з історії юридичних факультетів окремих університетів, але і тут мова йде про найбільш значимі події, імена.

Значною мірою піднесення нинішнього зацікавлення українських вчених різними аспектами розвитку правознавства зумовлене відновленням інтересу до вивчення становлення української державності. Пильну увагу дослідників у цьому відношенні привертають проблеми відтворення цілісного історико-правового розвитку українських земель. Вагомим внеском у дослідження впливу концепції західноруського права на розвиток української історико-правової науки стали праці сучасних істориків Т.І.Бондарук та О.Є.Музичко11 Бондарук Т.І. Концепція західноруського права та її вплив на розвиток української історико-правової науки: Дис… канд. юрид. наук: 12.00.01. - К., 1995. - 215 с.; Музичко О.Є. Історик Ф.І. Леонтович: життя та наукова діяльність: Дис… канд. іст. наук: 07.00.06. - Одеса, 2003. - 227 с.. До групи досліджень, спрямованих на виявлення націотворчого чинника в юридичній освіті та науці минулого, належать праці відомих сучасних дослідників історії української держави і права І.Б.Усенка та О.Мироненка22 Усенко І.Б. Перші вітчизняні юридичні товариства і український національний рух // Вісник Академії Правових наук України. - 1996. - № 6. - С. 105-113.; Мироненко О. Народження Української юридичної науки і перші вітчизняні доктрини судової конституційної юстиції (др. половина ХІХ ст.) // Вісник Конституційного Суду України. - 2001. - № 3. - с. 57-77..

Самостійним предметом дослідження в сучасних працях стає юридична освіта в Харківському, Київському й Одеському (в минулому Новоросійському) університетах. До цієї серії належить ряд статей, автори яких звертаються до історичних аспектів правознавства33 Андрейцев В.І. Юридичний факультет - флагман правничої освіти в Україні // Вісник Київ. ун-ту ім. Тараса Шевченка. Сер. Юрид. науки. - 2000. - Вип. 39. - С. 5-12.; Пережняк Б., Подрезова М. Юридическое общество при Новороссийском университете // Юридична освіта і правова держава: Зб. наук. пр. / За ред. С.В. Ківалова. - Одеса. - 1997. - С.23-29.; Сурилов А.В., Ефимов П.Е. От лицея - к юридическому институту // Очерки развития науки Одессы. - Одесса. - 1995. - С. 551-560.. В сучасній історіографії намітилися спроби з позицій нового світогляду переосмислити значення діяльності відомих вчених юридичних факультетів минулого, враховуючи їх внесок в розвиток вітчизняної юридичної освіти і науки44 Швидько Г.К. Орільський талант // Моє Придніпров'я: Календар пам'ятних дат Дніпропетровської області на 2002 рік. - Дніпропетровськ. - 2001. - С.122-126.; Гриценко І.С. М.Д.Іванішев - засновник історико-правової школи Університету Св. Володимира // Вісник Київ. ун-ту ім. Тараса Шевченка. - Сер. Юрид. науки. - 2000. - Вип. 40. - С.13-17.; Ковальчук О.М. Історико-соціологічна теорія права в працях О.Ф. Кістяківського // Вісник Київ. нац. ун-ту ім. Тараса Шевченка. Сер. Юрид. науки. - Вип. 39. - 2000. - С.23-29.; Ячменев Ю.В. К.А. Неволин - родоначальник философии права в России // Государство и право. - М.: Наука, 1994. - №12. - С. 122-128.. Окремо в цій підгрупі слід виділити дисертацію дослідника О.М.Ковальчука, в якій підсумовано значення діяльності вчених Київського університету для розвитку теоретичного правознавства55 Ковальчук О.М. Розвиток теорії права у Київському університеті в ХІХ - на початку ХХ століття: Дис… канд. юрид. наук: 12.00.01. - Київ, 2002. - 191 с..

Таким чином, огляд сучасної історіографії проблеми свідчить про певний інтерес дослідників до питання розвитку юридичної освіти в університетах України у ХІХ - на початку ХХ ст. Головною особливістю сучасного періоду розвитку історіографії є виокремлення досліджень з історії освіти на етнічних українських землях, в тому числі й юридичної. Наявні також спроби вивчення безпосередньо предмету юридичної освіти в Україні. Однак, в історіографії досі відсутній комплексний узагальнюючий аналіз генези юридичної освіти на теренах України та виявлення особливостей розвитку на окремих етапах.

Джерельна база дослідження представлена значним масивом опублікованих і неопублікованих документів, які включають збірники документів та матеріалів, довідники, архівні матеріали, спогади, щоденники, листи.

Серед опублікованих джерел перш за все слід назвати збірники актів законодавчого та розпорядчого характеру. Найважливіше місце серед цієї групи посідають збірники постанов по Міністерству народної освіти. Цінною скарбницею документальних джерел (законодавчого характеру) є періодична преса. Суттєвою особливістю видань, що виходили у відомстві Міністерства освіти, як-то: “Журнал Министерства народного просвещения” (щомісячно виходив з 1829 р.), “Университетские известия” (друкований орган Київського університету, який виходив з 1861 р.), “Записки императорского Харьковского университета” (з 1874 р.), “Записки императорского Новороссийского университета” (з 1868 р.), є публікація в них також значної кількості діловодних та статистичних документів. Вони дають можливість простежити, з одного боку, спрямування курсу уряду та законодавчих органів щодо розвитку університетів і юридичних факультетів, а з іншого - перебіг формування та розв'язання організаційних проблем, вирішення питань змісту і методологічного забезпечення на юридичних факультетах України.

В роботі використані періодичні видання юридичного напрямку: “Журнал Министерства Юстиции”, “Право” (щотижнева юридична газета), “Юридический вестник” (журнал видавництва Московського Юридичного товариства), “Юридическая газета”, “Журнал гражданского и уголовного судопроизводства”. Також використані інші часописи: “Вестник Европы”, “Русская старина”, “Голос минувшего”, “Современник”, “Русское богатство”, “Южный край”. В них містяться наукові праці вчених-юристів з різних проблем влаштування юридичної освіти, першоджерела для аналізу наукового світогляду правознавців, а також опубліковані спогади випускників та вчених про їх навчання або працю на юридичних факультетах. Аналіз матеріалів часописів дає можливість визначити найбільш гострі проблеми в розвитку освіти юристів, а також з'ясувати значення діяльності видатних правознавців для формування її теоретико-методологічних засад та організації.

У ролі джерел в дисертації також використані довідкові видання ХІХ - початку ХХ ст. та енциклопедії.

Основу джерельної бази складають фонди архівосховищ України: Центрального державного історичного архіву України у м. Києві, Державного архіву м. Києва, Інституту рукописів Національної бібліотеки України ім. В.І.Вернадського НАН України, Державного архіву Одеської області, Харківського обласного державного архіву. Загалом опрацьовані матеріали 12 фондів, результатом чого стало введення до наукового обігу нових документів з різних аспектів юридичної освіти в університетах України ХІХ - початку ХХ ст.

Найбільш цінним за обсягом інформації є Ф. 16 - “Київський університет”, який зберігається у Державному архіві м. Києва. Це протоколи засідань факультету, розклади лекцій, офіційне листування з організаційних проблем, програми викладання, огляди викладання, звіти з проведення практичних занять, списки викладачів та переліки їх праць за окремі роки, інструкції стипендіатам для приготування до професорського звання, звіти професорських стипендіатів.

В Інституті рукописів Національної бібліотеки України ім. В.І.Вернадського НАН України (ІР НБУВ) знаходяться здебільшого документи про діяльність Київського університету (Ф.VIII). Це звіти про заняття зі студентами та наукову роботу професорів університету за окремі академічні роки, курси лекцій з різних предметів юридичного напрямку, документи з організації закордонних відряджень, інструкції стипендіатам про організацію навчання, звіти про діяльність бібліотеки Київського юридичного товариства тощо.

Особисті фонди видатних юристів Київського університету С.О.Богородського, Є.В.Спекторського, М.Ф.Владимирського-Буданова, О.Ф.Кістяківського, О.В.Романовича-Славатинського (Ф.1, 43, 60, 61, 144), котрі знаходяться в ІР НБУ ім. В.І.Вернадського НАНУ, відображають індивідуальну організацію кожним вченим навчального процесу та їх наукову працю. За видовими ознаками матеріали особистих фондів можна поділити на курси з предметів правознавства, звіти про проведення практичних занять, доповідні до факультету з приводу влаштування освіти юристів, листи. Скласти уявлення про психологічний клімат на факультеті в різні періоди допомагає “Фонд листування Київського університету” (Ф. ІІІ).

Важливе місце у формуванні джерельної бази дисертації займають матеріали Центрального державного історичного архіву в м. Києві. В роботі використані справи фонду “Управління Київського учбового округу” (Ф. 707). Він складається з документів, які надсилалися до Міністерства народної освіти, а саме: доповідних про влаштування різних видів занять, звітів про стан кафедр за різні роки, оглядів викладання та розподіл лекцій на юридичному факультеті університету Св. Володимира, відомості про залишених при університеті тощо.

Цінні джерела виявлені автором у Державному архіві Одеської області. Це документи, які безпосередньо відбивають організацію юридичної освіти - навчальні програми, огляди викладання наук, звіти викладачів про проведення занять, відомості й офіційне листування щодо розподілу лекцій та внесення змін до навчальних планів, проведення конкурсів на вакантні кафедри, письмові роботи студентів юридичного факультету. В цілому вони дають можливість розглянути різні дидактичні аспекти влаштування юридичної освіти на юридичному факультеті Новоросійського університету.

Набагато обмеженішими стосовно дореволюційного періоду функціонування юридичної освіти є джерельні ресурси Харківського обласного державного архіву. Значна частина дореволюційних фондів університету була знищена під час Великої Вітчизняної війни. Невелика кількість наявних джерел зумовила випадковий характер вибірки. Важливу інформацію було виявлено у фонді 667 - “Харківський університет”, а також у фонді “Канцелярія харківського губернатора” (Ф. 3), з якого використані матеріали про загальні аспекти діяльності Харківського університету.

Огляд зазначених опублікованих і неопублікованих джерел дає підстави класифікувати їх наступним чином. Законодавчі акти та акти розпорядчого характеру представлені царськими указами, міністерськими постановами, циркулярами адміністраторів учбових округів. Значний комплекс джерельної бази складають діловодні матеріали. Вони включають повідомлення, доповідні, службове листування освітніх адміністраторів, а також звіти про стан юридичної освіти та матеріали комісій про різні аспекти її влаштування. До цієї групи джерел можна віднести документи, які свідчать про повсякденну організацію роботи викладачами та студентами юридичних факультетів. Це звіти про педагогічну та наукову діяльність, лекційні курси, програми, письмові роботи тощо. Важливу роль у дослідженні розвитку університетської юридичної освіти відіграють джерела особового походження: мемуари, щоденники, листи відомих вчених-юристів.

Отже, наявні групи джерельної бази дисертації є достатніми для того, щоб комплексно охарактеризувати юридичну освіту в університетах України в ХІХ - початку ХХ ст.

У другому розділі - “Становлення юридичної освіти в Харківському університеті у 1804-1835 рр.” - розглядаються чинники, які сприяли формуванню структури і змісту юридичної освіти в Харківському університеті, досліджуються особливості її організації, філософсько-правового підґрунтя, формування професорсько-викладацького складу, його педагогічна і наукова діяльність, характерні риси розвитку студентського контингенту.

Характер розвитку юридичної освіти визначався Статутом імператорських російських університетів 1804 р. Ним встановлювалася структура і зміст освіти на відділенні моральних та політичних наук, де вивчалися державознавчі, філософські та юридичні дисципліни. Безпосередньо юридична частина освіти відділення зосередилася на кафедрі цивільного й кримінального судочинства в Російській імперії.

Формування змісту освіти на відділенні моральних та політичних наук Харківського університету було тісно пов'язане з чинником діяльності іноземних викладачів, які протягом першого десятиліття роботи складали основу викладацького колективу. Цей фактор зумовив розповсюдження просвітницьких ідей, серед яких чільне місце займала теорія природного права. Вона виступала філософським підґрунтям юридичної освіти, що надавало їй філософсько-моралістичного характеру.

В результаті заходів, спрямованих на обмеження самостійності університетів та гоніння на професуру, розпочатих в першій половині 10-х рр., основна кількість іноземних фахівців виїхала з Російської імперії. В цей час серед викладачів відділення з'являються вихованці Харківського університету, але це не могло вирішити проблему.

Основною в періоді 1804-1835 рр. була лекційна форма навчання, а практичні заняття майже не проводилися. Найпоширенішими методами, які викладачі використовували в лекціях, були історичний та філософський. Лекційні матеріали професорів були єдиним джерелом отримання юридичних знань, і вченим Харківського університету доводилося спрямовувати науковий пошук в русло видання підручників для студентів.

До важливих особливостей розвитку контингенту студентів-юристів у 1804-1835 рр. належать його першість за загальним кількісним показником випускників, а також стійке домінування дітей дворянського й чиновницького походження.

У третьому розділі - “Позитивне спрямування юридичної освіти університетів України в період дії університетського Статуту 1835 р.” - аналізується функціонування юридичної освіти в Харківському й щойно заснованому Київському університетах. Зміст та структуру юриспруденції визначали Статути - Київського університету 1833 і 1842 рр. та загальний Статут імператорських російських університетів 1835 р. Згідно з цими документами правнича освіта засновувалася на вивченні діючого законодавства, тобто набувала позитивного характеру. Такі зміни в її характері зумовлювалися політикою уряду Миколи І, що передбачала орієнтацію освіти на національні традиції, збереження влади самодержавства, патріархальних устоїв, у зв'язку з чим юридична освіта повинна була зосередитись на вивченні вітчизняного законодавства.

Особлива роль в умовах нових ідеологічних пріоритетів розвитку суспільства відводилася Київському університету, на який покладалося завдання історично та юридично вивчати нещодавно приєднані до імперії західні території і “відновлювати” в них російську культуру й освіту. В досліджені показано, яким чином це завдання відбилося на структурі та характері навчання на юридичному факультеті. В меншій мірі зобов'язання вивчати категорію законів, які діяли в окремих губерніях, було визначено Статутом 1835 р., за яким діяв Харківський університет.

Для передбаченого урядом оновлення засад правознавства в Російській імперії, передусім, до Київського університету, і в меншій мірі - Харківського був спрямований передовий загін правознавців, спеціально підготовлених за системою М. Сперанського. В розділі проаналізований внесок цих вчених за багатьма напрямками - вирішення проблеми нестачі викладачів, підняття теоретичного правознавства в Російській імперії на новий рівень, впровадження до навчального процесу форми практичних занять. З плином часу університети могли частково забезпечити викладання на юридичних факультетах за рахунок підготовлених власних випускників.

Аналіз архівних джерел дозволив визначити методи, які використовувалися у лекційних курсах. Основним був догматичний метод, хоча прогресивними вченими в тексти лекцій включалися історико-порівняльні елементи. Важливе завдання Київського університету - здійснювати історико-правниче вивчення приєднаних наприкінці XVIII ст. до Російської імперії правобережних територій - уможливлювалося завдяки науковій праці вчених та проведенню етнографічних студій.

Нестабільні умови функціонування Київського університету спричиняли постійне коливання кількості студентів та зміни в їх соціальному стані. Але навіть за таких умов кількість студентів юридичних факультетів перевищувала показники інших факультетів.

У четвертому розділі - “Розвиток університетської юридичної освіти в Україні в період реформ та контрреформ 1863-1884 рр.” - розглянуто процес розвитку юридичної освіти в трьох університетах України - Харківському, Київському, Новоросійському. Загальна лібералізація життя в Російській імперії була пов'язана з правлінням Олександра ІІ. Вона відбилася також в освітній сфері, що знайшло втілення в більш ліберальних положеннях Статуту 1863 р. Його дія поширювалася на всі “українські” університети.

В розділі розглянуто визначений Статутом 1863 р. і сформований фактично зміст юридичної освіти. Кількість і склад кафедр відбивають процес подальшого розвитку і диференціації предметів юридичного циклу і свідчать про гармонійне поєднання теоретичної та історичної частин правознавства з компонентами позитивного права і офіційно закріпленим політико-економічним напрямком.

Проаналізовано стан проблеми забезпечення юридичних факультетів викладачами. В цей період був введений принципово новий шлях, який сприяв значному виправленню ситуації, - впровадження інституту стипендіатів для підготовки до професорського звання.

Усвідомлення необхідності застосування у вивченні правових явищ історичного та порівняльного методу і його нове теоретичне навантаження безпосередньо пов'язані з розповсюдженням ідей історичної школи права. В дисертації зауважується, що проаналізовані в розділі курси правових дисциплін відзначаються високим теоретико-методологічним рівнем. Далі розглядається стан практичних занять. В період дії Статуту 1863 р. відбувається відносно систематичне їх проведення, поширюються організаційні форми, які включають наукові бесіди студентів під керівництвом викладачів; усне викладення студентам будь-якої частини науки з одного або декількох класичних творів; розробку та тлумачення джерел.

Залучення значної частини педагогічних колективів Київського і Новоросійського юридичних факультетів до систематичних колегіальних дискусій з правових питань (в межах діяльності відповідних юридичних товариств) сприяло вдосконаленню знань вчених про розвиток практичної юриспруденції. На основі аналізу документальних джерел встановлено, що велику увагу Київське юридичне товариство приділяло розробці звичаєвого права та питанням місцевого законодавства.

Дослідження студентської верстви в період дії університетського Статуту 1863 р. дозволили констатувати, що в цей період відбувається істотне зростання кількості студентів на юридичних факультетах, підняття рівня якості наукових робіт. Основну частину студентів-юристів “українських” університетів складають представники дворян та чиновників.

У п'ятому розділі - “Особливості розвитку юридичної освіти в університетах України з 1884 по 1917 р.” - аналізуються особливості розвитку юридичної освіти в університетах України в період дії університетського Статуту 1884 р.

Складові структури юридичної освіти університетів (відбиті в переліку кафедр), в основному, охоплювали головні напрямки розвитку права та співпадали з галузями законодавств, за якими діяла країна. Головною наукою, яка мала складати правове підґрунтя юридичної освіти, Міністерство освіти оголошувало римське право. Свої навчальні плани юридичні факультети трьох університетів України складали, орієнтуючись на ці напрямки.

Проаналізувавши комплекс архівних джерел, автором виявлено, що головним засобом забезпечення викладання на юридичних факультетах, було залучення до академічного процесу приват-доцентів та професорів, які відпрацювали багато років і володіли значним потенціалом знань та досвідом.

На основі аналізу значної джерельної бази встановлено, що для програм викладання “українських” юридичних факультетів були притаманні високий рівень абстрагованості, включення засад сучасних напрямків розвитку юриспруденції, виклад методологічного апарату основних правових шкіл. В лекційних матеріалах викладачів знайшли втілення основні течії, які існували в теорії права в Російській імперії в кінці ХІХ - початку ХХ ст. - позитивізм, положення історичної школи права, соціологічні підходи до праворозуміння.

Проаналізовані матеріали показують, що розвиток практичних занять у 4-ий період характеризується законодавчим забезпеченням, чіткими організаційними формами і обов'язковим проведенням цього виду аудиторної роботи майже з усіх предметів юридичної освіти.

Наближення науково-педагогічної діяльності вчених університетів України до юридичного вивчення важливих проблем розвитку господарства в Російській імперії ставало можливим завдяки системній участі правознавців у роботі юридичних товариств при Київському та Харківському університетах. В розділі розглянуто питання про місце національної ідеї в діяльності Харківського юридичного товариства.

Для розвитку студентського контингенту юридичних факультетів університетів України були характерні такі особливості, як майже постійне домінування за кількістю студентів у порівнянні з іншими факультетами, перевага серед правознавців осіб дворянського та чиновницького походження.

Основні результати дослідження подано у висновках

юридичний освіта університет викладач

Отже, вища юридична освіта в Україні ХІХ ст. - 1917 р. на українських землях, які входили до складу Російської імперії, репрезентована Харківським, Київським та Новоросійським університетами. Вона пройшла в своєму розвитку чотири етапи, які визначалися чотирма статутами університетів (1804, 1835, 1863, 1884 рр.) як вираженням політичного курсу уряду Російської імперії щодо освіти і науки. Статути були головними важелями, які регулювали організаційні засади юридичної освіти, її зміст, спрямованість відповідних філософських або правових засад розвитку правознавства.

Вища юридична освіта в підросійській Україні була започаткована заснуванням Харківського університету. В період 1804-1835 рр. вона функціонувала в якості морально-політичної дисципліни, ідейною основою якої була теорія природного права. У 1835-1863 рр. основою правознавства в “українських” університетах стало діюче в країні законодавство. В третій період (1863-1884 рр.) юридична освіта відходить від позитивізму попереднього етапу і набуває гармонійного вигляду завдяки поєднанню в своїй структурі суто юридичних дисциплін, заснованих на теоретичному підгрунті, з історичними компонентами та політекономічною складовою. Побудова юридичної освіти в четвертий період (1884-1917 рр.) максимально підпорядкувалася потребам ринкового господарства - її структура переважно відповідала основним галузям законодавства, за якими діяла країна. Теоретичною основою правничої освіти в цей період стає римське право, яке є головним предметом у навчанні юристів.

Найзначнішою проблемою розвитку юридичних факультетів Харківського, Київського й Новоросійського університетів тривалий час була нестача викладачів. На першому етапі проблема вирішувалася спочатку за рахунок запрошення західноєвропейських науковців, а пізніше - підготовки Харківським університетом вітчизняних кадрів. Важливим шляхом розв'язання проблеми у 2-ий період стало спрямування передової наукової еліти здебільшого до Київського університету і, в меншій мірі, до Харківського. Розв'язанню проблеми у 3-ій період значно сприяло створення інституту професорських стипендіатів. На початку ХХ ст. викладання здійснювалося по всім вакантним кафедрам, що досягалося шляхом активізації ресурсів факультетів - до навчального процесу залучалися приват-доценти і професори з багаторічним стажем.

Протягом ХІХ - початку ХХ ст. в навчальному процесі юридичних факультетів України використовувалися лекційні й практичні заняття. Головним видом аудиторної роботи протягом досліджуваного етапу в цілому були лекції. Зміна методологічних настанов у навчальному процесі відбувалася залежно від етапів розвитку юридичної освіти. Історичний підхід у побудові навчання та морально-політичне спрямування юридичної освіти 1-го періоду визначили головну роль у ній історичного та філософського методів викладання курсів. Позитивний характер юридичної освіти 2-го періоду зумовив переважання в лекційних матеріалах здебільшого догматичного методу. Орієнтація вчених на теоретичні підвалини університетської діяльності реформаторської доби Олександра ІІ та розповсюдження ідей історичної школи права сприяли впровадженню до навчального процесу теоретично-обгрунтованих наукових методів. Основою методичної бази лекційних матеріалів юридичних факультетів Харківського, Київського й Новоросійського університетів стають історичний і порівняльний методи. Викладацьку діяльність в 4-ий період вирізняє використання ґрунтовно розроблених теоретико-методологічних засад різних галузей права. Лекційні курси характеризувалися наявністю в них історичних і порівняльних компонентів, а також впровадженням соціологічних підходів до вивчення права. Окремими правознавцями розроблялася методика дослідження народного господарства. Негативним чином на розвиток юридичної освіти впливала ретельна перевірка матеріалів освітніми адміністраторами, через що політекономічні та державознавчі курси позбавлялися важливих відомостей про сучасні політико-правові течії.

Істотні зміни відбулися в меті, формі, різновидах практичних занять юридичних факультетів університетів України. Протягом ХІХ - початку ХХ ст. необов'язкові заняття, метою яких на початку досліджуваного періоду був розвиток силогістичних вмінь, перетворилися на рубежі ХІХ - ХХ ст. на законодавчо закріплений теоретично та методологічно обґрунтований вид роботи, який включав різні підвиди та впроваджувався до майже всіх предметів юридичного циклу.

Характерними особливостями розвитку студентського контингенту юридичних факультетів університетів України ХІХ - початку ХХ ст. були лідирування (іноді на рівні з медичними факультетами) за численністю, постійне зростання кількості студентів, перевага в соціальному складі дітей дворян і чиновників, що було свідченням престижності та високого статусу університетської юридичної освіти в суспільстві.

Наприкінці досліджуваного періоду юридична освіта в Харківському, Київському та Новоросійському університетах характеризувалася гармонійною структурою через поєднання в навчальному процесі спеціальних і загальноосвітніх дисциплін, а також високим рівнем підготовки фахівців для народного господарства.

Основні положення дисертаційного дослідження викладені в таких публікаціях автора

Наукові статті

Єгорова О.В. Особливості розвитку юридичної освіти і науки в Україні в ХІХ ст. // Гуманітарний журнал. - 2001. - № 3-4. - С. 184-191.

Єгорова О.В. Філософсько-правове підгрунтя формування юридичної освіти в університетах України першої половини ХІХ ст. // Гуманітарний журнал. - 2003. - № 2. - С. 98 - 105.

Єгорова О.В. Теорія природного права людини в системі юридичної освіти й науки Харківського університету // Наука. Релігія. Суспільство. - 2003. - №3. - С. 101-106.

Єгорова О.В. Проблема формування професорсько-викладацького складу юридичних факультетів вітчизняних університетів і шляхи її подолання (1863-1917 рр.) // Гуманітарний журнал. - 2003. - № 3. - С. 72-78.

Єгорова О.В. Проблеми розвитку юридичної освіти у вітчизняних університетах (1863-1917 рр.) // Історіографічні та джерелознавчі проблеми історії України. Міжпредметний простір історії ідей у вітчизняній науці. (Міжвузівський збірник наукових праць). - Дніпропетровськ, ДНУ. - 2004. - С. 94-99.

Стаття у науковому збірнику

Єгорова О.В. Історія українського права в дослідженнях М.Ф. Владимирського-Буданова // Історія і особистість історика: Збірник наукових праць, присвячених 60-річному ювілею професора Ганни Кирилівни Швидько. - Дніпропетровськ: Національний гірничий університет, 2004. - С. 295-299.

Опубліковані доповіді на наукових конференціях

Єгорова О.В. Із історії вітчизняної практики освітньої “мобільності” (на прикладі вищої юридичної освіти ХІХ ст.) / Высшее образование в ХХІ веке: Информация - Коммуникация - Мультимедиа: 10 юбилейная междунар. науч.-метод. конф. 17-19 сентября 2003г. - Севастополь. - 2003. - С. 243-246.

Єгорова О.В. Внесок вчених юридичного факультету Новоросійського університету в розвиток вітчизняної юридичної науки / Інтелігенція і влада: Третя Всеукраїнська наукова конференція. 16-17 жовтня 2003 р. - Одеса. - 2003. - С. 73-80.

Єгорова О.В. Юридична наука України в період дії університетського Статуту 1863 р. // Україна модерна і сучасна (історія, історіографія та джерелознавство): Матеріали наукових читань, присвячених 60-річному ювілею професора Г.К. Швидько. - Дніпропетровськ: Національний гірничий університет, 2004. - С. 92-105.

АНОТАЦІЯ

Єгорова О.В. Юридична освіта в університетах України ХІХ - початку ХХ ст. (Етапи та особливості розвитку). - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук за спеціальністю: 07.00.01 - історія України. - Дніпропетровський національний університет, Дніпропетровськ, 2004.

В дисертації на основі аналізу значного комплексу опублікованих і архівних джерел простежуються етапи і особливості розвитку юридичної освіти в університетах України в ХІХ - на початку ХХ ст. З'ясовані основні фактори, котрі зумовлювали розвиток юридичної освіти в університетах України. Виявлені і систематизовані особливості простежуються за критеріями організації, змісту і структури, філософського або правового підгрунтя юриспруденції, методологічних засад, форм і методів роботи. Проаналізовані особливості забезпечення юридичних факультетів викладачами та шляхи вирішення кадрової проблеми на кожному з етапів. Виявлені зв'язок наукової діяльності учених з їх педагогічною роботою та значення наукових досліджень для вирішення важливих завдань українських університетів. За напрямками кількості та станового походження аналізується студентський контингент юридичних факультетів.