Управління науково-технічним розвитком промисловості України у 70-80-і роки: уроки історії

Размещено на http://www.allbest.ru/

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ

ЦЕНТР ДОСЛІДЖЕНЬ НАУКОВО-ТЕХНІЧНОГО ПОТЕНЦІАЛУ ТА ІСТОРІЇ НАУКИ імені Г.М.ДОБРОВА

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

доктора історичних наук

Управління науково-технічним розвитком промисловості України у 70-80-і роки: уроки історії

Бєсов Леонід Михайлович

Київ - 1999

Дисертацією є рукопис

Роботу виконано на кафедрі політичної історії Харківського державного політехнічного університету

Науковий консультант:доктор iсторичних наук, професор, завідувач кафедри всесвітньої історії Харкiвського державного педагогiчного унiверситету iменi Г.С.Сковороди БОНДАРЄВ Єгор Олексійович

Офіційні опоненти:доктор філософських наук, професор, завідувач відділу методології та соціології науки Центру досліджень науково-технічного потенціалу та історії науки імені Г.М.Доброва, член спеціалізованої вченої ради за спеціальністю 07.00.07 - Історія науки і техніки ОНОПРІЄНКО Валентин Іванович

доктор фізико-математичних наук, професор, завідувач кафедри фізики металів Національного технічного університету України "Київський політехнічний інститут", Заслужений діяч науки і техніки України СИДОРЕНКО Сергій Іванович

доктор історичних наук, провідний науковий співробітник Інституту історії України НАН України ПЛЮЩ Микола Романович

Провідна установа: Київський Національний університет будівництва і архітектури

Захист відбудеться "28" вересня 1999 р. о 10 год. на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.189.01 у Центрі досліджень науково-технічного потенціалу та історії науки імені Г.М.Доброва НАН України за адресою: 252032, Київ, бульвар Шевченка, 60.

З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці ЦДПІН НАН України.

Автореферат розісланий " 2 " липня 1999 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради кандидат економічних наук Л.С.Лобанова

1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ДИСЕРТАЦІЇ

Структура дисертації включає вступ, п'ять розділів (в них 12 підрозділів, 19 таблиць, 7 графіків, діаграма, схема), висновки, список джерел та літератури (37 сторінок, 444 назви). Її обсяг 386 сторінок.

Актуальність теми. Докорінні зміни геополітичної ситуації у світі з початку 90-х років обумовили принципову новизну розвитку українського суспільства. Провідне місце в реформуванні Української незалежної держави, якнайшвидшому подоланні кризового стану і забезпеченні стабільності суспільства займає управління науково-технічним розвитком промисловості. Цей процес обумовлює один з головних принципів формування і реалізації дієвої державної науково-технічної політики, де містяться коренi усiх негараздiв українського суспiльства - економiчнi, соцiальнi, екологiчнi, демографiчнi, умови працi та життя, виховання нацiональної гiдностi, культури. Вивчення означеної теми багато в чому допоможе знайти вiдповiдi на болючi питання сучасностi. Головне з них - якою повинна бути науково-технічна політика Української незалежної держави, як політика змагання з країнами далекого i близького зарубiжжя за реалiзацiю нацiональних iнтересiв.

Дослідження природи управління науково-технічним розвитком промисловості розкриває специфіку використання науково-технічних досягнень, наслідки їх застосування на користь чи шкоду людині. Добробут країни, її цивiлiзованiсть прямо пов'язанi з техніко-технологічними перетвореннями у промисловості, її спроможністю впливати на розв'язання соціальних проблем згідно з економічними і політичними інтересами держави. Серед важливих проблем, у зв'язку з цим, центральне місце займає інноваційна діяльність. Вона охоплює, насамперед, науку, головна функція якої полягає у розвитку науково-технічного і соціального прогресу шляхом виробництва нового знання, роботі по забезпеченню позитивних показників у соціально-економічній сфері.

У досліджуваний період у Радянській Україні спостерігалась суперечлива ситуація між накопиченим науково-технічним і виробничим потенціалом і рівнем соціально-економічного розвитку. Головна причина, як вже доведено, полягає у невідповідності управління використанням досягнень НТП і можливостями НТР.

З певних причин наука та інновації в Радянській Українi не забезпечили рівень розвитку громадянських галузей промисловості відповідно до ходи НТР, єдність соціально-економічного і науково-технічного прогресу. Це питання невіддільне від усвідомлення того, як використовувався в Україні її науково-технічний та інтелектуальний потенціал, ресурси.

Об'єктом дослідження є управління науково-технічним розвитком промисловості як процес, що відображає органічний і організаційний зв'язок науки, техніки і виробництва, спрямований на якісні перетворення в структурі виробничих сил відповідно до можливостей НТР. Предметом дослідження є форми і методи реалізації науковими установами, підприємствами, державними структурами науково-технічного і промислово-виробничого потенціалу згідно з принципами формування і реалізації пріоритетних напрямків науково-технічної політики.

Обгрунтування перiоду дослiдження. 70-80-ми рр. позначено другий етап НТР, що охопила увесь свiт. З початку 70-х рокiв розвинутi країни далеко сягнули в таких напрямках, як електронiка, новi матерiали, бiотехнології. Все це поставило вимоги до розвитку не тільки форм єднання науки і виробництва, але і потреби у здобутті якісно нових знань. Кібернетика, як вища ступінь механізації та автоматизації виробничих процесів, виступила поєднувальним ланцюгом з інформаційним аспектом. На вмілому використанні досягнень НТР у розвинутих країнах засновані більш продуктивні технології, досягнуто зростання продуктивностi працi та соцiального захисту людини, виключено соціальні потрясіння. Це методологічне визнання є надто важливим для усвідомлення необхідності вивчення соціальних наслідків НТР в Радянській Україні. 70-80-і рр. в історії України стали етапом поступового погіршення її економічного становища та соціальних умов населення, що врешті-решт призвело до кризового стану суспільства і соціального вибуху, який завершився зміною державного устрою.

Стан наукової розробки теми. У досліджуваний період різні аспекти означеної теми перебували в центрі уваги українських істориків, вчених-економістів, наукознавців, представників інших галузей науки. Комплексний, міждисциплінарний характер наукової праці обумовив проведення аналізу робіт з різними методологічними підходами до вивчення подій і явищ у радянському суспільстві. Окрім того, з початку 90-х років під впливом бурхливого розвитку наукознавства сформована нова парадигма по відношенню до інновацій у сферах суспільства, промисловості зокрема. Головною методологічною особливістю історіографічного аналiзу праць вчених різних галузей науки (за винятком дисертацiйних дослiджень) є охоплення ним лiтератури, яка в сукупностi вiдображає економiчнi, соцiальнi, фiлософськi, полiтичнi та iншi питання.

Перша група робіт, які підлягають історіографічному аналізу, це праці істориків України, що вийшли з друку до 1991 р.. Вимушуне використання тiльки позитивного фактажу зробило їх дослiдження тенденцiйними в пiдходах до управління науково-технічним розвитком промислового виробництва, збільшення його наукоємкості і змiцнення матерiально-технiчної бази. Увага дослiдникiв була звернута на тi сторони НТП, що пов'язанi з позитивними здобутками. Вони не могли висвітлитити, як використовувався науково-технічний потенціал у воєнно-промисловому комплексі, як це відбивалось на розвитку соціальної сфери. В роботах відсутній порівняльний аналіз із досвідом розв'язання науково-технічних проблем в зарубіжних країнах, не розкрито наслідків використання морально і фізично застарілих техніки і технологій, причин, що вели Україну до екологічної кризи. Це властиве і дослідженням з історії Української РСР, окремих підприємств і галузей.

До другої групи видань, аналіз яких нами проведено, віднесено роботи вчених-наукознавців та істориків науки, в яких висвітлюються політико-економічні та методологічні проблеми і найбільш загальні закономірності розвитку людського знання, узагальнюються історичні закономірності НТП .

Вибірковий аналіз показав, що тільки за 1994-1997 роки у збірниках "Наука і наукознавство", "Розвиток науки та науково-технічного потенціалу в Україні та за кордоном", матеріалах ХVІ Київського симпозіуму з наукознавства та науково-технічного прогнозування (16-19 жовтня 1996 р.) опубліковано понад 90 праць, що по'язані з темою нашого дослідження.

На відміну від праць першої групи роботи наукознавців та істориків науки привертають увагу когнітивним підходом, що не губить їх методологічної і прогнозової цінності. Положення переважної більшості досліджень, які грунтуються на вивченні, узагальненні реального стану справ, можуть бути уроками, що мали б засвоїти ті, хто має відношення до розробки і проведення в Україні науково-технічної (науково-технологічної) політики. В них зроблено теоретичне осмислення єдностi науково-технiчного i соцiального прогресу, з багатьох питаннь є порівняння з досвідом зарубіжних країн. З робіт вчених цієї групи можна вивести, що зміни умов господарювання вимагають зміни методологічних і методичних основ функціонування господарського механізму, перегляду теоретичних і практичних положень щодо оцінки ефективності діяльності підприємств.

Можна зробити висновок, що систематизовані у виданнях другої групи основні засади наукознавства, розкриття взаємозв'язку НТП з ефективністю діяльності промислових підприємств і об'єднань, підготовки і використання трудових ресурсів актуалізують висунуті авторами теоретико-методологічні положення у зв'язку з соціально-економічними перетвореннями в незалежній Українській державі.

Однією з характерних особливостей робіт школи українських наукознавців з початку 90-х років є відгук на реалії в потребах соціально-економічного розвитку Української держави на перехідному етапі з врахуванням її визначення відповідно до геополітичного положення у світовому співтоваристві. Актуальним для сьогодення Української держави є теоретико-методологічні положення щодо проблем перетворення наукової системи в умовах трансформації суспільства, збереження науково-технічного потенціалу, наукових шкіл, зміни пріоритетів інноваційної діяльності, визначення нових концептуальних підходів до функцій науково-технічної політики (перевага надається більш ємкому поняттю "науково-технологічна політика"). В роботах показано, як потенціальні можливості наукової галузі України можуть сприяти їй якнайшвидше інтегруватись для плідного міжнародного співробітництва з країнами близького і далекого зарубіжжя.

До третьої групи праць науковців, які аналізує здобувач, віднесено роботи, що вийшли з друку після 1991 р. . Це, як правило, праці вітчизняних економістів переважно статейного характеру.

В цих публікаціях критично оцінено деформації, догми, традиції в сфері політичного впливу на процеси управління використанням науково-технічного, виробничого і кадрового потенціалу. Вчені обгрунтовують наявність в Україні колосальних національних ресурсів для подолання негативних наслідків науково-виробничої діяльності, можливостей успішного розв'язання соціальних проблем, доводять необхідність реформування провідних галузей України на користь соціальних потреб її населення шляхом ринкових реформ. Частина авторів пропонує копіювати зарубіжний досвід з метою подолання труднощів господарювання. В публікаціях розкриваються сучасні тенденції розвитку промисловості України, суть промислової політики зарубіжних країн, де шляхом державного регулювання промислового розвитку забезпечуються конкурентоздатність виробів, домінуючі позиції на світових ринках, захист інтересів національного виробника. Доводиться, що для Української держави на перехідному етапі до ринкових відносин необхідно максимально враховувати національні особливості економічних і соціальних процесів, ступінь розвинутості державного і громадського регулювання ринку, одержавлення власності. Причини екологічного лиха в Україні обгрунтувуються хибною політикою радянського господарювання.

У працях, які присвячені стану наукової галузі, обгрунтовуються наслідки знецінення досягнень вітчизняних науковців в минулому, як це може відбитись на шансах України увійти в коло технологічно розвинутих країн. Прогнозуються напрямки міжнародного співробітництва в умовах трансформації наукової системи шляхом активізації різних форм.

До четвертої групи видань, котрі аналізує автор дослідження, віднесено чисельні праці істориків, філософів, економістів, соціологів, юристів, політологів останніх років минулого десятиліття, які вийшли з друку в Москві, а також перекладені публікації вчених далекого зарубіжжя , що з'явились на рубежі 80-90-х років .

Роботам першого періоду, які торкнулись стану справ у промисловості України можна дати ту ж оцінку, що і працям українських дослідників радянського періоду. В працях кінця 80-х рр. розкривається волюнтаризм у плануванні, хибність у виборі пріоритетів розвитку науки і промисловості, що призвело суспільство до кризи, оцінка можливостей долати відставання від європейських країн в економічній і соціальній сферах.

П'яту групу літератури охоплюють історичні, філософські, соціально-економічні праці вчених, громадсько-політичних діячів українського зарубіжжя . Автори цих видань намагаються показати, як політика правлячої в СРСР партії негативно вплинула на використання в Україні її виробничого, кадрового, наукового потенціалу, географічного положення, надр, імовірність створення кращих умов життя для людей. Оцінюючи негативні наслідки соціально-економічного і політичного характеру, переважна їх більшість вбачала можливість досягнення високого рівня життя населення України шляхом правильного розв'язання національного питання. В працях, які вийшли з друку після 1991 р. автори намагаються довести, що хибна кадрова політика в незалежній Україні гальмує реформи у сфері соціально-економічних перетворень.

Шоста група робіт, котрі аналізуються в нашому дослідженні, представлена докторськими і кандидатськими дисертаціями . Незважаючи на оригiнальнi узагальнення архiвних матерiалів та даних інших джерел, історикам не вдалось вийти за рамки звичного на той час мислення: управління впровадженням НТП мало бути пiдпорядковане завданням досягнення, насамперед, економiчних показників. Використання критичних матеріалів з другої половини 80-х років надало можливість торкнутись причин падіння інтересу працівників до інтенсифікації, погіршення морально-психологічного клімату в трудових колективах, побутових умов тощо.

Мета і завдання дослідження. Основною метою є висвітлення умов і специфіки інноваційної діяльності у промисловість України в період 70-80-х рр., наскільки її рівень відповідав потребам соціально-економічного прогресу суспільства відповідно до можливостей НТР. Такий підхід вимагає вивчення наступних питань: принципи функціонування, аналіз і оцінка системи управління науково-технічним розвитком в умовах планової економіки, специфіка організаційних засад наукової галузі; ресурсні та функціональні можливості науково-технічного потенціалу в якому проявляється соціальний ефект, якісна сторона промисловості, його імовірність впливати на розв'язання соціально-економічних проблем суспільства; специфіка і ефективність форм і методів реалізації досягнень НТП в умовах радянської системи господарювання, наскільки вони відповідали вимогам інтенсифікації промислового виробництва, спрямованого на досягнення соціального ефекту; тенденції та пріоритети науково-технічного розвитку, інноваційної діяльності у промисловості; з'ясування причин падіння престижу управлінської, інженерної та наукової праці як одного із стабілізуючих факторів соціального самопочуття людини; структурні перебудови управління промисловістю та її реформування, як засіб створення передумов розвитку позитивних зрушень в соціально-економічній сфері; особливості оновлення матеріально-технічної бази промисловості; вдосконалення засобів управління промисловістю; ефективність заходів, спрямованих на демократизацію управлінських засад у промисловості; соціальна функція кадрів промислового виробництва у структурі виробничих сил.

Методологічна та теоретична основа дослідження. Дисертаційна робота має комплексний, міждисциплінарний характер, її фундаментальні положення випливають з таких наук, як історія України, історія науки і техніки, економіка, наукознавство, політологія, соціологія. Висвітлення обраної теми вимагає застосування наукових дослідницьких принципів об'єктивності, порівняльно-історичного і системного аналізу, логічності, які надають можливість найбільш адекватно відобразити процеси історичної реальності.

Джерельна база дослідження. Основу дисертації склали архівні документи Центрального Державного архіву вищих органів влади і управління Української РСР (ЦДАВОВУ) за 1971-1985 рр. і Центрального Державного архіву громадських об'єднань України (ЦДАГО України) за 1971-1989 рр.. До тексту дисертацiї уведено документи більше 60 описiв iз 42 фондiв майже 130 cправ. Переважна більшiсть цих документiв дослідниками у 70-80-і та на початку 90-х років до науковго обігу не уводилась. З них прослідковуються суб'єктивнi чинники, що обумовили порушення єдності соціально-економічного і науково-технічного прогресу.

Вивчення документiв ЦДАВОВУ i ЦДАГО України допомогло здобувачеві виявити перший рiвень системи управлiння НТП в республiцi, жорстке підпорядкування цього процесу в промисловості УРСР політиці Центру. Чiтко викреслюється механiзм функцiонування апарату управління і суть командно-адмiнiстративних методiв його роботи. З архівних документiв центральних державних архівів видно, що перспектива управління науково-технiчним розвитком промисловості республіки у 70-80 рр. визначалась виключно постановами ЦК КПРС i Ради Мiнiстрiв СРСР.

Цінність для дослідження представили протоколи засідань, доповідні записки, листування Ради Міністрів УРСР, Держплану республіки, міністерств легкої та харчової промисловості УРСР. Уряд, як і Держплан УРСР, виконував роль трансформуючого органу, який отримував відповідні розпорядження Центру і ЦК Компартії України, віддавав вказівки міністерствам, інформував центральні партійні і господарські органи щодо структурної перебудови промисловостi, переважного розвитку галузей важкої і вугільної промисловостi, впровадження техніки і технологій шляхом реконструкції і капітального будівництва тощо. У ЦДАВОВУ не виявлено ні одного документу, який би засвідчив, що уряд республіки, (як і ЦК Компартії України - документи ЦДАГО України) виходив з будь-якими пропозиціями щодо зміни пріоритету розвитку машинобудування, важкої, хімічної промисловості на користь галузей, які мали працювати на задоволення життєвих потреб населення, щось структурно змiнити у легкій, харчовій промисловостi на користь його задоволення в товарах масового вжитку, нестача котрих вiдчувалась в суспiльствi з кожними роком. Держплан республіки, як свідчать документи, був статистом, констатував стан в галузях промисловості, надсилав інформації до партійно-державних органів. З цих же архівів витягнутi вiдомостi, з яких можна побачити, як розроблялась генеральна схема управління народним господарством республіки відповідно до рішень, які народжувались в Москві, накопичувався комплекс економiчних, технологiчних, соцiально-екологiчних, демографічних проблем. Значна частина документів Держплану УРСР розкриває невідповідність науково-технічного оновлення вугільної, легкої, харчової галузей і тих, що представлені сферами машинобудування, хімічної та інших видів промисловості, соціально-побутовими умовами працівників. Архівні документи міністерств легкої та харчової промисловості УРСР відображають сувору їх звітність про стан справ на підприємствах і в галузях в цілому, причини незадовільної роботи по впровадженню досягнень НТП, досягненню соціально-економічних показників.

У ЦДАГО України використані документи засідань Політбюро і Секретаріату ЦК Компартії України, інформації відділів машинобудування, науки і учбових закладів, листування центрального республіканського органу з ЦК КПРС і Радою Міністрів СРСР, галузевими міністерствами УРСР і СРСР, державними і місцевими органами, підприємствами і установами. Цінними є iнформацiї, якi надсилали до ЦК обласнi i Київський мiськком партiї, господарськi органи, АН України, Інститути наукового профiлю, а також уряд УРСР. З цього ж джерела вiдiбрана iнформацiя про стан справ на промислових пiдприємствах з реалiзацiєю програм НТП, накопичення проблем у соцiальній сферi.

Певну частину документів склали матеріали державних архівів Вінницької, Дніпропетровської, Донецької, Запорізької, Київської, Луганської, Львівської, Одеської, Сумської та Харківської областей. В основному це протоколи пленумів і засідань бюро партійних комітетів, зборів окремих первинних парторганізацій. З них можна побачити як ті чи інші питання соціально-економічного плану вирішувались безпосередньо на підприємствах і в установах.

У дослідженні обраної теми використані щорічні Звіти АН України за 1972-1991 рр., матеріали більш ніж 30 найменувань газет і журналів за 1972-1998 рр. Аналіз матеріалів радянської преси і періоду після 1991 р. збагачений даними із закордонного досвіду. Документальну основу наукової праці доповнили статистичні збірники 1976-1991 рр., з яких отримано відомості про динаміку соціально-економічних перетворень в УРСР.

Наукова новизна дослідження. В ньому доведено: між НТП, як якісною стороною промислового виробництва, і соціальною сферою є органічний взаємозв'язок; соціальні реалії суспільства формуються науково-технічною політикою і відповідають її рівню; управління науково-технічним розвитком промисловості в Україні не могло забезпечити єдність соціально-економічного і науково-технічного прогресу з причин хибних пріоритетів науково-технічної політики; ігнорування єдиної природи і загальної закономірністі таких категорій, як соціальна спрямованість і соціальна результативність науково-технічного розвитку промисловості породжує суперечності, стає однією з причин нестабільності суспільства; на відміну від робіт попередників, які вивчали проблему використання досягень НТП у промисловості України на етапі НТР, в науковій праці більш грунтовно показано, чому практичне здійснення завдань науково-технічного розвитку не призвело до належних змін у соціально-економічній, екологічній, демографічній сферах; дослідженням розкривається процес прискорення НТП у промисловості як той, що повинен конкретно визначати рівень задоволення соціальних потреб населення; положення, що отримані в результаті наукового пошуку, сформульовані з позицій необхідності гуманітарного осмислення розв'язання проблем НТП на користь людини суспільства, зміцнення авторитету Української держави у світовому співтоваристві.

Практична цінність і реалізація результатів дослідження. Висновки і положення дисертації, що отримані в результаті наукового пошуку, залишаються надто актуальними для Української незалежної держави. Дослідження розкриває закономірності, що вимушують сформулювати ставлення до управління науково-технічним розвитком промисловості, як до тієї галузі суспільства, яка гарантує розв'язання економічних, науково-технічних, соціальних, демографічних, культурних і духовних проблем суспільства.

Матеріали дисертації можуть бути використані при написанні навчальних посібників, в навчально-методичній роботі системи вищої та середньої спеціальної освіти, у викладанні вузівських курсів з історіі України, всесвітньої історії, історії науки і техніки, введені до таких курсів, як політологія, правові дисципліни, управління промисловим і соціальним розвитком. Апробація роботи. Основний зміст дисертації відображено в двох монографіях і навчальному посібнику автора. З теми дисертації опубліковано більше 20 робіт загальним обсягом понад 30 д.а. Дисертація обговорювалась на засіданнях кафедр політичної історії та загальної економічної теорії Харківського державного політехнічного університету, кафедр історії України та всесвітньої історії Харківського державного педагогічного університету імені Г.С.Сковороди, відділу історії науки Центру досліджень науково-технічного потенціалу та історії науки імені Г.М.Доброва НАН України. Наукові положення, які висунуті здобувачем, доповідались на дев'яти наукових конференціях: двох регіональних міжвузівських (Харків, грудень 1993 р., квітень 1994 р.); п'яти Міжнародних: Слобожанський Великдень (квітень 1995 р.); "Роль вузів у вирішенні проблем безперервної освіти та виховання особистості" (Харків, травень 1995 р.); 3-му Конгресі Міжнародної Асоціації Україністів (Харків, серпень 1996 р.); "Трансформація наукових систем у країнах з перехідною економікою і роль науки у суспільстві, яке змінюється" (Київ, жовтень 1998 р.) та ін.

2. ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обгрунтовується актуальність теми, хронологічні рамки, визначено об'єкт, предмет, мету і завдання дослідження. Розкрита наукова новизна і науково-практична цінність, теоретичне значення, характер апробації результатів наукового пошуку.

У розділі 1 "Історіографія та джерельна база дослідження" дисертант класифікував і зробив аналіз літератури, що відноситься до проблеми, дав характеристику джерельної бази. Визначив методологічні підходи до висвітлення обраної теми дослідження.

У розділі 2 "Принципи функціонування науки і управління науково-технічним розвитком промисловості в умовах планової економіки" показана специфіка організаційних засад наукової галузі України як складової частини науки радянського типу. Хронологічно розкривається, як йшло становлення і зміцнення системи централізованого управління такою специфічною формою духовного розвитку, якою є наука. Зародження характерних для радянського періоду форм її функціонування мало сприяти технічному прогресу у вугільній і машинобудівній промисловості, енергетиці, реконструкції металургійного виробництва. Схема "лабораторія - проектно-конструкторське бюро - дослідне виробництво", що зародилась у 30-і роки, позитивно вплинула на розвиток багатьох напрямків науки, нових технологій, що властиві кожному етапу НТР.

На першому етапі НТР багато галузей промисловості не мали свого наукового потенціалу, тому в АН України почали інтенсивно розвиватися напрямки досліджень, що мали прикладний характер. У розділі показано, як зростали середньорічні темпи приросту витрат на науку з державного бюджету, вчених, що відкривало шлях безпрецедентному зростанню наукових установ. Згаданий показник істотно перевищував приріст числа зайнятих в інших галузях народного господарства.

З метою удосконалення системи управління наукою у 1961 р. створено Державний Комітет Ради Міністрів СРСР з координації науково-дослідницьких робіт, який у 1965 р. перейменовано на Державний Комітет Ради Міністрів СРСР з науки і техніки (ДКНТ). Він виробляв рішення відповідно до народногосподарських планів СРСР, реалізацію яких здійснювали в республіках академічний, галузевий і вузівський сектори науки, розподіляв кошти з бюджету на їх виконання. Одним з крокiв, яким передбачалось покращати управлiння НТП, було створення на початку 70-х рокiв п'яти, а потiм i шостого наукових центрiв АН України. Кожний з них охоплював своїм впливом декiлька областей, в яких працювали фiлiали. Розширювалась мережа наукових установ. Тільки за 1976-1980 рр. створено 5 нових академічних інститутів, 20 госпрозрахункових організацій дослідно-виробничої бази. Всього у 1981 р. в АН УРСР нараховувалось 78 наукових установ, 68 підприємств дослідно-виробничої бази. Тут працювало 81,5 тис. чоловік, в тому числі 14,5 тис. наукових співробітників.

Удосконалювалась мережа галузевих науково-дослідних і проектно-конструкторських організацій в Україні. У 1975 р. в них працювало 60 тис. наукових співробітників, в тому числі майже 800 докторів і 10 тис. кандидатів наук. Стався відчутний прогрес у розгортанні науково-дослідної роботи у вузах. З'явились галузеві і проблемні лабораторії, зародилась своєрідна для вузу структура управління дослідженнями, поширились форми організаційних зв'язків з науковими установами академічного, галузевого секторів науки, виробництвом.

Збільшенню науково-технічного потенціалу сприяла державна науково-технічна політика. Зростання кадрових, фінансових та матеріальних ресурсів було спрямоване на розвиток ядерної енергетики, космічної техніки, квантової електроніки, ракетобудування, зварювальної техніки, дослідження матеріалів та ін., де внесок України був досить вагомим. Результати діяльності наукової галузі на потреби воєнно-промисловго комплексу для України стали національною гордістю.

Висвітлюється динаміка фінансування науки за 1950-1985 рр. з державного бюджету, додаткових коштів від виконання госпдоговірних робіт. Показується, що екстенсивне зростання ресурсів сприяло організаційній модернизації і вибору нових напрямків досліджень під впливом сформованих у керівних органів держави уявлень про НТП. У 70-і роки на зміну жорстким адміністративним методам управління стали залучатися економічні - госпрозрахунок, децентралізоване фінансування, матеріальне стимулювання. Економічні методи управління передбачали наявність незалежних однієї від одної юридично рівноправних сторін.

Перехід від управління організаціями до управління розробками (програмами) призвів до ствердження програмно-цільового принципу планування і управління. Наука України (регіональна у складі СРСР) виросла у цей період у відносно самостійну галузь, яка мала свою виробничу і територіальну структуру з принципами, методами і органами управління, що охоплювала своїм перетворюючим впливом усі сфери народногосподарської діяльності.

У дисертації розкриваються риси і особливості науки, обгрунтовуються потреби у кількісному зростанні науковців, посилення зв'язки між науковими установами і підприємствами, необхідність створення академічних інститутів, що пов'язані з новими напрямками НТП. Перспективне значення мала зміна профілю інститутів АН України в напрямку більшої взаємодії з фундаментальними природничими дослідженнями на основі розвитку теоретичних та експериментальних засад науки про техніку. Для 70-80-х рр. характерною рисою наукової галузі України став її регіональний розвиток, прямий вихід на виробництво, створення дослідно-виробничої структури, підсилення міжгалузевих взаємодій, спрямування галузевих інститутів на діяльність у наукових і НВО.

У розділі розкрито принципи функціонування структури галузевого сектору науки в Україні, що підвідомчий міністерствам галузей, на який покладено вивчення і впроваджувадження нових технологічних засобів і техніки, організації праці, фізичних можливостей працівника і обладнання. Організаційна будова промислової науки розвивалась в умовах суперечностей між прагненням наблизити її до виробництва та бажанням пристосувати науку до системи управління у централізованій державі, зосередити на початковій стадії обмежені наукові сили у небагатьох достатньо великих інститутах. Метою стало налагодження їх зв'язків з промисловими підприємствами, наближення науково-дослідницької роботи до потреб промислового виробництва. Найважливішим інструментом формування системи галузевої науки стали державні плани розвитку економіки. Так створювалась у країні система державного управління науковими організаціями з відповідними інстанціями в адміністративно-господарських і партійних структурах Центру і в Україні. Перенесення на науку способів управління виробництвом фактично виключало участь вчених в оцінці результатів досліджень, їх можливість впливати на вибір напрямків і обсяг їхнього фінансування. Прикладні дослідження перетворилися у самостійний сектор наукової системи, що допускав побудову мережі науково-дослідних інститутів у відповідності з галузевою структурою промисловості.

Закріплення інститутів за певними видами виробництв означало їхню вузьку спеціалізацію. Наукові установи з галузевих перетворювалися у відомчі. Міністерства та відомства все більше притягали інститути до вирішення управлінських завдань, створювали ланки, які були продовженням або доповненням до апарату міністерств. Великі інститути ставали монополістами цілих наукових напрямків, виключалася науково-технічна конкуренція - рушійна сила прогресу. Розвиток процесів, котрі мала вирішувати галузева наука, став таким стрімким, що цілі колективи, які повільно оновлювали свої технологічні засоби, почали відставати від світової науки і в подальшому ще більше його поглиблювали.

З середини 70-х рр. під впливом економічного застою темпи росту ресурсів в науці помітно знизилися. Позначились такі негативні тенденції, як "старіння" наукових кадрів, монополізм, дрібнотем'я. Різко зріс обсяг прикладних розробок на шкоду фундаментальним дослідженням. Галузевий науковий потенціал виробляв цінності, які або не відповідали вимогам часу, або не зажадались суспільством.

Наприкінці 70-х рр. можливості екстенсивного розвитку науки та суспільства були вичерпані. Перехід до інтенсивних методів у науковій галузі гальмувався суперечностями в структурі і організації суспільних відносин. Це звузило соціальний простір для оновлення наукових напрямків. Ресурсні можливості не були компенсовані новими можливостями соціально-економічного механізму управління розвитком науки.

У 70-80-і рр. комплексність проблем реалізації сучасного НТП вимагала участі висококваліфікованих спеціалістів різного профілю: електронщиків, математиків, механіків, фізиків, економістів, соціологів. В багатьох наукових установах їх не вистачало, а на промислових підприємствах навіть не було. Досвід розвитку наукового потенціалу показав, що можливості екстенсивного росту науково-технічного потенціалу скоротилися, звузився соціальний простір для оновлення наукових напрямків. Ресурсні обмеження не були компенсовані новими можливостями соціально-економічного механізму розвитку науки.

Другий підрозділ присвячений історичному аналізу управління науково-технічним розвитком в умовах планової економіки. В ньому показано, як наприкінці 20-х - на початку 30-х рр. стверджувався принцип планування наукової діяльності. Під виключно жорстким контролем з боку державних органів на ділянках соціалістичного будівництва концентрувались науково-технічні сили. Процес управління наукою в Україні поступово був підпорядкований державним планам развитку промисловості. Наприкінці 30-х рр. АН України була підпорядкована Раді Міністрів України. Командно-адміністративна система гальмувала розвиток важливих для суспільства напрямків академічної науки (заборона генетики, кібернетики). Незважаючи на це, вчені України досягли значних науково-технічних результатів і здобули світову першість у деяких пріоритетних для радянської держави напрямках. Їх праця достойно оцінювалась. Серед інших категорій працівників праця науковця посідала перше місце.

Наприкінці 60-х рр. була впроваджена госпрозрахункова система організації робіт по створенню, освоєнню і впровадженню нової техніки на основі господарських договорів. Це сприяло зосередженню сил на пріоритетних напрямках НТП, але мало вплинуло на підвищення якості техніки, яка створювалась.

Система планування наукових досліджень, що склалась у 30-і рр., збереглася по суті до 60-70-х рр., коли НТР висунула потреби виділити до окремого класу значні роботи, які отримали назву науково-технічних програм. У переважній більшості програмні дослідження носили міждисциплінарний характер і кінцевим результатом були зорієнтовані на реалізацію в багатьох галузях народного господарства. Вони виконувались для підприємств машинобудування, чорної металургії, вугільної промисловості, приладобудування, хімічної і харчової промисловості та інших галузей.

Слабкість положення про порядок формування програм проявилась при спробі їх фінансування. Відомчі бар'єри виявились серйозною перешкодою на шляху інноваційної діяльності у науково-технічній і виробничій сферах. Передбачалось, що зрушення на краще з'являться з функціонуванням МНТК. Основним інструментом управління їх функціонуванням, як передбачалось, мав бути єдиний план робіт і заходи щодо оперативної координації досліджень, розробок і виробничої діяльності.

Досвід формування і реалізації науково-технічних програм показав, що в умовах радянської системи організації науки не досить поєднати зусилля розрізнених відомств для виконання загальної цільової програми. Потрібно було змінити методологічні підходи до визначення стратегії управління НТП з концентрацією сил і засобів на пріоритетних напрямках розвитку народногосподарського комплексу регіону, вирішенні його першочергових соціальних проблем.

Важливим аспектом методології аналізу науково-технічного развитку у досліджуваний період стало розгортання робіт з прогнозування. З початку 70-х рр. з найважливіших проблем народного господарства і окремих його галузей почали розробляти науково-технічні прогнози на тривалий період, які повинні були скласти базу для вибору найбільш перспективних напрямків технічного прогресу. Передбачено заходи для їх методичного забезпечення шляхом створення постійно оновлюваної інформаційної бази планування науково-технічного розвитку з визначенням пріоритетів. Документом, в якому було зроблено спробу об'єднати ці вимоги, стала Комплексна програма, яку вперше почали розробляти у 1972 р. на 20 років. Такий підхід змінював акценти діяльності наукової галузі України на майбутнє, хоча і висував ряд проблем методологічного плану. Відсутність спеціального органу управління розвитком науки і техніки в масштабах республіки (як ДКНТ в СРСР) звужувала можливості в галузі науково-технічної політики, обмежувала інтерес до прогнозових матеріалів. Прийняття наприкінці 70-80-х рр. постанов у Центрі і в республіці реальних результатів не дало. Концепція жорсткого планування у сфері науково-технічного розвитку вела до запізнілого оновлення технологій, техніки і обладнання, вдосконалення організації праці.

У розділі 3 "Ресурсні та функціональні характеристики науково-технічного потенціалу України у 70-80-і роки" розкриті кількісні та якісні параметри, соціальний статус наукової галузі. Показано, як розподілялись фінансові і кадрові ресурси, кількість наукових установ в Україні за академічним, вузівським і галузевим секторами науки. Обгрунтовується, що у досліджуваний період науковий потенціал республіки з його ресурсними можливостями був спроможний розв'язувати завдання соціально-економічного розвитку відповідно до вимог сучасності. І це не зважаючи на те, що у 70-і - на початку 80-х рр. високорозвинута у промисловому відношенні Україна з її досягненнями за загальносистемним критерієм займала всього дев'яте місце серед республік СРСР по розвитку науки.

У розділі обгрунтовуються причини невміння використати на практиці розробки українських науковців з найперспективніших технологій, які отримували визнання і впроваджувались за кордоном, де вміло поєднано національну специфіку і світовий досвід з далекоглядною науково-технічною політикою.

Об'єктивною оцінкою рівня науково-кадрового потенціалу України і одним із соціальних факторів є показник науковців з вченими ступенями. При інститутах Академiї наук України на початку 70-х років функцiонували ради по захисту докторських i кандидатських дисертацiй. У 70-ти наукових Iнститутах АН УРСР щорiчно навчалось понад 2100 аспiрантiв, в тому числi 40% з вiдривом вiд виробництва. В Iнститутi проблем машинобудування, наприклад, цьому сприяла дiяльнiсть наукових шкiл та їх керiвникiв вчених В.П.Полiщука, Г.П.Борисова, Ю.З.Бабаскiна, В.П.Погонника, Ф.М.Котляревського, В.К.Шнітка та iн. Пiдготовка науковцiв вищої квалiфiкацiї сприяла тому, що в Iнститутах АН України з 1972 по 1990 рр. кiлькiсть докторiв наук зросла з 658 до 1911, кандидатiв наук - вiдповiдно з 4345 до 10399 чоловiк.

З кінця 70-х - на початку 80-х рр простежуються причини слабкого припливу свіжих сил в науку, новаторських ідей, помітного старіння кадрів. В Інститутах АН України у 1977 р. не було докторів наук мололше 33 рр., у віці до 37 рр. - всього 12 чоловік. У 1985 р. середній вік докторів тут складав 57 і кандидатів наук 43 роки. В СРСР - відповідно - 53 і 43 роки. Прогнозувалось, що навіть при 5%-му поповненні молодими спеціалістами у 1995 р. четверта частина вчених Академії мала бути пенсійного віку. Відсутність мотивації та стимулу до праці вчених відіграла вирішальну роль в тому, що наприкінці 80-х рр. в АН України не вистачало вчених і спеціалістів для розробки нових напрямків, молоді науковці почали залишати Інститути Академії.

Значний матеріал розділу розкриває принципи і результативність роботи ІЦ та МНТК як концентраторів основної частини робіт з прискореного впровадження нових технологічних розробок, залучення до співпраці зарубіжних партнерів. У 1986 р. з науковими установами і підприємствами Угорщини, Польщі, Чехословаччини укладено двосторонніх договорів з 43 тем, з ФРН, Італією і Францією - з 6 тем.

В дисертації показано результативність роботи галузевого сектору науки. У 70-і рр. на підприємствах України створено розгалужену мережу заводських лабораторій, конструкторських бюро, дослідно-експериментальних організацій. У 1977 р. в них працювало всього 4 доктора і 584 кандидата наук. Механічне включення цих структурних одиниць у 1985 р. до 167 ВО і НВО не подолало слабкість галузевого сектору. Розділ містить порівняння впровадження новинок галузевого сектору з академічним і вузівським.

У розділі розкрито соціальні аспекти науково-технічної творчості у вузах, результативність діяльності вчених та інженерно-технічних працівників у науково-технічних і творчих об'єднаннях, асоціаціях, союзах та інших формуваннях. Показана суперечлива діяльність рад сприяння НТП.

У розділі 4 "Оновлення матеріально-технічної бази промисловості" доведено, що промисловість України не мала соціальної орієнтації. На початку 70-х рр. хронічне відставання у виробництві товарів масового вжитку викликало незадоволення населення республіки, нерозуміння зарубіжних гостей. Фетишизація індустріалізації в Україні викликана волюнтаристськими підходами в плануванні і проведенні реконструкції та технічного переоснащення підприємств для виплавки чавуну, сталi, виробництва труб, коксу, хімічної продукції і машинобудування. В дисертації обгрунтовується, чому до 1988 р. не відбувалось структурних змін у промисловості, спрямування її роботи на задоволення потреб населення. З цих причин, наприклад, кожна третя дитина першого року життя знаходилась на медичному обліку з приводу хвороб, що пов'язані з відсутністю збалансованого харчування, яке повинна забезпечити промисловість, чимало дітей мало відхилення від вікових норм фізичного розвитку.

Значне місце у розділі займають архівні документи, узагальнення яких характеризує загальну картину наслідків оновлення матеріально-технічної бази в галузях промисловості. В промисловостi Вiнницької областi, в структурi якої понад 50% пiдприємств харчової, легкої та місцевої промисловостi, зволiкання з темпами будiвельно-монтажних робiт з реконструкції, запізнiле введення до дiючих потужностей вело до накопичення зношених основних фондiв. На середину 80-х рр. їх знос становив понад 40%. Iз 79 об'єктiв, на яких було розпочато реконструкцiю i технiчне переозброєння ще наприкiнцi 60 - на початку 70-х рр., у 1985 р. роботи завершенi тiльки на 2/3 з них. З причин запізнілого введення до дії потужностей споживачам недодано продукції на десятки мільйонів карбованців. Аналогічне становище спостерігалось в цілому на підприємствах міністерств харчової, легкої, металургійної, вугільної та інших галузей промисловості республіки. Міністерства не мали науково обгрунтованих планів, які гарантували б забезпечення будівництва сировинними, матеріально-технічними, фінансовими ресурсами і потужностями.

У Луганській області на середину 80-х рр. велось будівництво 400 об'єктів, для завершення яких необхідно було ще 10 років. У 1985-1986 рр. тут розпочато зведення ще 70 об'єктів. Разом з тим, в області половина діючих шахт протягом 30 років не реконструювалась, продуктивність праці на них була низькою, стримувався розвиток соціальної сфери. Тільки у ВО "Краснодонвугілля" і "Свердловськантрацит" 30 тисяч сімей стояли в черзі на отримання житла.

Маючи розвинену промислову інфраструктуру, сільське господарство республіки не задовольнялось у тракторах, силосозбиральних і бурякозбиральних комбайнах, в автомобілях. З цих причин не забезпечувались потреби провести сільськогосподарські роботи в стислі строки і без втрат. Харчова промисловість неспроможна була переробляти продукцію сільського господарства. Її потреби в технічному обладнанні задовольнялись тільки на 10-16%.

Грунтовним аналізом підтверджено, що орієнтація промисловості на виробництво засобів виробництва і її мілітаризацію негативно відбилась на розвитку соціальної сфери суспільства. Дається порівняння, як в СРСР і США йшов розподіл ресурсів між галузями народного господарства і воєнно-промисловим комплексом.

Окремим підрозділом розглядається, як в республіці розв'язувалась соціальна проблема механізації та автоматизації, роботизації виробництва. Впровадження технологій вело до збільшення працюючих на важких і малокваліфікованих, шкідливих для здоров'я роботах в хімічній і нафтопереробній, приладобудівній, легкій, м'ясомолочній, харчопереробній промисловості, в чорній металургії. У цих галузях, а також у вугільній нехтувалась взаємопов'язаність економічених, соціальних, екологічних, демографічних і науково-технічних результатів. В них помітно збільшилась кількість працюючих жінок. У 1976 р. 275 тис. жінок (13,6% усієї кількості працюючих цієї категорії) було зайнято на роботах, де загазованість шкідливими речовинами перевищувала гранично допустимі норми у 7-40 разів.

З початку 70-х рр. шахтарі Донбасу більше половини робіт виконували вручну. Внаслідок незабезпечення належних умов праці у 1980 р. порівняно з першим періодом серед вуглекопів поширились знепритомлення, теплові удари, у 2-3 рази зріс виробничий травматизм, загибель шахтарів. Загальні умови праці негативно впливали на здоров'я, довголіття шахтарів. Разом з проблемами житла, низьким рівнем медичного обслуговування, іншими соціальними проблемами це викликало в них незадоволення, призвело наприкінці 80-х рр. до поглиблення суперечностей між партійними органами і трудовими колективами.

Протягом 80-х рр. кількість робітників і службовців в промисловості скоротилась на 100 тис. чоловік. Разом з тим, кількість робітників, праця яких мала бути механізована в першу чергу, у 1989 р. складала більше 1 млн. 135 тисяч чоловік. Показник кількості населення України, зайнятого переважно розумовою і фізичною працею, наприкінці 80-х років значно поступався показнику розвинутих країн.

У спеціальному підрозділі дисертації показано, як владні органи ігнорували очевидні порушення і згубні наслідки для здоров'я людей при зведенні об'єктів енергетики, металургії, машинобудування, роботі хімічних підприємств. Переважна більшісь АЕС була призначена для енергопостачання споживачів східноєвропейських країн і побудована в басейнах Дніпра і Південного Бугу. З їх появою виник дефіцит водних ресурсів до 6 км3 щорічно. На атомних об'єктах України до 1990 р. щорічно вироблялось близько 3 млн. м3 радіоактивних відходів. Але для них не було зведено стаціонарних сховищ-могильників. Густота розміщення виробничих фондів на території України була у 8 разів більшою, аніж в цілому по колишньому СРСР. Коштів на виправлення наслідків індустріалізації території республіки, як показав аналіз, було недостатньо. У 1988 р. в промисловості майже половина джерел викидання газоподібних речовин не була оснащена пилогазоочисними установками. Кожна четверта з них - несправна або працювала неефективно. Україна не виконувала Міжнародну Конвенцію про трансграничне забруднення повітря.

У розділі 5 "Вдосконалення методів управління промисловістю" розкриваються напрямки і методи реорганізації централізованого управління промисловістю. Показана робота Держплану і уряду УРСР в цьому напрямку. Розпочавши з експериментів на початку 60-х рр., у 1977 р. підприємства вже 15 міністерств були укрупнені. За цим зросла чисельність управлінців в урядових структурах, у ВО зріс апарат управління порівняно з самостійними підприємствами. Переважна кількість об'єднань легкої, харчової, лісової та деревообробної промисловості значно погіршила показники господарювання.

Доводиться, що укрупнення промисловості, яке засноване на ідеї централізації, вступило в суперечність з логікою історичного розвитку, коли необхідно було економічне обгрунтування доцільності цього процесу, врахування світового досвіду. Даються порівняння, як в умовах розвинутих країн враховуються можливості дрібних або середніх підприємств мати перевагу над великими підприємствами-монополістами.

Розділ висвітлює, як партійно-державне керівництво СРСР намагалось виправити становище в промисловості прийняттям законів СРСР про трудові колективи (1984 р.), про підприємство (об'єднання) - 1987 р. Розкрито роботу у 80-і рр. по скороченню міністерств та їх персоналу. Урядом республіки передбачалось у 1990 р. число міністерств скоротити із 46 до 20-25.

Не вміючи здобувати уроки з руйнівної політики суцільних експериментів, виробляти методологічні і методичні підходи до оцінки функціонування ВО, партійно-державне керівництво СРСР розпочало в середині 80-х рр. експеримент з впровадженням госпрозрахунку і самофінансування. Показано, як канонізація цього експерименту прискорила розвиток кризових явищ в Україні.

В дисертації наведено оцінки діяльності СП із зарубіжними партнерами, кооперативних, акціонерних, орендних підприємств різних галузей України, що почали працювати наприкінці 80-х рр.

В окремому підрозділі узагальненням широкого кола джерел, соціологічних даних наведено якісну і кількісну характеристику кадрів промисловості та їх соціальну функцію. Узагальнені дані по машинобудівному комплексу, підприємствам вугільної промисловості є підставою стверджувати, що соціальний портрет керівників середньої ланки в них не відповідав вимогам НТР. Розкривається комплекс причин і фактори, які деформуюче впливали на спеціаліста, пониження його соціального статусу і престижу. Показано, що створена за класичним зразком жорстка номенклатурна система контролю за виконанням планів виробництва неспроможна була долати вади радянського планування.

В дисертації показано, як протягом досліджуваного періоду в республіці падав загальноприйнятий міжнародною практикою показник відношення працездатних осіб з вищою освітою до усієї маси робочої сили. Кількість студентів вищих учбових закладів у розрахунку на 10 тис. працездатних осіб зменшилась зі 170 у 1970 р. до 154 у 1990 р. Є порівняння з зарубіжними країнами, яке не на користь України.