Размещено на http://www.allbest.ru/

П.П. Любченко: роль у проведенні політики колективізації в Україні (1929-1933 роки)

Петрикевич О.М.

Панас Петрович Любченко [2 (14).01.1897 - 30.08.1937] - відомий політичний та державний діяч Радянської України. Він починав свою політичну кар'єру в лавах партій есерів, українських есерів, боротьбистів. Його погляди еволюціонували від націонал-комунізму в бік підтримки комуністичної ідеології. Після переходу до лав КП (б) У пройшов шлях до секретаря ЦК КП (б) У (з листопада 1927 р.), члену Політбюро ЦК КП (б) У та Голови Раднаркому України (1934-1937 рр.). У кривавий 1937 рік звинувачений у приналежності до "антирадянської буржуазно-націоналістичної організації з числа бувших "боротьбистів". Покінчив життя самогубством 30 серпня 1937 року. Реабілітований у партійному порядку у 1965 році [1,219].

За часів перебування на посадах секретаря ЦК КП (б) У з ідеологічних питань та заступника голови Раднаркому України П.П. Любченко був на ряду з іншими представниками компартійно-радянської еліти безпосереднім реалізатором політики згортання непу та модернізації УСРР. Однак цей період його життя - на сьогодні досить маловивчена сторінка вітчизняної історії. В сучасних історичних дослідженнях зустрічаються лише безсистемні поодинокі факти, які стосуються дій П.П. Любченка та його поглядів щодо цих процесів. Тому джерельною базою для вивчення даного питання здебільшого є архівні матеріали та опубліковані документи. Автор статті ставить за мету визначити роль та місце П.П. Любченка у втіленні в життя політики колективізації та голодомору на Україні, його особисте ставлення до проведення політики ліквідації куркулів як класу, а також виявити чи існує взаємозв'язок між діями П.П. Любченка щодо виконання планів хлібозаготівель та його остаточною інтеграцію до складу радянської компартійної еліти.

Період 1927-1933 pp. був дуже складним і напруженим у житті Панаса Петровича Любченка. Він співпав із етапом згортання нової економічної політики та проведенням радянської модернізації. ХУ з'їзд ВКП (б) в грудні 1927 року прийняв ухвалу про розгорнення "добровільної" колективізації, а ХУІ партійна конференція ВКП (б) в квітні 1929 року затвердила так званий "оптимальний" варіант першої сталінської п'ятирічки (1928 - 1932 років) тобто план загальної індустріалізації країни. Одночасно партконференція проголосила початок масової колективізації сільського господарства.

Секретар ЦК КП (б) У П.П. Любченко був делегатом XVI конференції ВКП (б). На ній після доповіді М.І. Калініна про шляхи піднесення сільського господарства несподівано виникла дискусія про місце куркуля в колективізованому селі. В той час як інші висловлювалися за збереження куркульських господарств в урізаному вигляді за межами колгоспних масивів, Панас Петрович, маючи власну думку, що куркулі можуть працювати в колгоспі, відкрито її висловлює. Але дуже швидко позиція Любченка змінюється.

27 грудня 1929 р. Сталін висловив нове гасло про "ліквідацію куркуля як класу" на базі колективізації, яке було початком продуманої кампанії винищення заможних шарів сільського населення. Ця теза реалізовувалася через постанову ЦК ВКП (б) від 5 січня 1930р. "Про темп колективізації і заходи допомоги держави колгоспному будівництву".

До 1 жовтня 1929 року в Україні було колективізовано понад 10% селянських господарств, а до 10 лютого 1930 року - вже 42,6% [2, 197]. Нечуваний тиск держави напередодні весняної сівби створив на селі вибухонебезпечну ситуацію. Це призвело, по-перше, до опору селян, який відбувався в різних формах. Він був неорганізований, але масовий. Тому військові гарнізони приводилися у стан готовності до ліквідації "спалахів бандитизму".11 лютого в ЦК ВКП (б) відбулася нарада секретарів ЦК республіканських парторганізацій. 21 лютого ЦК ВКП (б) скликав нараду секретарів крайових і обласних партійних комітетів Росії та України. На обох нарадах керівники місцевих партійних організацій говорили про серйозність становища, але не висловлювалися за те, щоб дати задній хід "соціалістичним перетворенням" на селі. Як голова ЦКК ВКП (б) Г. Орджонікідзе 25 лютого одержав лист від В. Балицького. Голова ДПУ УСРР наводив факти гострої селянської реакції на примусову колективізацію, але закінчував лист оптимістично: "У нас на Україні справи складаються благополучно". А наступного дня в ЦК ВКП (б) по прямому дроту прийшла панічна телеграма від П. Любченка і Г. Петровського, в якій вони повідомляли про факти "грубого перекручення партійних директив" на місцях, що викликало селянський рух проти колективізації у прикордонному Плужнянському районі [3,268].

По-друге, виконання планів податків ставали ефективними тільки в умовах постійної загрози селянину його негайного розкуркулення. Однак чекісти вже завершили операцію з розкуркулення і підбили підсумки. Виступаючи на грудневому (1930 р.) пленумі ЦК КП (б) У в обговоренні нових завдань Москви по колективізації на 1931 рік, місцеві керівники заявляли, що завдання нереальні, бо немає кого індивідуально оподатковувати - куркуля не існує. На це секретар ЦК КП (б) У П. Любченко відповів: "Ми не організуємо наступу на куркуля, а значить, і успішного розгорнення колективізації, поки кожний член партії, кожний активіст бідняк і середняк не усвідомлять, що куркуль у нас виростає на базі дрібнобуржуазної стихії щодня, щогодини, що куркуль не вичерпується реєстром 1930 року, що куркуль на селі є" [4, арк.53].

Повторна кампанія розкуркулення готувалася ретельно, з урахуванням набутого досвіду 1930 р. Відповідну законодавчу базу забезпечив XII Всеукраїнський з'їзд рад, що відбувався у Харкові в лютому-березні 1931 р. В резолюції "Про підсумки та перспективи радгоспно-колгоспного будівництва" ставилася вимога перед органами радянської влади "рішуче провести ліквідацію куркуля як класу". План кампанії розкуркулення розробляла комісія Політбюро ЦК КП (б) У на чолі з П. Любченком. Вона підготувала проект постанови, затверджений ЦК КП (б) У 23 квітня 1931 р.: "Враховуючи високий відсоток колективізації і звідси значну кількість розкуркулених господарств, поставити питання перед ЦК ВКП (б) про надання Україні можливості вислати за межі УСРР не менше 40 тис. розкуркулених господарств. Вважати доцільним здійснити висилку розкуркулених господарств з України після завершення весняної сівби в червні". Кремль погодився з такою пропозицією і навіть при цьому обмежив кровожерливість керівників: з України було вирішено вислати тільки 30 тис. господарств [5, арк.76].

В 1931 році насильницькі методи колективізації поновилися. В цей рік 200 тис. селянських господарств було знищено як кулацькі, а їх майно передано колгоспам. За наслідками хлібозаготівель репресовано 65312 людини, серед яких, за офіційною статистикою, майже 84 відсотки були віднесені до категорій кулаків, заможників та середняків [6, арк.30]. Такі заходи, за думкою керівництва ВКП (б) та КП (б) У, повинні були допомогти виконати Україні план хлібозаготівель на 1931 рік, який становив 435 млн. пудів. Але усе, що вдалося стягти людськими й нелюдськими засобами, становило 365 млн. пудів хліба [2, 197].

Вже навесні 1932 року в Україні виникли труднощі з продовольчим забезпеченням сільського населення, що призводило до голодування, хвороб і смертей людей. Виконання непомірних планів хлібозаготівель вимагало використання каральних методів, про які було добре відомо П.П. Любченку як секретареві ЦК КП (б) У. Першого березня 1932 року начальник Вінницького обласного відділу ДПУ УСРР у своїй доповідній записці скаржиться йому на незадовільну роботу та злочинні дії сільського партійно-радянського керівництва під час хлібозаготівельної кампанії, незаконне вилучення хліба та знущання над селянами [7,27]. Не зважаючи на це Панас Петрович Любченко разом із заступником голови Раднаркому УСРР Д. Петровським на виконання директив Кремля направляє до всіх райпарткомів та райвиконкомів директиву щодо неухильного виконання експортних планів. Партійні та виконавчі органи на місцях зобов'язувалися поставити під знак ударництва роботи по виконанню планів, яка б забезпечила перекриття невиконаних до цього завдань [8,57].

любченко штучний голод український

Це призвело до загрози невиконання плану збирання насіннєвого фонду. В ряді районів України серед колгоспників почалися побоювання, що зібране насіння піде на хлібозаготівлі. Для посилення темпів збирання насіннєвих фондів до степових районів та районів Донбасу рішенням Політбюро ЦК КП (б) У від 6 березня 1932 року були відряджені члени та кандидати у члени Політбюро з групою робітників. Серед відряджених був і Любченко П.П. [9,123]. В цей час Україна конче потребувала допомоги у забезпеченні посівної кампанії насіннєвим фондом. Це завдання частково вдається виконати П.П. Любченку під час його поїздки до Москви у середині квітня. Панас Петрович зустрічається з заступником голови Комітету заготівель СРСР Черновим та наркомом землеробства Я. Яковлевим і домовляється про надання Україні допомоги. Про це свідчить телеграма В. Чубаря С. Косіору. У вигляді виключення позика у 6 тис. тон проса та грачихи, а також 3 тис. тон проса для надання допомоги колгоспам була безвідсотковою [10,121].

Питання засіву зернових знаходилося під пильним контролем ЦК КП (б) У, яке неодноразово розглядало його на своїх засіданнях. Активну участь у його обговоренні брав і П. Любченко. Через декілька днів видано постанову "Засівні справи", а для її реалізації вирішено направити закритого листа районним партійним організаціям. Панас Петрович разом із Касіором та Чубарем розробляють його проект та виносять на затвердження Політбюро [11, арк.74].

Вже 6 травня 1932 року РНК СРСР і ЦК ВКП (б) ухвалили постанови про плани хлібозаготівель на 1932 рік, який становив для України 356 млн. пудів (для колгоспів і одноосібників) і 29,9 млн. пудів для радгоспів [7,15]. Хоча цей план був менший, ніж попередній, враховуючи реальний стан сільськогосподарського виробництва, виникали сумніви щодо можливості його виконання. На спільному засіданні Секретаріату та Політбюро ЦК КП (б) У, яке відбулося 19 червня 1932 року, прийнято рішення про необхідність заготівлі 3200 тис. пудів хліба з нового врожаю вже до середини липня. Для організації максимально швидкого збирання та заготівлі хліба в південних районах України до них було відряджено Чубаря, Любченка та Скрипника. За дорученням Політбюро ЦК КП (б) У П.П. Любченком була визначена "група товаришів" на допомогу командированим членам ЦК КП (б) У [11, арк.102]. Сам Панас Петрович у червні-липні 1932 року побував у Генічеському, Якимівському, Ново-Троїцькому, Мелітопольському, Ново-Василівськиому районах та радгоспі "Переможець" на Одещині [11, арк.135]. Також він бере участь в роботі комісії з виробки практичних заходів і оперативного плану організації збирання хліба, складанні проекту постанови ЦК про збиральну кампанію для її подальшої публікації в пресі [11, арк.110].

Секретар ЦК КП (б) У з ідеологічних питань як і інші представники вищого партійно-державного керівництва УСРР, які часто виїздили до регіонів України, був добре обізнаний з реальним станом справ на селі і не мав жодних ілюзій. Було ясно, що запропонований обсяг поставок не лише надмірний, але й просто нездійсненний. Провідники КП (б) У

В. Чубар, Г. Петровський, С. Косіор і М. Скрипник апелювали до Москви, сподіваючись, що центр зменшить плани хлібозаготівель для України та сповільнить темпи колективізації. Не випадково Голова Всеукраїнського Центрального Виконавчого Комітету Г. Петровський писав Генсеку ЦК КП (б) У С. Косіору у 1932 р.: "Через те, що продовольче становище починає важко складатися для районів Дніпропетровської, Одеської, Харківської, Київської і Вінницької областей і не тільки села, а й деяких робітничих міст, я вважаю за необхідне:

1. Написати доповідну записку до ЦК ВКП (б).2. Прохати ЦК ВКП (б) видати постанову про припинення хлібозаготівель на Україні." [12,60].

Певні надії керівництво України покладало на ІІІ конференцію КП (б) У, яка проходила 6-9 липня 1932 року в Харкові. Москва знала все це і для забезпечення прийняття конференцією хлібозаготівельного плану відрядила на Україну Л. Кагановича та В. Молотова. На порядку денному конференції стояло одне питання: "Про підсумки весняної засівної кампанії, про хлібозаготівну та збиральну кампанії та завдання організаційно-господарського зміцнення колгоспів". Доповідь зробив С. Косіор, який був членом Політбюро ЦК ВКП (б). Саме це чималою мірою визначило суть і навіть тональність виступу. Він намагався переконати представників Москви у тому, що господарство України перебуває в поганому стані і на нього не можна так тиснути. На п'яти із шести засідань конференції тривало обговорення доповіді С. Косіора. В дебатах виступило 33 особи. Скрипник розповів про чисельні скарги селян, які жалілись йому, що у них усе забрали. Чубар, як голова українського радянського уряду, заявив: проблема частково полягає в тому, що колгоспи прийняли нереальні плани. Серед виступаючих був і П.П. Любченко. Як аргумент на користь зменшення плану хлібозаготівель він наводить цифру у 100-150 млн. пудів хліба втрат під час збирання врожаю (у 1931 році такі втрати становили близько 30%) [13,249-251]. Але даремними були сподівання зворушити представників Москви примарою голоду в Україні.

В. Молотов у своїй промові поклав усю вину за провал у сільському господарстві на керівників КП (б) У і підкреслив, що план хлібозаготівель на 1932 рік мусить бути виконаний у тих розмірах, які встановила Москва.

15 липня Політбюро ЦК ВКП (б) видає нову постанову про план хлібозаготівель по Україні із розбивкою по секторах: колгоспам (в тому числі МТС) та одноособовому сектору. Помилкою Комітету заготівель СРСР під час складання цього плану було те, що не враховувалися особливості областей України, а використовувалися середньоукраїнські цифри [10,256]. Основна маса одноособових господарств знаходилася у Київській та Вінницькій областях (їх частка у посівних площах складала сорок відсотків), в той час як в основних хлібних областях - Одеській, Дніпропетровській та на Донбасі - відсоток площі, яка засіювалися одноособовими господарствами, складала від 5 до 7 відсотків. Виходячи з цього, на засіданні Політбюро та Секретаріату ЦК КП (б) У розроблено дещо змінений план областям та колгоспам. Для його затвердження до Л. Кагановича звернулися П. Любченко та С. Чубар [11, арк.222]. Пропозиція була прийнята і план хлібозаготівель по Україні 21 липня був перерозподілений у бік збільшення його для колгоспів та МТС та загалом становив 5831,3 тис. тон [11, арк.260].

Для забезпечення виконання планів хлібозаготівель Україну неодноразово відвідували Л. Каганович та Молотов. 6-7 серпня 1932 року за їх участю проходять засідання Політбюро та ЦК КП (б) У, на яких Любченко П.П. виносить на затвердження проект постанови про м'ясопостачання та скотозаготівки на друге півріччя [11,154]. Як свідчать архівні документи протягом серпня 1932 року на всіх засідання Політбюро та ЦК КП (б) У піднімаються питання, які пов'язані із виконанням планів хлібозаготівель. І хоча масовий голод в Україні вже був в своєму розпалі, центральними органами влади надавався пріоритет виконанню планів хлібоздачі та забезпеченню відвантаження зерна на експорт.16 серпня за наслідками попереднього засідання Політбюро та ЦК КП (б) У прийнято рішення про затвердження обсягів вивозу зернових на третій квартал, який складав 31,5 тис. пудів [14,123]. На цих засіданнях П.П. Любченко бере активну участь в обговоренні питання про визначення розмірів хлібозаготівельного плану в розрізі областей, секторів та сільськогосподарських культур [11, арк.167]

Також він очолює ряд комісій: із розробки практичних заходів для проведення в життя постанови ЦК ВКП (б) і РНК Союзу щодо заборони торгівлі хлібом до 15 січня тобто до виконання плану хлібозаготівель [11, арк. 205],

із розробки проектів постанов ЦК КП (б) У про порядокрозрахунків МТС з колгоспниками за зданий хліб, про кредитування хлібозаготівель та організацію розрахунків із колгоспниками за зданий хліб, про організацію заготівель плодоовочів та навіть про заготівлю городини для Ленінграду [11, арк. 136,138,185, 209]. Вже у вересні 1932 року П.П. Любченко разом із заступником голови Раднаркому України Постишевим звітує перед Молотовим та Л.М. Кагановичем про виконання планів заготівель городини для Москви та Ленінграду [8,155]. Також разом із Затонським за дорученням ЦК намічає райони та персональний склад груп осіб для перевірки фактичного стану із врожайності зернових [11, арк.130].

Але за обставин, що склалися, годі було сподіватися на виконання держплану хлібозаготівель. Вже 4 жовтня 1932 року ДПУ УСРР доповідало ЦК КП (б) У, що річний план заготівлі хліба в Україні виконано на 33,7 %, по одноосібному сектору - на 19,1 %. Й.В. Сталін "посилив" КП (б) У шляхом призначення 12 жовтня М. Хатаєвича - колишнього секретаря Середньоволзького обкому - другим секретарем. Хатаєвич з блискавичною швидкістю продукував різні накази з метою пришвидшити хлібозаготівлі. Але Сталіну цього було недостатньо, тому 22 жовтня він в Україну послав голову РНК СРСР В. Молотова [35,41].29-30 жовтня 1932 року йшли тривалі засідання Політбюро ЦК КП (б) У за участю Молотова та його нечисленного супроводу. Він сповістив про зменшення плану хлібозаготівель для України на 70 млн. пудів, тобто на п'яту частину. У прийнятих Політбюро ЦК КП (б) У рішеннях хід виконання плану здачі хліба був визнаний незадовільним, а головні причини зриву вбачалися у "пануванні демобілізаційних настроїв", "слабкій більшовицькій боротьбі за хліб" з боку парторганізацій тощо. Були розроблені надзвичайні заходи по безумовному виконанню нових контрольних завдань. ЦК КП (б) У терміново з числа членів та кандидатів у члени Політбюро відрядив до областей на взірець молотовської свої комісії "для прийняття на місцях разом із обкомами всіх заходів до більшовицької мобілізації сил".

В.В. Косіор поїхав у Одеську, В.П. Затонський і С.А. Саркісов - Київську, В.Я. Чубар та М.О. Скрипник - Дніпропетровську, Г.І. Петровський - Донецьку, М.М. Хатаєвич - Харківську, Ф.І. Зайцев - Молдавську АРСР, а П.П. Любченко і К.В. Сухомлин - Вінницьку [16,87].

П.П. Любченко разом із Сухомліним зобов'язані були щодекадно інформувати ЦК листами про хід хлібозаготівель по Вінницькій області [17, арк.217]. Зменшений план для цього регіону складав 30,4 млн. пудів, із яких на одноосібників припадало - 10,3 млн. пудів, селянський сектор - 26,3 млн. пудів, радгоспи - 4,1 млн. пудів та колгоспи - 16 млн. пудів [18, арк.41]. Але й такий план був зависоким. Продовольче становище на Вінниччині вже навесні 1932 року було досить тяжким. Ще в квітні місяці П.П. Любченко виїздив для ознайомлення із ситуацією до районів Київської та Вінницької областей із найбільш тяжким економічним становищем [9,150]. Незважаючи на це, станом на 1 січня 1933 року областю завершено виконання плану хлібозаготівель при повному виконанні по селянському сектору і насінневій позиці. Про роль Панаса Петровича в цьому "досягненні" свідчить той факт, що саме він 5 січня 1933 р. на засіданні Політбюро ЦК КП (б) У доповідав із питання "Про опублікування рапорту про закінчення хлібозаготівель Вінницькою областю" [19, арк.281]. Вже за місяць роботи делегованих представників ЦК КП (б) У, які на той час, як зазначалося у листі ЦК КП (б) У до Ц ВКП (б), "здебільшого завершили роботу", в ряді районів Вінницької області було встановлено можливості додаткових заготівель хліба у колгоспах, які виконали свої плани. В службовій записці, що поступила на ім'я П.П. Любченка на початку січня 1933 року, уповноважений із хлібозаготівель Степанський пропонував затвердити список районів, в яких передбачалося провести понадпланову заготівлю хліба. Із їх загальної кількості (37 районів) - 9 були районами Вінницької області [20, арк.114-115]. Дотично про "результативність" організаторської частини роботи по хлібозаготівлям П.П. Любченка та М.О. Скрипника вказує і телеграма В. Молотова до С. Косіора від 21 листопада 1932 року. Голова уряду СРСР запропонував відрядити "відповідального парткерівника (М.О. Скрипника чи П.П. Любченка)" до Чернігівської області [10,461]. В грудні 1932 року Панаса Петровича на чолі із групою робітників було направлено до Одеської області. Перед ними ставилося завдання швидкого покращення організаційного керівництва хлібозаготівлями як із обласного центру, так і в районах [10,461].

Останньої декади грудня на Україну для обстеження ходу хлібозаготівель приїхав Каганович. Він повідомив, що ЦК ВКП (б) скасував постанову ЦК КП (б) У від 18 листопада про невивіз насіннєвих фондів "як рішення, що послаблює наші позиції в боротьбі за хліб". "Решения ЦК КП (б) У от 18 и 29 ноября отменены. Но значит ли это, что мы не должны собирать Семена? Нет. Семена нужно собрать, но после выполнения плана хлебозаготовок. За семена нужно драться. И, возможно, прийдется пойти на путь самообложения крестьян. Но это гораздо целесообразнее делать именно для семян, а не для заготовок идти и "побираться" у колхозников по полпудика" - ці слова, які Л.М. Каганович скаже на нараді секретарів райкомів Одеської області 24 грудня, будуть того ж дня занотовані ним у щоденнику. Панас Петрович Любченко не лише був присутній на цій нараді, а й супроводжував Лазаря Моісейовича під час його об'їзду колгоспів регіону [10,496-513].

Незважаючи на всі зусилля партійного керівництва, наприкінці

1932 року на заготівельні пункти було доставлено лише 4,7 млн. тон зерна - тобто 71,8% плану [13,270]. Сталінське керівництво прагнуло знайти винних у провалі сільськогосподарської кампанії в Україні у 1931-1932 рр. В цей час виходить постанова ЦК ВКП (б) і РНК СРСР від 14 грудня 1932 року "Про хлібозаготівлі на Україні, Північному Кавказі і Західній області", яку підписали Й. Сталін і В. Молотов. В ній вимагалося від партійних, радянських та каральних органів застосовувати широкий набір репресій щодо українських селян. Визначивши, як слід карати "організаторів саботажу хлібозаготівель", постанова "пропонувала" ЦК КП (б) У і Раднаркому України "звернути особливу увагу на українізацію, зокрема усунути її механічне проведення". Наголошувалося, що саме неправильне проведення українізації стало однією із основних причин незадовільного проведення хлібозаготівель. Спочатку основними винуватцями у "механічній українізації" Сталін намагався зробити передусім колишніх боротьбистів - Хвилю і Любченка [21,30-31].

24 січня 1933 р. ЦК ВКП (б) видав постанову, в якій йшлося про незадовільний стан в українській партійній організації, зміну трьох секретарів обкомів та призначення П. Постишева другим секретарем ЦК КП (б) У. У плани Сталіна не входила проста зміна керівництва, йому потрібні були "шкідники".5 - 7 лютого 1933 року на пленумі ЦК КП (б) У керівництво українських комуністів було змушено поступитися тискові з центу і визнати "факт спроби колишнього проводу харківського обкому приховати від мас постанову від 24 січня 1933 року". Однак, за свідченнями очевидців, зайшлося про стан справ на ідеологічному фронті. Постишев у своєму виступі наголосив, що по радянській лінії керівництво перебуває в міцних, надійних, більшовицьких руках, в той час як це не можна сказати про керівництво ідеологічним фронтом по партійній лінії. Як відомо, завкультпромом був Хвиля, а Любченко - кандидатом у члени Політбюро ЦК КП (б) У та головним редактором провідної партійної газети в Україні - "Комуніст", тобто удар спочатку було спрямовано саме проти них [22,216-217].

Підтвердження критичного ставлення до ідеологічної та кадрової роботи в ЦК КП (б) У може також слугувати рішення Політбюро ЦК КП (б) У від 10 лютого 1933 року про звільнення (за пропозицією Косіор та Постишева) Хвилі з посади завідуючого відділу культури та пропаганди (із запрошенням М. Попова), а Шкадінова - від обов'язків завідуючого відділом кадрів ЦК КП (б) У. Причому в примітках до цих рішень поряд з названими двома звільненими особами називалося також прізвище Любченка. Його планували зняти із секретарів ЦК КП (б) У і ставили питання про нього як головного винувать ся "перегинів" у здійсненні національної політики. Однак до звільнення справа ще не дійшла. За спогадами очевидців, відразу після пленуму Любченко поїхав до Москви, де і був прийнятий Сталіним та Кагановичем [23, арк.9]. Як виявилося пізніше, Любченку вдалося переконати Сталіна, що у "петлюрівських" симпатіях значної частини суспільства та в невдоволенні національно свідомих українців політикою ВКП (б) винен саме Скрипник, а не недолуга політика на селі центральних органів. Любченко написав ґрунтовного листа Сталіну та Кагановичу, в якому, визнаючи деякі власні помилки та недоліки, наголошував на тому, що саме Скрипник винен у всіх негараздах. Які були в Україні [21,30-31].

25 лютого 1933 року, під час масового голодомору в Україні, П.П. Любченко призначається першим заступником голови Раднаркому УСРР [19, арк. 191]. Одночасно він продовжував виконувати обов'язки секретаря ЦК КП (б) У з ідеологічних питань. Його також введено до складу комісії Оборони РНК і ЦК та Української економічної наради [24, арк.7]. Нове призначення свідчило, що Й.В. Сталін, В.М. Молотов і Л.М. Каганович бачили Любченка серед нової "команди" керівників України, яку активно створювали на початку 1933 року С.В. Косіор та П.П. Постишев.

Виконання хлібозаготівельних планів під час вимирання українських сіл супроводжувалося репресивними засобами. За статистичними даними їх пік припав саме на 1932 рік. Загальна кількість засуджених за хлібозаготівлі в цей рік становила 65312 чол. На відміну від 1931 року основний удар тепер було направлено на середняків та бідняків (41797 чол.). В сім разів зросла кількість засуджених осіб, які входили до правлінь колгоспів, що не виконували плани хлібозаготівель [6, арк.30]. Це відбувалося на тлі масових смертей на Україні від голоду. Розуміючи, що певні регіони України під час посівної кампанії зіштовхнуться із проблемою нехватки робочих рук, 10 січня 1933 року П.П. Любченко виходить до Політбюро ЦК КП (б) У з пропозицією доприселення в колгоспи окремих районів Одещини і Дніпропетровщини колгоспників із Правобережної України: районів Волині, Вінничини, Чернігівщини. Він пропонував переселенців брати із бувших бідняків, а засіляти в хати розкуркулених та засуджених ворогів народу. Кількість доприселенців ставив у пряму залежність від того, скільки готових житлових приміщень можуть забезпечити обласні та районні організації Одеської та Дніпропетровської областей. Панас Петрович вважав, що саме ці бідняки стануть активом у колгоспах [20, арк.161]. ЦК КП (б) У прийме рішення про доречність цієї пропозиції та буде тримати на контролі це питання ще тривалий час. Це підтверджує факт видання постанови "Про закріплення переселенців" 31 травня 1934 року, вже за часів, коли Панас Петрович очолював Раднарком України [25, арк.69]. Ще один методом перекриття недостатку робочої сили в період сівби було використання на цих роботах майже півтори тисячі красноармійців-трактористів. ЦК КП (б) У навіть розглядав можливість залучати до роботи в полі засуджених. Але проти цього в категоричній формі виступив Балицький і цей пункт було вилучено із рішення. Одночасно з тим, в колгоспах, де була проведена "найбільша вичистка робітників, особливо спеціалістів, за дрібні господарські проступки", вважалося за необхідне переглянути рішення відповідних комісій [26, арк.112]. Через рік П.П. Любченко подасть до ЦК КП (б) У проект постанови "Про засуджених колгоспників". В ній він запропонував вважати за доцільне, щоб ВУЦВК розглянув та зняв судимість із тих колгоспників, які на той час працювали та "виконували свої обов'язки перед державою" та були засуджені за невиконання засипки насіння, посівних планів чи хлібозаготівель, якщо невиконання хлібозаготівель не було більше 2-3 років підряд. Для складення списків таких колгоспників, відповідно до прийнятої 3 березня 1934 року постанови ЦК КП (б) У, у районах створювалися комісії, які очолювали голови місцевих виконавчих комітетів, а до їх складу входили прокурор ДПУ та начальник політвідділу МТС. Цим комісіям було наказано у місячний термін подати такі списки до ВУЦВК [25, арк.24]. Проблема недостатку робочої сили залишалося болісним і під час збиральної кампанії 1933 року. Вже в червні місяці цього року це питання виноситься на засідання Політбюро ЦК КП (б) У. За його рішенням була створена з розробки у трьох денний термін пропозицій про забезпечення збирання урожаю робочою силою в районах та радгоспах з її нестачею. В роботі цієї комісії прийняв участь і П.П. Любченко [27, арк.54].

Іншою проблемою проведення посівної кампанії 1933 року була недостатність обсягів насіннєвого фонду для проведення посівної кампанії, який здебільшого був вивезений з України в рахунок виконання хлібозаготівельних планів. Питання про збір насіння неодноразово виноситься на засідання Політбюро ЦК КП (б) У. Гострота питання прослідковується через аналіз формулювань рішень ЦК. Прикладом цього може слугувати факт зміни мети відрядження П.П. Любченка до Одеської області у березні 1933 року. Якщо в протоколі № 105 засідання Політбюро від 04 березня 1931 року вона формулюється як "ознайомлення із станом справ на місці і допомоги у справі підсилення вивозки насіннєвої позики колгоспам і радгоспам, збирання в колгоспах кількості насіння, що не вистачає, і ремонту тракторів", то вже в наступному протоколі № 105 - як "вжиття термінових та найрішучіших заходів на місцях для усунення антипартійних настроїв і для безумовного забезпечення збирання кількості насіння, що не вистачає за планом, та повного виконання плану" [24, арк.8,51]. Таким чином, одним із шляхів подолання проблеми ЦК вбачав у продовженні репресій та адміністративному тиску. За офіційними даними 33080 осіб було засуджено за період весняної кампанії. Із них за незасипку, крадіжку або розбазарювання насіннєвого фонду - 10881 чол. Тепер основний удар припадав на службових осіб колгоспів та самих колгоспників (17722 особи) [6, арк.30]. Не гребував такими методами і П.П. Любченко.

Інше джерело поповнення насіннєвого фонду запропонував Дніпропетровський обком, який вийшов із пропозицією про видачу 10-15 % відрахувань від виявленого зерна не тільки тим, хто виявляє розкрадений хліб, але й колгоспникам та одноосібникам, крім кулаків, які виривають свої ями. Дана пропозиція для погодження була винесена на голосування членів Політбюро ЦК КП (б) У опитом. Викликає інтерес резолюція, написана П.П. Любченком. В ній він не лише повністю погоджується із пропозицією, але й висловлюється за доповнення її в кінці словами "із краденим хлібом" [26, арк.101]. Залишається невідомим підґрунтя такого зауваження Панаса Петровича: особиста ідейна позиція чи кар'єрські амбіції та бажання "проявити" себе на новій посаді? В цей час він як секретар ЦК КП (б) У входить до складу ряду тимчасових комісій: із продовольчої допомоги рядові районів, остаточного редагування декрету ВУЦВК про ліквідацію комнезамів незаможних селян, по встановленню площ посіву по областях, із розробки проекту постанови про порядок видачі хліба за обробку буряку тощо [24, арк.6,9,124, 195], очолює бюджетну комісію [28, арк.1]. Безпосередньо приймає участь разом із Постишевим та Косіором у остаточному редагуванні пропозицій ЦК щодо роботи колгоспного осередку [29, арк.151] та постанови ЦК КП (б) У про перебіг сівби в радгоспах [28, арк.152].

Велике значення в організації посівної кампанії ЦК КП (б) У приділяло організації агітаційної та пропагандистської роботи серед сільського населення. Ще у лютому 1933 року на засіданні ЦК КП (б) У розглядалося питання про роботу центральних обласних газет у зв'язку із підготовкою і проведенням весняної сівби. А вже в квітні на засіданні Оргбюро та Секретаріату ЦК КП (б) У ставиться питання про роботу газет Донбасу у весняній сівбі. В результаті обговорення, в якому активну участь прийняв П.П. Любченко, прийнято рішення, яке знайшло своє відображення у відповідні постанові ЦК КП (б) У. В ній робота газет Донбасу визнана незадовільною. Крім того, зазначалося, що преса Донбасу в значній мірі відповідає за те, що Донецька область посідала в сівбі останнє місце серед областей України. В письмовому вигляді П.П. Любченко погоджується із змістом постанови "Про видання масової літератури Держсільгоспвидавом", в якій зазначалося про необхідність систематичного подання досвіду та практики зразкових колгоспів та радгоспів [28, арк.58-59,108-109]. І вже восени очолює комісію із розробки пропозицій щодо покращення роботи Українфільму та обслуговування ним МТС, радгоспів та колгоспів [30, арк.113].

Протягом 1933 року Панас Петрович опікується питанням виконання планів хлібоздавання, здавання сільськогосподарських продуктів. Про це, по-перше, свідчать ряд документів, підписаних ним особисто. Як заступник голови Раднаркому УРСР П.П. Любченко 29 квітня 1933 р. під грифом таємно звітує про перевиконання планів заготівель на експорт та пропонує нагородити орденом Трудового Червоного прапора керівників, які відзначилися на організації експортних поставок з України в 1931 - 1933 роках [8,392] та 10 червня - про хід виконання експортних планів у першому півріччі 1933 р. [8,311]. По-друге, протоколи засідання Політбюро ЦК КП (б) У. Відповідно до них видно, що Панас Петрович входить до складу комісії з питань збиральної кампанії [31, арк.127], розробляє та корегує проекти відповідних постанов. Прикладом цього є участь П.П. Любченка у корегуванні проекту резолюції Пленуму ЦК КП (б) У "Про хлібоздавання" [31, арк.81]. Розробляє та виносить на затвердження серпневий план хлібоздавання та план хлібоздавання тваринницькими господарствами і радгоспами системи НКРадгоспів на 1933 рік [32, арк.122-123], директиву про забезпечення на період збиральної кампанії робочої худобі колгоспів зерном-фуражем за рахунок 10-15% авансу на внутрішньоколгоспні потреби [32, арк.72] тощо. Доповідає на засіданнях Політбюро ЦК КП (б) У з питань, пов'язаних із збереженням хліба, про план і порядок здавання картоплі врожаю 1933 року, про план і заходи до проведення озимої сівби [32 арк.100,159], про п'ятнадцятимісячний план м'ясоздавання України [31 арк.127]. В рамках контролю з боку Політбюро ЦК КП (б) У за станом справ та з метою організації масового розгортання збиральної кампанії, обмолоту та здавання хліба на місцях виїздить до Одеської області [32, арк.67]. Як голова комісії Політбюро ЦК КП (б) У особисто стежить за організацією та здійсненням залізничних перевезень заготовленої сільськогосподарської продукції [33, арк.100-102].

У січні 1934 року відбувається ХУіІ з'їзд ВКП (б), який проголосив про завершення "суцільної колективізації" села. Підсумки модернізації на Україні підбивалися на ХІІ з'їзді КП (б) У. Панас Петрович був делегатом цього з'їзду з правом ухвального голосу. Виступ на ньому П.П. Любченка 21 січня з приводу десятої річниці смерті В.І. Леніна свідчить про остаточну трансформацію його погляду щодо політики колективізації та ліквідації куркульства як класу в бік повної підтримки курсу партії. Також у своїй промові Панас Петрович засудив "капітулянтську "теорію" мирного вростання куркульства в соціалізм" Рикова, Бухаріна і Томського, зазначаючи, що вони "політиці колективізації протиставляли розвиток індустріального селянського господарства та скорочення темпів розвитку колгоспів та радгоспів". Саме цим і пояснював свою підтримку розгрому зазначених політичних діячів як правих опортуністів [34, арк.18-19].

П.П. Любченка не можна вважати безпосереднім розробником злочинних замислів щодо українського селянства та відносити його до "командирів великого голоду". Його роль полягала саме у втіленні у життя задумів Москви щодо українського селянства. Він став безпосереднім учасником реалізації штучного голоду в Україні як засобу репресій проти українського народу. Цим і пояснюється його місце у реалізації політики колективізації на Україні, яке уявляло собою безпосередню участь у розробці відповідних механізмів її проведення шляхом створення директив, постанов, планів, здійснення жорсткого контролю за їх виконанням та сприянням розгортанню репресій.

Період 1928-1933 років у житті П.П. Любченка - період остаточного інтегрування в склад компартійно-радянської еліти УСРР, яка була складовою частиною відповідної еліти СРСР на чолі з Й.В. Сталіним. Його поведінка та дії сприяли зростанню авторитету в кремлівських колах та кар'єрному злету. П.П. Любченко повинен був грати згідно з правилами, які сформувались у середовищі цієї еліти. І немає жодних підстав вважати, що він був проти цих правил або намагався їх змінити. Це пояснюється кар'єризмом, цинізмом, здатністю до пристосування, боротьбою за привілеї та комфортне життя й особистий добробут, що все більше стає притаманним представникам політичної еліти УСРР у другій половині 20-х років.

Література