Размещено на http://www.allbest.ru/

Функціонування кіноіндустрії під час евакуаційних процесів 1941-1942 pp.

Піц Г.В.

Дослідження кіноіндустрії СРСР та особливості її розвитку в Україні не раз висвітлювали науковці різних галузей, але здебільшого вони стосувалися мистецького або технічного аспекту питання, а праці, яка б досліджувала діяльність органів кіноіндустрії немає.

Загалом фахові та літературні джерела з теорії та історії кіно і телебачення можна умовно поділити на такі групи: праці теоретичного характеру (С. Безклубенко [4; 5; 6; 7; 8], Л. Госейко [11], В. Фомін [17], О. Зернецька [12] та ін.); історичні праці, що стосуються технічного розвитку українського кіно і телебачення (І. Мащенко [14], Ю. Омельяненко [15] та ін.); мистецтвознавчі роботи, що характеризують естетичний вплив телевізійної і кіно інформації на свідомість (М. Висоцький [10], В. Цвих [18] та ін.).

Основу джерельної бази дослідження склали документи фонду 4623 Центрального державного архіву вищих органів влади. Важливим компонентом джерелознавчої бази є мемуарна література, присвячена становленню вітчизняного телебачення, специфіці його діяльності (В. Єгоров, І. Мащенко [14] та ін.).

На мою думку, в історіографії досліджуваної проблеми є ще чимало нез'ясованих актуальних проблем. Не викликає сумнівів, що дослідження розвитку українського кіно і телебачення завжди буде актуальним і практично корисним.

На час початку війни у військово-мобілізаційному відділі Комітету кінематографії були дуже детальні плани як і кому діяти у випадку війни: хто замінить мобілізованих, які картини демонструвати, а які приховати, як зберегти запаси плівок, сировини і палива. Але підчас евакуації ці плани виявилися недієздатними, оскільки були розраховані на інший сценарій воєнних дій.

Війна застала І. Большакова на дачі, звідки він був викликаний Алєксандровим Г.Ф. із ЦК. Було наказано негайно організувати кінозйомку військових дій. І. Большаков зв'язався із Мінською та Київською кіностудіями хроніки та наказав їм по погодженню з ЦК негайно організувати зйомки бойових дій прикордонних частин Червоної армії. Через три дні після початку війни до Москви вже почали надходити кінохроніки [1, арк.85].

24 червня 1941 р. постановою ЦК ВКП (б) та PНK СРСР для евакуації населення, установ, військових та інших вантажів, устаткування підприємств та інших цінностей при PНK СРСР було створено Раду по евакуації у складі Л.М. Косигіна (голова), А.Н. Косигіна (заступник голови), М.М. Шверника (заступник голови), Б.М. Шапошникова, С.М. Круглова, П.С. Попкова, М.Ф. Дубровіна та А.І. Кирпічнікова.

26-го та 27-го червня та 1-го липня Рада по евакуації була доповнена А.І. Мікояном (першим заступником голови), Л.П. Берія та М.Г. Первухіним (заступник голови) [І5, арк.10]. З липня 1941 р. Головою Ради по евакуації було призначено кандидата в члени Політбюро ЦК секретар ВЦСПС Н.М. Шверника.

У терміновому порядку було вироблено план евакуації. Було вирішено Одеську кіностудію евакуювати до Ташкенту, Київську до Ашхабаду, Кіноплівочну базу у Шостці - у Казань, Одеський кіномеханічний завод "Кінап" до м. Белова Новосибірської області [13, арк.91].

Вся робота по евакуації майна знаходилась під постійним контролем ДКО, ЦК ВКП (б), PНK СРСР та Ради по евакуації. За здійснення самої евакуації відпоавідали Центральні комітети партії та Раднаркоми союзних республік, Обкоми, Райкоми, Горкоми та Виконкоми місцевих Рад прифронтових та багатьох областей країни, де були створені спеціальні комісії по евакуації, комітети, бюро або ради по евакуації.

4 липня ЦК ВКП (б) України та Раднарком УРСР направили всім партійним та державним організаціям спеціальну директиву. В ній наказувалось виділити відповідальних людей за кожен евакуйований об'єкт та відповідальних за знищення майна, яке не може бути евакуйоване [16, арк. 201-204]. В Україні питаннями щодо евакуації кіно - майна займмались Комітети кінофікації при PНK УРСР.

У зв'язку з переводом у 1941 р. Управління Кінофікації при PНK УРСР до м. Харкова, призначався уповноваженим У правління Кінофікації при PНK УРСР у м. Харкові М.З. Барановський. За наказом начальника Управління Кінофікації при РНК УРСР М. Карасьова М. Барановський мав продовжити евакуацію майна Управління кінофікації при PНK УРСР: відвантажити цінності Управління Кінофікації і "Укрфото" до м. Ворошиловграда, майно курсів кіномеханіків до м. Алма-Ати в розпорядження Апма-Атинських курсів кіномеханіків, майно Головкінопостачу та частково Укркінопостачу - до м. Барнаулу (Алтайський край) в розпорядження Облуправління Кінофікації; взяти під свій догляд евакуацію майна обласної контори "Прокат", реставраційної майстерні, та Української студії Кінохроніки.

Для перевезення майна з м. Харкова до м. Ворошиловграда було наказано задіяти автокінопересувки Харківської, Сталінської та Ворошиловградської областей. Все мало бути відвантажено автокінопересувками до 10 жовтня 1941 р. Всю свою роботу Барановський М.З. мав погоджувати з Раднаркомом УРСР та ЦК КП (б) У [1, арк.2].

Кіномережа Управління кінофікації при PНK УРСР до війни нараховувала більше 3000 кіноустановок, разом з 800 автокінопересувками та 100 німих кінопересувок та була розподілена по 3000 населених пунктах. Така розпорошеність техніки ускладнювала евакуацію кіноустаткування. Окрім цього, за наказом директивних організацій кінотеатри та кіно пересувки мали обслуговувати населення до останнього дня [2, арк.2], оскільки кіно було потужним засобом пропаганди. В зв'язку з цим Управління кінофікації не змогло евакуювати основну частину кіноустановок. Всі сільські пересувки німого кіно лишились невивезеними. Більше 500 автопересувок віддані в армію дані, в інших випадках авто пересувки відбирались у кіномеханіків районними організаціями для евакуації райактива.

Евакуація устаткування кіноремонтних майстерень та кіноапаратури, що у них знаходилась була майже не можливою тому, що вагони для кіноустаткування надавались в останню чергу.

В цих умовах обласні Управління Кінофікації змогли вивезти тільки частину майна: частину Одеського заводу "КІНАП" перевезти до м. Казань для виробництва кіноплівки [1, арк.99]. Одеська кіностудія була перевезена до міста Ташкент та Сталінабад [1, арк.115]. З Одеси два вагони кіноустаткування вивезли в м. Орджонікідзе Південно-Осетинської АРСР. Майно було проінвентаризовано та по акту від ЗО вересня 1941р. передано Південно-Осетинському Управлінню кінофікації при PНK УРСР.

З Києва 1 вагон устаткування Київських курсів кіно передано обласному Управлінню кінофікації механіків в м. Саратов. Майно здано на зберігання Саратовському Обласному Управлінню кінофікації за актом інвентаризації. Згідно наказу № 4977-сэ від 13 липня 1941 р. Київську кіностудію художніх фільмів евакувати в місто Ашхабад, для цього було виділено 20 вагонів для техніки та 2 вагони для співробітників. Відповідальним призначався Лінійчук, директор Київської кіностудії художніх фільмів [1, арк.102]. Київська судія кінохроніки була евакуйована у три міста: Харків Ташкент і Уфу [1, арк. И6].

З Полтави - один вагон кіноустаткування в Саратов. Майно здано на зберігання Саратовському Обласному Управлінню кінофікації за актом інвентаризації.

З Дніпропетровська перевезено в м. Сталінград 4 вагона кіноустаткування. Майно було проінвентаризовано і за актом від 5 вересня 1941 р. передано Сталінградському Обласному управлінню Кінофікації; 1 вагон кіно майна було проінвентаризоване від 11 вересня 1942 р. та передано Сталінградському Обласному управлінню кінофікації; 4 автокінопересувки з запасами кіноматеріалів. Кіномайно було здано Сталінському Управлінню кінофікації за актом від 10 вересня 1942 р. та 8 вересня 1942 р. [3, арк.3].

З Павлограда Дніпропетровської області - 1 вагон кіномайна до м. Сталінграда. Кіномайно було інвентаризовано за актом від 20 жовтня 1942 р. та передано Сталінградському Управлінню кінофікації.

З Ворошиловграда 1 автомашина - в м. Сталінград, що передана по акту від листопада 1941 р. Сталінському управлінню кінофікації.

Із Запоріжжя в Сталінград 1 вагон кіно-фото майна, яке було про інвентаризовано (акт від 15 вересня 1942 р. та здано Сталінському Обласному управлінню кінофікації.

Із Сталіно в Сталінград дві авто пересувки та автомашина ГАЗ-ЛА, які передані по акту від 10 вересня 1942 р. Сталінградському управлінню кінофікації.

Із Слов'янська в Челябінськ кілька некомплектних кіноапаратів і деяка кількість запчастин, яке було про інвентаризовано по акту від 25 грудня 1941 р. та здано на зберігання Челябінському Обласному управлінню кінофікації.

З Чернігова до Тамбова 3 автомашини-кінопересувки та деяка кількість кіномайна, яке було про інвентаризоване та передане на зберігання Tамбовському управлінню кінофікації по акту від 4 жовтня 1941 р [3, арк.4].

У липні 1942 р. була проведена друга хвиля евакуації кіноустаткування із Сталінграда, Ворошиловграда та Орджонікідзе [3, арк.5].

У Одеський завод "КІНАП" було переорієнтовано на військове виробництво. Вже 4 липня у Доповідній записці І.Г. Большакова Голові PНK СРСР Р.С. Землячці вже з 4 липня 1941 р. було заплановано до 4-го кварталу цього ж року виробити 1500 одиниць комбінованих джерел живлення для польових радіостанцій [17, арк.97].

На початку липня була несанкціоновано евакуйована Київська студія кінохроніки, без відома і дозволу Комітета кінофікації. Директор кіностудії Корнієнко відправляв некомплектне устаткування без належного пакування у невідомому напрямку, частину документів і звітів було знищено, частина устаткування так і лишилась у Києві. Сам же директор взяв у банку під приводом евакуації 350 тис крб., співробітників направив у різні міста а сам з невеликою групою співробітників "організував" тимчасову кіностудію у Харкові, хоч належної технічної бази там не було. ЦК КП (б) У та PНK УРСР прийняли сторону Т. Корнієнко, і наказали йому не надавати необхідних документів до Комітету Кінематографі [17, арк.117-116]. У цій справі була призначена перевірка. Т. Корнієнко було знято з посаде, але все керівництво УРСР стало на його захист. У московському архіві РДАЛІ ці документи позначені грифом "таємно".

З вивезеного з України в період першої евакуації кіноустаткування на 15 грудня 1941р. було: звукових кінопересувок - 136, стаціонарних кіноапаратів - 91, кінопересувок німого кіно - 8, автозвукопересувок - 104, автомашин з кінопересувок - 10, пересувних електростанцій - 24, метало ріжучих верстатів - 12 [3, арк.4].

Багато кіноустаткування евакуйовувалося некомплектно та майже все потребувало середнього, а в окремих випадках і відновлювального ремонту. Важкими питаннями на територіях евакуації були питання надання житла співробітникам, особливо у Алма-Аті.

Але незважаючи на це у Радянському Союзі на 1941 р. йшли зйомки 10 повнометражних кінокартин, а на 1942 планувалось 15 [17, арк.131].

Розпорядженням від 10 березня 1942 р. Головне Управління Кінофікації комітету у справах кінематографії при PНK СРСР все евакуйоване кіно майно по СРСР було передано на баланс тих Управлінь кінофікації, які прийняли його на зберігання.

Управління кінофікації при PНK УРСР домоглось того, щоб 5 червня 1942 р. Комітет кінематографії при PНK УРСР зробив виключення для України та зобов'язав Сталінградське, Північно-Осетинське, Саратовське управління Кінофікації при забезпечити зберігання евакуйованого з України кіномайна та відвантажувати його за вимогою Управління Кінофікації при PНK УРСР.

Перевіркою, проведеною Управлінням кінофікації при PНK УРСР, встановлено, що Саратовське, Сталінградське та Південно-Осетинське Управління кінофікації за постановою місцевих Виконкомів, за приписом Облвоєнкоматів та за власного ініціативою використали на потреби кінофікації своєї області, здали в армію та реалізували значну частину кіномайна України.

Так, наприклад, Сталінградське Управління кінофікації за наказом Головного Комітету продало місцевим фотографіям фотопапір, фотоплівки та фото хімікати на суму 3500 карбованців; з 29-ти широкоплівочних кінопересувок здано військовим частинам та шпиталям - 9, передано власній кіно сітці - 4; з 11 електронних станцій - 10 передали військовим частинам та 1 взято для власних потреб ітд. (Акт ревізії від 18 червня 1942 р.)

У серпні місяці до Ашхабаду прибуло 17 вагонів з техніко Київської кіностудії. Місцева влада зробила висновки, що деяких матеріалів у цих вагонах у надлишку, хоча не вказані критерії за якими визначались ці "надлишки", і подали запит на дозвіл перекинути частину матеріалів та устаткування до Ташкенту і Алма-Ати. В подальшому було прохання дозволити діяти без подібних запитів [3, арк.112]. Але точні надлишки і матеріали, які планували використовувати названі не були. Отже фактично прохання було про свавільне використання майна Української РСР.

Із Сталінграда відправлено до Саратова, а потім до Уфи електромотори та фотоустаткування. Вантаж іще не прийнятий та облік і ще не проведений. 22 серпня 1942 р. із Сталінграда в Саратов відправлено 76 місць різного кіноустаткування.

Вантаж в Саратові не отримано та з огляду на все загинув в дорозі.

Деяка кількість запчастин та кіно деталей Сталінградським Управлінням кінофікації відправлено до Астрахані, а інвентаризації цього майна немає.

Інше кіномайно в Сталінграді загинуло.

Із Орджонікідзе частина кіноустаткування України частково вивезено в с, Нузал по Військово-Грузинській дорозі, а частково, разом з Ростовським кіномайном завантажено до вагону, відправлено до Баку, переправлено через море та в Красноярську перевантажено до вагону та направлено до Чкалова. Вагон до Чкалова не прибув [3, арк.5].

Відправлена із Куп'янська кіноапаратура в кількості семи комплектів кінопересувок та п'яти стаціонарних кіноапаратів ТОМ-4 прибуло до Уральська та здано Уральському управлінню кінофікації на зберігання під розписку.

Відправлені 2 липня 1942 р. із Ворошиловграда до м. Чкалова 10 електростанцій до місця призначення не прибули та з огляду на все загинули в дорозі.

Після другої евакуації на 15 грудня 1942 p., Управління Кінофікації УРСР має лише 644 кінопересувки, 40 стаціонарних кіноапаратів, 13 електростанцій, це без врахування апаратури, що знаходиться в дорозі.

Апаратура та електростанції потребують відновлювального ремонту.

Київська кіностудія художніх фільмів евакуйована до Ашхабаду. Було зменшено обсяг виробництва і звільнено частину творчих кадрів.

Одеська студія художніх фільмів евакуйована до Ташкенту.

Київська кіностудія Техфільм - евакуйована до Ташкенту і працює.

Київська копіювальна фабрика евакуйована до Казані та є діючою.

Київська студія кінохроніки не збереглась як установа, частина кіномеханіків працює на фронтах, а частина лишилась в оточенні.

Одеський завод КІНАП евакуйовано до Вєлово Новосибірської області, де він був відновлений і почав свою роботу.

Київський завод фотоапаратури було евакуйовано до Самарканду, де він розширюється і переключається на виробництво кіноапаратури [3, арк.6].

На 1 січня 1941 року на Україні діяли 237 кінотеатрів з загальною кількістю глядацьких місць у 91,8 тис., 121 широкоплівочних та 546 вузько плівочних стаціонарних кіноустановок, що були розраховані на 82,8 тис глядачів, 525 звукових та 789 німих кінопередсувок, які могли обслуговувати 20 млн глядачів на рік [1, арк.1 - 4].

На 1 січня 1942 року на Україні працювало тільки 4 кінотеатри з них 2 у Ворошиловграді, 1 в Куп'янську та 1 у Вовчанську.

Управління Кінофікації не мало кіномеханіків, кіноапаратури, запчастин та кіноремонтних майстерень.

Відновлювати кіносітку довелось за рахунок кіноустаткування, що було віднайдено на місцях та полагоджено. Відшукавши в м. Ворошиловграді серед покинутого устаткування сім металообробних верстатів, Управлінням кінофікації було створено кіноремонтну майстерню Було проведено пошук, підрахунок кіноапаратури по районам та почали її відновлення. На 1 липня по Україні вже працювала 121 кіноустановка (табл.1)

Таблиця 1

У зв'язку з тим, що до Ворошиловграда своєчасно не прийшло кіноустаткування та електростанції, відправлені комітетом кінематографії, які мали бути введені в дію у II кварталі, план розвитку кіно сітки було виконано лише на 80% [3, арк.1].

Підчас відновлення державної кіносітки була проведена така робота: в приміщенні заводу в Ворошиловграді устатковано кінотеатр на 400 місць; з напівзруйнованої будівлі цирку у літньому саду Ворошиловграда створено та пущено в експлуатацію закритий літній кінотеатр; капітально відремонтовано кінотеатр ім. Сталіна; відновлені кіноустановки в 27 райцентрах Ворошиловградської, 5 районах Харківської, та 1 районі Сталінської областей.

Велика робота була проведена відомчою і особливо кіносіткою шахт. На 1 липня 1942 р. відновлено 50 кіноустановок на діючих шахтах. Тільки 4 діючих шахти - "Золота" та "Петро" Каганівського Шахтоуправління, шахти ПДР і Голубовського рудників та шахта 4б рудника Серго не мали звукового кіно.

Проблемою багатьох галузей лишався невирішений брак кадрів, зокрема Сталінське та Харківське Обласні управління кінофікації в зв'язку з неукомплектованістю апарата не надали звітів що до експлуатації кіно - сітки. Tакі дії певною мірою ускладнювали централізацію всього процесу управління галуззю та послаблювали контроль над окремими реіонами та викликали незадоволення з боку центральних органів.

Ta незважаючи на значні труднощі розвиток кіногалузі не припинявся. Так Ворошиловградське обласне управління в першому півріччі обслуговувало по місту 2291 тис. Чоловік із запланованих - 2080, та дало 5118 тис, крб. валових надходжень із запланованих - 3591 тис. Кіно, окрім свого стратегічного значення, вагомо поповнювало і державну скарбницю [3, арк.110-112].

Отже великі втрати на фронті та відступ радянських військ змусили радянську кінематографію, як і інші галузі, терміново евакуювати кадри і матеріальні цінності. Підчас цього складного і масштабного процесу кінопрацівники зіткнулися з рядом проблем пов'язаних із недостатньою кількістю транспортних засобів, приїжджаючи на місця виявлялось, що по цим адресам уже розміщені інші об'єкти, в дорозі було втрачено багато техніки, кінокартин і документів.

Термінова евакуація порушувала всі організаційні та виробничі зв'язки. Так Комітет у справах кінематографії офіційно був евакуйований у Новосибірськ, хоча реально діяв у Москві, Новосибірську та Куйбишеві, а кіновиробництво концентрувалось у Середній Азії і на Кавказі. Така ж доля чекала і багато кінематографічних сімей.

Багато кваліфікованих працівників були мобілізовані до армії, або пішли на фронт добровільно. Але не зважаючи на ці проблеми радянська кінематографія у лічені тижні була евакуйована у тил.

Важких втрат зазнала кіногалузь і на місцях у перші місяці війни, де було зруйновано кінотеатри, кінопідприємства та матеріальні цінності, які не вдалось евакуювати, скоротилася глядацька аудиторія.

Тяжкою втратою для кінематографістів була і переорієнтація багатьох підприємств на військові потреби. Робота з виконання військових замовлень стала для працівників кіногалузі першочерговою. Асортимент продукції був різноманітний: від виробництва вибухових запалів для гранат, лодок для десантів та закінчуючи особливою кіно - та фотоплівкою для розвідувальних аерофотокінозйомок.

кіноіндустрія евакуація воєнний україна

Список використаних джерел

1. Центральний державний архів виконавчих органів влади України. - Ф. Р-4326. - Оп.1. - Од. зб.2. Наказ №210 по управлінню кінофікації при PНK УРСР від 2 жовтня 1941р.

2. Там само. - Ф. Р-4623. - Оп.1. - Од. зб.18. План восстановления и развития государственной киносетиУкраинскойССР на 1944-1947 годы.

3. Там само. - Ф. Р-4623. - Оп.1. - Од. зб.6. Отчет Управления Кинофикации о эксплуатации киносети за период с 1 января по 30 июня 1942 года.

4. Безклубенко С.Д. Відеологія. Основи теорії екранних мистецтв. - / Безклубенко Сергій Данилович. - K.: Атьтерпрес, 2004. - 327 с.

5. Безклубенко С.Д. Українське кіно. Начерк історії. - / Сергій Данилович Безклубенко - K.: Альтерпрес, 2004. - 192 с.

6. Безклубенко С. Д Природа искусства: о некоторых сторонах художественного творчества. / Сергій Данилович Безклубенко - М.: Политиздат, 1982. - 166 с.

7. Безклубенко С.Д. Кіномистецтво та політика: Критичний історико-теоретичний нарис /Безклубенко Сергій Данилович. - K.: Альтерпрес, 1995. - 430 с.

8. Безклубенко С.Д. Телевизионное кино. Очерк теории / Сергій Данилович Безклубенко. - К.: Мистецтво, 1975. - 277 с.

9. Бугрим В.В. Телебачення прямого ефіру: [Навч. посібник для фак. журналістики] /Валентин Володимирович Бугрим, Іван Гаврилович Мащенко - К.: Либідь 1991. - 198 с.

10. Высоцкий М.З. Системи кино й стереозвук. / Высоцкий Михаил Зиновьевич - М., Искусство, 1972. - 336 с.

11. Госейко Л. Історія українського кінематографа (1896-1995). / Госейко Любомир - К.: KINO - КОЛО, 2005. - 461 с.

12. Зернецька, О.В. Глобальний розвиток систем масової комунікації і міжнародні відносини / Зернецька Ольга Василівна.; НAН України. Ін-т світ, економіки і міжнар. відносин. - К.: Освіта, 1999. - 351 с.

13. Куманев Г.А. Война и эвакуация в СССР. 1941-1942 годы [Електронний ресурс] /Куманев Георгий Александрович // Новая и новейшая история - № 6 - 2006. Режим доступу: Нttp://vivovoco. rsl.ru/VV/JOURNAL/NЕWНIST/ ЕVACO. НTM

14. Мащенко І.Г. Українське телебачення: штрихи до портрета. /Іван Гаврилович Мащенко - К.: Посредник, 1995. - 294 с.

15. Омельяненко Ю.И. Справочник по телевидению. /Омельяненко Ю.И., Алексеев К.А., Константиновский А.Г., Засс Л.В. - К.: Техника - 1971 г.608 с.

16. Погебной Л.И. О деятельности совета по эакуации Эшелоны идут на Восток. Сборник статей и воспоминаний / - М.: Наука - 1966 г.264 с.

17. Фомин В.И. Кино на войне. Документы и свидетельства / Фомин Валерий Иванович - М.: Материк, 2005. - 941 с.

18. Цвых В.Л. Украинское телевидение: опыт, практика, проблемы. / Цвых В.Л. - К., 1985.261 с.

Размещено на Allbest.ru