Українська інтелігенція на початку німецько-фашистської окупації

Размещено на http://www.allbest.ru/

Українська інтелігенція на початку німецько-фашистської окупації

Д'яконіхін А.В.

війна німецький інтелігенція окупанти

Проблеми Другої світової та Великої Вітчизняної воєн багато років перебувають у центрі уваги історичної науки. Особливий інтерес до їхнього висвітлення виникає у наукової громадськості в рік святкування шістдесятип'ятиріччя Визволення України від німецьких загарбників. У зв'язку з цим постає проблема об'єктивного аналізу соціальних, економічних, військових аспектів історії Великої Вітчизняної війни та участі в ній України.

Однією із складних і маловивчених сторінок історії зазначеного періоду, яка вимагає неупередженого аналізу та всебічного вивчення, є німецько-фашистський окупаційний режим в Україні, соціально-економічна та культурна політика нацистської влади щодо українського народу.

На сьогодні не існує комплексного історичного дослідження, у якому різнобічно розглядався б нацистський окупаційний режим на території України з різних аспектів. Головна увага вітчизняної історичної науки зосереджувалася на питаннях партизанського руху та інших форм активного чи пасивного опору. Не висвітлена повною мірою трагічна доля радянських військовополонених, яких уважали за зрадників присяги, національної інтелігенції, яка двічі постраждала від німців та після звільнення від радянських каральних органів за спробу влаштування національного життя в Україні. Саме тому дослідження української інтелігенції у роки німецько-фашистської окупації є актуальним.

Мета роботи полягає у висвітленні питання різнобічного ставлення української інтелігенції щодо окупантів, визначити причини такої розбіжності у поглядах.

Різноманітні аспекти встановлення «нового порядку» на окупованих землях, зокрема й регіональна специфіка, досліджувались у працях В. Коваля, С. Лаути, В. Нем'ятого, П. Ємця; соціально-економічні проблеми окупації України в праці М. Загорулька та А. Юденкова, стан культури в працях М. Коваля [1]. У середині 80-х років в Україні вийшло перше окреме дослідження Т. Першиної [2], присвячене розгляду політики насилля німецької влади в Україні. Діяльність інтелігенції в період Великої Вітчизняної війни вивчали М.В. Коваль [3], В.М. Гайдабура [4], В.О. Шайкан [5] та інші. Вони підкреслювали, що саме інтелігенція відображала ставлення народу до радянської та окупаційної влади. Показали, що, незважаючи на тимчасову окупацію німецькою армією території України, інтелігенція продовжувала свою мистецьку та наукову діяльність, іноді співпрацюючи з «новою» владою, найчастіше щоб зберегти національну культуру та традиції.

З початком Другої світової війни багато представників української інтелігенції сподівались, що Німеччина сприятиме соборності українських земель і утворенню незалежної України [6,388], а тому ставилися до Німеччини та її військ як до союзників майбутньої Української держави у спільній боротьбі проти більшовизму. Це ставлення чітко зафіксоване у травневих інструкціях Революційного проводу «Боротьба й діяльність ОУН під час війни» [7,426-596]. Аналіз цього документа свідчить, що зусилля пропагандистів ОУН були спрямовані на те, щоб «підняти до збройної боротьби проти Москви й проти більшовизму найширші маси українців та не українців» та «проголосити в кожній місцевості української землі самостійність Соборної й Незалежної Української держави».

Саме тому відразу ж після нападу Німеччини на СРСР на територію України слідом за німецькими військами вирушили похідні групи ОУН, з завданням створення структур української державності та поширення націоналістичних ідей, у тому числі й спеціальна група під керівництвом Ярослава Стецька, з дорученням ОУН-Б проголосити Акт відновлення Української держави й організувати український державний апарат [9]. При цьому керівники ОУН, сподіваючись на розуміння важливості даних заходів з боку німецької влади, будь-яких дій, в тому числі й інформаційно-пропагандистських, спрямованих проти Німеччини здійснювати не планували.

Серйозне позитивне враження на українське громадянство справила також політика німців у культурно-освітній сфері, яка здійснювалася ними протягом 1939-1941 рр. у генеральному губернаторстві. У «Віснику» Українського центрального комітету від 15 грудня 1940 р., з цього приводу зазначалося, що «пропорціонально до числа українського населення, німецька влада дала нам у 30 разів більше публічних шкіл, як уряд бувшої Польщі»[10,169-179]. До цього додамо, що в Закерзонні діяли 2 українські гімназії, 1000 кооперативів, 900 відділень «Просвіти», українські видавництва тощо [11,арк.18]. Така позиція німців стосовно культурних потреб українців породжувала довіру до їхньої української політики загалом. Так, «Освідомчий відділ» все того ж Українського центрального комітету влітку 1941 р. констатував: «Серед тутешньої інтелігенції в 95% є настрій повної віри у Воскресіння України і щирість німецької влади в залагодженні української справи» [13,арк.22].

Думка про те, що Німеччина виступає прихильником незалежності України активно поширювалася і у західному світі. Так, наприкінці 1938 року посол США у Франції Б. Буліт щодо України зауважив, що фашисти мають намір, спираючись на свою агентуру, створити незалежну українську державу під егідою Німеччини [12,216]. Подібні висловлювання були зумовлені тим, що у нацистського керівництва на початку Другої світової війни, як і перед нападом на Радянський Союз, не було чітких планів щодо майбутнього політичного устрою Східної Європи [14,203-206].

Побоюючись, що західні держави намагатимуться використати українців проти Німеччини, нацистське керівництво через відповідні служби активно поширювало чутки про вирішення «у майбутньому українського питання» [15,57]. Свідченням цього є інструкція для рейхскомісара України, розроблена ще 7 травня 1941 року, в якій також передбачалося створення у майбутньому української держави, тісно пов'язаної з Німеччиною [16,59].

Німецьке-фашистська окупація України призвела до неоднакового становища українського населення. Західно-українське населення, яке входило до Генерального Губернаторства Польщі, мало деякі умови для культурної діяльності: працював Львівський оперний театр під керівництвом В. Блавацького, який поставив драми, опери, оперети, балет; у Тернополі існував театр під керівництвом Б. Саримани.

Населення ж Центральної і Східної України, що підпорядковувалось так званому рейхскомісаріату, з самого початку німецько-фашистської окупації було позбавлене будь-яких можливостей національного духовного життя. На цій території німецька влада проводила відверту антиукраїнську політику, в тому числі й на культурно-освітньому фронті. Рейх-міністр східних територій Розенберг наказав «узяти під охорону» культурні цінності окупованих територій Сходу. Цим наказом започатковано систематичне пограбування духовних надбань українського народу. Окупаційною владою було закрито наукові установи, бібліотеки, музеї і театри. Всі 115 друкованих періодичних видань, які виходили в рейхскомісаріаті, підлягали німецькій цензурі. Рейхкомісар Е. Кох дозволив відкрити тільки початкові 4-річні школи для дітей віком від 9 до 12 років. З виповненням 14 років українську молодь відправляли на примусову працю до Німеччини.

Війна завдала багато лиха і тій частині української інтелігенції, яка була евакуйована перед наступом німецько-фашистських військ углиб СРСР на Урал, в Сибір, Казахстан, Середню Азію. Важка дорога, нелегкі умови життя та праці призвели до того, що багато хто не повернувся з евакуації до рідної домівки. Під час евакуації загинули А. Кримський, Б. Свідзінський, К. Студинський, П. Франко, І. Юхименко та ін. Багато вчителів і лікарів, інженерів, літераторів і художників, артистів загинули або в сталінських концентраційних таборах, або на фронті. Зокрема, з 80 письменників, які пішли в діючу армію, загинуло 25, в тому числі О. Десняк, К. Герасименко, Д. Каневський, Я. Качура, М. Трублаїні, М. Шпак. У перший день війни, 22 червня 1941 p., загинули під час повітряного бомбардування Львова письменники С. Тудор та О. Гаврилюк. У Києві за відмову евакуюватися на Схід перед німецьким наступом була заарештована поетеса, письменниця, драматург, перекладачка і мемуаристка А. Старицька-Черняхівська і розстріляна НКВС разом зі своєю сестрою Оксаною.

Під час відступу Червоної армії на тимчасово окупованій німецькою армією території залишилася також велика кількість творчої та технічної інтелігенції, яка або не встигла своєчасно евакуюватися, або потрапила під час евакуації до оточення й повернулася додому. Були й такі, які свідомо уникнули евакуації і почали співпрацювати з окупаційною владою. Частина інтелігенції, яка не сприйняла «нову» владу, прирекла себе на смерть від голоду та переслідувань. Свідчення про тяжке життя інтелігенції в окупації ми маємо зі слів професора Харківського університету

Гехтмана та із зустрічі письменника О. Толстого з представниками інтелігенції, яка відбулася 5 вересня 1943 р. [17,арк.31].

Отже, значна частина української інтелігенції разом з робітниками і селянами опинилася на тимчасово окупованій німецькою армією території. Незалежно від причин перебування на окупованій території більшість змушена була примусово, а також за добровільним вибором заради виживання йти на співпрацю з гітлерівською адміністрацією. Важливу роль, на нашу думку, у виборі відігравали аполітичні настрої, які були спровоковані самим радянським режимом ще до початку війни. Частина інтелігенції, яка свідомо уникнула евакуації, одразу обрала шлях співпраці з німецькою владою. Інша частина, співпрацюючи з німецькою владою, все ж прагнула поставити свою діяльність на службу українському народу, намагаючись у своїх творах зберегти національні мистецькі традиції та ідеї патріотизму, протиставляючи їх гітлерівському режиму.

Література

1. Коваль В.С. В роки фашистської навали: Україна в міжнародних відносинах у період Великої Вітчизняної війни / Владіслав Коваль К.: Політвидав УРСР, 1963. 70 с.; Лаута С.П. Колгоспне селянство Радянської України в роки Великої Вітчизняної війни / С.П. Лаута. К. : Вид-во Київ. ун-ту, 1965. 208 с.; Коваль М.В. Історія пам'ятає: Кривавий шлях фашистів на Україні / М.В. Коваль. К.: Політвидав України, 1965. 112 с.; Загорулько М.М. Крах плана «Ольденбург»: срыве экономических планов фашистской Германии на временно оккупированной территории СССР / М.М. Загорулько, А.Ф. Юденков. [3-е изд.]. М.: Экономика, 1980. 375 с.

2. Першина Т.С. Фашистский геноцид на Украине, 1941-1944. / Т.С. Першина. К.: Наук. думка, 1985. 168 с.

3. Коваль М.В. Україна в Другій світовій і Великій Вітчизняній війнах (1939-1945 рр.). / М.В. Коваль. К.: Видавничий Дім «Альтернатива», 1999. Т.12. 335 с.

4. Гайдабура В.М. На терезах долі / В.М. Гайдабура // Український театр. К. 1996. №. 1. С.6-11.

5. Шайкан В.О. Колабораціонізм на території рейхскомісаріату «Україна» військової зони в роки Другої світової війни. / В.О. Шайкан. Кривий Ріг: Мінерал, 2005. 452 с.

6. Шевчук В.П. Історія української державності. / В.П. Шевчук, М.Г. Тараненко. К.: Либідь, 1999.

7. ПатрилякІ.К. Військова діяльність ОУН(б) у 1940-1942 рр. / І.К. Патриляк К., 2004. Додатки.

8. Боротьба та діяльність ОУН на час війни. Пропагандистські вказівки. б/м, б/р.

9. Шанковський Л. Похідні групи ОУН. Мюнхен, 1958. 319 с.

10. Косик В. Німеччина і українське питання (жовтень 1938 грудень 1941): матеріали Міжнародної наукової конференції [«Україна у Другій світовій війні: Уроки історії та сучасність»] (Київ, 27-28 жовтня 1994). / Інститут історії НАН України. К.: Інститут історії НАН України, 1995.

11. Центральний державний архів вищих органів влади та управління України (далі ЦДАВО України). Ф.3959. Оп.2. Спр.12.

12. ГрицакЯ.Й. Нарис історії України: формування модерної української нації XX ст. / Я.Й. Грицак. К., 2000.

13. ЦДАВО України. Ф.3959. Оп.2. Спр.45.Кулинич І.М. Україна у міжнародній політиці напередодні Другої світової війни, в її ході та перші повоєнні роки: матеріали наукової конференції [«Друга світова війна і Україна»] (Київ, 27-28 жовтня 1996 р.). / Інститут історії НАН України. К.: Інститут історії НАН України, 1996.

14. Рожич М.Є. 1939 рік в історичній долі Польщі і Західної України. / М.Є. Рожич. К., 1992 60 с.

15. Кучер В.І. 50-річчя перемоги над фашизмом: Україна і Друга світова війна. / В.І. Кучер, П.М. Чернега. К.: Віпол, 1995. 68 с.

16. Центральний державний архів громадських об'єднань України. Ф.1. Оп.23. Спр.454.

Размещено на Allbest.ru