Правнича та епістолярна спадщина історичних діячів Британії в контексті викладання іноземних мов студентам Академії адвокатури України

Размещено на http://www.allbest.ru/

Правнича та епістолярна спадщина історичних діячів Британії в контексті викладання іноземних мов студентам Академії адвокатури України

листування честерфільд викладання батько

Головною метою кожної мови є категорія комунікату - спілкування в будь-якій його формі: мовленнєвій або письмовій. Але в сучасному суспільстві листування як одна з форм писемного мовлення в його першородному значенні, на жаль, поступово втрачає свої позиції. Оскільки головною метою вивчення іноземної мови у вищих навчальних закладах є навчання студентів іншомовній компетенції, то, на нашу думку, звернення до епістолярної спадщини визначних людей може вирішити ряд освітньо-виховних задач, таких як навчання самостійному логічному мисленню, сприяння формуванню всебічно освіченої особистості, що відповідає Конституції України, основному напряму Державної Національної програми «Освіта» (Україна ХХІ століття) та Національній доктрині розвитку освіти - забезпеченню потреб особистості у самореалізації, розвитку творчої пізнавальної активності. Також це є основним напрямом реалізації завдань Болонської системи освіти, прагнення України до інтеграційних загальноєвропейських процесів.

У зв'язку з цим необхідно підкреслити, що викладаючи іноземну мову майбутнім юристам, сама професія яких передбачає володіння прийомами красномовства, грамотного та стилістично доречного писемного мовлення рідною мовою, викладач іноземної мови має формувати іншомовну лінгвістичну компетенцію студентів за професійним спрямуванням.

Знайомлячи студентів з досить незвичайним для них епістолярним жанром викладач може вирішити ряд пов'язаних між собою завдань. По-перше, студенти мають можливість ближче познайомитись з історією Великої Британії в цілому і більш вужчому її аспекті - історією розвитку філософської думки, юриспруденції, особливостями законотворчого процесу того часу; по-друге, студенти навчаються основ класичного приватного та ділового листування іноземною мовою, включаючи майстерність та навички складання позовних заяв, довіреностей, запитів, апеляційних листів, по-третє, читаючи листи в оригіналі, студенти можуть відтворити характерні риси до психологічного портрету видатної людини певної епохи, і врешті решт, визначити, які з них є актуальними і в наш час, адже класичні витоки епістолярного стилю нерозривно пов'язані з вмінням формувати правничу (писемну та усну) культуру мовлення.

Листування батьків і дітей було одним із поширених жанрів світової літератури. У Візантії, Західній Європі, Давній Русі цей жанр часто використовувався з виховною метою. Це був шлях для створення так званих «повчань». Серед найкращих зразків цього жанру можна назвати «Повчання дітям» Володимира Мономаха, античне «Про управління Імперією» імператора Костянтина Багряника, настанови, написані Людовиком Святим, які були включені до Жанвільських хронік, та багато інших.

Епістолярний жанр був дуже популярним в європейській культурі ХУІІІ ст., навіть було написано низку романів у формі листування, наприклад, «Нова Елоїза» Ж.-Ж. Руссо, «Небезпечні зв'язки» Ш. де Лакло.

А книжку іспанського мораліста Грасіана «Абсолютний джентльмен» та трактат Джона Локка «Про виховання» можна розглядати як філософсько-моральний кодекс виховання особистості того періоду. Саме їх можна розглядати, як витоки створення відомих листів лорда Честерфільда.

Оскільки епістолярна спадщина лорда Честерфільда досить велика (дослідники нараховують 276 лише опублікованих листів) і може стати приводом для розгорнутого історико-літературного дослідження, але формат статті передбачає аналіз лише деяких аспектів творчості лорда Честерфільда, наприклад, тих, що стосуються реалізації концептів свободи, дружби, демократії, правозахищеності, кримінальної та моральної відповідальності, взаємодії, приємності в контексті формування культури особистості.

Автор листів, знайомству з якими присвячено статтю, ніколи не мріяв про те, що вони будуть надруковані. Але прискіпливе вивчення фактичного матеріалу дає нам підставу вважати, що їх публікація мала сенс і можна сказати навіть більше: з рядків листів постає перед нами портрет Джентльмена з великої літери, що своїми рисами нагадує самого автора.

Філіп Дормер Стенхоп, лорд Честерфільд (1694-1778), державний діяч, дипломат. Постать неординарна. Його листи займають особливе місце в історії британської літератури і культури. Сповнені глибокого знання різних сторін людської натури, вони можуть бути дзеркалом свого часу.

«Ідеальний джентльмен» лорда Честерфільда є творінням своєї епохи, з одного боку, він сповнений гідності і розуму, а з іншого - йому притаманне механістичне відчуття своєї надособистісної надзвичайності щодо людей нижчого походження.

З цих листів викреслюється особлива «честерфілдівська» філософія формування особистості, а виховання таких людських якостей, як гідність, чесність, шанобливість не втрачає актуальності і в наші дні.

Честерфільд став відомим як письменник завдяки листам до своїх синів (Letters to his Son та Letters to his Godson). Щирість, яку він виявив до цих молодих людей, є дуже поважним свідченням його натури. З 1737 (коли йому було 43 роки) та до останнього року свого життя, він ретельно вів свою кореспонденцію. Честерфільд почав писати листи - поради своєму незаконнонародженому синові Філіпу Стенхоупу, коли хлопчику було лише п'ять років. Коли йому виповнилось двадцять п'ять, народився інший Філіп Стенхоуп (з Mansfield Woodhouse). Це був законний син та спадкоємець, про якого лорд піклувався та якому він почав писати виховні та освітні листи, коли тому виповнилось чотири роки. Без сумніву, основною причиною такої уваги до подібної кореспонденції був негативний досвід лорда у спілкуванні з власним батьком.

Під час роботи над листами автор весь час намагався бути щирим і близьким своїм адресатам. Лорд Честерфільд писав (21 January, 1751): «You and I must now write to each other as friends.;» (Ми повинні писати один одному як друзі.»).

Листування велось англійською, французькою та латиною, містило цінну історичну, географічну інформацію та такі деталі з повсякденного побуту, які є цікавими для сучасної молоді і які допомагають створити живу історичну картину тієї епохи. Тому використання даного фактичного матеріалу у змісті викладання іноземних мов, особливо англійської, для студентів правничих спеціальностей, набуває особливого змісту.

Повага та мораль, про необхідність яких постійно нагадується в листах, не поширюється, на жаль, на гендерні стосунки, і автор рекомендує синові спілкуватись з жінками за законами свого часу, а про представниць прекрасної статі часто висловлюється з іронією та сарказмом. До речі, таке ставлення до жінок сприймається сучасними визначними вченими-лінгвістками (Крістєвою, Елістон та іншими) дуже суворо, і навіть значення їх значення відкидається. Але, на нашу думку, треба в першу чергу брати до уваги особливості епохи. У листі від 16 жовтня 1747 р. лорд Честерфільд пише: «Women have, іп general, but one object, which is their beauty; upon which, scarce any flattery is too gross for them to swallow. Nature has hardly formed a woman ugly enough to be insensible to flattery upon her person; if her face is so shocking, that she must some degree, be conscious of it, her figure and her air, she trusts, make ample amends for it. If her figure is deformed, her face, she thinks, counterbalances it. If they are both bad, she comforts herself that she has graces; a certain manner; a `je ne sais quoi, ' still more engaging than beauty. This truth is evident, from the studied and elaborate dress of the ugliest women in the world. An undoubted, uncontested, conscious beauty is of all women, the least sensible of flattery upon that head; she knows that it is her due, and is therefore obliged to nobody for giving it her. She must be flattered upon her understanding; which, though she may possibly not doubt of herself, yet she suspects that men may distrust» (».У жінки таким предметом (мається на увазі марнославство (І.В.) частіше за все є її врода. Як тільки розмова йдеться про неї, ніякі лестощі не видаються їй грубими. Природа, мабуть, не створювала жінки настільки потворної, щоб вона не могла залишатися абсолютно нечутливою до хвали її зовнішності. Якщо її обличчя настільки потворне, що вона не може не знати про це, їй здається, що її фігура та весь її вигляд компенсують цей недолік. Якщо ж і обличчя і фігура жахливі, що вона втішає себе тим, що їй притаманна деяка чарівність, шарм у манерах, je ne sais quoi (не знаю що - франц.), ще більш привертають до себе, ніж сама врода. Думку цю можна довести тим, найневродливіша жінка у світі ретельно обмірковує, як їй найкраще вдягнутися. Справжня ж красуня, що усвідомлює свою вродливість, зі всіх жінок найменш підвладна подібним лестощам: вона знає, що таким чином їй віддають шану, і не відчуває себе зобов'язаною комусь. Треба похвалити її розум - хоч сама вона, можливо, не має сумніву в ньому, вона може думати, що чоловіки дотримуються іншої думки що до цього»).

Під час занять з англійської мови студенти - майбутні юристи мають змогу не тільки прочитати оригінальні тексти, а й переоцінити та переосмислити матеріал через призму сучасної юридичної та філософської думки. Мета в житті - це бути приязним (to be pleased). «Mankind, as I have often told you, are more governed by appearances than by realities; and with regard to opinion, one had better be really rough and hard, with the appearance of gentleness and softness, than just the reverse» («Мені вже не раз доводилось повторювати тобі, що люди керуються не стільки тим, що насправді існує, а тим, що їм видається. Тому, беручи до уваги їх думку, краще насправді бути брутальним та жорстоким, а справляти враження чемного і м'якого, ніж навпаки»). Але прояв поваги та співчуття до інших людей має приносити самоповагу. Молодій людині кажуть, що не варто соромитись того, що є правильним («never to be ashamed of doing what is right»), і мати свою точку зору замість сліпого слідування чужим думкам і уподобанням тільки тому, що вони є модними. У зв'язку з цим буде доречним звернути увагу студентів на особливе іронічне забарвлення багатьох листів і ту майстерність, яку демонструє автор у її застосуванні. Загальновідомо, що особливість іронічного висловлювання полягає в переміщенні змістових акцентів, коли «біле» насправді є «чорним». В усному мовленні іронічне забарвлення досягається особливою інтонацією, жестами, паузами, тобто, не мовними, а екстра мовними чинниками. Коли ми читаємо листи, ми не можемо напевне сказати, чи є автор серйозним у той момент, чи ні. Але як можна реалізувати іронію при листуванні, особливо, коли адресатом є хлопчик, підліток, молодий чоловік? Типовий шлях для зазначення іронії в письмових текстах - вживання лапок або курсиву. Більш складний, але й більш сильний емоційний вплив створюється через особливий образний ряд. Наприклад, в листі від 1 квітня 1748 р. читаємо: «Observe the difference there is between minds cultivated, and minds uncultivated, and you will, I am sure, think that you cannot take too much pains, nor employ too much of your time in the culture of your own. A drayman is probably born with as good organs as Milton, Locke, or Newton; but, by culture, they are as much more above him as he is above his horse. Sometimes, indeed, extraordinary geniuses have broken out by the force of nature, wit out the assistance of education; but those instances are too rare for anybody to trust to; and even they would make a much greater figure, if they ha d the advantage of education into the bargain» («Придивись до того, якою мірою люди, що працюють над собою, відрізняються від людей, які не займаються самовихованням, і я впевнений, що ти не пошкодуєш ані часу, ані сил для того, щоб виховати себе. У якого-небудь візника всі органи не гірші, ніж у Мільтона, Локка або Ньютона, але за своїм розвитком люди ці набагато перевищують рівень візника, причому перевищують значніше, ніж він свого коняку»).

Приділяючи великої уваги вихованню Джентльмена з великої літери, лорд Честерфільд не дуже високо оцінював культурний рівень своїх співвітчизників. У листі від 18 листопада 1748 р. читаємо: «It must be owned, that the Graces do not seem to be natives of Great Britain; and, I doubt, the best of us here have more of rough than polished diamond» («Треба зазначити, що Британія не є тим місцем на землі, де знайшли притулок Грації. Боюсь, що навіть найкращий з англійців скоріше необроблений, ніж відшліфований діамант»).

Особлива тема, яка проходить у багатьох листах - це тема дружби справжньої та фальшивої, тому що сам автор мав багато ворогів і декілька справжніх друзів. В листі, датованому 9 жовтня 1747 р. читаємо: «There is another kind of nominal friendship among young people, which is warm for the time, but by good luck, of short duration. This friendship is hastily produced, by their being accidentally thrown together, and pursuing the course of riot and debauchery. A fine friendship, truly; and well cemented by drunkenness and lewdness. It should rather be called a conspiracy against morals and good manners, and be punished as such by the civil magistrate. However, they have the impudence and folly to call this confederacy a friendship. They lend one another money, for bad purposes; they engage in quarrels, offensive and defensive for their accomplices; they tell one another all they know, and often more too, when, of a sudden, some accident disperses them, and they think no more of each other, unless it be to betray and laugh, at their imprudent confidence.» («Існує інший різновид так званої дружби, що існує у молодих людей: вона об'єднує їх, і деякий час може бути достатньо щирою. Але, на щастя, триває вона недовго. Дружбі, яка швидко дозріває, сприяє випадок, що зводить людей разом під час гулянок, і вона скріплю цей союз безсоромністю та пияцтвом. Ну й гарна ж ця дружба! Це більш схоже на заколот проти порядності і моралі, та її треба переслідувати за судом. Однак у людей вистачає нахабства та безглуздя називати цей заколот дружбою. Вони позичають один одному гроші на різні недобрі вчинки, прислужуючи своїм спільникам вони втручаються в суперечки та бійки, приєднуючись то однієї, то до іншої сторони. Вони розповідають один одному все, що знають, а іноді і більше, ніж треба.»).

Незважаючи на іронію і сарказм, які притаманні стилю Честерфільда, в цілому він позитивно налаштований до людей: «We are complicated machines: and though we have one main-spring, that gives motion to the whole, we have an infinity of little wheels, which, in their turns, retard, precipitate, and sometimes stop that motion» («Всі ми - складні механізми, і хоча в кожному з нас є якась головна пружина, що приводить у дію все інше, існує ще численна кількість маленьких коліщаток, оберти яких призупиняють, прискорюють, а інколи й зовсім зупиняють цей рух»).

Деякі з висловлювань лорда Честерфільда видаються загальновідомими, але часто вони є висновками, зробленими з помилок свого попереднього життя. Коли Філіп став дорослим, його батько продовжував відсилати листи-поради; але в 1768 р. молодий чоловік помер, і тільки тоді його батько дізнався, що в нього була власна родина і діти. В листі до вдови сина, Євгенії Стенхоуп, він написав, що потурбується про виховання та навчання її синів.

Честерфільд докладав великих зусиль, щоб показати двом своїм учням, як жити; і спостерігання за процесом їх виховання та можливість висловлювати задоволення з приводу їх успіхів, очевидно, давало йому велику насолоду І. певна річ, лорд мав страждати коли стало відомо, що жоден з його синів не скористався порадами батька щодо вміння поводитись у суспільстві. Один з його синів, за відгуками сучасників, був «loutish,» (бевзень) а Fanny Burney пише про його другого сина, що «маючи гарне почуття гумору він був найгірше вихованим чоловіком з тих, кого я зустрічала». Читати ці листи набагато цікавіше, ніж слухати п'єсу, в якій персонажами виступають думки лорда Честерфільда.

Його філософія «людини світу» така ж давня, як і мудрість царя Соломона, але завжди буде новою і сучасною завдяки змістовним думкам, здоровому глузду та блискучому почуттю гумору. Французький філософ і письменник Сент-Бев визначав Честерфільда як людину, що володіє якостями двох націй, і тому назвав його листи «багатою книгою» в якій, незважаючи на деякі висловлювання, що викликають заперечення, на кожній сторінці міститься мудрість, яка заслуговує на увагу.

З одного боку, ці листи надають нам можливість познайомитися з живими свідченнями минулої епохи, з іншого - здійснити подорож у світ блискучих думок лорда Честерфільда і замислитись над творчим, новаторським стилем його листів. Можливо, наші сучасники поспішили назвати його літературну спадщину застарілою.

На наш погляд, листи лорда Честерфільда можуть бути цікавим та пізнавальним матеріалом для вивчення не тільки англійської мови, а також правничих, історичних та літературознавчих дисциплін.

Размещено на Allbest.ru