Проблеми створення та діяльності закордонних представництв української кооперації у 20-х роках ХХ ст.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Проблеми створення та діяльності закордонних представництв української кооперації у 20-х роках ХХ ст.

Крамар О.С.

Процес становлення громадянського суспільства в Україні актуалізує завдання критичного та різнобічного аналізу історичного досвіду функціонування громадських об'єднань на території нашої держави. Серед найбільш поширених форм самоорганізації українського суспільства напередодні окупації у 1920 році території України більшовиками була кооперація. Поява незалежної української держави у 1917-1918 роках, її вихід на міжнародну арену, сприяли налагодженню зовнішніх контактів українського кооперативного руху. Але після втрати Україною незалежності та встановлення комуністичного партійно-державного контролю над кооперативними центрами, глибоких трансформацій зазнали і їх міжнародні зв'язки. Після відновлення незалежності України на початку 90-х років проблема міжнародних зв'язків української кооперації тривалий час ігнорувалася сучасною історіографією. Лише на початку ХХІ століття з'явилися перші праці у яких з'ясовувались окремі її аспекти. Серед них варто відзначити праці М.А. Журби та С.М. Свистовича[2-4;6]. Водночас проблеми створення та діяльності представництв українських кооперативних центрів закордоном залишаються нез'ясованими, тож метою цієї статті автор ставить їх аналіз.

Напередодні окупації території України більшовиками найбільш чисельною та впливовою формою самоорганізації української громадськості був кооперативний рух. У 1919 році з ініціативи закордонного представника споживчої кооперації України (т.зв. «Дніпроспілка») А.Сербиненка, у Женеві було створено Об'єднання центральних українських кооперативних організацій (ОЦУКО). До його складу увійшли представники усіх кооперативних центрів України: споживчої кооперації («Дніпроспілка»), сільськогосподарської (т. зв. «Централя») та кредитної («Українбанк»). Головними напрямками діяльності ОЦУКО в 1919-1920 роках були пошук товарних кредитів (зокрема було укладено угоду з віденською фірмою «Інтаг» про доставку товарів до кордону з Україною для подальшого обміну з українською кооперацією на сировину); управління іноземним майном української кооперації; її популяризація та встановлення зв'язківіз закордонними кооперативними центрами [16,арк.5,7-8]. Попри відсутність зв'язку із охопленою громадянською війною Україною, закордонне представництво українських кооперативних спілок здійснювало активну міжнародну діяльність, важливою складовою якої стало ознайомлення європейської та світової громадськості із існуванням України та її розвинутого кооперативного руху. На розвиток відповідної програми її тимчасовий керівник А. Сербиненко уже в перший рік діяльності ОЦУКО відвідав Італію, де взяв участь у засіданні Ради італійської кооперативної Ліги. У Відні були видані дві брошури (німецькою та французькою мовами) про українську кооперацію. 13-15 квітня 1920 року А.Сербиненко на чолі кооперативної делегації взяв участь у засіданні Центрального комітету Міжнародного кооперативного Альянсу у Женеві; у 1921 році у національних конгресах англійської та французької кооперації, у наступному - у черговому конгресі останньої у Марселі та спеціальній нараді з організації Міжнародного кооперативного банку. В 1921 році зусиллями ОЦУКО було організовано українську кооперативну виставку в Празі, налагоджено регулярні контакти із кооперативами Бельгії, Англії, Італії. Провадились активні консультації із учасниками французької делегації в радянські республіки, якій А.Сербиненко рекомендував відвідати Україну[6,161-162].

Негативним чином на діяльності зарубіжного представництва української кооперації позначились часті зміни в його структурі та особистому складі. В 1920 році його очолив представник «Українбанку» Х.Барановський, після чого було ухвалено новий статут. До початку 1921 року посилився конфлікт між А.Сербиненком та Х.Барановським з приводу визначення пріоритетів діяльності представництва в умовах коли відновлення зв'язків із кооперативним рухом на окупованій сусідніми державами території України видавалось малоймовірним. Новий очіль- ник ОЦУКО наполягав на економізації його діяльності та перетворенні на акціонерне товариство. За таких обставин на початку березня 1921 року відбулись чергові пертурбації. ОЦУКО було перереєстроване як акціонерне товариство «Українське ОЦУКО Лімітед» в центрі світового кооперативного руху - Лондоні. До його дирекції увійшли окрім Х.Барановського та А.Сербиненка, українські дипломати С.Сидоренко та В.Тимошенко[16,арк.7-8,11-12]. Після цього А.Сербиненко, що репрезентував український кооперативний рух в Центральному комітеті Міжнародного кооперативного Альянсу дистанціювався від участі в управлінні представництвом. З іншого боку, спроби дирекції ОЦУКО на чолі з Х.Барановським налагодити торгівельні контакти із кооперативними центрами радянської України наштовхнулась на об'єктивні перепони породжені самою природою взаємин держави та кооперації в СРСР.

Адже, після встановлення комуністичного режиму в Україні, підпорядкування найчисельнішої форми самоорганізації української громадськості було віднесене до його пріоритетів. Хоч декрет Ради народних комісарів та Всеукраїнського центрального виконавчого комітету від 18 жовтня 1921 року і санкціонував діяльність кооперативних організацій, проте це не свідчило про визнання права на існування дійсно громадського руху. Так спроба створення на основі старих кооперативних центірв - «Дніпроспілки», «Централу», «Українбанку» та «Книгоспілки» - Всеукраїнської центральної спілки, з огляду на її незалежну від правлячої комуністичної партії позицію, наштовхнулась на заборону ЦК КП(б)

У. Натомість до Другого з'їзду уповноважених кооперативних спілок і товариств підрадянської України, що пройшов 26-29 жовтня 1922 року більшовикам вдалося встановити контроль над кооперацією країни та добитися розриву її нового керівництва із традиціями незалежного кооперативного руху[2,28-29]. Зовнішньоекономічна діяльність української кооперації жорстко контролювалась і регламентувалась державними органами СРСР. Це суттєво обмежувало можливості її здійснення. Наприклад у своєму звіті акціонерам емігрантського «Українського ОЦУКО Лімітед» 18 вересня 1922 року згаданий нами Х.Барановський наводить цікавий інцидент. Уклавши угоду із «Амексімою» (Анонімне Амстердамське експортне та імпортне акціонерне товариство) ОЦУКО передбачала постачання закуплених товарів «Сільському Господареві». На відповідну пропозицію телеграмою від 16 травня 1922 року останній підтвердив готовність до закупівлі товару. 19 травня телеграма була підтверджена листом, який був перехоплений радянськими спецслужбами, ОЦУКО його не отримав. Натомість 2 червня 1922 року «сільський Господар» надіслав новий лист, яким повідомив, що скасовує свій лист від 19 травня і відзначив, що доки ОЦУКО є організацією УНР «Сільський Господар» не може вести з ним жодних операцій[16, арк.27зв.].

У вересні 1922 року українські кооперативні центри отримали право виходу на закордонний ринок від Української економічної ради. 29 січня «Вукоопспілкою» та «Українбанком» було утворене перше представництво українських кооперативних спілок в Берліні, зареєстроване на правах німецького товариства з обмеженою відповідальністю «Украінішер кооператіон» («Укркооп»). Втім процес його організаційного становлення та налагодження ділових контактів із зарубіжними партнерами був заблокований державними органами новоствореного Радянського Союзу. В червні 1923 року, коли новоствореним наркоматом зовнішньої торгівлі формувався перелік радянських інституцій, що мали право виходу на зовнішній ринок, українські кооперативні центри до нього не потрапили. За таких обставин свою діяльність «Укркооп» змушений був продовжувати на напівлегальному становищі, а можливою вона була лише завдяки сприянню торгівельного представництва УСРР в Берліні. Проте після того, як у серпні 1923 року усі самостійні закордонні представництва України були ліквідовані та включені до загальносоюзних, перед представництвом української кооперації в Берліні було поставлена вимога згорнути свою діяльність. Лише особисте втручання голови Ради народних комісарів УСРР дало можливість призупинити процес ліквідації «Укркоопу» в Берліні до остаточного вирішення вищим партійним та державним керівництвом СРСР[14,арк.377-378].

Українська кооперація фактично була позбавлена права на здійснення будь-якої самостійної зовнішньоекономічної діяльності. «Укркоопу» заборонялось укладати угоди та вести переговори із іноземними партнерами. Усі операції мали проводитись через апарат торгівельних представництв СРСР, які вимагали значну (до 4%) комісію[14,арк.389]. У листі від 12 листопада 1923 року до правління «Вукоопспілки» ситуація описувалась наступним чином: «Ігноруючи нас, як нелегальну організацію, Торгпредство позбавляє нас права розпоряджатися нашим же товаром. Ми стримуємо частково цей тиск за допомогою нашого українського [торгівельного - автор] представництва, яке в усіх справах стає на наш бік. Проте воно не має повноцінних повноважень, працює через загальний апарат і може в окремих випадках виявитись безсилим»[15,арк..26-26зв.]. У наступному листі, від 13 листопада того ж року, наголошувалось, що: «при стані справ, що склалися, ми остерігаємося, що торгпред не дасть згоди на укладення нами угоди про фінансування тієї чи іншої операції, і ми займатимемося безплідними переговорами, що лише підірве здобуту нами довіру». У зв'язку із таким станом справ керівництво представництва українських кооперативних центрів констатувало, що: «при нашому безправному становищі, реалізація експортних товарів особливо ускладнена... можливо доцільніше було б вдатися по допомогу до [загальносоюзної - автор] Центроспілки» [15,арк.32-33].

На нашу думку, саме такого кроку від кооперативних центрів української кооперації і чекали ініціатори обмеження її зовнішньоекономічної діяльності. Це добре розуміли і у керівництві «Вукоопспілки», і у партійно-державному керівництві УСРР. Взагалі, аналіз тогочасних документів наводить на думку, що посередництво загальносоюзних кооперативних структур сприймалось в середовищі українських кооператорів не кращою альтернативою. Наприклад на початку 1924 року представник «Вукоопспілки» в Лондоні М.Меєрович в листі до правління спілки писав: «нам треба бути готовими, щоб наша кооперація могла спочатку використати кредити для себе, доки інші організації та установи (мались на увазі очевидно російські «Центроспілка» та «Сільськоспілка») ще не вичерпали всього кредиту радянським республікам. (Очевидно згодом доведеться добиватись у цьому питанні розподілу якоюсь спеціальною міжсоюзною конференцією в Москві)»[13,арк.7]. Вагомою підставою для збереження самостійного представництва української кооперації за кордоном була й її висока економічна ефективність. З цього приводу у звіті за 1924 рік керівництво «Укркоопу» звертало увагу на те, що «немає більш дешево працюючої радянської організації, аніж представництво української кооперації за кордоном» [4,арк.401]. Цей факт опосередковано підтверджувався й змістом взаємин представництва української кооперації в Берліні та тор- гівельного представництва. Так, у низці випадків не маючи змоги отримати самостійно кредит, керівництво останнього часто залучало до переговорів представників «Укркоопу», яким це зробити вдавалося[14,арк.389]. Ймовірно саме з цих мотивів партійно-державне керівництво УСРР стало на позиції відстоювання окремого представництва інтересів кооперативних центрів республіки за кордоном. 15 грудня 1923 року політбюро ЦК КП(б) У доручило секретарю ЦК КП(б)У П.Любченку відстоювати відповідне право у спеціальній комісії ЦК РКП(б)[3,332]. В результаті 15 лютого Рада праці та оборони СРСР таки санкціонувала діяльність закордонних представництв української кооперації та дозволила вихід на зовнішній ринок українських кооперативних центрів[14,арк.378].

З огляду на те, що роль «столиці» світового кооперативного руху, центру світової кооперативної торгівлі та штаб-квартири Міжнародного кооперативного Альянсу у 20-х роках ХХ століття відігравав Лондон, нове, Об'єднане закордонне представництво української кооперації - «Коопукра Лімітед» було зареєстроване в лютому 1924 року на правах акціонерної компанії саме у Великій Британії. Акціонерами-засновниками стали Всеукраїнська кооперативна спілка споживчої кооперації - «Вукоопспілка», центр сільськогосподарської кооперації - «Сільський Господар» та кредитної - «Українбанк». Безпосередню діяльність «Коопукра» розпочала з квітня 1924 року, і вже протягом першого року досягла значних результатів у відстоюванні економічних інтересів української кооперації. За перші вісім місяців роботи було закуплено товарів на суму 88 тис. фунтів та реалізовано на 94 тис. фунтів. Вкрай важливим в умовах гострого дефіциту валютно-фінансових ресурсів українських кооперативних центрів, було те, що усі без винятку імпортні товари вдалося придбати в кредит на вигідних умовах[12,225]. 27 листопада 1924 року у листі до Укрзовнішторгу «Коопукра» повідомляла: «ми зустрічаємо підтримку англійських фірм, з якими ми працюємо на кредитній основі, серед яких ми завоювали міцний авторитет і довіру чітким та своєчасним виконанням наших зобов'язань. Англійське Товариство оптових закупівель надало нам солідний кредит»[12,арк.214]. Такий результат досягався помірною кількістю кадрів. Наприклад у перший рік свої діяльності штат представництва включав директора-представника від «Вукоопспілки» та «Сільського Господаря» М.Меєровича, директора-представника «Українбанку» І.Новаковського, секретаря М.Меленевського та технічний персонал[12,арк.79].

Обмежені можливості зовнішньоекономічної діяльності Об'єднаного представництва української кооперації чітко фіксував звіт керівництва «Коопукри» М.Меєровича голові правління Вукоопспілки М.Вєтошкіну за 1924 рік: «Як здійснюється робота наших закордонних представництв в Берліні та Лондоні? Впродовж року жодних угод із закордонними фірмами не укладали. Весь продаж сировини і сільськогосподарських продуктів в Німеччині та Лондоні були щоразу здійсненні з санкції відповідних торгпредств або через них. Щоразу торгпредство затверджувало ціну і фірму, якій ми продавали. Придбання імпортних товарів здійснювалось із санкції торгпредств в основному через їх апарат. Наша робота здійснюється з максимальним дотриманням принципів зовнішньої торгівлі. Один із директорів Лімітеда в Лондоні є членом Торгової делегації СРСР І.Новаковський, що забезпечує повністю вищесказане»[13,арк.12]. Через політичні мотиви українська кооперація часто зазнавала значних збитків. Так, 7 березня 1924 року після отримання шифрограми від торгівельного представництва СРСР у Стокгольмі «про існування бойкоту» було анульовано договір на поставку міндобрив зі Швеції до України. Подібне політичне рішення намагались замаскувати під «невстигання поставки до посіву». У підсумку політичний демарш завершився внесенням значної суми відступних та неотриманням Україною необхідних їй добрив для відродження зруйнованого економічною політикою більшовиків сільського господарства. Як наслідок, у зверненні до Торгпредства в Лондоні Коопукра просила позичити необхідні 300 фунтів для сплати штрафу, посилаючись на те, що «анулювання цього договору відбулася не з нашої волі, а внаслідок несподіваного наказу Торгпредства, через непередбачувані нами причини»[6,163].

За постійної оглядки на політичну ситуацію змушена була проходити і участь української кооперації у міжнародній виставці у Генті в 1924 році. Українській кооперації було відведено значну частину радянського павільйону площею 358 м2. Серед 6 кооперативних центрів УСРР найбільш повно були репрезентовані «Вукоопспілка» та «Сільський Господар». Окрім цього були продемонстровані результати розвитку «Українбанку», «Книгоспілки», «Коопстраху» та «Укркустарспілки»[1,34-35]. На виставці були репрезентовані яскраві ілюстративні матеріали з діаграмами про обсяги обігу, чисельності товарів, членів в 1923 р., великомасштабну карту УСРР із мережею губ спілок, первинних товариств. Моделі фабрик і промислових підприємств, фото і кінематографічні стрічки про діяльність кооперації в Україні. Все це мало супроводжуватись зразками товарів (насамперед експортних та кращих зразків на внутрішній ринок) [13,арк.29]. Проте з огляду на різке загострення відносин СРСР та Франції і Бельгії у зв'язку із введенням військ цих держав до Руру в 1923 року та небажанням Москви компенсувати втрати франко-бельгійських інвесторів в Росії, українська кооперація у будь-який момент могла наразитись на санкції з боку урядів цих країн. В інструкції від 15 травня 1924 року радянське постійне представництво в Лондоні вимагало від співробітників «Коопукри» «взяти до уваги... продавати наші товари з тим, щоб здача їх відбувалася не на території цих країн, [щоб] гарантувати себе від ризику накладення арешту на наші товари»[12,арк.85-86].

Очікування відкриття значних кредитів для СРСР, після його визнання, посилювало занепокоєність керівництва «Коопукри» щодо можливої загрози для українських кооперативних центрів бути «залишеними на останньому місці» серед радянських організацій. Керівництво Об'єднаного представництва української кооперації пропонувало кооперативним центрам України упередити подібну загрозу та подати протягом місяця проекти, під які могли б бути залучені довгострокові англійські кредити[13,арк.33-35]. А підстави для побоювання були. Так, у звіті «Коопукри» відзначалось, що «хоч «Українбанк» є досить великим пайовиком Моснарбанку (МНБ), але досі не вдалось отримати відповідного впливу на його справи». Натомість правління МНБ фактично було сформоване із представників російського «Центроспілки», «Сільськоспілки» та «Всекомбанку»[9,арк.191].

За посередництва «Коопукри», зареєстрованої на правах британського акціонерного товариства, українська кооперація розраховувала вийти на важливий для неї ринок Канади. Використання організації на думку кооперативних функціонерів мало посприяти уникненню тих перешкод з якими неодмінно зіткнулася б українська радянська кооперація в країні, що все ще не визнавала «де-юре» Радянського Союзу[9,арк.225]. Відкриття відділу «Коопукри» в Монреалі (Канада) планувалось використати і для активної пропаганди досягнень соціалістичного будівництва в цілому та радянської кооперації в Україні зокрема. Для цього у вересні 1924 року представник в Канаді І.Кулик отримав 6 різновидів брошур про окремі галузі української кооперації («Українбанк», «Вукоопспілку», «Сільський Господар», «Коптах», «Вунко» тощо), які мав використати для розміщення статей у місцевій пресі[9,арк.320]. Уже в жовтні 1924 році І.Кулик інформував «Коопукру» про нові можливості комуністичної пропаганди, що відкривались у зв'язку із встановленням ним зв'язку із кількома дрібними українськими робітничими кооперативами, крамницями, рестораном у Торонто. Він акцентував на тому, що з'явились ознаки поширення та згуртування цього руху[9,арк.338]. Серед пропозицій Кулика було й використання посередництва «Українбанку» для здійснення переказів українських заробітчан у СРСР, що за його даними сягали 7 млн. доларів на рік[9,арк.339].

Діяльність Об'єднаного представництва української кооперації в Лондоні від моменту створення наштовхувалась на перешкоди з боку загальносоюзних установ, які висловлювали сумніви в доцільності існування окремого представництва української кооперації. Це викликало відверте та досить емоційне невдоволення керівництва українських кооперативних центрів, що у своїй переписці часто згадувало про появу все нових і нових «офіційних гальм із Москви» [13,арк.2]. Центр давав сигнали для обмеження можливостей зовнішніх контактів української кооперації. Спостерігались спроби ліквідації представництва і в середовищі українського керівництва. Так попри успішну діяльність «Коопукри» в грудні 1924 року колегія Наркомату робітничо-селянської інспекції підняла питання про доцільність самостійного виступу центрів української кооперації за кордоном. Аби зберегти самостійне представництво доводилось шукати все нові й нові аргументи. В доповідній записці «Коопукри» до НКРСІ від 21 листопада 1924 році визначалися наступні мотиви для збереження самостійного представництва української кооперації за кордоном. По-перше організаційно українська кооперація мала перевагу над російською, адже якщо інтереси «Центроспілки» та «Сільськоспілки» за кордоном репрезентували окремі представництва, то у випадку України ці функції концентрувала одна «Коопукра». По-друге за умови відсутності самостійного представництва української кооперації за кордоном, неодмінно б з'явилися серйозні проблеми із отриманням кредитів, критично необхідних для успішної зовнішньоекономічної діяльності української кооперації. Відтак позбавлення права української кооперації самостійного виходу за кордоном завдало б великих збитків українській кооперації, що була б змушена купувати товари, у Держторгів, з великою надбавкою, а також втратити безпосередній доступ до кредитів[9,арк.158-160].

Аргументи виявились достатнім для відмови від ідеї ліквідації представництва. Натомість склад акціонерів «Коопукри» поступово розширювався за рахунок інших українських кооперативних центрів. Станом на 1925 рік до їх числа належали «Українбанк», «Вукоопспілка», «Книгоспілка», «Сільський Господар», «Кооптах»[10,арк.298]. Окрім відстоювання економічних інтересів останніх «Коопукра» стала виступати посередником у їхніх взаєминах із керівними органами Міжнародного кооперативного Альянсу та зарубіжними кооперативними центрами. Зокрема 21 липня 1925 року у листі до Закордонного представництва українських кооперативних центрів у Лондоні генеральний секретар Г.Мей жалівся на затягування центрів української споживчої та сільськогосподарської кооперації із наданням інформації щодо результатів їх роботи у 1923-1924 роках для формування порівняльної статистики у Бюлетені МКА[5,64]. Що подібне явище було тенденцією свідчить попередження Г.Мея про те, що у разі коли необхідна інформація знову не надійде вчасно, українська кооперація не буде репрезентована на сторінках видання. Лише внаслідок активної участі «Коопукри» ситуацію все ж вдалося виправити, інформація була надана вчасно[11,арк.94-96]. Відзначимо, що керівництво Об'єднаного представництва українських кооперативних центрів і в подальшому змушене було регулярно звертатись до центральних структур української кооперації та її представництва e Берліні у справі отримання найсвіжіших інформаційних даних про результати зовнішньої торгівлі української кооперації, акцентуючи увагу на необхідності того, аби до звітів, що готувались Міжнародним кооперативним Альянсом регулярно потрапляли вичерпні дані про розвиток українського кооперативного руху[11,арк.517,526]. Проте керівні органи українських центрів, насамперед «Вукооспілки» і надалі дозволяли собі ігнорувати відповідний напрям міжнародної активності, не надаючи або невчасно надсилаючи необхідну інформацію[11,арк.528,579].

Іншою проблемою яку Об'єднаному представництву української кооперації в Лондоні доводилось залагоджувати була перманентна несплата членських внесків до Альянсу. Уже 15 травня 1924 року М.Меєрович звернувся до правління «Сільського Господаря» із попередженням, що подальше затягування зі сплатою внесків у МКА перешкоджає успішній зовнішній економічній діяльності української кооперації за кордоном. Це пояснювалось тим, що «Коопукрі» доводилось постійно посилатись на участь кооперативних центрів України в МКА і неакуратність останніх у фінансових відносинах із секретаріатом цієї авторитетної міжнародної організації не лише шкодила авторитету української кооперації, але й ставила під сумнів їх подальшу співпрацю[12,арк.11-11зв.]. Боржником була й «Вукоопспілка», яка внесок, що мав надійти ще на початку року, так і не сплатила навіть до 6 грудня[10,арк.336]. З огляду на загрозливе становище для подальших взаємин з Альянсом, 21 листопада 1924 року до «Коопукри», для з'ясування заборгованості української кооперації по членських внесках в Альянс, з метою розподілу поміж кооперативними центрами України, звернувся «Українбанк» [10,арк.335]. 14 лютого наступного року було ухвалене погоджене рішення про розподіл внеску в Альянс на 1925 ріку розмірі 700 фунтів стерлінгів. З них «Вукоопспілка» мала сплатити 300 фунтів, «Сільський Господар» - 200, «Українбанк» - 100, «Книгоспілка» - 50, «Кооптах» - 50[10,арк.298]. Проте вирішення проблеми виявилось тимчасовим. Протягом травня - червня 1925 року від «Коопукри» йшли нові звернення до правління «Сільського Господаря» з вимогою сплатити членський внесок до МКА, бо затягування зі сплатою, яка мала надійти ще до 20 лютого, компрометувало українську кооперацію[10,арк.291-292].

Ситуація не поліпшилась і у подальшому. Зокрема, 22 грудня 1927 року секретар Альянсу Г.Мей черговий раз розкритикував безвідповідальне ставлення «Вукоопспілки» до внесення членських внесків. Вона не лише внесла проплату за 1927 рік із запізненням на 1 рік, але ще й в сумі у 2,5 рази меншій від необхідної (200 та 500 фунтів відповідно). На нашу думку у такий спосіб керівництво української споживчої кооперації протестувало проти скорочення її представництва в Центральному комітеті МКА. Проте така позиція не мала під собою вагомих аргументів, адже згідно статуту Альянсу внесок визначався чисельністю товариств і спілок у відповідному національному об'єднанні, а не його представників у керівних органах[11,арк.269].

Важливою складовою міжнародної діяльності української кооперації була участь у «заохоченні» іноземців, у тому числі й матеріальному, до підтримки більшовицького курсу в Міжнародному кооперативному русі, лобіюванні інтересів радянської кооперації. Так, 8 червня 1925 року керівництво «Коопукри» звернулося до представника «Вукоопспілки» в Ленінграді О.Моргуляка, аби той забезпечив належну зустріч Ф.Грінвуда з дружиною, які мали відвідати це місто: «Товариші ці підтримували наші пропозиції і виступи на Інтернаціональному кооперативному конгресі в Генті і взагалі є друзями СРСР. Наш обов'язок - допомагати їм в цьому і ми переконані, що ви виконаєте це в контакті з іншими установами в максимальному вигляді» [10,арк.25]. У зверненні наголошувалось, що «вони є типом хорошого англійського кооператора і їх присутність має бути вами використана «всебічно». Про свої враження в СРСР вони можуть розповісти широким кооперативним колам тут!» [10,арк.26]. Проте через проблеми у роботі пошти відповідне повідомлення прийшло О. Моргуляку надто пізно і «гості» поїхали до Фінляндії невдоволеними. Іншим прикладом того значення, яке відводилось прийому іноземних делегацій в Україні є лист «Коопукри» до О.Генкіна від 6 травня 1927 року 31 травня - 2 червня в Україні мали побувати члени правління Товариства оптових закупівель і член правління російсько-британського зернового товариства в Лондоні У.Галайтлі, Р.Гаукінс, А.Саттон і Р.Дарг. В листі акцентувалась увага на тому, що Галайтлі - «один із великих активних прибічників розширення торгівлі англійської кооперації з радянською», «Коопукра» зверталась з проханням вжити заходів для організації традиційної демонстрації успіхів у розвитку української кооперації, якими вона нібито «завдячувала більшовицькому режиму[10,арк.100].

В жовтні 1927 року Україну відвідала делегація англійської кооперативної групи Робітничої делегації на чолі з секретарем виконавчого департаменту найбільшого кооперативного товариства Англії та почесним секретарем Кооперативної групи Товариства культурного зближення народів СРСР і народів Великобританії Дж. Рівзом. У зв'язку з цим М.Меєрович звертався до голови правління «Сільського господаря» О. Одинцова, членів правління Л.Гохмана і В.Целаріуса, голови правління «Українбанку» М.Блахера щодо забезпечення його належної зустрічі. Зверталась увага на політичну лояльність Рівза, відтак наголошувалось на необхідності «якнайкращого ознайомлення» візитерів із радянським будівництвом на Україні загалом, так із досягненнями української кооперації зокрема[10,арк.309-311,340]. Ймовірно саме у контексті стимулювання пропаганди досягнень комуністів у кооперативному будівництві та нейтралізації небажаних для більшовицького режиму інтерпретацій «колективізації» на Заході варто розглядати і звернення «Коопукри» до кооперативних центрів України у березні 1930 року про доцільність про- фінансувати шляхом замовлення брошуру П. Вінтертона написану ним у вигляді рапорту про українську кооперацію та колгоспи англійською мовою для Міжнародного кооперативного Альянсу[10,арк.347]. Тим більше, що саме в цей час, в умовах руйнації залишків громадської ініціативи в радянській кооперації західні видання переповнили статті, в яких різко критикувалася кооперативна політика компартійного керівництва. У публікаціях під красномовними заголовками «Похід Червоної Армії проти радянської кооперації», «Кооперація, як зброя нового сталінського курсу» і т.д. констатувалось перетворення кооперативних організацій країни на інструмент компартійної диктатури, придаток до господарського механізму тоталітарної держави[7,арк.12зв.-13зв.].

Як бачимо діяльність першого закордонного представництва кооперативних центрів України - ОЦУКО - сприяла ознайомленню європейської громадськості із феноменом українського кооперативного руху. Але після окупації території України більшовиками, попри ентузіазм його співробітників, воно було позбавлене можливості забезпечити адекватний масштабам українського кооперативного руху рівень представництва. Внутрішні протиріччя щодо вибору парадигми подальшої діяльності та неможливість налагодити торгівельно-економічні контакти із залежною від компартійного режиму кооперацією підрадянської України врешті нівелювали значення ОЦУКО як зарубіжного представництва української кооперації. Натомість постійне представництво кооперативних центрів УСРР за кордоном здійснювалось за допомогою спеціально створених нових організацій - «Укркоопу» в Берліні (Німеччина) та «Коопукри» в Лондоні (Велика Британія). Їх діяльність засвідчила високу ефективність з точки зору просування економічних інтересів кооперативних центрів радянської України. Вкрай важливим в умовах гострого дефіциту валютно-фінансових ресурсів було те, що імпортні товари вдавалося купувати в кредит на вигідних умовах. Такий результат досягався помірною кількістю кадрів. Окрім відстоювання економічних інтересів українських кооперативних центрів «Коопукра» стала виступати посередником у взаєминах кооперативних центрів із керівними органами Міжнародного кооперативного Альянсу та зарубіжними кооперативними центрами. Водночас діяльність представництв від моменту створення наштовхнулася на перешкоди, а потім супроводжувалась жорстким контролем та регламентацією з боку державних органів СРСР. Це суттєво обмежувало можливості здійснення ними зовнішньоекономічної діяльності. Натомість, на догоду політичним пріоритетам комуністичного режиму українська кооперація зазнавала значних збитків. Також важливою складовою діяльності закордонних представництв української кооперації була участь у «заохоченні» іноземців, у тому числі й матеріальному, до підтримки курсу Комінтерну в міжнародному кооперативному русі, лобіюванні інтересів радянської кооперації.

Джерела та література

закордонний представництво український кооперація

1. Всесоюзная и Украинская кооперация на 1-ой международной выставке в Генте// Бюлетень Вукоопспілки. - 1924. - №33-34. - С.34-35.

2. ЖурбаМ.А. Громадські об'єднання України та зарубіжний світ (20-30-і роки ХХ століття) / Журба М.А., Свистович С.М. - К.: Варта, 2009. - 213 с.

3. Журба М.А. Етнонаціональні та міжнародні аспекти діяльності громадських об'єднань України у 20-30-х роках ХХ століття / Журба Михайло Анатолійович. - К.: Ґенеза, 2002. - 499 с.

4. Журба М.А. Селянська кооперація радянської України і Міжнародний кооперативний Альянс (20-ті роки ХХ ст.) / М.А. Журба // Український історичний журнал. - 2001. - № 2. - С. 61-74.

5. Крамар О.С. Участь української кооперації у діяльності Міжнародного кооперативного Альянсу у 20-х роках ХХ століття / О.С.Крамар // Громадський рух та становлення громадянського суспільства в Україні: матеріали Всеукраїнської конференції 8 жовтня 2008 р. - Сімферополь: УРОНІ, 2008. - С.63-68.

6. Крамар О.С. Міжнародні контакти української кооперації в умовах становлення тоталітарного режиму (20-і роки ХХ століття) / О.С. Крамар // Українознавство. - 2008. - №4. - С. 161-164.

7. Російський державний архів соціально-політичної історії (РДАСПІ). - Ф.506. - Оп.1. - Спр.120.

8. Свистович С.М. Громадський вимір соціалістичного експерименту в Україні (20-30 роки ХХ століття) / Свистович С.М. - К.: Варта, 2007. - 568 с.

9. Центральний державний архів вищих органів влади України. - Ф.807. - Оп.1. - Спр.1.

10. Там само. - Спр.15.

11. Там само. - Спр.16.

12. Там само. - Спр.26.

13. Там само. - Спр.27.

14. Там само. - Спр.30.

15. Там само. - Спр.31.

16. Центральний державний архів громадських об'єднань України. - Ф.269. - Оп.1. - Спр.7.

Размещено на Allbest.ru