Холодноярська республіка в літописі визвольної боротьби українського народу за свою незалежність (1918-1922 рр.)

Размещено на http://www.allbest.ru/

Холодноярська республіка в літописі визвольної боротьби українського народу за свою незалежність (1918-1922 рр.)

БухальськаМ.А.

Одним з прикладів визвольних змагань за українську державність у вітчизняній історії початку ХХ ст. була новонароджена Холодноярська республіка на Чигиринщині 1918-1922 років.

Важливими джерелами дослідження козацько-селянських революційних рухів доби УНР, до яких відносяться події Холодного Яру, є маловідомі мемуари учасників визвольної боротьби. Вони й донині залишаються одним із першоджерел історичної пам'яті. Важливі спогади залишили, зокрема, генерали Армії УНР Ю.Тютюнник, В.Петрів, П.Дяченко, О.Вишнівський, А.Пузицький, О.Удовиченко, М.Капустянський та багато ін.

Іншими важливими джерелами є література художня і документальна, зокрема, книга М.Дорошенка «Стежками Холодноярськими», Б.В.Козельського «Шлях зрадництва і авантюр», Я.Водяного «Вільне Козацтво в Чигирині», спогади С.Полікши «Кубанець Уварів отаман Холодного Яру в 1919 р.» [1].

Неоднозначною була оцінка визвольної боротьби Холодного Яру. Так, під час громадянської війни, приєднавшись до більшовиків і сповнений ідеалістичних сподівань на справедливе комуністичне суспільство, український письменний М.Хвильовий оцінював діяльність холодноярців, як боротьбу українських куркулів проти «братнього московського та українського пролетаріату».

Холодноярська республіка вписала яскраву сторінку в літопис визвольної боротьби українського народу за свою незалежність. Її одним із ідейних, політичних і тактичних центрів боротьби проти радянської влади відзначився саме Холодний Яр. До нової республіки на Чигиринщині входила ціла низка населених пунктів: Мельники, Головківка, Грушківка, Лубенці, Жаботин, Куликівка, Плескачівка, Чубівка, Думанці, Зам'ятниця, Медведівка, Івківці, Матвіївна, Худоліївка, Трушівці, Чорнявка, Полуднівка, Янівка, Сугунівка, Топилівка, Мудрівка, Шабельники, Тіньки, Бужин, Моровиця та ряд сіл за залізницею.

Її поява була зумовлена національним і соціальним чинниками. Як і в період української революції у добу Української Центральної Ради, так і на регіональному рівні Чигиринщини, більшість українських селян не сприйняли так званої «більшовицької жовтневої революції». Протидією більшовицькій окупації України були повстання проти радянської влади. Як згадує автор роману «Холодний Яр» Юрій Горліс-Горський, «Холодний Яр обороняв українське село, був самообороною цього села від окупаційного центру міста: Холодний Яр унеможливлював для окупанта користуватись добром українського села» [2,429].

З доступом у наш час до архівів ГПУ/НКВС стало можливим включити у науковий обіг цілу низку документів, які відтворюють значний розмах народного повстання українського селянства проти більшовиків. Широкому загалу й донині залишається невідомим той факт, що коли російські більшовики захопили Україну, над Дніпром існувала своєрідна республіка, яка під українським національним прапором провадила запеклу збройну боротьбу аж до кінця 1922 року Холодноярська повстанська боротьба відрізнялася від повстань в інших місцевостях більш чіткою організацією боротьби, створенням власного повстанського штабу, який мав головну мету, спрямовану на незалежність республіки, на відміну від інших місцевих повстань, що носили стихійний характер. Вірні традиціям козацького краю, холодноярці використали досвід попередніх поколінь і запровадили полково-сотенний устрій у створеній ними республіці. Села були поділені на сотні, які об'єднувалися в полк. Центром бойової організації селянства став оспіваний Шевченком Холодний Яр, власне, історичний Мотрин монастир поблизу нього.

Назва «Холодний Яр» перестала бути назвою лише одного із численних ярів, а стала назвою цілої місцевості, всієї бойової організації. В її лавах були також українці з різних регіонів: полтавчани, українці з Таврії, херсонці, галичани, українські козаки з Кубані та Дону.

Одним із перших ватажків Холодного Яру, який загинув у 1919 році, був осавул Війська Кубанського Уварів. Першим організатором і отаманом був Василь Чучупака із села Мельники, яке стало центром Холодного Яру. Коли в Росії прийшов до влади Тимчасовий уряд, в Україні влада перейшла до Центральної Ради, брати Василь і Петро Чучупаки повністю прийняли її ідеї.

У 1918 оці німці окупували Україну, відверто грабуючи українське сільське населення. В однаковій мірі це стосувалося і холодноярців. Відомо, що кожен двір повинен був здати зерно чи худобу, чи полотно. Звозили все це в Зам'ятницю, в помешкання пана Ярузальського. Охоронці донесли, що німці все награбоване відправлять на станцію Фундукліївку. Монастирській охороні тоді вдалося без бою взяти німців у полон, а зерно роздати селянам.На прохання односельців Василь Чучупака очолив загін самооборони, який постійно чисельно зростав. Повстанці називали себе гайдамаками. В цей час з Києва в село приїхав і рідний брат Василя Петро Чучупака.

В 1919 році загін перетворився в полк, полковником якого обрали вище згадуваного В.Чучупаку. Петро став начальником штабу. Розпочалася боротьба за самостійну Україну, бо брати вважали себе прихильниками УНР і стали на її захист.

У полку було два прапори: один чорний з тризубом, другий жовто-блакитний. На першому з одного боку був напис: «І повіє новий огонь з Холодного Яру». У межах цієї республіки Чучупака не допускав встановлення радянської влади. Однак республіка не мала постійних меж і кордонів.

Під час денікінської окупації полк брав участь у вигнанні денікінців з Черкас. Червоне командування запропонувало Чучупаці об'єднати свій полк з Червоною Армією, але він категорично відмовився і повернувся в Холодний Яр.

У складі полку Холодного Яру були й ненадійні елементи з числа злодіїв та схильних до спиртного. Саме вони, коли поверталися з Черкас, відірвалися від основної маси й розпочали в Медведівці єврейський погром. В. Чучупака був проти погромів і грабунку населення. Він дозволяв лише експропріацію добра державних підприємств (Грушківського цукрового заводу), панів, що втекли.

Після поразки Врангеля та білополяків проти таких республік, як Холодноярська, було кинуто великі військові сили Червоної Армії і військ самооборони (міліції).

Серед віднайдених документів Холодноярської республіки є, зокрема, «Відозва інформаційного Бюро Штабу Загону Холодного Яру», датованого 4 червня 1919 року. Це звернення до селян, козаків, робітників, про єднання до збройної боротьби: «...Хай же справдяться слова нашого незабутнього борця за волю мученика і пророка Тараса Григоровича Шевченка, який сказав «що ще дихне огнем пекучим, всім ворогам Холодний Яр». Отже, хто любить спокій, хто любить волю, хто любить свій край, хай зараз же іде козаком до Холодного Яру, хай буде дійсно козаком... Знайте, брати, що Холодний Яр дійсно буде нашим оплотом і він одіб'ється од усіх ворогів. І знайте, що наша єдність все подолає. Бо у нас тільки так: «Всі за одного і один за всіх» [3,арк.230].

У «Відозві повстанців Холодного Яру» в таборі Гайдамаків-повстанців у липні 1919 року, підписаного доктором права Копцюхом, підкреслюється, що «в єдності і згоді сила народу» [4,арк.3].

Варта уваги і «Відозва інформаційного бюро штабу отамана Холодного Яру, 1919 р.», в якій сказано «... кращі сини волі пригніченого працюючого люду голосно гукнули селянству: «Всі до зброї, всі на захист вашої волі і добробуту» і селянство почуло їх рідний поклик, і дало їм любих синів своїх, дало зброю, дало все, що було необхідним задля впертої боротьби за Землю і волю.

Тепер, коли вся Україна охоплена повстанням проти гнобителів Раковського і К° і коли партизанські загони налічують в собі десятки тисяч борців і коли це військо розташувалось на Чигиринщині і в інших місцях України, наш батько отаман Незбієнко (можливий псевдонім В.Чучупаки) і його штаб Холодного Яру закликає всіх до спокою і порядку, прохає селянство допомогти йому і його козакам в його творчій роботі визволення українського народу від насильників його волі. Допомогти всім, хто чим може: хто зброєю, хто продуктами і фуражем, бо тільки тоді будуть міцні і сильні ваші селянські загони, коли вони будуть спиратися на величезну армію селянства...» [3,арк.231].

Не менш важливим є звернення до селян заступника Командуючого військом Української Народної Республіки отамана Юрка Тютюнника під час Зимового походу 1919-1920 рр.: «1. Ми воюємо за те, що і зразу воювали за право українського народу порядкувати на своїй землі, за народну владу. ... ІІІ. Не піднімайте самі дрібних повстань, організовуйтесь і чекайте наказу. Наказ буде даний скоро Головним Отаманом Петлюрою. ...V. Не вірте, що українського війська немає, що нібито Головний Отаман Петлюра пристав до ворогів Українського Народу. Брехня і провокація! Зброя не буде положена, поки хоч один ворог буде на шиї українського селянина. VI. Міняйте хліб тільки на сукно, мануфактуру, сіль, цукор. Не беріть світських грошей, за які нічого не купите тому, що вони скасовані Правительством Української Народної Республіки. VII. Земля тому, хто на ній працює. ... ХІ. Вся влада мусить бути в руках українського трудового люду. ...Україною будуть правити люди, яких вибере народ» [5,76].

Лише сьогодні із небуття повертаються імена учасників холодно-ярських подій. Однак за браком матеріалів невивчених біографій лише лаконічно можна згадати головних холодноярських лідерів, зокрема, Андрія Чорноту, чорноліського полковника Пилипа Хмару, отаманів Ларіона Загороднього, Мефодія Голика-Залізняка, Дениса Гупала, Миколу Кібця. Серед інших учасників Визвольної боротьби 1917-1920-х років у Холодному Яру варто назвати повстанських отаманів Бараніва, Костя Блакитного (Пестушка). Членом Холодноярського повстанського комітету був Василенко командир 1-ї сотні Першого (головного) куреня, Першого куреня Холодноярської бригади (1920). 1921 року керівником одного зі збройних загонів у районі Холодного Яру був Яків Водяний, який співпрацював з отаманами Ларіоном Загороднім, Юхимом Ільченком, Пилипом Хмарою та ін. У травні 1922 року він нелегально переходить кордон із Польщею, де й поселяється. Пише драму «Холодний Яр», оповідання та мемуари. У вирі розглядуваних подій помітною була діяльність повстанського отамана Холодного Яру Трохима Голого (Бабенка). Наприкінці 1920 року він очолив загін, який нараховував біля 7000 козаків.

Наприкінці літа 1920 року холодноярці своїм 2-м куренем («Білого яру») з отаманом Мамаєм (Щирицею) форсували Дніпро. В цей час об'єднались Степова повстанська дивізія Блакитного (Осауленка), відділи Голого, Кваші, Лютого, Летучий загін Чорного Ворона, і разом з Холодноярською бригадою і великими гуртами селян, озброєних штилями й косами, створили військо в 30 тисяч бойовиків з артилерією. Вони форсували і руйнувалии важливі залізничні шляхи з метою не пропустити на фронт підкріплення і припаси.

Активним діячем був Юрій Городянин-Лісовський (літературний псевдонім Горліс-Горський) старшина 2-го Запорозького (збірного) полку 1-ї Запорозької дивізії Армії УНР (1919 - поч. 1920 ), осавул отамана 1-го (Основного) куреня полку гайдамаків Холодного Яру. Навесні 1921 року командування Холодного Яру відрядило його в Польщу для встановлення зв'язку з «повстансько-партизанським штабом» уряду

С.Петлюри. Під час перебування Ю.Городянина-Лісовського у повстанському штабі в Польщі він мав розмову з полковником Отмарштайном. Діалог обох відтворює складний стан повстанського життя у Холодному Яру. На питання полковника, чому штаб Холодного Яру не вірить у можливість перемоги над більшовиками самих внутрішніх сил України без збройного удару з Заходу? Чому важко об'єднати всі повстанські відділи під одне центральне командування? Чому великі повстанські сили України не можна перетворити в національну армію, що захопила б владу в Україні й боронила від більшовиків? Ю.Городянин-Лісовський не зміг дати відповідь на ці питання. Але вони дали поштовх йому до інших питань. Так Ю.Городянин- Лісовський зазначав: «... Чи я можу знати, чому український селянин готовий боротися на життя і смерть з ворогом, лише ... під своїм селом найдальше під своїм повітовим містом? ... Дальше то вже «не його діло...»; то вже діло Петлюри з армією, в існування і силу яких він свято вірить. Якби не те переконання може б легше було зробити з повстанців національне військо» [6,408].

Незабаром через цей «штаб», замість Ю.Городянина-Лісовського, на зворотній зв'язок в Холодний Яр було відряджено агента ЧК-ГПУ, що організував захоплення командування Холодноярської Повстанської Організації. Внаслідок цього діюча організація перестала існувати.

Помітною була діяльність і Грицаєнка (очевидно, Гриценка) - начальника штабу Холодноярської бригади (1920). Серед вояків Української галицької армії та полку гайдамаків Холодного Яру був Микола Гуцуляк. Заступником Головного отамана (поч. 1920, 1921), Головним отаманом Холодного Яру (квітень 1920 вересень 1920; березень 1921 4.08.1921) був Іван Деркач.

Холодний Яр обороняв українське село, був самообороною цього села від окупаційного центра міста, але вів оборону села на околицях села, а не на передмістях міста. Цивільна і судова влада на місцях перебували в компетенції сільських віче та сільських отаманів.

Мав зв'язки з холодноярцями і Нестор Махно. Він зі своїм Запорізьким товариством також не спромігся і не був здатен створити самодержавну організацію «Української Селянської Революції», очолювану ним. Він визнавав селянство основою нації, але він не розумів, що воно не може уособлювати цілу націю. Через те, що Українська Селянська Революція під проводом Н.Махна, хоч і була вільною, проте її політична незрілість не розв'язала проблеми поставити на службу українського міста «селянську революцію».

В однаковій мірі це можна сказати і про холодноярців, для яких проблеми міста взагалі не існувало. На їх думку ці питання мав би розв'язувати «уряд», тобто політичний провід, що існував поза Холодним Яром і мав би розв'язати цілісно проблему визволення України.

Навесні 1919 року Директорія впала під ударами більшовиків. Знекровлені війська УНР відступили за Збруч, а хто не встиг, відходив, зокрема, в Холодний Яр. Вже навесні 1919 року, за висновками інформаційного відділу Раднаркому, Холодний Яр ішов в авангарді повстанського руху в Україні. Він, повідомлялося 26 травня, простягається на 30 верст завдовжки і 15 верств завширшки, тож для подолання його потребує великих сил Червоної Армії. Але таких сил більшовики не мали. Денікінський фронт, заколот Григор'єва, повстання полку бригади Богунського під командуванням І.Фесенка (Лопаткіна) в районі Золотоноші проти радянської влади, повстанські загони біля Канева, Корсуня, Медина не давали змоги червоним захопити Холодний Яр.

Тим часом Григор'єв зазнав поразки і змушений був відступити від Черкас до Холодного Яру. Григор'євці захопили Чигирин, але більшовики їх витіснили. Однак з наближенням білогвардійців 17 серпня й самі залишили місто.

Улітку 1919 року білогвардійські війська захопили Україну, в результаті чого було встановлено буржуазно-поміщицьку диктатуру.

Відновлювалася «єдина і неподільна Росія». Розгорілася боротьба із загарбниками. Одним із найбільших вогнищ повстансько-партизанського руху в Україні, став, як і торік, Холодний Яр. У серпні холодно- ярські повстанці завдавали відчутних ударів як більшовикам, котрі відступали, та і білогвардійцям, що наступали. Мобілізовані селяни дезертирували з денікінської армії та вливалися в повстанські лави Холодного Яру. Спроби білогвардійців загасити полум'я пожежі в Холодноярщині успіху не мали. Там усюди, за винятком володінь отамана С.Коцура, майоріли синьо-жовті стяги Холодноярської республіки.

Друга половина 1921 року була часом, коли повстанська боротьба України фізично досягла свого найвищого розвитку. І в цей же час наступила її смертельна політична агонія. Перед наступом на Черкаси в районі Холодного Яру зібралось до 35-40 тисяч повстанського війська. Сюди ж до холодноярців прибула з півдня 15-тисячна «Степова дивізія» повстанців. З'ясувалось, що на нарадах отаманів військ обговорювали лише одне питання куди і в які бої вести зібрані війська. Отамани повстанських військ не мали всеукраїнського плану війни за визволення України. З-за неспроможності розробити власний план вони чекали наказу від Петлюри з-за кордону.

Події Холодного Яру в 1918-1920-х років у новітній історії збройної боротьби показали природне прагнення українського народу до здобуття незалежної держави.

холодноярський республіка державність отаман

Використана література

1. Героїзм і трагедія. Холодного Яру / Зб.матеріалів і спогадів / Під ред. Коваля Р.М. К., 1996.

2. Лазуренко В.М. Історія Черкащини (з найдавніших часів до сьогодення). Навч.посіб. Черкаси: «Ваш дім», видавець Дикий О.О., 2004.

3. Державний архів Черкаської області. Ф.Р.529. - Оп.1. - Спр.22.

4. Центральний, державний архів вищих органів влади і управління України. Ф.3073. - Оп.1. - Спр.2.

5. ТютюнникЮ. Зимовий похід 1919 1920 рр. / Матеріали і замітки до історії визвольної боротьби. Ч.І. Політичний огляд з документами в тексті. Ню Йорк: Вид во Чарторийських, 1966.

6. Горліс-Горський Ю. Холодний Яр: Документальний роман /Вступ.слово Р.Коваля. Дрогобич: ВФ «Відродження», 2006.

Размещено на Allbest.ru