Тестамент Івана Волевача як історичне джерело

Размещено на http://www.allbest.ru/

Тестамент Івана Волевача як історичне джерело

заповіт волевач тестамент інтитуляція

Кривошея О. В.

Тестаменти чи заповіти є важливим історичним джерелом приватно правового походження [1,357], які мають високу ступінь інформативності і репрезентативності. В архівосховищах зберігається їх значна кількість, але попри велике значення як джерела, вони використовуються досить рідко як попередниками [2,92 117], так і сучасними дослідниками [3]. В статті пропонується спроба аналізу еволюції внутрішньої структури заповітів на прикладі тестаменту генерального обозного Івана Волевача 1650 року [4,58 60]. Духівниці мали таку внутрішню структуру: інвакація, інтитуляція, нарація, диспозиція, карабарація, кінцевий протокол, субскрипція.

Початковий протокол досліджуваного нами тестаменту розпочинався такою інвакацією: «Во имя отца и сина и еветаго духа, Святия живоначальния неразделимия тройца, стаетсе речь у вечность. Аминь». В інтитуляції тестаменту Волевача «Я, раб божий Иван Тихонович Волевач, обозний Войска Запорожского, обиватель чигринский» засвідчується ім'я, титул і місце проживання.

Нарація засвідчує обставини справи з вказівкаю випадку написання тестаменту: «будучи мне от господа Бога хоробою обтеженному, и лежачи на смертной постели при конци житие моего, пишу сей мой тестамент» при чому вказується на добровільний і правоспроможний характер цього запису «за доброй памети и з уласного розуму моего, будучи ни от кого ненамовленний и непримушен, леч з доброй воле своей, напред душу свою грешную полешаю господу Богу, а тело мое ко погребению земному, отдаюся у вечную опеку по воле божеской и матери его ж, споручници Рода христианского, що теж з доброй воле моей, з убогого имения моего рухомого сим тестаментом стверждаю кому що записал нижей сего тестамента явствует напродь», писалося у заповіті Волевача [6,27 28].Основна частина заповіту диспозиція містить розпорядження стосовно розподілу майна. Автор стверджував: «А что где якого грунта имеится, предковские и мною куплею набитие заходи, то все отказую тож жене своей Парасковеи да сину Якову», а також «жене моей Пара- сковеи з сином Яковом двор зо всеми приналежимостми господарски- ми рухомой ведщи, яко то з сребними посудки, грошми всякой монети, з одежою ценею и збожжам, з оружем и всею зброею, футори ж зо всяким бидлом, з конми, рогатим бидлом и овцами, винници з казанами, також и броварь з казаном, солодовню, мелници, едни на Ирклее, а другие на Суботовки речки, пасека з пчелми у провороте леса Чути, а то вижеписанние угодия Барабашевские». Як бачимо, на початку Національно визвольної війни Волевачу перейшли маєтності Барабаша не названі хутори, а токож млини на річках Ірклії правій притоці р. Тясмин і Суботівці, а також пасіку. Маємо вказівку на втрачений універсал Богдана Хмельницького стосовно отримання маєтностей колишнього гетьмана Барабаша: «вижеписанние угодия Барабашевские наданни мне за войсковую службу его млостю паном Богданом Хмел- ницким гетманом у вечность з ласки его и всего Войска Запорожского» [6,27 28].

Іван Волевач вказував на чотири шляхи формування своїх статків: батьківські надбання, спадок по безпотомному брату Андрію («И с опокойного брата моего середулшего Андрея, яко безпотомного, и он по ласце своей братаней все на его спалие предковские грунта и отческие мне при конци жития у вечность отписал»), гетьманським універсалом надані, «мною куплею набитие» [7,114]. Батько заповідача Тихоній Федорович Волевач протягом життя набув:

— «На Чутце предком набитие грунта и поселение людей, и футор, як в отческой духовной описано» [7,114].

— «Над Яничем лес з пасекою, сенокосами, с пахатним полем, предковские» [7,114].

— «На Чуте сенокоси и пахатное поле предковское» [7,114].

— «В Войтовом селе и Калантаеве сенокоси, пахатное поле предковское ж» [7,114].

І. Волевач розкрив і свої купівлі:

— «А тот лес куплен зо всеми приналежимостми с поселением людей у Максима Михайловича, жетеля чигринского за две тисечи коп доброй монети без десяти» [7,114].

— «Другий же лес мною куплен у Хведори Андреевой, тож жителки чигринской, за пять сот коп грошей доброй монети литовской лечби к своему ж з сенокасами, степом к реце Макаровце и Ингулцю, с плесами рибними и зверинними ловле, где гребля на Ингулце с поселением людей и с хуторищем, и на тие грунта запис имеем» [7,114].

— «Якие же грунтовие с поселением людей и без поселения, жене з сином Яковом в сей духовной ниже описанно: Волевачевские восемь байраков, також и пасека з пчелми, сенокоси по обидва боки Цибулника и пахатное поле с поселением людей, футор, тамо ж де степное поле и тот вижеписаний грунт понад речкою Цибулником, взявши з низшой голови от жбира, где могила, и от Грузкой балки, и от малого Круглого озерца вгору до скель, где и млин мною за кошт построен, футор на Березовце з степом и сенокосами и пасеками и з бидлом, Плоский лес куплею мною набитий, на який и запис имеемо, и тамо пасек две з пчелми» [7,114].

— «За Днепром в городку Потоку два млина: мною куплений един в трех колах, ставилом лежниковим, в Стефана Сеницкого посредку млинов, а другой крайний от места в чтирох колах з влаклом в Тимка Миколаевича, на якие и записи имеем» [7,114].

Іван Волевач назвав п'ять спадкоємців: дружину, сина і двох доньок одну заміжню («Зятеви же моему, а мужу Марииному, Гаврилу Коробце, дви десят кобил из жеребцев гнедим турецким, да пять коней верхових за всим убором козацким, янчарок добрих пять, панцир дощатий из щитом, а ежели що похоще, жена моя, а их матка, и болше уделит, що изволе себе» [7,115]) і одну удову («А дочце Марии пять ти- сеч коп доброй монети грошей з двома унуками, и еи дочерми Вацкою и Ганною, и по десеть фунтов сребра, да футор зо всеми приналежимо- стми будучий на Шабелниках з божжим, з бидлом рогатим и овцами, пасека на Опанасовце с пчелми дочци же моей Марии» [7,115]), а то- кож племіннику («Братаничу же моему Якиму Антоновичу пару добрих верхових коней, един сивий мастю, а другий гнедий татарский зо всею зброею, ронздчик злоцестий с каменцями, янчарок под среблом две, кобил десеть з жеребцем сивим лядским, панцир колчатий з зло- цесскою мисюркою и карбаши, тисеча коп грошей» [7,115]).

Старший брат Івана Антон Волевач у тестаменті названий покійним. Син Антона Яким до повноліття знаходився під опікою дядька Івана, а 1640 року отримав батьківський спадок («А старшого опокойного брата моего, Антона, син его в опеку нам покойним вручен бил до зросту мне, якого як опекун приведши его до розуму и всю субстанцию покойного брата моего и его отца, Якиму, братаничеви своему, додержавши ву власти прилюдне вручил в року шесть сот четире десятом, на что от его, Якима братанича, и квит имею» [7,114]). У козацькому реєстрі 1649 року Антон Волеваченко фіксується [6,28], але його місце засвідчує, що це відносно молода людина, тому ідентифікувати його з Антоном Тихоновичем не вважаємо за можливе. Це інша людина, можливо, старший син Антона, тобто Антон Антонович, який отримав батьківський спадок ще за життя останнього.

Волевач вказував на чотири церкви у Чигирині: «На церкви же, Спаскую, Пречискую, Петровскую и Николскую, на все чтире, по тисечи коп грошей, да на повиновение свещенником спаскому чигринскому отцу протопопе Пеште коп сто, пречискому, святопетровскому и николскому по три десеть коп» [5,7], Я.Чарниш взагалі не згадував жодної церкви і ми не має додаткових даних, щоб якось пояснити цей факт.

Карабарацією (звісткою про підтвержуючі знаки) є наступна частина заповіту: «К сей же духовной упросилем его млости пана Зеновия Богдана Хмелницкого, гетмана Войска Запорожского, яко своего покровенного, подпис руки и с приложене печати войсковой гетманской» [7,115 зв]. Наявність свідків була обов'язковою «При котором писанию й правованю сей духовной моей били люде добрие и вери годние» [7,114 115 зв]. У заповіті свідками перераховані священик пречистенський чигиринський Стефан Яремійович і два покозачених шляхтича Богдан Пешта і Федір Коробка, перший з яких був хоружим військовим, а другий отаманом городовим чигринским. Коробка згадувався у реєстрі 1649 року серед значного військового товариства.

«Сей вишшеписанній, з доброй памяти моей учинений, тестамент утверждаю бут вечно при своей силе и для того на нем своеручно подписуюсь и о подписи свидетелей нижеподписавшихся» [4,19].

Кінцевий протокол (datum) засвідчив час написання документу: «Писан сей тестамент священником пречиским Стефаном Еремеевичем року божого тисеча шесть сот пять десятого, м-ця ноябра второго» [7,115 зв.]. Місце написання визначається дотично через вказівку пречистенського священика чигиринського як Чигирин. Слово «дня» упущене переписчиками, так як сам текст дозволяє це зрозуміти. У тестаменті Я.Чарниша кінцевий протокол передує інтитуляції і карабарації: «тако же по написаню сего тестаменту сторонного человека упросил. 1745 года, декабря двадцать семого дня».

Стосовно субскрипції збереглася лише її частина «Богдан Хмелницкий, рука власна. Место печати Богдана Хмелницкого/» [7,115 зв]. Переписчики залишили поза увагою притиснені до тестементу печатки (вірогідно, вони були, бо Пешти і Коробки шляхтичі) і підписи.

Його онук Антін Якович козацьку службу розпочав в Миргородському полку з 1700 року [8,216] і згодом став сотником потоцьким (1719 ) і 1 м осавулом полковим миргородським (1721 1738). В 1722 році отримав від полковника Апостола 11 дворів в м. Поток [9,12]. Був у кримському поході (1735), під Азов (1736) [10,арк.28], в кримському поході (1737) [10,арк.29]. Абшитований полковий осавул (1738 1742 [11,арк.4] ?)

Джерела та література

1. Калакура Я.С. Історичне джерелознавство. Підручник. К., 2002.

2. Модзалевский В. Два старинных духовных завещания Историко литературный сборник. Посвящается Л. И. Срезневскому (1891 1916). Л., 1924.

3. Барловська А. Духівниці XVII XVIII ст. як культурно історична пам'ятка Сіверянський літопис. 1998. № 1. С. 54 59; Її ж. До питання про родинні пріоритети козацької старшини другої половини XVII

4. XVIII ст. (За матеріалами духовних заповітів) // Сіверянський літопис. 2000. № 1. С. 33 36; Попружна А. До соціально побутового портрету жінки (за матеріалами духівниць козацької старшини XVII XVIII ст.) // Батуринські читання. 2007: Збірник наукових праць. Ніжин, 2007. С. 245

5. 250; Попружна А. Духовні заповіти як джерело з історії благодійництва козацької старшини (за матеріалами тестаментів другої половини ХVII ХVШ ст.) Матеріали науково практичної конференції «Культурно рел- інійний розвиток Гетьманщини кінця ХVII початку ХVIII століття». Ніжин, 2006. С.171 175;

6. Мыцык Ю.А. Анализ архивных источников по истории освободительной войны украинского народа 1648 1654 годов. Днепропетровск,1988. С.58 60.

7. Любецкий архив графа Г.А.Милорадовича. Вып. 1. К.: Университетская типография, 1898. 256 с.

8. Кілессо С. Чигирин гетьманська столиця Київська старовина. 1995. № 5.

9. Реєстр Війська Запорозького 1649 року. Транслітерація тексту. К.: Наукова думка, 1995.

10. Модзалевский В.Л. Малороссийский родословник. К., 1908. Т.І.

Размещено на Allbest.ru