Размещено на http://www.allbest.ru/

ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ЛІСІВНИЦТВА УКРАЇНСЬКИМИ РАДЯНСЬКИМИ ОРГАНАМИ ВЛАДИ ЗА ЧАСИ ГРОМАДЯНСЬКОЇ ВІЙНИ

Б. Киндюк

Актуальність теми дослідження пов'язана з тим, що багато питань розвитку права періоду громадянської війни на Україні залишаються своєрідною "білою плямою" в юридичній науці. Особливо це стосується лісового законодавства, що діяло у перші роки Радянської влади на українських землях.

Іншим аспектом проблеми є необхідність дослідження процесу законодавчої експансії, що проводився більшовицьким керівництвом радянської Росії. При цьому аспект проблеми, пов'язаний з лісовими правовідносинами, раніше не розглядався в юридичній літературі.

Літературу, присвячену цьому питанню, можна умовно можна поділити на два блоки, що мають свої індивідуальні особливості.

Перший з них - це роботи радянських правознавців, у яких через ряд причин замовчувався дійсний стан українських лісів у цей складний історичний період. До них слід віднести дослідження юристів Л.І. Дембо, В.Л. Мунтяна, О.І. Крассова, О.С. Колбасова.

Другий - роботи сучасних українських учених-правознавців О.В. Тимощука, В.І. Лозо, О.І. Логвиненко, лісівників С.А. Генсирука, П.Г. Вакулюка, Г.І. Редько, В.П. Шлапака, екологів В.Е. Борейко, А.Г. Бегеки, які торкалися лісового законодавства цього історичного періоду.

У цілому наявна література відрізняється різноплановістю, фрагментарністю, наявністю різних концепцій у висвітленні питання, пов'язаних з ідеологічною складовою проблеми.

Метою статті є дослідження правотворчості органів державної влади УРСР і законодавчої експансії, що проводилася керівництвом радянської Росії в період громадянської війни, на прикладі правового регулювання лісової галузі.

Важливим фактором, що вплинув на процеси розвитку національного лісового права, стала та обставина, що комуністам не вдалося відразу захопити владу на Україні. Поява стійкого політичного режиму стала можливим лише після декількох років запеклої громадянської війни. При цьому основну роль у її становленні зіграв політичний, ідеологічний, військовий і економічний вплив з боку радянської Росії. Так, до лютого 1919 р. радянський український уряд Х. Раковского, що перебував у м. Суджа Курської губернії, не проявляв активності в питаннях, пов'язаних з лісами, що цілком зрозуміло для керівництва, що не контролювало територію, на яку претендувало. Захоплення Червоною Армією взимку 1919 р. значної частини українських земель дозволило уряду Х. Раковского перебратися до Харкова і там почати свою діяльність. На той момент часу лісове господарство України перебувало у стані повної анархії, що виражався в масових рубаннях і ніким не регульованому лісокористуванні [2, с.248]. Виходячи із цього, перші нормативно-правові акти того періоду були спрямовані на вирішення двох питань:

1) призупинення анархії в лісах;

2) проведення націоналізації цього природного ресурсу. З метою систематизації матеріалу законодавчі акти, видані українськими органами державної влади в роки громадянської війни, зібрано в таблиці 1.

Першим нормативно-правовим актом у сфері лісівництва, виданим "нової" українською владою, стало положення "Про відділ лісової промисловості при Раді Народного Господарства України", затверджене Радою Народних Комісарів (РНК) УРСР 20.02.1919 [7, с.150]. Метою його прийняття було об'єднання всієї лісової та лісообробної промисловості на Україні. На відділ лісової промисловості покладали такі функції:

1) збір інформації про лісову та лісообробну промисловість;

2) облік і розподіл лісових матеріалів;

3) підготовка загального плану лісозаготівель;

4) об' єднання всіх лісозаготівників;

5) контроль над роботою лісозаготівельних організацій;

6) нормування цін на лісові матеріали;

транспортування лісової продукції.

Відділу лісової промисловості надавалося право вимагати від будь-яких установ інформацію з галузі, видавати обов'язкові для лісових підприємств постанови, призначати ревізії, регулювати питання фінансування й провадити конфіскацію лісоматеріалів.

Іншим правовим документом, присвяченим даному питанню, став декрет Ради народного господарства УРСР (РНГ УРСР) від 28 лютого 1919 р. "Про контроль лісових заготовок", підписаний його головою Є. Квірингом [7, с.151]. Основною метою прийняття нормативноправового акту була конфіскація на користь держави всього заготовленого лісу, що перебував на складах. Населенню дозволялося залишати для своїх потреб не більш 5 куб. саженів дров (п.2.), анулювалися усе раніше укладені договори на поставку, купівлю, продаж лісу (п.4). Єдиним розумним з погляду екології заходом став п.5 декрету, що забороняв рубати на дрова соснові та дубові дерева, які мали товщину більше 40 см на висоті 1,5 м.

Таблиця 1. Нормативно-правові акти щодо лісової галузі, видані органами державної владии УРСР під час громадянської війни

Наступним правовим актом став декрет РНР УРСР "Про охорону лісів" від 26 лютого 1919 р. [8, с.229]. Декрет ставив завдання перед усіма виконкомами, ревкомамии, надзвичайними комісіями охороняти ліси від самовільних рубань, захоплення лісового майна, лісоматеріалів. Позитивним моментом декрету була вимога про залишення на своїх робочих місцях персоналу лісової галузі. Співробітників можна було звільнити від займаної посади лише за попередньою згодою з Губземвідділами. Таке рішення було зумовлено масовим звільненням лісничих після революції, внаслідок чого лісове господарство могло залишитися без кваліфікованих фахівців. На Україні, як указує відомий лісівник П.Г. Вакулюк, і білогвардійці, і більшовики переслідували і знищували лісничих за лояльне ставлення до органів влади УНР [3, с.330]. Крім цього, позиція лісничих викликала роздратування "нової влади" через вимоги дотримуватися наукових правил ведення рубань. Як показує учений, по Україні пройшла кампанія масових арештів арештам лісничих органами Надзичайної Комісії за невиконання розпоряджень про хижацьке рубання, по формулі "в інтересах трудового народу" рубати ліс скрізь і скільки завгодно [3, с.330]. Ситуація набула настільки загрозливого характеру, що 5 квітня 1918 р.В.І. Ленін надіслав листа усім радам робітничих, селянських і солдатських депутатів, яким заборонив дії влади всіх рівнів, спрямовані проти лісничих [5, с.11]. Тому український уряд Х. Раковского, який у всьому йшов у фарватері московської політики, використав вказівки "вождя" у вигляді підпункту п.1 зазначеного декрету.

Іншим положенням нормативно-правового акту передбачалося поширення на територію України дії так званого "ленінського" декрету "Про ліси" від 27 травня

р. (на підставі постановили РНК УРСР від 26.02.1919 г. № 176). Основною причиною такого рішення було проведення на його основі націоналізації українських лісів. Пряме запозичення радянських російських норм, на думку українських керівників, мало полегшити їм процес захоплення природних багатств країни. Аналогічна тенденція розвитку прослідковувалася в період існування Гетьманщини. Як указував А.П. Ткач, перетворення Росії на абсолютну монархію посилило втручання імперської влади у внутрішні справи України [10, с.457]. Учений указує три напрями, за якими російські правові норми поширювалися на українські землі. Перше - це збільшення кількості нормативно-правових актів центральної влади, виданих спеціально для України. Друге - поширення на українські землі загальноімперського законодавства. Третє - брутальне втручання до виборів гетьмана та обмеження його владних повноважень.

Розглядаючи історичну ситуацію, яка склалася в період громадянської війни, можна простежити наявність аналогії між двома процесами. Усі аспекти втручання імперської влади, зазначені А.П. Ткачем, знайшли відбиток у політиці Радянської Росії стосовно України. Так, спеціально для України була видана постанова Ради Праці та Оборони "Про керівництво заготівлями лісу на Правобережній Україні", підписана В.І. Леніним 22 жовтня 1920 р. [4, т.10, с.338]. Поширення дії на Україну "ленінського" декрету "Про ліси" доводить тенденцію поширення централізованого регулювання подібно до поширення загальноімперського законодавства XVIII ст. Що стосується виборності органів влади, то вона була чисто декоративною. Досить згадати, що відповідно до Конституції УРСР виборчих прав були позбавлені особи, які мали найманих робітників, приватні торговці та комерційні посередники, служителі релігійних культів, колишні поліцейські та жандарми і ще ряд категорій населення. Виданий 26 травня 1920 р. закон дискримінував і тих, хто мав виборчі права, тому що відповідно до нього 1 депутат обирався від 1 тис. червоно - армійців, 10 тис. робітників і 50 тис. селян. На практиці це означало, що переважна більшість українських громадян не могли реалізувати своє право на управління державними та суспільними справами. Вибори були відмічені абсентеїзмом і нерідко підмінювалися призначеннями, причому, як правило, керівні посади займали висуванці імперського центру.

Це доводить тотожність процесів закріплення імперського права, що проходили в період Гетьманщини та у період громадянської війни.

Однією з найскладніших проблем, яку довелося вирішувати комуністичному уряду України, було постачання палива населенню та промисловим об'єктам. Шахти Донецького басейну були зруйновані, підвіз нафтопродуктів з Кавказу повністю припинений. Єдиним реальним енергоресурсом залишився ліс. Для врегулювання паливного питання РНГ УРСР видала декрет: "Про тверді ціни на дрова та круглий ліс" від 26 лютого 1919 р. [8, с.230]. Декретом уводилися конкретні ціни, залежно від розміру, породи та сорту дерев, установлювався строк вивозу заготовленого лісу (до 25 березня

р.), по закінченні якого органи державної влади мали право його реквізувати. Згідно п.5 декрету особи, винні у порушенні встановлених державою цін, піддавалися військовому трибуналу, а лісоматеріали підлягали конфіскації.

Політична ситуація на Україні була для більшовиків досить несприятливою. Запеклий опір селянства не дозволяв їм провести націоналізацію земель та лісів. До предмету цього дослідження не входить історія проведення націоналізації землі, однак між цими процесами є тісний зв'язок. Так, постановою ВУЦВК УРСР від 26 травня 1919 р. "Про соціалістичне землевпорядкування і про заходи переходу до соціалістичного землекористування" земля, ліси, природні багатства оголошувалися єдиним державним фондом. Ця декларація була своєрідною підготовкою до процесу націоналізації земель, що й сталося після встановлення радянської влади на більшості українських земель. Так, 3 квітня Р.Х. Раковский підписав декрет РНК УРСР "Про націоналізацію всіх колишніх казенних, монастирських, міських і поміщицьких земель" [1, с.5]. Назва документа не відповідала його змісту, тому що всі статті декрету стосувалися винятково лісів. При цьому перші п'ять статей розділу 1 повністю присвячувалися правовому регулюванню проведення націоналізації українських лісів.

З метою координації зусиль усіх відомств, що займалися заготівлею лісу та контролю над їхньою роботою, РНК УРСР 11 серпня 1920 р. затвердив положення "Про Лісозаготівельну інспекцію" (ЛЗІ) [9, с.664], яке регламентувало питання заготівель і вивозу дров'яного палива, звітності організаційних структур, звільнення співробітників лісового відомства, ревізійної діяльності ЛЗІ. При ЛЗІ створювалися бюро з прийому скарг і заяв (п.13).

До виключних повноважень ЛЗІ належали право припиняти розпорядження місцевих лісових органів і провадити слідство у всіх діях лісозаготівельних організацій. Співробітники ЛЗІ мали право вилучати документи, заарештовувати майно, конфіскувати лісоматеріали (п.14).

Проводячи рецепцію законодавства радянської Росії, РНК УРСР 20 серпня 1920 р. прийняла постанову "Про залучення до дров'яних заготівель усіх співробітників лісового відомства та лісових органів Народного Комісаріату Землеробства" [9, с.670], яка була прямим запозиченням законодавчого акту сусідньої держави, а саме - постанови Ради Народних Комісарів РСФСР від листопада 1919 р. "Про залучення до лісозаготівель усіх співробітників лісового відомства" [4, т.6, с.306]. Постанова була важкою для виконання. Зокрема, вона передбачала для працівників лісового господарства здачу 5 куб. м дров щомісяця (4 куб. м - для працівників старше 50 років). Контроль же за виконанням постанови був покладений на губернські органи Надзвичайної Комісії, що, безсумнівно, сприяло посиленню репресій щодо і без того поріділих рядів лісничих.

Паралельно з розвитком лісового права йшов процес створення на Україні організаційних структур управління лісовою галуззю. Так, 26 лютого 1919 р. рНг УРСР прийняла повторну постанову "Про відділ Лісової промисловості Ради Народного Господарства України", що стала доповненням до положення №137 від 20 лютого 1919 р. [8, с.230]. Лісові відділи колишнього царського Лісового департаменту ставали підвідділами земвідділів виконкомів (п.1) і повинні були виконувати лісокультурні, лісовпорядні, адміністративні, навчальні, лісотехнічні, таксаційні функції (п.2).

Ієрархічна структура галузі встановлювалася в такий спосіб: лісові підвідділи повітових земвідділів - лісові підвідділи губернських Земвідділів - Лісовий відділ РНГ УРСР.

До відомства Раднаргоспів, згідно п.4 Постанови, передавалися лісозаготівельні відділення колишнього відомства Лісового департаменту Російської імперії з персоналом і технічними засобами, призначеними для лісових заготівель.

Подальший розвиток організаційних структур з управління лісами йшов за допомогою і під керівництвом фахівців з Радянської Росії. Так, навесні 1920 р. до Харкова прибув начальник Центрального лісового управління РСФРР М.І. Фалеев і професор М.О. Кузнєцов. На проведеному за їхньою участю нараді було ухвалено рішення реорганізувати Центральний Лісовий відділ НКЗ УРСР в аналогічну структуру, що діяла в РСФРР - Всеукраїнське Управління лісами (ВУПЛ).

Нормативно-правові акти періоду громадянської війни узаконили рубання лісів уздовж залізниць, шосейних доріг, берегів рік. За даними українського лісівника П. Вакулюка, масовому знищенню зазнали ліси Київщини, Черкаський бор, Чигиринське лісництво [3, с.188]. Як указує В.І. Лозо, при регулюванні охорони українських захисних лісів був використаний досвід РСФРР [6, с.44]. Це, насамперед, спільна постанова Народного комісаріату внутрішніх справ (НКВС) і Народного комісаріату охорони здоров'я Радянської Росії від 29 квітня 1920 р. "Про охорону зеленої площі садів, приміських лісів та інших зелених насаджень". Воно пропонувало місцевим владі вжити рішучих заходів до ретельної охорони рослинності приміських лісів, заборонивши їх знищення та вирубку без дозволу спеціальних органів лісового нагляду.

Як умовну граничну крапку, що підвела підсумок процесу правового регулювання періоду громадянської війни, слід розглядати дату проведення Всеукраїнського з'їзду Рад 6 березня 1921 р. На ньому була прийнята присвячена лісам резолюція під назвою "Про лісове господарство", яка ставила перед органами управління лісовою галуззю завдання: по припиненню незаконних рубань, відводу лісосік, створення запасів палива, а також лісовідновленню, залісенню піщаних ґрунтів, ярів.

У підсумку можна констатувати, що правотворчість українських органів Радянської влади в лісовій галузі часто йшла у формі прямого запозичення норм лісового права РСФРР. Законодавчі акти, підготовлені самостійно, завжди збігалися за концептуальною спрямованістю із прийнятими в РСФРР нормативно-правовими документами.

Створення власної системи управління лісовою галуззю проходило шляхом копіювання організаційних структур, що діяли в РСФРР.

Ці тенденції розвитку лісового права дозволяють зробити висновок про наявність аналогії в процесах його становлення (XVIII в.) і періоду громадянської війни (1918-1920 рр.), що виразилися в поширенні норм імперського права на українські землі.

Нормативно-правові акти, видані урядом УРСР, носили хижацький стосовно лісів і репресивний стосовно його співробітників характер. Ця особливості виразилася в прийнятті законодавчих актів, що дозволяють реквізувати в населення дрова, залучати працівників лісової галузі до важких робіт без будь-якої компенсації.

радянській лісовий громадянська війна

Література

1. Амчиславский Я.Л. Лесное законодательство Украины / Я.Л. Амчиславский, С.С. Баталин. - X.: Изд-во Наркомюста УССР, 1926. - 531 с.

2. Борейко В.Е. История охраны природы Украины Х век 1980/В.Е. Борейко. - К.: Киевский эколого-культурный центр, 2001. 544 с.

3. Вакулюк П.Г. Нариси з історії лісів України / П.Г. Вакулюк. - Фастів: Поліфаст, 2000 - 624 с.

4. Декреты Советской власти. - М.: Госполитиздат, 1959. - Т.6, т.10.

5. Колданов В.Я. Очерки истории советского лесного хозяйства / В.Я. Колданов. - М.: Экология, 1992. - 256 с.

6. Лозо В.И. Основные этапы развития лесного законодательства УССР: дисс. на соискание учен. степ. канд. юр. наук: 12.00.01/Лозо В. И. Х., 1983. - 237 с.

7. СУ УССР. - 1919. - №10.

8. СУ УССР. - 1919. - №16.

9 СУ УССР. - 1920. - №23.

10. Ткач А.П. Історія кодифікації дореволюційного права України / А.П. Ткач // Антологія Української юридичної думки: у 6 т. / редкол.: Ю.С. Шемшученко та ін. - К.: Вид. Дім "Юридична книга", 2002. - Т.3: Історія держави і права України: козацько-гетманська доба. - К.: Вид. дім "Юридична книга", 2003. - С.454-471.

Размещено на Allbest.ru