Православна церква і робітничий клас в Україні в останній чверті ХІХ ст.

Размещено на http://www.аllbest.ru/

Православна церква і робітничий клас в Україні в останній чверті

ХІХ ст.

Меша В.Г.

Перебуваючи в залежності від світської влади, православна церква залишалася впливовим фактором у процесі формуванні світоглядних основ православних віруючих. У відносинах зі своєю паствою православне духовенство виступало в ролі духовних наставників, учителів та просвітників. Однак виконання цих функцій в умовах пореформеного суспільного розвитку було ускладнене появою нових соціальних груп, які вимагали застосування щодо себе диференційованого релігійно-просвітницького підходу. Передусім такою була так звана пролетарська або фабрично-заводська верства. Незважаючи на свою відносну малочисельність, вона значною мірою впливала на соціальну атмосферу міст, випереджаючи при цьому консервативне й соціально малорухоме міщанство. Саме налагодження взаємодії з фабрично-заводським робітництвом духовенство розглядало як основний засіб власної адаптації до нової системи суспільних відносин та суспільних цінностей.

Ставлення традиційно консервативного православного духовенства до суспільних реформ не було однозначним. З одного боку, визнавався їх позитивний гуманістичний зміст [1,3], зокрема ідеологія індивідуальної свободи [2,1-2].

З іншого боку, наголошувалося на небезпечному явищі «суспільного псування» та зростанні внутрішніх загроз у розвитку країни [3,3;4;5]. Ці перестороги були зумовлені не лише загостренням політичної ситуації в державі, але й змінами суспільних світоглядних орієнтирів.

Особливим чином розвивався віросповідний діалог між православним духовенством та промисловим робітництвом. В певному розумінні це були відносини в дусі світоглядного протагонізму та взаємної недовіри. Зайнявши переважно нігілістичну позицію щодо решти суспільних станів, пролетаріат від початку випадав з усталеної моделі соціальних взаємозв'язків та взаємозалежностей.

На початку 1870-х рр. особливу увагу до робітничого питання з боку преси нерідко пов'язували з його політичною неблагонадійністю. К. Побєдоносцев у своїх листах до відомого журналіста та видавця М. Гілярова-Платонова, чиє видання «Современные известия» було заборонене в роздрібний продаж за філантропічне ставлення робітників, наголошував на необхідності уважного, але обережного поводження з цією новою верствою суспільства [6,1-3].

Якщо селянин, дотримуючись традиційного способу життя та світогляду неодмінно потребував зв'язку з православною церквою й аксіоматично сприймав ідею цінності пастирської місії духовенства, то міський робітник, який вже відходив від традиціоналістського світогляду, жив поза контекстом цих взаємозалежностей та духовних потреб. Розмивання традиційних моральних основ, віддалення від віри та церкви міського пролетаріату і навіть частини селянства на тлі зростаючих настроїв уседозволеності та нігілізму, видавалися духовенству одним із найбільш загрозливих явищ тогочасної дійсності. У проповідях, публічних виступах та друкованих працях представників духовенства нерідко «місто», як символ нової доби, постає в образі своєрідної темної сили, яка зваблює слабких духом і плекає згубні настрої вседозволеності та безперспективності чесної праці [4,13-14;5, арк.12-12 зв.].

Один із відомих пастирів і церковних журналістів в Україні І.Граціанський у своїй роботі «Пастырский голос к прихожанам против толков о переделе земли», опублікованій спочатку у київському періодичному виданні «Руководство для сельских пастырей», а, згодом - окремим виданням, висвітлював процес пролетаризації селянина, інакше - його шлях до міста, як шлях своєрідного гріхопадіння. Спочатку селянин, не бажаючи жити тяжкою, але достойною працею на землі, збував за безцінь та прогулював у шинку останній клаптик землі, а потім у пошуках легшої долі та менш відповідального життя тікав до міста, де заповітна мрія пожити за рахунок інших зміцнювалась у спілкуванні з такими ж неробами [4,14].

Існувало переконання, що міський пролетаріат формувався за рахунок ледащ та шукачів легшого хліба, і це об'єктивно формувало особливе ставлення до нової верстви. Проте зростання чисельності промислового пролетаріату змушувало церкву приділяти цій проблемі значну увагу. Так, протягом 1880-х років спостерігалась тенденція до пріоритетного відкриття нових парафій саме в промислово розвинутих регіонах. Наприклад, у 1881 році їх було відкрито в Харківській (три), Подільській (одна), Волинській (одна) та Таврійській (одна) єпархіях. За 1888 рік три парафії було створено в Катеринославській єпархії та по одній в Чернігівській і Таврійській [7]. В середині 1890-х років спостерігаємо ту ж тенденцію. За 1895 рік на Катеринославщині було відкрито вісім нових парафій. В середньому в кожній єпархії України число парафій приростало щорічно на три одиниці [8,арк.129-204]. Серед них значна частина була зорієнтована на робітництво. Такими стали, наприклад, парафія при церкві м. Юзівка, при церкві Південноросійського Дніпровського заводу біля с. Кам'янське, церкві в поселенні Грішино Катеринославської залізниці [9].

Серед заходів, які застосовувались з метою воцерковлення пролетаріату та залучення його до загальносуспільних інтересів, були проповідницька діяльність духовенства та проведення спеціальних народних читань при церковно-парафіяльних і недільних школах. За звітами цензурних відділень Катеринославської єпархії, проповідницька справа в цьому регіоні була організована на належному рівні з характерними для неї «ясністю викладу, повчальністю та придатністю проповідей до духовних потреб робочого люду». Завданням проповідницької діяльності місцевих священиків визнавалося встановлення тісного контакту з парафіянами під час проповіді, яка часто перетворювалася у співбесіду [10,230,232-234].

З метою відвернення народу від зловживання святковим дозвіллям, що найчастіше зустрічалося в місцевостях з фабричним та заводським населенням, а також з просвітницькою метою, єпархіальні преосвященні орієнтували духовенство на проведення спеціальних народних читань у приміщеннях шкіл. Найбільшого поширення ця практика набула в 1890-і роки. Зокрема, в 1894-1895 роках народні читання проводилися в 600 школах Волинської та 140 школах Подільської єпархій [11,385].

Певну роль у формуванні світогляду робітників та їхніх дітей відігравали православні церковні братства та церковно-парафіяльні школи. Братства безпосередньо стикалися з проблемами побуту міських робітників. Серед тих із них, які традиційно відзначалися своєю благодійністю були Київське Свято-Володимирське, Кам'янець-Подільське Іоанно- Предтечинське, Крем'янецьке Свято-Миколаївське, Богоявленське Волинської єпархії. Братські громади надавали допомогу місцевим православним жителям у випадку хвороб, зубожіння, пожеж тощо. Опікуючись розвитком народної просвіти та вихованням дітей фабрично-заводського та ремісничого люду, Кам'янець-Подільське братство утримувало ремісничу школу для хлопчиків. Київське Свято-Володи- мирське та Крем'янецьке Іоанно-Предтечинське братства опікувались розвитком мережі церковно-парафіяльних шкіл, поширювали дешеві видання повчальної православної літератури [12,85-86].

Серед церковно-парафіяльних шкіл, які спеціально засновувались для навчання дітей заводських службовців та робітників, високим рівнем організації та належним фінансуванням вирізнялася школа при Браілі- вському цукровому заводі Вінницького повіту. В цьому закладі початкової освіти, заснованій за підтримки власників заводу - родини князів Горчакових, навчальний процес доповнювався вечірніми заняттями для підготовки учнями необхідних уроків, гуртком з рукоділля для дівчаток. Особливістю цієї школи було також те, що в ній навчалися як хлопчики, так і дівчатка. Внаслідок етнічної та конфесійної строкатості середовища службовців та робітників у школі поруч з православними навчалися католики, лютерани, євреї [13,1152-1154]. У приміщеннях заводів влаштовувались релігійно-моральні співбесіди з заводськими робітниками, які, у зв'язку з особливостями сезонного виробництва, залишалися фактично без належної пастирської опіки [13,1152-1154].

Незважаючи на зусилля духовенства та православних громад із залучення робітників та їхніх дітей до православних релігійних та культурних традицій, ці заходи не були системними. Ситуацію ускладнювало те, що самі умови праці більшості представників робітничого класу засвідчували несправедливість і жорстокість суспільних реалій, коли проповідь суспільної злагоди та терпіння не відповідала ситуації гострого соціального дисбалансу. При цьому духовенство, як і більшість представників інших суспільних верств, уникало відкритого обговорення робітничого питання по суті, в контексті його правового та соціально-економічного становища. Суспільна еліта загалом рідко пропонувала конструктивні заходи вирішення робітничого питання (тривалості робочого дня, що сягала 16 годин, заробітної плати, охорони та безпеки праці). Закономірно, що за цих обставин набував актуальності відомий тоді постулат політекономії - ліквідувати ґрунт радикальної соціальної пропаганди можна лише через забезпечення мінімального добробуту населення [14,102-103].

Отже, в останній чверті ХІХ ст. надзвичайно гостро постала проблема ідеологічного порозуміння духовенства з фабрично-заводським класом. Вона стала своєрідним лакмусовим папірцем, який визначав не тільки здатність духовенства організувати віросповідний і соціально-етичний діалог з найбільш ідеологічно розкутою верствою, але й також його спроможність виявити потенціал власної соціальної мобільності та вміння спрямувати міжстанові відносини в русло конструктивної суспільної творчості.

православна церква робітничий клас

Література

1. Киевские епархиальные ведомости. - 1881. - № 2.

2. Киевские епархиальные ведомости. - 1881. - № 11.

3. Киевские епархиальные ведомости. - 1881. - №2.

4. Грацианский И. Пастырский голос к прихожанам против толков о переделе земли. - К.: Типография Г.Т.Корчак-Новицкого, 1883. - 16 с.

5. Центральний державний історичний архів України у м. Києві (далі - ЦДІАУ (м. Київ). - Ф.442. - Оп.844. - Спр.176. - 21 арк.

6. ОР РНБ. - Ф.847 (Шаховской Н.В.). - Д.675.

7. Підраховано за: Российский государственный исторический архив. - Ф.796 (Канцелярия Синода). - Оп.162. - ІІ отделение. - 2 стол. - СПб., 1881. - ЛЛ.163-206; Оп.169. - ІІ отделение. - 2 стол. - Д.1097. - 3 лл.; Д.984. - 5 лл.; Д.992. - 8 лл.; Д.1148. - 3 лл.; Д.1158. - 3 лл.

8. Там само. - Оп.176. - ІІ отделение. - 2 стол. - СПб., 1895.

9. Там само. - Ф. 796. - Оп. 176. - ІІ отделение. - 2 стол. - Д. 1719. - 10 лл.; Д.1788. - 3 лл.; Д.1148. - л.1-3.

10. Екатеринославские епархиальные ведомости. - 1877. - №11. - Отд. оф.

11. Всеподданнейший отчет обер-прокурора Св. Синода... за 1894-1895 гг.

- СПб., 1898.

12. Всеподданнейший отчет обер-прокурора Св. Синода. за 1880 г. - СПб., 1882.

13. Открытие церковно-приходской школы при Браиловском свеклосахарном заводе // Подольские епархиальные ведомости. - 1896. - №52.

14. Новосельский Н.А. Социальные вопросы в России. - СПб.: Типография В.В.Комарова, 1881.

Размещено на Аllbest.ru