До питання про репресії проти поляків на Миколаївщині в 30-ті роки ХХ ст.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

ДО ПИТАННЯ ПРО РЕПРЕСІЇ ПРОТИ ПОЛЯКІВ НА МИКОЛАЇВЩИНІ В 30-ТІ РОКИ ХХ СТ.

Дяченко М.А.

До війни польська діаспора на теренах України була досить великою і її кількість складала приблизно півмільйона чоловік. Таким чином вона займала четверте місце серед представників усіх національностей, які в той час проживали на території республіки. В своїй переважній більшості вони були зосереджені в Житомирській, Вінницькій та Кам'янець-Подільській областях. Але й на Півдні, в тому числі й на Миколаївщині вони складали доволі численну групу. В області їх налічувалося майже 12,5 тисяч [11].

Під час політики так званої “коренізації” на території УРСР починають утворюватися польські сільські ради, польські національні школи та інші заклади культурної та наукової сфери. Але на почату 30-х років в республіці розгортається процес суцільної колективізації, починається масове закриття, перепрофілювання та ліквідація таких закладів та установ, тому що польські селяни звикли вести переважно одноосібне господарство і не сприймали утворення колгоспів та радгоспів. Радянська ж влада, яка звикла діяти жорсткими репресивними методами у відповідь на це почала масове відселення поляків з місць їхнього компактного проживання в інші райони країни з метою якомога більше розпорошити їх, а в подальшому й асимілювати, тому що там вони втрачали умови для національно-культурного розвитку. Такі дії викликали бурхливий супротив польського населення і воно почало у великій кількості емігрувати на свою історичну Батьківщину до Польщі. Це й призводило до його невпинного скорочення на території України. поляк репресія миколаївщина

В той же час на всій території Радянського Союзу починають розгортатися масові репресії проти усілякого роду “ухильників” та “ворогів” комуністичного ладу. Торкнулися вони й національного аспекту населення. Так, наприклад, кількість поляків становила лише 1,5% від населення України, а частка репресованих серед них дорівнювала 18,9% усіх жертв репресій, що є, до речі, найвищим відсотковим показником серед представників усіх національних меншин, які проживали в УРСР [9].

Фабрикувалися й різноманітні справи щодо шпигунських організацій, які начебто працювали на користь військових розвідок зарубіжних країн. Так, широкого розголосу набула “викрита” й так звана “Польська організація військова”. Вона, на думку керівників держави, проводила масову шпигунську, шкідницьку та агітаційну роботу проти Радянського Союзу. Очолювали її, за викриттям радянських чекістів, найвищі керівники комуністичного руху, такі як, наприклад, колишній генеральний секретар Комуністичної партії Польщі, кандидат у члени президії виконкому Комінтерну, завідувач польським сектором Інституту Маркса-Енгельса-Леніна Ю.В. Сохацьким-Братківським [11]. Таким чином в радянської влади з'явився привід, щоб розпочати масове винищення представників цілого народу поляків.

б) усі військовополонені польської армії, які залишилися в СРСР;

Торкнулися ці події і Миколаївщини. Загалом в області у 1937 році було репресовано 849 поляків, що складало 2,8 % від загальної кількості репресованих поляків в Україні [9]. Відразу слід зауважити, що по “польській лінії” проходили не лише поляки, а й представники інших національностей, які або звинувачувалися в контрреволюційній діяльності на користь Польщі, або ж у співробітництві з поляками, які проводили таку діяльність. Так, в контрреволюційну польську націоналістичну організацію, викриту в 1937 році в Миколаєві, входили росіяни І.В. Іванов і М.П. Цвєтаєв, німець Г.А. Окс, поляки В.І. Ляхович та Д.І. Злочевський, українець Т.І. Вдовиченко, молдованин В.Г. Матвєєв. Вони були звинувачені в шпигунській діяльності, проведені контрреволюційної агітації та приналежності до “ПОВ” і засуджені до розстрілу.

Ще одну шпигунську організацію ПОВ, що складалась із 9 депортованих поляків, “викрили” миколаївські чекісти. Усіх їх Й.У. Квятковського, І.Ф. Колбу, Й.Ф. Єзерського, У.Ф. Станіславського, І.А. Загребського, І.І. Мировського, Й.С. Сорочинського тогочасна феміда засудила до розстрілу. Всього в Миколаєві було “виявлено” 8 військових польських організацій, всі учасники яких були засуджені до розстрілу [11].

Наприклад, токаря заводу ім. Марті С.С. Кочаровського засудили на 10 років виправно-трудових таборів за те, що він начебто підтримував зв'язок з поляками-націоналістами, а також в листах, які писав до своїх знайомих, зводив наклеп на Радянський Союз, вигадуючи всілякі провокаційні повідомлення про голод, людожерство і т. ін. [2, арк.13].

Помічника машиніста Первомайської гідроелектростанції поляка І.І. Кашинського розстріляли за те, що він, за даними чекістів, висловлював серед робітників свої націоналістичні польські контрреволюційні погляди: розхвалював Польщу, ставив її в приклад, що, мовляв, там краще жити, ніж в Радянському Союзі, висловлював співчуття розстріляним ворогам народу Тухачевському, Якіру та ін. [3, арк.19].

Колгоспника с. Волошино Кривоозерського району поляка Ф.П. Косецького розстріляли за те, що він під час закриття костьолу в с. Криве Озеро проводив активну контрреволюційну агітацію, казав, що “.так чи інакше довго радянська влада існувати не буде.” [4, арк.22].

За подібним звинуваченням було розстріляно робітника заводу № 200 поляка Б.І. Войцеховського. За даними справи він визнав себе винним в тому, що був контрреволюційно налаштований, підтримував письмовий зв'язок з закордоном, систематично проводив антирадянську агітацію, вихваляв Польщу та оббріхував СРСР. Начебто це підтверджували і свідки, які під час допитів пізніше, у 1957 році давали зовсім інші свідчення [5, арк.44].

Кардинально змінили свої попередні свідчення і свідки по справі поляка А.А. Вихецького. У 1938 році вони повністю підтвердили, що той, начебто, знаходився в тісному зв'язку з грецькими моряками суден, які заходили у Миколаївський торговий порт, його квартиру постійно відвідували іноземні моряки, серед яких він займався контрреволюційною агітацією, спрямованою проти Радянських Партії та Уряду; в розмовах з грецькими моряками розповідав їм про оборонні заводи міста Миколаєва та споруди Миколаївського торгового порту, займався серед них дискредитацією комуністів та стахановців, розповідав антирадянські анекдоти. При перегляді справи в післявоєнний час виявилося, що свідки були майже незнайомі з Вихецьким [6, арк.24].

Майстра залізничної станції Голта в Первомайську поляка Ю.І. Сливу розстріляли за те, що він серед працівників депо проводив антирадянську агітацію, вихваляв умови життя в капіталістичній Польщі і зводив наклеп на Радянський Союз [7, арк.18].

Мешканця Вознесенська поляка С.І. Корчмарчика також розстріляли за те, що він, як свідчить звинувачувальний вирок, “.систематично брехав на радянську владу, що робітники гірше живуть у матеріальному відношенні в СРСР, ніж живуть робітники за кордоном, своєю брехнею по суті вихваляв життя при капіталістичному ладі” [8, арк.29].

За подібними звинуваченнями були розстріляні поляки мешканці Миколаївщини Ц.С. Васютинський, Б.Й. Войцеховський, Й.С. Мінцер, В.С. Секлоцький та багато-багато інших. Часто винищувалися цілі родини як, наприклад, це сталося з родиною Суліковських. В цьому випадку було засуджено до розстрілу одразу трьох братів [1, 53-54].

Із виконанням винесеного вироку карні органи не зволікали. Розстрілювали засуджених в переважній більшості через 2-3 тижні після його винесення, тому часу на подання апеляційної скарги їм майже не залишалося. Та й такої можливості для виправдання засудженим просто не надавалося. Загалом протягом 1937-1938 років в Україні по “польській лінії” органами НКВС було заарештовано 56 516 осіб (з них 44 467 поляків), з яких 39 644 особи (70 %) засуджено до різних термінів ув'язнення або ж розстріляно [10].

Размещено на Allbest.ru