Персонологічні дослідження доброчинно-меценатської діяльності поміщиків України в другій половині ХІХ на початку ХХ ст. в сучасній українській історіографії

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Персонологічні дослідження доброчинно-меценатської діяльності поміщиків України в другій половині ХІХ на початку ХХ ст. в сучасній українській історіографії

У сучасній історичній науці одне з чільних місць посідають персонологічні дослідження. Визначення місця особистості в історії допоможе реставрувати перебіг історичного процесу та з'ясувати роль української національної еліти в різні історичні періоди. Соціокультурні зміни українського суспільства стимулюють пошуки нових відповідей на насущні питання сучасності у минулому. Увагу сучасних учених привертають доброчинність та меценатство як вид суспільно-корисних дій в національно-культурній сфері. Саме через призму історії доброчинності та меценатства проступає еволюція соціально-економічного та культурного статусу найвідоміших покровителів культури та мистецтва, їх роль і місце в системі загальносвітової культури, можливим стає розкриття духовного єства благодійника, його способу життя.

У цьому аспекті привертають увагу персонологічні дослідження доброчинно-меценатської діяльності українських поміщиків в пореформений період, оскільки вони дають змогу ясніше усвідомити поняття благодійності в Російській імперії в другій половині XIX на початку XX ст., з'ясувати місце та роль приватних осіб, зокрема поміщиків в цьому процесі, визначити форми та засоби здійснення доброчинних акцій. Предметом даної статті обрано дослідження родин Чикаленко та Терещенко, оскільки на прикладі зазначених родин можна простежити характерні риси, форми та методи доброчинно-меценатської діяльності, певні відмінності й особливості.

Дотепер історія поміщицької благодійної діяльності в другій половині XIX на початку XX ст. як комплексний аспект наукових пошуків залишається серед малодосліджених проблем вітчизняної історії. Питанню доброчинності та меценатства поміщиків приділена значна увага в комплексному дослідженні соціально-економічного життя поміщиків в 1861-1917 рр. Н.Р. Темірової; досить вагомим дослідженням є монографія Ю.І. Гузенка, в якій на ґрунтовній джерелознавчій та історіограічній базі досліджується еволюція громадських благодійних організацій Півдня України [1]. Останнім часом з'являються дослідження з історії меценатства в Російській імперії та Україні, доброчинності в окремих сферах соціального життя [2].

Метою даного дослідження є з'ясування рівня висвітлення доброчинно-меценатської діяльності окремих поміщицьких родин України в другій половині XIX на початку XX ст. в сучасній українській науковій літературі.

Головними для даного дослідження є джерела історіографічні наукові, публіцистичні праці, а також рукописні матеріали досліджень родин Чикаленко та Терещенко сучасних українських істориків, зокрема Ю.М. Хорунжого, Ю.О. Бойко, В.В. Ковалинського, О.В. Ткаченко, О.М. Доніка [3].

Доброчинно-меценатська діяльність родин Тарновських, Галаганів, Симиренків, Чикаленків, Рильських та інших розглядається в монографії Ю.М. Хорунжого [4]. З відомостей, поданих автором у монографії, дізнаємося, що це були не просто філантропічні акції, а діяльність, спрямована на розвиток національної самосвідомості, гідності українців, на піднесення українського національного руху. Доброчинна діяльність охоплювала різноманітні сфери, починаючи від сільського господарства (вкладання коштів у прогресивні форми господарювання, роздача землі селянам майже безкоштовно тощо), опікування їх особистісними (селян) проблемами (лікування, забезпечення реманентом, надання можливостей здобувати освіту) до вкладання коштів на друкування книжок українською мовою, видання українських газет, для творчої праці митців, створення й фінансування громадських організацій.

На основі численної джерельної бази Ю.М. Хорунжий проаналізував громадську та доброчинну діяльність Євгена Чикаленка [4,56-85]. Доброчинні акції цього діяча були невід'ємно пов'язані з його громадською діяльністю, що була спрямована на розвиток української мови, культури, підняття самосвідомості українців. Зокрема, Є. Чикаленко у с. Перешори віддав під парафіяльну школу колишню корчму та подарував цій школі українські книжки; заснував бібліотеку для селян; власним коштом видав російсько-український словник М. Комарова словник Уманця і Спілки [4,59,62]. На знак вшанування пам'яті померлої доньки Євген Харлампійович віддав частину грошей у розмірі 1 тис. крб., що припадала б на посаг для доньки, в редакцію часопису «Киевская старина» на премію за найкраще написану історію України [4,60].

З монографії Ю. Хорунжого дізнаємося, що Чикаленко заснував фонд допомоги українським письменникам ім. Д. Мордовця, оплачував гонорари літераторам, що друкувалися в «Киевской старине». Для розбудови студентського Академічного Дому у Львові Чикаленко пожертвував 25 тис. крб. [4,60-61]. На думку Ю. Хорунжого, Є. Чикаленко здійснював не просто короткострокові благодійні акції, а вкладав кошти в проекти далекої перспективи. Чикаленко, розуміючи значення української мови для розвитку національної свідомості та українського національного руху взагалі, на початку XX ст. морально та матеріально підтримує політичні задуми українських громадських діячів: в 1903 р. він був одним із засновників Української Демократичної партії; Чикаленко «асигнує 1 тис. крб. на видання за кордоном Українською Революційною партією української газети «Селянин»; вкладав кошти в українські газети «Громадська думка» і «Рада» [4,64-65]. У роботі автор підкреслив, що у XIX на початку XX ст. доброчинність набула особливого поширення серед шанованих, багатих і небагатих, знаних українців. Вони чимало зробили для становлення вітчизняної культури та освіти, розвитку промисловості, поліпшення медичної справи тощо.

Видавничій, благодійницькій та громадсько-політичній діяльності Є. Чикаленка присвячена дисертація Ю.О. Бойко [5]. Дослідниця на численному джерельному матеріалі розкриває основні напрямки філантропічної діяльності Чикаленка, але в основному авторка приділяє увагу благодійництву діяча в громадському русі, зокрема, вкладання коштів на заснування української преси, розвиток української літератури тощо, та залишаючи поза межами дослідження доброчинництво Чикаленка в сфері освіти, медицини [5,8-9].

Таким чином, на основі зробленого історіографічного аналізу можна дійти висновків, що Є.Х. Чикаленко, як вірний представник козацького роду, робив все можливе для розвитку та піднесення українського національного руху.

Останнім часом з'явилося чимало праць, присвячених дослідженню багатогранної діяльності родини Терещенків українських підприємців-дворян, чия доброчинна та меценатська діяльність відома сьогодні не тільки в Україні, але й за її межами. Спираючись на значну джерельну базу, В.В. Ковалинський дуже ретельно дослідив меценатство цієї родини, яка зробила значний внесок у розвиток благодійництва Києва [6].

Підприємницька і благодійна діяльність родини Терещенків досліджується у дисертаційній роботі О.В. Ткаченко [7]. У четвертому розділі своєї роботи авторка подала основні моменти доброчинної діяльності Терещенків. Авторка з'ясувала родовід Терещенків, проаналізувала їхню підприємницьку діяльність. Вона дійшла висновку, що Терещенки були представниками української промислової еліти, які своєю діяльністю сприяли економічному розвиткові України. Розглядаючи доброчинну та меценатську діяльність цієї родини, О.В. Ткаченко торкнулася лише основних її моментів, переважно в Києві. Об'єднавши у своєму дослідженні промислово-фінансову та громадську діяльність Терещенків, авторка, зрозуміло, не змогла сповна висвітлити їхню доброчинну й культурно-освітню діяльність.

Більш ґрунтовно доброчинно-меценатська діяльність родини Терещенків висвітлюється у працях О.М. Доніка [8]. Автор в дисертаційній роботі дослідив участь окремих представників родини Терещенків в організаціях доброчинного спрямування, діяльність Терещенків як фундаторів філантропічних, медичних, культурно-освітніх, релігійних закладів, перш за все в Києві та Глухові. Починаючи із середини XIX ст., М.А. і Ф.А. Терещенки та інші представники родини через виборні посади в міських, земських і професійних установах, як почесні члени доброчинних товариств, попечителі училищ, гімназій, лікарень, притулків тощо, фундатори філантропічних, лікувальних і освітніх закладів вони активно впливали на суспільне життя. Автор, спираючись на ґрунтовну джерельну базу, доводить, що першими в пореформену добу за свою підприємницьку та доброчинну діяльність отримали дворянство саме члени родини Терещенків. Найвищий чин серед Терещенків мав Микола Артемович таємного радника (ІІІ клас в чиновницькій ієрархії), а його брати Федір та Семен і син Олександр мали на один клас нижче дійсних статських радників [9,43]. На думку автора, активна різнобічна доброчинна діяльність членів родини Терещенків, яка стала сімейною традицією, здійснювалася не лише заради підвищення власного соціального статусу і престижу, а й мотивувалася релігійно-моральними переконаннями допомоги ближньому, була покликанням душі. До того ж загострення багатьох соціальних проблем у суспільстві, викликаних розвитком капіталізму, спонукали Терещенків власними зусиллями пом'якшувати їх, усвідомлюючи своє важливе місце в його поступі на гуманістичних та культурно-освітніх засадах [10,9]. У дослідженні розглянуто історичні й суспільні умови, які сприяли стрімкому розвитку благодійності в Україні у другій половині XIX ст., охарактеризовано значення доброчинно-меценатської діяльності родини Терещенків для становлення і розвитку систем соціального захисту та охорони здоров'я співвітчизників. Так, автором на основі архівних матеріалів зібрано відомості про опікування Терещенками дітьми-сиротами та дітьми з бідних родин. Донік надає факти про заснування А.Я. Терещенком у 1872 р. в Глухові притулку для дітей-сиріт і дітей з бідних родин; про фінансову й моральну підтримку багатьох філантропічних товариств та закладів, що опікувалися дітьми: Товариства денних притулків для дітей робітничого класу, Рубежівської колонії Товариства землеробських колоній і ремісних притулків, Маріїнського дитячого притулку, попечительства глухонімих Відомства імператриці Марії та ін. [10].

Автором дисертації зроблено висновок, що розвиток системи охорони здоров'я здійснювався завдяки громадській та приватній доброчинності та наведено факти підтримки та опікування медичними закладами родиною Терещенків: «1879 р. брати М.А. й Ф.А. Терещенки заснували в Глухові безплатну лікарню св. Єфросинії. У Києві протягом 80-90-х рр. значною мірою завдяки М.А. Терещенку та членам його родини з'явилися безплатна лікарня для чорноробів (з 1894 р.), більшість медичних закладів Маріїнської общини сестер милосердя Товариства Червоного Хреста і Благодійного товариства, а також нічліжний притулок» [10,10].

О.М. Донік наводить численні факти широкої доброчинної діяльності родини Терещенків, зокрема Ф.А. Терещенка у м. Києві: Товариство швидкої медичної допомоги, Товариство боротьби із заразними хворобами, Попечительство трудової допомоги [10]. Автором зібрано матеріали про доброчинність Терещенків в роки Першої світової війни. «У 1915 р. вони утримували в Києві шість лазаретів для поранених та хворих воїнів, два притулки для солдатів з ампутованими кінцівками. Н.В. Терещенко очолювала місцевий комітет Всеросійського земського союзу, Київське відділення із забезпечення скалічених воїнів протезами» [10].

О.М. Донік проаналізував меценатську діяльність родини Терещенків, її рівень, масштаби, напрями й особливості, визначив найвідоміших колекціонерів родини. Автор наводить численні приклади меценатства та колекціонування творів мистецтва. Так, основу колекції сучасного Київського музею російського мистецтва склали збірки Федора, Миколи та Івана Терещенків кращі зразки мистецтва художників-передвижників останньої чверті XIX ст. [10,11]. На кошти Б. Ханенка та інших представників родини Терещенків було збудовано Національний художній музей України (тоді Київський художньо-промисловий і науковий музей) [10]. Отже, Терещенки та Ханенки активно сприяли розвиткові музейної справи в Україні. Вони матеріально підтримували талановиту молодь, насамперед вихованців Київської рисувальної школи, постійно вносили свою фінансову частку в будівництво або навіть споруджували православні храми, надавали кошти на встановлення пам'ятників не тільки російським державним діячам, а й відомим українцям, зокрема Б. Хмельницькому,!.Котляревському, М. Гоголю та ін. [10]. Таким чином, родина Терещенків зробила вагомий внесок у розвиток духовності, мистецтва й культури України, своєю меценатською діяльністю засвідчила розуміння їхнього високого призначення в житті суспільства.

Таким чином, на основі історіографічного огляду можна зробити певні висновки. У другій половині ХіХ ст. під впливом значних перетворень у соціально-економічному житті України благодійність, продовжуючи бути релігійним обов'язком, стає атрибутом суспільства, яке рухається по шляху гуманізації. На думку багатьох українських дослідників, доброчинно-меценатська діяльність відомих поміщицьких родин була невід'ємною рисою аристократичного життя, суттю буття та відбувалася за покликанням душі та серця. Вчені наголошують, що із проведенням реформ 60-70-х рр. XIX ст. роль приватної ініціативи у становленні та розбудові системи соціального захисту населення відіграє досить помітну та впливову роль. Майже для всіх українських землевласників характерним було опікування проблемами та потребами власних робітників та селян, створення освітянських, медичних закладів, закладів допомоги нужденним тощо. Чикаленко найбільшу увагу приділяє доброчинним заходом, що були спрямовані на розвиток українського національного руху: видання книжок українською мовою, асигнування української преси, підтримку українських авторів, організацію та матеріальну підтримку політичних партій. Терещенки не брали участі в українському національному русі. Проте як громадяни нової суспільної доби вони зосередили свою увагу на тих сферах громадського життя, які в соціально-економічних умовах другої половини XIX ст. набували важливого суспільного значення. Доброчинна та меценатська діяльність представників родини Терещенків відіграла значну роль у справі становлення і розвитку вітчизняних систем соціального захисту нужденного населення та охорони здоров'я, сфер освіти, духовності й культури України другої половини XIX початку XX ст.

У перспективі опрацьований історіографічний матеріал допоможе відтворити цілісну картину історії розвитку доброчинно-меценатської діяльності в Україні та дослідити маловідомі сюжети проблеми. Зокрема, це дослідження доброчинних заходів поміщиків із створення навчальних та медичних закладів, ощадних кас, підтримки кооперативного руху в другій половині XIX початку XX ст., вплив доброчинної діяльності на формування української національної ідеї та розвиток національного руху в українських землях.

доброчинний меценатський поміщик український

Література

1. Темірова Н.Р. Поміщики України в 1861-1917 рр.: соціально-економічна еволюція. Донецьк: ДонНУ, 2003. 319 с.; Гузенко Ю.І. Становлення і діяльність громадських благодійних об'єднань на Півдні України в другій половині

XIX на початку XX ст. (на матеріалах Херсонської губернії). - Миколаїв: Іліон, 2006. - 231 с.

2. Гавлин МЛ. Меценатство в России: Науч.-аналит. обзор / РАН; Институт научной информации по общественным наукам / В.М. Шевырин (отв. ред.) - М., 1994. - 50 с. - (История России); Нарадько А.В., Радько П.Г. Благодійність як християнська цінність та національна традиція. Полтава, 1998. 124 с.; Хобта Л.Ю. Благодійність і меценатство в Україні та Росії за часів Російської імперії // Пробл. історії України XIX початку XX ст. - К., 2006. - Вип. 11. - С. 288-297; Суровцева І.Ю. Меценатство в Україні другої половини XIX початку XX ст.: Автореф. дис… канд. іст. наук: 07.00.01 / Донецький національний ун-т - Донецьк, 2006. - 19 с.

3. Хорунжий Ю.М. Українські меценати: Доброчинність наша риса. К.: Видавничий дім «КМ Академія», 2001. 134 с.: іл. Бібліогр.: в кінці розділів; Бойко Ю.О. Видавнича, благодійницька та громадсько-політична діяльність Євгена Чикаленка (1880-ті рр. 1929 р.) автореф. дис… канд. іст. наук: 07.00.01 / Київ. нац. ун-т ім. Т. Шевченка. К., 2008. 15 с. укр.; Ковалинський В.В. Меценаты Києва. К.: Кий, 1998. 2-е изд., испр. И доп. 528 с.; Ткаченко О.В. Підприємницька та меценатська діяльність родини Терещенків в Україні (1861 1917 рр.): Дис… канд. іст. наук: 07.00.01 / Національний педагогічний ун-т ім. М.П. Драгоманова. К., 1998. 220 л. Бібліогр.: л. 200-211; Донік О.М. Родина Терещенків в історії доброчинності / НАН України, Ін-т історії України. К., 2004. 314 с.; Його ж. Доброчинна та культурно-освітня діяльність родини Терещенків в Україні (друга половина XIX початок XX ст.): Дис… канд. іст. наук: 07.00.01 / Київський національний ун-т ім. Тараса Шевченка. К., 2001. 211 арк. Бібліогр.: арк. 180211.

4. Хорунжий Ю.М. Українські меценати: Доброчинність наша риса. К.: Видавничий дім «КМ Академія», 2001. 134 с.: іл. Бібліогр.: в кінці розділів.

5. Бойко Ю.О. Видавнича, благодійницька та громадсько-політична діяльність Євгена Чикаленка (1880-ті рр. 1929 р.) автореф. дис… канд. іст. наук: 07.00.01 / Київ. нац. ун-т ім. Т. Шевченка. К., 2008. 15 с. укр.;

6. Ковалинський В.В. Меценаты Києва. К.: Кий, 1998. 2-е изд., испр. И доп. 528 с.

7. Ткаченко О.В.Підприємницька та меценатська діяльність родини Терещенків в Україні (1861 1917 рр.): Дис… канд. іст. наук: 07.00.01 / Національний педагогічний ун-т ім. М.П. Драгоманова. К., 1998. 220 л. Бібліогр.: л. 200-211.

8. Донік О.М. Родина Терещенків в історії доброчинності / НАН України, Ін-т історії України. К., 2004. 314 с.; Його ж. Доброчинна та культурноосвітня діяльність родини Терещенків в Україні (друга половина XIX початок

XX ст.): Дис… канд. іст. наук: 07.00.01 / Київський національний ун-т ім. Тараса Шевченка. К., 2001. 211 арк. Бібліогр.: арк. 180-211.

9. Донік О.М. Доброчинна та культурно-освітня діяльність родини Терещенків в Україні (друга половина XIX початок XX ст.): Дис… канд. іст. наук: 07.00.01 / Київський національний ун-т ім. Тараса Шевченка. К., 2001.

10. Донік О.М. Доброчинна та культурно-освітня діяльність родини Терещенків в Україні (друга половина XIX початок XX ст.): Автореф. дис… канд. іст. наук: 07.00.01 /Київ. нац. ун-т ім. Т. Шевченка. К., 2001.

Размещено на Allbest.ru